Антифосфоліпідний синдром в медичній практиці науково-дослідна група

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антифосфоліпідний синдром в медичній практиці науково-дослідна група

Фартушок Тетяна Володимирівна

канд. мед. наук, доцент кафедри акушерства та гінекології

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького, Україна

Фартушок Надія Володимирівна

канд. хім. наук, доцент кафедри хімії

Львівський медичний інститут, Україна

Флуд Вадим Валентинович

канд. мед. наук, доцент кафедри акушерства та гінекології

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна

Анотація

Антифосфоліпідний синдром характеризується венозним та артеріальним тромбозом і тяжкими ускладненнями, що призводять до частих летальних наслідків. Продукція антифосфоліпідних антитіл (антикардіоліпінові антитіла, антитіла до в2 -глікопротеїну I та вовчакові антитіла) сприяє ушкодженню ендотелію судинної стінки, що запускає механізм гіперкоагуляції'та тромбоутворення під впливом зовнішніх чинників. Антифосфоліпідні антитіла можуть сприяти розвитку дисфункції органів через механізми імунної' відповіді та системи гемостазу, пов'язані між собою. антифосфоліпідний синдром венозний тромбоз

Ключові слова: Антифосфоліпідний синдром; венозний тромбоз; артеріальний тромбоз.

Мета дослідження - проаналізувати та систематизувати літературні джерела, щоб оцінити частоту та причини виникнення антифосфоліпідного синдрому, його патогенез та механізми ураження легень на фоні даного захворювання.

Матеріали і методи

Опрацьовано матеріали з інформаційних «Internet»- ресурсів, публікації закордонних та українських фахових видань, медичної бази даних MEDSCAPE/PubMed за останнє десятиріччя.

Результати

Утворення АФЛ відбувається за рахунок екзогенних і ендогенних стимулів (бактеріальні та вірусні інфекції, паразитарні інвазії, системні захворювання сполучної тканини, лімфопроліферативні синдроми, злоякісні новоутворення, вживання деяких препаратів (оральних контрацептивів, психотропних засобів, кокаїну тощо. В основі АФС лежить розвиток аутоімунної реакції на фосфоліпідні детермінанти, внаслідок чого виникає коагулопатія, яка, з одного боку, проявляється прокоагуляцією і, як наслідок, утворенням тромбозів, з іншого - ушкодженням тромбоцитів, еритроцитів, нейронів. Механізми тромбофілії при АФС полягають в: гальмуванні активності антикоагулянтних білків, активації й ушкодженні ендотелію, активації тромбоцитів, активація нейтрофілів та порушення кліренсу імунних комплексів. В основі судинних проявів при АФС лежить незапальна тромботична васкулопатія судин різного калібру, тому спектр клінічних проявів дуже різноманітний. Характерною особливістю АФС є часті рецидиви тромбозів. Міжнародні стандарти лікування АФС ще не до кінця розроблені, проте доведений позитивний ефект антикоагулянтів та антиагрегантів - власне вони є препаратами вибору при цій патології

Висновки. Антифосфоліпідний синдром був відкритий досить недавно, тому етіологія, патогенез і шляхи його активації вивчені недостатньо. У даній статті ми звернули увагу та розкрили можливі варіанти історії розвитку, етіології, патогенезу, класифікації, варіантів перебігу, діагностичних критеріїв, лікування та лікувальної тактики.

Актуальність Антифосфоліпідний синдром (АФС) належить до групи аутоімунних тромбофілій і проявляється симптомокомплексом, асоційованим із вмістом у крові антифосфоліпідів (АФЛ), а також характеризується рецидивними артеріальними та/або венозними тромбозами різної локалізації, звичним викиднем (два і більше випадків підряд), тромбоцитопенією й іншими неврологічними, серцево-судинними та гематологічними порушеннями [1]. Підвищення рівня антитіл до кардіоліпіну (АКЛ), за даними різних авторів, виявляють у 5-17 % випадків, переважно в жінок. При первинному АФС (ПАФС) співвідношення кількості хворих жінок і чоловіків - 4:1, а при вторинному (ВАФС) - 7:1.

