Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ШЛЮБ І СІМ'Я У БОЙКІВ КАРПАТ НАПРИКІНЦІ ХІХ ст. - ДО 1939 р.

Галько Оксана Юріївна

УДК 392.5 (477.86/87) “18”/”19”

Спеціальність - 07.00.05 - Етнологія

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий доктор історичних наук, професор

керівник: Борисенко Валентина Кирилівна,

професор кафедри етнології та краєзнавства

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні доктор історичних наук, професор

опоненти: Панчук Май Іванович,

завідуючий відділом національних меншин Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України

кандидат історичних наук

Бондаренко Галина Борисівна,

старший науковий співробітник

Інституту мистецтвознавства, фольклористики та

етнології імені М. Рильського НАН України

Провідна установа: Інститут народознавства НАН України (м. Львів)

Автореферат розісланий 15.01.2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

шлюб сім'я бойківська карпати

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (7 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (20 сторінок, 288 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок.

Вступ. Актуальність теми. Від часу здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку етнології, який відзначається посиленням уваги до духовної культури народу та його етнографічних груп. Особливу зацікавленість для етнографічних досліджень становить аналіз відмінних локальних характеристик субетносів Карпатського регіону - бойків, гуцулів та лемків.

З'ясування етногенетичних питань українського народу на науковому рівні є неможливим без дослідження духовної культури гірського населення Карпат - бойків. Спричинені специфікою культури бойків виникали недостатньо вмотивовані гіпотези щодо їх походження - окремі дослідники виводили родовід бойків від кельтів. Тому саме від вивчення взаємостосунків у бойківській родині, особливостей сімейної та календарної обрядовості в контексті української культури залежить якість та ефективність вирішення певних проблем культурної антропології та історії України.

Актуальність дослідження визначається і тим, що чимало етнографічних особливостей бойків є одними з найважливіших і водночас найменш досліджених проблем в українській академічній науці. Взаємостосунки у бойківській родині, специфіка сімейної обрядовості та відтінки звичаєвого права, які регулювали сімейне життя на повсякденному рівні, спеціально не досліджувалися. У сучасній етнографічній науці спеціальних праць такого характеру поки що не створено, але окремі сюжети етнографічних досліджень засвідчують зростання інтересу до вивчення сімейних відносин. Крім цього аналіз шлюбно-сімейних зв'язків дозволяє простежити гендерні мотиви, виявити важливі механізми етнопедагогіки, з'ясувати їх вплив на гуманістичні та демократичні цінності українства.

Об'єктом дослідження є етнографічна група українців - бойки Карпат.

Предметом дослідження є розвиток сімейно-шлюбних стосунків бойківської родини, регламентування звичаєвим правом та традицією внутрішньосімейних відносин і морального фону в сім'ї, виховання та догляд дітей, а також родинні звичаї, обряди й традиції, які побутували в житті бойківської сім'ї.

Стан наукової розробки теми. Монографічних досліджень шлюбно-сімейних стосунків бойків Карпат не існує. Побіжно цю тему висвітлювали в Карпатознавчих працях та підручниках, присвячених етнології та краєзнавству.

Дослідження теми розпочав поляк І. Любич-Червінський у монографії “Околиця Задністерська між Стриєм і Ломницею” (Львів, 1811), де він описав сімейну обрядовість бойків с. Довпотова на Стрийщині (Східна Бойківщина), а також торкнувся окремих питань сімейних стосунків, виховання дітей Czerwinski L.I. Okolica za-Dniestrska miкdzy Stryiem i Јomnic№. - S. 211-252..

Продовжили вивчення теми вчені І. Франко, О. Франко, В. Охримович та М. Зубрицький. І. Франко, здійснивши ряд подорожей по території Центральної та Східної Бойківщини, описав свої враження у статті “Етнографічна експедиція на Бойківщину” Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину // Жовтень. - 1972. - № 8. - С. 112-119; № 9. - С. 137-143.. Він, зокрема, детально проаналізував статус членів великої родини, трансформацію її форм (від великої до малої і навпаки), акти передачі влади і майна. О. Франко у статті “Карпатські бойки і їх родинне життя” проаналізувала окремі моменти сімейних стосунків у великій родині на Турківщині (Центральна Бойківщина), описала функціонування інституту “завітці”, надання чи поділ спадку Франко О. Карпатські бойки і їх родинне життя // Перший вінок (жіночий альманах). - Львів, 1887. - С. 217-230.. Питання існування великої родини на терені Бойківщини підтвердив у статті “Велика родина в Мшанци Старосамбірського повіта” М. Зубрицький, який порівняв різні форми успадкування влади і майна у великій родині Зубрицький М. Велика родина в Мшанци Старосамбірського повіта // Записки Наукового товариства Шевченка. - Львів, 1906. - Т. 73. - С. 119-124.. Ті ж самі аспекти проблеми на етнофактологічному матеріалі сіл Волосянка і Семичів висвітлив В. Охримович у статті “Про родову спільність в Скільських горах”. де він створив трьохступеневу класифікацію спільності майна у великій родині Охримович В. Про родову спільність в Скільських горах // Народ. - Львів, 1890. - № 7. - С. 89-91.. В наступній праці “Жіноча доля в Скільських горах” Охримович В. Жіноча доля в Скільських горах // Там само. - С. 277-278. автор проаналізував становище жінки у великій та малій родинах, зазначав її права та обов'язки, торкається інституту приймацтва.

