Соціологічне дослідження вітчизняної медицини: теоретико-методологічний аспект

Размещено на http://allbest.ru

Інститут соціології НАН України

Соціологічне дослідження вітчизняної медицини: теоретико-методологічний аспект

Пилипенко Валерій Євгенович доктор соціологічних наук, професор,

головний науковий співробітник відділу історії та теорії соціології

Сапелкін Юрій Володимирович кандидат соціологічних наук,

старший науковий співробітник

Україна

Анотація

У статті соціологія медицини виступає в якості дослідницького процесу, який висвітлює медико-соціологічну логіку побудови моделі вітчизняної системи охорони здоров'я. Представлений інституціональний аналіз досліджує систему охорони здоров'я на основі ідей традиційного для соціології уявлення про медицину і охорону здоров'я як соціальні інституції. Разом з цим мова йде і про новітній погляд на головні інструменти конкретної соціальної взаємодії, котрі дозволяють отримувати фундаментальні результати в сучасній інституціональній економіці. Застосування в соціології медицини методології аналізу інституціональних змін є зміною її наукової парадигми. Розвиток методології інституціонального аналізу в перспективі може сприяти більш тісній інтеграції медико-соціологічного і соціально-економічного аналізу процесів історичної еволюції взаємовідносин антропологічних, психоаналітичних, економічних, соціологічних та політичних поглядів на формування моделей медицини і системи охорони здоров'я.

Ключові слова: суспільство, медицина, охорона здоров'я, ринкові реалії, деонтологія.

Медицина - це система знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров'я, продовження життя людей, попередження та лікування людських хвороб. Для виконання цих завдань медицина вивчає побудову і процеси життєдіяльності організму людини в нормі та в патології, чинники природного і соціального середовища в аспекті їх позитивного або негативного впливу на стан здоров'я людей, їхньої хвороби, а також можливості використання різних фізичних, хімічних, біологічних чинників і технічних засобів для попередження, виявлення та лікування хвороб.

Система охорони здоров'я - це сукупність взаємодіючих правосуб'єктів та суспільних інституцій, організованих з метою здійснення політичних, економічних, соціальних, правових, медичних заходів, спрямованих на збереження, підтримку та укріплення здоров'я громадян.

У контексті дослідження вітчизняної медицини можна виділити декілька чинників інтеграції системи охорони здоров'я із соціологією. Мова йде про чинники, що сприяють формуванню соціології медицини, а саме:

- стан соціальної аномії в суспільстві за умов ринкової економіки;

- потребу медико-соціологічного осмислення місця і ролі системи охорони здоров'я в житті суспільства, використання соціологічних методів дослідження системи охорони здоров'я;

- зміну демографічних процесів і структури захворюваності (старіння населення, природний відтік, хронізація захворювань тощо);

- потребу у використанні соціологічних підходів для вивчення хвороб і лікування хворих.

Предметом дослідження соціології медицини є ставлення індивіда, соціальних груп до стану суспільного здоров'я і організації медичної допомоги в залежності від соціально-економічних і політичних чинників. У контексті досліджуваної проблематики можна виділити декілька принципових питань, притаманних медицині й охороні здоров'я:

1) ефективна діагностика й лікування захворювань, скорочення термінів їх лікування, проведення профілактичних заходів;

2) розуміння і прогнозування того, яким чином окремі симптоми, синдроми чи хвороби проявляються в індивідів (групи індивідів);

3) розповсюдження серед населення медико-профілактичних знань, завдяки котрим можна зменшити можливості ризику здоров'ю (і в деякій мірі відверненню хвороби).

Кожне з цих завдань можна вирішити з максимальною ефективністю лише за умови належної оцінки важливості соціальних і психологічних чинників. Дослідницька діяльність у медицині вимагає розуміння чинників соціального і культурного впливу. Останні впливають на розуміння людиною потреби у медичній допомозі, формуванню її рішення стосовно звернення за допомогою, реакцію людини на надану медичну допомогу. Саме дані аспекти і досліджує соціологія медицини. Соціологія медицини - це наука про закономірності формування ціннісного ставлення у різних прошарків населення до здоров'я, хвороби, медичного обслуговування та організації охорони здоров'я.

Соціологія медицини досліджує процеси і результати розвитку системи охорони здоров'я як соціальної інституції суспільства і соціалізації у сфері охорони здоров'я. При цьому досліджуються закономірності ролевої поведінки пацієнта і лікаря як результат соціальної дії, індивідуального й групового ставлення до здоров'я і хвороби, суспільних норм, соціальних інституцій та організацій.

