Вплив іонізуючого випромінювання на розвиток раку молочної залози

При вивченні долі 77 752 японців, які пережили бомбардування Хіросімі і Нагасакі, було виявлено, що до 2002 р. у 14 048 з них розвинувся перший первинний рак, включаючи 970 випадків РМЗ, у 1088 осіб було діагностовано другу первинну злоякісну пухлину, у тому числі 61 випадок РМЗ. При опроміненні в дозі >2 Гр відносний ризик (ВР) розвитку РМЗ становив 6,42 (95 % ДІ: 4,40--9,39), відносний ризик вторинного РМЗ -- 7,33 (95% ДІ: 2,61--20,59) [42]. Автори дійшли висновку, що доза опромінення найбільше пов'язана з ризиком розвитку солідних пухлин, чутливих до радіації, включаючи другий первинний рак легенів, товстої кишки, молочної залози, щитоподібної залози та сечового міхура. Є дані, що РМЗ може індукуватися дозами нижче 0,5 Гр [43]. Залежність доза--ефект має лінійний характер. Надлишок частоти РМЗ для обох міст становив 40,5 і 30,8 випадку на 100000 жінок в рік на 1 Гр відповідно [44].

Про безпосередній вплив ІВ на ризик розвитку РМЗ свідчить той факт, що експозиційна доза у 100 рад збільшує ризик у три рази. При цьому дуже важливий вік, коли пацієнтка зазнає впливу радіації: особливо небезпечним є період до 30 років (найнебезпечніший -- 15--18 років) [34, 35]. Однією із найбільш частих причин впливу ІВ на здорову МЗ є променева терапія при лікуванні хвороби Ходжкіна, при цьому на МЗ може припадати доза опромінення > 20Гр. Жінки, які лікувались таким чином у віці до 30 років, у 40--45 років у 13--20 % випадків хворіють на РМЗ, а після 20--30 років спостереження вірогідність розвитку хвороби становить 12--26 %. Henderson T O. і співавт. [46] вважають, що це дуже значне зростання захворюваності, оскільки в загальній популяції до 45 років на РМЗ хворіють лише 1 % жінок. При менших дозах променевої дії на МЗ ризик захворювання на РМЗ нижче, та все ж він суттєво перевищує, такий за відсутності опромінення. Так, при дозі опромінення 1,3--9,9 Гр (медіана -- 4,4 Гр) ВР дорівнює 1,9 (95 % ДІ: 0,7--5,4), при дозі 10,0-19,9 Гр (медіана -- 14,5 Гр) ВР складає 6,5 (95 % ДІ: 2,3--18,5) [47]. За даними L.B.Travis і співавт. [48], доза променевої дії на груди > 40 Гр у віці до 25 років призводила до розвитку РМЗ у віці 35, 45 і 55 років у 1,4; 11,1 і 29 % випадків відповідно.

В Шотландії обстежена група жінок (243 пацієнтки), які в процесі лікування туберкульозу неодноразово підлягали рентгенологічному дослідженню органів грудної порожнини (ОГП), при якому промінь проходить в напрямку від грудей до спини, тобто пацієнтки були повернуті обличчям до джерела випромінювання. Величина поглинутої дози на грудну залозу за один сеанс дорівнювала в середньому 7,5 Гр. Час між сеансами становив дні або тижні. При цьому сумарна поглинута доза для грудної залози становила приблизно 8,5 Гр. Частота виникнення РМЗ у таких пацієнток перевищувала очікувану більш ніж у 6 разів [49--51].

Для контролю променевих навантажень при проведенні скринінгових рентгенологічних обстежень окремих контингентів населення застосовувались методи біологічної, а саме, цитогенетичної дозиметрії, яка грунтується на обліку радіаційно-індуко- ваних аберацій хромосом у культурі лімфоцитів периферичної крові людини (в дослідженнях in vitro та in vivo) [51, 52]. В даному випадку біодозиметричну інформацію отримували шляхом моделювання умов опромінення на тканинно-еквівалентному фантомі. В дослідженнях порівнювали дані біологічної (цитогенетичної) індикації променевої дії і фізичної дозиметрії при умовах, що при флюорографії органів грудної порожнини (ОГП) флакони з донорською кров'ю розміщували в експериментальних точках в ділянках щитоподібної, загруд- нинної та грудної залоз, тканинно-еквівалентного фантома «Alderson», при мамографії -- на верхній та нижній поверхнях фантома грудної залози. З метою індикації ступеня променевої дії використовували тест-системи культури лімфоцитів периферичної крові умовно здорових осіб з метафазним аналізом аберацій хромосом. Фізичну дозиметрію проводили за допомогою автоматизованої термолюмінесцентної системи ALNOR [53--55]. В результаті роботи встановлено, що при флюорографії ОГП у передній прямій і правій боковій проекціях сумарне число аберацій хромосом в експериментальній точці на внутрішній поверхні лівої грудної залози (яка знаходилась ближче до джерела ІВ) при значенні еквівалентної дози 3,25 мЗв становило 9,5 ± 2,1 на 100 клітин, що перевищувало у 3 рази спонтанний рівень хромосомних аберацій [56, 57].

При мамографії у двох проекціях (прямій і боковій) загальне число аберацій хромосом у експериментальній точці на верхній поверхні грудної залози при значенні еквівалентної дози 6,08 мЗв досягало 13,0 ± 2,5, що перевищувало спонтанний рівень більш ніж у 4 рази [54, 57, 58].

Представлені результати дають можливість констатувати, що при багатопроекційній флюорографії ОГП і мамографії в тканинах МЗ можуть розвиватись радіаційно-індуковані пошкодження, які потенційно підвищують ризик розвитку РМЗ радіаційного ґенезу [51, 58]. При проведенні рентгенологічних досліджень ОГП (низькі дози локального опромінення) кількість перебудов хромосом у клітинах крові пацієнтів суттєво збільшується, це може визначити в майбутньому розвиток радіаційно- асоційованого раку серед осіб, які пройшли профілактичну флюорографію [59].

Таким чином, малі (надфонові) дози ІВ при рентгенологічних обстеженнях можуть індукувати підвищений рівень аберацій хромосом у клітинах опромінених тканин. При флюорографічному і мамографічному скринінгу існує ризик розвитку радіаційно-індукованої нестабільності в клітинах грудної залози, що є актуальним при обстеженні жіночого населення України, яке проживає на забруднених радіонуклідами територіях. Повторна радіаційна дія для даних клітин може бути промотором канцерогенезу [51, 57]. Крім того, є дані, що навіть при самих низьких дозах ІВ (1 сГр і менше) при проведенні рентгенологічних досліджень ОГП, стравоходу та шлунка у лімфоцитах периферичної крові обстежених осіб реєструється підвищений рівень аберацій хромосом. Відмічено циркуляцію частини аберантних лімфоцитів у кров'яному руслі через десятиліття після діагностичного опромінення [60, 61].