Клінічні прояви розвиваються у 30-50 % хворих з підвищеним вмістом АКЛ (антитіла до кардіоліпіну). Антифосфоліпіди виявляють у 21 % людей, що перенесли інфаркт міокарда, у 20-40 % при ішемічному інсульті, у 5-15 % жінок із мимовільними викиднями, у третини пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ). У разі виявлення АФЛ при СЧВ ризик розвитку тромбозів збільшується до 60-70 %, а за їх відсутності - знижується до 10-15 % [2]. ВАФС часто асоціюють з герпетичними та іншими інфекціями, особливо у випадках звичного невиношування вагітності. Вживання медикаментів (контрацептивів, наркотичних і психотропних засобів) може стати пусковим механізмом даної патології. Нерідко АФС асоціюють з розвитком пухлинного процесу. Антифосфоліпідні антитіла можуть сприяти розвитку дисфункції органів через механізми імунної відповіді та системи гемостазу, пов'язані між собою.

Мета дослідження - проаналізувати та систематизувати літературні джерела, щоб оцінити частоту та причини виникнення антифосфоліпідного синдрому, його патогенез та механізми ураження органів на фоні даного захворювання.

Матеріали і методи. Опрацьовано матеріали з інформаційних «Internet»- ресурсів, публікації закордонних та українських фахових видань, медичної бази даних MEDSCAPE/PubMed за останнє десятиріччя.

Результати та обговорення

Історія розвитку. Антифосфоліпідний синдром (АФС) відкрито у 1987 році Г. Х'юсом. Встановлено, що в основі даного синдрому лежить утворення аутоантитіл до фосфоліпідних детермінант у тромбоцитах, ендотелії та нервовій тканині. У 2002 році антифосфоліпідному синдрому надано статус системного процесу (Таорміна, Сицилія), так як вважається, що в його основі лежить утворення аутоантитіл до фосфоліпідних детермінант більшості органів і тканин.

Ці антитіла сприяють посиленню тромбоутворення, що погіршує кровообіг і може стати причиною серйозних порушень у роботі певного органу.

На початку ХХ ст. було встановлено основний антиген цієї реакції - кардіоліпін (КЛ), який у нормі міститься в тканинах і органах людини, а в разі розвитку аутоімунного процесу до нього виробляються антитіла. Цим пояснюється біологічна хибнопозитивна реакція Вассермана при деяких інфекційних, автоімунних захворюваннях та в разі розвитку пухлин. У 1952 р. С. Сопіеу і R. Hartman виявили у плазмі хворих на СЧВ циркулюючий інгібітор згортання крові - вовчаковий антикоагулянт (ВА). Згодом його виявили при інших патологіях [3]. Продукція ВА супроводжується не кровоточивістю, а парадоксальним тромбоутворенням [4]. Розробка методів радіоімунного й імуноферментного аналізу сприяла тому, що у 1986 р. G.R.V. Hughes і співавт. виявили АКЛ і АФЛ у згаданих хворих, а синдром було названо антифосфоліпідним [5]. На VI Міжнародному симпозіумі (1994) на честь першовідкривача АФС отримав ще одну назву - “синдром Х'юза". У Лондоні організовано міжнародну спілку - Hughes Syndrome Foundation [6]. У 90-х рр. виділено ПАФС, ВАФС при СЧВ та інших системних захворюваннях сполучної тканини і катастрофічний АФС (КАФС).