Важливим завданням соціології медицини є проведення емпіричних досліджень закономірностей соціальних явищ у системі охорони здоров'я, формування громадської думки, вироблення медико-соціальної моделі передбачуваності нових медичних технологій і результатів реформаційних процесів. На основі широкого залучення емпіричних даних, фактів реального життя соціологія медицини має своєю метою вивчення загальних принципів функціонування і зміни простих і складних форм взаємодії в системі охорони здоров'я суспільства, норм поведінки індивідів (і соціальних груп) стосовно свого здоров'я. Дослідження здоров'я населення повинно здійснюватись із соціологічних позицій: по-перше, на рівні народонаселення окремих країн і регіонів; по-друге, у зв'язку з умовами його відтворення; по-третє, у зв'язку зі способом життя різних соціальних, професійних і вікових груп населення. У дослідженні соціології медицини важливу роль відіграє ціннісно-інтеграційний підхід, котрий бере до уваги весь соціокультурний і медичний простір системи охорони здоров'я. У даному сенсі соціологія медицини досліджує здоров'я і хворобу людини такими, якими вони відображаються в поведінці індивіда в реальному медичному і соціокультурному просторі. В цьому і полягає відмінність методів соціології медицини від методичного арсеналу інших наук, наприклад наукової медицини. Адже остання аналізує хворобу саму по собі в її біологічній сутності. Аналізуючи конкретну медико-соціальну групу, соціологія медицини, в першу чергу, вивчає соціальні властивості, зв'язки, механізми, соціальні інституції, статуси, ролі та цінності, крізь призму котрих прагне розглядати хворобу як проблему людини. Мова йде про мотиви й очікування, боротьбу з хворобою, соціальну й особисту долю.

У процесі трансформації українського суспільства важливими бачаться процеси соціальної диференціації, «розкол» соціальної структури, піднесення соціальної аномії. Період переходу до нового типу соціальності, нових нормативно-ціннісних і смислових систем для українського суспільства пов'язаний з низкою інтегративних станів, які мають пороговий характер для самозбереження соціуму. Криза культури за умов нестійких духовних структур породжує певною мірою «збій» суспільної регуляції. Мова йде про кризу суспільних основ - норм, цінностей, цілей, ідеології, орієнтації. Стан аномії стає звичною нормою життя і «сприяє» тотальній соціальній фрустрації. Певною мірою відбувається інституціоналізація девіації, коли остання перетворюється в соціально і психологічно прийнятний тип поведінки. В аналогічному стані перебувають усі структурні елементи і соціальні інституції суспільства. Не стає винятком і вітчизняна медицина. Негативні явища в соціальній і економічній сферах суспільства, погіршення медико-демографічних показників, порушення екологічної рівноваги не сприяють покращенню суспільного здоров'я і збільшують потребу в медичних послугах. Дослідження стану і перспективи розвитку вітчизняної медицини повинні «враховувати» той факт, що погіршення стану здоров'я населення пов'язане з комплексом загальних соціально-економічних чинників, котрі зумовили гострий дефіцит фінансових ресурсів у даній сфері. Нині основна маса населення не має фінансової змоги для збільшення витрат на медичні послуги. За даними опитувань Міжнародного Фонду "Відродження", 33% домогосподарств в Україні витрачають більше 10% щомісячних витрат на медичні послуги (в той же час у країнах ЄС ця частка у середньому становить 5,8% місячних витрат). 15% пацієнтів відмовились від лікування через його зависоку вартість, яку не в змозі забезпечити власними коштами. В Україні на повний голос проявило себе таке явище, як медична бідність, від якої не захищене жодне домогосподарство [1].

Наша країна живе у світлі економічних недолугостей, де людина, її життя, здоров'я, освіта, професіональні навички розглядаються як без господарські цінності, що не належать їхньому носію. І це є соціально-економічний факт. Його існування, з одного боку, зумовлює приреченість на однобоку залежність від державного бюджету, а, відповідно, на залишкове, злиденне фінансування всієї соціальної інфраструктури. З іншого боку (оцінюючи цей факт у концептуальному плані), можна зробити принциповий висновок про те, що нерозуміння його природи і визначає нашу наукову відсталість у соціально орієнтованих предметних областях.

