Посттравматичний стресовий розлад, метаболічний синдром і хронічне запалення низької інтенсивності: наративний огляд

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Посттравматичний стресовий розлад, метаболічний синдром і хронічне запалення низької інтенсивності: наративний огляд

Сергієнко В.О., Сегін В.Б., Сергієнко Л.М., Сергієнко О.О.

м. Львів, Україна

Анотація

ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД, МЕТАБОЛІЧНИЙ СИНДРОМ І ХРОНІЧНЕ ЗАПАЛЕННЯ НИЗЬКОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ:

НАРАТИВНИЙ ОГЛЯД

Сергієнко В. О., Сегін В. Б., Сергієнко Л. М., Сергієнко О. О.

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького,

м. Львів, Україна

Останнім часом значна увага приділяється пошуку і з'ясуванню особливостей взаємозв'язків між метаболічними захворюваннями та психічними розладами, зокрема посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), який може бути фактором ризику метаболічного синдрому (МС). МС та ПТСР часто є коморбідними захворюваннями і мають спільні нейробіологічні та клінічні ознаки. Повідомляється про більшу поширеність МС у пацієнтів з ПТСР порівняно із загальною популяцією. В той же час, ПТСР є відомим фактором ризику розвитку МС. Цей збіг можна частково пояснити залученням спільних патогенетичних механізмів. Зокрема, патофізіологічні порушення індивідуальної адаптації до стресу здатні підвищувати вразливість до метаболічних дисфункцій, які, в свою чергу, сприяють психопатологічним змінам в посттравматичний період. Підхід до ПТСР і МС як до системних станів, що включають дисфункцію гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової осі, хронічного запалення низької інтенсивності та інших метаболічних порушень, а також значний психологічний тягар, має важливі наслідки з точки зору медичних проблем та прогнозу захворювань. Хронічне запалення низької інтенсивності пов'язане з впливом травми, незалежно від психіатричного діагнозу, а також з ПТСР та його висококоморбідними станами, такими як МС. Цей наративний огляд має на меті обговорити значення і особливості взаємозв'язків між ПТРС, МС і хронічним запаленням низької інтенсивності. Розглянуті результати епідеміологічних, експериментальних і клінічних випробувань, а також питання особливостей спільних патогенетичних ланок, зокрема, значення хронічного запалення низької інтенсивності і порушень функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової осі. Стратегія пошуку. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline.

Ключові слова: посттравматичний стресовий розлад, метаболічний синдром, хронічне запалення, наративний огляд.

Abstract

POST-TRAUMATIC STRESS DISORDER, METABOLIC SYNDROME, AND CHRONIC LOW-GRADE INFLAMMATION:

A NARRATIVE REVIEW

V. A. Serhiyenko, V. B. Sehin, L. M. Serhiyenko, A. A. Serhiyenko

Danylo Halytsky Lviv National Medical University,

Lviv, Ukraine;

Researchers have recently focused on investigating the link between metabolic diseases and mental disorders, specifically post-traumatic stress disorder (PTSD), which could contribute to the development of metabolic syndrome (MetS). MetS and PTSD are often comorbid conditions and share neurobiological and clinical features. Patients with PTSD have a higher prevalence of MetS compared to the general population. At the same time, PTSD is a known risk factor for the development of MetS. Common pathogenetic mechanisms partially explain this coincidence. In particular, pathophysiological disorders of individual adaptation to stress can increase vulnerability to metabolic dysfunctions, which, in turn, contribute to psychopathological changes in the posttraumatic period. Seeing PTSD and MetS as systemic conditions involving dysfunction of the hypothalamic- pituitary-adrenal axis, chronic low-grade inflammation, and other metabolic disorders, along with a lot of mental stress, has big effects on medical issues and the outlook for the diseases. Chronic low-grade inflammation is associated with trauma exposure, regardless of psychiatric diagnosis, as well as with PTSD and its highly comorbid conditions, such as MetS. This narrative review aims to discuss the significance and properties of the relationships between PTSD, MetS, and chronic low-grade inflammation. We look at the outcomes of epidemiological, experimental, and clinical trials, as well as the specifics of common pathogenic links, particularly the impact of chronic low-grade inflammation and hypothalamus-pituitary-adrenal axis. Search strategy. The search was conducted in Scopus, Science Direct (from Elsevier), and PubMed, including Medline databases.