Етіологія. Імуногенетичну схильність відображає асоціація АФС з HLA DR7, DR4, DQW7, DRW53 [7]. Утворення АФЛ відбувається за рахунок екзогенних і ендогенних стимулів (бактеріальні та вірусні інфекції, паразитарні інвазії, системні захворювання сполучної тканини, лімфопроліферативні синдроми, злоякісні новоутворення, вживання деяких препаратів (оральних контрацептивів, психотропних засобів, кокаїну тощо). Утворення антитіл під дією ендогенних стимулів пов'язано з порушенням ендотеліального гомеостазу [8]. У літературі описані сімейні випадки АФС, частота яких, за даними деяких авторів, становить до 2 % [9].

Патогенез. Фосфоліпіди, як унікальні компоненти клітинних мембран і мітохондрій, беруть участь у формуванні цитолеми тромбоцитів, еритроцитів, ендотелію судин та клітин нервової тканини. В основі АФС лежить розвиток аутоімунної реакції на фосфоліпідні детермінанти, внаслідок чого виникає коагулопатія, яка, з одного боку, проявляється прокоагуляцією і, як наслідок,

утворенням тромбозів, з іншого - ушкодженням тромбоцитів, еритроцитів, нейронів [10]. АФЛ - гетерогенна популяція аутоантитіл, які реагують з аніонними (фосфатидилсерин, фосфатидилінозитол, кардіоліпін) або нейтральними фосфоліпідами (фосфатидилетаноламін, фосфатидилхолін) і/або фосфоліпідзв'язувальними сироватковими білками. Вплив АФЛ на фосфоліпіди не прямий, а білокопосередкований. У ролі білка-кофактора найчастіше виступають білок плазми аполіпопротеїн Н (Р2-глікопротеїн-1) та протромбін. Аполіпопротеїн Н - природний антикоагулянт, який гальмує протромбіназу, контактну активацію згортання крові, АДФ-індуковану агрегацію тромбоцитів, синтез ними фактора X, модулює антикоагулянтні ефекти білків С та S. Антитіла, що містяться в сироватці хворих з АФС, розпізнають антигенні детермінанти не фосфоліпідів, а конформаційні епітопи, які формуються в процесі взаємодії аполіпопротеїну Н і протромбіну з фосфоліпідами. До інших білків-кофакторів відносять також високомолекулярний кініноген, протеїни С і S, анексини, тромбомодулін, прекалікреїн, фактор XI, фактор X [11].

Механізми тромбофілії при АФС:

1. Гальмування активності антикоагулянтних білків. Зниження активності антитромбіну III (АТ III) відбувається за рахунок зв'язування АФЛ з гепарином і гепаринсульфатом, що блокує активацію АТ III. Ушкодження в системі протеїну С виникають внаслідок інгібування АФЛ, формування тромбіну. Ушкодження системи протеїну С призводить до зниження фібринолітичної активності в результаті відсутності інгібуючого впливу на активатор плазміногену. Таким чином, при АФС майже "виключається" з протизгортальної системи один з найважливіших антикоагулянтів - протеїн С.

2. Активація й ушкодження ендотелію. АФЛ спричинюють ушкодження клітин ендотелію, що стимулює синтез тканинного фактора, збільшуючи прокоагулянтну активність ендотелію. Активовані ендотеліоцити синтезують у великій кількості фактор Віллебранда та фібронектин, пригнічують синтез ендотелієм простацикліну й індукують апоптоз і порушення фібринолізу (стимуляція утворення інгібітора тканинного активатора плазміногену, гальмування фактор-ХІІ-залежного фібринолізу).

3. Активація тромбоцитів. АФЛ активують тромбоцити, з яких вивільняються аденозиндифосфат (АДФ), тромбоксан А2, серотонін, 3- тромбоглобулін, унаслідок чого виникає гіперагрегація, вазоконстрикція та інгібування простацикліну [12].

4. Активація нейтрофілів та порушення кліренсу імунних комплексів [13].