Нині стає очевидним, що для розвитку вітчизняної соціології медицини дуже актуалізується пошук нової наукової парадигми. Проблема функціонування медицини, охорони здоров'я і загалом медико-соціальних систем - це, перш за все, визнання їх доцільності та ефективності. Нова парадигма соціології медицини полягає в тому, щоб надати людині достатню інформацію про її взаємодію з медико-соціальною системою суспільства. Остання є продуктом соціальної організації, зумовленої множиною історичних процесів і обставин. Очевидною відрізняльною характеристикою розвитку медико-соціальної системи є наявність розвиненої структури організацій і правил їх взаємодії. Безперервна взаємодія між інституціями і закладами медицини (системи охорони здоров'я) в економічному середовищі з позицій конкуренції породжує інституціональні зміни в самому широкому сенсі, котрі вписуються в рамці понять соціології та методології інституціонального підходу в економіці.

Інституціональний підхід - це пізнавальна методологія, що акцентується на аналізі кардинальних змін у різних сферах суспільних відносин. Під цими змінами розуміється постійне перетворення «старих» інституцій у нові. Оскільки інституціональні зміни «супроводжують» усі суспільні відносини, цей підхід являє собою загальну методологічну основу для медико-соціологічних досліджень. При цьому слід зазначити, що під інституціональним аналізом у соціології медико-соціальних систем, як на основі ідей традиційного уявлення про медицину і охорону здоров'я (як соціальних інституцій суспільства), так і новітнього погляду на інституціоналізм. медичний соціальний здоров'я медицина

Інституціональний аналіз у соціології медицини «виявляє», як реально функціонує система охорони здоров'я, які інституції цьому сприяють. Люди завжди потребують інституцій, у рамках яких вони можуть діяти. Необхідно використовувати категорії інституцій конкретної медико-соціальної системи. Інституціональний аналіз проблем соціології медицини дозволить надати типологію проблем за сформованими (і тими, що лише формуються) інституціональними ознаками.

Актуальним бачиться інституціональний аналіз природи і причин виникнення таких вітчизняних інституцій, як медицина і охорона здоров'я. При цьому особливий предмет аналізу в медицині представляє інституціональна оцінка ефективності норм і правил стосовно використання фінансових ресурсів, а також оцінка інституціонального забезпечення нововведень в системі охорони здоров'я. Зокрема, мова йде про систему медичного страхування (обов'язкового і добровільного) і специфіки української управлінської традиції, яка формується інколи за своїми власними управлінськими інтересами.

Методологія інституціонального аналізу в соціології медицини дозволить у перспективі більш тісну інтеграцію медико-соціологічного і соціально-економічного опису відповідних процесів у системі охорони здоров'я. Позитивна методологічна парадигма соціології медицини «спрямовує» пізнання на пошук інформації, котра:

- допомагає людям у процесі соціалізації;

- відповідає на питання про те, як утворюються соціальні групи і налагоджуються відносини між ними, а також як формуються інституції в системі охорони здоров'я;

- допомагає будувати поведінкові моделі різних типів особистості;

- дозволяє вибирати і змінювати моделі інституцій взаємодії.

Нині особливо актуалізуються медико-соціологічні дослідження в галузі охорони здоров'я, пов'язані з пошуком найбільш ефективних форм і способів управління медико-виробничим комплексом української держави.

Надзвичайно актуальною є проблема медико-соціального планування і прогнозування в системі охорони здоров'я, передбачення соціальних наслідків політико-економічних нововведень. Існує потреба в дослідженні впливу введення обов'язкового, добровільного медичного страхування, роботи лікувально-діагностичних закладів з різними формами власності. Важливим бачиться також вивчення потреб різних соціальних груп у медичних послугах, методики формування медико-соціальних груп і побудови моделей надання медичної допомоги, а також проведення профілактичних заходів.

Безумовно нагальним завданням для вітчизняної соціології є розробка теоретичних основ організації медико-соціологічного моніторингу системи охорони здоров'я. Адже за умов реформування останньої лише своєчасне та регулярне отримання достовірної медико-соціологічної інформації дозволяє адекватно оцінювати медичні, економічні, політичні та соціальні проблеми охорони здоров'я населення. Медична реформа також має потребу в дослідженні соціально-психологічного клімату в медичних колективах. При цьому успішність перебігу реформаційних процесів великою мірою детермінується знанням позиції представників медичних послуг стосовно стану і перспективи розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я. Нарешті, використовуючи соціологічні підходи, необхідно приймати обґрунтовані управлінські рішення і виробляти оптимальні технології для вдосконалення системи медицини і охорони здоров'я.

