Поселення, житло, садиба галицько-волинського історико-політичного пограниччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

УДК 39 : 728 (477.8) "18-19"

Спеціальність 07.00.05 - Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Поселення, житло і садиба галицько-волинського історико-політичного пограниччя

Рачковський Григорій В'ячеславович

Львів - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етнології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: Макарчук Степан Арсентійович, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка, Заслужений діяч науки і техніки України.

Офіційні опоненти:

- Гошко Юрій Григорович, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України;

- Данилюк Архип Григорович, кандидат історичних наук, доцент кафедри географії України Львівського національного університету імені Івана Франка.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться "27" травня 2003 р. о. 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 для захисту дисертацій в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Автореферат розісланий "21" квітня 2003 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук Патер Іван Григорович

Анотації

Рачковський Г.В. Поселення, житло, садиба галицько-волинського історико-політичного пограниччя. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - Етнологія - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Національної Академії Наук України, Львів, 2002.

У дисертації досліджено розвиток соціальних типів поселень на території прикордонних повітів Волинської губернії та суміжних з ними повітів Галичини, формування структури малодвірних поселень, форми планування населених пунктів, типи забудови селянських дворів, відмінності у мережі сільських поселень різних типів по обох сторонах політичного кордону, спільні та відмінні риси у типах забудови дворів та традиційного житла досліджуваної території, локальні особливості в народному будівництві галицьких прикордонних повітів і повітів Волинської губернії.

Ключові слова: Волинь, Волинська губернія, Східна Галичина, пограниччя, поселення, двір, житло.

Рачковский Г.В. Поселение, жилище, усадьба галицко-волынского историко-политического пограничья. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - Этнология - Институт украиноведения им. И. Крипякевича Национальной Академии Наук Украины, Львов, 2002.

В диссертации исследуется развитие социальных типов поселений на территории пограничных уездов Волынской губернии и сопредельных с ними уездов Галичины, раскрыт процесс формирования структуры поселений, развитие форм населенных пунктов, типов застройки крестьянских дворов. Обобщены причины, которые обусловили отличия в формировании сети сельских поселений различных типов по обеим сторонам политической границы. Показаны общие и отличительные черты в типах застройки дворов, традиционном жилище исследуемой территории, влияние законодательства Австрийской и Российской монархий, в частности, строительного, на эти элементы народной материальной культуры. Определены формы планирования поселений с обеих сторон границы. Некоторые локальные особенности в народном строительстве появились под влиянием более интенсивного контактирования галицких пограничных уездов с украинским этнографическим регионом Восточных Карпат, Покутья и Подолья, а уездов Волынской губернии - с регионом Полесья.

Ключевые слова: Волынь, Волынская губерния, Восточная Галичина, пограничье, поселение, двор, жилище.

Rachkovsky Hryhoriy. Settlement, Dwelling, and Farmstead on the Galicia-Volhynia Historical and Political Borderland. Manuscript.

The dissertation for a candidate degree in history by speciality 07.00.05. - Ethnology. - Ivan Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, L'viv, 2002.

The dissertation covers the development of social types of settlements on the territory of borderland districts of Volhynian province and neighbouring Galician districts, the forming of structure of the settlements with small yards, the forms of planing of populated localities the types of peasant buildings, the differences between village settlements on both sides of political boundary, common and different features of building on the yards of traditional dwellings on this territory, and local peculiarities of popular buildings of Galician borderland districts and districts of Volhynian province.

Key words: Volhynia, Volhynian province, Eastern Galicia, border, settlement, court, dwelling.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Поселення, садиба та житло відносяться до найважливіших складових частин матеріальної культури етносу. Особливості природно-географічних, соціально-економічних та історичних умов різних регіонів України сприяли формуванню своєрідних форм поселень, різновидів забудови садиб та типів житла. На основі локальних особливостей традиційної матеріальної і духовної культури українського народу визначаються певні історико-етнографічні регіони.

Однак, відмінний політичний статус територій протягом певного проміжку часу накладав свій відбиток на етнокультурні риси населення. Рівно ж, позитивно чи негативно на уніфікацію народної матеріальної культури впливав політично-адміністративний поділ України останніх століть навіть тоді, коли в адміністративні одиниці входили відмінні в етнографічному відношенні території, як наприклад Волинь і Полісся у Волинській губернії у складі Росії чи Волинське воєводство у складі міжвоєнної Польщі.

Питання етнографічного районування України на сьогодні вивчене недостатньо. При використанні різних підходів історико-політичні та історико-етнографічні землі часто подаються як категорії одного змісту, що, в свою чергу, призводить до неоднозначного трактування категорій.

Територія етнографічної Волині за наслідками трьох поділів Польщі у ХVІІІ ст. була розчленована між Австрією та Росією. У зв'язку з цим частина єдиної волинської етнічної території опинилася в умовах різних політичних режимів. Цей стан підтримувався і в першій половині ХХ ст., коли всі історичні волинські землі були окуповані спочатку Польщею, а згодом Німеччиною. Ці держави в політичному відношенні продовжували зберігати так званий "Сокальський кордон" між колишніми російською та австрійською частинами Західної України. Таким чином, один і той же висхідний етнографічний масив перебував у різних політичних умовах понад 170 років. За цей час на волинських землях, які перебували у складі Королівства Галичини і Володимирії та Російської монархії, відбувалися відмінні процеси в етнополітичних та етнокультурних сферах. Змінювалась субетнічна самосвідомість мешканців австрійської частини волинських земель на галицьку субетнічну самосвідомість. За умов політичної роз'єднаності колись єдиного етнокультурного масиву по обох боках державного кордону з'явилися відмінності у складових частинах матеріальної культури. Поряд із значним доробком учених у сфері політичного, соціально-економічного життя регіону у різні історичні періоди, в етнографічному відношенні ці терени вивчені слабо. Типи та форми сільських поселень окресленої території України, поширеність типів та варіантів забудови селянських дворів, локальні особливості народного житла, попри часткове висвітлення цих компонентів в окремих статтях та монографіях, ще не знайшли належного висвітлення у науковій літературі. Відбиття політичних факторів на характері народної матеріальної культури окремих історико-етнографічних регіонів українською етнографічною наукою досі вивчалося лише принагідно. Таким чином, робота покликана в певній мірі заповнити одну з прогалин сучасної української етнографічної науки.

