Механічні дії й предмети у лікувальній магії населення Української Слобожанщини другої половини XIX - початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механічні дії й предмети у лікувальній магії населення Української Слобожанщини другої половини XIX - початку XX ст.

Швидкий С.М.

За свідченням етнографічної літератури населення Української Слобожанщини у другій половині XIX початку XX ст., як і населення інших регіонів України, застосовувало в лікувальній магії різноманітні механічні дії, спрямовані на те, щоб вигнати хворобу з людини. Досягали цього різноманітними способами загризанням, зализуваням, завірчуванням, викачуванням, виливанням тощо. Усі вони базувались на дії принципів катартичної (очищувальної) магії, яка, за словами С. Токарева, найближча до раціональних методів лікування і найтісніше з ними пов'язана [15,с.39].

Це можна сказати про розповсюджений на той час у слобожан метод "загризання", який полягав у тому, що болюче місце кусали зубами. У ряді випадків такий своєрідний масаж розширював судини та поліпшував кровообіг. Арсенал хвороб, при яких вдавалися до цього методу, ідентичний з іншими регіонами України. У такий спосіб лікували, як правило, опухи, нариви, бородавки, грижу у дітей. Знахарка злегка кусала хворе місце, промовляючи: "Біг вовк, аж зустрів його св. Петро, та спитав його: "Куди ти вовчику, йдеш?По вдовине порося. He йди ж ти вдовиного поросяти їсти, іди до мого народженнаго, молитвеннаго, крещеного гризі гризти" [2,с. 7]. Гризь, лом в руках і ногах лікували у такий спосіб: запрошували хлопчика або дівчинку (первістка або останньонародженого), давали цій дитині злегка кусати хвору ногу чи руку за лікоть або за коліно, після кожного укусу дитина повинна сплюнути [10,с.91].

Метод "висисання" (тійзування) практикувався в народній педіатрії при лікуванні уроків. Найчастіше злизувала уроки з чола дитини мати. М. Сумцов вважав метод "висисання" чи "злизування" уроків одним з найдавніших у багатьох народів, вбачаючи в ньому прямий зв'язок з інстинктом материнства [13,с.3]

При "пліснявці" натщесерце хрестоподібно лизали язиком комин і волоссям терли язик [6,с.191]. Часто матері, як казали старі люди, самі "глазять" своїх дітей, якщо на ніч потішаються і милуються ними; в такому випадку мати повинна злизати язиком навхрест обличчя дитини і язиком обвести навколо всього обличчя у зворотній бік і промовити наступні слова: "Народжену, молитвенну, хрещену Варвару, яка тебе мати зглазила, та й отходила" [6,с.738]. У Малоросії злизували дітей зазвичай після купання: мати або бабка проводила своїм зиком вздовж обличчя дитини від підборіддя до лоба і навхрест по очах і потім витирала обличчя дитини подолом своєї сорочки, чомусь саме подолом[...]. При злизуванні інколи спльовували і промовляли молитву, частіше всього "Отче наш" [13,с.4]. При лікуванні уроків брали воду ніким не питу і не куштовану, виймали з печі три вуглинки, доставали четвергової солі; все це клали в стакан, дули над ним тричі, тричі спльовували в бік[...] [10,с.89].

А. Дандес в есе "Сухе та мокре, лихе око" висловив думку щодо взаємозв'язку між поняттями живого і вологістю, мертвого та сухістю [3,с. 132-142]. Він стверджував, що грецька концепція життя як поступового зменшення рідини в людському організмі або метафоричного яблука, що висихає, віддзеркалює ряд архаїчних вірувань, пов'язаних з "лихим оком". Адже щоб захистити хворого від "висихання", спричиненого вроками, необхідно забезпечити його відповідною кількістю рідини. Вчений акцентував увагу на тому, що в архаїчних терапевтичних діях таку функцію найчастіше виконувала вода, хоч іноді за її відсутності використовували слину. На думку дослідника, прилюдне спльовування містило суттєву інформацію: "Я здоровий, тому що в мені багато соків". Отже, за А. Дандесом, спльовування є апотропеїчним засобом, який і донині поширений у багатьох світових культурах. Віра в магічну силу слини зафіксована й в українській традиції. Так, на Слобожанщині від уроків злизували дітей або проводили язиком навхрест по виду [14,с.175].

Аби вилікувати від переполоху, зрізали нігті з рук і ніг, потім хрестоподібно стригли волосся на тімені, потилиці, з правої і лівої скроні, хворого ставили біля дверей і в тому місці, куди доходила голова хворого, просвердлювали отвір, клали у нього закатані у віск із "страсної" свічки й забивали (завірчували) осиновим кілочком зі словами: "Викликаю і визиваю із народженого раба Божого (ім'я) супостата, диявола і закликаю" [6,с.34,189,861], коли дитина переросте кілочок, тоді пройде переполох [16,с.55]. Так само лікували грижу у дітей [6,с.344].

