Телемедицина: від історії до сучасності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Полтавський державний медичний університет

Кафедра хірургії №2

Телемедицина: від історії до сучасності

Супруненко С.М., к.м.н., доцент

Анотація

У статті розглядається історія виникнення та розвитку телемедицини. Зазначено, що телемедицина - це сучасний напрям інформатизації медицини, який передбачає використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій для дистанційної діагностики та лікування захворювань, надання допомоги в надзвичайних та екстрених ситуаціях, підвищення кваліфікації медичних працівників. Визначено основні завдання, які вирішує телемедицина, а саме: забезпечення надання медичної допомоги пацієнту, коли відстань є критичним чинником її надання; збереження медичної таємниці та конфіденційності, цілісності медичної інформації про стан здоров'я пацієнта; створення єдиного медичного простору; сприяння підвищенню якості допомоги та оптимізації процесів організації та управляння охороною здоров'я; формування систематичних підходів до впровадження та розвитку телемедицини в системі охорони здоров'я.

Акцентовано увагу на тому, що появі телемедицини посприяв інтенсивний розвиток мережі Інтернет, який і забезпечив розвиток, удосконалення та оновлення сервісу надання медичних послуг. Обґрунтовано, що телемедицина розпочала своє існування 22 березня 1905 року, саме в той час коли Вільгельм Ейнтховен виконав трансляцію нормальної електрокардіограми зі своєї домашньої лабораторії до університетської клініки з допомогою телефонного кабелю, відстань між якими становила 1,5 км. Аналіз наукових доробків показав, що термін «телемедицина» вперше офіційно було використано у 1974 році, до цього року цей термін не зустрічався. Наприкінці 80-х років телемедицина почала використовуватися під час проведення військових операцій. Якщо раніше передача даних здійснювалася телефонними каналами, то відтепер почали використовувати штучні супутники, за допомогою яких здійснюється зв'язок між віддаленими військовими підрозділами і центральною базою. В Україні термін «телемедицина» вперше згадується у 30-ті роки ХХ століття. Зроблено висновок, що телемедицина з моменту її створення пройшла значну трансформацію, вона активно розвивається за кордоном, а в деяких країнах навіть затверджена на державному рівні і регламентується потужною нормативно-правовою базою.

Ключові слова: телемедицина, інформаційно-комунікаційні технології, телемедичні консультації, теле-ЕКГ.

Annotation

Telemedicine: from history to the present

Suprunenko S.M., C. Med. Sci., Ass. Professor of the Department of Surgery №2, Poltava State Medical University, Poltava

В сучасному інформаційному світі жодна галузь не залишається поза увагою цифровізації та інформатизації. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій посприяв і сучасному розвитку медицини. Однією із таких новітніх технологій є телемедицина, яка надає можливості проводити консультації та операції провідними лікарями- фахівцями незалежно від місця їх знаходження, а також контролювати процес лікування та надавати їм психологічну підтримку.

Неабиякої популярності телемедицина набула у світі під час пандемії короновірусу COVID-19, а в Україні її активно застосовують і досі у зв'язку з повномасштабним вторгнення Російської Федерації.

У Наказі Міністерства охорони здоров'я України №681 від 19.10.2015 року «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров'я» визначено, що телемедицина - це сучасний напрям інформатизації медицини, який передбачає використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій для дистанційної діагностики та лікування захворювань, надання допомоги в надзвичайних та екстрених ситуаціях, підвищення кваліфікації медичних працівників [1].

Цим самим Наказом також визначено перелік основних завдань, які покликана вирішити сучасна телемедицина, а саме:

- забезпечення надання медичної допомоги пацієнту, коли відстань є критичним чинником її надання;

- збереження медичної таємниці та конфіденційності, цілісності медичної інформації про стан здоров'я пацієнта;

- створення єдиного медичного простору;

- сприяння підвищенню якості допомоги та оптимізації процесів організації та управляння охороною здоров'я;

- формування систематичних підходів до впровадження та розвитку телемедицини в системі охорони здоров'я [1].