Необхідно зазначити, що рентгенологи являють собою унікальну професійну групу, пов'язану з хронічним опроміненням з низькою потужністю дози. Значне підвищення ризику злоякісних новоутворень молочної залози у зв'язку з щоденною дією малих доз професійного опромінення впродовж декількох років було виявлено в когорті жі- нок-рентгенологів США [62--64] та у рентгенологів в Китаї [65].

При обстеженні британських робітниць, які наносили люмінесціюючу сполуку (радій-226) на циферблати вимірювальних приладів, сумарна доза на грудні залози робітниць становила 0,5 сГр за тиждень, а загальна поглинена доза -- 40 сГр. Серед жінок, вік яких до початку робіт становив 20 років, РМЗ в подальшому спостерігався у 2 рази частіше від очікуваної частоти [66--67].

У осіб, які в дитячому віці зазнавали терапевтичного опромінення тимуса, через 30 років відмічалось збільшення частоти раку грудної залози (РГЗ), 83 % захворювань представлені фіброаденомами [68].

ІВ є одним з етіологічних факторів ризику розвитку РГЗ з латентним періодом 10 і більше років. У хворих, які піддавались неодноразовій рентгеноскопії органів грудної порожнини, ризик розвитку РГЗ збільшувався по мірі зростання кількості даних діагностичних процедур. Середня доза на грудну залозу при одноразовому мамографічному дослідженні становила 0,015 Гр, середня кумулятивна -- Гр. При цьому середній латентний період розвитку РГЗ дорівнював 24,4 року. Для дозової залежності формування РГЗ характерна перевага лінійного компонента [58, 69].

Результати мета-аналізу захворюваності на РМЗ серед жінок-стюардес показують значно підвищений ризик злоякісних новоутворень МЗ як наслідок професійного опромінення космічним випромінюванням [70]. Rafnsson V і співавт. [71] також визначили підвищений ризик злоякісних новоутворень (ЗН) МЗ серед стюардес: 26 випадків злоякісних новоутворень МЗ на 1690 жінок (стандартизоване відношення захворюваності склало 1,5), незважаючи на те, що середня річна доза в даній групі дорівнювала приблизно 3 мЗв, і на думку авторів є надто низькою, щоб обумовити підвищення ризику.

Підвищення захворюваності на РМЗ, фактором ризику розвитку якого є ІВ, відмічено у фінських лікарів, які працюють з джерелами ІВ. Виявлено підвищення у 1,7 раза (95 % ДІ: 1,0--3,1) частоти розвитку РМЗ порівняно з лікарями інших фахів [72, 73]. Проте показано, що й серед медичних працівників діагностичних відділень, які мають контакт з ІВ, потенційний ризик раку внаслідок професійного опромінення різниться залежно від статі і професійної групи [74].

Проведено вивчення оцінки ролі поліморфізму гена онкосупресора р53 у формуванні схильності до злоякісного трансформування при довготривалій радіаційній дії низької інтенсивності з включенням в дослідження онкологічно хворих робітниць Північного хімічного комбінату, які знаходились на індивідуальному дозиметричному контролі. Робітниці зазнавали зовнішнього і внутрішнього опромінення. Діапазон доз зовнішнього опромінення становив від 2,28 мЗв до 1605,1 мЗв, медіана становила 40,3, інтерквартильний розмах -- 70,1. Середня тривалість опромінення була 17,63 року. Усі зазначені дози ІВ належать до діапазону «малих» доз. Встановлено, що у жінок, які мали контакт з джерелами ІВ виявлена тенденція до зростання частоти РМЗ у 1,5 раза (42,8 і 28,2; р = 0,08). Показано також, що ІВ володіє канцерогенною дією, яка здійснюється у тому числі і шляхом підвищення загального мутаційного фону в клітині і мутацій у гені р53. Мутований ген р53 втрачає пух- линосупресивні функції, набуває властивості домінуючого онкогена. При підвищенні мутаційного фону під дією ІВ і підсиленні вірогідності виникнення мутованого білка р53 з онкогенними властивостями наявність алеля з високою активністю є фактором ризику ЗНУ, а захисний ефект гетерозиготного генетипу нівелюється [75].

Аналіз захворюваності на ЗНУ серед персоналу Сибірського хімічного комбінату (СХК) який зазнав довготривалої зовнішнього ІВ в процесі професійної діяльності низької інтенсивності (до 200 мЗв) в якому вивчались усі випадки захворюваності і смерті внаслідок ЗНУ серед персоналу за період з 01.01.1970 по 31.12.2015 включно, крім даних відносно кількості захворівших при оцінюванні ризику онкологічної захворюваності персоналу, використовувалась інформація про кількість людино-років накопичених (ЛРН) у досліджуваній когорті за весь період спостереження. Результати розрахунків показали, що серед жінок найбільшою була захворюваність на ЗНУ органів травлення (69,7 випадки на 100 000 ЛРН), при цьому найбільший рівень захворюваності спостерігався серед робітниць віком 40--49 років (95,1 випадку на 100 000 ЛРН). Друге місце серед усіх ЗНУ у жіночого персоналу займав РМЗ (63,5 випадку на 100 000 ЛРН). Дане ЗНУ частіше за все зустрічалось серед жінок віком 40--49 років (133,5 випадку на 100 000 ЛРН) [76].

Форма дозової залежності і величини радіаційного ризику були описані у багатьох аналізах із вищенаведених когорт. Надлишковий відносний ризик на 1 Гр, отриманий при аналізі сукупних даних становив 0,86 (95% ДІ: 0,7; 1,04), а діапазон ризиків для кожної когорти окремо знаходиться у межах від 0,06 до 1,94. Виходячи із даних досліджень, було зроблено висновок про те, що молочна залоза -- один з найбільш радіочутливих органів і що дія ІВ відіграє роль як на стадії ініціації, так і промоції процесу розвитку ЗНУ молочної залози. Найбільш поширеними видами раку які спричиняються дією радіації є рак щитоподібної і молочної залоз. Приблизно у десяти людей із тисячі опромінених відмічається рак щитоподібної залози, а у десяти жінок із тисячі -- РМЗ [58, 77, 78].

Великий обсяг епідеміологічних і клінічних досліджень було виконано в регіоні Семипалатинського ядерного полігону. Було встановлено, що збільшення частоти загальної онкологічної захворюваності і розповсюдженості РМЗ за фіксовано через 20--30 років після опромінення у жінок. Зростання онкологічної захворюваності встановлено і у нащадків опромінених осіб. Так, за період з 1990 р. по 2005 р. спостерігалось більш ніж дворазове збільшення загальної захворюваності на РМЗ по регіонах [79]. Відмічено значне підвищення частоти даної патології у осіб, що проживали на територіях які зазнали найбільш активної контамінації радіоактивних опадів [80]. Рівень зростання онкозахворюваності було зафіксовано серед осіб, доза опромінення яких (ефективна еквівалентна доза) перевищувала значення 250 мЗв і більше. Відносні ризики показників онкозахворюваності перевищували показники контрольних груп, як серед осіб які безпосередньо зазнали опромінення, так і серед їхніх нащадків [81].

