Морально-психологічна ситуація в селах Полтавщини у 1950-1960-х рр. (на матеріалах Державного архіву Полтавської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Морально-психологічна ситуація в селах Полтавщини у 1950 1960-х рр. (на матеріалах Державного архіву Полтавської області)

Лисак В.Ф.

Протягом значного періоду в історії України найбільшу верству суспільства складало селянство. Ситуація поступово змінилася в другій половині ХХ століття, коли співвідношення сільського та міського населення стало майже однаковим у 1959 р. мешканці міст становили 46 %, а сіл 54 % від загальної чисельності населення [1,8]. Такі зміни були пов'язані з багатьма факторами, які виходили з сільського способу життя, якому були притаманні специфічні риси, характерні для сільськогосподарського виробництва, тяжких умов праці та нееквівалентної заробітної плати. Це впливало на морально-психологічну ситуацію на селі, викликаючи відповідну реакцію населення.

Полтавська область довгий час зберігала значну перевагу сільського населення над міським. У 1959 р. 69,9 % приходилося на представників сільської місцевості, переважна більшість яких була зосереджена в колгоспах [1, 16]. Відомо, що саме колективні господарства мали специфічні умови виробничої діяльності й розподілу прибутків між працівниками. Тому більшість населення регіону відчувала на собі постійний тиск радянської системи, яка нав'язувала свої правила власного способу життя.

Метою даної статті є вивчення морально-психологічної ситуації в селах Полтавщини у 1950 1960-х рр. Автор вважає доцільним проаналізувати відносини між різними категоріями сільського суспільства, поведінку місцевого керівництва в колгоспах, охарактеризувати окремі категорії мешканців села, розглянути напрями боротьби із зловживаннями місцевих управлінців, виявити уявлення сільської спільноти до сільського способу життя.

Об'єктом дослідження виступає селянство Полтавщини, а предметом є відносини між різними категоріями сільського суспільства, діяльність голів колгоспів і членів правління, їх поведінка, уявлення селян про мораль і психологію сільського колективу.

Історіографічну базу роботи складають, по-перше, праці узагальнюючого характеру, де поданий аналіз соціально-політичних, економічних та культурних основ життя українського населення, зокрема і селян Полтавщини. Насамперед велике значення має фундаментальне, ґрунтовне видання «Історія українського селянства» [2]. Корисними для розуміння ролі політичної складової в буденному житті українських селян є праці таких авторів як В. К. Баран, В. М. Даниленко, С. В. Кульчицький, І. М. Романюк та багато інших [3;4;5;6;7]. На жаль в українській історіографії на сьогоднішній день тема морально-психологічної ситуації в селах Полтавщини не була предметом окремого дослідження.

Джерельною базою статті є матеріали фондів Державного архіву Полтавської області. В основному це справи, в яких зберігаються заяви та скарги громадян у 1950 1960-х рр. Серед них величезне значення мають документи, які розкривають сільський спосіб життя та дають можливість простежити морально-психологічну ситуацію в сільському середовищі в заявлений у дослідженні період.

Відзначимо, що багаточисленні постанови та накази Уряду та Партії досить активно обговорювалися на сільських сходах, тобто населення було ознайомлено з найголовнішими засадами подальшого розвитку держави. Згадаємо, що документи декларували такі принципи як демократія, справедливість, рівноправ'я, поступове будівництво соціалізму та комунізму.

Сільський спосіб життя характеризувався існуванням певної сільської моралі, яка полягала в тому, що дії і поступки мешканців села були надбанням громадськості. Особливо це стосувалося поведінки і методів роботи голови колгоспу, членів правління й парторганізації. Звичайні селяни звертали увагу на господарські якості управлінців, їх поведінку вдома, на роботі, ставлення до односельців тощо. Це цілком зрозуміло, адже від здібностей і моральних устоїв правлінь колгоспів напряму залежала заробітна плата колгоспників і звісно можливості покращення своє життя. До того ж, виходячи з комуністичних гасел, провідними діячами на селі, за уявленням колгоспників, мали бути цілком позитивні, високоморальні люди. В умовах постійного порушення демократичних засобів у життєдіяльності артілей, невиплати грошей і натуральної продукції, селянам доводилося більше часу витрачати на роботу в присадибних господарствах, що у свою чергу наносило збитки колгоспу, адже страждала перш за все трудова дисципліна колгоспників. Тому можна констатувати, що селяни Полтавщини змушені були використовувати різноманітні засоби боротьби за свої права. Першим найбільш розповсюдженим методом, можна сказати був стихійний протест невихід на роботу в колгосп. Більш активна частина населення вдавалася до написання численних скарг на адресу інстанцій різних рівнів. Як правило це були колективні анонімні заяви, бо автори таких документів переслідувалися головами колгоспів.