В контексті дослідження вітчизняної медицини важливим бачиться завдання, пов'язане з розробкою ефективної системи контролю і моніторингу соціальних індикаторів, єдиних соціальних стандартів у справі охорони здоров'я. При цьому важливою є проблема інтеграції в соціально-економічну модель галузі систем обов'язкового і добровільного медичного страхування як самостійної форми соціального захисту населення. Перед сучасною соціологією медицини доволі гостро постає завдання дослідження морально - етичних проблем, котрі стосуються взаємовідносин лікаря і пацієнта, донорства при пересадках органів, евтаназії, комерціалізації системи охорони здоров'я тощо.

Соціально-економічні перетворення (реформи) в Україні ставлять питання про переведення категорії «здоров'я» із соціальної в економічну сферу. Як свідчить практика, цей перехід бачиться доволі складним, нелегким. Нині вітчизняний медичний ринок не дуже активно прагне задовольняти потреби людей і отримувати прибуток. Разом з тим, перехід системи охорони здоров'я лише на комерційну основу зачіпає вже морально-етичні аспекти. Вважається, що поняття «медична допомога» веде свою змістовну і морально-етичну історію із гіппократівських часів, а «медична послуга» - це породження чисто ринкових відносин. Останнє поняття передбачає товарно-грошові відносини. Успішне функціонування системи охорони здоров'я на національному та регіональному рівнях, управління лікувально-профілактичними закладами за умов ринкових відносин (маркетингу, ринку страхових компаній, ринку медичних послуг, попиту і пропозиції, вільного вибору лікаря тощо) зовсім не виключає (а навпаки, вимагає) активного використання принципово нових форм і методів управління, адекватних суті ринкових соціально-економічних структур. Вироблення й прийняття управлінських рішень великою мірою спирається на сутності, певним чином формалізовані. Економічна достовірність останніх детермінована певними законами розвитку суспільства і закономірностями функціонування конкретних соціально-економічних утворень.

За цих умов вкрай необхідні глибокі наукові дослідження й усвідомлення розуміння сутності сформованої системи вітчизняної охорони здоров'я за умов «застиглих» реформ, якими будуть у майбутньому її форми і зміст, наскільки високою буде в такій системі ступінь реалізації ліберальних цінностей? У цьому плані наука про суспільне здоров'я і охорону здоров'я ще не сказала свого вагомого слова. Сьогодні однозначно можна констатувати, що зміна на початку ХХІ століття типу і сутності системи вітчизняної охорони здоров'я йде шляхом лібералізації. І у вирішенні цих проблем вкрай актуальними є дослідження структурних змін і медико-економічних тенденцій у системі охорони здоров'я.

Форми й методи управління ліберальними системами охорони здоров'я у порівнянні з утилітарними, на нашу думку, з одного боку будуть зсуватися з адміністрування на наукову платформу керування життєдіяльністю таких систем, з іншого - у більш високій ступені стануть враховуватися механізми саморегуляції системи охорони здоров'я. При цьому слід підкреслити, що зміщення акцентів в системі охорони здоров'я з державного рівня на регіональний, своєрідний «парад суверенітетів» в обґрунтуванні конкретного прийому управління виводить на перше місце наукові методи. Останні оперують строгими формалізованими критеріями доказів, знижуючи ступінь двозначних тлумачень. У цьому сенсі цінним є все більш посилююча роль науки про суспільне здоров'я і медицину (охорону здоров'я), посилення й піднесення ролі (в ряду її і традиційних) методів точних дисциплін, таких як економіка, інформатика, логістика тощо. Широке втілення в систему охорони здоров'я сучасних інформаційних технологій доповнює традиційні методи і форми управління і регуляції соціальними структурами. Необхідність удосконалення організації управлінської праці і переведення її на реальну наукову основу сьогодні як наколи визначається нагальними потребами управління системою охорони здоров'я за умов здійснюваних (необхідних) реформ. Усе це оголює множину невирішених проблем і «надає» широке поле для глибоких наукових досліджень у сфері управління соціально-економічними системами.