Від переполоху брали куряче яйце й качали ним по обличчю, голові й усьому тілу хворого зі словами: "Тут тобі не стояти, жовтої кості не ламати, червоної крові не пити, щирого серця не в'ялити, білого тіла не сушити хрещеного, рожденного раба Божого (ім'я)" [6,с.34].

Ритуальне використання яйця у магічних дійствах зафіксовано у цілому світі, починаючи від австралійських аборигенів [8,с.167] чи мешканцями Тибету [4,с.329]. Деякі вчені вважали, що велика кількість космогонічних міфів представляє початковий стан, хаос як компактну яйцеподібну сферу, в якій не можна виділити жодної форми. "У всіх цих міфах світотворення відбувається через поділ яйця на дві половини, що являють собою Небо і Землю" [4,с.389]. Отож, зрозумілим стає обрядове застосування яйця в усіх ритуалах, що мають забезпечити успіх початку певної дії. Аналогічний принцип лежить і в основі ритуального використання хліба в межах обрядового циклу та усіх терапевтичних діях, адже кожне лікування має бути творенням нової людини. Так, щоб позбутися золотухи, із гарячої хлібної м'якушки робили кульки, якими качали по припухлим залозам [9,с.176].

He менш популярним був метод виливання хвороби. Його застосовували при лікуванні переполоху, волосу. Переполох виливали на віск, на олово, на яйце. Брали непочату воду, наливали в миску, після чого розтоплений віск лили на воду зі словами: "Виливайся, переполох, на дороги, на очерета, на болота, на лісистії міста, де люди не ходять, чоловічий глас ни заходе: батьківський і материнський, денной і ношной, полуношний, дідівський, бабівський, крилящий і трепетащий, до християнина ни доступить, і крові ни побушувать і кості ни зломить, пищі ни отбить і християнського тіла ни стривожить" [6,с.34]. Т. Пархоменко стверджує, що традиція використання воску з метою діагностики та лікування захворювань притаманна не тільки українцям, а й іншим слов'янським народам, наприклад, болгарам, сербам, білорусам. Серед цих народів побутувало уявлення, що разом із розплавленим на вогні воском з організму людини виливаються захворювання та вроки. Дослідниця на основі тотожності слів виливати віск і виливати хворобу такий спосіб лікування відносить до магії, яка діє за принципом аналогії: подібне виліковується подібним [ІІ.с.27]. При виливанні волосу, брали 27 житніх колоски, клали на них хворий палець або хвору частину тіла і лили зверху теплу воду, промовляючи: "Лийся, волос, на колос, водяний, вітряний, прозірний, подуманий, погаданий, підстрітинний. Тут тобі ни стоять і ни бувать, а жовтої кости ни ломить, і білого тіла ни сушить, і червоної крови ни мутить, і сустави ни крутить" [6,с.36]. Іноді до розплавленого олова кидали вуглики і ладан, потім цією водою окроплювали хворого, давали напитися цієї води хворому і доки він пив знахарка хрестоподібно дула на нього, промовляючи: "Будь здоров, та ни лічісь, та по бабкам ни волочись" [6,с.786].

У лікувальній магії населення Української Слобожанщини широко використовувались різноманітні предмети, які на їх думку, повинні були вигнати хворобу з людини.

Українська знахарська традиція дуже часто застосовувала терапевтичну та апотропеїчну силу металевих предметів. Так, для знімання вроків чи захисту від нечистої сили найбільш розповсюдженими предметами на досліджуваній території були ніж, голка, сокира тощо.

