Історичний розвиток Трипільської культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

ХІХ та початок ХХ століття інколи називають часом археологічних відкриттів. Саме тоді Г. Шліманн розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А.Еванс виявив залишки палацової держави, яку назвав мінойською, а також записів (лінійне письмо А і Б). В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу увагу привернули до себе роботи В.Хвойки, який з 1893 року проводив розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, і ці знахідки були відмінні від знайдених раніше. Незабаром у 1896 році В.Хвойка проводить розкопи і в селі Трипілля, де виявляє пам'ятки тієї ж культури, що й знайдена ним у Києві. Звідти, від назви села, і пішла назва культури - трипільська.

Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901-1902 р. - розкопав пам'ятки аналогічного характеру), В.Б. Антонович і Хв.Вовк. Пізніше, у радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т. Пассек, С. Бібіков, Є. Черниш, В. Маркевич, В. Збенович, та досліджувалась вже переважно територія Румунії і східної України, де, за думкою цих учених, ця культура зароджувалась.

У наш час трипільську культуру досліджують такі вчені, як Н. Бурдо та Л. Кульчицька.

В III тисячолітті до н.е. на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена культура, яка вперше була відкрита наприкінці XIX ст. археологом В. Хвойкою на середньому Дніпрі у районі м. Трипілля і відтоді ввійшла в науковий обіг під назвою трипільської.

Трипільська культура була поширена на правобережній Україні, від Дніпра до Дунаю, її виявлено також і на лівобережній Україні, але поки що тільки в окремих пунктах.

Походження назви «Трипільська культура»

Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселенці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони мали незначного об'єму мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі зуби. Зате ходили випроставшись, а їхні надзвичайно вправні руки вже ціликом сформувалися. Близько 40 тис. років до н. е. в середині останнього льодовикового періоду з'явився кроманьйонець (або гомо сапієнс) - особина, від якої походить сучасна людина. Вона була порівняно високою на зріст, прямо ходячою, із значно розвинутими розумовими можливостями. Пристосовуючись до холодного сурового клімату до труднощів у добуванні поживи, ці люди, що жили з мисливства та збирання плодів, винайшли небачене розмаїття технічних нововведень, таких як зброя і знаряддя з кременю, риболовні гачки, гарпуни, житла із шкур та кісток.

Близько 10 тис. років до н. е. , коли відступис останній льодовик, лишивши після себе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінятися дедалі швидше. Так, у період неоліту, який тривав на Україні з 6 до 2 тис. років до н. е., людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2-3 млн. років. Хоч цей період зветься неолітом, тобто новим кам'яним віком, він мав мало спільного з каменем. "Революційне" значення неолітичної цивілізації полягає насамперед у тому, що люди знайшли докорінно нові способи добування поживи. Замість збирання плодів і полювання вони нарешті самі навчилися продукувати поживу.

Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі 5 і 4 тисячоліть до н. е. розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини. Замість блукати у пошуках здобичі, люди осідали на своїх полях. Так з'явилися поселення. Землеробство, на відміну від полювання та збирання плодів, вимагало порівняно більшої робочої сили, сприяючи тим самим зростанню населення. Водночас поступово виникали примітивні форми суспільно-політичної організації.

Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600-700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців.

Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій - свердло для пророблювання отворів у камені та дереві з'явився у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування наживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу - міді.

Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура.

Пересуваючись до Геллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молодша від них.

Проф. Н.П. Курінний пише, що «чим більше ми заглиблюємось в досліди над трипільською культурою, тим більше виявляється виток, який сполучає цю культуру з культурою Геллади.

Будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха, керамічних форм, мітологій, пластичних і орнаментальних мотивів - пояснюють їх генетичні зв'язки».

Житло трипільців

Одне з поселень трипільських часів (на урочищі Коломийщина, біля села Халеп'я, у районі м. Трипілля) розкопано повністю. Як показали розкопки, властивою особливістю селища трипільських часів було те, що житла в цьому селищі були розташовані по колу. Отже, середина селища становила вільну, незабудовану площу. Це був майдан, який слід припускати, був для розташування великої рогатої худоби. Доводиться гадати, що стадо заганялось на цей майдан і тут в колі (замкненому житлами) худоба знаходила собі безпеку і охорону від нападів диких тварин. Етнографічні дані вказують, що такий спосіб побудови селищ, з житлами, розташованими по колу і майданом-загоном для худоби у середині, є характерний для скотарських народів. Він трапляється ще й нині у південноафриканських народів (селище-загін; село-крааль).

