Історичні передумови та генезис розвитку ветеринарної медицини ХХ-ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Історичні передумови та генезис розвитку ветеринарної медицини ХХ-ХХІ ст.

Павловська Наталія Володимирівна кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри публічного та міжнародного права

Анотація

В даній статті здійснено історичний аналіз передумови та генезис розвитку ветеринарної медицини ХХ-ХХІ ст. Запропонована періодизація здійснена з огляду на конкретні історичні події, що сталися та мали значення для розвитку галузі ветеринарної медицини.

Період розвитку публічного адміністрування ветеринарної медицини, який охоплює початок XX століття та закінчується на прикінці XX століття, характеризувався низкою складних історичних подій, які істотно вплинули на державність України. Особливостями даного періоду є: розширення мережі ветеринарних установ покращило доступність та якість ветеринарних послуг, сприяючи ефективнішому контролю за хворобами тварин; впровадження системи навчання та сертифікації забезпечило високий рівень кваліфікації ветеринарних фахівців, що відіграло ключову роль у підвищенні стандартів ветеринарного обслуговування; централізація ветеринарних служб допомогла уніфікувати методи лікування та профілактики хвороб, покращуючи загальну епізоотичну обстановку та координацію епідемічних заходів; розвиток ветеринарного законодавства забезпечив чітке регулювання галузі, створюючи правову основу для боротьби з інфекційними захворюваннями та регламентації ветеринарних послуг, відповідаючи сучасним вимогам і стандартам.

Період починаючи з отримання Україною незалежності має ряд особливостей розвитку ветеринарної медицини, а саме: активне розвиток власного ветеринарного законодавства, яке було спрямовано на забезпечення відповідності до міжнародних стандартів та вимог Європейського Союзу. Це дозволило Україні інтегрувати найкращі практики та забезпечити ефективну роботу ветеринарних служб; створення та реформування ключових державних органів у сфері ветеринарії, таких як Державний департамент ветеринарної медицини та Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Це сприяло підвищенню ефективності державного управління у цій сфері; зміцнення основ державної політики у галузі ветеринарної медицини, що відображено у прийнятті та оновленні ветеринарних законів. Це стало основою для забезпечення високого рівня здоров'я тварин, безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Україні.

Ключові слова: ветеринарна медицина, публічна адміністрація,

історіографія, періодизація, тварини, харчові продукти.

Pavlovska Natalia Volodymyrivna Candidate of Legal Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Public and International Law, Vadym Hetman Kyiv National University of Economics

HISTORICAL PREREQUISITES AND GENESIS OF THE

DEVELOPMENT OF VETERINARY MEDICINE IN THE 20TH-21ST

CENTURIES

Abstract

This article provides a historical analysis of the background and genesis of the development of veterinary medicine in the 20th-21st centuries. The proposed periodization is carried out in view of specific historical events that occurred and were significant for the development of the field of veterinary medicine.

The period of development of the public administration of veterinary medicine, which covers the beginning of the 20th century and ends at the end of the 20th century, was characterized by a number of complex historical events that significantly affected the statehood of Ukraine. The peculiarities of this period are: the expansion of the network of veterinary institutions improved the availability and quality of veterinary services, contributing to more effective control of animal diseases; the implementation of the training and certification system ensured a high level of qualification of veterinary specialists, which played a key role in raising the standards of veterinary care; the centralization of veterinary services helped to unify methods of treatment and prevention of diseases, improving the general epizootic situation and coordination of epidemic measures; the development of veterinary legislation ensured clear regulation of the industry, creating a legal basis for the fight against infectious diseases and the regulation of veterinary services, meeting modern requirements and standards.

The period since Ukraine gained independence has a number of features of the development of veterinary medicine, namely: the active development of its own veterinary legislation, which was aimed at ensuring compliance with international standards and requirements of the European Union. This allowed Ukraine to integrate best practices and ensure the efficient operation of veterinary services; creation and reform of key state bodies in the field of veterinary medicine, such as the State Department of Veterinary Medicine and the State Service of Ukraine for Food Safety and Consumer Protection. This contributed to increasing the efficiency of state administration in this area; strengthening the foundations of state policy in the field of veterinary medicine, which is reflected in the adoption and updating of veterinary laws. This became the basis for ensuring a high level of animal health, food safety and consumer protection in Ukraine.