Keywords: posttraumatic stress disorder, metabolic syndrome, chronic inflammation, narrative review.

Значна увага, останнім часом, приділяється пошуку і встановленню особливостей взаємозв'язків між метаболічними дисфункціями та психічними розладами, зокрема посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), який може становити групу ризику з точки зору метаболічних та серцево-судинних захворювань [1]. Пандемія COVID-19, російська військова агресія зумовила і надалі зумовлюють збільшення рівня захворюваності на метаболічний синдром (МС) та цукровий діабет 2 типу серед населення України. Триваючі воєнні дії спричинили різке зростання числа психоемоційних порушень, в тому числі і серед цивільного населення; розвиток дистресу та складових МС, які спостерігаються при ПТСР [2].

ПТСР -- це стан психічного здоров'я, пов'язаний з впливом травматичних подій, який характеризується різними посттравматичними симптомами, включаючи симптоми вторгнення, уникнення стимулів, що асоціюються з травмою, негативні зміни в когнітивних процесах і настрої, зміни збудження і реактивності. ПТСР може розвинутися після травматичної події і характеризується високою гетерогенністю симптомів [3].

Поширеність ПТСР коливається між 6--10 % у загальній популяції та 35 % серед осіб, які зазнали травми протягом життя (наприклад, ветерани бойових дій) [4]. ПТСР пов'язаний з низкою супутніх захворювань, таких як серцево-судинні та цукровий діабет 2 типу, його навіть називають «замаскованим метаболічним захворюванням» [5].

Цей розлад наразі діагностується виключно на основі класичних психологічних та поведінкових симптомів, однак, все більше доказів вказують на зв'язок між ПТСР та змінами в імунній та запальній системах. Епідеміологічні дослідження продемонстрували, що ПТСР пов'язаний зі значно підвищеним рівнем коморбідних захворю- вань, в яких задіяна імунна дизрегуляція, таких як МС, атеросклеротичні серцево-судинні та аутоімунні захворювання [6]. Так, результати ряду досліджень показали, що у пацієнтів з ПТСР значно підвищені рівні прозапальних маркерів, таких як інтерлей- кін (ІЛ)-16, ІЛ-6, фактор некрозу пухлини-а (ФНП-а) та С-реактивний білок (СРБ). Крім того, висновки ряду експериментальних і клінічних випробувань припускають, що хронічне запалення низької інтенсивності (ХЗНІ) не тільки пов'язане з ПТСР, але й може відігравати важливу роль у його патогенезі та патофізіології [7, 8]. Зокрема, повідомляється, що порушення функціонування імунної системи сприяє розвитку ПТСР [9, 10], а також пов'язане з впливом травми, незалежно від психіатричного діагнозу [11]. Існують переконливі докази порушення регуляції п'яти цитокінів в осіб, які мають симптоми ПТСР, а саме: інтерферону-Y (ІФН-y), ІЛ-16, ІЛ-6, ФНП-а та СРБ [9, 5]. метаболічний посттравматичний стресовий розлад

Повідомляється, що у осіб з ПТСР рівень деяких запальних цитокінів підвищений. Зокрема, вміст ІЛ-6, IL-16 та ІФН-y у пацієнтів з ПТСР був вищим, ніж у здорових осіб. Крім того, у хворих з ПТСР, які не отримували антидепресанти, спостерігались вищі рівні ФНП-а [9]. Це заслуговує на увагу, враховуючи, що пацієнти з ПТСР і великим депресивним розладом, як правило, мають високий ризик метаболічних порушень [12]. Отже, висловлюється гіпотеза про можливе значення ХЗНІ, як біомар- кера розладів, пов'язаних зі ПТСР.