Українські селяни вважали, що погані результати сільськогосподарського виробництва в колгоспах безпосередньо пов'язані з безгосподарністю деяких голів колгоспів: не здійснювалася затримка снігу на полях, не готувалися зернові культури для посіву, пшенична полова гинула на полях, а тваринам не було корму, окрім гнилої соломи, реманент дуже погано ремонтувався, не вистачало ярем для тягла, на один трудодень видавали мало хлібу, відрізали у колгоспників городи тощо [8,арк.7]. У деяких колгоспах не було приміщень для тварин, які зимували майже під відкритим небом, що призводило до значних збитків. На фермах курчата гинули без корму, приміщення не були відремонтовані і в дощову погоду крівлі ферм протікали. Незадовільно працювали молотильні агрегати через нестачі палива. Зверталася увага, що під час обробки землі на початку 1950-х рр. дуже мало використовувалося тракторів. У 1955 р. селянські скарги також вказували на становище в тваринництві: тварини без догляду, нормально не годуються і не наповуються, не вистачає працівників [9,арк.69].

Другою причиною була аморальна поведінка членів правлінь колгоспу та сільської ради. У с. Устимівка Глобинського району сільські мешканці вважали місцевих управлінців шахраями, пияками та порушниками демократичних устоїв. «Всі вони являються і депутатами сільської ради, а що ж вони натворили, скільки пропили колгоспних грошей» [10,арк.8]. Селяни звертали увагу на використання членами правлінь та сільських рад своїх посад у корисних цілях: придбання дефіцитних на селі товарів, наприклад мануфактури, лісоматеріалів, покупку в колгоспній коморі продуктів за заниженими цінами. У той час як колгоспникам постійно затримували оплату по трудоднях, деяку продукцію колгоспу правління вивозило на ринок до міста Кременчук, причому виручені гроші не проводилися через колгоспну касу. Без дозволу колгоспників і навіть рішень правління на ринках продавали пшеницю, муку, цукор, жито, овочеві культури, яйця. Колгоспники вважали це прямим порушенням Уставу сільськогосподарської артілі. Практикувалося заниження цін на продану продукцію та підвищення на куплені для колгоспу речі. Наприклад на купівлю рогатої худоби витрачено 8000 крб., на які насправді було придбано три корови по ціні 1500 крб. за одиницю, причому всі корови виявилися неякісними.

Місцеве керівництво вдавалося до різного роду зловживань, розраховуючи, що з незгодними односельцями завжди можна було знайти спільну мову, наприклад пообіцяти більш високу оплату трудодня (1 кг хлібу і 1,5 крб на один трудодень на весь рік), у випадку якщо оберуть головою колгоспу потрібну людину. Були і більш радикальні методи налагодження відносин з незгодними: звільнення з роботи, застосування нецензурної брані і подекуди навіть мордобій. В одному з колгоспів Гребінківського району до судової відповідальності у 1951 р. було притягнуто бригадира за побиття колгоспниці. Селяни вважали, що з метою використання своїх посад у корисних цілях, голови колгоспів оточували себе найближчими родичами і таким чином прикривали свої незаконні дії. Селян обурювала аморальна поведінка деяких комуністів. У скаргах часто згадується пияцтво та побиття членів родини. Як наслідок у колгоспників виникало цілком логічне запитання: «Таких керівників судити треба, ми читаємо газети і чуємо як вирішує Пленум ЦК КП(б)У. Чи можна надіятися на таких керівників (голів колгоспів та членів парторганізацій)?».

Селянські скарги відзначаються досить художньо і літературно оформленим поданням ситуації на селі: «...коли голова приїжджає на територію колгоспу він забуває, що він голова. Машина з повного ходу становиться біля магазину, збігаються всі лизуни і починаються хазяйські діла, зразу по 200 гр., а далі й вище. Понапивавшись вони роз'їжджають по об'єктах колгоспу автомашиною». Селяни колгоспу ім. Свердлова Глобинського району скаржилися на недостойну поведінку голови колгоспу та його помічників, які застосовували до колгоспників різні образливі епітети «Німецькі прихвосні», «куркулі» тощо [10,арк.32]. Недостойна поведінка управлінців викликала сарказм і критику односельців: «...видравшись на край кузова, вчепившись руками за кабіну, розхристаний, одпустивши живіт, без фуражки ...». У випадку якоїсь провини з боку колгоспників (загинула вівця або теля, що цілком було природним в умовах, якими характеризувалося утримування тварин) збиралося поважне правління, «для сміливості ще добавлять по 200 гр., молоді зійдеться десяток і починається з 9 години вечора і кінчається ранком, поки не похмеляться і не зчерпається запас слів».