Патоморфологія. Виділяють два різновиди судинних змін при АФС, асоційованому з СЧВ та без нього: запальні (васкуліт) і незапальні тромботичні (васкулопатія). Васкулопатія включає тромботичні й альтеративні зміни кровоносних судин. При АФС васкуліти можуть бути проявом основного захворювання, інколи первинного антифосфоліпідного синдрому (ПАФС). Рідше запалення судин спостерігають на рівні мікроциркуляторного русла у вигляді капіляриту як морфологічного прояву мікроангіїту [14]. Основою АФС є незапальна тромботична оклюзивна мікроваскулопатія, що уражає судини будь-якого калібру та локалізації. В біоптатах шкіри відмічають васкулопатію дерми, м'язів (десквамація ендотелію, тромби в капілярах), ознаки ангіоматозу. При біопсії м'язів у хворих з АФС виявлено автоімунну міопатію з проникненням

активованих лімфоцитів під сарколему м'язового волокна з подальшим лізисом саркоплазми без ознак запальної реакції. При ПАФС виявляють продуктивну лейкоцитопластичну васкулопатію (клітинна інфільтрація на тлі обтурації та розвитку колатералей). При КАФС (катастрофічний антифосфоліпідний синдром) розвивається дисемінована інтраваскулярна коагуляція [15].

Класифікація АФС

Клінічні варіанти:

1. Первинний АФС (генетично детермінований).

2. Вторинний АФС (ВАФС) при ревматичних і автоімунних захворюваннях, злоякісних новоутвореннях, інфекційних захворюваннях, у разі застосування лікарських засобів).

3. Інші варіанти: КАФС (найчастіше спровокований інфекцією); деякі мікроангіопатичні синдроми (тромботична тромбоцитопенія, гемолітикоуремічний синдром); HELLP-синдром (гемоліз, підвищення активності печінкових ферментів, тромбоцитопенія, вагітність); синдром гіпотромбінемії; ДВЗ-синдром (дисеміноване внутрішньосудинне згортання); АФС, асоційований з васкулітом; АФС у людей похилого віку.

Серологічні варіанти:

1. Серопозитивний АФС з АКЛ і/або ВА.

2. Серонегативний: з IgM АФЛ, які реагують з фосфатидилхоліном; з АФЛ, які реагують з фосфатидилетаноламіном; з антитілами, які реагують з |3₂-ГП-1- кофакторзалежними АФЛ [16].

Варіанти перебігу ПАФС:

1- й варіант - у жінок - звичне невиношування вагітності, мігрень;

2- й варіант - особи до 45 років - транзиторні ішемічні атаки, гострі коронарні синдроми, нестабільна стенокардія, інсульт, артеріальна гіпертензія, хронічна хвороба нирок, хронічна ниркова недостатність;

3- й варіант - рецидивні венозні тромбози судин нижніх кінцівок, селезінки, печінкових вен, тромбоемболії легеневої артерії - масивні, субмасивні (часто сімейні випадки).

Критерії діагностики. У 90-х рр. хх ст. використовували діагностичні критерії АФС, запропоновані Alarcon Segovia зі співавт. 10 жовтня 1998 р. у м. Саппоро (Японія) було створено Міжнародний консиліум і запропоновано вважати діагноз АФС достовірним у разі поєднання як мінімум однієї клінічної й однієї лабораторної ознаки [17].

Діагностичні критерії АФС (Sapporo, 1998):

Клінічні:

судинний тромбоз артерій і/або вен будь-якої локалізації в тканині або в окремих органах (підтверджений доплерографією або морфологічно);

патологія вагітності - внутрішньоутробна смерть плода після 10 тижнів з нормальними морфологічними ознаками; передчасні пологи до 34 тижнів з вираженою плацентарною недостатністю чи прееклампсією; три і більше мимовільні аборти до 10 тижнів без гормональних порушень, дефектів матки або хромосомних вад;

livedo reticularis;

тромбоцитопенія

Лабораторні: виявлення підвищених рівнів АФЛ/АКЛ IgG/IgM або |32-ГП-1

АКЛ у двох дослідженнях з інтервалом у 6 тижнів, визначених стандартним методом ІФА; хибнопозитивний RW-тест; виявлення ВА плазми; тромбоцитопенія, помірна нейтропенія, гемолітична анемія.

