Зародження та розвиток фізичної реабілітації науково-дослідна група

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зародження та розвиток фізичної реабілітації науково-дослідна група

Павленко Тетяна Вікторівна

магістр, викладач-методист

Бердичівський медичний фаховий коледж Житомирської' обласної'ради, Україна

Сінєльнікова Наталія Володимирівна

викладач вищої категорії

Бердичівський медичний фаховий коледж Житомирської' обласної'ради, Україна

Толумна Богдана Сергіївна

здобувач освіти

Бердичівський медичний фаховий коледж Житомирської' обласної'ради, Україна

Анотація

Стаття присвячена актуальним питанням з фізичної реабілітації, зокрема організації діяльності в різних закладах, значення впливу фізичних вправ в комплексі заходів фізичної реабілітації. Розкрито сутність процесу фізичної реабілітації, висвітлено особливості проведення методів фізичної реабілітації, знайдені шляхи покращення стану реабілітації в Україні. В статті розглянуті проблемні питання щодо фізичної реабілітації' військовослужбовців зі складу збройних сил оборони, які отримали інвалідність, частково втратили працездатність без встановлення інвалідності або отримали інші травми під час військової служби чи участі в бойових діях. Знайдені шляхи покращення стану проведення реабілітаційних заходів в Україні та розбудови реабілітаційної інфраструктури.

Ключові слова: фізична реабілітація, лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапія, гідротерапія, гімнастика, працетерапія, ерготерапія, кінезіотерапія, гідрокінезіотерапія, мануальна терапія.

Рис 1. Елізабет Кенні (1880-1952) [1 ]

Людство завжди мало за мету гуманне і турботливе ставлення до людей, які внаслідок певних фізичних порушень, травм і захворювань не мали шансу жити повноцінним життям. Саме тому медицина винайшла реабілітаційний напрямок. Він полягає у відновленні, компенсуванні та розвитку фізичних, психологічних і соціальних навичок людини, які забезпечують активну участь у житті суспільстві та можливість на безтурботне життя. фізична реабілітація лікувальна фізкультура

У медицині термін реабілітація вперше використав в 1903 році Франц Йозеф фон Буд у книзі «Система загального піклування над бідними». Його почали активно використовувати з початку 20 сторіччя для благодійної діяльності. Після 1918 року організація Інституту Червоного Хреста в Нью-Йорку для інвалідів вперше почала вживати термін «фізична реабілітація»[1]. Головними передумовами розвитку фізичної реабілітації були епідемії поліомієліту з 1890-х до 1950-х років. У 1903 році в Австралії було відкрито клініку, яка спеціалізувалась на лікуванні поліомієліту лише засобами фізичної реабілітації. Провідним спеціалістом стала австралійська медична сестра Елізабет Кенні (рис. 1), яка розробила власну методику лікування.

Для лікування атрофії м'язової системи у хворих тодішні лікарі почали використовувати масаж, гідротерапію і лікувальну фізичну культуру.

Схожа ситуація утворилася після двох світових воєн, які призвели до зростання кількості інвалідів і людей з руховими порушеннями. Внаслідок цього, питання про необхідність фізичної реабілітації набуло актуальності в суспільстві. Популярними стали лікувальні вправи Френкеля (Швейцарія) для пацієнтів з атаксією і спастичними парезами. В 1938 році відбувся перший Загальнонаціональний конгрес фізичних реабілітологів. Метод реабілітації для пропріорецептивного нервово-м'язового відновлення, розроблений Інститутом Кабат-Каізер в Каліфорнії започаткувався у 1951 році. Незабаром в 1960 році утворилася Міжнародна організація з реабілітація інвалідів, до якої увійшли понад 60 країн світу. Однак історію фізичної реабілітації інвалідів і калік прийнято починати з 1832 року, коли у Мюнхені( Баварія. Німеччина) Йоган Едлеф фон Курц створив інститут виховання для скалічених одноруких хлопчиків. Після чого багато вчених внесли вагомий внесок у розвиток фізичної реабілітації 19 сторіччя. Яскравим прикладом є створення у 1857 році шведом Г. Цандером апаратів-винаходів з дерева, шкіри та металу, що забезпечували можливість точного дозування вправ на окремі групи хворих суглобів та м'язів (рис. 2).