Результати великого проспективного дослідження, в якому брали участь морські піхотинці, розгорнуті в зоні бойових дій, продемонстрували, що базові рівні СРБ плазми крові були значущими предикторами оцінки симптомів ПТСР після розгортання бойових дій. Зокрема, кожне 10-кратне збільшення концентрації СРБ було пов'язане зі зростанням ризику виникнення будь-яких симптомів ПТСР [13]. Висновки мета-аналізу, що включав 36 незалежних вибірок і базувався на 14991 учаснику, показали, що вплив травми позитивно асоціюється з СРБ, ІЛ-16, ІЛ-6 і ФНП-а, однак для фібриногену, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-8 або ІЛ-10 зв'язку виявлено не було [14]. Висновки іншого мета-регресійного аналізу свідчать, що ступінь виразності симптомів психічних захворювань є значущим предиктором для збільшення вмісту ІЛ-16 та ІЛ-6. Крім того, виявлено позитивну кореляцію між ХЗНІ та впливом травми на різні психічні розлади. Отримані результати свідчать на користь гіпотези, що ХЗНІ може бути одним з можливих механізмів, які лежать в основі ризику виникнення проблем зі здоров'ям також у людей з ПТРС [12].

У хворих з ПТСР існує зв'язок між одно- нуклеотидними поліморфізмами гена СРБ (rs1130864, rs3091244, rs1205 і rs2794520), ідентифікованими за допомогою методу повногеномного пошуку асоціацій, і концентрацією СРБ в крові [15]. СРБ запропонований як важливий маркер впливу травми і ПТСР, причому збільшений рівень СРБ і мутації гена СРБ асоціюються з симптомами ПТСР (зокрема, гіперактив- ністю і уникненням) [5, 11]. Мета-аналіз, проведений Tursich М. та співавт., виявив докази позитивного зв'язку між впливом травми та вмістом ІЛ-16, ІЛ-6, ФНП-а та СРБ. Зокрема, розмір ефекту позитивного зв'язку між впливом травми та рівнями ІЛ-16 та ІЛ-6 був вищим у осіб, які зазнали травми і скаржились на симптоми, пов'язані з травмою [14]. Отже, ХЗНІ може впливати як на етіологію, так і на тяжкість симптомів ПТСР. Зв'язок між ХЗНІ і ПТСР також підтверджується результатами мета- аналізу, який виявив значно збільшені рівні ІФН-Y, ІЛ-16 та ІЛ-6 у хворих з ПТСР [9].

ПТСР асоціюється зі структурними змінами головного мозку (ГМ), що включають витончення кори та нейропатофізіологічні порушення підкоркових структур, причому, принаймні деякі з них збігаються з порушеннями, що описані при МС. Зокрема, вісцеральне ожиріння є фактором ризику витончення кори ГМ та зменшення об'єму сірої речовини, підвищеного ризику розвитку деменції у літніх людей [16]. Описано зменшення об'єму сірої речовини [17] для кількох ділянок кори, включаючи ор- бітофронтальну та скроневу. Аналогічно, більш тонку кору ГМ описано у пацієнтів з іншими індивідуальними факторами ризику розвитку МС, що включають артеріальну гіпертензію, інсулінорезистентність і дисліпідемію [13].

ІЛ-1, ІЛ-1В, ІЛ-6, ФНП-а, СРБ та ІФН-y активують гіпоталамо-гіпофізарно-адре- налову вісь (ГГАВ), сприяють підвищенню рівня глутамату і пошкоджують нейро- пластичність мозку. В той же час, спостерігається зниження рівня нейромедіаторів (серотоніну, норадреналіну і дофаміну), що в підсумку впливає на когнітивні, поведін- кові та емоційні реакції [18].

Дослідження на тваринних моделях показало, що прозапальні цитокіни в тканинах центральної (ЦНС) і периферичної нервової системи (ПНС) вивільняються після активації центральних ланцюгів страху. Нейрозапалення може сприяти ХЗНІ в ПНС, міграції циркулюючих моноцитів до ГМ і подальшому підвищенню активності мікроглії [19]. У свою чергу, нейрозапаль- ні процеси опосередковуються мікроглією, клітинами ГМ, які також пов'язані з порушеннями пам'яті на страх [20]. Ці дослідження підтверджують існування взаємодії між центральними та периферичними органами імунної системи при ПТСР [4, 10].

