Автономна дисфункція внаслідок легкої черепно-мозкової травми та її оцінка за варіабельністю серцевого ритму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автономна дисфункція внаслідок легкої черепно-мозкової травми та її оцінка за варіабельністю серцевого ритму

Боцьва Тетяна Олександрівна

директор з досліджень та розробки DUAMINT

Дніпро, Україна

Анотація

Особливістю сучасної війни є значна поширеність вибухових черепно-мозкових травм (ЧМТ). Приблизно 80-85% тих, хто переніс легку черепно-мозкову травму (лЧМТ), повністю одужують протягом одного місяця, у решти спостерігаються стійкі симптоми, які можуть тривати кілька тижнів, років або не зникнути протягом життя. Незважаючи на зростання обізнаності про соціально-економічний тягар та віддалені наслідки лЧМТ, клінічне лікування цих травм залишається недостатньо ефективним. У роботі за наявними літературними джерелами окреслено сучасне розуміння особливостей і патомеханізмів лЧМТ, а також зв'язку стійких симптомів та коморбідних станів з дисфункцією автономної нервової системи. Наведено опис патомеханізмів виникнення автономної дисфункції як віддаленого наслідку лЧМТ та докази зв'язку аномальних значень варіабельності серцевого ритму з лЧМТ в анамнезі. Наведено аргументи на користь впровадження аналізу варіабельності серцевого ритму як інструменту оцінки стану пацієнтів зі стійкими наслідками лЧМТ.

Ключові слова: легка черепно-мозкова травма, лЧМТ, посткомоційний синдром, автономна дисфункція, варіабельність серцевого ритму, ВСР.

Основні особливості легкої черепно-мозкової травми

ЧМТ - дисфункція мозку, викликана зовнішньою силою, - одна з найпоширеніших під час війни травм, що має короткострокові та довгострокові наслідки як для військових, так і для цивільних осіб. За статистичними даними Міністерстві оборони США, вибухи стали причиною приблизно 75% бойових втрат США під час операцій Operation Enduring Freedom і Operation Iraqi Freedom, з 2000 по 2018 рік майже 400 тис. осіб отримали ЧМТ, більше третини з яких постраждали від вибухів, при цьому більшість ЧМТ (84%) - це лЧМТ [1,2]. Задача точної оцінки кількості лЧМТ ускладнюється частотою, з якою військові стикаються з вибухами, а також тим, що частина військовослужбовців не звертається за медичною допомогою після того, як вони зазнали короткочасного впливу або втратили свідомість, тобто, за сучасними визначеннями, отримали лЧМТ. Наприклад, з січня 2003 року по жовтень 2006 року понад 80% ЧМТ (більшість з них - це лЧМТ), від яких постраждали військові США в Іраку чи Афганістані, ймовірно, залишилися незадокументованими [3], таким чином, поширеність лЧМТ у військових вища, ніж офіційно повідомляється [4]. Для України повна статистика поширеності ЧМТ і лЧМТ, зокрема й вибухових, наразі відсутня, але, безумовно, питання діагностики, лікування та комплексної реабілітації після таких бойових травм є серйозним викликом для системи охорони здоров'я. черепний мозковий травма дисфункція

Легкі ЧМТ, як правило, є результатом впливу механічних лінійних та/або обертальних сил і відповідних прискорень на мозок; лЧМТ є поширеними при падіннях, автомобільних аваріях, нападах, а також травмах у зоні бойових дій. Більшість пацієнтів з лЧМТ відчувають короткочасні симптоми, хоча існує все більше доказів того, що > 30% пацієнтів з лЧМТ страждають від стійких симптомів [5]. Широка варіативність обставин і механізмів травми робить неможливим вивчення лЧМТ як єдиного хворобливого стану [1]. Існує значна кількість змінних, які визначають клінічно значущі ефекти, зокрема численні життєві фактори до, під час і після травми, ступінь зовнішніх впливів, близькість до медичної допомоги, оперативні потреби, що можуть вимагати відтермінування допомоги, тощо. Вибухові лЧМТ часто супроводжуються іншими ушкодженнями, що ускладнюють їх діагностику та лікування. При цьому стандартні визначення вибуху і впливу вибуху досі відсутні, також недостатньо вивчені механізми впливу вибухових травм на мозок. Водночас відомо, що повторне ураження вибухом може мати кумулятивний ефект на отримання симптомів після травми [1].