Посада об'їждчика, його поведінка теж піддавалися критиці селян: «В колгоспі мається об'їждчик полів.... займається об'їздом по хатах, де роблять добру самогонку і знімає проби». Виявляється, що селяни добре розуміли, що представники колгоспного управління не виконують своїх прямих обов'язків, мають низький рівень культури, ведуть аморальне життя: «можна побачити об'їждчика часто в настроєні, стоїть під хатою, розхристаний, без фуражки, як Унтер Пришибєєв і стука себе в груди кулаком: Як би я був головою колгоспу, то я б усіх пересудив» [10,арк.34].

Документи Державного архіву Полтавської області, а саме чисельні заяви та скарги громадян, свідчать про величезну прірву, яка існувала між заявленими комуністичними принципами і звичайним повсякденним життям. Причому колгоспники наводили приклади порушення принципів існування колгоспної системи, вказуючи на затримання оплати праці по трудоднях та невиплату за перевиконання планів збору врожаю, за здачу продукції по контрактації. Це було характерним як для 1951 р. так і протягом десятиліття. Декілька років до Глобінського райкому партії поступала скарга від селян сільськогосподарської артілі Майбородівка на несвоєчасні або недостатні розрахунки колгоспу із колгоспниками [10,арк.144]. Такі ж факти було виявлено за результатами перевірки анонімного листа колгоспників с. Пустовойтово. Селянам недодавали належного їм хлібу; голова і бухгалтер спробували утримати з селян 20 % хлібу, не маючи на це рішення загальних зборів артілі [10,арк.283]. У с. Наталівка Гребінківського району у 1954 р. колгоспники вважали, що голова колгоспу занадто багато випиває, обманює своїх односельців та забирає гроші, призначені для нарахування колгоспникам за перевиконання плану [11,арк.53]. За вирощування буряків у 1953 р. колгоспникам мали заплатити понад 14 тис. крб. Однак тільки в квітні 1954 р. їм нарахували понад 8 тис. крб., а іншу суму колгосп був винен членам артілі. Від сільських мешканців поступали як правило колективні скарги на адресу редакцій радянських газет, наприклад «Правда України», в яких були детально описані порушення основ артільного життя. З урахуванням трудомістських робіт у сільському господарстві, тим більше, що в області багато перш за все жінок були зайняті на вирощуванні цукрових буряків, що вимагало значної фізичної праці, до того ж ручної, невиплата по трудоднях викликала обурення та незадоволення умовами повсякденного життя і загострювала морально-психологічну ситуацію, що проявлялося у зростанні недовіри звичайних колгоспників до місцевих управлінців і в цілому до радянської системи.

Розповсюдженою була дебіторська заборгованість колгоспу з боку керівників господарства. Ці суми подекуди досягали десятків тисяч крб. Селян обурював той факт, що в умовах тяжкої радянської дійсності на селі, частина сільських мешканців, які мали відношення до керівництва колгоспом, використовували своє положення і знаходили в колгоспі кошти для задоволення власних потреб. У той час, як у колгоспі частина родин взагалі не мала власного житла, оскільки дуже складно було заробити потрібні на будівництво або купівлю хати гроші, голови колгоспів дозволяли собі брати в борг і не віддавати декілька років. У колгоспі ім. Жданова голова колгоспу у 1959 р. взяв без оплати за зниженими цінами продукти, будівельні матеріали та інші коштовності на суму 24 тис. крб. За його прикладом діяли й інші члени правління, що привело до заборгованості перед колгоспом в сумі 66 тис. крб. у той час як колгосп не розрахувався з колгоспниками грошима на суму 252 тис. крб. і натуральними продуктами понад 100 тис. крб. [12,арк.59].