Ризик розвитку радіаційно-індукованого РМЗ збільшується у жінок, які зазнали радіаційної дії під час гормональних перебудов організму (менархе, менопауза, вагітність та лактація) [44, 80]. За даними аналізу 61 випадку ЗНУ МЗ серед 5 тисяч жінок, які зазнали опромінення у зв'язку з атмосферними опадами після ядерних випробувань у Казахстані (середня ефективна доза 634 мЗв), отримана оцінка надлишкового відносного ризику (НВР) дорівнювала 1,09/Зв (95% ДІ: 0,05; 15,8), а найвищий ризик відмічено у жінок з дозами > 750мЗв порівняно з жінками, які отримали дози < 20 мЗв [82].

Генетичні фактори які ведуть до розвитку РМЗ зазвичай пов'язують із сімейними формами, а також з національними та популяційними [83]. Дія несприятливих екологічних умов може бути одним із факторів, що підвищує частоту мутацій будь-якого з генів у відповідній популяції [84, 85]. Найбільш небезпечним в генетичному плані є радіаційний фактор [86, 87]. Радіаційно несприятлива територія Семипалатинського ядерного полігону характеризується проживанням великої кількості жінок та їхніх нащадків, які безпосередньо зазнали опромінення у віці, в якому дуже часто розвивається РМЗ. У багатьох випадках у них відмічено наявність сімейного анамнезу щодо онкопатології [88, 89]. Саме тому значний інтерес представляє можливість наявності взаємозв'язку фактору опромінення, сімейного радіоекологічного і пухлинного анамнезу та гістологічної структури злоякісних новоутворень МЗ. Так, групою авторів проведено дослідження з визначення морфологічних особливостей РМЗ, пов'язаних з наявністю мутацій генів BRCA1 і ТР53 у жінок з радіоекологічним та сімейним пухлинним анамнезом. В дослідження включені дані, отримані у 190 жінок віком від 40 до 78 років, етнічних казашок, хворих на РМЗ, розподілених залежно від наявності сімейного анамнезу захворювання, особистого і сімейного радіоекологічного анамнезу. В дослідженні було виявлено наявність взаємозв'язку гістологічної характеристики РМЗ з сімейним анамнезом і наявністю мутацій генів BRCA і ТР53. У осіб з мутантним генотипом усіх клінічних груп виявлена підвищена частота відносно рідкісних гістологічних форм захворювання. Автори вважають, що перше покоління з сімейним анамнезом РМЗ також може бути пов'язане з дією опромінення, оскільки більшість матерів жінок цієї групи проживали у зонах радіаційного ризику під час проведення дозоутворювальних вибухів [89].

Окремо проведені із залученням даних груп хворих дослідження з визначення частоти поліморфізму 5382 insC гена BRCA1 у хворих із сімейним РМЗ у першому та другому поколіннях опромінених. В результаті дослідження виявлена різниця частоти поліморфізму 5382 insC гена BRCA1 у жінок із РМЗ у корінної популяції Східного Казахстану, пов'язана з наявністю сімейного та радіоекологічного анамнезу. Зареєстровано значне перевищення частоти даного поліморфізму у хворих з наявністю сімейного і радіоекологічного анамнезу над контрольною групою і пацієнтками з РМЗ з сімейним анамнезом без радіоекологічного і без сімейного та радіоекологічного анамнезу, що свідчать про провідну роль радіаційного фактору в накопиченні, мутації 5382 insC гена BRCA1 в популяції [90].

У п'ятдесятих роках ХХ століття в результаті діяльності підприємства «Маяк», що виробляло плутоній відбулося надходження великої кількості радіоактивних відходів до річки Теча, що послужило причиною тривалого періоду опромінення мешканців побережної території в діапазоні низьких і середніх потужностей доз. З метою вивчення оцінки ризику захворюваності на РМЗ проаналізовано історії хвороб 9899 жінок, які проживали в даному регіоні. Встановлено статистично суттєвий ризик ЗНУ МЗ у розрахунку на 1 Гр у жінок, які зазнали тривалої радіаційної дії в діапазоні малих і середніх доз. Найбільший радіаційний ризик розвитку ЗНУ МЗ було відмічено у жінок, яким до початку опромінення було менше десяти років [91]. За результатами епідеміологічного дослідження серед персоналу, який розпочав працювати на заводах виробничого об'єднання (ВО) «Маяк» у 1948--1958 роках і зазнав радіаційної дії в дозах, що перевищували допустимий рівень, було виявлено збільшення захворюваності на ЗНУ МЗ на 15 % [92].

При вивченні канцерогенного ризику у першого покоління нащадків робітниць ВО «Маяк», які зазнали пролонгованого преконцептивного опромінення на виробництві, було встановлено, що за період 1949--2018 рр. серед першого покоління нащадків 1949--1990 рр. однією з провідних нозологічних форм у структурі ЗНУ серед жінок основної групи є ЗНУ молочної залози. Аналіз показників онкозахворюваності у нащадків вказує на те, що серед жінок основної групи захворюваність на ЗНУ МЗ у 2,3 раза перевищувала дані по групі порівняння (41,4 проти 17,7 на 105 людино-років). Аналіз відносного ризику ЗНУ молочних залоз виявив перевищення ризику більш ніж удвічі серед жінок-нащадків основної групи за всіма інтервалами доз [93].

Соматичні та спадкові варіанти гена ТР53 мають велике значення у розвитку злоякісних новоутворень. Групою авторів проведені дослідження з визначення спектру, частоти, структурних особливостей і функціонального значення варіантів гена ТР53 у опромінених жінок когорти р. Теча з РМЗ і без нього. Індивідуальні дози дії на червоний кістковий мозок становили від 0,003 Гр до 4,6 Гр. До обстеження увійшли 57 жінок когорти р. Теча. У групі хворих на РМЗ було знайдено 2 варіанти гена ТР53, які були відсутні у контрольній групі. Автори вважають, що продовження досліджень на більших за розмірами групах дасть можливість у майбутньому зробити обґрунтовані висновки щодо ролі варіантів у гені ТР53 в розвитку РМЗ, індукованого ІВ [94].

Радіаційний фактор може діяти безпосередню на органи і тканини репродуктивної системи або через органи та системи (нервову, імунну, ендокринну, гуморальну) які забезпечують функціонування репродуктивної системи. Чорнобильська аварія створила виняткову можливість для вивчення і розуміння механізму канцерогенної довготривалої дії малих доз радіації. Узагальнення даних щодо основних тенденцій динаміки захворюваності на злоякісні пухлини в цілому і ЗНУ МЗ зокрема в період після Чорнобильської катастрофи, оцінка величини радіаційних ризиків даної патології має не тільки практичне, але й теоретичне значення. Такі дослідження виконуються у низці країн, тому важливим є порівняння отриманих даних [95--97].

Аналізуючи захворюваність на РМЗ у областях Білорусії, які суттєво постраждали від аварії на ЧАЕС, було відмічено, що вже в період з 1977 по 1994 рр. збільшення частоти захворюваності у 1,5 раза спостерігалось у Гомельській і в 1,9 рази -- у Могилевській областях. Слід відмітити, що вихідний рівень показника захворюваності у Гомельській області у 1977 р. становив 20,0, а в Могилевській -- 16,7. У післяаварійний період відмічається достовірне зростання захворюваності на РМЗ по відношенню до доаварійного. Середній стандартизований показник збільшився з 20,5 ± 0,58 до 28,7 ± 1,39 у Гомельській і з 19,8 ± 1,15 до 29,1 ± 1,31 -- у Могилевській областях [98].