В сучасних умовах формування ринку медичних послуг вельми актуалізується розробка теоретичних основ і науково обґрунтованих методологічних підходів до регуляції взаємовідносин лікаря і пацієнта. У цьому плані найважливішими завданнями є:

- вивчення еволюції стосунків лікаря і пацієнта у вітчизняній системі охорони здоров'я;

- теоретичне обґрунтування сутності, ролі і взаємозв'язку фундаментальних понять і категорій, що характеризують медичну діяльність, ступінь їх формалізації за умов ринкових відносин, зокрема, в системі обов'язкового медичного страхування як однієї з форм ліберальних відносин у сфері охорони здоров'я;

- презентація однієї із можливих формалізованих моделей взаємодії лікаря і пацієнта за умов ринкових відносин у вітчизняній системі охорони здоров'я;

- визначення і систематизація методів і форм регуляції життєдіяльності сучасної системи охорони здоров'я, адекватних її формалізованої сутності і органічної еволюції;

- розробка й апробація науково обґрунтованих методів побудови системних і математичних моделей імітаційного моделювання виробничих процесів, котрі характеризують ринкову форму надання медичних послуг з метою прогнозування, оптимізації та управління взаємовідносинами у сфері охорони здоров'я. Слід зазначити, що традиційні стосунки лікаря і пацієнта за сучасних умов лібералізації суспільства і становлення ринку медичних послуг набувають специфічної сутності, котру умовно можна назвати маркетинговою. Маркетингові стосунки лікаря і пацієнта можна описати відносно однозначними формалізованими критеріями і, в кінцевому рахунку, презентувати у вигляді певної структури, котра відображає закономірність зв'язків цих сутностей - моделі маркетингової системи медичних послуг.

Дослідження маркетингової моделі маркетингових відносин у системі охорони здоров'я дозволяють у рамках однозначної структури логічно виділити асоціації елементів та їх рівні, що характеризують тією чи іншою мірою лікаря і пацієнта в якості економічних взаємовідносин. При цьому мова йде про наукове осмислення сутності взаємозв'язків елементів, що складають маркетингову систему таких специфічних відносин у сфері охорони здоров'я. Розробка ж і обґрунтування деяких теоретичних прийомів дозволяє поставити і вирішити низку прикладних задач з оптимізації взаємодій (взаємовідносин) лікаря і пацієнта з використанням методів імітаційного моделювання на базі сучасних інформаційних технологій.

Дослідження свідчать, що традиційні (класичні) стосунки лікаря і пацієнта у вітчизняній системі охорони здоров'я останнім часом наповнюються економічними сутностями. Це, у свою чергу, дозволяє розглядати дані стосунки з позиції виробництва і споживання медичних послуг, тобто з позицій своєрідного обміну, притаманного ринковим відносинам. Зміну суті відносин між лікарем і пацієнтом, що відбуваються в системі охорони здоров'я, відзначають 62% пацієнтів і 71% медичних працівників [2]. Як пацієнти, так і лікарі підтверджують зміни у своїх взаєминах у бік економічно детермінованих.

Суть специфічних (маркетингових) відносин виробників і споживачів медичної допомоги (специфічних стосунків лікаря і пацієнта) проявляється за умов реформування і функціонування ринку медичних послуг. У самому широкому сенсі медичний маркетинг - це науково обґрунтована система забезпечення медичної допомоги у полі ринкових відносин. Об'єктами маркетингової системи медичних послуг є: послуга; медичний стандарт; медико-економічна група; медико-професійна група; платоспроможність пацієнта; заробітна платня лікаря; вартість медичної процедури; варіант медичного обслуговування (амбулаторно-поліклінічний чи шпитальний); розцінка лікарської праці; ефективність надання медичної допомоги.

Говорячи про еволюцію вітчизняної системи охорони здоров'я у бік систем класичного типу відносин (котрі характеризуються високим ступенем ліберальних цінностей) слід визнати, що наближення до розуміння проблеми управління сучасною медициною за умов ринкових відносин, може бути забезпечене такими етапами методологічного підходу:

1) зрозуміти і уявити на основі «відкритих» відносин та їх закономірностей високо структуровану форму і формалізовану сутність маркетингової (ліберальної) системи охорони здоров'я;

2) виявити основні зовнішні і внутрішні протиріччя відносин суб'єктів системи охорони здоров'я та їх розвитку в життєдіяльності;

3) виділити активні точки елементів системи, котрі визначають основні протиріччя її життєдіяльності, з метою подальшої регуляції відносин лікаря і пацієнта на ринку медичних послуг;

4) визначити методи і форми регуляції відносин у маркетинговій системі охорони здоров'я із врахуванням її життєдіяльності, адекватної їй формалізованої сутності і органічної еволюції;

5) виділити в системі відносин структурні рівні протиріч, співставити їх з методами і формами регуляції (як цих відносин, так і життєдіяльності системи загалом);

6) забезпечити відповідними методами (з використанням новітніх інформаційних технологій) потрібний і прогнозований стан системи охорони здоров'я (та її елементів) у відповідності з об'єктивними законами суспільного розвитку.

