Сучасний стан питання епідеміології остеоартрозу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан питання епідеміології остеоартрозу

Відомо, що клінічні епідеміологічні дослідження дозволяють судити про частоту розповсюдження захворювання серед населення та встановлювати роль різних факторів у виникненні та розвитку захворювання і є необхідним для планування відповідних заходів з організації медичної допомоги пацієнтам із ОА. Однак епідеміологічних даних ОА серед населення нашої держави недостатньо, а публікації останніх років обмежені аналізом кількісних змін за окремими нозологічними формами [4].

Тому вивчення розповсюдженості, захворюваності та факторів ризику ОА в залежності від віку, статі, регіону за останні роки допоможе краще зрозуміти етіологію ОА та покращити якість надання медичної допомоги населенню.

Мета - оцінити епідеміологічні характеристики пацієнтів з остеоартрозом за окремими локалізаціями на амбулаторному прийомі ортопеда-травматолога.

Матеріали та методи

Гендерне розподілення пацієнтів за діагнозом

Середній вік пацієнтів склав 47,5±10,8 років, при цьому у чоловіків середній вік був статистично значимо менше, ніж у жінок - 42,4±11,9 і 52,5±9,6 відповідно (р<0,001). В цілому статистично значимі відмінності в середньому віці відображають загальну демографічну ситуацію зі значним переважанням жінок в старших вікових групах. Діапазон вікових значень украй великий і коливається від 19 до 83 років у жінок та від 18 до 81 року у чоловіків. Істотно більший інтерес представляє значна варіабельність вікових характеристик при різній локалізації ОА - від 40,6 років в середньому при гонартрозі до 60 років при ОА І-го плеснофалангового суглобу (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл пацієнтів за діагнозом та віком

Оскільки усередині цих груп віковий розкид також дуже великий, вік не можна вважати чітким предиктором для локалізації патології. Проте, в усіх групах пацієнтів, у яких дегенеративні зміни суглоба були пов'язані з асептичним запаленням на тлі вродженої патології (дисплазії кістково- суглобового апарату, синдром гіпермобільності суглобів, варусна чи вальгусна деформації) середній вік був менший, ніж при ОА І-го плеснофалангового суглобу та омартрозі (табл. 3). В той же час майже в усіх групах чоловіки мали менший середній вік, у більшості випадків статистично значимий. За винятком груп пацієнтів з омартрозом та вузликовим остеоартрозом, де спостерігався менший середній вік у жінок.

Таблиця 3

Розподіл пацієнтів за діагнозом і середнім віком в залежності від статі

Розподіл пацієнтів за віковими групами продемонстрував істотне переважання молодого віку (18-30 років) в групах пацієнтів з ОА суглобів стопи (22,2%), коксартрозом (10,6%) і, особливо, гонартрозом (25,85%) порівняно з ОА І-го плеснофалангового суглобу, омартрозом та вузликовим остеоартрозом. Вказані показники, зрозуміло, відображаються і на середньому віці пацієнтів (табл. 4).

Таблиця 4

Розподіл пацієнтів в залежності від віку та діагнозу

Згідно з розподілом пацієнтів за віковими групами, пік розповсюдженості припадає на вікову категорію 51-60 років при крузартрозі (54,5%), ОА суглобів стопи (44,5%), гонартрозі (26,7%), ОА променево-зап'ясткового суглобу (100%) (табл. 4). У віковій категорії 41-50 років пік розповсюдженості спостерігається при омартрозі (42,8%), ОА ліктьового суглобу (50%) та різартрозі (50%). Пік розповсюдженості коксартрозу зміщується у вікову групу 61 -70 років (36,8%), а при ОА І-го плеснофалангового суглобу - в категорії пацієнтів 41 -50 (25,0%), 51 - 60 (25,0%), 61 -70 (25,0%) та 71 -80 років (25,0%).

Ймовірно, отримані результати повністю відображають ситуацію в загальній популяції пацієнтів з ОА, особливо у великих групах спостережень.

Обговорення

Згідно результатів останнього дослідження Global Burden of Disease, ОА посідає друге місце після болю у нижній частині хребта та шиї серед усіх причин візитів до лікаря з приводу скелетно-м'язевої патології [5].

Аналіз результатів дослідження вказує, що у пацієнтів найбільш часто відмічалось ураження суглобів нижньої кінцівки (89,7%), а саме колінного і тазостегнового суглобів. Отримані дані співпадають з висновками вітчизняних і закордонних дослідників, що ОА найчастіше уражає суглоби, схильні до пікових навантажень, - пателофеморальний та тібіо-феморальний суглоби коліна і верхній полюс голівки стегна в тазостегновому суглобі, що дає підставу говорити про ОА як про еволюційну спадщину людини [ 6,7]. З іншого боку, насторожує велика частка пацієнтів з гонартрозом - 66,5% від загального числа усіх пацієнтів з ОА. Даний показник мінімум в 3,9 рази перевищує показники в європейських національних регістрах [8,9]. Середній вік в цій групі пацієнтів (40,6±12,4 років) свідчить про те, що діагноз у більшості випадків виставляється особам молодого віку. Ймовірно, це привід замислитися про якість скринінгу новонароджених і своєчасності діагностики не лише варусної або вальгусної деформації, але і дисплазії кістково-суглобового апарату та гіпермобільності суглобу, а також профілактики посттравматичного АО [10, 11, 12]. Можливо, рання діагностика патоморфологічних змін суглобу при вроджених та набутих вадах статики, таких як незначні деформації суглобових поверхонь, при своєчасному ортопедичному лікуванні, адекватній комплексній медичній реабілітації (медико-демографічні фактори) та диспансеризації (організаційні фактори), дозволить довести вік пацієнтів з АО до рівня європейських держав. Разом з тим, необхідні подальші популяційні епідеміологічні дослідження для вивчення причин високої розповсюдженості ОА серед жінок.