Організацією Об'єднаних Націй у 2003 році було створено Чорнобильський форум з метою вивчення і розуміння медичних, економічних та соціально-економічних наслідків аварії. За даними експертної групи «Здоров'я» Чорнобильського форуму ООН вивчення РМЗ представляє собою значний інтерес і турботу з двох причин: 1) даний тип раку має важливу значущість в охороні здоров'я і 2) відомо, що МЗ чутлива до індукції раку при дії деяких типів ІВ. Відносний ризик РМЗ у жінок, які зазнали зовнішнього опромінення в дитячому і в підлітковому віці, є одним із самих високих поряд з ризиком лейкозу і раку щитоподібної залози. Для жінок, які проживають на забруднених територіях, значення стандартизованого показника захворюваності (SIR) раку грудей, отриманого при порівнянні з рівнями захворюваності жіночого населення України становило 1,50 (95 % ДІ: 1,27--1,73) для періоду 1993--1997 рр. Для жінок, евакуйованих із 30-км зони, значення SIR для 1990--1997 рр. становило 1,38 (95 % ДІ: 1,06--1,70), а для жінок-ліквідаторів 1986--1987 рр., які складали тільки 5 % від усієї когорти ліквідаторів, значення SIR для періоду 1990-1997 рр. становило 1,51 (95 % ДІ: 1,06-1,96). У Росії та Білорусі було проведено описове епідеміологічне дослідження за участю МАІР і Ракового регістру Фінляндії. Попередні результати дослідження вказували на суттєве збільшення захворюваності на РМЗ жінок у пре-менопаузі, які зазнали опромінення у віці до 45 років і проживали у найбільш забруднених районах (із середньою накопиченою дозою 40 мЗв і більше) порівняно з жінками, які проживали на менш забруднених територіях [99].

У дослідженні [100] з метою виявлення особливостей частоти і динаміки захворюваності на ЗНУ МЗ жінок Гомельської області, котрі отримали різні дози опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи і проживають на територіях з різною щільністю забруднення 137Cs, а також визначення основних факторів ризику розвитку РМЗ після дії ІВ, жінок розподіляли на три підгрупи: 1-ша група -- жінки, які проживають на територіях зі щільністю забруднення 137Cs 37--185 кБк/м2; 2-га група -- жінки, які проживають на територіях зі щільністю забруднення 137Cs 185--555 кБк/м2; 3-тя група -- жінки, які проживають на територіях зі щільністю забруднення 137Cs більше 555 кБк/м2. В результаті проведеного дослідження встановлено, що максимальний рівень захворюваності у проживаючих на території зі щільністю забруднення цезієм > 555 кБк/м2 статистично значуще перевищує аналогічні показники у контрольній групі і на територіях зі щільністю забруднення 37--185 кБк/м2 та 185--555 кБк/м2. Пік захворюваності на РМЗ на територіях зі щільністю забруднення 37--185 кБк/м2 і > 555 кБк/м2 виникає на 15 років раніше, ніж у контролі, і відповідає віковій групі 55--59 років. Серед жінок, які отримали дозові навантаження більше 50 мЗв, відмічається статистично значуще перевищення відносного ризику, що дозволяє віднести їх до групи високого ризику розвитку РМЗ [100].

Вивчення спонтанної і радіаційно-індукованої захворюваності на ЗНУ в післячорнобильський період (1986--2005 рр.) у Бєлгородській області виявило перевищення доаварійного рівня РМЗ на 164,5 %. Характерною особливістю для даної патології є більш інтенсивне зростання захворюваності у всіх вікових групах після невеликого латентного періоду [101].

Оцінка динаміки захворюваності на РМЗ і виявлення можливого фактору скринінгу РМЗ серед населення Брянської і Орловської областей, які зазнали пролонгованої дії в результаті проживання на забруднених радіонуклідами після аварії на ЧАЕС територіях, проведена на аналізі інформації відносно 127 104 жінок за період спостереження з 1.01.1986 по 31.12.2011 рр. Для населення найбільш забруднених територій даних областей встановлено статистично значущий скринінговий ефект у процесі реєстрації захворювань на РМЗ в період 2006--2011 рр., що полягає у зростанні на 40 % порівняно з обласними показниками захворюваності на РМЗ і на 24 % -- порівняно із загальноросійським рівнем [24].

Захворюваність на РМЗ в цілому по державі Білорусь в період після Чорнобильської катастрофи (1986--1994 рр.) статистично достовірно збільшилась порівняно з періодом до катастрофи (1977--1985 рр.) -- відповідно 29,9 ± 1,11 проти 20,9 ± 0,77 на 100 000 жіночого населення. Суттєво змінились після катастрофи і вікові показники даного захворювання -- значно зросла захворюваність у осіб після 45 років. Кількість діагностованих випадків первинно-множинного РМЗ у Гомельській області починаючи з 2001 р. значно перевищує таку для проживаючих в Білорусі. Захворюваність на РМЗ на забруднених по 137Cs на рівні > 555 кБк/м2 територіях у 1997--2003 рр. була достовірно вищою, ніж на даних територіях у 1990--1996 рр. На більш радіаційно забруднених територіях рівень захворюваності і темп його зростання за роками вище, ніж на менш забруднених. РМЗ зустрічався в період 1990--2003 рр. в середньому достовірно частіше на більш радіаційно забруднених територіях Гомельської області. Дана різниця проявилась починаючи з 1995 р. і значно зросла через 12 років після [100, 102]. У жінок сільських районів Гомельської області темп зростання захворюваності на РМЗ статистично достовірно вище, ніж у жінок із сільських районів у менш радіаційно забрудненій Вітебській обл. [102, 103]. З 1986 р. по 1999 р. захворюваність на РМЗ зросла з 1745 до 2322 випадків на рік. У найбільш радіактив- но забруднених територіях це зростання було більш значущим: у Могилевській області у жінок віком 45--49 років у 1993--1996 рр. у чотири рази в порівнянні з періодом 1989--1992 рр., а в цілому по країні -- у 2,6 раза у 2002 р. порівняно з 1982 р. [104, 105].

Починаючи з 1995 р. у Брянській області захворюваність на РМЗ в південно-західних районах області, забруднених 137Cs на рівні > 5 Кі/км2, стала статистично вищою середньої по області. За даними Російського національного-епідеміологічного реєстру, частота додаткових «чорнобильських» раків МЗ у більш радіоактивно забруднених після катастрофи районах Брянської області досягає 10 % від загального числа даного захворювання. Порівняння вікового профілю захворюваності на РМЗ за п'ятирічний період до катастрофи, та через п'ять і п'ятнадцять років після катастрофи у Бєлгородській області показує, що, починаючи з віку 39 років, відбувається помітне зростання темпу маніфестації даного виду раку, більш виражене через 15 років [101, 102].