Взагалі майже всі скарги селян вказують на неадекватну поведінку голів колгоспів та правління артілі. Скрізь колгоспники звинувачували місцевих керівників у зловживанні алкоголю, неповажному ставленні до односельців, дуже часто голови колгоспів дозволяли собі спілкуватися з колгоспниками у підвищеному тоні, обзивати різними образливими словами, не визнавали основ демократичного устрою, часто самі приймали рішення [8,арк.143]. Голова колгоспу «по 3 5 днів не являвся в колгосп в період продажу кавунів, помідорів, зерна, валявся п'яним біля магазину, опущені штани» [10,арк.9]. Підтвердилися факти анонімного листа селян колгоспу ім. Дзержинського. Голова колгоспу являвся на роботу в нетверезому стані, систематично випивав з директором школи, у конторі побив бухгалтера, без рішення загальних зборів артілі продавав продукти і скот на ринку [10,арк.234]. Селяни поважно ставилися до представників інтелігенції на селі, і цілком зрозуміло, що аморальна поведінка їх викликала обурення і критику: «Директор соучасник в п'янках з головою колгоспу, маючи жінку і двох дітей протягом декількох років веде аморальний спосіб життя, розложився в биту». Колгоспники артілі ім. Свердлова скаржилися на ненормальну поведінку головного полевода: «в п'яному виді зайшов на конюшню, вимагав запрягти коней, причепився до робочого конюшні, погрожував вигнати його з бригади, а також сина і доньку. Хвалився, що він головний полевод і депутат». Робочий конюшні мав піти з роботи, оскільки полевод погрожував забити його [10,арк.332]. Усі ці неправомочні й аморальні дії відслідковувала сільська громадськість і робила власні висновки.

У сільському середовищі повоєнного періоду було багато соціально незахищених категорій населення, насамперед дітей-сиріт. Їх матеріальне становище взагалі не піддається ніякому розумінню. У житлі таких сімей не було ліжка, матраців, подушок, усі діти спали разом на селянській пічці. У колгоспі ім. Кірова на утриманні знаходилося четверо дітей-сиріт. Однак, їх існування характеризувалося злиденністю. На початок нового навчального року в них не було жодної книжки, взуття, одягу, шкільного приладдя. Діти скаржилися, що не бачать жодної краплі молока, жирів дають мало, сплять на полу, а взимку всі разом з господарями на голій цеглі або дошках. Про це знало правління колгоспу, однак ніяких заходів не вживало [10,арк.65].

Отже, на селі існував певний антагонізм між представниками місцевої влади і звичайними колгоспниками. Додамо, що сільське суспільство було різноманітним. З одного боку воно поділялося на представників влади і загальну сільську масу населення, з іншого можна виділити серед сільської спільноті звичайних мешканців села, які вели аморальний спосіб життя. Такі особи не брали участі в громадському виробництві, занадто багато випивали, здійснювали хуліганські вчинки. Звісно, що представники, по-перше, парторганізації проводили серед такої категорії сільського населення виховну роботу, критикували їх. У період напружених сільськогосподарських робіт, коли катастрофічно не вистачало робочих рук, а треба було виконати високі плани поставки продуктів державі, використовували методи масово-політичної роботи. Як правило, у кожному колгоспі випускали місцеві стінні газети, які писалися на живому матеріалі, від руки. Ці газети постійно вивішували в конторі, або в інших масових місцях. У колгоспі ім. Дзержинського в с. Обізнівка така стінна газета була досить популярною серед мешканців села. Її редактор секретар парторганізації, готуючи газету, обов'язково відзначав у матеріалах найкращі бригади і критикував тих бригадирів і членів бригад, які не сумлінно працювали. Стінна газета від 7 серпня 1955 р. за № 11 увійшла в історію села і здобула широкого розголосу серед районних партійних представників. У цьому номері як завжди пролунала критика на адресу ледачих колгоспників, п'яниць та хуліганів, які пізніше домалювали на газеті карикатуру і дописали текст: «Давай змагатися за те, в кого гірше вийде» [9,арк.68]. Далі послідкувала ціла низка пояснювальних записок від секретаря парторганізації, а сам вчинок був кваліфікований як «політичне хуліганство». Справа завершилася рішенням, що стінна газета буде вивішуватися під склом і замком. Отже, антагонізм у сільському середовищі був досить природним явищем і існував між різними категоріями сільської спільноти.

Не були винятком і сільські родини. Внутрішньо-сімейні відносини в деяких родинах були досить складними і приводили до скандалів, бійок і взагалі розлучень. Причиною, як правило, була аморальна поведінка чоловіків, які занадто багато випивали, не працювали в колгоспі і в домогосподарстві, тобто не заробляли грошей на свою родину. Жінки в сім'ях виконували всю роботу і за себе, і за чоловіка, і заробляли на дитину. Одна з мешканців с. Глобіно скаржилася на свого чоловіка, що він п'є, забирає у неї гроші, не працює і працювати не збирається, краще піде красти, погрожує вбити свою жінку [10,арк.108]. Деякі чоловіки покидали свої родини і ховалися в інших населених пунктах, не виплачуючи аліментів: «Мені слабій, хворій жінці приходиться виховувати сина, а йому (чоловіку) на диво так легко жити, не давати користі державі і не допомагати своїй дитині» [10,арк.341]. Як бачимо, на селі досить багато було представників, яким було легко жити, і звісно колективна сільська мораль та психологія засуджували їх поведінку і здійснювали заходи для залучення таких людей до колективного життя.

Сільська мораль та психологія з одного боку замкненого, а з іншого дуже прозорого суспільства вносила свої корективи в життя індивідуумів. Особливо це відбивалося на жінках, молодих дівчатах. Сільська спільнота була не байдужою до своїх односельців і будь-що засуджувала різні аморальні вчинки. На селі вважалося не правильною поведінка дівчини, яка зближувалася поза шлюбом з чоловіком, тим більше одруженим. Багато хто з дівчат страждали від каяття, відчуваючи засудження з боку односельців за свою поведінку. Деякі вирішували піти з життя, не витримавши подібних ситуацій. У с. Наталівка двадцятирічна дівчина, завагітнівши від заступника голови колгоспу, одруженого, вирішила зробити штучні пологи в 7 місяців вагітності. Дитина померла, розпочалося слідство і вона, не витримавши морально-психологічної напруги, пішла з життя, залишивши записку: «Ну тепер я вирішую сама...пускай люди говорять, а я нічутиму» [13,арк.26 27].

Таким чином, у 1950 1960-х рр. морально-психологічна ситуація в селах Полтавщини мала декілька характерних рис. Виходячи з сільського способу життя і певної замкненості сільського середовища, у суспільстві існували традиційні уявлення про норми поведінки і ставлення індивідуумів один до одного. Перш за все, селяни поважно ставилися до добрих господарів, тим більше, якщо це були місцеві управлінці, до людей освічених, культурно вихованих, вважали необхідним поважати односельців. Такі уявлення цілком були відповідними до партійних та радянських принципів життя. У протилежному випадку колгоспники вдавалися до різних форм протесту, в основному стихійного, і, не будучи байдужими, критикували місцеве керівництво і односельців за аморальну поведінку і безгосподарність. Наслідком таких протестів були й численні скарги на адресу партійних та радянських інстанцій. Селяни вірили, що їх дії мають виправити ситуацію. Однак, поступово, в сільському суспільстві визрівала недовіра до радянського способу життя, який демонстрував верховенство декларованих засад над звичайним повсякденним життям і над людським фактором. А це, у свою чергу, впливало на збільшення стихійних міграційних потоків до більш зручних для життя міст.

У перспективі слід звернути увагу на вивчення морально-психологічної ситуації в різних регіонах України, простежити та порівняти ступінь розповсюдження та закріплення в сільському суспільстві радянського способу життя.

Література

село колгосп полтавщина керівництво

1. Народне господарство Української РСР в 1959 році. Статистичний щорічник. К. : Держстатвидав, 1960. 731 с.

2. Історія українського селянства: Нариси: В 2 т. / НАН України; Інститут історії України / Валерій Андрійович Смолій (відп.ред.) К. : Наукова думка, 2006. Т. 2. 652 с.

3. Баран Володимир Кіндратович, Даниленко Віктор Михайлович. Україна крізь віки: В 15 т. / НАН України; Інститут археології / В.А. Смолій (ред.) К.: Альтернативи, 1998.

4. Баран В. Україна 1950 1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1996. 448 с.

5. Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953 1985 рр. Львів : МП «Свобода», 1992. 124 с.

6. Кульчицький С.В. Спроби реформ (1956 1964 рр.) // Український історичний журнал. 1998. № 3. С. 120 129.

7. Романюк І.М. Українське село в 50-ті першій половині 60-х рр. ХХ століття. Вінниця : Книга Вега, 2005. -256 с. Державний архів Полтавської області. Ф. 27. Оп. 1. Спр. 213. 287 арк.

8. Там само. Ф. 25. Оп. 1. Спр. 191. 274 арк.

9. Там само. Спр. 142. 502 арк.

10. Там само. Ф. 27. Оп. 1.Спр. 214. 234 арк.

11. Там само. Ф. 25. Оп. 1. Спр. 239. 148 арк.

12. Там само. Ф. 27. Оп. 1. Спр. 139. 92 арк.

Размещено на Allbest.ru