Таким чином, вважаємо за доцільне здійснити дослідження щодо розгляду виникнення, розвитку та трансформації телемедицини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що дослідженням телемедицини в Україні займалися: Л. Авдеєва, Р. Ахметишин, А. Буянова, А. Владзимирський, Л. Дубчак, Л. Запорожан, М. Карлінська, Т. Кириченко, Є. Кривенко, К. Лагутіна, О. Литвинова, Н. Панчишин, О. Стадник, Е. Твердохліб, Н. Теренда, М. Феш, О. Юдін.

Метою статті є огляд історії розвитку та трансформації телемедицини.

Виклад основного матеріалу

Сучасний світ характеризується швидким розвитком суспільства та безпосереднім впливом на нього інформаційних технологій, які активно впроваджуються в усіх сферах людської життєдіяльності забезпечуючи поширення інформаційних потоків та утворюючи глобальний інфопростір. Вони швидко стали життєво важливим стимулом розвитку не тільки світової економіки, але й інших дуже важливих сфер забезпечення людського існування.

На сьогоднішній день інформаційно-комунікаційні технології активно використовуються в системі охорони здоров'я, що забезпечує безперервне проведення лікувальних заходів та досліджень.

Інтенсивний розвиток мережі Інтернет спонукав до розвитку, удосконалення та оновлення сервісу надання медичних послуг. Однією із таких розповсюджених послуг є телемедицина, яка поєднує в собі дві галузі: медицину та інженерію, де остання виступає засобом допомоги медичним фахівцям та лікарям підвищувати рівень здоров'я суспільства.

Тож пропонуємо здійснити науковий екскурс в історію розвитку телемедицини від її винайдення до сучасності.

Вважається, що телемедицина розпочала своє існування 22 березня 1905 року, саме в той час коли Вільгельм Ейнтховен виконав трансляцію нормальної електрокардіограми зі своєї домашньої лабораторії до університетської клініки з допомогою телефонного кабелю, відстань між якими становила 1,5 км. Вчений вперше використав латинський префікс «теле» для визначення дистанційності медичної допомоги. Винайдену систему він іменував як «телекардіограма». А в 1906 році в журналі «Archives Internationales Physiologie» вчений опублікував статтю в якій презентував першу в світі телемедичну технологію [2, с. 19].

У 1959 році канадський лікар Альберт Ютрас першим передав відеозображення з місцевої лікарні на своє домашнє робоче місце. Пізніше цей лікар створив одну з перших телемедичних систем, зв'язавши дві великі лікарні в Монреалі і запровадивши телерадіологічну діагностику.

У 1960-х і 1970-х роках було розроблено багато нових телемедичних систем і пристроїв для вдосконалення різних галузей медицини. Однак у більшості випадків це були експериментальні системи і пристрої, які використовувалися лише в окремих випадках.

Винахід телебачення став важливим кроком у розвитку телемедицини. У 1964 році було встановлено перший інтерактивний відеозв'язок між психіатричною лікарнею в Омасі, штат Небраска, та лікарнею, розташованою за 112 миль від неї (державна лікарня Норфолка). Перша широкомасштабна система телемедицини була впроваджена в 1967 році, з'єднавши Бостонський медичний центр Air Harbor Medical Center з Массачусетською лікарнею. Тестуючи і налаштовуючи системи телемедицини, фахівці переконалися, що вони можуть не тільки передавати діаграми, текстові файли та інші дані на відстані, але й формулювати і узгоджувати діагноз.

У 1974 році вперше офіційно було використано термін «телемедицина», до цього року цей термін не зустрічався. Замість нього використовувалися такі терміни як: «телегнозія» (telegnosis), «телепсихіатрія» (telepsychiatry) або словосполучення «консультація за допомогою телебачення», «діагноз за допомогою телебачення» [3, с. 13].