У значній кількості вітчизняних і закордонних публікацій розглядається близько 60 факторів ризику, що сприяють розвитку новоутворень МЗ. Усі ці фактори мають патогенетичну схильність: порушується функціонування імунної системи, змінюється активність гормональних систем організму і гомеостаз. Наприклад, ожиріння призводить до збільшення загального пулу естрогенів за рахунок конверсії андростендіону в естрон, з чим пов'язують реалізацію канцерогенного ефекту. Для оцінки впливу соматичних захворювань, які передують виникненню РМЗ була використана база даних Державного реєстру осіб Білорусії, які зазнали дії радіації внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Із осіб, які знаходились на обліку у Держреєстрі була сформована когорта жінок, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986--1987 рр. Чисельність когорти -- 17 661 особа, серед яких за станом на кінець 2002 р. виявлено 156 жінок з діагнозом РМЗ. Серед хворих на РМЗ встановлена захворюваність на РМЗ на 100 тис., розраховані відносні ризики і частота, з якою зустрічаються у жінок соматичні захворювання. Відносні ризики розраховувались як відношення показників захворюваності на РМЗ жінок з деякими групами соматичних хвороб до показника захворюваності на РМЗ у когорті. Показник захворюваності на РМЗ у когорті становив 883,3 на 100 тис. жінок. Найбільш частою патологією, що передувала виникненню РМЗ, були хвороби щитоподібної залози, доброякісні новоутворення МЗ та непух- линні хвороби МЗ. При наявності даних хвороб ризик виникнення РМЗ досить високий: коефіцієнт відносного ризику становить 1,43--2,01. Значення приведених коефіцієнтів є орієнтовними, оскільки одна і та ж пацієнтка може мати декілька хвороб з переліку, що розглядається. Необхідно враховувати, що дослідження проводилось з контингентом, який зазнав дії ІВ, а ІВ залежно від дозового навантаження має канцерогенний ефект [106].

Після аварії на ЧАЕС вивчення захворюваності на РМЗ здебільшого проводилось в рамках дескриптивних епідеміологічних досліджень стосовно вивчення можливих стохастичних ефектів у постраждалих груп населення. У ряді досліджень встановлено, що серед груп найбільш постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС (ліквідатори, евакуйовані, особи, що проживають на найбільш забруднених радіонуклідами територіях), через 12 років після аварії спостерігається суттєве зростання захворюваності на РМЗ. Ця тенденція збереглася і в наступні роки з найбільш вираженими темпами зростання у жінок-ліквідаторів [107--109].

На найбільш забруднених територіях захворюваність на РМЗ у 1980--1992 рр. була відносно стабільною, порівняно з показниками по Україні -- була дещо нижчою. У 1991--1995 рр. суттєве зростання частоти даної патології у жінок, які проживали на забруднених територіях призвело до того, що її показники стали близькими до показників великих територій і перевищували, зокрема, рівень захворюваності у Житомирській області. За період 1993--1977 рр. ці показники суттєво збільшились. Фактичний рівень SIR порівняно з очікуваним становив 150,3 % (95 % ДІ: 127,1-173,4 %) [110, 111].

При епідеміологічному аналізі об'єднаних даних по Білорусії та Україні встановлено значне двократне зростання захворюваності на РМЗ у 1997-2001 рр. у мешканок найбільш забруднених радіонуклідами територій у порівнянні з проживаючими на менш забруднених територіях. У районах України, де середня накопичена доза склала 40 мЗв і більше, відносний ризик дорівнював 1,78/Зв (95 % ДІ: 1,08-2,93) [109, 112, 113]. Оскільки жінки безпосередньо не брали участі в аварійних роботах, а забезпечували роботу комунальних служб і медичну допомогу, то отримані ними дози є значно меншими і можуть бути порівняні з дозами евакуйованих. Середня ефективна доза зовнішнього опромінення евакуйованих оцінюється у 10-30 мЗв, але вона має бути подвоєна за рахунок внутрішнього опромінення [109].

У жінок з числа ліквідаторів 1986-1987 рр. у 1994-1997 рр. і в цілому за 1990-1997 рр. відмічається статистично достовірне підвищення кількості випадків РМЗ порівняно з очікуваним. Очікуваний у 1990-1997 рр. рівень захворюваності перевищений на 37,7 % [110]. У 1994-2007 рр. показники захворюваності у цій групі постраждалих перевищили очікуваний рівень у 1,5 раза. Це зумовлено істотним зростанням захворюваності в осіб, які на момент аварії мали вік 21-45 років (SIR - 160,2 %; 95 % ДІ: 106,4-214,1 %). У віковій групі, старше 45 років, на момент аварії рівень захворюваності не відрізнявся від очікуваної (SIR - 110,2; 95 % ДІ: 52,4-167,6 %) [109]. В учасниць ліквідації наслідків аварії (УЛНА) в 1994-2010 рр. величина SIR становила 164,3 % (95 % ДІ: 145,3-183,4 %) [111]. Через 30 років після Чорнобильської катастрофи рівень захворюваності на РМЗ у жінок-ліквідаторів був істотно вищим за національні показники [114]. Показники захворюваності мешканок забруднених радіонуклідами територій та евакуйованих були істотно нижчі. При аналізі можливих причин цього явища слід брати до уваги ті обставини, що дані групи постраждалих до аварії на ЧАЕС проживали на територіях, на яких рівень захворюваності на РМЗ був одним з найнижчих в Україні [111, 113]. Є дані, що за період 2011-2017 рр. на забруднених радіонуклідами територіях спостерігається значне зростання показників захворюваності на РМЗ, що досягає рівня захворюваності на цю патологію жіночого населення Житомирської області. Порівняльний аналіз величини доз опромінення та рівня захворюваності жіночого населення забруднених районів не встановив статистично достовірного зв'язку між факторіальними (доза опромінення) та результативними (захворюваність на РМЗ) ознаками [115].

Вивчення захворюваності на ЗН населення яке проживає в містах де розміщені підприємства ядерної енергетики показало, що рівень захворюваності на усі форми ЗН у містах з підприємствами ядерно-енергетичного комплексу суттєво вище національного рівня -- 113,0 % (95 % ДІ: 110,7--115,3 %), рівень захворюваності на ЗН молочної залози також суттєво перевищує національний і регіональний рівень і становить 114,6 % (95 % ДІ: 106,5-122,7 %) [116, 117].