Дисертація є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка "Етнокультурний розвиток України: історія та сучасність" і пов'язана з вивченням народної матеріальної культури українців в рамках теми.

Об'єкт дослідження - населені пункти, садиба, традиційне житло на території історичної Волині, фактори, які впливали на їх виникнення та розвиток, предметом - соціально-економічні типи та форми сільських поселень, типи й варіанти забудови дворів, архітектурно-конструктивні особливості житла. Вплив законодавства Австрійської та Російської монархій, зокрема, будівельного, на ці елементи народної матеріальної культури.

Мета і завдання дисертації - комплексно вивчити типи та форми сільських поселень, характер розселення, типи і варіанти забудови селянських дворів, традиційне народне житло регіону. Автор прагнув дослідити:

динаміку чисельності населення регіону другої половини ХІХ - початку ХХ століття та її вплив на розвиток соціальних типів поселень;

австрійські та російські актові документи, про зміну мережі та характеру сільських поселень;

колонізаційні процеси та їх вплив на формування структури малодвірних поселень, розвиток форм населених пунктів, типів забудови селянських дворів;

відмінності у формуванні мережі сільських поселень різних типів по обох сторонах політичного кордону;

спільні та відмінні риси у формах поселень, типах забудови дворів та традиційному житлі з обох сторін кордону.

Нижня хронологічна межа дослідження - середина ХІХ ст. - обумовлена скасуванням панщини в Австрії і кріпацтва в Росії. З цього часу політичні режими в обох державах, законодавство, аграрні відносини під впливом розвитку капіталізму набули багатьох аналогічних рис, що, в свою чергу, позначилося також на уніфікації народної матеріальної культури населення підросійської і підавстрійської етнографічної Волині. Верхня межа - Перша світова війна, яка призвела до зміни політичних кордонів, масових депортацій мешканців, великих змін у чисельності і національній структурі населення, до посилення впливу політичних факторів на формування нових поселень, зокрема, колоній і хуторів.

Територіальні межі: прикордонні повіти Волинської губернії Володимирський, Дубнівський і Кременецький, та суміжні з ними адміністративні одиниці Галичини - Бродівський, північна частина Кам'янко-Струмилівського (в межах якої у 1912 р. був сформований Радехівський повіт) та Сокальський повіти, які в сукупності до 1772 р. належали до одного етнографічного масиву, а після цього були поділені політичним кордоном.

Методологічна основа дослідження - принцип об'єктивності та історизму, системний підхід до вивчення культурних, соціально-економічних та політичних явищ у їх розвитку та взаємозв'язках. Автор широко застосовував методи безпосереднього польового дослідження з інтерв'юванням, фіксацією і систематизацією явищ народної культури. Матеріали дослідження оформлені на основі загальнонаукових методів аналізу та синтезу, узагальнення, системно-структурного та проблемно-тематичного методів. Дослідження побудоване на комплексному використанні писемних архівних, польових етнографічних та літературних джерел, наукового доробку попередніх дослідників.

Наукова новизна роботи - дослідження ролі державних структур та державного законодавства в еволюції традиційної культури і побуту сільського населення; виявлення ролі традиції у розвитку сільських поселень, дворів і жител в історичному проміжку часу від середини ХІХ ст. до 1914 р.; виявлення впливу колоністських новацій в галузі планування і облагодження колоній на народне будівництво українців; частково порушено питання про збереження етнокультурних контактів між населенням південно-західної Волині після того, як вона була роз'єднана політичним кордоном

Узагальнення та висновки дисертації можуть бути використані для підготовки наукових праць та навчально-методичних посібників з етнології та історії України ХІХ - поч. ХХ ст., спеціальних курсів у навчальних закладах.

Результати дослідження апробовані у публікаціях та виступах на наукових конференціях: міжнародній науковій конференції "Музею народної архітектури та побуту України - 30 років. Дослідження, збереження, популяризація пам'яток народної культури" (Музей народної архітектури та побуту України, Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ, 2-5 вересня 1999 р.); Всеукраїнській науковій конференції "Українська етнологічна наука на межі ХХ - ХХІ століть" (Львівський національний університет імені Івана Франка, Інститут народознавства НАН України, Львів, 29-30 березня 2001 р.); Тринадцятій науковій сесії Наукового товариства ім. Шевченка секції етнографії та фольклористики (Наукове товариство ім. Шевченка, Львів, 19 березня 2002 р.); Третій всеукраїнській науковій конференції "Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність" (Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет, Подільське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені Максима Рильського НАН України, Кам'янець-Подільський, 18-19 червня 2002 р.); щорічних підсумкових конференціях викладачів історичного факультету (1998, 1999, 2000, 2001 рр.)