Наприкінці 80-х років телемедицина почала використовуватися під час проведення військових операцій. Якщо раніше передача даних здійснювалася телефонними каналами, то відтепер почали використовувати штучні супутники, за допомогою яких здійснюється зв'язок між віддаленими військовими підрозділами і центральною базою. При цьому важливим є використання переваг супутникового зв'язку в польових умовах. Якщо на передовій це неможливо, то в найближчому і віддалених тилах можна задіювати двобічний аудіозв'язок, передавати дані про поранених із відеозображеннями і отримувати консультації за запитом, що надсилається до військового медичного центру вищого рівня ієрархії. Аналогічно здійснюється обмін медичними даними і в режимі екстремальних ситуацій [3, с. 13].

У Норвегії з 1993 року з метою надання медичної допомоги населенню, яке проживає у віддаленій місцевості, почався процес впровадження технологій телемедицини. Тут система охорони здоров'я рухалась у двох напрямах - консультації «лікар - лікар» і «лікар - пацієнт». У першому випадку, лікарі консультували колег у глибинці, в другому - лікарі надавали допомогу пацієнтам безпосередньо. Свою роботу вони розпочали з шести осіб персоналу і локалізації на півночі країни. Зараз це великий загальнодержавний проект. І для громадян вже є звичним - прийти на консультацію до лікаря, викликати його додому або проконсультуватися по відеозв'язку [4, с. 66].

Телемедицина зарекомендувала себе як ефективний метод лікування, і є численні приклади врятованих життів завдяки телемедичним заходам. У квітні 1995 року студентка у Пекіні впала в кому. Лікарі не змогли поставити правильний діагноз. Студенти Пекінського університету надіслали електронний сигнал SOS з ознаками і симптомами хвороби. Вісімдесят чотири лікарі з усього світу відгукнулися і діагностували рідкісну форму енцефаломіокардиту (синдром Гійєна-Барре), що дозволило китайським лікарям здійснити правильне лікування пацієнтки [5, с. 52].

Що стосується України, то перше згадування про телемедицину датується 30-ми роками минулого століття. Перша українська телемедична система для дистанційної електрокардіографії (далі - ЕКГ) була застосована у 1935 році у Львові колективом лікарів та вчених під керівництвом Мар'яна Франке та Вітольда Ліпінського. Це була перша в світі теле-ЕКГ-система, що використовувалася в сфері інфекційних захворювань та інтенсивної терапії. Надалі спостерігається розвиток передачі ЕКГ по різних каналах зв'язку та відео-консультування [6, с. 38].

Розвиток телемедицини в Україні розпочався в 1940-х роках, коли проводилися дослідження в рамках космічних проектів. Розвиток продовжився, зокрема, з передачею ЕКГ різними каналами зв'язку та відеоконсультаціями.

Національна мережа теле-ЕКГ була створена в кінці 1990-х років.

У 1994 році розпочалися переговори з міжнародними експертами щодо впровадження телемедицини в Україні та були проведені перші телеконсультації.

У 2000 році було створено перший в Україні центр телемедицини (на базі Науково-дослідного інституту травматології та ортопедії в Донецьку).

Згодом телемедицина (телетравматологія і телеортопедія, теледерматологія, телерадіологія) була впроваджена в клінічну роботу в різних регіонах країни. Регіональні телемедичні мережі діють з 2002 року.

У 2006 році була створена Всеукраїнська громадська організація «Асоціація розвитку телемедицини та електронної охорони здоров'я України».

Термін «телемедицина» вперше з'явився в українському національному законодавстві з прийняттям Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 року. Хоча цей Закон не визначає поняття телемедицини, його поява привертає увагу до необхідності нормативного та методологічного визначення телемедичних послуг [7].

У 2007 році було створено Клінічний науково-практичний центр телемедицини Міністерства охорони здоров'я України. Це спеціалізований заклад охорони здоров'я, покликаний впроваджувати та розвивати телемедицину в Україні. Згідно зі статутом, він надає населенню всебічну та висококваліфіковану медичну допомогу з використанням телемедичних технологій.

