Реабілітація як невід’ємний чинник відновлення цивільних та військових

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реабілітація як невід'ємний чинник відновлення цивільних та військових

Автори

Слухенська Руслана Василівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри медицини катастроф та військової медицини Буковинський державний медичний університет, Україна

Логуш Леся Геннадіївна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри фізичної реабілітації, ерготерапії та домедичної допомоги Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, Україна

Зендик Олена Всеволодівна

старший викладач кафедри фізичної реабілітації, ерготерапії та домедичної допомоги Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, Україна

Гуліна Лариса Василівна

асистент кафедри фізичної реабілітації, ерготерапії та домедичної допомоги Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, Україна

Анотація

Ключові слова: фізична реабілітація, медична реабілітація, російсько-українська війна, реабілітаційний центр, реабілітаційний кабінет, травма, інвалідність.

Вступ

Постановка питання. Науковці вважають, що поштовхом до розвитку реабілітації як практичної науки послужили Перша та Друга Світова війни. На теренах України вагомим стрибком у потребі реабілітації, зацікавленні реабілітацією дослідниками стали Революція Гідності, вторгнення росії у 2014 році. Нині, за повномасштабної російсько-української війни реабілітації потребують (а скільки ще потребуватимуть після нашої перемоги!) як цивільні, які отримали травми, поранення від обстрілів, бомбардувань, так і військові, які зазнали різноманітних травм на полі бою, захищаючи нашу країну.

Мета розвідки: проаналізувати специфіку реабілітації як науки, визначити її найважливіші складові (у силу обставин України, народ який потерпає від воєнного наступу сусідньої країни-терориста - росії і потребує великої кількості реабілітологів різних спрямувань), визначити основні напрямки подальшого розвитку й модернізації практики реабілітаційних центрів та відділень/кабінетів фізичної терапії.

Виклад основного матеріалу

Система реабілітації в Україні, попри всі обставини розвивається і нині. Зрештою, мусить розвиватись, оскільки потреби в реабілітації має та буде мати велика кількість українців. Особливо це помітно, коли порівнювати сьогоднішній стан із тим, який був рік тому. Разом з тим, статистика та досвід розвинених країн свідчить, що навіть складна операція коштує набагато менше, ніж реабілітація.

Спершу визначимо, що таке реабілітація. Термін реабілітація походить від латинського слова habilis - «здатність», rehabilis - «відновлення здібності». Реабілітація - це напрям сучасної медицини, яка у своїх різноманітних методах спирається, перш за все, на особистість пацієнта, активно намагаючись відновити порушені хворобою функції людини, а також її соціальні зв'язки [2]. Відтак, реабілітація - це відновлення здоров'я, функціонального стану та працездатності, порушених хворобами, травмами або фізичними, хімічними та соціальними факторами.

Варто визначити й мету реабілітації, основа якої зосереджена, на нашу думку, на ефективному та ранньому поверненні хворих та інвалідів до побутових та трудових процесів у суспільстві; відновленні особистісних властивостей людини.

Разом з тим, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає дуже близьке до окреслених вище визначення реабілітації: «Реабілітація є сукупністю заходів, покликаних забезпечити особам з порушеннями функцій внаслідок хвороб, травм та вроджених дефектів пристосування до нових умов життя у суспільстві, в якому вони живуть» [7]. На думку ВООЗ, реабілітація є процесом, спрямованим на всебічну допомогу хворим та інвалідам для досягнення ними максимально можливої при цьому захворюванні фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності.

Таким чином, реабілітацію слід розглядати як складну, соціально-медичну проблему, яку можна розділити на кілька видів, або аспектів: медичну, фізичну, психологічну, професійну (трудову) та соціально-економічну.

Перший та основний напрямок реабілітації (медичної та фізичної) - відновлення здоров'я хворого за допомогою комплексного використання різних засобів, спрямованих на максимальне відновлення порушених фізіологічних функцій організму, а у разі неможливості досягнення цього - розвиток компенсаторних та замісних пристроїв (функцій) [3]. Психологічний аспект реабілітації спрямований на корекцію психічного стану пацієнта, а також формування його стосунків до лікування, лікарських рекомендацій, виконання реабілітаційних заходів. Необхідно створити умови для психологічної адаптації хворого до життєвої ситуації, що змінилася внаслідок хвороби, підготувати його до життя в суспільстві.