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг тексту дисертації - 194 с., перелік джерел та літератури складає 255 позицій.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки та територіальні межі, сформульовано методологічні принципи дослідження, об'єкт і предмет роботи, визначено мету й завдання, розкрито практичне і теоретичне значення дисертації.

У першому розділі проаналізовано джерела та літературу з досліджуваної проблеми.

Основу джерельної бази дослідження складають різноманітні за змістом, походженням, значимістю і характером опубліковані та неопубліковані документи і матеріали.

Велика частина документів зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові, зокрема у фонді 186 "Крайова земельно-податкова комісія Міністерства землеробства та аграрних реформ". Особливо цінними з них є кадастрові карти сіл, складені у першій половині - середині ХІХ ст. та доповнені й виправлені на початку ХХ ст. Багато використаних нами джерел виявлені у справах фонду Волинської губернської землевпорядної комісії (Ф. 226) Державного архіву Житомирської області де зберігаються річні звіти повітових землевпорядних комісій, циркуляри губернських органів влади, що визначали умови утворення нових малодвірних поселень на Волині відповідно до положення реформи початку ХХ ст., подаються докладні плани садиб на новоутворених хуторах, описи хутірних господарств у прикордонних повітах, наводяться факти про кількість сіл у Волинській губернії, що розселилися на хутори.

Загальні відомості про стан і особливості населених пунктів Волині, їх територію і розміри зберігаються у фонді Волинського губернського правління (Ф. 67). Відомості про райони розселення і, відповідно, про кількість та особливості поселень іноземних колоністів знаходяться у матеріалах фонду Канцелярії Волинського губернатора (Ф. 70). Загальні відомості про поселення періоду з 1840 по 1866 рр. на землях, що належали до державних маєтностей, є у справах Волинської палати державного майна (Ф. 58.).

Багато картографічного матеріалу з поселень колишніх трьох повітів Волинської губернії, що прилягали до австрійського кордону, є серед документів обласних державних архівів відповідно до сучасного адміністративно-територіального поділу. Так, частина планів сіл Кременецького повіту зберігається у справах Кременецького повітового межового відомства (Ф. 357) Державного архіву Тернопільської області. Аналогічні матеріали з Дубнівського повіту відклалися в Державному архіві Рівненської області, з Володимирського повіту - в Державному архіві Волинської області.

У справах фонду 413 архіву Волинської області, який називається "Повітові земські управи", є постанови, що були обов'язковими для планування та упорядкування сільських поселень. Окрім загального будівельного законодавства будівництво нових поселень у кожній окремій губернії регулювалося також інструкціями та іншими розпорядженнями окремих органів управління губернії і повітів. Такі інструктивні документи зберігаються у фондах 85 ("Дубнівська повітова землевпорядна комісія"), 16 ("Острозька повітова землевпорядна комісія"), 400 ("Дубнівське повітове по чиншових справах присутствіє") Державного архіву Рівненської області.

Дуже важливу групу джерел склали матеріали власних польових досліджень, що зберігаються в архіві кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка. Протягом 1997-1999 рр. за спеціальною науковою програмою, схваленою кафедрою, дисертант здійснив польові експедиційні дослідження в суміжних районах Львівської, Рівненської та Волинської областей. Збирання фактичного матеріалу відбувалося за методикою експедиції кущового типу, що передбачала проведення досліджень у багатьох населених пунктах на території вздовж колишнього державного кордону Російської імперії та Австро-Угорської монархії, що в наш час в основному збігається з адміністративними кордонами між Львівською, з одного боку, та Волинською і Рівненською областями, з другого, між північними Ланівецьким, Шумським та Кременецьким районами Тернопільської області та іншими районами цієї ж області. Збір польових матеріалів проводився через опитування населення, обстеження різних типів поселень, дворів і жител, фіксацію речових етнографічних пам'яток.

Важливим джерелом є картографічні матеріали. Використано топографічні карти Волинської губернії, що складалися у середині ХІХ ст. військовими відомствами. Серед видань, що містять картографічні матеріали, виділяється книга "Топографическо-статистичекие материалы Юго-Западного края", у якій вміщено детальну карту повітів Волинської губернії.

Окрему групу джерел становлять законодавчі та інші нормативно-правові акти вищих органів державної влади Росії та Австрії, які визначали відповідні правила, вимоги, приписи щодо утворення, планування та впорядкування поселень. У Росії законодавчі акти, що регулювали сферу будівництва, в тому числі у Волинській губернії, були вміщені в "Полном собрании законов Российской империи". Державні акти Австрії з питань будівництва, дворів, поселень у Галичині видавалися часто як збірки законів, розпоряджень та інструкцій. Важливіші закони, особливо ті, що стосувалися спеціально Галичини, видавалися окремими брошурами. Джерелознавче значення мають публікації, які подавали результати обстежень про дотримання будівельного законодавства на місцях, зокрема, у сільській місцевості різних повітів Східної Галичини.