При аналізі нашого клінічного матеріалу виразно простежується збільшення частки ОА великих суглобів нижньої кінцівки і, в першу чергу, серед пацієнтів молодше 50 років. Тому, враховуючи молодий вік більшості пацієнтів, в найближче десятиліття слід очікувати значного збільшення частки ендопротезування великих суглобів нижньої кінцівки на тлі ОА.

Таким чином, наше дослідження не претендує на абсолютну повноту істинного розповсюдження і характеру ОА в українській популяції. Однак, є аналізом достатнього числа випадків, що дозволяє фахівцям ширше поглянути на проблему стратегічного планування та розробки ефективних заходів з організації медичної допомоги пацієнтам із ОА, особливо нижніх кінцівок, у найближчі роки.

Список використаних джерел:

[1] Kolasinski, S.L., Neogi, T., Hochberg, M.C, Oatis, C., Guyatt, G., Block, J. et al. (2020) 2019 American College of Rheumatology/Arthritis Foundation Guideline for the Management of Osteoarthritis of the Hand, Hip, and Knee. Arthritis Rheumatol., 72(2), 220-233. doi: 10.1002/art.41142

[2] Шуба, В. Й. (2016) Остеоартроз: рання діагностика та лікування. Укр. мед. часопис, 1, 59-66. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/UMCh_2016_1_13.

[3] Pereira, D., Ramos, E., Branco, J. (2015) Osteoarthritis. Acta Med Port., 28, 99-106. doi: 10.20344/amp.5477

[4] Долгополов, О. В., Полішко, В. П., Ярова, М. Л. (2019) Епідеміологія захворювань кістково-м'язової системи в Україні за період 1993-2017 рр. Вісник ортопедії, травматології та протезування, 4, 101-108. DOI: 10.37647/0132-2486-2019-103-4-96-104.

[5] James, S. L., Abate, D., Abate, K. H. et al. (2018) Global, regional, and national incidence, prevalence, and years lived with disability for 354 diseases and injuries for 195 countries and territories, 1990-2017: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study. Lancet, 392, 1789-1858. DOI:https://doi.org/10.1016/S0140-6736(18)32279-7.

[6] Лоскутов, О. Є., Курята, О. В., Черкасова, Г. В. (2017) Вплив ожиріння на структуру остеоартрозу великих суглобів нижньої кінцівки. Медичні перспективи, Т. 22 (2), 52¬59. URL: htth//nbuv.gov.ua/ UJRN/Mp_2017_22_2_11.

[7] Guilak, F. (2011) Biomechanical factors in osteoarthritis. Best Pract Res Clin Rheumatol., 25(6), 815-823. doi: 10.1016/j.berh.2011.11.013.

[8] Postler, A., Ramos, A. L., Goronzy J. et al. (2018) Prevalence and treatment of hip and knee osteoarthritis in people aged 60 years or older in Germany: an analysis based on health insurance claims data. Clin IntervAging., 13, 2339-2349 doi: 10.2147/CIA.S174741.

[9] Seoane-Mato, D., Sanchez-Piedra, C., Dfaz-Gonzalez, F., Bustabad S. (2018) Prevalence of rheumatic diseases in adult population in Spain. Episer 2016 study. Ann Rheum Dis., 77, 535-536 DOI:10.1136/annrheumdis-2018-eular.6463.

[10] Hosnijeh, F.S., Zuiderwijk, M.E., Versteeg, M., Smeele, H.T.W, Hofman, A., Uitterlinden A.G. et al. (2017) Cam Deformity and Acetabular Dysplasia as Risk Factors for Hip Osteoarthritis. Arthritis Rheumatol., Vol.69(1), 86-93. doi: 10.1002/art.39929.

[11] Sato, R., Ando, W., Hamada, H., Takao, M., Saito, M., Sugano, N. (2021) Differences in knee joint degeneration between primary hip osteoarthritis and hip osteoarthritis secondary to hip developmental dysplasia: A propensity score-based analysis. Modern Rheumatology, Vol.31 (6), 1221 -1227 https://doi.org/10.1080/14397595.2021.1883261.

[12] Шуба, В. Й. (2018) Профілактика ускладнень у пацієнтів з переломами дистального епіметафізу плечової кістки. Клінічна хірургія, Т. 85 (11.2), 54-57.

Размещено на Allbest.ru