Keywords: veterinary medicine, public administration, historiography, periodization, animals, food products.

Постановка проблеми. Історичний розвиток публічного адміністрування ветеринарної медицини в Україні є важливою темою, що висвітлює становлення державних інституцій, відповідальних за здоров'я та благополуччя живих істот, окрім людини. Так як аналіз ключових подій є основою для ідентифікації сильних та слабких сторін сучасної системи ветеринарної медицини та сприяє розробці пропозицій щодо її удосконалення. Подальше дослідження цієї теми допоможе визначити напрямки реформ та забезпечити ефективне ветеринарне адміністрування, адаптоване до сучасних вимог та викликів. Треба зауважити, що у нашому дослідженні ми робимо акцент щодо ретроспективного становлення саме публічного адміністрування цієї галузі. Ретроспектива в контексті розвитку ветеринарної медицини та її публічного адміністрування відкриває нам вікно в минуле, дозволяючи зрозуміти, як історичні події, наукові відкриття та суспільні зміни вплинули на сучасний стан цієї галузі.

Історично, публічне адміністрування в галузі ветеринарії еволюціону¬вало відповідно до потреб суспільства та зростаючої свідомості щодо взаємозв'язку здоров'я тварин і людей. Від розрізнених локальних практик до централізованих національних систем, ця сфера відображає зміни в політичних, економічних та соціальних підходах до здоров'я та добробуту тварин. Аналіз становлення ветеринарної медицини дав можливість побачити як глобальні епідемії тварин, зокрема спалахи сказу, чуми свиней та пташиного грипу, спонукали до міжнародної співпраці та створення міжурядових організацій, як-от Всесвітня організація здоров'я тварин. Ці події підкреслили необхідність глобального підходу до публічного адміністрування ветеринарної медицини та здоров'я живих істот(окрім людей), а також важливість розробки уніфікованих стандартів і протоколів.

Метою статті є розкриття особливостей розвитку ветеринарної медицини на сучасному етапі.

Стан дослідження. Питання історіографії та розвитку ветеринарної медицини ХХ-ХХІ ст. були предметом наукових досліджень: Дідок Ю. В.,

Довгань В. І., Вербицького П. І., Достоєвського П. П., Рудика С. К., Кравців Р.Й., Куцинда В.І., Мелех Р.Б., Брик М.В., Столярчук П.З., Стадник А.М., Гамота А.А., Бінкевич В.Я., Гутий Б.В. та ін.

Виклад основного матеріалу. Період розвитку публічного адміністру-вання ветеринарної медицини, який охоплює початок XX століття та закінчується на прикінці XX століття, характеризувався низкою складних історичних подій, які істотно вплинули на державність України. Цей період включає дві світові війни, період міжвоєнних років, сталінські репресії, Другу світову війну, Холодну війну, період десталінізації та кінець Радянського Союзу. Враховуючи це, цей період можна умовно назвати «Періодом трансформації та ідентифікації».

С цього приводу необхідно зазначити, що на початку століття українські землі перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. У ході революційних подій 1917 - 1921 рр. підросійскі українські землі увійшли до складу Радянського Союзу. У 1939 р. Західна Україна була включена до складу СРСР і з'єднана з УРСР[1, с. 308]. Історія розвитку публічного адміністру¬вання ветеринарної медицини в Україні в період 1917-1940 років відзначається значними змінами та викликами, пов'язаними з політичними перипетіями та епідеміологічними кризами. Початок цього періоду характеризується майже повною зупинкою діяльності ветеринарних служб через Першу світову війну, коли більшість ветеринарних фахівців були мобілізовані.

У зв'язку з критичною епізоотичною ситуацією, що склалася в країні, особливо з поширенням чуми рогатої худоби, радянська влада після 1917 року виявила потребу у значному збільшенні кількості ветеринарного персоналу та в удосконаленні системи ветеринарного нагляду. Відповідно, було створено Центральний ветеринарний відділ при Народному Комісаріаті внутрішніх справ, який був відповідальним за координацію ветеринарної політики та заходів по боротьбі з епізоотіями на всій території Радянського Союзу.