Роль ГГАВ в імунній відповіді є одним з найбільш описаних фізіологічних механізмів при ПТСР, що впливає на ЦНС і ПНС та пов'язує їх між собою. Травматична подія стимулює ГГАВ, що викликає вивільнення глюкокортикоїдів (ГК). ГК, в свою чергу, можуть активувати глюкокортикоїдні рецептори і згодом регулювати експресію генів запальних молекул, таких як цитокіни і ядерний фактор каппа B. ГК здатні регулювати відповідь клітин вродженого імунітету, включаючи моноцити, макрофаги та дендритні клітини [21]. В свою чергу, патофізіологічні рівні ГК, згідно механізмів зворотного зв'язку, впливають на активність ГГАВ (глюкокортикоїдна резистентність), що супроводжується посиленням нейрозапальної відповіді, дисфункцією гліальних клітин, втратою нейронів і си- наптичних зв'язків [22]. Активація ГГАВ після впливу травми і подальша активація запальної системи, опосередкована ГК, є найбільш поширеним механізмом, який організовує загострену імунологічну відповідь при ПТСР. Високопродуктивні аналізи зразків тканин ПНС і ГМ, отримані у осіб з ПТСР і при моделюванні ПТСР, показали, що епігенетичні зміни здатні викликати порушення регуляції експресії генів і дисбалансу сигнальних систем запалення [10]. Сучасні методи сприяли проведенню геномної, транскриптомної, епігеномної та протеомної оцінки для виявлення механізмів порушення регуляції ЦНС і ПНС у хворих з ПТСР, а також при моделюванні ПТСР [4]. Порушення регуляції імунної системи при ПТСР підтверджено на різних регуляторних рівнях. Зокрема, СРБ, який бере участь в активації системи комплементу, часто підвищений і пов'язаний з тяжкістю симптомів у осіб з ПТСР [23].

ПТСР часто є коморбідним з іншими психічними та фізичними розладами, можливо, через спільні механізми імунної диз- регуляції. Використання технології транскриптомного аналізу з оцінкою впливу індексу маси тіла та статі [24] показало, що у чоловіків з ПТСР та високим індексом маси тіла спостерігається диференційована експресія ІЛ-16, що вказує на причетність ІЛ-16 до коморбідності ожиріння та МС при ПТСР [25, 4]. Підвищений вміст цитокінів ІЛ-16, ФНП-а та ІЛ-6 корелює з порушеннями метаболічних процесів у хворих на шизофренію (включаючи інсу- лінорезистентність, неалкогольну жирову хворобу печінки та ожиріння). Це дозволяє припустити, що ФНП-а і ІЛ-6 можуть одночасно брати участь у розвитку коморбідних захворювань ПТСР, зокрема МС. Цілком ймовірно, що порушення регуляції імунної системи може бути спільним механізмом ПТСР та супутніх психічних і фізичних розладів [10].

ХЗНІ пов'язане з впливом травми, незалежно від психіатричного діагнозу, а також з ПТСР та його висококоморбідними станами, такими як МС [26]. ХЗНІ, що виникає внаслідок тривалої активації запальних процесів, пов'язують з патофізіологічними змінами та тяжкістю нервово-психічних розладів [27-29]. Імунна дизрегуляція, що характеризується підвищеним вмістом маркерів запалення, спостерігається при різних психічних розладах, включа- ючи ПТСР, великий депресивний розлад, шизофренію, біполярний афективний розлад та тривожні розлади. ХЗНІ пов'язане з низкою наскрізних і неспецифічних симптомів ПТСР, таких як тривога, втома, зміни настрою та когнітивних функцій [28, 29].

МС та ПТСР часто є коморбідними захворюваннями і мають спільні нейробіоло- гічні та клінічні ознаки [30]. Мета-аналізи повідомляють про більшу поширеність МС у пацієнтів з ПТСР порівняно із загальною популяцією [31, 12]. В той же час, відомо, що ПТСР також є відомим фактором ризику розвитку МС [32]. Цей збіг можна частково пояснити залученням спільних патогенетичних механізмів, характерних для обох станів (генетичні фактори, ХЗНІ, окси- дантний стрес, дисфункція ГГАВ та порушення імунної регуляції) [12, 33, 34]. Отже, подібні механізми причетні до погіршення перебігу ПТСР та розвитку несприятливих серцево-судинних подій, пов'язаних з МС. Тим не менш, вважається, що зовнішні чинники, такі як вплив навколишнього середовища, можуть модулювати вплив біологічних факторів на вираженість ПТСР і МС, тим самим сприяють гетерогенній клінічній картині [31, 35].

МС характеризується конвергенцією кардіометаболічних факторів ризику і пов'язаний з підвищеним вивільненням про- запальних цитокінів, що призводить до посилення ХЗНІ [5, 36]. Поширеність МС серед осіб з ПТСР становить 34-38 % [31]. Диз- баланс стану імунної системи, посилення ХЗНІ, порушення регуляції ГГАВ та нездоровий спосіб життя (вживання психоактив- них речовин, нераціональне харчування та недостатня фізична активність), що характерні для ПТСР, можуть підвищувати ризик метаболічної дизрегуляції [5, 37].

Найбільш охарактеризованим біомар- кером запалення при МС є гострофазовий білок СРБ, який асоціюється з ожирінням, гіперглікемією та дисліпідемією [38]. Проведено обстеження 116 ізраїльських ветеранів війни, у яких протягом 23 років проспективно оцінювали: (1) зв'язок психологічного і фізіологічного стресу під час перебування в полоні з підвищеним вмістом СРБ і МС, а також (2) вплив особливос- тей ПТСР на динаміку концентрації СРБ і МС. Встановлено, що полон -- зокрема, такі стресові фактори, як втрата маси тіла, фізичні та психологічні страждання, приниження -- пов'язані як з концентрацією СРБ, так і з МС, особливо з підвищеним вмістом СРБ. ПТСР, спричинений полоном, зокрема хронічний та відстрочений перебіг ПТСР, асоціювався з підвищеним рівнем СРБ та МС, причому для МС він був значуще вищим [39].

Моойїеу А. та співавт., з метою вивчення взаємозв'язків між прозапальними ци- токінами, симптомами ПТСР, кластерами симптомів та окремими компонентами МС, використали моделювання трьох мереж. Обстежено 312 осіб (n = 139 хворих з ПТСР, n = 173 осіб, які не зазнали травми). Продемонстровано, що слабкі негативні асоціації спостерігалися між IL-16 і відчуженістю (кластер D6) та дратівливістю (кластер E1); ФНП-а і підвищеною пильністю (кластер E3); і СРБ та емоційною реактивністю (кластер B4), що може бути пов'язано з високими рівнями кортизолу. Результати аналізу моделювання мереж також виявили позитивний зв'язок між СРБ та окружністю талії, АТ і холестерином ліпопротеїнів високої щільності. Найсильніший зв'язок спостерігався між СРБ та окружністю талії. Отже, центральне ожиріння є важливим прозапальним компонентом МС. Таким чином, результати дослідження надають вагомі докази зв'язків між ХЗНІ, симптомами ПТСР та компонентами МС [26].

Одним із можливих пояснень активації ХЗНІ при ПТСР і МС є порушення регуляції ГГАВ та зменшення рівня циркулюючого кортизолу внаслідок підвищеної чутливості до негативного зворотного зв'язку [27]. Кортизол пригнічує активацію імунних клітин і сигналізацію прозапальних ци- токінів, і, отже зниження вмісту кортизолу може призвести до посилення процесів ХЗНІ [7]. Ще одним важливим чинником, який слід враховувати при вивченні асоціацій між ХЗНІ, ПТСР і МС, є мозаїчність порушень психічних функцій [40]. У зв'язку з цим теорія графів є інформативною в кон- цептуалізації психічних розладів як мереж симптомів, що впливають один на одного і пов'язані між собою біологічними механізмами [41, 40]. Ці симптоми не обов'язково мають спільне походження, а скоріше утворюють кластери, засновані на взаємодії [41]. Borsboom D. та співавт. запропонували теорію психічних розладів, засновану на гістерезисі, що виникає, коли «симптоми продовжують активувати один одного, навіть після того, як причина розладу зникла» [41]. Механізм гістерезису можна розглядати як процес, що відбувається після впливу стресу (стресорів) і до маніфестації хвороби (психологічного діагнозу). У випадку ПТСР першим етапом активації гістерезису часто є травматична подія, після якої вперше з'являються симптоми. Однак це також може бути викликано хронічним впливом стресу або тривалою травмою. Активація характеризується принципом доміно (ланцюгової реакції), переломного моменту для розвитку більшої кількості зв'язків між психологічними симптомами [42].