Як зазначають деякі дослідження, дія на людей ІВ в дозі, близькій до 1 Зв, дає можливість оцінити збільшення захворюваності на РМЗ на 13,2 % [109, 118]. Численні епідеміологічні, експериментальні та клінічні дослідження, свідчать про високу чутливість тканини МЗ до канцерогенного впливу радіації. Наведені дані свідчать про підвищення частоти РМЗ у всіх випадках радіоекологічних катастроф, починаючи з атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі і закінчуючи Чорнобильською аварією. Узагальнюючи наведені дані слід зазначити, що у спектрі етіологічних чинників виникнення злоякісних новоутворень МЗ, ІВ належить суттєва роль. У публікаціях, які стосуються РМЗ у жінок, що працюють в контакті з ІВ, дослідження вказують на наявність асоціації між фактором ризику, який вивчається, і розвитком злоякісних новоутворень МЗ. Самим розповсюдженим раком, який викликаний дією радіації поряд із раком щитоподібної залози є РМЗ. Приблизно у десяти людей із тисячі опромінених відмічається рак щитоподібної залози, і у десяти жінок із тисячі -- РМЗ. Аналіз залежності «доза--відповідь» виявив статистично достовірний лінійний тренд збільшення ризику ЗНУ МЗ з дозою опромінення м'яких тканин, що знаходиться в діапазоні малих та середніх доз ІВ.

Список використаних джерел / References

1. Breast cancer - epidemiology, risk factors, classification, prognostic markers, and current treatment strategies - An updated review / S. Lukasiewicz, M. Czeczelewski, A. Forma et al. Cancers (Basel). 2021. Vol. 13, no. 17. P. 4287. doi: 10.3390/cancers13174287.

2. Momenimovahed Z., Salehiniya H. Epidemiological characteristics of and risk factors for breast cancer in the world. Breast Cancer (Dove Med Press). 2019. Vol. 11. P. 151-164. doi: 10.2147/BCTT. S176070.

3. World Health Organization (WHO). Breast cancer. [(accessed on 19 September 2023)]. Available from: Breast cancer (who.int).

4. Global Cancer Statistics 2020: GLOBOCAN Estimates of Incidence and Mortality Worldwide for 36 Cancers in 185 Countries / H. Sung, Ferlay, R.L. Siegel et al. CA Cancer J. Clin. 2021. Vol. 71, no. 3. P. 209-249. doi: 10.3322/caac.21660.

5. Рак в Україні 2020-2021. Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби / З.П. Федоренко, О.В. Сумкіна, Є.Л. Горох та ін.; за ред. А.Ф. Шипка. Бюлетень Національного канцер-реєстру України. 2022. № 23. 136 с.

6. Lukasiewicz S, Czeczelewski M, Forma A, Baj J, Sitarz R, Stanislawek A. Breast cancer - epidemiology, risk factors, classification, prognostic markers, and current treatment strategies - An updated review. Cancers (Basel). 2021. Vol. 13, no. 17. P. 4287. doi: 10.3390/cancers13174287.

7. Momenimovahed Z., Salehiniya H. Epidemiological characteristics of and risk factors for breast cancer in the world. Breast Cancer (Dove Med Press). 2019. Vol. 11. P. 151-164. doi: 10.2147/BCTT.S176070.

8. World Health Organization (WHO). Breast cancer. [(accessed on 19 September 2023)]. Available from: Breast cancer (who.int).

9. Sung H., Ferlay J., Siegel R.L., Laversanne M., Soerjomataram I., Jemal A., Bray F. Global Cancer Statistics 2020: GLOBOCAN Estimates of Incidence and Mortality Worldwide for 36 Cancers in 185 Countries. CA Cancer J Clin. 2021. Vol. 71, no. 3. P. 209-249. doi: 10.3322/caac.21660.

10. Fedorenko Z.P., Sumkina O.V., Horokh E.L., Gulak L.O., Kutsenko L.B., Ryzhov A.Y.u; Shypko A.F., editor. [Cancer in Ukraine 2020-2021. Morbidity, mortality, performance indicators of the oncology service]. Bulletin of the National Cancer Register of Ukraine. 2022. No. 23. 136 p. Ukrainian.

11. Risk factors and preventions of breast cancer / Y.S. Sun, Z. Zhao, Z.N. Yang et al. Int. J. Biol. Sci. 2017. Vol. 13, no. 11. P. 1387-1397. doi: 10.7150/ijbs.21635.

12. 30 years follow-up and increased risks of breast cancer and leukaemia after long-term low-dose-rate radiation exposure / W.H. Hsieh, І.F. Lin, J.C. Ho, P.W. Chang. Br. J. Cancer. 2017. Vol. 117. P. 1883-1887.

13. MacMahon B. Epidemiology and causes of breast cancer. Int J. Cancer. 2006. Vol. 118, no. 10. P. 2373-2378. doi: 10.1002/ijc.21404.

14. Sauter E.R. Breast cancer prevention: current approaches and future directions. Eur. J. Breast Health. 2018. Vol. 14, no. 2. P. 64-71. doi: 10.5152/ejbh.2018.3978.

15. Institute of Medicine. Breast cancer and the environment: A life course approach. Washington, DC: The National Academies Press, 2012. URL: https://doi.org/10.17226/13263.

16. Nakashima E. Radiation dose response estimation with emphasis on low dose range using restricted cubic splines; application to, all solid cancer mortality data, 1950-2003, in atomic bomb survivors. Health Phys. 2015. Vol. 109, no. 1. P. 15-24. doi: 10.1097/HP. 0000000000000293.

17. Incidence of breast cancer in the Life Span Study of Atomic Bomb Survivors: 1958-2009 / A.V. Brenner, D.L. Preston, R. Sakata et al. Radiat Res. 2018. Vol. 190, no. 4. P. 433-444. doi: 10.1667/RR15015.1.

18. Telle-Lamberton M. Donnees epidemiologiques sur le cancer du sein radio-induit [Epidemiologic data on radiation-induced breast cancer]. Rev. Epidemiol. Sante Publique. 2008. Vol. 56, no. 4. P. 235-243. French. doi: 10.1016/j.respe.2008.05.024.

19. Корыстов Ю.Н. Анализ радиобиологических данных для оценки канцерогенного риска малых доз ионизирующей радиации. Медицинская радиология и радиационная безопасность. 2015. Т. 60, № 2. С. 66-81.

20. A new era of low-pose radiation epidemiology / C.M. Kitahara, M.S. Linet, P. Rajaraman et al. Curr. Environ. Health Rep. 2015. Vol. 2, no. 3. P. 236-249. doi: 10.1007/s40572-015-0055-y.

21. Impacts of environmental pollution on brain tumorigenesis / C. Pagano, G. Navarra, L. Coppola et al. Int. J. Mol. Sci. 2023. Vol. 24, no. 5. P. 5045. doi: 10.3390/ijms24055045.

22. Raabe O.G. Ionizing Radiation Carcinogenesis. In: Current Topics in Ionizing Radiation Research. M. Nenoi (Ed.). InTech., 2012; C. 299-348. doi: 10.5772/32682.

23. Costa J.D., Muirhead C.R. Quantitative comparisons of cancer induction in humans by internally deposited radionuclides and external radiation. Int. J. Radiat. Biol. 2003. Vol. 79, no. 1. P. 1-13.

24. Committee to Assess Health Risks from Exposure to Low Levels of Ionizing Radiation. Health risks from exposure to low levels of ionizing radiation: BEIR VII Phase 2. Washington, DC: The National Academies Press, 2006.

25. Royal H.D. Effects of low level radiation-what's new? Semin. Nucl. Med. 2008. Vol. 38, no. 5. P. 392-402. doi: 10.1053/j.semnu-clmed.2008.05.006.