Клініка В основі судинних проявів при АФС лежить незапальна тромботична васкулопатія судин різного калібру, тому спектр клінічних проявів дуже різноманітний. Характерною особливістю АФС є часті рецидиви тромбозів.

Варто зазначити: якщо першою ознакою АФС був артеріальний тромбоз, то і в подальшому в більшості хворих спостерігають артеріальні тромбози, а у пацієнтів із венозним тромбозом - венозні [18].

Неврологічні прояви АФС є найбільш ранніми, частими та різноманітними. Іноді АФС проявляється неврологічною симптоматикою. Патологія характеризується судинними розладами внаслідок тромбозів і безпосереднім ураженням тканини мозку. Частіше уражаються інтрацеребральні артерії, значно рідше - інтракраніальні. Розлади мозкового кровообігу є першим і чи не єдиним проявом ішемічної патології при ПАФС і можуть виникати у різних судинних басейнах. їх характерною особливістю є парціальність і легкість вогнищевої неврологічної симптоматики, що свідчить про те, що ішемія розвинулася на обмеженій ділянці мозку в басейні судини невеликого діаметра. Частота виникнення минущих розладів мозкового кровообігу - від щоденних до поодиноких упродовж кількох місяців. Перший епізод церебральної ішемії виникає у молодому віці (до 35 років). Вогнищева неврологічна симптоматика при ішемічному інсульті розвивається дуже швидко, однак, як і при минущих розладах мозкового кровообігу, швидко зникає. Можуть виникати поперечна мієлопатія, хорея, синдроми, схожі на розсіяний склероз, синдром Гієна - Барре, периферичні нейропатії [18]. Поєднання цереброваскулярних порушень, артеріальної гіпертензії та сітчастого малюнку шкіри без ознак основного захворювання отримало назву «синдром Снеддона».

Акушерська патологія при АФС пов'язана з розвитком хронічної форми ДВЗ-синдрому. З ранніх термінів вагітності спостерігають активацію тромбоцитів, зниження синтезу білків і гормонів плацентою. В подальшому приєднується гіперкоагуляція, виникають тромбози в мікроциркуляторному руслі та розвивається хронічна плацентарна недостатність. Унаслідок інгібування синтезу судинного кофактора тромбомодуліну, на який багаті ворсини хоріона, відбувається затримка розвитку плаценти. Тромбоз судин плаценти спричинює первинне невиношування вагітності, внутрішньоутробну затримку розвитку плода, внутрішньоутробну загибель плода. Морфологічні зміни плаценти полягають у її множинних інфарктах і некрозах, накопиченні фібринозних мас у міжворсинчастому просторі та тромбозі спіральних артерій.

Порушення з боку серця при АФС найчастіше перебігають у вигляді первинної патології вінцевих артерій: рецидивного гострого коронарного синдрому й інфаркту міокарда за відсутності факторів ризику ішемічної хвороби серця у людей молодого віку (до 45 років). Не менш важливим є ураження клапанів серця у вигляді значного потовщення, фіброзу та кальцинозу мітрального й аортального клапанів, клапанної регургітації (але не стенозу), потенційно важкої гемодинамічної недостатності і відсутності клапанних тромбів. Для вираженої клапанної регургітації характерними є симптоми застійної серцевої недостатності, через що більш ніж половина хворих

потребує хірургічної корекції вади та протезування клапана [18].