З 2009 року Національний центр телемедицини реалізує проект зі створення телемедичної мережі в Україні, що дозволяє проводити телемедичні консультації та обмін досвідом між лікарями.

У 2010 році було підписано Наказ №261 «Про впровадження телемедицини в закладах охорони здоров'я». Однак конкретні кроки до реального впровадження телемедицини були зроблені лише за підтримки комерційних і некомерційних організацій.

2015 рік ознаменувався тим, що Міністерство охорони здоров'я України видало Наказ №681 «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров'я». Саме в цьому Наказі розкрито Порядок організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини, Положення про кабінет телемедицини закладу охорони здоров'я та форми первинної облікової документації та інше. Згідно з вищезазначеним Наказом об'єктом телемедицини є медична інформація та захищений електронний документообіг між суб'єктами цієї мережі. інформаційний телекомунікаційний діагностика лікування

Головними функціональними завданнями телемедицини є: забезпечення надання медичної допомоги пацієнтам, незважаючи на віддаленість розташування; створення єдиного медичного простору; сприяння підвищенню якості, ефективності організації та управління охороною здоров'я; формування системних підходів до впровадження та розвитку телемедицини в системі охорони здоров'я. Законодавець під поняттям «телемедицина» охоплює різні форми взаємодії: домашнє телеконсультування, телемедичне консультування і телеметрію [1].

Основним інструментом телемедицини є телемедичне консультування, що використовують з метою надання вчасної медичної допомоги пацієнту, інтерпретації зафіксованих цифровими носіями знімків та інших зображень, що відображають стан пацієнта. Суб'єктами телемедичного консультування є пацієнт, лікуючий доктор, лікарі-консультанти, персонал кабінету телемедицини. Наказом розроблені та затверджені форми первинної звітної документації для медпрацівників, які застосовують телемедицину, і відповідні інструкції щодо їх заповнення: форма №001/тм «Запит на телемедичне консультування», форма №2 002/тм «Висновок консультанта», форма №2 003/тм «Журнал обліку телемедичних консультацій» [1].

Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», прийнятий у 2017 році, вкотре підняв питання використання телемедицини для забезпечення права на медичну допомогу в місцях, які є логістично та географічно віддаленими від закладів охорони здоров'я. Закон передбачає, що держава має забезпечити підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості, зокрема шляхом організації надання медичної допомоги та медичної реабілітації з використанням телекомунікаційних технологій у сфері охорони здоров'я, та підтверджує важливість телемедицини [8].

Під час пандемії коронавірусу телемедицина отримала новий поштовх для розвитку. Її використання стало необхідним не лише для розвантаження системи охорони здоров'я та надання швидкої медичної допомоги, а й для зменшення фізичного контакту між людьми та запобігання поширенню коронавірусу. Одразу після першого спалаху та встановлення першої локалізації Міністерство охорони здоров'я України видало наказ №69 від 23.03.2020 «Про затвердження тимчасових заходів у закладах охорони здоров'я для забезпечення їх готовності до надання медичної допомоги хворим на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2» (наразі вже втратив чинність).

28 березня 2020 року МОЗ видало Наказ №2 722 від 28.03.2020 року «Про організацію надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)», яким, серед іншого, у документі «Стандарти медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)» була передбачена можливість контролю поточного стану пацієнта і контактних осіб шляхом опитування по телефону. За результатами такого контролю дані вносились в Медичну карту амбулаторного хворого або до електронної медичної інформаційної системи [9].

Однак слід зазначити, що така критична глобальна ситуація, як пандемія, закономірно призвела до спрощення комунікації між медичними/ спеціалізованими структурами та пацієнтами. Наприклад, для отримання базової консультації від лікаря загальної практики щодо симптомів хвороби та її лікування часто використовують традиційні месенджери, що, по суті, також є застосуванням телемедицини, але в значно спрощеній формі.