Для розробки методів надійної діагностики та лікування лЧМТ, необхідно розуміти патомеханізми травми. Легка ЧМТ має два окремі, але пов'язані компоненти травми: як первинні, так і вторинні процеси ураження [5-7]. Первинне ураження є результатом впливу зовнішньої механічної сили, коли кінетична енергія, передана мозку в момент удару, викликає структурне пошкодження різних компонентів тканини мозку (наприклад, аксонів, глії та нейронів) - відповідно нейрональне, аксональне та гліальне пошкодження зі змішаними результатами. По-друге, запускається внутрішній каскад молекулярних механізмів, який відповідає за подальше неврологічне пошкодження [6]. Шляхи вторинного ураження - це реакції, які мають на меті обмежити ступінь початкового впливу та відновити гомеостаз, але в кінцевому підсумку призводять до додаткового прогресуючого пошкодження мозку. Існує низка відомих патобіологічних процесів, які активні під час фази вторинного ураження, включаючи запалення, окислювальний стрес, мітохондріальну та метаболічну дисфункцію, а також протеїнопатії, ексайтотоксичні та апоптотичні процеси, але ці процеси продовжують досліджувати. Однак слід зазначити, що існує значна неоднорідність цих механізмів залежно від різних факторів (наприклад, механізму та тяжкості ЧМТ, віку, статі, супутніх захворювань і генетики) [5]. У випадку лЧМТ, де первинне ушкодження є суттєвим, але набагато менш серйозним, ніж в інших формах ЧМТ, саме вторинне ушкодження, ймовірно, відповідає за більшу частину наступних ушкоджень. При цьому військовослужбовці у віці 18-25 років можуть бути особливо вразливими через стадію розвитку нервової системи, оскільки у цьому віці ще може тривати мієлінізація мозку [1]. Враховуючи зсув білої речовини, який відбувається у відповідь на прискорення під час вибухової травми, існують питання щодо додаткової травми, яка може статися в цій популяції. Пошкодження цих ділянок до повної мієлінізації потенційно може вплинути на пластичність і неврологічний розвиток та мати довгострокові наслідки [1].

Вважається, що анатомічні ушкодження можуть спричинити психічні розлади та що психічні розлади можуть співіснувати з анатомічними ушкодженнями та впливом подальших факторів життя [1]. Дослідження також пов'язують лЧМТ з низкою інших довготривалих неврологічних патологій, включаючи раннє зниження когнітивних функцій і певні нейродегенеративні стани (наприклад, деменцію, хронічну травматичну енцефалопатію і хворобу Паркінсона) [5]. На додачу до посткомоційного синдрому, ті, хто переніс ЧМТ, зазвичай повідомляють про хронічний біль і симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Ця комбінація симптомів настільки типова, що їх називають «клінічною тріадою політравми» серед поранених військовослужбовців [4]. Дослідження показали, що майже половина американських ветеранів Іраку та Афганістану має всі три вказані захворювання (рис.1), причому вибухова лЧМТ ще більше збільшує ймовірність розвитку ПТСР.

Рис. 1. Діаграма «клінічної тріади політравми»: частка ветеранів зі стійкими симптомами посткомоційного синдрому, ПТСР та/або хронічного болю (протягом 22 місяців після операцій в Іраку та Афганістані) [4]

Через наявність супутніх захворювань діагностика та лікування ЧМТ у військових є складними задачами, які ще більше ускладнює наявність у цих трьох захворювань спільних симптомів. Важливо зазначити, що хоча поширеність цієї тріади велика, існують інші відомі коморбідні ЧМТ розлади, такі як депресія, тривога та розлади сну, а також вживання психоактивних речовин. Крім того, супутні психіатричні та соматичні симптоми можуть супроводжувати інші симптоми, пов'язані з лЧМТ [1 ].