26. Sun Y.S., Zhao Z., Yang Z.N., Xu F., Lu H.J., Zhu Z.Y., Shi W., Jiang J., Yao P.P., Zhu H.P. Risk factors and preventions of breast cancer. Int J Biol Sci. 2017;13(11):1387-1397. doi: 10.7150/ijbs.21635.

27. Hsieh W.H., Lin I.F., Ho J.C., Chang P.W. 30 years follow-up and increased risks of breast cancer and leukaemia after long-term low-dose-rate radiation exposure. Br J Cancer. 2017;117(12):1883-1887. doi: 10.1038/bjc.2017.350.

28. MacMahon B. Epidemiology and causes of breast cancer. Int J Cancer. 2006;118(10):2373-2378. doi: 10.1002/ijc.21404.

29. Sauter E.R. Breast cancer prevention: current approaches and future directions. Eur. J. Breast Health. 2018;14(2):64-71. doi: 10.5152/ ejbh.2018.3978.

30. Institute of Medicine. Breast cancer and the environment: A life course approach. Washington, DC: The National Academies Press; 2012. URL: https://doi.org/10.17226/13263.

31. Nakashima E. Radiation dose response estimation with emphasis on low dose range using restricted cubic splines; application to, all solid cancer mortality data, 1950-2003, in atomic bomb survivors. Health Phys. 2015;109(1):15-24. doi: 10.1097/HP.0000000000000293.

32. Brenner A.V., Preston D.L., Sakata R., Sugiyama H., Berrington de Gonzalez A., French B., et al. Incidence of breast cancer in the Life Span Study of Atomic Bomb Survivors: 1958-2009. Radiat Res. 2018;190(4):433-444. doi: 10.1667/RR15015.1.

33. Telle-Lamberton M. Donnees epidemiologiques sur le cancer du sein radio-induit [Epidemiologic data on radiation-induced breast cancer]. Rev Epidemiol Sante Publique. 2008;56(4):235-43. French. doi: 10.1016/j.respe.2008.05.024.

34. Korystov Yu.N. [Analysis of radiobiological data to assess the carcinogenic risk of low doses of ionizing radiation]. Medical Radiology and Radiation Safety. 2015;60(2):66-81. Russian.

35. Kitahara C.M., Linet M.S., Rajaraman P., Ntowe E., Berrington de Gonzalez A. A New Era of Low-Dose Radiation Epidemiology. Curr Environ Health Rep. 2015;2(3):236-249. doi: 10.1007/s40572-015-0055-y.

36. Pagano C., Navarra G., Coppola L., Savarese B., Avilia G., Giarra A., et al. Impacts of environmental pollution on brain tumorigenesis. Int J Mol Sci. 2023;24(5):5045. doi: 10.3390/ijms24055045.

37. Raabe O.G. Ionizing Radiation Carcinogenesis. In: Current Topics in Ionizing Radiation Research. M. Nenoi (Ed.). InTech., 2012;299-348. doi: 10.5772/32682.

38. Costa J.D., Muirhead C.R. Quantitative comparisons of cancer induction in humans by internally deposited radionuclides and external radiation. Int J Radiat Biol. 2003;79(1):1-13.

39. Committee to Assess Health Risks from Exposure to Low Levels of Ionizing Radiation. Health risks from exposure to low levels of ionizing radiation: BEIR VII Phase 2. Washington, DC: The National Academies Press; 2006.

40. Royal H.D. Effects of low level radiation-what's new? Semin Nucl Med. 2008;38(5):392-402. doi: 10.1053/j.semnuclmed.2008.05.006.

41. United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation. Sources and effects of ionizing radiation. UNSCEAR 2008 Report. Volume II. Effects of ionizing radiation. New York, 2011.

42. Solid cancer incidence among the Life Span Study of Atomic Bomb Survivors: 1958-2009 / / E.J. Grant, A. Brenner, H. Sugiyama et al. Radiat. Res. 2017. Vol. 187, no. 5. P. 513-537. doi: 10.1667/RR14492.1.

43. The 2007 Recommendations of the International Commission on Radiological Protection. ICRP publication 103. Ann. ICRP. 2007. Vol. 37, no. 2-4. P. 1-332. doi: 10.1016/j.icrp.2007.10.003.

44. Эффекты скрининга рака молочной железы среди населения Брянской и Орловской областей Российской Федерации / В.В. Кащеев, С.Ю. Чекин, М.А. Максютов и др. Радиация и риск. 2016. Т. 25, № 1. С. 25-33.

45. Sources, effects and risks of ionizing radiation: United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation 2020/2021 Report to the General Assembly, with Scientific Annexes. Volume III - Scientific Annex C: Biological mechanisms relevant for the inference of cancer risks from low-dose and low-dose-rate radiation. New York: United Nations, 2021. 242 p.

46. Howe G.R., McLaughlin J. Breast cancer mortality between 1950 and 1987 after exposure to fractionated moderate-dose-rate ionizing radiation in the Canadian fluoroscopy cohort study and a comparison with lung cancer mortality in the atomic bomb survivors study. Radiat. Res. 1996. Vol. 145. P. 694-707.

47. Ron E. Cancer risks from medical radiation. Health Phys. 2003. Vol. 85, no. 1, P. 47-59. doi: 10.1097/00004032-200307000-00011.

48. Kleinerman R.A. Cancer risks following diagnostic and therapeutic radiation exposure in children. Pediatr. Radiol. 2006. Vol. 36, Suppl. 2. P. 121-125. doi: 10.1007/s00247-006-0191-5.

49. Incidence of cancer in adolescent idiopathic scoliosis patients treated 25 years previously / A. Simony, E.J. Hansen, S.B. Christensen et al. Eur. Spine J. 2016. Vol. 25, no. 10. P. 3366-3370. doi: 10.1007/s00586-016-4747-2.

50. Breast cancer risk after radiotherapy in infancy: a pooled analysis of two Swedish cohorts of 17,202 infants / M. Lundell, A. Mattsson, P. Karlsson et. al. Radiat. Res. 1999. Vol. 151, no. 5. P. 626-632.

51. Hildreth N.G., Shore R.E., Dvoretsky P.M. The risk of breast cancer after irradiation of the thymus in infancy. N Engl. J. Med. 1989. Vol. 321, no. 13. P. 1281-1284. doi: 10.1056/NEJM198911093211901.

52. Breast cancer among women given X-ray therapy for acute postpartum mastitis / R.E. Shore, N. Hildreth, E. Woodard et al. J Natl. Cancer Inst. 1986. Vol. 77, no. 3. P. 689-696. doi: 10.1093/jnci/77.3.689.

53. Medical radiation, family history of cancer, and benign breast disease in relation to breast cancer risk in young women, USA / D.A. Hill, S. Preston-Martin, R. K. Ross, L. Bernstein. Cancer Causes Control. 2002. Vol. 13, no. 8. P. 711-718. doi: 10.1023/a:1020201106117.