Рис 2. Апарати Гюстава Цандера [1]

Проте перші кроки до розвитку і формування фізичної реабілітації беруть початок ще з давніх часів. Грецька медицина активно використовувала кінезітерапію або лікування рухом. Це напрям лікувальної фізкультури, що передбачає виконання обов'язкового компоненту профілактичної і лікувальної медицини-гімнастики. Термін «гімнастика» виник в Давній Греції у VIII столітті до нашої ери. Оскільки слово «гімнастика» походить від грецького слова «гімнос»- оголений, в ті часи дозволялось займатися гімнастикою лише в оголеному вигляді. її виникнення започаткувало у греків культ гармонічно розвиненого і красивого тіла. Для цього в Афінах відкривались гімнастичні школи- палестри (рис. 3), де діти навчалися гімнастики, бігу, піших прогулянок та виконанню різних активних і пасивних рухів.

Недарма відомий скульптор тих часів Гегель говорив: «Греки самі себе перетворили у чудові форми». Навіть серед давньогрецьких філософів і вчених, таких як Арістотель, Сократ, Демосфен, Платон, Плутарх, знайшлися справжні поціновувачі гімнастичних вправ [2].

Рис. 3. Виховання юнаків у палестрі [2]

У рукописах давніх єгиптян описано використання дихальних вправ, пасивних рухів, масажу під час захворювань внутрішніх органів та опорно- рухового апарату. (рис. 4)

Рис. 4. Папірус з зображенням застосування масажу в Стародавньому Єгипті

Давньоєгипетська гімнастика включала різні прийоми з боротьби, елементи ігор і танців (рис. 5), стійки на руках і голові, акробатичні піраміди та популярну вправу «поза лотосу». Для підвищення авторитету фараони і жреці влаштовували вистави гімнастичного спрямування. Особливо популярною була гра «Перетягування канату», про яку згадує Гомер в «Іліаді». [3]

Видатний лікар Стародавньої Греції Гіппократ (рис. 6) докладно описав дії фізичних вправ, методику їх застосування при захворюванні легень, серця та ендокринної системи. Батько медицини розробив основний принцип сучасних методів реабілітації у своїй праці «Про хірургію». Він стверджував, що вправи зміцнюють, тоді як бездіяльність послаблює тіло. Після цього у системі фізичного виховання греків зароджується спортивний масаж [1].

Рис. 5. Гімнастичні ігри з м'ячем на рельєфі із Бені- Хасану [3]

Римська медицина не відставала від грецької в галузі терапії руху. Лікар Гален (рис. 7)(130-199 рр.) розробив методику лікувальної гімнастики у поєднанні з масажем при захворюваннях і травмах м'язової системи, заклав основи динамічної анатомії, вперше ввів працетерапію. У своїй праці «Мистецтво повертати здоров'я» Клавдій Гален писав: «Тисячі і тисячі разів повертав я здоров'я хворим шляхом застосування фізичних вправ».

Щодо нашої Батьківщини, то фізична реабілітація застосовувалась ще в стародавні часи, але не мала такої назви. Більшого розвитку та поширення фізична реабілітація набула в часи Запорозької Січі. Козаки приділяли багато уваги фізичним і психофізичним вправам, спрямованим на саморозвиток, самопізнання та тілесне вдосконалення. Набуло популярність явище загартовування. Прагнучи підвищити свій фізичний вишкіл, козаки готували організм до складних випробувань різними методами: спали влітку під відкритим небом на березі річки, обливались холодною водою тощо. Займаючись фізичним самовдосконаленням, вони опановували різноманітні дихальними вправами, що допомагали досконало володіти власним тілом [3].

Рис 6. Гіппократ 460 років до н.е.[1]

Рис. 7. Клавдій Гален (131-201) [3]

Українським вченим і лікарям завжди вдавалось не відставати від світового вивчення фізичної реабілітації. За останнє століття нашими вченими було закладено основні принципи впливу масажу та лікувальної гімнастики на організм людини. Свідченням цього є створення курсів з масажу та відкриття Ф. Гребнером інституту механотерапії та лікувальної гімнастики в Одесі (рис. 8).

Праці В. Піруського та лікарів Харківського медико-механічного інституту зробили вагомий внесок в обґрунтування загальних уявлень про використання засобів і методів фізичної культури і відновному лікуванні. А саме: В. Піруський розробив перше з усіх систем лікувальної гімнастики учення про «мототерапію»[4].