Від "колік" брали ніж, злегка торкаючись до хворого місця, промовляли: "Колючка водяна і вітряна, прорізна і подумана і по гадана, підстрілена, спитана, ззідена от лиха і от чоловіка, і от роботи, і от усякої заботи. Bo віки віков. Амінь." [6,с.36,592]. При лікуванні "уроків" щоразу після читання молитви шептуха робить ножем хрест [6,с.737]. При лікуванні вроків на підлогу клали сокиру обухом вниз, лезом догори [10,с.90]. Бабка-повитуха, входячи до хати породілля, іноді клала під поріг металеву пластину, щоб сусідки, які її провідували не наврочили [16,с.54]. Хворим на курячу сліпоту рекомендували дивитися на схід сонця і захід через отвір (вушко) освяченої голки. А щоб ніхто не наврочив наречений і наречена носили освячену голку на груді або на спині, і обов'язково гострим кінцем уверх [7,с.99]. М. Сумцов наголошував на особливому значенні таких предметів, бо майже в усіх народів вони виконували функцію амулетів-оберегів [13,с.8]. Особливого значення надавали так званим "громовим стрілам", які утворюються під час грому, коли архангел Гавриїл спрямовував блискавку на чортів. Після блискавки громова стрілка проходила крізь землю "на другий світ" (Старобільський повіт) і через сім років виходила назад на поверхню. Той, хто знайшов громову стрілу, зберігав її, як святиню. Вона застосовувалася під час різних хвороб і особливо допомагала від колік; вона ж уберігала від ударів грози, відводила усілякі лиха, чари і лихі сили і взагалі приносила щастя і статок в оселю, де зберігалася [І.с.261]. Трансформацією "громової стрілки" можна вважати використання під час обряду знімання уроків ножа, сокири, вугликів, свічки, бо усі вони символізують вогонь, притаманний атрибутам верхнього царства. Цілюща сила вугликів була розповсюджена по всій Україні. їх клали новонародженій дитині під подушку, кидали на поріг хати тощо [12,с.19].

Таким чином, терапевтична дія, яка полягає у ритуальному доторканні до хворого ножем, або будь-яким іншим гострим предметом чи використовування їх під час обряду зцілення, є ще одним свідченням переконання, що "божі стрілки" є носіями енергії, тобто, за словами М. Еліаде "проявом чогось "цілком відмінного", реальності не з нашого світу" [5,с.8]. Такі предмети, як гостре каміння, ножі, сокири, то пірці, голки тощо у ритуальному контексті набувають рис живої істоти і стають носіями енергії міфічного бога, що громом побив "погану силу". Очевидно, громові стріли асоціюються з міфічним поняттям про бога-громовика як своїм походженням і зовнішнім виглядом, так і своїми чудодійними властивостями. На них, як на нащадках єства бога родючості, правди і добра на землі, позначився також відблиск світлих і добродійних рис його характеру. Цілком імовірно, цей останній процес відбувся на ґрунті первісного фетишизму, що одухотворював каміння й інші предмети і наділяв їх потім надприродними силами. Якби там не було, однак громові стріли являють собою в мініатюрі повний відбиток складної сутності добродійного й грізного, світлого і темного бога-громовика [1,с.261-262].

При захворюванні сояшниць на живіт хворого ставили миску з водою, перевертали глечик в миску і ставили уверх дном, у миску також клали ложку ніж і веретено [6,с. З]. "Завійну" лікували качалкою, яку ставили вертикально на стіл, обертали її, супроводжуючи процедуру замовлянням: "Завійна глазна, завійна прозирна, завійна водяна, завійна вітряна, завійна полуночна. Матері Божій, Цариці небесній і всіх святих просю і молю пособити ново родженому, хрещеному, старому (ім'я)" [6,с. ЗЗ]. Інколи використовували дерев'яне відро [6,с.33,344], або до хворого місця прикладали рогач [6,с.946].

Подекуди населення Української Слобожанщини застосовувало спосіб передачі недуг, оснований на дії закону парціальної магії (частина замінює ціле). Він вживався як у знахарській практиці, так і в домашній селянській терапії. Самі способи передачі при певній різноманітності не відзначалися багатством локальних варіантів. Загальнопоширеною, наприклад, була думка, що хворобу можна передати іншій людині, якщо віднести на роздоріжжя і залишити там сорочку або іншу частину одягу хворого, його нігті чи волосся. Існувало повір'я, що ту людину, яка наврочила іншій, слід було остригти, а волосся його спалити [6,с.738]. Хоча зустрічалися жінки, які навпаки були переконані, що волосся не слід кидати у вогонь буде боліти голова [16,с.51]. Іноді використовували й інші предмети хліб, яйце, горщик з кашею, над якими попередньо промовив примовку знахар, монету, рушник або просто шматочок будь-якої тканини, якими обтирали тіло хворого. Будь-який з цих предметів несли на роздоріжжя, і той, хто їх піднімав, забирав і недуг. Так, наприклад, у сл. Мостках, щоб позбутися лихоманки, слід було вранці викупатися і чим витирали тіло (стару сорочку або рушник) винести на дорогу: вірили, що хвороба перейде на того, хто підійме цю сорочку чи рушник [6,с.73]. М. Сумцов зазначав, що люди боялися брати предмети, які лежали на перехресті, вважали їх зачарованими, бо з ними може перейти і хвороба. Хворобу в давні часи переносили замовлянням на палку, камінь, ганчірку, і клали заговорений предмет на дорозі [13,с.19]. Могли ці предмети й просто підкидати тому, кому хотіли передати хворобу.