Насправді неоднорідність симптомів, пов'язаних з лЧМТ (зокрема вибуховою), цілком можливо, є найскладнішим аспектом дослідження та лікування цієї травми [4]. Діагностика лЧМТ базується на оцінці симптоматичного статусу пацієнтів за допомогою суб'єктивних методів та/або методів самооцінки, тому багато випадків лЧМТ залишаються не діагностованими. Визначено, що одужання відбулося у разі зникнення симптомів, після чого особа отримує медичний дозвіл повернутися до діяльності, яку вела до травми [5]. Однак все більше доказів свідчить, що відсутність симптомів не означає біологічного одужання. Крім того, незважаючи на те, що значна кількість пацієнтів з лЧМТ страждає від постійних неврологічних симптомів, наразі немає прогностичних біомаркерів, які б дозволяли ранню ідентифікацію осіб з підвищеним ризиком цих проблем. Навіть якщо надійні біомаркери розроблені, варіанти лікування є рідкісними та не ґрунтуються на доказах, а поширеним лікуванням лЧМТ все ще залишається відпочинок до зникнення симптомів [5]. При цьому слід мати на увазі, що навіть після закінчення служби військова культура та цінності, як правило, залишаються у ветеранів на тривалий час. Зосередженість на самопожертві може призвести до того, що військовослужбовці та ветерани уявляють звернення за лікуванням як прийняття невдачі [1 ], що спотворює оцінки травми або симптомів. Крім того, незважаючи на те, що були зроблені спроби дестигматизувати повідомлення про психічні захворювання, багато військовослужбовців можуть уникати звернень за допомогою через побоювання впливу на подальшу кар'єру [1].

У цілому, відсутність надійної діагностики і гарантовано ефективних методів терапії лЧМТ є серйозними прогалинами в знаннях, які перешкоджають персоналізованому клінічному лікуванню лЧМТ, необхідному для досягнення найкращих для пацієнтів результатів. У цих умовах багато клініцистів починають впроваджувати стратегію лікування, яка не залежить від діагнозу і скоріше зосереджується на усуненні найбільш помітних симптомів, присутніх у будь-який момент часу, щоб зменшити загальний тягар для пацієнта [4].

Автономна дисфункція внаслідок лЧМТ

Одним із запропонованих пояснень механізму розвитку стійких симптомів після лЧМТ є дисфункція вегетативної (автономної) нервової системи (АНС), або ж так звана автономна дисфункція [8]. Основна патофізіологія дисфункції АНС після лЧМТ залишається не до кінця поясненою. Однак гіпотези щодо причин включають дифузне аксональне ушкодження безпосередньо в момент травми, зниження мозкового кровообігу (церебральна гіпоперфузія) або механізми вторинного ушкодження після травми. Вищі мозкові центри, включаючи префронтальну кору і лімбічні структури (мигдалеподібне тіло та гіпоталамус), а також структури в стовбурі мозку утворюють центральну вегетативну мережу. Таким чином, залежно від механізму пошкодження тканин мозку енергією вибухової хвилі в момент її проходження та наявності дифузного аксонального ураження, можуть постраждати центри, відповідальні за регуляцію вегетативних функцій.

Церебральний кровотік є предметом багатьох сучасних досліджень за допомогою таких методів інструментальної діагностики, як транскраніальна доплерографія, МРТ з артеріальним спіновим маркуванням. Таким чином було отримано інструментальне підтвердження змін у церебральному кровотоці, зокрема, у атлетів, які зазнали струсу мозку та мали потребу у більш тривалому відновленні, понад 14 днів - у порівнянні з групою, у якій відсутність скарг дозволила повернутися до тренувань за тиждень [9].

Описано декілька фізіологічних механізмів, які обумовлюють специфічні зміни церебрального кровотоку, зокрема - процеси, які походять з АНС. Іннервація кровоносних судин головного мозку АНС переважно локалізована на поверхні мозку. Церебральні артерії та артеріоли звужуються у відповідь на стимуляцію симпатичних нервів, а парасимпатична активація має вазодилатаційний ефект. Коли церебральні артерії входять у мозкову паренхіму, відбувається перехід до внутрішньої іннервації ЦНС. АНС є однією із систем, що підвищують ефективність роботи мозку протягом тривалих періодів часу шляхом збільшення кровопостачання тих зон мозку, які відповідають за виконання поточних функціональних задач.

Зміни церебрального кровотоку були описані як одна з найбільш тривало присутніх метаболічних змін у тваринних моделях струсу мозку. Аномалії церебрального кровотоку також були виявлені у пацієнтів з тривалими скаргами та симптомами після струсу мозку, що підтверджує гіпотезу про виникнення аномалій функціонування АНС внаслідок лЧМТ [1 0].

Системні ускладнення після ЧМТ можуть проявлятися у різних аномаліях внаслідок посилення симпатичної активності АНС: пригнічення імунної системи, ендокринні розлади. Вегетативна дисфункція корелює у пацієнтів з депресією та іншими психічними розладами, а також підвищенням серцево - судинних ризиків. Хоча було доведено кореляцію вегетативної дисфункції із тяжчим перебігом та вищою смертністю у пацієнтів з середньою та тяжкою ЧМТ, її кореляція зі стійким посткомоційним синдромом ще потребує додаткових досліджень [11 ]. Разом з тим, виражена дисфункція АНС спостерігалася також у пацієнтів з типовими для посткомоційного синдрому скаргами, однак без лЧМТ в анамнезі.

Окремі автори рекомендують розглядати ступінь вегетативної дисфункції при лЧМТ як міру погіршення якості життя внаслідок травми [11 ]. Встановлення зв'язку між тривалими наслідками лЧМТ та дисфункцією АНС покращує розуміння фізичних наслідків струсу мозку, частково пояснює збіг симптомів посткомоційного синдрому з іншими хронічними захворюваннями, пов'язуваними з дисфункцією АНС, відкриває можливості для подальших досліджень і має потенціал для ефективного обґрунтування рішень щодо лікування [9].

ВСР як інструмент інтегральної оцінки автономної дисфункції

Варіації показників серцево-судинної системи були відомі дослідникам понад 250 років тому, але лише в останні 30-40 років технологічний прогрес дозволив точно вимірювати та кількісно оцінювати серцево-судинні коливання [12]. Сучасні технології дослідження варіабельності серцевого ритму (ВСР) основані на вимірюванні часових інтервалів між R-зубцями (RR-інтервалів, кардіоінтервалів) електрокардіограми та побудові на їх основі ритмограми з наступним аналізом різними математичними методами [13].

Значний прогрес в області використання ВСР став можливим завдяки розробці стандартів вимірювання і фізіологічної інтерпретації показників ВСР, в яких визначені основні фізіологічні і патофізіологічні кореляції, а також клінічні показання до застосування [14]. Цей стандарт визнав ВСР фізіологічною мірою, пов'язаною з активністю АНС, та виконав важливу функцію унормування наукових досліджень і використання технології ВСР, створивши необхідне підґрунтя відтворюваності та порівнюваності результатів, отриманих у різних лабораторіях. На даний час число публікацій в цій області становить вже сотні тисяч.

Розвиток ВСР як неінвазивної технології, що дозволяє в реальному часі оцінити стан регуляторної системи пацієнта для вирішення багатьох діагностичних і лікувальних завдань не тільки в області кардіології, але й в інших клінічних практиках та прикладній фізіології, забезпечений багатьма вченими з самих різних країн світу. Значний внесок у вивчення механізмів регуляції ВСР та методик практичного використання цієї технології зроблений українськими вченими, зокрема харківською науковою школою під керівництвом професора М.І.Яблучанського, роботи якого вирізняються глибиною аналізу з одночасною доступністю пояснень складних механізмів регуляції та біоадаптивного управління в організмі людини, а також значною кількістю порад для практичних лікарів [13]. Значна кількість результатів, описаних в літературі, дає підстави вважати характеристики ВСР універсальними комплексними фізіологічними показниками для практичної оцінки та моніторингу функції АНС у різних клінічних задачах, Проте часто відзначається, що розуміння фізіологічних інтегрованих механізмів, які лежать в основі змін ВСР, все ще не повне та потребує подальших уточнень [12,15].