Після проголошення Української Народної Республіки та створення Української Центральної Ради, ветеринарне управління почало підпорядкову¬ватися Міністерству внутрішніх справ, а згодом - передано на відповідальність губернським земствам та міським самоуправлінням. Ветеринарне управління Української Народної Республіки виконувало консультативну роль і було підпорядковане Українській ветеринарній раді. Цей орган став ключовим у формуванні ветеринарної політики на новітньому етапі розвитку держави, відіграючи важливу роль у координації ветеринарної діяльності та встанов¬ленні стандартів ветеринарної практики.

В цей період Українська ветеринарна рада займалася розробкою нормативних документів, які регламентували діяльність ветеринарних служб, визначали процедури боротьби з епізоотіями та створювали основу для

подальшої систематизації ветеринарного нагляду. Так, з метою підвищення ефективності заходів проти чуми великої рогатої худоби Рада Народних Комісарів заснувала посади особливо уповноваженого з боротьби з чумою. У вересні 1920 року на Україні була організована Надзвичайна комісія по боротьбі з чумою великої рогатої худоби[2, с. 174].

Також, в рамках зусиль по підвищенню ефективності ветеринарних служб, було вжито заходів щодо покращення кваліфікації ветеринарних фахівців через систему постійного навчання та сертифікації. Було встановлено вимоги до професійних стандартів ветеринарних лікарів, з метою забезпечення високого рівня надання ветеринарних послуг.

Окрім того, у відповідь на епідеміологічні кризи та з метою попередження поширення інфекційних захворювань, Українська ветеринарна рада активно співпрацювала з сільськогосподарськими організаціями та місцевими владами. Це включало розробку та впровадження комплексних програм контролю за станом здоров'я тварин, введення карантинних заходів та проведення дезінфекції на територіях, уражених епізоотіями.

У контексті забезпечення потреб Української Народної Республіки та розвитку публічного адміністрування ветеринарної медицини, було запроваджено кілька важливих заходів та нормативних актів. Ці заходи включали видання плану ветеринарної організації, що охоплював всі аспекти ветеринарної діяльності, від профілактики та контролю заразних хвороб до освіти та навчання фахівців.

Важливим кроком стало об'єднання зусиль громадських організацій у ветеринарній справі, що дозволило консолідувати ресурси та підвищити ефективність боротьби з ветеринарними проблемами. Організація ветеринарно- санітарного законодавства стала основою для створення чіткої та ефективної системи ветеринарного контролю на території України. Завдяки цим зусиллям, була створена законодавча база ветеринарії, що включала видання декретів і положень, спрямованих на ліквідацію таких заразних хвороб, як чума рогатої худоби та сап коней. Впровадження положення про реорганізацію Ветеринарного управління у відділ Народного Комісаріату внутрішніх справ зіграло ключову роль у централізації та уніфікації ветеринарної політики. Розвиток ветеринарного Статуту, ветеринарно-санітарних правил, а також створення колегії ветеринарного відділу та Головної ветеринарної наради допомогли забезпечити виконання ветеринарних заходів на високому рівні. Створення обласних ветеринарних управлінь або відділів при обласних і губернських радах сприяло децентралізації ветеринарного управління та підвищенню його ефективності. Реорганізація Головного військово- ветеринарного комітету в колегію Військово-ветеринарного управління армії підкреслювала важливість ветеринарних служб у військовій сфері та забезпечувала належний контроль за здоров'ям військових тварин. Організація Всеросійської наради представ-ників ветеринарних організацій у 1918 році в Москві стала форумом для обговорення та узгодження основних принципів радянської ветеринарної полі-тики та зосередження усіх зусиль на боротьбі із захворюваннями тварин[3, с. 253].

Соціальна реформа та централізація всієї ветеринарної служби під егідою народного комісаріату земельних справ, а також прийняття декретів з ветеринарних питань, поклали основу для формування ветеринарного законодавства. У середині 1920-х років, після прийняття Ветеринарного кодексу у РРФСР, подібні кодекси були прийняті в інших республіках, включаючи Білоруську і Українську РСР. Ці законодавчі акти визначили ключові завдання та функції державної ветеринарії, включаючи захист населення від зоонозних захворювань, оборону країни від імпорту інфекційних хвороб та підтримку розвитку тваринництва та виробництва. В результаті були розроблені і опубліковані перші інструкції для профілактики та боротьби з найнебезпечнішими інфекційними захворюваннями.