Важливі відомості про соціальні типи поселень, їх величину, соціальну структуру населення відображають статистичні джерела. Це різного роду регіональні збірники, Пам'ятні книжки, Огляди та Статистичні огляди Волинської губернії, видання, що висвітлюють статистику Галичини. Серед опублікованих джерел значний фактичний матеріал подають "Списки поселень Волинської губернії", що були видані у 1906 та 1911 рр. на основі матеріалів, зібраних у 1900 та 1910 рр. "Списки…" містять інформацію про типи поселень, кількість мешканців та дворів у них, віддаль поселень від основних місцевих адміністративних, комунікаційних осередків. Аналогічні відомості про поселення, розташовані на австрійському боці, наводяться в спеціальних довідниках, що складалися для місцевих органів державного правління Я. Біґо Bigo J. Najnowszy skorowidz wszystkich miescowoњсi z przysiуіkami w Krуlestwie Galicyi, Wielkiem Ksiкstwie Krakowskiem i Ksiкstwie Bukowiсskiem z uwzgікdnieniem wszystkich dot№d zaszіych zmian terytorialnych kraju. - Lwуw, 1904.. Позитивною рисою таких довідників є те, що вони містять однотипну інформацію за багато років, що дозволяє бачити чіткі риси змін поселень у їх розвитку, а саме: у 1855, 1886, 1897, 1904 та 1914 рр., зокрема простежити динаміку чисельності населення того чи іншого поселення, а також побачити як змінювався тип поселення, виявити новоутворені населені пункти.

Історіографія розглядається за тематично-хронологічним принципом. Вплив політичних факторів на народну матеріальну культуру спеціально не досліджувався. Хоча у різні періоди фіксувались та аналізувались окремі її аспекти. Поселення Волині були об'єктом дослідження ще з кінця ХІХ - початку ХХ ст. Порівняльна характеристика українських поселень у гірських та рівнинних місцевостях, форм планування садиб та типів хат, в тому числі і в регіоні, який є об'єктом нашого дослідження, зокрема у Бродівському повіті, подана у праці Ф. Вовка "Етнографічні особливості українського народу". В характеристиці сільських населених пунктів Волині Ф. Вовк в основному звертає увагу на загальну конфігурацію поселень та взаємне розташування будівель двору.

Питання типології поселень розглядалося також зарубіжними вченими. Однак у своїх працях вони застосовували відмінні підходи та критерії класифікації, зокрема, форм, що не раз призводило до розбіжностей у висновках досліджень різних авторів. Домінуючим в історіографії дослідників поселень на початку ХХ ст. був так званий антропогеографічний напрямок. Його представники висували географічний фактор як визначальний у становленні та розвитку форм і типів поселень. Чи не найбільш характерною для антропогеографічного напрямку була праця польського дослідника Б. Заборського Zaborski B. O ksztaltaсh wsi w Polscei ich rozmieszczeniu. - Krakуw, 1926., присвячена сільським поселенням Польщі, до складу якої в той час входила територія Волині. У системі класифікації поселень, яку запропонував Б. Заборський, помітною є недосконалість критеріїв, оскільки її основа виводилась як правило з форм поселень. Схема класифікації поселень, запропонована Б. Заборським, була прийнята без критичного осмислення іншими вченими, які у своїх розвідках торкалися питання вивчення поселень, зокрема, на Волині Malicki A. Typy wsi w Polsce. - Lwуw, б.р.; Fiszer A. Rusini: Zarys etnografji Rusi. - Lwуw, 1928..

Великий доробок у галузі дослідження народного житла належить відомому українському вченому В. Січинському, праці якого були опубліковані у міжвоєнний період. Автор звернув увагу на наближення окремих рис жител поблизу Сокаля і Рави-Руської до жител Бойківщини. Селянське житло півдня Волині В. Січинський ототожнював з центральноукраїнським його типом Січинський В. Українська хата в околицях Львова. - Львів, 1924..

Населення Волині і Східної Галичини, ґрунтовний аналіз його національного складу на підставі переписів населення, динаміка зміни його чисельності на території цих земель, кількість колоністів, що в різні роки прибували в край, знаходять висвітлення у декількох працях С.А. Макарчука Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. - Львов, 1983. . Ряд питань, що стосуються форм сільських поселень і типів забудови дворів на території Волині, розглядали з різним ступенем повноти Є.Е. Бломквіст, Д.І. Мишко, Ю.Ф. Хохол, С.В. Безсонов Бломквист Е.. Крестьянские постройки русских, украинцев и белорусов (поселение, жилище и хозяйственне строения) // Восточнославянский этнографический сборник. - Москва: Изд-во АН СССР, 1956; Мишко Д.І. З історії дворища на Україні // Народна творчість та етнографія. - 1963. -  1; Хохол Ю.Ф. Сельское жилище. - К., 1976.; Безсонов С.В. Архитектура Западной Украины. - Москва, 1946.. Основні типи житла в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. виділив В.П. Самойлович. Він окреслив ареали їх побутування. Автор зазначав, що при єдиній основі українського народного будівництва в різні періоди і в різних місцевих умовах воно мало свою специфіку, що зумовлювало своєрідність житла Самойлович В.П. Народна творчість в архітектурі сільського житла. - К., 1961. . До особливостей житла північних районів Львівщини дослідник відніс те, що на фасаді селянського будинку замість двох вікон робилося одне, більших розмірів. Фундаментальною за змістом є праця Г.Ю. Стельмаха про розвиток сільських поселень в Україні Стельмах Г.Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. - К., 1964.. Надання меншого значення географічному фактору відбилося на класифікації поселень, запропонованій Г. Стельмахом. Поселення Волині він відносить до північної зони типів поселень, для яких, за його визначенням, найбільш характерною є вулична форма, а населені пункти південно-західної Волині, за його класифікацією - як перехідний район між центральною зоною у правобережному варіанті і поселеннями рівнинної Галичини. Цю ж територію, враховуючи особливості народного житла, Г. Стельмах відносить до району перехідного типу між Правобережжям України та рівнинною Галичиною. Побутування каркасного зведення стін автор уважає результатом культурних взаємовпливів між українцями та поляками.