Від зубного болю робили із дерева кілочок подібний до зуба, знаходили дерево, яке ще зростало, надрізавши у ньому кору, вкладали під неї кілочок таким чином, щоб це місце на дереві припадало на рівень зубів, зав'язати дерево. Коли дерево виросте, так щоб місце, куди покладений кілочок, не буде на рівні зубів хворого, тоді і зуби ніколи боліти не будуть. Навіть, якщо хворий переросте дерево: головне тут, щоб кілочок не співпадав із зубами [2,с.7]. знахарський лікувальний магія слобожанщина

Щоб вилікувати лихоманку, слід було вранці викупатися, обтертися старою сорочкою або рушником й винести їх на дорогу. Вірили, що хвороба перейде на того, хто підійме їх [6,с.73]. Рушником, в який зав'язували пасху, прикривали хвору дитину на "родимчик", коли в неї починалися припадки [7,с.9]. При переполосі одягали сорочку пазухою назад [6,с. 189]. Цікавий метод лікування лихоманки був зафіксований у Куп'янському повіті. Хворого гнітухою вели в сіни (під верх, пічну трубу, бовдур), роздягали його до гола і веліли йти до хати, не оглядаючись; одяг же хворого залишали під бовдуром і придавлювали його гнітом (камінь, яким придавлювали кружки, які прикривали в діжах капусту або сир). Знятий з хворого одяг залишається під каменем до того часу, доки хворий не вилікується [16,с.53].

Іноді хворобу намагалися передати тварині. Щоб вилікувати сухоти, варили двадцять сім галушок із різного борошна, купали в "юшці" до схід сонця, а галушки віддавали собакам [17,с.74]. Подекуди сухоти лікували купанням хворої дитини разом із собакою або кішкою [6,с.344;9,с.185], або мертвими бджолами, щоб передати їм хворобу [9,с.185].

Таким чином, у лікувальній магії населення Української Слобожанщини різноманітні механічні дії (загризання, зализування, завірчування, викачування, виливання), предмети (ніж, голка, веретено, сорочка, рушник, яйце, горщик), поєднуючись із раціональними засобами, посідали помітне місце в практиці народного самолікування.

Список використаних джерел

2. Ветухов А.В. Из этнографических материалов по Харьковской губернии. Харьков: Тип. Печатное дело, 1905,7 с.

3. Дандес А. Сухе та мокре, лихе око. Есей про індоєвропейське та семітське світобачення / Пер. з англ. О. Фешовець та Я. Винницької. // Студії з інтегральної культурології. Thanatos. Львів, 1996. -NI. С. 132-142.

4. Еліаде М. Мефістофель і андрогін / Пер. з фр. Кьорян Г // Мефістофель і андрогін. K.: Основи, 2001. С. 305-467.

5. Еліаде М. Священне і мирське / Пер. з нім. Кьорян E // Мефістофель і андрогін. -K.: Основи, 2001.-С. 7-116.

6. Иванов В.В. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края,Харьков: Издание Харьковского Eyбернского Статистического Комитета, 1898.-Tl,-1012 с.

7. Иванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купьянского уезда Харьковской губернии // Сборник Харьковского историко-филологического общества,Харьков: Тип. "Печатное дело", 1907,Т.17,216 с.

8. Кемпбел Дж. Еерой із тисячею облич / Пер. з англ. О. Мокровольського. К.: Альтернативи, 1999. 392 с.

9. Коваленко E, Манжура И. К народной медицине малоруссов // Этнографическое обозрение,1891,-№4,-С.169-186.

10. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. Киев: В типографии И. и А. Давиденко, 1860. 172 с.

11. Пархоменко Т. Використання воску в народному знахарстві // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся. Випуск І. Рівне, 2001. С. 27-38.

12. Пархоменко Т. Ритуальне використання продуктів бджільництва в родинних обрядах // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся. Випуск III. Рівне: "Перспектива", 2003. С. 17-27.

13. СумцовН.Ф. Личные обереги от сглаза,-Харьков: Тип. Eyбернского Правления, 1896.-20 с.

14. Сумцов М.Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. -X.: Акта, 2002. 282 с.

15. Токарев CA. Религиозные верования восточнославянских народов XIX -начала XX века,М.; JI.: Изд-во Акад. наук СССР, 1957,164 с.

16. Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к "Харьковскому Календарю" на 1889 г., Выпуск 3-й.

17. ЧубинськийП. Мудрість віків: (Укр. Народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського): У 2 кн.: IC.: Мистецтво, 1995. Кн. 2. 224 с.

Размещено на Allbest.ru