До кінця 1920-х років, завдяки новим правилам і поліпшенням ветеринарної служби, вдалося в значній мірі подолати чуму та інші небезпечні інфекції серед тварин. Паралельно була розбудована інфраструктура для підтримки ветеринарних заходів, включаючи створення спеціалізованих підприємств.

Перші значні збори ветеринарних спеціалістів у 1926 році сприяли обговоренню подальшого розвитку галузі, включно з поліпшенням сервісу для тваринництва. За наступні роки ветеринарна служба СРСР досягла важливих успіхів у боротьбі з інфекційними захворюваннями та розвитку ветеринарної інфраструктури.

В рамках перебудови сільського господарства та організаційних змін, що відбулися наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років, ветеринарні служби були реорганізовані та зосереджені в рамках народного комісаріату земельних справ, що забезпечило більшу єдність та ефективність у роботі.

У повоєнні роки стан управління в аграрному секторі неодноразово зазнавав змін. Ці зміни відбивалися на керівництві ветеринарною сферою та структурі ветеринарних служб під егідою Міністерства сільського госпо¬дарства СРСР. Відразу після закінчення Другої світової війни, управління ветеринарною службою здійснювалося через Головне управління ветеринарії при Народному комісаріаті земельних угідь СРСР, до складу якого входила Всесоюзна державна ветеринарна інспекція під керівництвом головного державного ветеринарного інспектора. За постановою Совнаркому СРСР від 28 червня 1945 року було призначено начальника Головного управління ветеринарії у якості головного державного ветеринарного інспектора СРСР.

В березні 1946 року Совнарком було реорганізовано в Раду Міністрів СРСР, а також створено Міністерство тваринництва СРСР, до складу якого було включено Головне управління ветеринарії. Керівник Головного управління при цьому став заступником міністра тваринництва, що сприяло успішному розвитку ветеринарної галузі в країні. У лютому 1947 року Міністерства тваринництва та сільського господарства було об'єднано в єдине Міністерство сільського господарства СРСР, до структури якого входило Ветеринарне управління Головного управління тваринництва.

В 1955 році було створено Головне управління ветеринарії при Міністерстві сільського господарства СРСР, що стало верховним органом у сфері ветеринарії, що координує роботу державних та відомчих ветеринарних служб, окрім тих, що підпорядковувалися Міністерству оборони СРСР. Ці органи займалися розробкою та затвердженням інструкцій, правил у відповідності до Ветеринарного статуту СРСР, організацією заходів щодо боротьби з особливо небезпечними інфекціями та контролем за їх виконанням [4].

Значний вплив на розвиток ветеринарної медицини мала постанова Ради Міністрів СРСР від 3 листопада 1951 року, що затвердила Ветеринарний статут СРСР, що став основоположним документом для регулювання ветеринарної діяльності в країні, відображаючи новітні вимоги до розвитку тваринництва та встановлюючи норми для проведення профілактичних та лікувальних заходів у сфері. Новий етап у розвитку ветеринарної справи розпочався з прийняттям нової редакції Ветеринарного Статуту СРСР 1 січня 1968 року, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 1142 від 22 грудня 1967 року. Оновлений Статут враховував накопичений досвід та нові виклики, з якими зіштовхнулася галузь, і сприяв подальшому зміцненню законодавчої бази ветеринарної медицини в країні. Цей документ поклав основу для систематичного підходу до ветеринарної діяльності, забезпечивши єдині стандарти лікування та профілактики хвороб тварин, а також регулювання ветеринарно-санітарних заходів у всіх регіонах СРСР.

Постанова ЦК КПСС та Ради Міністрів СРСР від 1 червня 1978 року «Про заходи щодо поліпшення ветеринарного обслуговування тваринництва» відзначила прогрес, досягнутий ветеринарною службою країни у захисті тварин від захворювань, підвищенні санітарної культури в галузі тваринництва, захисті території країни від завезення збудників особливо небезпечних інфекцій та зменшенні захворюваності худоби на бруцельоз та туберкульоз у багатьох районах[4].