В 30-40-ві роки ХХ ст. історіографія поповнилася розвідками І. Максимчука, І. Симоненка та польського дослідника Я. Фальковського. І. Масимчук у статті “Деякі інституції звичаєвого права в Старосамбірщині” найповніше дослідив надання у спадок віна, класифікував надання спадку на основі взаємодомовленостей між батьками і дітьми Максимчук І. Деякі інституції звичаєвого права в Старосамбірщині // Літопис Бойківщини. - Самбір, 1939. - Річн. 9, ч. 11. - С. 5-67.. І. Симоненко у нарисі “До історії сімейної общини на Закарпатті” на основі шлюбно-майнових відносин довів існування пережитків патронімій на Закарпатті Симоненко І. До історії сімейної общини на Закарпатті // Матеріали з етнографії та художнього промислу. - К., 1954. - № 1. - С. 5-15.. Я. Фальковський у монографії “Західне пограниччя Гуцульщини: Долинами Пруту, Бистриці Наддвірнянської, Бистриці Солотвинської та Ломниці” безпосередньо торкається внутрішньо сімейних стосунків бойків, відносин між батьками і дітьми, їх регламентування традицією і громадськістю Falkowski J. Zachodnie pogranicze Huculszczyzny: Dolinami Prutu, Bystrycy Naddwуrсianskiej, Bystrycy Solotwinskiej i Јomnicy. - Lwуw, 1937. - 170 s..

Дані праці є цінним фактологічним матеріалом, але вони не містять цілісної картини соціально-економічного функціонування різних форм сім'ї у бойків.

Першою узагальнюючою працею з даної теми є монографія “Бойківщина” (К., 1983) Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження / За ред. Ю.Гошка. - К., 1983. - С. 184-242.. Однак шлюбно-сімейне питання там висвітлено досить побіжно і має швидше ознайомчий характер. Тут автори реконструювали сімейний побут бойків наприкінці ХІХ -початку ХХ ст., висвітлили окремі аспекти звичаєвого права, які регламентували майнові відносини.

В 90-х роках ХХ ст. розпочали детальніше вивчати морально-психологічні та соціально-економічні аспекти буття бойків Карпат. Саме їх досліджувала Г. Горинь в працях “Громадський побут сільського населення Українських Карпат” (К., 1993) та “Приватна та громадська власність бойків другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст.” Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ - 30-і роки ХХ ст.). - К., 1993. - 197 с.. В обох працях класифіковано окремі аспекти звичаєвого права, яким регламентувалися майнові й моральні взаємини бойків, проаналізовано вплив народної традиції на успадкування, дарування, духівниці, розглянуто особливості передачі спадку, вплив громади на внутрішньосімейні стосунки бойків. Подібні проблеми, але в інший хронологічний відрізок часу, на основі архівних матеріалів висвітлює в своїй монографії Ю. Гошко Гошко Ю. Звичаєве право населення Українських Карпат і Прикарпаття XIV-ХІХ ст. - Львів, 1999. - 336 с..

Етнолог Р. Чмелик у монографії детально висвітлив структуру і функції родини, сімейні взаємовідносини та сімейний побут, виховання дітей Чмелик Р. Мала українська селянська сім'я другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - Львів, 1999. - С. 15-133..

Огляд відповідної літератури дозволив зробити висновок про відсутність комплексного дослідження шлюбно-сімейних стосунків бойків Карпат.

Хронологічні межі дослідження визначені кінцем ХІХ - 30-ми роками ХХ ст. Початок цього періоду пов'язаний з активним збором етнографічного матеріалу на території Бойківщини, який до цього часу майже не проводився, кінець - із приєднанням Західної України до УРСР, що спричинило радикальні зміни в духовній культурі бойків.

Географічні межі дослідження. Бойківщина знаходиться в гірській системі західної частини Українських Карпат. На основі етнографічних та мовно-діалектичних даних можна стверджувати, що на кінець ХІХ - початок ХХ ст. бойки проживали між рікою Ломницею на Сході і верхів'ям Сяну на Заході, північну межу становлять передгір'я Карпат південніше Дністра, південну - Полонинський хребет між верхів'ями рік Ужа і Тересви на Закарпатті. За сучасним адміністративним поділом вказана територія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і майже весь Долинський райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Межигірського і Великоберезнянського районів та весь Воловецький Закарпатської області.