Дослідженням народної архітектури Волині присвячена низка праць А.Г. Данилюка Данилюк А.Г. Народне житло Волині другої половини ХIX - початку XX ст. // Народна творчість та етнографія. - 1985. - 6; Данилюк А. Традиційна народна архітектура Волині (на матеріалах експедиційних досліджень музею народної архітектури та побуту у Львові) - Львів, 1996.. Автор зауважував, що на Волині зберігалися давні будівельні традиції. Крім того А.Данилюк вказував, що найпоширенішим типом волинського житла була тридільна хата, яка за конструкцією стін поділялася на кілька варіантів. Конструктивно-технологічні аспекти традиційного народного житла південно-західної частини Волині, локальні особливості і спільні риси з суміжними регіонами простежені у дослідженнях Р.Б. Радовича Радович Р. Особливості опалювальної системи житла північно-західної частини Східної Галичини та південного заходу Волині (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Народознавчі Зошити. - 1999. - № 2; Радович Р. Особливості народного житла південно-західної частини Волині (друга половина ХIХ - початок ХХ століття) // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. - Львів, 1992. - Т. 223.. На основі польових досліджень Р. Радович приходить до висновків, що на території південно-західної частини Волині сформувався оригінальний комплекс житлової будівельної культури, в якому спостерігається ряд локальних особливостей. Ці особливості проявлялися як в конструктивних елементах народної архітектури, так і у деяких деталях системи опалення.

Таким чином, аналіз стану наукової розробки теми дає підставу стверджувати, що вітчизняними і зарубіжними науковцями створено низку праць, в яких з різним ступенем повноти розглядаються питання, які стосуються форм сільських поселень, народної архітектури Волині. Однак існуюча наукова література в окремих випадках лише фрагментарно висвітлює деякі компоненти в типології поселень, поширеності варіантів забудови селянських дворів та локальні особливості житла на теренах галицько-волинського історико-політичного пограниччя.

У другому розділі "Поселення галицько-волинського історико-політичного пограниччя" предметом наукового аналізу стали типологія поселень, їхній кількісний склад. Основними соціальними типами поселень, що історично склалися на території Волині, як і скрізь в Україні, були село, присілок, виселок, хутір. Синхронно із зростанням чисельності населення та розвитком продуктивних сил відбувалися значні зміни у мережі поселень різних типів. Процес збільшення числа населених пунктів також суттєво залежав від певних адміністративних заходів, від зміни визначення критеріїв окремих соціальних типів поселень. Упродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. кількість поселень сільського типу постійно зростала. На досліджуваній території Волині в складі російської держави у 1883 р. загальна кількість поселень складала 1187 одиниць. Зокрема, у Володимирському повіті їх було 577, у Дубнівському - 342, у Кременецькому - 268. У 1911 р. їх загальна кількість зросла тут до 2011 одиниць. На території північних повітів Галичини у середині ХІХ ст. налічувалося 275 сільських поселень, а до 1914 р. чисельність сільських поселень в обстежуваних повітах Галичини збільшилася на 118 одиниць, тобто на 43%.

В першому десятилітті ХХ ст. значно зросла частка малодвірних поселень, особливо таких, які мали до 5 садиб. При цьому збільшувалася також питома вага поселень, що мали понад 100 дворів й одночасно зменшувалася частка поселень, що мали від 20 до 100 дворів. Тобто спостерігаємо тенденцію до дисперсності сільських поселень Волинської губернії, диференціації на малі і великі при зменшенні відносної частки середніх. Суттєвий вплив на виникнення нових поселень, рівно ж як і на зростання населення, мала заохочувана урядом закордонна імміграція іноземців, основний склад якої визначали чеські та німецькі колоністи. У прикордонних повітах Волинської губернії залежність росту кількості поселень від приросту населення мала свої особливості і була дуже неоднаковою: в Дубнівському повіті, де розселювалися головно чеські колоністи, та у Кременецькому повіті, де колоністів майже не було.

Основним типом сільського поселення на Волині, як, зрештою, і в інших регіонах України, було село. Головним фактором, який спричинив процес збільшення кількості сіл, був розвиток малодвірних поселень (переважно присілків). Розвиток поселень у південно-західній частині етнографічної Волині, що адміністративно відповідала північним повітам Східної Галичини, зазнав на собі значного впливу відмінних політично-правових умов Австрії і в значній мірі характеризувався особливостями, властивими для інших українських земель у складі Австрійської держави. У середині ХІХ ст. на території Бродівського, Сокальського та Радехівського повітів Східної Галичини з 275 зафіксованих сільських поселень статус села мали 207 (75%). У кінці ХІХ ст. тут були 223 села з 359 сільських поселень, або 62%. На початку ХХ ст. - 60,8% (224 з 368 сільських поселень), а в 1914 р. - 56,2%, (221 з 393 сільських поселень).

Значну групу волинських сільських поселень становили "присілки" ("висілки"). Загалом на початку ХХ ст. у Волинській губернії були 244 присілки. В трьох прикордонних повітах їх нараховувалось 65, або 26% від усіх поселень цього типу в губернії. Явище зростання кількості присілків у другій половині ХІХ ст. було властивим також для повітів на австрійському боці. Впродовж 50-80-х рр. ХІХ ст. присілки з'явилися біля 22 сіл, при яких раніше їх не було. Всього ж протягом вказаного часу статусу присілка набули 59 нових поселень, з яких 3 були раніше селами, а 8 присілків взагалі зникли. Отже, присілок був тим основним типом поселень, за рахунок якого у північних повітах Галичини збільшувалася кількість поселень загалом.