Техніки ВСР виявилися успішними в лікуванні не тільки захворювань серцево-судинної системи, визначення прогнозу після інфаркту міокарда та ризику раптової серцевої смерті, але й таких патологій, як мозковий інсульт, хвороба Альцгеймера, ниркова недостатність, лейкемія, епілепсія, хронічна мігрень і обструктивне апное сну [16]. Через вплив вегетативної дисфункції біологічні системи демонструють знижений рівень динаміки ВСР при сепсисі, ЧМТ, поліорганній недостатності, погіршенні стану плода; зниження ВСР було пов'язане з поганим пізнім неврологічним результатом у пацієнтів з ЧМТ та підвищенням смертності пацієнтів відділення інтенсивної терапії [16-19]. На відміну від існуючих засобів контролю, ВСР пропонує для відділень інтенсивної терапії унікальний спосіб моніторингу, який надає інформацію про мінливість складних біологічних сигналів, і може потенційно виявляти та відстежувати стан всієї фізіологічної системи з часом у нормі та у процесі розвитку хвороби, потенційно навіть до того, як це стане клінічно очевидним [19]. Методи ВСР мають здатність показувати також ступінь дисфункції АНС, викликаної такими психіатричними діагнозами, як депресія та шизофренія [15,1 6].

Запальний рефлекс відомий як основний захист організму від інфекції, і він бере участь у багатьох захворюваннях. Величина запальної відповіді є важливою, оскільки екстремальна або недостатня відповідь може бути різною мірою шкідливою для людини. Сукупні дані свідчать, що запальний рефлекс регулюється АНС, а результати 51 дослідження дають підстави вважати, що показники ВСР можна використовувати для індексації активності нейрофізіологічного шляху, відповідального за адаптивну регуляцію запальних процесів у людини [19].

На окрему увагу заслуговують результати успішного застосування аналізу ВСР при вивченні порушень функціональних станів у популяціях військовослужбовців, зокрема і після бойових травм. Встановлено, що порушення функціонування АНС, що оцінюється за зниженням ВСР, у значної частки ветеранів асоціюється з ПТСР та симптомами депресії [20-22]. Ветерани корейської війни з діагнозом ПТСР мали нижчу варіабельність серцевого ритму (ВСР), ніж у загальній популяції [23], Ветерани війни в Іраку мали помітне зниження ВСР порівняно з наявними нормативними даними, при цьому значне пригнічення ВСР було асоційовано переважно з хронічним болем (71 %), ПТСР (57%) і лЧМТ (64%), 35 % вибірки мали всі три діагнози [24]. Дослідження за участю 343 солдатів Національної гвардії США довели, що показники ВСР можуть бути корисними фізіологічними параметрами для оцінки та моніторингу ПТСР перед та після розгортання в зоні бойових дій [25]. Також у цьому дослідженні було встановлено потенційну клінічну корисність ВСР як неінвазивного інструменту для оцінки тривоги у пацієнтів з лЧМТ [26].

Наприкінці огляду літератури про сценарії застосування ВСР як інструменту оцінки автономної дисфункції варто згадати про узагальнення результатів більш ніж 50 досліджень, зокрема і мета-аналізів, більшість з яких проведена протягом 2017-2022 років., виконане на замовлення Агентства з охорони здоров'я Міністерства оборони США з метою надання загального огляду поточних даних щодо впливу струсу мозку/лЧМТ на АНС з фокусом на методи ВСР. Підсумковий документ містить висновки, що посттравматичну вегетативну дисфункцію можна виміряти за допомогою моніторингу ВСР; однак під час перегляду та аналізу даних необхідно враховувати додаткові фактори (наприклад, вік, рівень фізичної активності, стать, вживання психоактивних речовин/добавок) і супутні захворювання, проте наразі ВСР не можна використовувати для прийняття рішень щодо повернення до служби після лЧМТ, а також для прогнозування віддалених наслідків травми [27].

Дані наведеного огляду літератури свідчать, що аналіз ВСР - потужний інструмент, який вже тривалий час широко застосовується у світі та в Україні у різних галузях фізіології та медицини для оцінки функціональних станів різної нозології.

Підсумки

Стає все більш очевидним, що лЧМТ є процесом, а не точковим моментальним ушкодженням, і що тривалі симптоми у постраждалих від ЧМТ є проявами функціональних та структурних аномалій. Ефективні діагностика та лікування стійких наслідків лЧМТ є надзвичайно важливими через згубну дію на фізичну та психологічну якість життя та значний тягар захворювання в розрізі економічних, соціальних та медичних ресурсів.

Окремою проблемою є комплексність наслідків лЧМТ, яка робить часто неуспішними спроби лікувати окремі симптоми як ізольовану патологію. Але оскільки супутня дисфункція АНС може бути визначена за допомогою аналізу ВСР, то для лікувальних заходів чи реабілітаційних втручань, спрямованих на усунення дисфункції АНС, доцільно проводити моніторинг ВСР.

Незважаючи на наявність значної кількості досліджень, які покликані встановити норми (baselines) та діапазони значень для окремих показників ВСР при порушеннях функції АНС, зокрема і при лЧМТ, ВСР залишається швидше інструментом для відстеження змін функціонального стану у динаміці, ніж чітким діагностичним критерієм, на що, власне, і вказують висновки Агентства з охорони здоров'я Міністерства оборони США [27].

Наявні у літературі дані про успішне застосування ВСР для оцінки ПТСР у ветеранів та моніторингу стану військовослужбовців з ПТСР під час розгортання дозволяють зробити обґрунтоване припущення про потенційну успішність подібного моніторингу показників ВСР під час реабілітації військових з ПТСР та з коморбідними станами ПТСР + лЧМТ та ПТСР + хронічний біль.

Це є достатньо складною технічною задачею, пов'язаною з реєстрацією та математичною обробкою даних, тому методологічне забезпечення моніторингу ВСР при реабілітації наслідків лЧМТ має стати предметом подальшого вивчення та обговорення, оскільки наразі немає готового для впровадження технічного рішення цієї задачі.

Список використаних джерел

1. [1 ] Bryden, D. W., Tilghman, J. I., & Hinds, S. R. (2019). Blast-Related Traumatic Brain Injury:

2. Current Concepts and Research Considerations. Journal of Experimental Neuroscience, 13, 1-11.

3. Leggieri, M. J., Gupta, R. K., & Hinds, S. R. (2017). International State-of-the-Science Meeting Exploring the Potential Relationship between Blast-Related Trauma and the Development of Chronic Traumatic Encephalopathy. Journal of Neurotrauma, 34(S1), S- 1-S-3.

4. Elder, G. A., Ehrlich, M. E., & Gandy, S. (2019). Relationship of traumatic brain injury to chronic mental health problems and dementia in military veterans. Neuroscience Letters, 707, 134294.

5. Reid, M. W., & Velez, C. S. (2015). Discriminating military and civilian traumatic brain injuries. Molecular and Cellular Neuroscience, 66, 123-128.

6. Baker, T. L., Agoston, D. V, Brady, R. D., Major, B., McDonald, S. J., Mychasiuk, R.,... Shultz, S. R. (2021). Targeting the Cerebrovascular System: Next-Generation Biomarkers and Treatment for Mild Traumatic Brain Injury. The Neuroscientist, 28(6), 594-612.

7. Maggio, N., Rubovitch, V., Hoffer, B. J., Citron, B. A., Greig, N. H., & Pick, C. G. (2019).

8. Chapter 6 - Neuronal Hyperexcitability Following mTBI: Cellular Molecular Mechanisms and Therapeutical Implications. In M. E. Hoffer & C. D. B. T.-N. D. in M. T. B. I. Balaban (Eds.) (pp. 67-81). Academic Press.

9. Забенько, Є. Ю., Атамас, А.В., & Півнева, Т.А. (2017). Легка черепно-мозкова травма: загальна характеристика, нейродегенеративні наслідки та моделювання. Фізіологічний журнал, 63(3), 80-89.

10. Shouman, K., & Benarroch, E. E. (2021). Central Autonomic Network BT - Autonomic Nervous System and Sleep: Order and Disorder. In S. Chokroverty & P. Cortelli (Eds.) (pp. 9-18).

11. Cham: Springer International Publishing.

12. Mercier, L. J., Batycky, J., Campbell, C., Schneider, K., Smirl, J., & Debert, C. T. (2022). Autonomic dysfunction in adults following mild traumatic brain injury: A systematic review. NeuroRehabilitation, 50(1), 3-32.

13. Pertab, J. L., Merkley, T. L., Cramond, A. J., Cramond, K., Paxton, H., & Wu, T. (2018).

14. Concussion and the autonomic nervous system: An introduction to the field and the results of a systematic review. NeuroRehabilitation, 42(4), 397-427.

15. Esterov, D., & Greenwald, B. D. (2017). Autonomic Dysfunction after Mild Traumatic Brain Injury. Brain sciences, 7(8), 100.

16. Draghici, A. E., & Taylor, J. A. (2016). The physiological basis and measurement of heart rate variability in humans. Journal of Physiological Anthropology, 35(1), 22.