Започаткування методики сучасного лікування травм фізичними методами Україна завдячує відомим лікарям Харківського медико- математичного інституту А. Геймановичу, В. Чакліну, Ф. Лукашевичу, що працювали під керівництвом М. Ситенка. Розглядаючи діяльність М. Ситенка, необхідно зазначити, що саме він відкрив перший в Україні дитячий ортопедичний профілакторій.

Перший нарком охорони здоров'я М. Семашко (1864-1949 рр.) сприяв створенню відділень кабінетів лікувальної фізкультури в фізіотерапевтичних і травматологічних напрямах, також кафедри ЛФК в інститутах удосконалення лікарів і деяких медичних вищих навчальних закладах спочатку 1930-х років.

Протягом 1920-1930-х років в Україні починають працювати 3 інститути фізіотерапії: Одеський, Чернігівський та Феодосійвський.

Рис 8. Кабінет механотерапії в Одесі [4]

Після Другої Світової Війни розширилось застосування лікувальної фізичної культури при таких захворюваннях як інфаркт міокарда, цукровий діабет, оперативних втручаннях на мозку, легенях тощо. При Всесоюзному науково- медичному товаристві з ЛФК (1979 р.) було розроблено низку ефективних фізичних методів реабілітації неврологічних хворих після ішемічних порушень мозкового кровообігу і травм периферичних нервів верхніх кінцівок. Центром дослідження цієї галузі став Київ, де в 1993-му році працював Державний науково-дослідний Інститут проблем фізичної культури і спорту[5].

Українська медицина завжди намагалася забезпечити належні умови для реабілітації інвалідів, використовуючи різні методики та принципи. Підтвердженням цього є створення в 1992 році Національного комітету спорту Інвалідів України, де 9,1 тисяча спортсменів-інвалідів мала змогу займатись 27- ма видами спорту. Висока професійність спеціалістів, талант тренерів, витримка спортсменів привели Україну до перемоги у 10-тих Параолімпійських іграх в Атланті. Наша країна здобула одну золоту, чотири срібних і три бронзових медалі.

У 1994 році було створено спеціалізовану Раду із захисту докторських дисертацій у Дніпропетровській державній медичній академії і засновано журнал «Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія» [1].

З того часу розвиток фізичної реабілітації не зупинився, а навпаки набрав швидких темпів. За останні десятиліття на теренах України відкрилися та ефективно працюють багато закладів реабілітації, які використовують різноманітні засоби: ЛФК, механотерапію, працетерапію, фізіотерапію тощо.

В сучасному розумінні фізичною реабілітацією вважається система заходів, спрямована на організацію і застосування методів, комплексів і різноманітних фізичних занять, які використовуються на певних етапах лікування [5]. її мета досить проста - відновити працездатність людини, підсилити захисні функції, активувати резервні сили та можливості організму для його пристосування до повноцінного виконання всіх необхідних завдань. На сьогодні відомо багато напрямів терапії:ерготерапія, кінезіотерапія,

гідрокінезіотерапія та мануальна терапія. Фізичній реабілітації підлягають хворі з травмами опорно-рухового апарату, серцево-судинними, неврологічними та психічними захворюваннями. Адже вони також мають право на повноцінне безтурботне життя.

З моменту повномасштабного вторгнення РФ в Україну реабілітація поранених військовослужбовців стала справжнім викликом для українських лікарів. Адже саме фізична реабілітація наших захисників має вирішальне значення для повного відновлення їх фізичних функцій та здатності працювати й жити в суспільстві. Багато сучасних реабілітаційних центрів у Львові, Луцьку, Києві, Черкасах і Миколаєві створено на базі шпиталів та лікарень. Держава та українські фізіотерапевти надають необхідну медичну підтримку у відновленні фізичної активності військових (рис. 9).

Рис. 9.Спортивна реабілітація в медичному в центрі «Мендеан»

Список використаних джерел:

[1] Мухін В.М. (2005). Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації. Фізична реабілітація. Київ: Олімпійська література.

[2] Шегедин М.Б. (2003). Історія медицини та медсестринства. Тернопіль: Укрмедкнига.

[3] Лляной Ю.О. (1997). Деякі проблеми фізичної та соціальної реабілітації молоді, яка

має фізичні вади. Львів

[4] Федорів Я.М.(20о04).Загальна фізіотерапія. Київ: Здоров'я.

[5] Бісмак О.В. & Мельник, Н.Г. (2010). Основи фізичної реабілітації. Харків: Бровін.

Размещено на Allbest.ru