Поряд з присілками серед малодвірних поселень числились також хутори, ферми, урочища, лісничівки. Часто малодвірні поселення, відмінні за своїм походженням та в соціально-економічному відношенні, позначалися однаковою назвою, і навпаки, поселення одного і того ж типу виступали під різними назвами.

Дуже поширеним типом поселення був "хутір". Урочища, хутори, ферми як типи сільських поселень особливо чітких відмінних соціальних ознак не мали. Тому самого означення типу не завжди було достатньо, щоб судити про їх дійсний статус. На фоні не досить чіткого означення малодвірних поселень виразну тенденцію до постійного збільшення як абсолютної їх кількості, так і відносної їх частки впродовж усього досліджуваного часу мали лише хутори, для яких властивим ставали фермерські методи господарювання. В Австрії скасування панщини відбулося раніше, ніж у Російській імперії, однак на зміні структури поселень воно позначилося менше, зокрема на розвитку малодвірних форм. При збереженні великої земельної власності в Австрії не знаходилось вільних земель для утворення нових поселень. Нові господарства утворювалися переважно після поділу батьківських. Однак в тих місцевостях, де селяни мали змогу придбати землю великих маєтків, поставали не тільки нові колонії, але й цілі села, що за своїм плануванням відрізнялися від давніх поселень. На форми і характер нових поселень безпосередньо впливала держава, а не землевласники. Проте більшості сільських поселень у Галичині суттєво не торкнулася жодна реформа, через збільшення своїх розмірів або виділення присілків вони продовжували розвиватися до того часу, поки це було можливо.

На території галицької Волині поселення з незначною кількістю дворів, як правило, не відносили до окремих населених пунктів, а подавали як частини села, поблизу котрого вони знаходилися. Хутори на момент свого виникнення не раз були однодвірними чи малодвірними поселеннями. Іноді вони переростали у багатодвірні поселення, а деякі з них зникали зовсім.

На рубежі ХІХ - ХХ ст. процес виселення на хутори у підросійській частині Волині ще не був ініційований державними чинниками, а проходив стихійно, з власної ініціативи селян, часто всупереч місцевій адміністрації. Наступним етапом, що прискорив виникнення нових поселень, стала аграрна реформа П.А. Столипіна. Під впливом реформи до 1910 р. у Кременецькому повіті вже виникло 171 хуторів і урочищ, у Дубнівському повіті - 165, у Володимирському повіті кількість хуторів збільшилася до 160 одиниць. Процес утворення нових хуторів продовжувався аж до початку Першої світової війни. Є підстави вважати, що урядова підтримка виходу селян на хутори і розвитку у Волинській губернії господарств фермерського типу була зумовлена певними регіональними причинами: відносно великою частиною польського поміщицького землеволодіння, що в намірах російської влади підлягало обмеженню, наявністю хутірного типу господарств чеських та німецьких колоністів, на противагу яким влада прагнула створити також товарні господарства "русских" селян, прикордонним статусом Волинської губернії.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на території Волині відбулися суттєві зміни в мережі поселень, виникла значна кількість нових населених пунктів різних типів. При зростанні чисельності сіл у 2,5 рази, кількість поселень хутірного типу збільшилась у 41 раз (з 78 одиниць у 60-х рр. ХІХ ст. до 3213 одиниць на початку ХХ ст.). Зростанню загальної кількості сільських поселень Волині сприяло також переселення іноземних колоністів - чехів та німців.

На досліджуваній території різними були форми сільських поселень: безсистемні, рядові, комбіновані та вуличні. На матеріальну культуру населення південно-західної частини Волині в цілому і на поселення зокрема наклали свій відбиток природно-географічні умови: рельєф, гідромережа, клімат та родючість ґрунтів. У ХІХ - на початку ХХ ст. серед безсистемних поселень цих теренів переважали безсистемно скупчені. Рядові поселення в досліджуваному краю виступають у двох різновидах - придорожньому та спорадично прирічковому. Вже наприкінці ХІХ ст. поширеним різновидом прирічкового поселення стала дворядова форма, що виросла в процесі розвитку давнішого поселення з однорядового. В кінці ХІХ ст. спостерігається тенденція розвитку поселень однорядової форми у дворядові та комбіновані. На поширення поселень з рядовою формою планування в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. впливали фінансові інституції, зокрема, Селянський поземельний банк. Однак з часом, у процесі розростання сіл, їх рядова форма планування могла втрачатися, не раз еволюціонізуючи до безсистемної. Широкого розповсюдження набули поселення комбінованої форми. Такі поселення у своєму плані найчастіше поєднували елементи безсистемної, рядової та, спорадично, вуличної форм, при скупченому типі забудови. Як правило, вони формувалися через зростання кількості садиб, розширення площі забудови садиб або населених пунктів. У ХІХ - на початку ХХ ст. багато сіл рядової, безсистемної і комбінованої забудови мали тенденцію розвитку в напрямку до вуличного планування. Але особливо характерним вуличне планування було для колоній, насамперед німецьких. В цілому в ХІХ ст. найбільш поширеною формою сільських поселень на Волині була безсистемно-скупчена. Однак з кінця ХІХ ст. намітилась тенденція до збільшення кількості поселень з розсіяним типом розселення. Вона також захопила вже існуючі поселення рядової та безсистемної форми.