Важливим є етап професійної реабілітації, який торкається питань працевлаштування, професійного навчання та перенавчання, визначення працездатності хворих, об'єднання осіб зі схожою історією хвороби в певні організації за інтересами тощо.

Останньою в ланці етапів реабілітації є соціально-економічна реабілітація, що полягає у тому, щоб повернути постраждалому економічну незалежність та соціальну повноцінність. Ці завдання вирішуються як медичними установами, так й органами соцзабезпечення.

Усі етапи реабілітації зрештою є багатогранним процесом відновлення здоров'я людини та реінтеграції її у трудове та соціальне життя. Звичайно, що види реабілітації потрібно розглядати у єдності та взаємозв'язку.

Важливо уточнити, що три види реабілітації (медична, трудова та соціальна) відповідають трьом видам наслідків хвороб: 1) медико-біологічні наслідки хвороб, які полягають у відхиленнях від нормального морфофункціонального статусу; 2) зниження працездатності; 3) соціальна дезадаптація, тобто порушення зв'язків із сім'єю та суспільством. Звідси випливає, що одужання хворого після перенесеного захворювання/поранення та його реабілітація - зовсім не те саме, оскільки крім відновлення здоров'я пацієнта необхідно відновити ще і його працездатність, соціальний статус, тобто повернути людину до повноцінного життя в сім'ї, суспільстві, колективі, до стосунків із самим (-ою) собою [4].

Проблема реабілітації хворих та інвалідів привертає дедалі більшу увагу у всіх країнах світу. Для кращої координації роботи фахівців, які працюють у галузі реабілітації, ВООЗ запропонувала «Посібник із класифікації наслідків хвороби та причин інвалідності», де розглядаються та класифікуються не хвороби як нозологічні форми, а наслідки перенесених захворювань та травм. «Міжнародна номенклатура порушень, обмежень життєдіяльності та соціальної недостатності» (Посібник із класифікації хвороб та причин інвалідності) пропонує наступну єдину концепцію наслідків хвороби: основними етапами у розвитку хвороби:

1. Початковий етап. Порушення. Виникнення змін у організмі є реакцією організму на різні обставини - «етіологію». «Етіологія» дає початок змінам у структурі чи функціях організму, тобто «патології». Прояви патологічних змін визначаються як «симптоми та ознаки». Людина починає розуміти, що в її організмі щось відбувається, тобто патологічний стан проявляється конкретно, матеріалізується. Найчастіше сама людина усвідомлює прояв хвороби, що можна визначити як «клінічний стан». Таким чином, клінічний стан включає і патологічні зміни, і прояви хвороби, і реакцію пацієнта на свій стан. Хвороба віщує розвиток порушень, ненормальної структури тіла, зміни зовнішнього вигляду, і навіть розлади функціонування органів прокуратури та систем організму. Порушення є розладом на органному рівні.

2. Прогресуючий етап. Обмеження життєдіяльності. Діяльність чи поведінка людини можуть змінитися внаслідок виникнення порушень. Виникає дефіцит фізичних та соціальних дій - обмеження життєдіяльності. З погляду функціональної діяльності та активності індивіда зниження життєвих функцій є розладом на рівні людини (особистості).

3. Соціальна недостатність. Саме знання про хворобу або поведінка індивіда, що змінилася, або обмеження його діяльності, що випливають з цього знання, можуть поставити конкретну людину в невигідне становище щодо оточуючих. Таким чином, хвороба набуває соціального характеру. Цей рівень розвитку хвороби відбиває реакцію суспільства на стан індивіда, вона проявляється у взаєминах індивіда із суспільством, які можуть містити і такий специфічний інструмент як законодавство. Це прояв відбиває соціальну недостатність (іншими словами - соціальну дезадаптацію). Прямий зв'язок із значенням, яке надає діяльності індивіда або його стану суспільство, робить соціальну недостатність найбільш проблематичним рівнем розвитку хвороби.

Описана тричленна послідовність у ряді випадків може бути неповною або можливий її розрив на будь-якому етапі залежно від індивідуальних особливостей хворого чи особи, яка проходить реабілітацію після хвороби.