Мета й завдання дисертації. Мета полягає у відтворенні цілісної картини життєдіяльності бойківської родини в різних аспектах із врахуванням локальної специфіки даного регіону.

У відповідності з метою дослідження ставляться такі завдання:

- дослідити форми бойківської сім'ї наприкінці ХІХ - в 30-х роках ХХ ст.;

- висвітлити традиції укладення шлюбу бойків;

- простежити локальну специфіку весільних звичаїв у системі загальноукраїнської традиції;

- визначити тенденції та специфіку успадкування родинної влади й майна представниками різних статей та поколінь;

- відтворити локальні особливості функціонування святково-обрядової звичаєвості (родильних, поховальних та календарних обрядів) у бойківській родині;

- охарактеризувати етнопедагогічні традиції виховання дітей та молоді в бойківській родині;

- з'ясувати психологічні константи у взаємовідносинах подружжя;

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, об'єктивності, системності. В роботі комплексно використано методи опитування, інтерв'ю, ареально-географічний, порівняльно-історичний, ретроспективної реконструкції, порівняльно-етнографічний.

Головним методом одержання інформації було опитування, що застосовувалося у вигляді індивідуальної бесіди з респондентом за визначеною програмою. Вербальна інформація була зібрана шляхом опитування респондентів за заздалегідь підготованими запитальниками, а також в ході безпосередньої бесіди. При цьому широко використовувався метод інтерв'ю , особливо у випадках, коли було потрібно поглиблене вивчення психологічних та етнокультурних характеристик. Застосовано дві форми інтерв'ю: 1) глибинне, з основними інформаторами, з наступним доповненням отриманих інтерв'ю вторинними, менш компетентними інформаторами; 2) тематичне інтерв'ю у великої кількості інформаторів.

Крім цього у роботі був використаний ареально-географічний метод, який дав можливість виділити загальні і відмінні елементи у традиціях і звичаях сімейної та календарної обрядовостей бойків.

Застосування методу ретроспективної реконструкції дозволило виявити ті специфічні елементи духовної культури бойків, які своїми коренями ідуть у сиву давнину.

За допомогою іcторико-порівняльного та порівняльно-етнографічного методів шлюбно-сімейні стосунки розглянуті в хронологічній послідовності, зміні, порівнянні.

Джерельну базу дисертації становлять неопубліковані та друковані етнографічні й фольклористичні матеріали, зібрані українськими етнографами протягом ХІХ - ХХ ст. В основі роботи - авторські польові етнографічні матеріали, зібрані під час літньої експедиції 2000 р. Експедиція проводилася в Сколівському (села Гребенів, Тернавка, Лавочне, Головецько, Орява, Тухолька, Плав'є Бринівка, Плав'є Вандрусівка, Корчин, Крушельниця, Грабовець, Пшонець, Нижнє Синьовидне, Верхнє Синьовидне, Тишівниця, Побук, Труханів), Стрийському (села Стинава, Любинці, Розгірче, Довголука), Турківському (села Матків, Нагірне, Долинівка) районах. Дисертантка опитала понад 100 інформаторів, з яких 90% складають люди віком від 75 років і старші. В процесі збирання матеріалу основну увагу було зосереджено на питаннях майнового підгрунтя укладення шлюбу, отриманні та передачі віна, з'ясовувалося психологічне тло сімейних взаємовідносин, стосунків між членами родини, соціалізація та виховання підростаючого покоління бойківської родини. Польові матеріали дисертанта зберігаються в архіві Інституту народознавства м.Львова (ф. 1, оп. 2, од.зб. 561).

Крім польових матеріалів автора в роботу залучені польові записи Ю.Гошка та Є.Сявавко, присвячені соціально-економічним та етнопедагогічним питанням бойківської родини. Матеріали були зібрані в 1976 р. під час експедиції науковців Інституту народознавства на Сколівщину (ф.1, оп. 2, од.зб. 226, 227).

При написанні роботи були використані документи з приватного архіву Григорія Дем'яна - кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту народознавства НАН України у м.Львові (протоколи та ухвали судових засідань, шкільні посвідчення, особисті документи), які дали змогу відтворити картину проведення судових процесів між родичами, рідними чи прийомними дітьми за переділ спадку - землі, грошей, крім цього торкнутися діяльності шкіл різних періодів: польського, австрійського, радянського. Важливим доповненням шкільних документів є матеріали фонду товариства “Просвіти” (ф. 348, оп. 1, од.зб. 7264, 7265, 7266, 7270), які знаходяться в Центральному державному історичному архіві України м. Львова. Вони дають відомості про існування та розвиток жіночих шкіл на Бойківщині.