Уряди як Австрії, так і Російської імперії намагалися регулювати сільське будівництво в законодавчому порядку. Правила та норми будівництва, які впроваджувалися, мали забезпечити, на думку урядовців, елементарні вимоги санітарії та протипожежної безпеки. Однак будівельне законодавство обох держав не справило відчутного впливу на планування сільських поселень, оскільки не враховувало конкретних природно-географічних та соціально-економічних умов. Переважно за попередньо складеними планами засновувалися тільки колонії, які майже кожного разу мали регулярний тип розселення.

У третьому розділі "Народна техніка будівництва. Планування житла та садиби" розглядаються типи й варіанти забудови дворів на пограниччі, конструктивно-технологічні аспекти традиційного народного житла Волині, їхні локальні особливості та вплив законодавства обох держав, зокрема, будівельного, на ці елементи народної матеріальної культури.

На досліджуваній території побутували двори трьох типів забудови: вільний, зімкнутий та замкнутий. З обох боків політичного кордону в ХІХ - на початку ХХ ст. найбільш поширеним був вільний тип. Залежно від розміщення хати і господарських будівель виділялися кілька варіантів вільної забудови двору: безсистемний, Г-подібний та П-подібний, що були зумовлені типами поселень, господарськими та соціальними факторами, пов'язаними, насамперед, з величиною земельних володінь господаря. Вільне планування двору з безсистемним розташуванням будівель у ньому на початку ХХ ст. селяни перенесли також на хутори. Спорадично на розглядуваній території траплялися двори замкнутого типу забудови. Побутували також зімкнуті однорядові двори, в яких під одним дахом з житловим приміщенням, сіньми і коморою знаходилися господарські будівлі.

Будівельне законодавство Австрійської монархії та Російської імперії поширювало свій вплив і на форми дворів. Головною вимогою будівельного статуту щодо розміщення будівель на подвір'ї було забезпечення пожежної безпеки. В Австрії існував цілий ряд вимог щодо взаємного розташування будинків у дворі. Схожі вимоги мало і російське законодавство. Однак, як в Австрії, так і в Росії будівельне законодавство суттєво не вплинуло на забудову селянських дворів. Тільки на початку ХХ ст., в ході реалізації столипінської аграрної реформи і переселення селян на хутори в російського уряду з'явилася можливість хоч якось впливати на дотримання селянами будівельних правил.

Роль природнокліматичних умов і використання місцевих будівельних матеріалів в значній мірі обумовлювали своєрідність селянського житла цього регіону. Від середини ХІХ ст. основною планувальною структурою виступає тут трикамерне житло, яке в горизонтальному плануванні складалося із трьох камер: житлове приміщення (хата) + сіни + комора. Водночас цей тип житла за розміщенням приміщень мав свої локальні варіанти. Найчастіше побутував варіант трикамерного житла, сіни якого знаходились між житловою камерою та коморою і мали два виходи ("навиліт"). Відмінною особливістю жител північних повітів Східної Галичини було широке побутування ґанків. На досліджуваній території Волині поширеним варіантом традиційного тридільного житла була хата з виділеними по ширині житлового приміщення ванькирем. Ускладнення планування в житловій частині хати забезпечувала зміна в конструкції печі. На відміну від хат у південних повітах Волинської губернії, на галицькому боці досліджуваного регіону причілкова стіна житла часто мала одне вікно.

У ХІХ ст. у дерев'яній архітектурі досліджуваного регіону за технікою будівництва було два типи жител: зрубні, побудовані способом в'язання колод у замки, і каркасні, зведені на вмонтованих по периметру в підвалини стовпах. І на австрійському, і на російському боці етнографічної Волині зрубні житла будували із плах та брусів, рідше - із півкругляків і кругляків місцевих порід дерева. Зрубна, і каркасна техніки в одній будівлі часто поєднувались. Стіни сіней на всій досліджуваній території білили тільки зовні. Зрідка забілювали ще й фасадну стіну комори. Траплялися будівлі, в яких білили тільки стіни житлової частини, а стіни комори і сіней залишали небіленими.

Висновки

1. У ХІХ ст. під дією соціально-економічних і природно-географічних умов у різних регіонах України склалися регіональні типи народного будівництва, які відрізнялися місцевими архітектурно-художніми і конструктивно-технічними особливостями. Регіональні особливості знайшли своє відображення не тільки в характері традиційних споруд, але й простежуються в забудові селянських дворів і поселень у цілому.

2. На досліджуваній території у ХІХ - на початку ХХ ст. село було основним соціально-економічним типом поселення. Поряд з ним широко побутували колонії та малодвірні поселення, зокрема такі, як хутори, присілки, виселки, урочища та ферми. При поширенні з обох боків австро-російського кордону однакових типів поселень, були істотні відмінності у відносній частці поселень тих чи інших соціальних типів, зокрема сіл, колоній та хуторів як малодвірних населених пунктів.

3. На території Волині, що перебувала у складі Російської імперії, значно більшого поширення набули малодвірні поселення хутірного типу. Чисельне зростання хуторів у Волинській губернії було зумовлене цілеспрямованими діями російського уряду, покликаними перетворити губернію на показову в галузі інтенсивних методів ведення селянського господарства фермерського типу. Важливою умовою підвищення рівня господарювання вважався вихід селян на хутори, який заохочувався державою. Впродовж другої половини ХІХ ст. і до 1914 р. чисельність сіл зросла тут у 2,5 рази, а поселень хутірського типу - у 41 раз. Найбільше поселень на одиницю площі серед трьох прикордонних повітів Волинської губернії було в Дубнівському повіті, що стало наслідком значних темпів приросту поселень. У всіх повітах великою стала частка малодвірних поселень. У Дубнівському повіті вона складала 33%, у Кременецькому - 39,7%, у Володимирському ж - 24,5%.