Вирішення зазначених вище проблем бачиться реальним при розгляді методології дослідження системи охорони здоров'я в діалектичному поєднанні з адекватними формами і методами регуляції відносин її суб'єктів, детермінуючих життєдіяльність даної системи.

Нині можна зробити констатацію, що дослідження сутності вітчизняної системи охорони здоров'я, піднесення ступеню її лібералізації (та її механізмів), розуміння еволюції, і «розкриття» взаємовідносин лікаря і пацієнта, усвідомлення дії законів специфічних маркетингових стосунків між виробником і споживачем медичних послуг - усе це свідчить, що зазначені проблеми є центральними в теорії і практиці наукового керівництва й управління медичною сферою. Вирішення даних проблем дозволяє певною мірою розкрити глибинні процеси функціонування вітчизняної системи охорони здоров'я в сучасних умовах соціально-економічного розвитку суспільства і забезпечити (науково обґрунтованими методами) регуляцію і досягнення оптимальних взаємовідносин суб'єктів системи.

Дослідження маркетингової сутності взаємовідносин лікаря і пацієнта, логічне представлення змісту і структури цих взаємовідносин несуть результативний методологічний підхід з метою вироблення форм і методів впливу на такі відносини. Відповідно, мова йде про вплив і на систему загалом, з метою упорядкування відносин у ній і пошуку оптимальних моделей функціонування.

Функціонування системи охорони здоров'я як об'єкта управління і специфічні виробничі відносини суб'єктів цієї системи (лікаря і пацієнта) на сучасному етапі суспільного розвитку зумовлюються пріоритетно економічними і технологічними законами.

Нарешті, слід зазначити, що застосування науково-обгрунтованих підходів у розумінні формалізованої сутності ліберальної (маркетингової) системи охорони здоров'я забезпечує саме системне осмислення проблем управління. Все це, певною мірою, дозволяє наблизитися до формулювання теоретико-методологічних основ регуляції життєдіяльності таких систем з метою забезпечення оптимальних взаємовідносин її суб'єктів задля отримання медичних послуг належної якості. При цьому мова йде про мінімальні ресурсні витрати та високоякісне задоволення потреб пацієнтів, що є вкрай актуальним при реалізації системи медико-соціального страхування населення.

Таким чином, амбівалентність переходу медицини на ринкові рейки полягає в тісному переплетенні соціальних та ринкових мотивів у поведінці пацієнта та медичного закладу. Уявляється, що правила ринку в такій ситуації «соціалізуються»: в рамках маркетингових відносин лікар-пацієнт, а у деяких явищ і процесів з'являються (поруч із традиційними) і нові, соціальні детермінанти.

Від впливом розвитку суспільства і науково-технічного прогресу йде швидкий процес диференціації наукових знань. Цей процес зачіпає й ті галузі медицини, котрі вивчають різні аспекти життєдіяльності людини в медико-соціальному вимірі. За таких умов науковцям все важче охоплювати різноманіття теоретичних побудов, які є відображенням соціальної залежності здоров'я і хвороб людей.

Якщо врахувати, що однією із серйозних методологічних проблем соціології медицини є деяке зближення об'єктів дослідження різних наук із причини спільності предметної області, то вузька наукова спеціалізація може за певних умов призвести до виникнення в системі охорони здоров'я однобічних висновків і теорій, відірваних від проблем більш широкого порядку і більш глибокого суспільного звучання. Звідси й виникає потреба в методологічних узагальненнях, здатних перетворити еклектизм, котрий може виникнути в процесі втілення західних підходів соціології медицини у вітчизняних медико-соціологічних дослідженнях. Зокрема, з допомогою методів дослідження соціології медицини можливо здійснити:

- оцінку і прогноз інтенсивності розвитку (або затухання) інших медико - соціальних процесів шляхом аналізу динаміки інформаційних потоків за певною тематикою;

- на основі оцінки громадської думки зробити висновки про діяльність конкретних лікувальних установ, ефективність медичної допомоги і за допомогою отриманих даних розробити рекомендації по розподілу ресурсів тощо;

- проаналізувати «проникнення» нових концепцій, ідей і методів у різних галузях медичних знань і практичної діяльності.