Згодом, після розпаду СРСР та здобуття незалежності України, ветеринарна служба країни продовжила свій розвиток вже в рамках власної національної системи, адаптуючись до нових економічних та політичних умов.

Підводячи підсумок викладеному, необхідно зазначити, що особливос¬тями даного періоду є:

1. розширення мережі ветеринарних установ покращило доступ¬ність та якість ветеринарних послуг, сприяючи ефективнішому контролю за хворобами тварин;

2. впровадження системи навчання та сертифікації забезпечило високий рівень кваліфікації ветеринарних фахівців, що відіграло ключову роль у підвищенні стандартів ветеринарного обслуговування;

3. централізація ветеринарних служб допомогла уніфікувати методи лікування та профілактики хвороб, покращуючи загальну епізоотичну обстановку та координацію епідемічних заходів;

4. розвиток ветеринарного законодавства забезпечив чітке регулювання галузі, створюючи правову основу для боротьби з інфекційними захворюваннями та регламентації ветеринарних послуг, відповідаючи сучасним вимогам і стандартам.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, країна почала активно розвивати власне законодавство, зокрема у сфері ветеринарії. У цей час ветеринарна служба країни була підпорядкована Головному управлінню ветеринарії з державною ветеринарною інспекцією під егідою Міністерства сільського господарства України.

У червні 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про ветеринарну медицину», який зміцнив основи державної політики у цій галузі та визначив основні функції ветеринарної служби в Україні[5]. У грудні 1996 року та серпні 2001 році були внесені зміни до цього закону, що забезпечило подальше завдання та уточнення функцій та обов'язків ветеринарних структур.

Поряд з цим Верховна Рада України прийняла закон України «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину»[6] (втратив чинність).

В листопаді 1997 року постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний департамент ветеринарної медицини при Міністерстві агропромислового комплексу.

Великий крок у розвитку ветеринарного законодавства був зроблений 4 лютого 2021 року, коли Верховна Рада України прийняла новий зміст Закону України «Про ветеринарну медицину та благополуччя тварин», який відповідав міжнародним стандартам та вимогам Європейського Союзу. Цей акт має на меті оновлення та модернізацію системи ветеринарної служби в країні, зокрема в частині догляду за тваринами та використання ветеринарних медичних препаратів. З метою адаптації до стандартів Європейського Союзу, закон включає положення, які узгоджуються з Регламентом ЄС 2019/6, що стосується ветеринарної медицини, введеного в Європейському Союзі 28 січня 2022 року.

Закон спрямований на поліпшення контролю за епізоотичними ризиками, впровадження правил використання антимікробних препаратів для запобігання поширенню антибіотикорезистентності серед тварин. Також він вносить нові положення щодо благополуччя тварин, встановлюючи стандарти для умов їх утримання та забою. Реформи також направлені на інститут реєстрації та контролю за обігом ветеринарних препаратів, шляхом введенням безстрокової реєстрації ветеринарних засобів.

Законом також передбачено спрощення ветеринарної документації, що має полегшити ведення бізнесу в аграрній сфері. В той же час вводяться більш суворі механізми відповідальності за порушення в галузі ветеринарії та догляду за тваринами, а також сприяє розвитку приватних ветеринарних практик у сільській місцевості. Загалом, новий закон покликаний підвищити якість ветеринарних послуг і благополуччя тварин в Україні[7].

Сьогодні державну політику у галузі ветеринарної медицини здійснює Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує[8].

Ці нормативні акти стали фундаментом для розвитку ефективної ветеринарної служби в Україні, яка відіграє ключову роль у захисті здоров'я населення та розвитку агропромислового комплексу країни.

Даний період має певні особливості:

1. активне розвиток власного ветеринарного законодавства, яке було спрямовано на забезпечення відповідності до міжнародних стандартів та вимог Європейського Союзу. Це дозволило Україні інтегрувати найкращі практики та забезпечити ефективну роботу ветеринарних служб;

2. створення та реформування ключових державних органів у сфері ветеринарії, таких як Державний департамент ветеринарної медицини та Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Це сприяло підвищенню ефективності державного управління у цій сфері; адміністрування ветеринарна медицина

3. зміцнення основ державної політики у галузі ветеринарної медицини, що відображено у прийнятті та оновленні ветеринарних законів. Це стало основою для забезпечення високого рівня здоров'я тварин, безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Україні.