4. На розвиток сільських поселень у південно-західній частині етнографічної Волині, що входила до складу Східної Галичині, політика австрійського уряду впливала менше. Тут поселення розвивалися через збільшення розмірів або ж виділення присілків.

5. Відмінною рисою у характері соціальних типів поселень з обох боків кордону була різниця у частці поселень колоністів. В Галичині, як і у Волинській губернії, існували колонії, що виникали внаслідок сприяння урядами двох країн переселенню на ці території німців, чехів та ін. Отже поселення колоністів були з обох боків кордону. Але підросійська Волинь відзначалася відносно більшою їх часткою серед усіх поселень.

6. За розміщенням дворів у поселеннях, найбільш поширеними формами планування з обох боків кордону були безсистемні, рядові та комбіновані. Проте вже від кінця ХІХ ст. в результаті розростання забудови сільських населених пунктів традиційні типи планування в чистому вигляді зустрічалися рідко. В більшості випадків планувальні структури поселень ускладнювались, хоч їхні загальні контури, сформовані в давніші часи, продовжували зберігатися. Як правило, формування сільських поселень здійснювалося без яких-небудь попередньо розроблених планів, але кожного разу під сильним впливом регіональних традицій, причому як у складанні конфігурації поселень, так і в розташуванні дворів щодо сільських комунікацій та сторін світу, орієнтації хат, взаємному плануванні частин садиби - двору, городу, саду. Найбільш поширеними вздовж колишнього політичного кордону в кінці ХІХ ст. були поселення безсистемної та комбінованої форм. В останніх найчастіше траплялися елементи рядового, безсистемного та вуличного планування одночасно. На території південних повітів Волинської губернії під впливом державних органів, які реалізовували аграрну політику російського уряду на початку ХХ ст., великого поширення набули поселення рядової форми з розсіяним типом розселення. Поселення цієї форми стали особливо характерними для рівнинних районів Володимирського, Дубнівського та частини Кременецького повітів. Крім того, розвиток типів планування поселень проходив через поєднання в одному поселенні кількох форм. Вулична форма поселень траплялася по обидва боки австро-російського кордону. Вуличне планування було характерним насамперед для колоній та частин поселень корінних мешканців, в яких проживали колоністи.

7. Політичний поділ етнографічної Волині, що наступив з 1772 р., хоч і зумовив значні відмінності в соціально-економічному становищі селян з обох боків австро-російського кордону, все ж не викликав суттєвих змін у матеріалі, будівельній техніці, плануванні і формі будівель. Деякі локальні особливості в народному будівництві швидше появились під впливом інтенсивнішого контактування галицьких прикордонних повітів з українським етнографічним регіоном Східних Карпат, Покуття і Поділля, а повітів Волинської губернії - з регіоном Полісся. Вони полягали у розміщенні вікон, поширеності окремих архітектурно-конструктивних елементів. Помітною відмінністю в плануванні традиційної трикамерної хати був спосіб виділення в житловому приміщенні ванькиру. В повітах Волинської губернії, подібно як на Поділлі, ванькир переважно утворювали, перегородивши хату по ширині піччю та грубкою, а в галицьких повітах етнографічної Волині, як зрештою і на Підкарпатті, між хатою і ванькиром зводилась стіна, що входила в конструкцію зрубу. Однак ці відмінності були спричинені зовсім не законодавчими приписами та нормативами будівництва, а сформувалися завдяки культурно-побутовим контактам з іншими етнографічними регіонами. галичина волинський повіт забудова

8. Характерною особливістю південно-західної частини етнографічної Волині було повсюдне поширення димаря, виведеного понад дах. Особливістю традиційних планувальних типів житла Волині слід вважати широке побутування у трикамерному житлі сіней з наскрізними дверима. Виступання аналогічних елементів народної матеріальної культури з обох боків політичного кордону було обумовлене також етнокультурними контактами між підросійськими і підавстрійськими українцями, які всупереч політичному роз'єднанню все ж мали місце у всі часи.

9. Австрійське та російське будівельні законодавства не могли справити відчутного впливу на планування сільських поселень та забудову дворів на території етнографічної Волині ще й через те, що вони не враховували конкретних природно-географічних та соціально-економічних умов, давніх місцевих будівельних традицій.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Розвиток хуторів на Волині кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Народознавчі зошити. - Львів, 1999. № 4. - С. 571-573.

Законодавче регулювання сільського будівництва в Галичині за часів Австрійської монархії // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів, 1999. - Вип. 2. - С. 76-78.

Законодавче регулювання сільського будівництва в Австро-Угорщині та Росії ХІХ - поч. ХХ ст. // Матеріали наукової конференції "Музею народної архітектури та побуту України - 30 років. Дослідження, збереження, популяризація пам'яток народної культури". - К., 2002. - С. 145-156

Розвиток поселень на Волині наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. // Народознавчі зошити. - Львів, 2001. - № 3. - С. 539-543.

Типи дворів уздовж колишнього австрійсько-російського кордону територією історичної Волині (середина ХІХ - початок ХХ ст.) // Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність. Науковий збірник. - Кам'янець-Подільський, 2002. - С. 342-352.

Размещено на Allbest.ru