Ураження нирок у формі нефропатії при АФС обумовлене розвитком тромботичної мікроангіопатії внаслідок тромбозів капілярів клубочків і позагломерулярних судин. У більшості пацієнтів спостерігають лише безсимптомну помірну протеїнурію (<2 г/с) без порушення функції нирок. У деяких хворих має місце ізольоване зниження швидкості клубочкової фільтрації за нормального рівня креатиніную. Однак можливі і такі грізні ускладнення АФС, як тромбоз ниркової артерії та вени, капілярів клубочків, ниркова тромботична мікроангіопатія, що призводять до формування ниркової недостатності [19].

Артеріальна гіпертензія при АФС виникає як наслідок ниркової патології та пов'язаної з нею активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Тромбоз ниркових судин, інфаркт нирок, тромбоз черевного відділу аорти («псевдокоарктація») та клубочків нирки - поширені причини розвитку злоякісної артеріальної гіпертензії у молодих людей. Вона може бути стабільною та злоякісною з розвитком гіпертонічної енцефалопатії [19].

На шкірі при АФС часто спостерігають сітчасте ліведо (livedo reticularis) - стази, артеріоловенозні шунти судин шкіри з ділянками ціанозу. У хворих виникають застійні виразки шкіри, псевдоваскулітні та васкулітні ураження (некротизуюча пурпура, долонна та підошовна еритема, вузлики, пустули), множинні крововиливи в нігтьове ложе, гангрена пальців рук і ніг та ін. Церебральні або ниркові інфаркти обтяжують колагенові некрози шкіри з атрофією епідермісу (хвороба Дего).

Легенева гіпертензія розвивається як ускладнення АФС, причиною якого є тромбоз легеневої артерії (ТЕЛА). Можливий варіант прогресуючої легеневої гіпертензії без вираженої клініки масивної чи субмасивної ТЕЛА. Джерелом тромбоемболії можуть бути тромби з глибоких вен нижніх кінцівок, нижньої порожнистої вени, ниркової артерії, вегетації трикуспідального клапана та правобічні внутрішньосерцеві тромби. Інколи ураження легенів розвиваються у вигляді альвеолярних геморагій, легеневого капіляриту, мікросудинного тромбозу аж до виникнення «шокової легені» [19]. Очним проявом АФС є тромбоз артерій і вен сітківки.

У травному тракті можливий розвиток ішемії, ерозій та некрозу стравоходу, шлунка та кишечнику. Описані випадки розвитку гострого холециститу, тромбозу печінкової вени й оклюзії селезінкових судин (синдром Бадда - Кіарі) [19].

Гематологічна ознака АФС - тромбоцитопенія. Зазвичай зниження кількості тромбоцитів відбувається поступово, без видимих клінічних ознак. Інколи спостерігають Кумбс-позитивну гемолітичну анемію, рідше - синдром Еванса (сукупність гемолітичної анемії та тромбоцитопенії) [19].

КАФС (синдром Asherson) є важкою формою захворювання, що проявляється одночасним ураженням кількох органів. Перебігає КАФС у вигляді численної оклюзії судин малого калібру, хоч можливі тромбози великих судин. Його клінічна картина нагадує декомпенсований ДВЗ-синдром. У крові виявляють АФЛ у високих титрах і/або циркуляцію ВА, ураження трьох і більше органів, важку тромбоцитопенію, інколи гемолітичну анемію. Смертність від КАФС становить 60-70% на тлі адекватної терапії [19].