Однак, незважаючи на докази, що ХЗНІ відіграє певну роль у розвитку ПТСР, опубліковані результати суперечливі. Зокрема, у деяких дослідженнях не виявлено кореляції між маркерами запалення та симптомами ПТСР [9]. Це може бути пов'язано з кількома чинниками, включаючи тип пережитої травми, наявність або відсутність коморбідних захворювань та вживання лікарських засобів [43].

ПТСР оголошений «довічним вироком» на грунті доказів того, що цей розлад призводить до низки проблем з фізичним здоров'ям. Деякі з найсильніших емпіричних досліджень -- з точки зору методології та результатів -- показали, що ПТСР прогнозує підвищений ризик кардіометаболіч- них захворювань. Результати доклінічних та клінічних випробувань висвітлюють ймовірні взаємопов'язані особливості патофізіології ПТСР, включаючи ХЗНІ, метаболічні зміни (мітохондріальні та інші), і порушення метаболічної регуляції. Ці дані свідчать про те, що ПТСР може бути системним захворюванням, або що ПТСР принаймні має системні прояви, а поведін- кові прояви є тими, які найлегше розпізнати [37]. Незалежно від того, чи МС передує розвитку ПТСР (і, таким чином, може бути фактором ризику), чи слідує за розвитком ПТСР (як результат або спільної патофізіології, або адаптації способу життя), комор- бідні ПТСР і МС є потужною комбінацією, що зумовлює підвищений ризик як фізичного, так і психічного здоров'я постражда- лих осіб.

Однак деякі аспекти, що стосуються взаємозв'язку між ПТСР, МС і ТТНС, ще не з'ясовані. По-перше, залишається незрозумілим, наскільки зв'язок між МС і ЦНС є специфічним для ПТСР або, скоріше, віддзеркалює зв'язок, описаний у загальній популяції. По-друге, залишається не до кінця зрозумілим, чи є структурні відмінності мозку, описані для ПТСР і МС, узагальненими. По-третє, залишаються не до кінця з'ясованими зв'язки між ступенем тяжкості ПТСР з окремими ознаками МС та їх диференційований вплив на структури мозку [13].

Отже, з'являється все більше доказів того, що імунна система може відігравати важливу роль в етіології коморбідних ПТСР і МС, що вказує на значення ХЗНІ як характерну особливість цих захворювань. Однак потенційна взаємодія між центральними і периферичними органами імунної системи, а також біологічні механізми, що лежать в основі цієї дизрегуляції, залишаються недостатньо вивченими.

Література

1. Edmondson D, von Kanel R. Lancet Psychiatry 2017;4(4): 4. Girgenti MJ, Wang, JD, Cruz DA, et al. Nat Neurosci 2021; 320-329.

2. Serhiyenko V, Holzmann K, Holota S, et al. Proc Shevchenko Sci Soc Med Sci 2022;69(2): 1-12.

3. American Psychiatric Association. Diagnostic and statistical manual of mental disorders (DSM-5). 5th ed. Arlington, 2013: 280 p.

