Целіакія як захворювання зі спадковою схильністю

Размещено на http://allbest.ru

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Целіакія як захворювання зі спадковою схильністю

Товкес Анна Дмитрівна Здобувач вищої освіти

Медичного факультету №1

Науковий керівник: ПанчукО.В.

кандидат біологічних наук, доцент кафедри біології

Україна

Захворювання зі спадковою схильністю є групою гетерогенних захворювань, в основі яких лежить наявність у людини певних генів, що в залежності від впливу різноманітних зовнішніх чинників здатні викликати в людини конкретні розлади стану здоров'я. Із розвитком можливостей розшифрування геному, збільшилася увага до таких патологій і більшість із них наразі активно досліджуються.

Целіакія - це хронічна аутоімунна патологія зі спадковою основою, головною характеристикою якої є ураження тонкого кишківника, спричинене вживанням глютену у генетично сприйнятливих осіб. Відомо, що схильність людини до целіакії пов'язана з HLA-системою, а саме із генами HLA II класу у локусах DQB1 та DQA1. Йдеться про два можливих варіанти гаплотипів: DQA1*0501 та DQB1*0201, що призводять до синтезу білку HLA-DQ2 (є причиною целіакії у 95% уражених) та DQA1*03 та DQB1*0302, що призводить до синтезу білку HLA-DQ-8 (поширеність 5% серед хворих) [1].

Важливо, що певний гаплотип у пацієнтів є обов'язковою умовою розвитку хвороби, однак його наявність не визначає 100% вірогідність її розвитку. На практиці целіакія виявляється всього у 3% пацієнтів, що є носіями HLA-DQ2 або HLA-DQ-8. У популяції ж, ці варіанти генів зустрічаються набагато частіше, вони наявні у 5% осіб [1].

Поширеність целіакії варіює у різних країнах і становить у середньому 1:100 - 1:300 осіб, тобто 1% усіх людей. Жінки хворіють у два рази частіше, ніж чоловіки. У Європі показник захворюваності коливається у межах 1:88-1:262, в Україні розповсюдженість близька до європейської, а загальна кількість уражених осіб становить 400 тисяч. Значно вищі ці показники у Північній Африці (5,6% мешканців північної Сахари) та Північній Індії (хворіють 4,4% дітей). Натомість у Бразилії частота є дуже низькою і становить 1:681 [1].

Захворювання може виникнути в будь -якому віці із різноманітними клінікою, від тяжкої форми до безсимптомної, що виявляється при серологічному скринінгу. Зустрічаються такі варіанти целіакії: шлунково- кишковий, позакишковий, субклінічний, потенційний (із позитивними сироватковими антитілами, але без змін на біопсії тонкого кишківника), серонегативний, нечутливий та рефрактерний [2].

Вживання глютену призводить до ентеропатії, запалення слизової оболонки, атрофії ворсинок та мальабсорбції. Утворюються антитіла до tTg типу 2 (тканинна трансглютаміназа), антиендомізіальні антитіла та антитіла до DGP (дезамінованого пептиду гліадину). Також значну роль у патогенезі захворювання відіграє інтерлейкін-15, місцеві антиген-презентуючі клітини, Т-хелпери першого типу і міофібробласти. У ранньому дитячому віці тригерами целіакії є також кишкові інфекції, зокрема аденовірус (тип 12), вірус гепатиту С, Campylobacter jejuni, Giardia lamblia, ротавірус та ентеровірус [1,3,4]. аутоімунний генетичний глютен целіакія

Із кишкових симптомів при целіакії хворих турбує біль у животі, діарея, синдром подразненого кишківника, закрепи та симптоми мальабсорбції (гіпотрофія, рецидивуючі ерозії слизової рота, зниження маси тіла, глосит, ангулярний стоматит, блідість шкіри) [2]. Некишкові прояви наразі превалюють над кишковими та проявляються у вигляді: герпетиформного дерматиту, анемії, м'язової слабкості, болів у суглобах та м'язах, ламкості нігтів, гіпоплазії емалі, акне, екземи, депресії та синдрому хронічної втоми [4].

«Золотим стандартом» діагностики целіакії є біопсія низхідної частини дванадцятипалої кишки, що показує запальні зміни кишківника у вигляді атрофії ворсинок, гіперплазії крипт та лімфоцитарної інфільтрації. На додаток до біопсії обов'язково виконують серологічні тести на IgA та IgG до тканинної трансглутамінази та антиендомізіальні антитіла, що дозволяє з точністю до 99% виявити наявність даної патології [1,4,5].

Скринінг на целіакію включає дослідження на IgA та IgG до тканинної трансглутамінази, визначення рівня загальних IgA. Він не виправданий для загальної популяції, але рекомендований до проведення у людей, які мають родичів першої лінії споріднення із целіакією або іншими аутоімунними заворюваннями, а також у пацієнтів із залізодефіцитною анемією або діареєю невідомого генезу [6].

У випадку неможливості біопсії для пацієнта з певних причин застосовують проби на гістосумісність. Визначають наявність у пацієнта антигенів HLA-DQ2 або HLA-DQ8. їх відсутність із вірогідністю 100% свідчить про те, що причиною запалення кишківника не є целіакія. Також обстежують родичів хворого для визначення поширення даного гаплотипу у сім'ї [1,5]. Усі обстеження робляться не раніше ніж зібраний детальний анамнез, а діагноз виставляється першочергово враховуючи клінічну симптоматику [1].

Єдиний ефективний метод лікування целіакії - довічна сувора безглютенова дієта, проте зараз проходять клінічні дослідження медичні препарати, які здатні будуть її замінити. Можуть застосовуватися також харчові добавки, такі як сульфат заліза, кальцій, фолати за показаннями. При резистентній формі призначають кортикостероїди [1,4,5].

Висновки

Целіакія є небезпечною патологією, в основі якої лежить генетична схильність людини до гіперреактивності на глютен і розвитку запалення кишківника. В разі тривалого недіагностованого перебігу та порушення безглютенової дієти вона погіршує якість життя та призводить до серйозних наслідків. Ця патологія довго залишалася недослідженою і наразі після появи відомостей про її патогенез та діагностичні методи маємо можливість ефективно призначати і розробляти лікування.

Список використаних джерел

[1] Naiyana Gujral, Hugh J Freeman, Alan BR Thomson. (2012). Celiac disease: Prevalence, diagnosis, pathogenesis and treatment. World Journal of Gastroenterology. DOI: 10.3748/wjg.v18.i42.6036.

[2] Atenodoro R. Ruiz, Jr. (2022). Celiac Disease (Gluten Enteropathy). Вилучено з https://www.msdmanuals.com/professional/gastrointestinal-disorders/malabsorption-s yndromes/celiac-disease.

[3] Margaret R Dunne, Greg Byrne, Fernando G Chirdo, Conleth Feighery. (2020). Coeliac Disease Pathogenesis: The Uncertainties of a Well-Known Immune Mediated Disorder. DOI: 10.3389/fimmu.2020.01374.

[4] Свінціцький А.С, Гаєвський П. (2018/19). Внутрішні хвороби. Підручник, заснований на принципах доказової медицини. Вилучено з https://empendium.com/ua/ chapter/B27.II.4.10.

[5] Abdulbaqi Al-Toma et al. (2019). European Society for the Study of Coeliac Disease (ESsCD) guideline for coeliac disease and other gluten-related disorders. DOI: 10.1177/2050640619844125.

[6] Dennis Kumral & Sana Syed. (2020). Celiac Disease Screening for High-Risk Groups: Are We Doing It Right? DOI: 10.1007/s10620-020-06352-w.

Размещено на Allbest.ru