Лікування. Міжнародні стандарти лікування АФС ще не до кінця

розроблені, проте доведений позитивний ефект антикоагулянтів та антиагрегантів - власне вони є препаратами вибору при цій патології. Серед антиагрегантів найчастіше призначають препарати ацетилсаліцилової кислоти (АСК). Рекомендовані низькі (75 мг/д) дози АСК [20]. Ризик розвитку серйозних геморагічних ускладнень значно нижчий, ніж при лікуванні антикоагулянтами [20]. Протималярійні препарати, в тому числі гідроксихлорохін, мають виражені протизапальні, гіполіпідемічні й антитромбоцитарні властивості. Тому вони особливо ефективні у пацієнтів з АФС, поєднаним із СЧВ. Найчастіше застосовують комбінацію АСК і гідроксихлорохіну в низьких дозах для терапії АФС без клінічних ознак, але з високим рівнем аФЛ, та в комбінації з варфарином для лікування тромбозів [20]. Для тривалої терапії рецидивних тромбозів у хворих з АФС рекомендовано застосування варфарину. Така терапія дає змогу підтримувати міжнародний нормалізаційний індекс (МНІ) у межах цільового значення (2-3), при цьому відмічають достовірне зниження частоти рецидивів тромбозів. Розвиток атеросклерозу, що часто корелює з АФЛ, обумовлює ускладнення судинної патології при АФС. Тому для ефективної терапії АФС потрібно призначення статинів. Відомо, що пригнічення ЦОГ-2, залежного запального компоненту атеросклеротичного ураження судин призводить до покращання функції ендотелію та стабілізації атеросклеротичної бляшки. З цією метою доцільним є призначення НПЗП, яким притаманні антиатерогенні ефекти [20]. Глюкокортикостероїди (ГКС), імуносупресори та цитостатики показані лише для лікування основного захворювання при ВАФС. Для терапії КАФС використовують плазмаферез [20]. Для лікування АФС у вагітних рекомендовано застосовувати низькі дози АСК від моменту зачаття до пологів і гепаринотерапію (низькомолекулярні гепарини (НМГ) курсами з 10-го по 34-й тиждень. Після пологів продовжують застосування НМГ чи варфарину протягом 6 тиж [20]. Під час вагітності варфарин призначати не рекомендовано через його тератогенну дію на плід і підвищення ризику кровотеч [9, 22].

Лікувальна тактика: у разі встановлення ПАФС без клінічних проявів проводять лише спостереження; у разі розвитку ПАФС з тромбозом проводять лікування тромбозу (нефракціонований гепарин (НФГ), НМГ (еноксипарин) і вторинну профілактику тромбозів; у разі виявлення АФС у вагітних потрібно з першого дня призначати АСК, курсами НМГ (еноксипарин) з 10-го по 34-й тиждень; якщо АФС сполучається з тромбоцитопенією (кількість тромбоцитів нижче 50х10⁹/л), призначають системні ГКС.

Висновки

Антифосфоліпідний синдром був відкритий досить недавно, тому етіологія, патогенез і шляхи його активації вивчені недостатньо. У даній статті ми звернули увагу та розкрили можливі варіанти історії розвитку, етіології, патогенезу, класифікації, варіантів перебігу, діагностичних критеріїв, лікування та лікувальної тактики.

Список використаних джерел:

[1] Yilmaz S., Yilmaz Z. (2017) Antiphospholipid syndrome and the lungs. European Medical Journal, 2 (1), 76-82.

[2] Petri M. (2020) Antiphospholipid syndrome. HHS Public Access Author manuscript, 225, 70-81. DOI: 10.1016/j.trsl.2020.04.006.

[3] Parthvi R., Sikachi R., Agrawal А. (2017) Pulmonary hypertension associated with antiphospholipid antibody: Call for a screening tool?. Intractable Rare Dis Res, 6 (3), 163171. DOI:10.5582/irdr.2017.01044

[4] Фартушок Т. В. (2011) Вірус грипу та вагітність. Актуальні питання педіатрії, акушерства, гінекології, 1, 180-182.

[5] Maioli G., Calabrese G., Capsoni F. et al. (2019) Lung disease in antiphospholipid syndrome. Semin. Respir. Crit. Care Med, 40 (2), 278-294. DOI: 10.1055/s-0039- 1683994.

[6] Alarcon-Segovia D., Perez-Ruiz A., Vila A.R. (2000) Long-term prognosis of antiphospholipid syndrome in patients with systemic lupus erythematosus.