У згаданому селищі, яке розкопано на Коломийщині, було біля 30 жител, житла - великі (до 4-5 м у ширину і до 15-20 м у довжину). Українська селянська хата - це піч з добудованим до печі простором, що охоплює піл (місце для спання), який прилягає до печі та стіл поставлений на площі, де порається господиня. Ця хата - однопокоєва або двопокоєва, розподілена сіньми. Також для трипільських часів мають місце хати багатопокоєв. Хата має чотири покої (кімнати-камери), відокремлені один від одного дерев'яними перегородками; в кожному покої піч або груба з колопічними підвищеннями (лежанками), місцями для спання. Іноді у покої розташовували дві печі. Трипільську хату будували з брусів, поставлених сторч і обмазаних ззовні, і зсередини грубим шаром глини. На півдні (Уманьщині), де бракувало дерева, хату будовали, як і нині, із саманну. Моделі трипільських хат знайдені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися, як ззовні, так із середини. Цей звичай, як відомо, зберігся й до наших часів, але слід зазначити, що у III тисячолітті до н.е., трипільці малювали свої хати естетично досконаліше й далеко барвистіше. Ефектний різнокольоровий розпис золотавого відтінку з жовто-брунатних, червонуватих, рожево-чорних смуг справляє враження буйної й нестримної фантазії, сполучень барв це засвідчує модель хати, знайдена у Володимирівці (Уманьщина). Узори розписів хат, зібрані на Уманьщині за наших часів, вказують на високу досконалість смаку, але немає сумніву, що розквіту ця ділянка народного мистецтва досягла вже за трипільських часів. Тепер мистецтво стало приватнішим, інтимнішим. За "трипілля" воно було більш декоративним, розрахованим на більші площі і дальші відстані. Воно було більш театральним, більш сценічним, не осібно-родинним, а так би мовити, загальнообов'язковим, всенародним.

Племена трипільської культури жили в поселеннях. В основному це були родові або племені тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Житла розташовувались по колу з великим майданом посередині. Припускають, що майдан служив як загін для великої рогатої худоби або місце для народних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом більші, ніж хати сучасних селян, вони мали 4-5 м в ширину і 15-20 м в довжину. Іноді будинки були дво- і триповерховими площею 200 м2. Це вже справжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч чоловік.

Способи будівництва хат залежали від місцевих умов. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, який вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною. У безлісних районах хати будували з вальків глини. Зовні трипільські житла білили та фарбували в жовтий або червоний кольори. Іноді вони розписувалися дивовижними червоно-чорними візерунками. Таке декоративне мистецтво створювало неповторний колорит кожного селища.

Трипільські хати мали кілька кімнат, відгороджених одна від одної дерев'яними перегородками. Кожна з кімнат мала лежанку (місце для спання, яке нагрівалося від печі або грубки), а також жертовник та місце для роботи.

Найбільшими трипільськими поселеннями (т.зв. суперцентрами) були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу: Майданецьке, Доброводи, Талянки та ін. Площа цих поселень іноді сягає 150-450 га, кількість жител - до одної тисячі й більше. Тут уже існувала квартальна забудова. Це свідчить про певні урбанізаційні процеси в трипільській культурі, які, однак, ще мало досліджені. Вірогідно, що центр трипілля був на півдні, а Київщина була тільки периферією.

Господарство та суспільний лад

Трипільці переважно були селянами. Їх побутово-господарський комплекс, як вважається, належав одній родині. Розповсюджений тип поселення - "хутір", що складався з 7-15 малих сімей, швидше за все близьких родичів. Такий спосіб життя мало чим відрізнявся від устрою інших розвинених суспільств того часу - Дворіччя, Північної Африки, Центральної Америки.

Однак мешкали трипільці не лише на хуторах, але й у величезних, як на той час, містах. Вони знали, як облаштувати життя багатотисячних колективів, як цими колективами керувати. Безсумнівно, у них були і міський "голова", і бюрократія, і "міліція". А можливо, і самобутні ЖЕКи, РАГСи, витверезники, в'язниці. Не виключено, що трипільський "мегаполіс" був своєрідним праобразом античного міста-держави.

З високим ступенем імовірності можна припустити, що життя в трипільському суспільстві було ледь не райським - тихим, мирним, спокійним. Адже в них не було ворогів! Лук - улюблена зброя. Але ознак військових зіткнень немає! Знайдено лише сліди незначних конфліктів - кілька десятків (всього-на-всього!) наконечників стріл чи в тому чи в іншому місці. Схоже, що на трипільські поселення не тиснули дикі степові племена - їх у той час просто не існувало. Хоча коня й було приручено, але, судячи по збруї, у військових цілях його не використовували.

Особлива роль у трипільському суспільстві належала жінці. Її день минав у турботах: вона розтирала зерно, носила воду, годувала живність, розфарбовувала мисочки й глечики, ткала полотно, шила одяг, майструвала зі шкіри взуття - судячи з неймовірної кількості жіночих глиняних статуеток, жінка в трипільському суспільстві користувалася величезним авторитетом.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною Данкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювали міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Хліборобство було основою трипільського господарства. Наявність гігантських обширів родючих чорноземів штовхала трипільців на екстенсивний шлях розвитку, що заважало прогресивному розвитку економіки. Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а потім виснаження всіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Зміни клімату в бік зростання посушливості й поширення степів довершили колапс землеробської економіки, яка була фундаментом процивілізації Трипілля.

Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотерки.

Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, в якому переважали віл і корова, а також свиней та частково коней.

Провідною галуззю господарства трипільців протягом усіх періодів було землеробство, яке досягло тут дуже високого рівня розвитку, а для племен, що мешкали у межиріччі Дніпра й Пруту, - ще й садівництво.

На ранньому етапі трипільці вирощували не менш як чотири види сільськогосподарських культур (в основному пшениця, жито, овес), не лише ярих, а й озимих посівів. Земельні угіддя знаходилися поблизу поселень. Екстенсивне ведення господарства призводило до виснаження грунтів, і тому трипільцям доводилося кожні 30-60 років залишати засновані поселення й освоювати нові землі.

Але безумовно про розвиток тих чи інших племен свідчать їхні знаряддя праці. Так, трипільці застосовували рогові й кістяні мотики, а пізніше - й дерев'яне рало. Одними з перших на території України вони почали використовувати мідь, з якої виплавляли шила, рибальські гачки, зброю, прикраси. Ускладнилася й обробка кременю, зокрема застосовувався мезанічний пристрій - дриль. При оранці як тяглову силу використовували волів.

Тісно пов'язаним із землеробством було скотарство. Про його існування свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині збереглися кістки биків, а також корів і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп'ї та Усатові - свиней. Також ймовірно, що на той час уже був приручений кінь і собака.

Пасовищами служили луки на плато, заплави річок. Продукти тваринництва задовольняли потреби населення в молоці, м'ясі, шкірі й вовні. Про існування скотарства свідчить і знаходження таких керамічних виробів, як посуд з дірками у стінках, який, ймовірно, використовувався для виготовлення сиру.

Поширеними лишалися й привласню вальні форми господарства, такі як збиральництво й мисливство. Полювали на благородного оленя, козулю, кабана, рідше - на лося й тура, ведмедя, лисицю, гризунів та птахів. За допомогою кістяних гачків рибалили на веризуба, щуку, судака, сома та іншу рибу.

Для виготовлення знарядь праці існували спеціальні майстерні. Як уже згадувалося вище, впроваджувалися мідні знаряддя праці, але, тим не менше, широко застосовувалися крем'яні: відбійники, ретушери, точильні камені, сокири, долота, тесла, свердла, скобелі, серпи тощо. Існувала окрема галузь господарства, пов'язання із видобуванням каменю, про що свідчить багато каменедобувних майстерень, наприклад, на Білій Горі поблизу с. Студениця в Середньому Подністров'ї.

У пізній період трипільської культури набуло розвитку прядіння і ткацтво. Уже тоді тканини підкладалися під дно керамічних виробів, щоб їх легше було виліпити (Петрени), була відома в'язка простого панчішного типу, а матерії вироблялися двох видів - полотна і килими; також, ймовірно, трипільці вміли плести сіті

На пізніх етапах господарство трипільців досліджують на матеріалі пам'яток кошиловецького та касперівського типів, а також усатівських (найбільш войовничих, котрі відігравали роль форпосту на південних кордонах) племен, племен Середнього Подніпров'я (цікаві тим, що жили на високих плато), софіївських (розвинене виробництво зброї, зв'язки з сусідніми племенами).

Однак найбільш відомі трипільці своїми керамічними виробами. Існувало виробництво господарського та побутового посуду, для чого використовувалися різні ґатунки сировини - глини та домішок. На відміну від неолітичної кераміки, яку випалювали на відкритих вогнищах, трипільці користувалися спеціальними печами. Продукція керамічного виробництва йшла на задоволення господарських та побутових потреб цілої групи поселень певного району. Цим пояснюється та обставина, що саме в керамічній продукції трипільських племен найяскравіше виражені місцеві етнографічні особливості окремих груп населення. Виготовлення посуду було справою майстрів-професіоналів. Спершу він мав гостродонну форму, а пізніше - плоскодонну, що деякі вчені пов'язують із використанням гончарного круга.

Весь посуд поділявся на розписний і не розписний. Розписний був монохромним (переважно чорної барви), біохромним (чорна фарба з обведеннями білою чи червоною) та поліхромним. Нерозписний посуд переважно використовувався для приготування їжі, до того ж , він був з більш товстими стінками, після обпалення від сірувато-коричневого до темно-червоного кольору.

Крім фарби на посуд наносився ще й орнамент. На ранніх етапах трипільської культури він був поглибленим спіральним (схожим на орнамент техніки камарес мінойського Криту) та канельованим. Пізніше канельованої кераміки вже немає, зате зустрічається кераміка з менш поглибленим орнаментом, а також розписом. Пізній період характеризується появою мотузкового і штампового орнаменту, характерних для культур епохи бронзи. Посуд для приготування їжі прикрашали дуже бідним орнаментом; це були зображення людей та тварин.

Для деяких вчених, зокрема Олександра Цвеки, особливості глиняного посуду та його орнаменту були підставою для виділення фаз в етапах розвитку трипільської культури.

Релігія і вірування трипільців

На домашньому вівтарі трипільців обов'язково були присутні глиняні фігурки тих Вищих Сил, яким вони вклонялися: Богині-Матері - символу материнства й родючості, бика - символу обробки землі й багатства, змії - символу спритності, голуба - символу неба. Сакральні уявлення трипільців утілено не лише в глиняних статуетках, але й у візерунках на кераміці - зображеннях сонця, спіралі, хреста, кола, хвиль, "всевидящого ока Долі". Ці уявлення загалом збіжні зі світоглядом народів, що з'явилися потому - античних греків, скіфів, кельтів, слов'ян. Власне, нічого дивного в цьому немає - все язичницьке світосприймання подібне: триярусний поділ світу, поклоніння Небу, Землі, Воді і силам природи, культ Великої Матері. На трипільських фігурках богиня Мати-Земля іноді постає з піднятими руками - як і слов'янська богиня родючості Мокоша, як і Софіївська Оранта. Культ Богині-Матері спільний для Трипільської цивілізації й спорідненої цивілізації Криту. Звідти він перейшов у античність і відродився в поклонінні одній із найбільш шанованих богинь Риму й Греції - Матері богів і смертних Кібелі.

Однак, попри всі спільні риси стародавніх сакральних поглядів, трипільське суспільство йшло своїм шляхом, створило й розвинуло власні релігійні уявлення й власні ритуали. Наприклад, популярний "китайський" символ інь-ян - дві змії, що зливаються в нескінченному коловороті гармонії й руху, вперше зустрічається у трипільців.

Особливе місце в житті трипільців належало Храму. Він був яскраво розфарбований, з орнаментом, високими арками, хрестоподібним вівтарем і жертовною чашею. Н. Бурдо, яка займалася реконструкцією сакрального комплексу Трипілля, дійшла висновку, що в основі трипільського храму втілено ідею Відродження: через певні ритуали людина прагнула досягти безсмертя .

Розвиток землеробства, істотні зрушення в різних галузях господарської діяльності, нагромадження виробничого та суспільного досвіду - все це знайшло відповідне відображення як у мислення, так і в досить складних, як на той час, ідеологічних уявленнях трипільців, які визначалися потребами виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку.

Трипільські племена як землеробські перебували у тісному зв'язку з землею й залежали від неї. Саме тому культ землі й ідея родючості посідають домінантне місце у їхньому світогляді. З цим культом була пов'язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільців.

Одне з центральних місць в ідеологічних уявленнях, а відповідно і в антропологічній пластиці, займала богиня родючості - Велика Матір усього сущого, значна кількість схематичних скульптурних зображень якої лишилася у кожному поселенні. На перших стадіях трипільське суспільство перебувало у матріархальних відносинах, чим і можна пояснити таку популярність культу. Фігурки були стоячими та сидячими. Сидячі мали округле обличчя, тіло без рук і з ногами, відділеними одна від одної. Стоячі відрізнялися тим, що мали волосся. Ці фігурки у трипільців розміщалися коло печі-вогнища.

Про саме землеробський характер скульптур свідчать домішки борошна та злаків до глини, а також великі груди, живіт та стегна фігурок. Із виготовленням та магічним використанням зображень богині родючості пов'язані релігійні обряди, виконувані під час зимово-весняних свят. Чоловічі фігурки, які іноді траплялися, теж пов'язані з цим обрядом.

Ідею родючості втілюють ще й глиняні скульптури свійських тварин - бика, свині, собаки, а також птахів.

Оздоблення посуду мало сакральний зміст. У цьому одностайні майже всі дослідники культури, як от Є. Кричевський, В. Даниленко, Б. Рибаков, М. Чмихов, М. Відейко, В. Мисик, Т. Ткачук. Очевидно, відносився посуд до релігійних сонцепоклонницьких культів і ритуалів.

За даними багатьох дослідників, найчастішими символами носіїв Трипільської культури були Сонце і тур-бик. А на знаки води, як показують дослідження Т. Ткачука і Я. Мельника, в окремих групах трипільських поселень припадає 33% від усіх відомих знаків, на символи дощу - 16%, тварин - 14%, дерева - 16% тощо. Серед трипільської зооморфної пластики, за підрахунками В. Балабіної, спостерігається така динаміка: тур-бик - 49,4%, олень - 2,4%, коза - 2,3%, птахи - 1,4% від усіх фігурок і ін.

Трипільці мали складне космогонічне бачення. На жаль, зараз навряд чи вдасться відтворити картину їхніх первісних уявлень, але дещо можна дізнатись з нових досліджень цієї культури.

Існування Трипілля відповідало кліматичній фазі атлантики, і початок цієї культури збігся якраз з істотними зрушеннями в Сонячній системі. Тому можна твердити: населення вже усвідомлювало періодичність глобальних криз і катаклізмів як загибель старого і зародження нового. І декілька сюжетів з їхньої міфології доводять це.

По-перше, це стосується давнього вірування про звірину, яка ковтає сонце. Що це за звірина, не дуже ясно, можливо, вовк, як, наприклад, в гальській міфології чи скандинавських сагах. Та, скоріше всього, це була змія, яка, до речі, символізувала не тільки кінець, а й відродження світу в новій, вищій якості. Також змія символізувала жіночність. З цього ми можемо сказати, що у трипільців було циклічне уявлення про час. Вони представляли його собі як безкінечну дорогу, що рухається навколо центру Всесвіту. Цим , мабуть, і пояснюється спіральний орнамент трипільців, де спіраль символізує такий шлях .

Багато про побут і вірування трипільців учені дізнаються з їхніх поховань. Поховання теж мали велике значення у культах трипільців. Були вони різних видів.

Так, у пізніших захороненнях, труп, на відміну від ранніх, не спалювався, а клався в могилу в скорченому вигляді. Такі були відомі, наприклад, під Одесою (Красна Слобідка), Херсоном (Білозірка), в Усатові. У центрі хоронили голову сім'ї (тоді це був уже чоловік), а біля нього - жінку та дітей. Цей курган був оточений іншими курганами з каміння (кромлехи), де були поховані зображення людей і тварин. Крім того, існували ще й ями для інших членів родової організації, вмерлих на стороні - так звані кенотафи.

Мабуть, у пізніх трипільців вже існувало уявлення про те, що людина з одного світу переходила в інший, перенароджувалась, і тому ховали її у скорченому вигляді, що нагадувало положення ембріона.

Мова та писемність

трипільський культура землеробство писемність

На жаль, вчені поки що не мають у своєму розпорядженні магнітофонних записів трипільських ораторів. Письмових джерел теж немає: чи то символи, чи орнамент. Письменники в них, судячи з усього, повагою не користувалися.

Як же тоді можна робити якісь висновки про "трипільську мову"?

А ось як. Проаналізувавши слов'янські мови, лінгвісти виділили слова, які не мають відповідних аналогів у споріднених індоєвропейських мовах - германських, романських, індійських, іранських і т. д. Така ж копітка процедура була проведена й з давньогрецькою мовою. У підсумку дослідники отримали пласт лексики, яка начебто невідомо звідки взялася. Але оскільки щось з нічого не виникає, то вважається, що "невідомі науці" слова успадковані з мови суспільства більш давнього, яке мешкало на цій території. Тобто - трипільського.

Вчені вважають, що головною особливістю мови Трипілля були переважно слова з відкритими складами. Відбитки такої ж мовної структури виявлено на Криті й у Малій Азії. Це свідчить про те, що мова носіїв Трипільської культури, швидше за все, належала до групи давніх чорноморсько-середземноморських.

У давньослов'янській мові теж переважали відкриті склади, простежувалася тенденція до рівномірного чергування голосних і приголосних. Але з усіх слов'янських мов в українській це збереглося найбільш виразно. Українська мова успадкувала з "трипільської" ще й найбільшу кількість слів. Зокрема: батько, борвій, вирій, віл, голуб, горіх, жито, іскра, кермо, кібець, кінь, кобила, колиба, крісло, ліс, малина, меч, мідь, могила, олово, равлик, свинець, срібло, теля, тиква, хліб, а також імена й культи деяких язичницьких богів і назв географічних об'єктів.

На думку Ю. Мосенкіса, українська мова запозичила з мови Трипілля ті звукові риси, які зараз усвідомлюються як її особлива "милозвучність". Вчений вважає, що саме завдяки зв'язку з "трипільською", українська мова, на відміну від російської або польської, належить до групи середземноморських. Чи мали трипільці писемність - улюблена тема диспутів українських ерудитів. Часто-густо можна зустріти такі повідомлення: "На підставі дешифрувань написів трипільської культури маємо повне право твердити, що не фінікійці були винахідниками буквено-звукового алфавіту. Його за багато сторіч до найстародавніших зразків фінікійського письма винайшли… племена, які жили на території сучасної України й відомі під ім'ям трипільців.

У ІХ тисячолітті до н. е. на території Близького Сходу вже існував засіб зберігання й передачі інформації. Це була система глиняних кульок, де кожна кулька позначала один об'єкт (корову, барана й т.п.). У V тисячолітті до н. е. кульки почали вміщувати в спеціальні контейнери, на поверхні яких наносили символи - стислий опис того, що знаходиться всередині. Але писемність як така з'явилася приблизно в 3300-х р. до н. е. у шумерів. Їхні клинописні символи були здатні відображати не лише адміністративні записи, але й літературні твори, наприклад, такі, як "Поема про Гільгамеш".

Починаючи з ІІ тисячоліття до н. е. писемність з'явилася у фінікійців, приблизно тим же періодом датується виникнення ієрогліфів у єгиптян і вавілонян, а через тисячу двісті років адаптували для себе фінікійський алфавіт греки - зауважте, лише у VІІІ ст. до н. е. Навіть поеми Гомера "Іліада" та "Одіссея" за життя автора побутували лише в усному викладі й були оформлені в рукописи лише в VІ ст. до н. е. Гомер не записав свої вірші не лише тому, що був незрячим. Просто в Греції тоді ще не було писемності. Найдавніший із відомих людству грецьких написів, що увіковічив ім'я переможця Олімпійських ігор, датується 776 роком до н. е. І те, що у трипільців була писемність задовго до фінікійської, задовго до єгипетської або грецької - як би хотілося в це повірити! Однак серйозні дослідники роблять невтішний для українців висновок: писемності трипільці не мали.

"Дозвольте, - заперечують оптимісти, - адже вони мали якісь знаки?! Їх тільки на майданецькому посуді виявлено 239!"

"Так, мали, - відповідають скептики. - Але їх і досі не розшифровано".

"Та що ж то за шифрувальники, що тулять сюди давньогрецьку й інші мови! Це все одно, що спробувати розшифрувати П'яту симфонію Бетховена за допомогою російсько-турецького словника!" - гарячкують прихильники існування писемності.

"Трипільські символи - лише орнамент", - парирують скептики.

"Ну то й що? - не здаються оптимісти. - У той час в орнаменті випадкових знаків не використалося. Усі ці крапки, спіралі, кола, ромбики, трикутники й заміняли їм писемність. Дві хвилі могли позначати воду, ромб - землю, ромб із хрестом - поорану землю, ромб із хрестом і крапками - засіяне поле. Ми й зараз користуємося такою символікою. Згадайте хоча б дорожні знаки!"

Саме з таких позицій підійшов до розшифрування трипільських письмових символів шумерознавець Анатолій Кіфішин. У своєму дослідженні "Давнє святилище «Кам'яна Могила». Досвід дешифрування протошумерського архіву ХІІ-ІІІ тисячоліття до н. е." він стверджує, що йому вдалося розшифрувати чимало трипільських піктограм, які засвідчують, що трипільські "шекспіри" ще не вміли записувати на глиняних табличках свої поеми, однак прагматичні дбайливі господарі, використовуючи піктограми "зерно", "ячмінь", "мотика", "плуг", "колесо", вели облік матеріальних цінностей, відзначаючи на особливих жетончиках кількість виготовленої сільськогосподарської та ремісничої продукції.

І як на це реагує офіційна археологічна наука?

А ніяк. Її представники просто не звертають на гіпотезу Кіфішина жодної уваги, або заявляють, що то дурниця.

На жаль, вчені мають для цього деякі підстави. Однак визнання того, що трипільські піктограми з'явилися, можливо, раніше за шумерські, має докорінно змінити розуміння першовитоків людської цивілізації. Втім, для цього потрібно подолати звичні стереотипи мислення. А це, певно, найскладніше.

І все ж, перед нами безсумнівний історичний феномен - початкова фаза виникнення писемності. Тільки на відміну від Шумеру, в Трипіллі ця фаза не була втілена в закінчену знакову систему, так і залишилась на рівні протописемності - передачі інформації через піктограми, малюнки, візерунки. Зрештою, не обов'язково ж дряпати на черепку І LOVE YOU! Можна що-небудь намалювати. І мороки менше, і зовсім неписьменна панночка відразу ж усе втямить.

Менталітет трипільців

Ментальність будь-якого аграрного суспільства базується на архетипі землі. Цей архетип був визначальним і в менталітеті трипільців. Вони, як і годиться хліборобам, були людьми відкритими, прагматичними, працьовитими. А з огляду на їхнє середземноморське коріння й південне місце проживання - компанійськими, веселими, доброзичливими. Про життєрадісність трипільців свідчить гама кольорів на їхній кераміці - у залах історичних музеїв трипільську експозицію видно здалеку. Вона яскрава, ефектна, сонячна - немов полотна Ренуара серед сумних картин тих художників, які, окрім сірої фарби, інших не визнають. Якщо ми поглянемо на свій домашній посуд, а потім на посуд трипільців, то легко зробимо висновок, хто був більш життєрадісним - вони чи ми. А разом із тим зможемо порівняти, хто мав більш витончений художній смак.

У менталітеті трипільців, судячи з усього, не існувало звичайної для того часу агресії й невиправданої жорстокості - за системою "інь-ян" вони були народністю "інь": м'якою, романтичною, жіночною. Навіть невідомо, чи мали вони армію.

Трипілля - суспільство з гарантованою системою забезпечення життя, яке створило собі високий комфорт у побуті. Помешкання в них були по 70-140 кв.м. Чи багато хто з нас зараз, у XXІ столітті, живе у власних двоповерхових котеджах? А трипільці жили - це для їхнього суспільства було нормою.

Господарство та побут трипільців були чітко злагодженими. Свої охайні житла вони розписували колоритними візерунками, обрамляли квітами - ці традиції залишилися і в сучасній Україні. На відміну від Європи, де будинки більш масивні й прагматичні. Або ж на відміну від одноманітних осель середньої смуги Росії.

У ті часи, як тепер Західну Європу, землі Трипілля масово наводнювали "емігранти" - трипільська якість життя була набагато вищою від європейської, та й саме життя було набагато привабливішим.

Тільки заможне суспільство здатне досягти високих щаблів у культурі й мистецтві. І зліт трипільського художнього ремесла став можливим саме завдяки неймовірному, як на той час, економічному розквіту Трипільської протодержави, громадяни якої мали великі статки, мали можливість придбати дорогий посуд і тим самим матеріально забезпечити майстрів. Багаті, упевнені в майбутньому, люди купували дорогий одяг, прикраси із золота й срібла, персні, намисто.

У трипільців була розвинена як сільська, так і міська культура. Але лише міське середовище може зростити творчих геніїв: мислителів, художників, архітекторів - селу до таких "ледарів" байдуже. І наявність унікальної міської інфраструктури, прототипів писемних знаків, художніх цінностей, власні, які випередили час, технології, більш раннє за світовими масштабами освоєння бронзи, дозволяє стверджувати, що трипільське суспільство було на той час одним із найбільш інтелектуально розвинених.

Однак, щоб гарно жити, голого інтелекту недостатньо. Необхідно ще й працювати - про високу працездатність трипільців свідчать і якість, і кількість виготовленої ними продукції.

Жодне трипільське поселення не існувало на одному місці понад три покоління. Це зрозуміло - за цей час його мешканці вирубували довкола ліси, вибивали дичину, виснажували під посівами землю. Але дивно те, що, полишаючи старе місто, вони дощенту його спалювали. Навіщо - не відомо. Жертвували будинки богам? Не хотіли, щоб у родове гніздо припленталися сторонні? Словом - "до основанья, а затем...". Нам залишається лишень зробити висновок, що для них була характерна готовність почати життя з нової сторінки.

І наприкінці про жінку. Так, жінок вони поважали. Але й, вибачте, любили! Погляньте на їхні жіночі статуетки. Вони - неймовірно еротичні! З усіма нюансами, подробицями і принадами жіночого тіла. Та й чи може життєрадісне південне суспільство бути не еротичним? Судячи зі статуеток, на ранніх етапах свого розвитку ідеалом жіночої краси трипільці вважали пухленьких панянок з невеличкими персами й неймовірно пишними стегнами. Згодом увійшли в моду довгі ноги й струнка "спортивна" фігура. 

Висновки

Трипільська культура як один із феноменів, була відкрита наприкінці 19 століття археологом В.Хвойкою, і з тих пір досліджувалась багатьма ученими, у тому числі радянськими (Т. Пассек, В. Білановська), пострадянськими (Н. Бурдо, Л. Кульчицька) та іншими.

Є три можливі теорії виникнення трипільської культури: суто автохтонна (В. Хвойки), асиміляція автохтонного населення з прийшлими племенами (В. Збеновича) та прийшлих племен, що оселилися на тих землях (М. Марра).

Є два основні види періодизації трипільської культури: періодизація В. Хвойки (два періоди: перший - зв'язаний з кам'яним віком, другий - з віком мідним) та Т. Пассека (три періоди в залежності від виникнення, розвитку та занепаду трипільської культури).

Зникли трипільці, очевидно, тому, що змішалися з іншою культурою, мабуть, це була середньодніпровська культура на сході.

У трипільців було добре розвинене господарство. Землеробство становило найбільшу його частку, система ведення його була підсічно-вогневою, тому часто потрібно було змінювати землі, що було сприятливим для розселення їхніх племен на великі території. Також не відставали трипільці у скотарстві (особливо на пізньому етапі), полюванні, рибальстві, збиральництві (на ранньому етапі), прядінні та ткацтві.

Керамічні витвори трипільців є справжніми витворами мистецтва. Вони ділилися на пофарбовані (в одну, дві, три фарби) та непофарбовані, а також на орнаментовані та неорнаментовані. Посуд був простий і для приготування їжі, що був майже завжди непофарбованим, але з рослинним чи тваринним орнаментом.

Первісні уявлення трипільців були, очевидно, зв'язані з періодичними катаклізмами, викликаними істотними зрушеннями в Сонячній системі під час їхнього існування. Ймовірно, тоді з'явилося уявлення про циклічність часу, і знайшло своє відображення в трипільській кераміці.

З точністю не можна сказати, чи були трипільці предками слов'ян. Їхній побут дуже схожий на наш (слов'янський), але є довести спорідненість, не враховуючи теорії про те, що трипільці не були автохтонами на наших землях, просто неможливо.

Список використаної літератури

1. Богдан Лановик, Микола Лазарович. "Історія України ".- Тернопіль "Економічна думка", - 2000.

2. Галина Лозко. "Українське народознавство". - Київ "Зодіак-ЕКО", - 1995.

3. В.Ю. Король. "Історія України ".- Київ ВЦ "Академія", - 1999.

4. Дмитро Дорошенко "Нарис Історії України". В2-хТ. Т-1. Видавництво "Дніпрова хвиля" - Мюнхен ."Глобус" Київ, 1991.

5. Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений // МИА - М. - Л. - Вып. 10. - 1949.

6. Rook Е., Trela Е. Stanowiska kultury trypolskiej w Bilczu Zlotym w dawmym powiecie Borszcow, w swietlie zbiorow krakowskich // Z archeologij Ukrainy і Jury Ojcowskiej. - Ojcow, 2001.

7. Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. - Л. - Вып. 10. - 1949.

8. Аркас М. Історія України-Русі. - К.: Вища школа, 1992.

9. Дорошенко Д. Нарис історії України. - Т.І. - К.: Глобус, 1992.

10. Революція на Україні. По мемуарам белих. - К.: Політіздат України, - 1991.

11. Гамрецький Ю. М. Універсали - вирішальні віхи історії Центральної Ради. // Український історичний журнал. - 1991.

12. Михайлівський Г. Україна при гетьмане Скоропадском. //Новое время. -1993.- №35.

13. Фалько Я. Кто ми українці // Індустріальне Запоріжжя. 1993.

14. Охрімович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. - Львів, 1992.

15. Рудницький І. Між історією та політикою, К., 1973.

16. Шумук Д. За східним обрієм. П. -, Балтімор, 1974.

Размещено на Allbest.ru