Початок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України суттєво вплинув на можливість реалізації права на охорону здоров'я: мільйони людей залишили свої домівки, емігрували за кордон, мільйони людей перебувають у зоні активних бойових дій і не можуть безперешкодно та без страху потрапити до лікарів чи медичних закладів. Люди часто опиняються в ситуації, коли вони можуть звернутися до лікарні, але в лікарні немає необхідних фахівців. «Традиційна» система охорони здоров'я залежить від наявності інфраструктури, такої як електрика, хороші засоби зв'язку, транспорт, паливо для автомобілів і фахівці, які можуть регулярно виїжджати на виклики.

Що стосується використання телемедицини в збройних конфліктах, то слід зазначити, що вона корисна не тільки для медичного обслуговування цивільного населення, а й для військовослужбовців або комбатантів, оскільки рівень смертності серед військовослужбовців внаслідок прямих наслідків бойових дій є відносно низьким порівняно з наслідками інфекційних захворювань, недоїдання або зневоднення. Для військовослужбовців телемедицина може використовуватися для надання консультацій з приводу гігієнічних послуг, епідеміології, радіології, дерматології та отоларингології, а також психологічних консультацій задля полегшення перебування на службі. Телемедицина дозволяє військовослужбовцям дистанційно спілкуватися з медичними працівниками за місцем служби [10].

Медичний персонал, який працює під час збройних конфліктів у районах з обмеженими ресурсами, стикається з непростим завданням діагностувати іноді дуже складні медичні випадки та лікувати пацієнтів, не маючи можливості безпосередньо проконсультуватися з фахівцями. Щоб дослідити і подолати цю проблему створено міжнародну медичну організацію «Лікарі без кордонів» та гуманітарну організацію Medecins Sans Frontieres, основною метою яких є підтримка жертв збройних конфліктів, саме ними створена багатомовна телемедична мережа, яка надає співробітникам на місцях прямий доступ до медичних фахівців.

Медична інформаційна система Helsi, яка в мирний час переважно використовувалася пацієнтами для запису на прийом до лікаря в державну або приватну клініку, під час війни запровадила безкоштовні консультації з лікарями за допомогою відеозв'язку. У системі є фільтр «Консультація лікаря онлайн незалежно від регіону», що означає, що прийом у лікаря відбувається онлайн, незалежно від того, де пацієнт перебуває на момент прийому. Таким чином, людина може записатися на прийом до лікаря онлайн у будь-якій точці України та за її межами.

Висновки

Таким чином, можемо зазначити, що телемедицина з моменту її створення пройшла значну трансформацію, вона активно розвивається за кордоном, а в деяких країнах навіть затверджена на державному рівні і регламентується потужною нормативно-правовою базою.

Що стосується нашої держави, то в Україні в останні роки створена ціла телемедична мережа, що сприяло розвитку єдиного медичного інформаційного простору, зменшенню перешкод у процесі надання своєчасної та якісної медичної допомоги населенню, підвищенню якості прийняття управлінських рішень та їх оперативності. У ході роботи також було розглянуто нормативно-правову базу у сфері телемедицини. Нормативно- правовими актами врегульовано процеси телемедичної консультації, телеметрії та домашніх телеконсультацій, проте звертаємо увагу на те, що питання правового регулювання надання телемедичних послуг є незавершеним. Це, своєю чергою, породжує правові колізії, наприклад, питання відповідальності консультуючих лікарів, порядок здійснення оплати, достовірність і повнота інформації з приводу стану здоров'я пацієнта. Прийняття Закону України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», Наказу Міністерства охорони здоров'я №681 «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров'я», розширило можливості надання медичних послуг.

Література

1. Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров'я: Наказ МОЗ України від 19.10.2015 р. №681

2. Владзимирський А.В., Стадник О.М., Карлінська М. Перше застосування телемедицини в Україні: Мар'ян Франке та Вітольд Ліпінські. Український журнал телемедицини та медичної телематики. 2012. Том 10. №1. С. 18-26.

3. Кулик А.Я., Мотигін В.В., Кулик Я.А., Книш Б.П. Телемедицина. Комп'ютерні системи та інформаційні технології: монографія. Вінниця: ВНМУ, 2020. 293 с.

4. Запорожан Л.П., Теренда Н.О., Литвинова О.Н., Панчишин Н.Я., Феш М.С. Необхідність розвитку української телемедицини за сучасних умов. Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. 2020. №2 (84). С. 65-71.

5. Булеца С. Телемедицина: переваги та недоліки в правовому полі. Право України. 2020. №3.С.49-60.

6. Лагутіна К.О. Телемедична мережа в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. №2. С. 38-41.

7. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 09.01.2007 №537-V.

8. Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості: Закон України від 14.11.2017 №206-VIII

9. Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19): Наказ Міністерства охорони здоров'я від 28.03.2020 року №722

10. Azhar Rafiq, Telemedicine in extreme conditions: disasters, war, remote sites (2008).

References

1. Pro zatverdzhennia normatyvnykh dokumentiv shchodo zastosuvannia telemedytsyny u sferi okhorony zdorovia [On approval of regulatory documents on the use of telemedicine in healthcare]: Nakaz MOZ Ukrainy vid 19.10.2015 r. №681

2. Vladzymyrskyi A.V., Stadnyk O.M., Karlinska M. (2012). Pershe zastosuvannia telemedytsyny v Ukraini: Marian Franke ta Vitold Lipinski [The first use of telemedicine in Ukraine: Marian Franke and Witold Lipinski]. Ukrainskyi zhurnal telemedytsyny ta medychnoi telematyky - Ukrainian Journal of Telemedicine andMedical Telematics, Tom 10, 1, 18-26.

3. Kulyk A.Ia., Motyhin V.V., Kulyk Ya.A., Knysh B.P. (2020). Telemedytsyna. Kompiuterni systemy ta informatsiini tekhnolohii [Telemedicine. Computer systems and information technologies]: monohrafiia. Vinnytsia: VNMU.

4. Zaporozhan L.P., Terenda N.O., Lytvynova O.N., Panchyshyn N.Ya., Fesh M.S. (2020). Neobkhidnist rozvytku ukrainskoi telemedytsyny za suchasnykh umov [The need to develop Ukrainian telemedicine in modern conditions]. Visnyk sotsialnoi hihiieny ta orhanizatsii okhorony zdorovia Ukrainy - Bulletin of Social Hygiene and Health Care Organization of Ukraine, 2 (84), 65-71.

5. Buletsa S. (2020). Telemedytsyna: perevahy ta nedoliky v pravovomu poli [Telemedicine: advantages and disadvantages in the legal field]. Pravo Ukrainy - Law of Ukraine, 3, 49-60.

6. Lahutina K.O. (2020). Telemedychna merezha v Ukraini [Telemedicine network in Ukraine]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal, 2, 38-41.

7. Pro Osnovni zasady rozvytku informatsiinoho suspilstva v Ukraini na 2007-2015 roky [On the Basic Principles of Information Society Development in Ukraine for 2007-2015]: Zakon Ukrainy vid 09.01.2007 №537-V.

8. Pro pidvyshchennia dostupnosti ta yakosti medychnoho obsluhovuvannia u silskii mistsevosti [On improving the accessibility and quality of health care in rural areas]: Zakon Ukrainy vid 14.11.2017 №206-VIII

9. Orhanizatsiia nadannia medychnoi dopomohy khvorym na koronavirusnu khvorobu (COVID-19) [Organization of medical care for patients with coronavirus disease (COVID-19)]: Nakaz Ministerstva okhorony zdorovia vid 28.03.2020 roku №722

10. Azhar Rafiq, Telemedicine in extreme conditions: disasters, war, remote sites (2008)

Размещено на Allbest.Ru