J. Autoimmunity, 15: 157-163. DOI: 10.1006/jaut.2000.0402

[7] Пирогова В.І., Фартушок Т.В., Нос Н.П. (2001) Пероксидне окиснення ліпідів та антиоксидантна система захисту при не виношуванні вагітності. Вісник наукових досліджень, 1,68-70.

[8] Bryce Tan M. L. T., Cherian R, Chandra B. (2021) Anti-phospholipid syndrome and COVID-

19 thrombosis: connecting the dots. Rheumatology Advances in Practice, 1,1-14. doi:10.1093/rap/rkaa081

[9] Gharavi A.E., Koike T. et al. (2019) International consensus statement on preliminary classification criteria for definite antiphospholipid syndrome. Arthritis Rheum,42:1309- 1311. DOI:10.1002/1529-0131(199907)42:7<1309::AID-ANR1 >3.0.CO;2-F

[10] Semenyna H.B., Shatylovych K.L., Fartushok T.V., Komissarova O.S., Yurchyshyn O.M.

(2020) A new approach to the combination therapy of polycystic ovary syndrome. World of Medicine and Biology, 2(72), 125-128. DOI 10.26724/20-79-8334-2020-2-72-125-129.

[11] Levine J.S., Branch D.W., Rauch J. (2000) The antiphospholipid syndrome. N. Engl. J. Med, 346: 752-763. DOI: 10.1056/NEJMra002974

[12] Kyle K, Bordelon Y, Venna N, Linnoila J. (2022) Autoimmune and Paraneoplastic Chorea: A Review of the Literature. Front Neurol. 2022 Mar 18;13:829076. doi: 10.3389/ fneur.2022.829076.

[13] Knight JS, Kanthi Y.(2022) Mechanisms of immunothrombosis and vasculopathy in antiphospholipid syndrome. Semin Immunopathol,44(3):347-362. doi: 10.1007/s00281- 022-00916-w.

[14] Tong, M.; Viall C. A., Chamley, L. W. (2014). Antiphospholipid antibodies and the placenta: a systematic review of their in vitro effects and modulation by treatment. Human Reproduction Update, 21 (1):97-118. DOI:10.1093/humupd/dmu049.

[15] Tong M, Viall C A , Chamley L W. (2015) Antiphospholipid antibodies and the placenta: a systematic review of their in vitro effects and modulation by treatment. Hum Reprod Update, 21 (1 ):97-118. doi: 10.1093/humupd/dmu049.

[16] Muto M. Chakraborty D, Varberg KM etc. (2021) Intersection of regulatory pathways controlling hemostasis and hemochorial placentation. Proc Natl Acad Sci USA, 14; 118(50):e2111267118. doi: 10.1073/pnas.2111267118.

[17] Mehno N. Ya, Yaremchuk O. Z. (2021) Antiphospholipid syndrome and pulmonary involvement. Bulletin of Medical and Biological Research, 4(10): 125-134. DOI: https://doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12552.

[18] Rukma Parthvi, Rutuja R Sikachi, Abhinav Agrawal etc. (2017) Pulmonary hypertension associated with antiphospholipid antibody: Call for a screening tool? Intractable Rare Dis Res,6(3):163-171. doi: 10.5582/irdr.2017.01044.

[19] Wijetilleka, S. et. al. (2012). Novel Insights Into Pathogenesis, Diagnosis and Treatment of Antiphospholipid Syndrome. Medscape Today News from Curr Opin Rheumatol. 2012; 24(5):473-481 http://www.medscape. com/viewarticle/ 769627.

[20] Zhou L, Zhu Y, Jiang M ot al. (2021) Pregnancy-associated thrombotic thrombocytopenic purpura complicated by Sjogren's syndrome and non-neutralising antibodies to ADAMTS13. BMC Pregnancy Childbirth,3;21 (1 ):804. doi: 10.1186/s12884-021 -04167-9.

Размещено на Allbest.ru