Література

1. Романюк Н.Й., Махорін Г. Л., Марченко С. Д. Особливості розвитку ветеринарної медицини в Україні у ХХ ст. Вісник аграрної історії. 2023. №43-44. С. 306-319.

2. Стегней М.М. Ветеренарна медицина України в роки становлення радянської влади. Науковий вісникЛНУВМБТімені С.З. Ґжицького. 2016. Том 18. № 1 (65). С. 173-176.

4. Стегней М.М. Організація ветеринарної справи України в період 1917-1921 рр. Науковий Вісник ЛНУВМБТім. С.З. Ґжицького. 2019. №3. С. 250- 255.

5. Нікітін І.Н. Історія ветеринарії. 3-тє вид., перероблене і доповнене. URL: https://studfile.net/preview/7090878/

6. Про ветеринарну медицину. Закон України від 25 червня 1992 року №2498-XH. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 36. Ст.531.

7. Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину. Закон України від 5 грудня 1996 року N 568/96 (Втратив чинність від 15.11.2001). Відомості Верховної Ради України. 1997. N 7. Ст.58.

8. Про ветеринарну медицину. Закон України від 4 лютого 2021 року № 1206-IX URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1206-20#Text

9. Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 667 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/667-2015-%D0%BF#Text

References

1. Romaniuk, N.I., Makhorin, H. L., Marchenko, S. D. (2023) Osoblyvosti rozvytku veterynarnoi medytsyny v Ukraini u KhKh st. [Peculiarities of the development of veterinary medicine in Ukraine in the 20th century]. Visnyk ahrarnoi istorii - Herald of agrarian history. №43 - 44. S. 306-319. [in Ukrainian]

2. Stehnei, M.M. (2016) Veterenarna medytsyna Ukrainy v roky stanovlennia radianskoi vlady [Veterinary medicine of Ukraine in the years of formation of Soviet power]. Naukovyi visnyk LNUVMBT imeni S.Z. Gzhytskoho - Scientific Bulletin of the LNUVMBT named after S.Z. Gzhitskyi. Tom 18. № 1 (65). S. 173-176. [in Ukrainian]

3. Stehnei M.M. (2019) Orhanizatsiia veterynarnoi spravy Ukrainy v period 1917-1921 rr. [Organization of veterinary affairs of Ukraine in the period 1917-1921.] Naukovyi Visnyk LNUVMBT im. S.Z. Gzhytskoho - Scientific Bulletin of LNUVMBT named after S.Z. Gzhitskyi. №3. S. 250- 255. [in Ukrainian]

4. Nikitin, I.N. Istoriia veterynarii. 3-tie vyd., pereroblene i dopovnene [History of veterinary medicine. 3rd ed., revised and supplemented] Retrieved from https://studfile.net/preview/7090878/ [in Ukrainian]

5. Zakon Ukrainy Pro veterynarnu medytsynu [Law of Ukraine About veterinary medicine] vid 25 chervnia 1992 roku №2498-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Information of the Verkhovna Rada of Ukraine. 1992. № 36. St.531. [in Ukrainian]

6. Zakon Ukrainy Pro vidpovidalnist pidpryiemstv, ustanov ta orhanizatsii za porushennia zakonodavstva pro veterynarnu medytsynu [Law of Ukraine About the responsibility of enterprises, institutions and organizations for violations of legislation on veterinary medicine] vid 5 hrudnia 1996 roku N 568/96 (Vtratyv chynnist vid 15.11.2001). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Information of the Verkhovna Rada of Ukraine. 1997. N 7. St.58. [in Ukrainian]

7. Zakon Ukrainy Pro veterynarnu medytsynu [Law of Ukraine About veterinary medicine] vid 4 liutoho 2021 roku № 1206-IX Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1206- 20#Text [in Ukrainian]

8. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy Pro zatverdzhennia Polozhennia pro Derzhavnu sluzhbu Ukrainy z pytan bezpechnosti kharchovykh produktiv ta zakhystu spozhyvachiv [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine On the approval of the Regulation on the State Service of Ukraine on Food Safety and Consumer Protection] vid 2 veresnia 2015 r. № 667 Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/667-2015-%D0%BF#Text [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru