Дівоча ворожба у весняно-літній календарній обрядовості бойків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дівоча ворожба у весняно-літній календарній обрядовості бойків

Боян С.П.

В календарній обрядовості українців чільне місце заповнюють дівочі ворожіння, які здійснювалися у переддень великих християнських свят. Вони були спрямовані в першу чергу на вгадування майбутньої долі у шлюбі та отримання інформації про судженого. Знання, які цікавили дівчат на виданні при ворожінні стосувалися імені парубка, зовнішності, віку, характеру, професії, матеріального становища, часу заміжжя тощо. Крім того, траплялися й певні дівочі обряди з наміром закохати у себе хлопця, стати ще гарнішою, мати успіх на танцях. Ворожіння дівчат на виданні вчені трактують, як елементи прадавньої любовно-весільної, пережиткової форми статевої магії [15, с. 128].

Народна магічна практика, зокрема знання та навички дівчат, жінок, які практикували заняття ворожінням, віддавна служили об'єктом в духовній культурі різних етнографічних груп. Одним із перших у вітчизняній етнографії звернувся до цієї проблематики Іван Вагилевич [4], який спробував охарактеризувати магічну практику карпатських знахарів-заклиначів. Священик-краєзнавець М. Зубрицький [10] у своїх дослідженнях про бойків, наводить деякі відомості про магічну практику місцевих знахарів та ворожок. Зразки даної проблематики знаходимо, ще у польських етнографів В. Поля [29] і В. Червінського [28].

Слід зазначити, що монографічних досліджень і наукових публікацій з даної тематики не існує. Дана тема ще не розроблена етнологами і етнографами. Проте, слід зазначити, що тематики дівочих ворожінь у календарній обрядовості різних етнографічних груп України неодноразово торкаються сучасні етнографи. Наприклад, дівочі ворожіння у календарній обрядовості буковинців висвітлив український етнолог А. Мойсей [16]. Загальну характеристику дівочих ворожінь у календарній обрядовості етнографічних груп Карпатського регіону подано в колективній праці «Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат» під редакцією С.П. Павлюка [12]. Тим самим, на часі постає розробка даної тематики. При дослідженні якої, автор ставить за мету показати магічніобрядові дійства, що здійснювалися дівчатами напередодні чи в день великих свят. Відповідно до мети поставлено завдання: дослідити дві основні групи дівочих ворожінь: індивідуальні і колективні, які здійснювалися у весняно-літній період, висвітлити ворожіння дівчат за допомогою води, рослин та іншими атрибутами.

Зародження магічних дійств пов'язують із початковим ступенем розвитку цивілізації [25, с. 2]. Згідно тверджень буковинського етнографа А. Мойсея, етимологію слова ворожба дослідники вбачають у слов'янському терміні vraza, зафіксованому ще у 1563 року [16, с. 172]. Тлумачення цього терміну знаходимо і в працях російської дослідниці Л. Виноградової, де вона зазначає, що ворожба - ритуал, направлений на встановлення контакту з потойбічними силами для здобуття знань про майбутнє [8, с. 485]. В основі різноманітних способів ворожінь лежало універсальне вірування у те, що при дотриманні певних умов людина може за допомогою надприродних сил отримати знаки, в яких «зашифрована» її майбутня доля.

Комплекс дівочих ворожінь, виявлених на Бойківщині (на Буковині досліджено А. Мойсеєм) можна поділити за характером дійства на дві основні групи: колективні та індивідуальні. Більшість обрядів проводилося колективно. Як правило відбувалися вони у такій послідовності:

- Обряди з предметами домашнього та господарського вжитку;

- Обряди з ритуальними стравами;

- Обряди пов'язані із водою;

- Ворожіння за рослинами;

- Обряди імітації сівби, молотьби.

Щодо індивідуальних ворожінь, то вони зазвичай проводилися після завершення колективних ворожінь, або дівчатами, які не брали участі у попередніх.

З-поміж індивідуальних ворожінь можна виокремити такі:

- Обряди викликання пророчого сну;

- Тлумачення образу нареченого за його збереженням.

Згідно з польовими дослідженнями, час який на думку дівчат, був найбільш сприятливим для ворожіння, припадав на переломні моменти, що потенційно загрожували небезпекою. В бойків оптимальний час доби, придатним для дівочих ворожінь, припадав на вечір, північ, ранок до сходу сонця. Переважно вони приурочувалися до певного календарного свята.

У деяких місцевостях Бойківщини (с. Луги, Лолин, Максимівка) для виконання ворожіння дівчата зверталися до досвідчених старших жінок. У процесі ворожіння дівчата повинні були дотримуватися ускладнених умов проведення ритуалу. Такі обряди треба було виконати з дотриманням мовчанки, не озираючись, потай а часом і без одягу тощо. Слід зазначити, що у традиційній свідомості оголеність є ознакою надзвичайного стану, коли людина без одягу, як стверджує А. Афанасьев «не зовсім людина». Знявши свій одяг, вона втрачає належність до культурного простору [2, с. 184]. Як й інші форми ритуальної поведінки, оголення сприяє налаштуванню контактів із потойбічним світом. Про налагодження контакту із потойбічними силами для отримання знань про майбутнє свідчить символіка, використана у ворожильних обрядах. У ворожіннях, пов'язаних із водою, яка осмислювалася як межа між двома світами і як середовище перебування духів, спроможних передбачати майбутнє, актуальним було вірування в те, що на поверхні води можна побачити відображення майбутнього нареченого. Сюди належать дівочі ворожіння у переддень Великденя та Івана Купала. У деяких селах Бойківщини такі ворожіння проводилися у більш складній формі. Наприклад, дівчата підходили до криниці зі свічкою та дзеркалом і вдивлялися у дзеркальце на поверхню води криниці, щоб розгледіти образ майбутнього нареченого. У цьому контексті слід зазначити, що поряд з водою, дзеркало відігравало роль «межі» між двома світами.

Здійснювали гадання й за допомогою сну, насамперед це стосувалося індивідуальних ворожінь. Для ворожінь спрямованих на викликання «пророчого» сну, характерним є символічний «міст» з гілок вишні чи гребінь, яким розчісували коси перед сном та розкладали на мисці з водою перед сном [20, арк. 9]. Такий ритуал здійснювали особливо перед великими святами весняно-літнього циклу: Великдень, Трійця, Івана Купала. У вісні дівчина повинна була побачити як її по цьому «мосту» переводить майбутній наречений. Міст уявлявся проміжком, що з'єднує реальний світ із потойбічним, а перехід через нього означав подолання кордону між цими світами [16, с. 175].

Відомі більш складні дівочі ворожіння, які були спрямовані на «прив'язування» чи «закохування» у себе коханого парубка. У таких ворожильних обрядах найчастіше дівчата зверталися до досвідчених бабок, ворожок тощо. Зокрема, використовували жменьку землі взяту з-під взуття парубка та зі свіжої могили, «мертву воду» (вода, якою мили покійника), свячену сіль та мак, якими посипали подвір'я того, кого хочуть причарувати [21, арк. 2].

У дівочих ворожіннях серед бойків як й інших етнографічних груп траплялися дійства, які відтворювали, чи імітували сільськогосподарські заняття селянина-хлібороба: сівба, молотіння, приготування страв тощо. Наприклад, згідно з ворожінням, зафіксованим у східній частині Бойківщини, дівчата зранку до схід сонця йшли у поле на те місце, де недавно були жнива, роздягалися і клали одяг біля кілка із зерном. Відтак починали молотити із заплющеними очима. Через деякий час розплющивши очі, дівчина повинна побачити нареченого [19, арк. 9].

Календарні свята, до яких приурочувалися більшість ворожильних обрядів припадали переважно на зимовий та літній період. Це час зимового та літнього сонцестояння, тобто перехідний чи переломний періоди. Найсприятливішими із календарних свят річного циклу вважалися свята Катерини, Андрія, Різдво, Водохреща, Великдень, Юрія, Трійця, Івана Купала, Спаса, Маковія, Покрови. Проте наймасовіший характер носили дівочі ворожіння у переддень святого Андрія (13 грудня) та свята різдвяно-новорічного циклу. Зі свят весняно-літнього періоду найсприятливішими для ворожінь в бойків вважалося Івана Купала.

Більшість дівочих ворожінь носили мобільний характер, тобто виконання ворожильних обрядів повторювалося у переддень великих свят (стосувалося в основному ворожінь за сном). Специфіка дівочих ворожінь полягала у їх приналежності до календарних свят. Тому у даному випадку ворожіння можна виділити:

- за допомогою води та крашанок на Великдень;

- обряд обливання водою у Великодній понеділок;

- за допомогою квітів на Івана Купала та Маковія;

Слід зазначити, що в бойків були поширені ворожіння й серед хлопців. Такі ворожіння були приурочені до Великодня: коли кожен хлопець намагався задзвонити в церковні дзвони, щоб льон вродив такий довгий як мотуз дзвона, або в кого була пасіка, то щоб бджоли роїлися. Дзвонили безперервно впродовж трьох днів [11, с. 29].

Неабияке значення серед дівочих гадань весняного циклу припадає на свято Благовіщеня. Дівчата цього дня йшли до лісу шукати первоцвіт, тому що така квітка віщувала цього року весілля, а жінки зранку збирали росу й давали пити корові, щоб прибуло молоко. Знайшовши квітки дівчата, поверталися додому, клали їх у миску із вранішньою водою і вмивалися. Це мало забезпечити дівчині красу, привабливість і весілля в цьому році [5, с. 20].

У передвеликодній обрядовості бойків простежується гадання дівчат на бруньках шутки (освячена верба), яку освячували Вербної неділі у церкві. Кожна дівчина після освячення шутки, на церковному подвір'ї рахувала, чи парна кількість бруньок на шутці, якщо так, то цього року судилося бути їй у парі, якщо ні - буде самотня [21, с. 2].

На Бойківщині чимало ворожильних обрядів приурочено до Великодня. Магічні ритуали тривали у декілька етапів: дівчина, яка бажала того року вийти заміж, після освячення паски намагалася вийти із церковного подвір'я першою і поверталася додому мовчки, ні з ким не розмовляючи. Вдома їй потрібно було з'їсти скибочку своєї паски та впродовж наступних двох днів ще два шматочки від інших освячених пасок. Вірили, якщо це вдасться, то на протязі року та дівчина неодмінно вийде заміж [17, арк. 17].

Масово було поширене в бойків обрядове ворожіння з непочатою водою та крашанкою приурочене до Великодня. У деяких селах Долинщини (Лолин, Кропивник), дівчата напередодні Великодня застосовували і складніші ворожіння із виголошеними заклинаннями. Так, опівночі дівчина брала відро, йшла до річки чи ставка, набирала води, промовляючи ритуальні слова. Дійшовши до хати, дівчина пила тричі з відра води і клала на подвір'ї, а зранку, коли сходило сонце виходила на подвір'я до відра з водою, вклоняючись до сходу сонця двічі хрестилася, воду забирала до хати і кидала туди крашанку, декілька срібних чи золотих монет. Тією водою вмивалася, підносила до обличчя крашанку й монети, для того щоб бути здоровою та рум'яною, як крашанка, мати багато грошей та вийти заміж. Дівчина промовляла: «Аби щоки мої були рум'яні, як та крашанка та щоб мене любили хлопці, як крашанку на Великдень» [18, арк. 5].

Чимале значення в ворожильній обрядовості мала великодня писанка. Дівчата нею намагалися заворожити хлопців, або траплялися випадки що й навпаки. Писанка привертала парубкові кохання дівчини, а тому він ховав подаровану дівчиною писанку, щоб ніхто не наврочив. В селі Лолин, хлопець перед засиланням сватів до дівчини дарував їй писанку [18, арк. 9]. Як вважають респонденти, писанка здавна виконувала функцію завороження.

Найбільш поширеним обрядом, приуроченим до Великодня було «обливання» водою. Так, у великодній понеділок, практично по всій території Бойківщини ще й сьогодні, «хлопці дівчат очищають», тобто обливають холодною водою. Вважалося, коли хлопці хоча б одну дівчину не облили водою, то це для дівчини було б ганьбою. Дівчата приходили додому зовсім мокрі. В селі Цінева, що на Рожнятівщині, хлопці ходили «ватагами» (гуртом) із коновками (дерев'яними відрами), заходили до хати, де була дівчина й просили батьків: «Най ваша Марисі вийде надвір... Батьки раділи, що їхню хату не обминають поливальники. Є надія на весілля. Значить треба готувати посаг» [5, с. 25 - 26]. В Обливаний понеділок на Сколівщині дівчата відкуплялися від хлопців писанками, щоб ті не обливали водою [17, арк. 2]. В селі Кропивник Долинського району, Великодній вівторок називали «Жаливаний», або «Кропиваний», бо цього дня побутував звичай один одного (дівчата і хлопці) «пожалити» (вдарити) кропивою, щоб були здорові як кропива, запальними та енергійними [20, арк. 3].

Дівочі ворожіння та ігри проводилися під час свята Юрія (6 травня), що носили назву «Ляля». Дівчата з поміж себе обирали гарну дівчину - «Лялю», прибирали її квітами і вінками, садили на пеньок чи стілець, ставили перед нею в мисці сир та масло. А самі в той час виводили хороводи навколо «Лялі», співаючи пісень. В кінці «Ляля» обдаровувала всіх квітами і вінками, які зберігалися до наступного року і мали силу приворожувати женихів, стояли на охороні дівочої краси і доброї слави. В цих діях, простежується язичницький характер [3, с. 236]. Вранці до сходу сонця на Юрія збирали дівчата росу, а потім вмивалися нею і промовляли: «вмиваюсь на красу» [17, арк. 16]. Дівочі ворожіння, які припадають на Юрія найбільш чітко простежуються в гуцулів. Дослідник К. Кутельмах, зазначив що тут проглядаються прояви статевої магії: «До схід сонця на Юрія дівчата ішли купатися у ті місця, де сходилося кілька потоків, щоб їх хлопці любили, що є іще одним свідченням взаємозв'язку. аграрної і статевої магії» [15, с. 299].

В українській традиції поряд із освяченою за церковним обрядом, чудодійною і магічною вважалася непочата вода (коли її до схід сонця брали з криниці чи з річки на великі свята: Стрітення, Благовіщеня, Великдень, Трійцю, Івана Купала). Таку воду найчастіше використовували дівчата у ворожильній обрядовості та приписували їй цілющі й очисні властивості. На Бойківщині практикували ворожіння з водою. При цьому вони були найрізноманітніші. Наприклад, ворожіння біля річки чи ставка на Івана Купала. Тут простежуються взаємопов'язані ворожіння дівчат з водою та вінками.

В деяких селах Бойківщини проводили дівчата, ворожіння біля криниці, особливо на такі свята, як Стрітення, Благовіщеня, Івана Купала. Однією з умов проведення дійства була часткова або суцільна оголеність учасниць ворожінь. Так, у селі Грабів, що на Рожнятівщині під час ворожіння опівночі на Стрітення та Благовіщеня приходили до криниці простоволосі та голі [19, арк. 9], а в селі Кропивник, що на Долинщині такий ритуал здійснювали ще й уніч на Трійцю та Івана Купала [20, арк. 3]. У деяких місцевостях Бойківщини могли відрізнятися ритуальні предмети, яких застосовували під час гадання. Так, подекуди дівчата підходили до криниці зі свічкою та дзеркалом. В гірських селах Сколівщини зафіксовано на Великдень обряд, якого дівчата здійснювали із гребінцем та дзеркалом. Ворожіння полягало в тому, що дівчина повинна була розчісувати гребінцем волосся та дивитися через дзеркало у воду, де мав відбитися образ нареченого [17, арк. 2].

Набрана у купальську ніч вода з річки, чи криниці, вважалася особливо магічною. Таку воду дівчата застосовували у ворожінні за допомогою воску на Андрія, чи Новий рік; якщо дівчина хотіла вийти заміж цього року, то цією водою зранку на Івана Купала мати їй мила голову, вкинувши туди зілля: любисток, тирлич і руту [14, с. 84]. Проведення ворожильних обрядів пов'язаних з водою зустрічається фрагментарно на Бойківщині.

Чимало дівочих ворожінь серед бойків відомі за допомогою квітів, як символом краси і кохання. Тому не випадково дівчата на літні свята виплітали вінки, що символізували життєдайний круг сонця. Вінки плели масово у час літнього сонцестояння, ними ворожили вважаючи, що прихована сила може відповісти на потаємні думки дівчини. Саме тому Зелені свята (свято не має точно визначеної дати, випадає через сім тижнів після Великодня) та Івана Купала (7 липня) є святами культу сонця, які наближалися у ці дні до своєї найвищої могутності. Ворожильний обряд з квітами, приурочений до Івана Купала - за вінками, пущеними на воду, був найбільш поширений на території Бойківщини.