54. Breast cancer following radiotherapy and chemotherapy among young women with Hodgkin disease / L.B. Travis, D.A. Hill, G.M. Dores et al. JAMA. 2003. Vol. 290. P. 465-475. doi: 10.1001/jama. 290.4.465.

55. United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation. Sources and effects of ionizing radiation. UNSCEAR 2008 Report. Volume II. Effects of ionizing radiation. New York; 2011.

56. Grant E.J., Brenner A., Sugiyama H., Sakata R., Sadakane A., Utada M., et al. Solid cancer incidence among the Life Span Study of Atomic Bomb Survivors: 1958-2009. Radiat Res. 2017 May; 187(5):513-537. doi: 10.1667/RR14492.1.

57. The 2007 Recommendations of the International Commission on Radiological Protection. ICRP publication 103. Ann ICRP. 2007; 37(2-4):1-332. doi: 10.1016/j.icrp.2007.10.003.

58. Kashcheev V.V., Chekin S.Yu., Maksyutov M.A., et al. [Effects of breast cancer screening among the population of the Bryansk and Oryol regions of the Russian Federation]. Radiation and Risk. 2016;25(1):25-33. Russian.

59. Sources, effects and risks of ionizing radiation: United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation 2020/2021 Report to the General Assembly, with Scientific Annexes. Volume III - Scientific Annex C: Biological mechanisms relevant for the inference of cancer risks from low-dose and low- dose-rate radiation. New York: United Nations, 2021. 242 p.

60. Howe G.R., McLaughlin J. Breast cancer mortality between 1950 and 1987 after exposure to fractionated moderate-dose-rate ionizing radiation in the Canadian fluoroscopy cohort study and a comparison with lung cancer mortality in the atomic bomb survivors study. Radiat Res. 1996;145:694-707.

61. Ron E. Cancer risks from medical radiation. Health Phys. 2003;85(1):47-59. doi: 10.1097/00004032-200307000-00011.

62. Kleinerman RA. Cancer risks following diagnostic and therapeutic radiation exposure in children. Pediatr Radiol. 2006;36(Suppl 2):121-125. doi: 10.1007/s00247-006-0191-5.

63. Simony A., Hansen E.J., Christensen S.B., Carreon L.Y., Andersen M.O. Incidence of cancer in adolescent idiopathic scoliosis patients treated 25 years previously. Eur Spine J. 2016 Oct;25(10):3366-3370. doi: 10.1007/s00586-016-4747-2.

64. Lundell M., Mattsson A., Karlsson P., Holmberg E., Gustafsson A., Holm L.E. Breast cancer risk after radiotherapy in infancy: a pooled analysis of two Swedish cohorts of 17,202 infants. Radiat Res. 1999;151(5):626-632.

65. Hildreth N.G., Shore R.E., Dvoretsky P.M. The risk of breast cancer after irradiation of the thymus in infancy. N Engl J Med. 1989; 321(19):1281-1284. doi: 10.1056/NEJM198911093211901.

66. Shore R.E., Hildreth N., Woodard E., Dvoretsky P., Hempelmann L., Pasternack B. Breast cancer among women given X-ray therapy for acute postpartum mastitis. J Natl Cancer Inst. 1986;77(3): 689-696. doi: 10.1093/jnci/77.3.689.

67. Hill D.A., Preston-Martin S., Ross R.K., Bernstein L. Medical radiation, family history of cancer, and benign breast disease in relation to breast cancer risk in young women, USA. Cancer Causes Control. 2002;13(8):711-718. doi: 10.1023/a:1020201106117.

68. Travis L.B., Hill D.A., Dores G.M., Gospodarowicz M., van Leeuwen F.E., Holowaty E., Glimelius B., Andersson M., Wiklund T., Lynch C.F., Radiotherapy-related dose and irradiated volume effects on breast cancer risk among Hodgkin lymphoma survivors / S. Roberti, F.E. van Leeuwen, C.M. Ronckers et al. J. Natl. Cancer Inst. 2022. Vol. 114, no. 9. P. 1270-1278. doi: 10.1093/jnci/djac125.

69. Incidence of female breast cancer among atomic bomb survivors, Hiroshima and Nagasaki, 1950-1990 / C.E. Land, M. Tokunaga et al. Radiat. Res. 2003. Vol. 160, no. 6. P. 707-717. doi: 10.1667/rr3082.

70. Brest cancer following low-dose radiation exposure / J.D. Boice, C.E. Land, R.E. Shore et al. Radiology. 1999. Vol. 131, no. 3. P. 589-597. doi: 10.1148/131.3.589.

71. Incidence of female breast cancer among atomic bomb survivors 1950-1985 / M. Tokunaga, C.E. Land, S. Tokuoka et al. Radiat. Res. 1994. Vol. 138, no. 2. P. 209-223.

72. Ronckers C.M., Erdmann C.A., Land C.E. Radiation and breast cancer: a review of current evidence. Breast Cancer Res. 2005. Vol. 7, no. 1. P. 21-32. doi: 10.1186/bcr970.

73. Radiation risk of ovarian cancer in atomic bomb survivors: 1958-2009 / M. Utada, A.V. Brenner, D.L. Preston et al. Radiat. Res. 2021. Vol. 195, no. 1. P. 60-65. doi: 10.1667/RADE-20-00170.1.

74. Мадиева М.Р. Медицинские последствия облучения населения низкими дозами. Медицина и экология. 2008. № 1. С. 7-12.

75. Relationship between radiation exposure and risk of second primary cancer among atomic bomb survivors / C.I. Li, N. Nishi, A. McDougall et al. Cancer Res. 2010. Vol. 70, no. 18. P. 7187-7198. doi: 10.1158/0008-5472.CAN-10-0276.

76. Ozasa K. Epidemiological research on radiation-induced cancer in atomic bomb survivors. J Radiat. Res. 2016. Vol. 57, Suppl 1 (Suppl 1). P. i112-i117. doi: 10.1093/jrr/rrw005.

77. Радиоиндуцированный рак молочной железы в Семипалатинском регионе / С.Б. Балмуханов, Г.Ж. Сейтказина, З.А. Танатова и др. Онкология и радиология Казахстана. 2004. № 2. С. 6-9.

78. Францевич К.А. Застосування рентгенівської мамографічної системи DIAMOND з цифровою стеротаксичною приставкою DELTA 32 для біопсії молочної залози. Вісник НТУУ «КПІ». 2009. Вип. 38. С. 117-127.

79. Systematic review: surveillance for breast cancer in women treated with chest radiation for childhood, adolescent, or young adult cancer / N.O. Henderson, A. Amstrdam, S. Bhatia et al. Ann. Intern. Med. 2010. Vol. 152, no. 7. P. 444-455. doi: 10.7326/0003-4819-152-7-201004060-00009.

80. Recommendations for breast cancer surveillance for female childhood, adolescent and young adult cancer survivors treated with chest radiation: a report from the International late Effects of Childhood Cancer Guideline Harmonization Group / R.I. Mulder, L.C. Kremer, M.M. Hudson et al. Lancet Oncol. 2013. Vol. 14, no. 13. P. 70303-70306. doi: 10.1016/S1470-2045(13)70303-6.