Методологічне осмислення смислових соціальних проблем медицини також диктується потребами розвитку всієї сукупності соціологічних наук. Соціальні дослідження в галузі медицини, гігієни, демографії, антропології та інших наук мають важливу значущість для всебічного розуміння прикладних медико-соціологічних досліджень у галузі праці, механізму використання медичної допомоги, вивчення динаміки відносин у медико-соціальній системі тощо.

Медико-соціологічні дослідження в системі охорони здоров'я охоплюють і економічну проблематику. При цьому здійснюється прогнозування впливу системи охорони здоров'я на темпи розвитку суспільного виробництва і навпаки. Між тим саме система охорони здоров'я є невиробничою і досить затратною сферою суспільства. Тому економічні проблеми самої системи є важливою складовою медико-соціологічних досліджень. Наприклад, впровадження національних рахунків системи охорони здоров'я вимагає проведення широких медико-соціологічних досліджень соціально-економічних коренів і закономірностей утворення тіньового ринку медичних послуг, статей реальних витрат населення, діяльності різних організацій і фондів, пов'язаних з фінансуванням медичної допомоги.

Слід зазначити, що можливості для здійснення ефективних заходів у справі охорони здоров'я втілюються у дійсність в залежності від багатьох суб'єктивних чинників, у тому числі від теоретичної підготовки і практичного досвіду медичних працівників. Успішне проведення лікувально-діагностичних, санітарно-гігієнічних та профілактичних заходів детермінується методологічно правильною оцінкою множинних біологічних, генетичних, психічних, соціальних та інших чинників, що визначають здоров'я людей. Тому дослідження медико-соціологічних проблем має вирішальну значущість у справі підготовки і виховання медичних кадрів, формування спеціалістів з управління системою охорони здоров'я, становлення наукового медико-соцілогічного світогляду. Це своєю чергою ставить завдання розробки програми з основ соціології медицини як навчального посібника у вітчизняній медичній освіті.

Історичні приклади дозволяють зробити висновок про те, що якщо зміна суспільного устрою декларується одномоментно, то для зміни процесу (досвіду) соціалізації потрібен досить тривалий час. Необхідні нові точки зору на процес узагальнення знань про соціум, на зміст і результати соціалізації індивідуума і його світосприйняття, на основі котрих формується медико-соціологічна поведінка людини і її відображення в соціокультурному статусі.

У контексті досліджуваної проблеми слід зазначити, що основними прикладними задачами вітчизняної соціології медицини є:

1) систематизація, вдосконалення методології, стратегічне планування медико-соціологічних досліджень у системі охорони здоров'я;

2) реалізація державного замовлення стосовно оцінки медико-соціальних результатів економічних нововведень, структурних перетворень і реформування галузі;

3) використання результатів медико-соціологічних досліджень у плануванні й прогнозуванні розвитку мережі охорони здоров'я;

4) використання конкретних медико-соціологічних досліджень для гармонізації інтересів суб'єктів і учасників системи охорони здоров'я, інтегральної оцінки якості життя і ефективності діяльності медико-соціальної системи;

5) розширення соціологічного кругозору на переддипломному та післядипломному етапах підготовки медичних працівників.

Таким чином, аналіз системи охорони здоров'я як соціальної інституції і суспільної підсистеми загалом із соціологічних позицій об'єктивно розширює діапазон теоретичних та емпіричних цілей і завдань соціології медицини. За умов неоднозначних наслідків соціально-економічних змін для здоров'я населення України актуальність медико-соціологічної дослідницької проблематики дуже зростає. Тому першочерговим завданням є розробка і засвоєння сучасного інструментарію медико-соціологічних досліджень.

Список використаних джерел

[1] Чи є майбутнє у добровільного медичного страхування в Україні. Українська правда. - 29 січня 2021 р. Отримано з: https://www.pravda.com.ua/columns/2021 /01 /29/7281700/

[2] Пилипенко В.Е., Захарук Н.Ю., Сопнева Н.Б. - Ценности в контексте социологии медицины. Донецк: Юго-Восток, 2009. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru