Актуальні питання радіологічної діагностики слинокам’яної хвороби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

Актуальні питання радіологічної діагностики слинокам'яної хвороби

Топчій Д.В., Чумаченко О.В., Облап М.

Вступ. Відсутність єдиної думки про причини виникнення слиноком'яної хвороби і неможливість встановити ключову роль одного з факторів патогенезу - все це ускладнює проведення ефективних профілактичних заходів попередження захворювання. Мета - використовувати дані літератури для узагальнення і систематизації різноманітних поглядів на етіологію та методи діагностики і лікування слиноком'яної хвороби. Матеріали та методи дослідження. Проаналізовано доступні літературні наукові джерела, де розглянуті сучасні погляди на проблеми виникнення слиноком'яної хвороби. Узагальнені і систематизовані сучасні підходи до розуміння етіології, патогенезу, діагностики і методів лікування. Результати дослідження. Більшість авторів, аналізуючи основні причини та супутні фактори виникнення слиноком'яної хвороби, пропонують для його діагностики: використовувати різноманітні методи променевої діагностики. Симптоми сіалолітіазу можуть включати: набряк уражених слинних залоз, який зазвичай виникає під час їжі, утруднене відкривання рота, утруднене ковтання, піщинка або дивний смак слини, сухість у роті, біль і набряк під щелепою. Важкі інфекції слинної залози можуть викликати сильні симптоми, включаючи лихоманку, втому, а іноді помітний набряк, біль і почервоніння навколо ураженої залози. Висновок. Проведений огляд наукових публікацій дозволяє стверджувати, що в даний час існує велика кількість різноманітних та суперечливих думок про етіологію виникнення слиноком'яної хвороби, а його патогенез мало вивчений. Пропоновані авторами наукових публікацій методи діагностики слиноком'яної хвороби базуються на прагненні знайти оптимальні та малоінвазивні методи ранньої та точної діагностики захворювання.

Ключові слова: сіалолітіаз, конкремент, слинна залоза, сіалографія, протока слиної залози.

Current issues in radiological diagnosis of salivary stone disease: review article

Topchn Dmitm, Chumachenko Oleksandr, Oblap Mykola

Key words: Sialolithiasis, calculus, salivary gland, sialography, salivary gland duct.

Relevance. Salivary stones, also known as sialoliths, pose a diagnostic and therapeutic challenge due to the lack of a definitive etiology and the limitations in preventive measures. Numerous studies have presented diverse and often conflicting explanations for the formation of salivary stones, hindering the development of effective preventive strategies.

Objective of this study is to synthesize existing literature on the etiology, prevention, diagnosis, and treatment of salivary stone disease.

Materials and methods. A systematic review of the available literature was conducted to explore current perspectives on salivary stone disease. The review synthesized and systematized contemporary views on the etiology of the disease, its pathogenesis, preventive strategies, and treatment approaches.

Results. Most of the authors, analyzing the main causes and accompanying factors of the occurrence of salivary stone disease, suggest to use various radiological diagnostic methods for its diagnosis.

Radiological methods of research are key in the plan of carrying out differential diagnosis of salivary stone disease with other diseases and determining an adequate method of treatment.

Conclusion. The review of scientific publications allows us to state that currently there are a large number of diverse and contradictory opinions about the etiology of the occurrence of salivary stone disease, and its pathogenesis is poorly studied. The methods of diagnosis of salivary stone disease proposed by the authors of scientific publications are based on the desire to find optimal and minimally invasive methods of early and accurate diagnosis of the disease.

Сіалолітіаз найбільш розповсюджене захворювання слиних залоз (СЗ) і найбільш часта причина їх обструкції.

Однією з проблем сучасної медицини є відсутність комплексного підходу до діагностики та лікування різних захворювань. Прикладом подібного явища служать хвороби, пов'язані з патогенним утворенням конкрементів у різних органах: сечовивідних шляхах, жовчному міхурі, протоках слинних залоз, в передміхуровій залозі, на зубах, в дихальних шляхах, травному каналі та ін. Всі ці хвороби вивчають і лікують різні спеціалісти і, як правило, не займаються діагностикою та профілактикою кам'янеутворення в інших органах.

Так, наприклад, багато дослідників виявили поєднання сечокам'яної хвороби і слиноком'яної, жовчокам'яної хвороби. В даний час невідомі точні причини формування конкрементів у різних органах. Патогенне мінералоутворення може бути результатом загальних причин, наприклад, порушень мінерального та ферментного обміну в організмі, впливу зовнішніх факторів (питна вода, екологія) та ін [1,2,3,4].

В практиці хірурга-стоматолога слинокам'яна хвороба (СКБ) складає серед всіх запальних і дистрофічних захворювань слиних залоз від

20,5 до 78%. Найбільш часто вражаються підщелепні (90 - 95%), рідше (5 - 10%) - привушні слинні залози. За даними дослідників також найбільш часто відбувається формування каміння в підщелепній слинній залозі (80%), в при- вушній10-20%,в під'язиковій - 1-5%. В 25% випадків каміння багаточисленні. Автори вважають причиною найбільш частого формування каміння в підщелепній залозі те, що вона виробляє особливо в'язку, слизову і більш лужну слину з відносно високою концентрацією гідроксиапати- ту і фосфатів.

Стаз всередині звивистого каналу Уортона, викликаний накопиченням органічних клітинних залишків і глікопротеїнів разом з солями і іншими неорганічними речовинами призводить до осадження солей і утворення вогнища, яке в кінцевому рахунку кальцифікується.

Крім того, місце відкриття основного слинного каналу підщелепної залози (канал Уортона) вужче, ніж діаметр всього каналу. Більш того, канал піднімається до його отвору, що також сприяє утриманню слини [ 5,6,7,8].

85% підщелепних каменів розташовані в каналі Уортона, а решта 15% в паренхімі залози. Камінці, розташовані в залозистій паренхімі, не мають тенденції викликати значні клінічні симп- томи[9,10].

Іноді великий камінь, розташований в каналі Уортона, не викликає ніяких симптомів запалення або болі. Найбільш поширеною ділянкою каналу Уортона для утворення каменів є його проксимальний сегмент, в якому канал обертається навколо його заднього краю під крутим кутом. Саме там розташовано 35% каменів, 30% - розташовані поблизу отвору підщелепного каналу і 20% в його медіальній частині. Синдром Шегре- на і саркоїдоз сприяють утворенню каменів.

У особи будь-якого віку може бути виявлене каміння слинних залоз. Але в основному це третє і четверте десятиліття життя.Частіше сіалолі- тіаз виникає з однієї сторони. У 88% хворих розміри каміння до 10мм. Сіалолітіаз з розмірами каміння більш, ніж 15 мм в будь-якому одному вимірі, вважаються гігантськими і зустрічаються рідко [11,12].

Симптоми сіалолітіазу включають біль і пов'язаний у час прийому їжі набряк. Камені приймають витягнуту форму, якщо вони утворюються в середині каналу, однак, якщо вони утворюються всередині залози, вони можуть стати досить великими і залишаються безсімптомними. Діагноз грунтується на історії захворювання і ретельному клінічному обстеженні. Тим не меньше, іноді підщелепні камені можуть залишатися без симптомними, якщо перешкода не є повною.

Повна обструкція викликає постійний біль і набряк, а також можуть бути ознаки системної інфекції [13,14].

Щоб підтвердити діагноз і планувати відповідного лікування можуть бути проведені спеціальні дослідження.

Прості рентгенограми, особливо при оглядовій позаротовій рентгенографії піднижньощеле- пної області внутрішньоротової рентгенографії дна порожнини рота вельми корисні в пошуку рентгеноконтрастних каменів. При цьому конкремент, що знаходиться в передньому і середньому відділах вивідної протоки, краще виявляється при рентгенографії дна порожнини рота, а при внутрішньозалозистому розташуванні і в початковому відділі протоки - на рентгенограмі піднижньощелепної області в бічній проекції. Однак, не всі камені рентгеноконтрастні. Звичайна рентгенографія візуалізує тільки 80-90% підщелепних каменів і 60% камені впривушних проток [15].

15-40% слинних конкрементів є рентгеноне- гативними і не виявляються при оглядовій рентгенографії.

Контрастна сіалографія заснована на ретроградному заповненні протоковой системи і паренхіми залози рентгеноконтрастними речовинами з подальшим проведенням рентгенографії. Даний метод широко застосовується в діагностиці захворювань великих слинних залоз і, як і раніше. Майже вже півстоліття застосовують водорозчинні контрастні речовини, такі, як верогра- фін, урографін, йодамід, уротраст - 370, тріомб- раст та інші, використання яких виключає виникнення ускладнень. На контрастній сіалограмі визначаються як рентгенопозитивні, так і рент- генонегатівні (за наявністю дефекту наповнення) конкременти, їх локалізацію і відносні розміри. Крім цього, додатково отримують інформацію про зміни з боку протокової системи залози, а по швидкості резорбції контрасту можна судити і про збереження функціональної активності ураженого органу. До відносної нестачі даного методу можна віднести досить швидке зникнення контрасту з протоковой системи, що обумовлює необхідність введення контрасту безпосередньо в рентгенкабінеті.

Крім цього, потрібні певні професійні навички збоку лікаря, що виконує дане дослідження, так як надмірне просування катетера або введення контрасту під великим тиском можуть сприяти ретроградному зміщенню конкремента в більш несприятливу зону локалізації.

Застосування даного методу дослідження не бажано в період загострення запального процесу, так як введення в протоку контрастного речовини може викликати додаткову травму тканини залози і утруднити відтік секрету з неї в зв'язку зі зміщенням конкременту, а також при підвищеній чутливості до препаратів йоду.

Але основними недоліками методу були статичність зображення, накладання гілки щелепи, які заважали чітко диференціювати деякі патологічні зміни, неможливість характеризувати функціональні особливості залози. Для оцінки екскреторної функції можливо було б виконувати ще декілька рентгенограм, але це зайве променеве навантаження на хворого. Покращити зображення стало можливим виконуючи рентгенограми в спеціальних косих проекціях або ортопантомосіалографію. Але ці методики не прижились в клініці.

Золотим стандартом для діагностики стану слинних проток є метод дигітальної субтракційної сіалографії. Висока інформативність методу забезпечується можливістю введення максимальної кількості контрастної речовини під флюороскпічним контролем. Спостереження за просуванням контрастної речовини дає деякі діагностичні ознаки захворювань. А можливість спостерігати евакуацію його означає, що метод є функціональним. Це значно відрізняє його від статичної сіалографії [16].

КТ є більш дорогою, але, найбільш точною, не інвазивною методикою. Сіалографія дозволяє охопити всю систему проток залози, щоб бути конкременти були візуалізовані, демонструючи конкременти всіх розмірів, а також залозисті ушкодження від хронічного обструктивного ураження [17].

Променеві методи дослідження є ключовими в плані проведення диференціальної діагностики слюннокаменной хвороби з іншими захворюваннями і визначення адекватного методу лікування. За рахунок наявності в складі слинних конкрементів неорганічного компонента, більшість їх є рентгенопозітівні, добре візуалізують- ся при оглядової поза ротової рентгенографії поднижнещелепної області і внутрішньо ротової рентгенографії дна порожнини рота. При цьому конкремент, що знаходиться в передньому і середньому відділі вивідної протоки, краще виявляється при рентгенографії дна порожнини рота, а при внутріжелезістом розташуванні і в початковому відділі протоки - на рентгенограмі підни- жнещелепної області в бічній проекції. Однак 1540% слинних конкрементів є рентгенонегатівнимі і не виявляються при оглядової рентгенографії.

Дигітальна субтракційна сіалографія дозволяє уникнути накладення на зображення слинних залоз кісткових структур черепа за рахунок того, що на початку, до введення контрасту, в пам'ять комп'ютера записується зображення досліджуваної зони, яке потім віднімається з зображення даної зони, отриманого після введення контрасту. Крім цього, метод функціональної дигитальной субтракційної сіалографії за часом заповнення протоковой системи і паренхіми залози і часу звільнення їх від контрастної речовини дозволяє судити про ступінь ураження проток і паренхіми залози, а також дає можливість виявити зміщуваність конкременту по протоку [18].

Рентген-комп'ютерна томографія в 98% випадків дозволяє виявити як рентгенопозітівних, так і рентгенонегатівние конкременти, визначити їх локалізацію, розміри, а також відносну зміну розмірів і структури ураженої залози. З метою отримання уточнюючої інформації про стан протоковой системи залози даний метод може застосовуватися в поєднанні з контрастною сіалографія або внутрішньовенним введенням рентгеноконтрастної речовини.

Ультразвукове дослідження (сонографія) слинних залоз засноване на різну здатність тканин відображати ультразвукові коливання, в залежності від щільності їх структури. За допомогою датчиків різних типів дослідження може проводитися як з боку шкірних покривів, так і слизової оболонки порожнини рота. При сонографії досить добре візуалізуються слинні конкременти, в тому числі і рентгенонегатівние, можна визначити їх розміри і локалізацію. Метод дозволяє визначити розміри самої залози, а зі зміни ехогенності дає певну інформацію про ступінь структурних змін залозистої тканини - заміщення її акустично більш щільною сполучною тканиною. більшість дослідників відзначають високу інформативність даного методу (до 92-97%) в діагностиці слюннокаменной хвороби. Однак деякі автори відзначають зниження інформативності методу до 61% при невеликих розмірах конкременту (діаметр 2,5-3,0 мм) і загостренні запального процесу. Нешкідливість даного методу для організму пацієнта дозволяє застосовувати його для дінамічного спостереження за розвитком патологічного процесу, здійснювати контроль за ефективністю лікування [19,20].

З метою уточнення структурно- функціональних змін з боку залози, ураженої слюннокаменной хворобою, можуть застосовуватися методи радіонуклідної діагностики - сканування слинних залоз, сіалосцінтіграфія, радіометричне дослідження слини.

Є поодинокі роботи щодо застосування магнітно-резонансної комп'ютерної томографії в діагностиці слюннокаменной хвороби найбільшою інформативністю володіє магнітно-резонансна комп'ютерна сіалографія.

Відносно новим методом дослідження в діагностиці слюннокаменной хвороби є фіброендоскопія слинних залоз, заснована на застосуванні ультратонкой волоконної оптики, що вводиться через основний проток слинної залози.

Успіх проведення діагностичних досліджень слюннокам'яної хвороби залежить від великої кількості факторів. Вкрай важливу роль відіграють не тільки експериментальні дослідження, а й поглиблені фундаментальні знання з анатомії та фізіології слинної залози та реакцій організму на наявність конкремента.

Крім того, результати комплексного використання різних технологій променевого обстеження переконливо свідчать, наскільки значущим для успішного вирішення таких масштабних проблем є об'єднання великого числа міждисциплінарних наук.

За наявності технічного устаткування комплексне обстеження методами променевої діагностики за підозри на слинокам'яну хворобу може бути джерелом ранньої, точної і значимої інформації.

Також важливо отримання даних про віддалені результати застосування, проведення подальших клінічних досліджень і розробка схем раціонального впровадження сучасних методів діагностики в клінічну практику.

Висновки

радіологічна діагностика слинокам'яна хвороба

1. Застосування модифікованих методів променевого дослідження істотно прискорює процес діагностики і часто призводить до підвищення їх якісних характеристик.

2. Використання даних систем дозволяє уникнути серйозних ускладнень і вирішити цілий ряд проблем, що раніше було неможливо стосовно інших методів обстеження пацієнтів.

3. Результати комплексного використання різних технологій променевого обстеження переконливо свідчать, наскільки значущим для успішного вирішення таких масштабних проблем є об'єднання великого числа міждисциплінарних наук.

4. Потрібно проведення подальших досліджень з метою підвищення якості, доступності, і розширення сфери застосування даних методів обстеження хірургічного стоматологічного пацієнта. чи комерційної організації.

References

1. Andretta M., Tregnaghi A., Prosenikliev V. Current opinions in sialolithiasis diagnosis and treatment. Acta Otorhinolaryngol Ital. 2005 Jun; 25(3): 145-149.

2. Bialek EJ, Jakubowski W, Zajkowski P, Szopinski K, Osmolski A. US of the major salivary glands: anatomy and spatial relationships, pathologic conditions, and pitfalls. Radiographics. 2006 May-Jun; 26(3):745-63. doi: 10.1148/rg.263055024.

3. Badash I, Raskin J, Pei M, Soldatova L, Rassekh C. Contemporary Review of Submandibular Gland Sialolithiasis and Surgical Management Options. Cureus. 2022 Aug 18;14(8):e28147. doi: 10.7759/cureus.28147.

4. Matsunobu T, Kurioka T, Miyagawa Y, Araki K, Tamura A, Niwa К, Tomifuji M, Yamashita T, Shiotani A. Minimally invasive surgery of sialolithiasis using sialendoscopy. Journal of Stomatology, Oral and Maxillofacial Surgery. l0 Nov 2017, 119 (2): 97-101.

5. Cawson R, Odell E. Churchill Livingstone Essentials of Oral Pathology and Oral Medicine. 6th ed. Churchill Livingstone; 1998. p. 239-240.

6. Madani G, Beale T. Inflammatory Conditions of the Salivary Glands. Acta Otorhinolaryngol Ital. 2017 Apr;37(2):440-451.

7. Langlais RP. Diagnostic imaging of the jaws 1995. pp. 623-27 Maxillofacial Radiology 191, Baltimore, Md., 1995. 661 p.

8. Yousem DM, Kraut MA, Chalian AA. Major Salivary Gland Imaging. Radiology. 2000 Jul;216(1):19-29. doi: 10.1148/radiology.216.1.r00jl4519.

9. Alyas F, Lewis K, Williams M, et al. Diseases of the submandibular gland as demonstrating using high resolution ultrasound. Br J Radiol. 2005; 78(928): 362-69. doi: 10.1259/bjr/93120352.

10. Obaid H, Sinha R, Robinson L. Submandibular sialogram performed through a Wharton'sductfistula: Technical adaptation of conventional technique. Eur J Radiol. 2006; 60(1): 56-57. doi: 10.1016/j.ejrad.2006.05.015.

11. Fefar AD, Jivani PS, Mehta MR, 3 Khavdu PJ, Mistry SN, Dodia MN. A huge salivary calculi of the submandibular gland. The Journal of Medical Research. 2015; 1(1):05-07.

12. Schwartz N, Hazkani I, Goshen S. Combined approach sialendoscopy for management of submandibular gland sialolithiasis. American Journal of Otolaryngology, 14 Apr 2015, 36(5):632-635. doi: 10.1016/j.amjoto.2015.04.001.

13. Chandrashekhar S, Ganeshan. Submandibular Salivary Calculi. Official Journal of the Pakistan Dental Association. 2001:16-18.

14. Jager L, Menauer F, Holzknecht N, Scholz V, Grevers G, Reiser M. Sialolithiasis: MR sialography of the submandibular duct--an alternative to conventional sialography and US? Radiology. 2000 Sep;216(3):665-71. doi: 10.1148/radiology.216.3.r00se12665.

15. Buckenham TM. Digitalsialography: imaging and intervention. Br J Radiol. 1994;67(798):524-529. doi: 10.1259/0007-1285-67-798524.

16. Fowell C, MacBean A. Giant salivary calculi of the submandibular gland. J Surg Case Rep. 2012 Sep 1;2012(9):6. doi: 10.1093/jscr/2012.9.6.

17. Karaca Erdogan N, Altay C, Ozenler N, Bozkurt T, Ulug E, Dirim Mete B, Ozdemir I. Magnetic resonance sialography findings of submandibular ducts imaging. Biomed Res Int. 2013;2013:417052. doi: 10.1155/2013/417052.

18. Hoffman HT, Pagedar NA. Ultrasound-Guided Salivary Gland Techniques and Interpretations. Atlas Oral Maxillofac Surg Clin North Am. 2018 Sep;26(2):119-132. doi: 10.1016/j.cxom.2018.04.001.

19. Ching AS, Ahuja AT. High-resolution sonography of the submandibular space: anatomy and abnormalities. AJR Am J Roentgenol. 2002 Sep;179(3):703-8. doi: 10.2214/ajr.179.3.1790703.

Размещено на Allbest.ru