Варто зупинитись на аналізі завдань реабілітації. Головним завданням медичної реабілітації є повноцінне відновлення функціональних можливостей різних систем організму та опорно-рухового апарату (ОРА), а також розвиток компенсаторних пристосувань до умов повсякденного життя та праці, соціальної активності тощо.

Окрім того, до приватних завдань реабілітації належать: відновлення побутових можливостей хворого, тобто здатності до пересування, самообслуговування та виконання нескладної домашньої роботи; відновлення працездатності, тобто втрачених інвалідом професійних навичок шляхом використання та розвитку функціональних можливостей рухового апарату; запобігання розвитку патологічних процесів, що призводять до тимчасової або стійкої втрати працездатності, тобто здійснення заходів вторинної профілактики.

Разом з тим із завдань випливає мета реабілітації - найповніше відновлення втрачених можливостей організму, але якщо це недосяжно, формуються завдання часткового відновлення чи компенсація порушеної, чи втраченої функції. Для їх досягнення використовується комплекс лікувально - відновлювальних засобів, серед яких найбільший відновлюючий ефект мають фізичні вправи, природні фактори (як природні, так і преформовані), різні види масажу, заняття на тренажерах, а також ортопедичні пристосування, працетерапія, психотерапія тощо [1]. Навіть із цього переліку видно, що провідна роль реабілітації належить методам фізичного впливу і що далі від етапу до етапу вона просувається, тим більше вона наближається до фізичної реабілітації.

Фізична реабілітація - складова медичної, соціальної та професійної реабілітації, система заходів щодо відновлення або компенсації фізичних можливостей та інтелектуальних здібностей, підвищення функціонального стану організму, покращення фізичних якостей, психоемоційної стійкості та адаптаційних резервів організму людини засобами та методами фізичної культури, елементів спорту та спортивної підготовки, масажу, фізіотерапії тощо.

Вважаємо, що фізичну реабілітацію слід розглядати як лікувально - педагогічний та виховний процес або, правильніше сказати, освітній процес. Основним засобом фізичної реабілітації є фізичні вправи та елементи спорту, а застосування їх завжди спирається на педагогічний, освітній процеси. Якість фізичної реабілітації залежить від того, наскільки методист опанував педагогічну майстерність і знання, наскільки може донести до хворого потребу у відновленні й допомогти засвоїти комплекс відновлення.

Програма медичної реабілітації пацієнта включає: фізичні методи реабілітації (електролікування, електростимуляція, лазеротерапія, баротерапія, бальнеотерапія, ботокс та ін.) [5]. Механічні методи реабілітації (механотерапія, кінезотерапія) масаж, традиційні методи лікування (акупунктура, фітотерапія, мануальна терапія та інші), працетерапія, психотерапія, логопедична допомога, лікувальна фізкультура, реконструктивна хірургія, протезно-ортопедична допомога (протезування, ортезування, складне ортопедичне взуття), санаторно-курортне лікування, технічні засоби медичної реабілітації (калоприймач, сечоприймач, тренажери, пристрої для введення їжі через стому, інші технічні засоби), інформування та консультування з питань медичної реабілітації

Відтак, до основних принципів реабілітації належать: ранній початок проведення реабілітаційних заходів (РЗ), комплексність використання всіх доступних та необхідних РЗ, індивідуалізація програми реабілітації, етапність реабілітації, безперервність і наступність протягом усіх етапів реабілітації, соціальна спрямованість РЗ, використання методів контролю адекватності навантажень та ефективності реабілітації.

Пацієнт має чітко усвідомлювати, що ранній початок проведення РЗ важливий з погляду профілактики можливості дегенеративних змін у тканинах (що особливо важливо при неврологічних захворюваннях). Раннє включення в лікувальний процес РЗ, адекватних стану хворого, багато в чому забезпечує сприятливіший перебіг і результат захворювання/травм, служить одним з моментів профілактики інвалідності (вторинна профілактика).

РЗ не можна застосовувати при дуже тяжкому стані хворого, високій температурі, сильній інтоксикації, вираженій серцево-судинній та легеневій недостатності хворого, різкому пригніченні адаптаційних та компенсаторних механізмів. Однак і це не є абсолютно правильним, оскільки деякі РЗ, наприклад, надування кульок, призначаються в гострий післяопераційний період при досить тяжкому стані хворого, але це служить для профілактики застійної пневмонії [7].

Проблеми медичної реабілітації дуже складні і вимагають спільної діяльності багатьох фахівців: терапевтів, хірургів, травматологів, фізіотерапевтів, лікарів, методистів фізичної реабілітації, масажистів, психіатрів, адекватної фізичному та психічному стану пацієнта на окремих етапах. Залежно від причин, що призвели хворого до стану, що вимагає застосування РЗ, склад фахівців та методів і засобів, що використовуються, будуть різні [5]. Тому, залежно від причин, що вимагають застосування РЗ, а також особливостей стану хворого чи інваліда, їх функціональних можливостей, рухового досвіду, віку, статі, склад фахівців та використовуваних методів та засобів будуть, тобто реабілітація вимагає індивідуального підходу до пацієнтів з урахуванням їхньої реакції на використання РЗ.

Безперервність і наступність РЗ протягом усіх етапів реабілітації важлива як у межах одного етапу, так і при переході від одного до іншого. Поліпшується функціональний стан різних систем організму, підвищується тренованість, а будь-яка більш-менш тривала перерва у використанні РЗ може привести до його погіршення, коли доводиться починати все спочатку.

Надзвичайно важливим принципом реабілітації є наступність під час переходу з етапу на етап, з одного медичного закладу до іншого. Для цього важливо, щоб на кожному етапі в реабілітаційній карті було задокументовано, які методи та засоби лікування та реабілітації застосовувалися, яким був функціональний стан реабілітованого.

Реабілітаційний процес може бути успішним лише у разі врахування характеру та особливостей відновлення, порушених при тому чи іншому захворюванні функцій. Для призначення адекватного комплексного диференційованого відновного лікування потрібна правильна оцінка стану хворого за низкою параметрів, значущих для ефективності реабілітації [6]. З цією метою застосовується спеціальна діагностика та методи контролю за станом хворого в процесі реабілітації, які можуть поділятися на такі види: медична діагностика, функціональна діагностика, мотодіагностика, психодіагностика.

Висновки

реабілітація військовий

Таким чином, основна мета реабілітації - ефективне та раннє повернення хворих та інвалідів до побутових та трудових процесів, у суспільство та сім'ю, відновлення особистісних властивостей людини як повноправного члена суспільства. Оптимальним кінцевим результатом медичної реабілітації може бути повне відновлення здоров'я та повернення до звичної професійної праці.

Список використаних джерел

[1] Герцик А. М. (2016) Взаємодія лікаря та фахівця з фізичної реабілітації при порушеннях діяльності опорно-рухового апарату. Слобожанський науково- спортивний вісник, (54), 32-36.

[2] Герцик А. (2018) Теоретико-методичні основи фізичної реабілітації / фізичної терапії при порушеннях діяльності опорно-рухового апарату, 388.

[3] Герцик А. М. (2016) До проблеми управління реабілітаційним процесом. Врачебное дело, (1-2), 142-147.

[4] Герцик А. М. (2016) Фахівець з фізичної реабілітації як підсистема фізичної реабілітації при порушеннях діяльності опорно-рухового апарату. Науковий часопис Нац. пед. ун-ту імені М. П. Драгоманова, (77), 15-21.

[5] Попадюха Ю. А. (2009) Технічні засоби для відновлення рухових функцій верхніх кінцівок людини. Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Педагогічні науки: реалії та перспективи, (14),165-168.

[6] Синдром АТО. Українці зіштовхнулися з посиленням насильства у сім'ях. Кореспондент. Вилучено з: http://ua.korrespondent.net/ukraine/events/3556008- syndrom-ato-ukraintsizishtovkhnulysia-z-posylenniam-nasylstva-u-simiakh

[7] Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Реакція на важкий стрес та розлади адаптації. Посттравматичний стресовий розлад. Вилучено з: http://www.dec.gov.ua/mtd / dodatki/2016_ 121_ PTSR/2016_121_ YKPMD_PTSR. doc (accessed: 01.03.2016)

Размещено на Allbest.ru