17. Яблучанский, Н. И., & Мартыненко, А. В. (2010). Вариабельность сердечного ритма в помощь практическому врачу. Для настоящих врачей. Харьков

18. Camm, A. J., Malik, M., Bigger, J. T., Breithardt, G., Cerutti, S., Cohen, R. J., ... Singer, D. (1996). Heart rate variability - Standards of measurement, physiological interpretation, and clinical use. CIRCULATION, 93(5), 1043-1065.

19. Gullett, N., Zajkowska, Z., Walsh, A., Harper, R., & Mondelli, V. (2023). Heart rate variability (HRV) as a way to understand associations between the autonomic nervous system (ANS) and affective states: A critical review of the literature. International Journal of Psychophysiology, 192, 35-42.

20. ChuDuc, H., NguyenPhan, K., & NguyenViet, D. (2013). A Review of Heart Rate Variability and its Applications. APCBEE Procedia, 7, 80-85.

21. Johnston, B. W., Barrett-Jolley, R., Krige, A., & Welters, I. D. (2020). Heart rate variability: Measurement and emerging use in critical care medicine. Journal of the Intensive Care Society. SAGE Publications Inc.

22. Henden, P. L., Sondergaard, S., Rydenhag, B., Reinsfelt, B., Ricksten, S.-E., & Aneman, A. (2014). Can baroreflex sensitivity and heart rate variability predict late neurological outcome in patients with traumatic brain injury? Journal of Neurosurgical Anesthesiology, 26(1), 50-59.

23. Williams, D. W. P., Koenig, J., Carnevali, L., Sgoifo, A., Jarczok, M. N., Sternberg, E. M., & Thayer, J. F. (2019). Heart rate variability and inflammation: A meta-analysis of human studies. Brain, Behavior, and Immunity, 80, 219-226.

24. Lewis, G. F., Hourani, L., Tueller, S., Kizakevich, P., Bryant, S., Weimer, B., & Strange, L. (2015). Relaxation training assisted by heart rate variability biofeedback: Implication for a military predeployment stress inoculation protocol. Psychophysiology, 52(9)

25. Cosmo, C., Seligowski, A. V, Aiken, E. M., van't Wout-Frank, M., & Philip, N. S. (2022). Heart Rate Variability Features as Predictors of Intermittent Theta-Burst Stimulation Response in Posttraumatic Stress Disorder. Neuromodulation: Technology at the Neural Interface, 25(4), 588-595.

26. Minassian, A., Maihofer, A. X., Baker, D. G., Nievergelt, C. M., Geyer, M. A., Risbrough, V. B., ... Gorman, P. (2015). Association of predeployment heart rate variability with risk of postdeployment posttraumatic stress disorder in active-duty marines. JAMA Psychiatry, 72(10), 979-986.

27. Park, J. E., Lee, J. Y., Kang, S.-H., Choi, J. H., Kim, T. Y., So, H. S., & Yoon, I.-Y. (2017). Heart rate variability of chronic posttraumatic stress disorder in the Korean veterans. Psychiatry Research, 255, 72-77.

28. Tan, G., Fink, B., Dao, T. K., Hebert, R., Farmer, L. S., Sanders, A., ... Gevirtz, R. (2009). Associations among pain, PTSD, mTBI, and heart rate variability in veterans of Operation Enduring and Iraqi Freedom: a pilot study. Pain Medicine (Malden, Mass.), 10(7), 12371245.

29. Pyne, J. M., Constans, J. I., Wiederhold, M. D., Gibson, D. P., Kimbrell, T., Kramer, T. L., ... McCune, T. R. (2016). Heart rate variability: Pre-deployment predictor of postdeployment PTSD symptoms. Biological Psychology, 121, Part, 91-98.

30. Liao, K.-H., Sung, C.-W., Chu, S.-F., Chiu, W.-T., Chiang, Y.-H., Hoffer, B., ... Wang, J.-Y. (2016).

31. Reduced power spectra of heart rate variability are correlated with anxiety in patients with mild traumatic brain injury. Psychiatry Research, 243, 349-356.

32. Information paper on the impact of mild traumatic brain injury on the autonomic nervous system. (2023)

Размещено на Allbest.ru