Пускаючи на воду вінки, дівчата загадували долю, і промовляли: «Пливи, віночок, за водою, а я по Петрі за тобою» (такий обряд повинне посприяти дівчині у заміжжі). Вінок вважався здавна символом дівочої чистоти і кохання [6, с. 34]. Етнограф М. Зубрицький зазначав, що крім вінків, дівчата плели перевесло з пахучих трав, якими «оперізували себе, щоб крижі не боліли, або щоб часом нечиста сила не викрала вінок» [10, с. 54].

Здавна вінок вважали символом щастя, долі, кохання, одруження, успіху, добробуту людей. Гадання дівчат на Купала в давнину було важливим молитовним благанням до бога Гімінея (бог шлюбу у стародавніх греків), тобто до сонячного бога кохання - Купала - послати молодій парі сонячне тепло щирого кохання, щасливого життя [13, с. 453].

За повідомленням респондентів на Рожнятівщині, щоб привернути до себе хлопця, дівчата вдавалися до таких ворожінь. Зранку на Купала збирали цвіт конюшини, любистку, змішували з медом і варили. Досить було випити одну ложечку такого приворотного зілля - парубок закохувався. А вдосвіта дівчата вмивалися в росі липтиці, промовляючи:

Липтице, липтице,

Моя захиснице.

Прошу тебе і благаю,

На тебе сі покладаю:

Аби й до мене так липли хлопці,

Як ти до мене липнеш.

Також оперізувалися липтицею й ходили так аж до вечора, хоч липтиця прилипала до тіла і «сильно кусала» та все одно дівчата не скорювалися. А дехто з дівчат весь день носили під пахвою любисток, аби сподобатись парубкові. Ще й вмивались в росі любистку, промовляючись:

Прошу ті, любистку,

Прошу ті в купіль,

Аби моє серце милому любе.

Прошу ті, любистку,

Під ноги рутку,

Аби моє серце Не знало смутку.

Вагоме значення становила у дівочих ворожіннях роса. Дівчата вночі на Купала голими бігали по росі, говорячи:

Біжу, біжу по росі

Аби за мною хлопці йшли всі.

Деякі ще трясли грушу, закликаючи:

Трісу, трісу грушу -

Всіх хлопців нарушу [5, с. 31-32].

У дівочих ворожильних обрядах значне місце належить купальському вогню, якому приписували наші предки родючу й очисну силу. Вірили, що стрибаючи через нього, можна позбутися хвороб, злих чар і безплідності. На підставі того, вдалим чи невдалим вийшов стрибок, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє. Перестрибуючи через вогонь, пари загадували: «щоб високим ріс льон», «щоб поперек не болів», «щоб разом побратися» тощо. У ХІХ ст. на вогні спалювали нижню сорочку хворого, щоб таким чином відігнати хворобу [23, с. 2].

Хлопці напередодні Купала також здійснювали ворожіння на своїх коханих дівчат. Вони кидали зілля (любисток, тирлич) на стежину, по якій мала пройти дівчина [17, арк. 2].

Таким чином, купальська ніч згідно з міфологічним уявленням, вважалася шлюбною. Цієї ночі вступала в шлюб вогонь і вода, небо і земля, людська пара чоловік і жінка. У давні часи вірили, що шлюбна пара, яка побралася у цю ніч, буде жити щасливо і народиться у них щасливе потомство. Для того, щоб шлюб був добрим, щасливим, потрібно було очиститись у купальську ніч водою і вогнем.

Цікавим ритуалом у бойківських дівчат було готувати на свято Маковія (14 серпня) «маковійську квітку». Напередодні свята дівчата рвали різні польові та городні квіти (любисток, васильок, чебрець, м'ята, материнка, мак, чорнобривці та інші) і з них формували невеличкі букети, обв'язані червоними стрічками - «маковійську квітку». Одягнувшись в чистий одяг зранку на Маковія мати відправляла дочку до церкви, де після богослужіння священик освячував. Після дівчата несли «маковійські квітки» і мак. Після дівчата поверталися додому. На дверях хати чекала мати, брала з рук зілля і промовляла: «Най твоя доля буде така файна, як та квітка, і абис така рада, як ти нині рада, прийшла із судженим додому». Квітки і мак дівчина підвішувала під стелею, часто зверху над образом. Це вважалося як оберіг від лихих сил впродовж року. Освячений на Маковія мак господині зберігали для Святої вечері на Різдво, він є обов'язковим складником свят вечірньої страви - куті. Крім, цього цей мак використовувала дівчина, яка хотіла приворожити хлопця. Цим маком дівчина обсівала тричі хлопця, промовляючи пошепки: «Щоб ти, мене покинув, коли визбираєш навколо себе сей мак» [19, арк. 5 - 6].