4. Michopoulos V, Vester A, Neigh G. Exp Neurol 2016; 284(Pt B): 220-229.

5. Ziegler D, Porta M, Papanas N, et al. Curr Diabetes Rev 2022;18(4)

6. Hori H, Kim Y. Psychiatry Clin Neurosci 2019;73(4): 143-153.

7. Serhiyenko V, Serhiyenko A, Segin V, et al. Vessel Plus 2022;6: 11.

8. Passos IC, Vasconcelos-Moreno MP, Costa LG, et al. Lancet Psychiatry 2015;2(11): 1002-1012.

9. Nunez-Rios DL, Martmez-Magana JJ, Nagamatsu ST, et al. Biomedicines 2022;10(5): 1107.

10. Friend SF, Nachnani R, Powell SB, et al. Eur J Neurosci 2022;55(9-10): 2297-2310.

11. Bartoli F, Crocamo C, Carra1 G. J Psychopathol 2020; 26(1): 85-91.

12. Luckhoff HK, du Plessis S, Leigh van den H, et al. Dialogues Clin Neurosci 2023;25(1): 64-74.

13. Tursich M, Neufeld RW, Frewen PA, et al. Transl Psychiatry 2014;4(7): e413.

14. Katrinli S, Smith AK. Neurobiol Stress 2021;15: 100366.

15. Kaur S, Gonzales MM, Strasser B, et al. Psychosom Med 2015;77(6): 671-678.

16. Lu R, Aziz NA, Diers K, et al. Hum Brain Mapp 2021; 42(8): 2434-2444.

17. Tian Y, Ullah H, Gu J, et al. Front Physiol 2023;14: 1123692.

18. Deslauriers J, Powell S, Risbrough VB. Curr Opin Behav Sci 2017;14: 123-132

19. Rahimian R, Wakid M, O'Leary LA, et al. Neurosci Biobehav Rev 2021;131: 1-29.

20. Tapp ZM, Godbout JP, Kokiko-Cochran ON. Front Neurol 2019;10: 345.

21. Kertser A, Baruch K, Deczkowska A, et al. Sci Adv 2019; 5(5): eaav4111.

22. Bhatt S, Hillmer AT, Girgenti MJ, et al. Nat Commun 2020;11(1): 2360.

23. Stone LA, Girgenti MJ, Wang J, et al. Int J Neuro- psychopharmacol 2021;24(2): 118-129.

24. van den Berk-Clark C, Secrest S, Walls J, et al. Health Psychol 2018;37(5): 407-416.

25. Moodley A, Womersley JS, Swart PC, et al. J Psychiatr Res 2023;165: 105-114.

26. Neigh GN, Ali FF. Curr Opin Pharmacol 2016;29: 104110.

27. Yuan N, Chen Y, Xia Y, et al. Transl Psychiatry 2019; 9(1): 233.

28. Goldsmith DR, Bekhbat M, Mehta ND, et al. Biol Psychiatry 2023;93(5): 405-418.

29. Aaseth J, Roer GE, Lien L, et al. Biomed Pharmacother 2019;117: 108834.

30. Rosenbaum S, Stubbs B, Ward PB, et al. Metabolism. 2015;64(8): 926-933.

31. Farr OM, Ko BJ, Joung KE, et al. Nutr Metab Car- diovasc Dis 2015;25(5): 479-488.

32. Misganaw B, Yang R, Gautam A, et al. Int J Mol Sci 2022;23(20): 12504.

33. Pathak GA, Singh K, Wendt FR, et al. Mol Psychiatry 2022;27(3): 1394-1404.

34. Womersley JS, Nothling J, Toikumo S, et al. Eur J Neurosci 2022;55(9-10): 2253-2296.

35. van den Brink W, van Bilsen J, Salic K, et al. Front Nutr 2019;6: 129.

36. Mellon SH, Gautam A, Hammamieh R, et al. Biol Psychiatry 2018;83(10): 866-875.

37. Jeong H, Baek SY, Kim SW, et al. BMJ Open 2019;9(8): e029861.

38. Solomon Z, Levin Y, Assayag EB, et al. J Clin Psychiatry 2017;78(9): e1180-e1186.

39. Phillips RD, Wilson SM, Sun D, et al. Front Psychiatry 2018;9: 608.

40. Borsboom D. World Psychiatry. 2017;16(1): 5-13.

41. Cramer AO, van Borkulo CD, Giltay EJ, et al. PLoS One 2016;11(12): e0167490.

42. Lasseter HC, Provost AC, Chaby LE, et al. Cytokine X 2020;2(2): 100027.

Размещено на Allbest.ru