Отже, етнографічні дані про календар дівочих ворожінь на Бойківщині дають змогу відтворити весняно-літній цикл свят, напередодні і в день, яких ворожили дівчата: Благовіщеня, Великдень, Трійця, Івана Купала, Маковія, Спаса та інші. З-поміж свят даного календарного циклу найсприятливішими для ворожінь в українців вважалося Івана Купала - час літнього сонцестояння. Характерною особливістю на наш погляд є те, що дівоча ворожба найбільш притаманна в народному календарі річного циклу у період зимового і літнього сонцестояння (Андрія, Катерини, Різдво, Новий рік, Івана Купала, Маковія тощо), адже тоді за міфологічними уявленнями природа набуває магічної сили.

ворожіння обрядовість магічний ритуал

Список використаних джерел

1. Аристотель. Политика // Сочинение в 4-х томах. Перевод С.А. Жебелева. - М.: Мысль, 1983. т. 4. - С.376-644.

2. Афанасьев А. Поэтическое воззрение славян на природу. - М., 1865. - Т.1. - 324 с.

3. Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження / під ред. Ю.Г. Гошко. - К.: Наукова думка, 1983. - 303с.

4. Вагилевич І. Бойки, русько-слов'янський люд в Галичині: Пер. з чеськ. Р. Кирчіва // Жовтень. - 1978. - № 12. - С.117-132.

5. Василечко Л. Шуткова неділя. - Брошнів, 1994. - 57 с.

6. Вінок в обрядовості / «Українська культура». - 1996. - № 4.

7. Великдень у Долині // Літопис Бойківщини. - 1970. - ч. 1 - 2/16 - 17. С.20-22.

1. Виноградова Л.Н. Гадание // Славянские древности. Этнографический словарь под. ред. Н.И. Толстого. - М.: Международные отношения, 1995. - Т.- С.482-486

8. Горошко Л. Символічна функція води у весняно-літній обрядовості українців Східних Карпат // Народознавчі зошити. - 2004. - №5-6. - С.705-713.

3. Зубрицький М. Народний календар, народні звичаї і повірки, прив'язані до днів у тижні і до рокових свят / Записки у Мшанці Староміського повіту і по сусідніх селах // Матеріали до українсько-руської етнології. - Львів. - 1900. - т.- С.34-60.

9. Іжик С. Сміх крізь сльози// Літопис Бойківщини. - 1973. - ч. 1 (17/28). - С.29-31.

10. Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат у 4-х томах / За ред. С. Павлюка. - Львів, 2006. - Т. ІІ. - 812 с.

11. Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні / АН УРСР; Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського: Львівське відділення. - К., 1990. - 144 с.

12. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні в 2-х книгах. - К.,Обереги, 1994. - кн. 1. - 392 с. ; кн. 2 - 534 с.

13. Кутельмах К. Календарна обрядовість // Гуцульщина. Історико- етнографічне дослідження. - К., 1987. - С.34-45.

14. Мойсей А. Магія і мантика в народному календарі східнороманського населення Буковини. - Чернівці, 2008. - 320 с.

15. Науковий етнографічний архів. Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.6.

16. Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.9.

17. Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.10.

18. Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.12.

19. Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.14.

20. Ой молодая молодиця розведи нам купайлицю (свято Івана Купала) / «Українська культура» - 1996. - № 6. - С.40-44.

21. Пилипів І. Ой на Івана, ой на Купала.// Червона Долина. - 1989. - 1 липня.

22. Потебня А.А. О купальских огнях и сродных с ними представлениях. - Х., 1914.

23. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - М., 1989. - 456 с.

24. Токарев С.А. История изучения календарных обычаев и поверий // Календарные обычаи и обряды в странах Европы. - М., 1983. - 222 с.

25. Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П. Павлюка. - 2-ге видання. - К.: Знання, 2004. - 570 с.Okolica zadnistrska miedzy Stryiem i Lomnica. Czyli opis ziemi, dawnych klesk lub odmian tej okolicy. Przez Ignacego Lubicz.- Czerwinskiego we Lwowe, 1811. - 342 s.

26. W. Pol. Obrazy z zycia i natury, t. 1. - Krakow,1869. - 145 s.

Размещено на Allbest.ru