Матеріали рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України застосовувалися для порівняльного аналізу сімейної обрядовості бойків. Етнографічні записи фонду збірників (ф. 14-3, од.зб. 6, 429) та експедицій (ф. 14-5, од.зб. 395, 508) містили записи про сімейну обрядовість різних куточків Бойківщини.

Деякі відомості почерпнуто нами з локальних розвідок етнографів другої половини ХІХ ст. описового характеру. Сюди слід зарахувати описи В.Гнатюка, В. Левинського, Ю. Кміта, З. Кузелі Гнатюк В. Бойківське весілє в Мшанци (Старосамбірського повіта) // Матеріали до українсько-руської етнольогії. - Львів, 1908. - Т. 10. - С. 1-29; Левинський В. Бойківське весілля в Доброгостові (Турчанського повіта) // Там само. - С. 100-120; Кміт Ю. Бойківське весілля в Гвіздци // Там само. - С. 82-100; Кузеля З. Бойківське весілля в Лавочнім // Там само. - С. 121-150.. Відомості, почерпнуті із цих праць, дають змогу провести ареально-географічний та порівняльно-етнографічний аналіз весільного обряду бойків.

Ці групи джерел є інформативно неоднорідно насиченими, однак взяті в сукупності, вони дають необхідну фактичну основу для цілісного дослідження шлюбно-сімейних стосунків бойків Карпат.

Наукова новизна дисертації зумовлена постановкою та розробкою актуальної карпатознавчої проблеми, яка ще не отримала належного висвітлення в етнографічній науці. Вперше на основі польових та маловивчених архівних матеріалах робиться спроба реконструкції шлюбно-сімейних стосунків бойків наприкінці ХІХ - 30-х років ХХ ст. Удосконалено висновки попередників про історичні форми бойківської родини. Поглиблено термінологію спорідненості бойків. Здійснено ареально-географічний аналіз локальних особливостей сімейної і календарної обрядовості бойків. До наукового обігу впроваджено невідомі раніше документи із приватних архівів, записи польових матеріалів автора.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у можливості її застосування для створення науково-узагальнюючих праць про українську сім'ю, для дослідження специфіки в обрядовості Карпатського регіону, підготовки навчальних посібників, при розробці лекційних курсів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки дисертації обговорені на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-й річниці відновлення дипломатичних взаємин між Україною і Туреччиною (м. Київ, 14-15 травня 2002 р.), Міжнародному конгресі “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді в ХХІ століття” (м. Одеса, 24-27 квітня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (м.Київ, 19-20 листопада 2002р.), на засіданнях кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Традиції укладання шлюбу на Бойківщині” висвітлено дошлюбні звичаї і традиції та локальні особливості весільного обряду бойків.

Як свідчить аналіз етнографічних джерел, українське весілля кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. поділяється на три цикли: передвесільний, весільний та післявесільний. Невід'ємним компонентом першого стало дошлюбне спілкування молоді, яка знайомилася на полонині, в колибах, на вечірках. Паралельно батьками потенційного молодого обговорювалася кандидатура майбутньої невістки. Звичаї і традиції на Бойківщині мали найбільший авторитет. Доказами цього є шлюби, укладені батьками. Батьки молодих при обранні подружньої пари синові чи доньці керувалися в першу чергу господарсько-майновими аспектами, при цьому дотримуючись приписів щодо соціально-вікової рівності майбутньої пари. У разі досягнення консенсусу (в окремих ситуаціях і без нього) відбувалося сватання. Локальною особливістю цього обряду на Бойківщині була видозміна його назви: на Сколівщині - “сватанки”, на Старосамбірщині - “згодини”, “зальоти”, у закарпатських бойків - “токма”, “пець важити”, а також поділ його на окремі етапи: 1) засилання сватів, 2) обговорення особливостей надання посагу.

На перше місце звичаєво-світоглядна дійсність бойків досліджуваного періоду ставить акт укладення шлюбного договору - інтерцизу чи усну домовленість про віно, адже вони закладають фундамент майбутнього існування сім'ї. Надання спадку-віна визначалося звичаєвим правом, традицією та особистим бажанням батьків. У віно давали землю, гроші, худобу, одяг, предмети домашнього та господарського вжитку. На Сколівщині, Стрийщині, Турківщині не існувало чітких меж, які б визначали кількість худоби чи землі, натомість на Старосамбірщині вони були визначені: там обов'язковим було вивінування молодого, в той час як на іншій території Бойківщини це траплялося спорадично. Регламентування надання віна у бойків мало свою специфіку. Терміни “віно” і “посаг”, якими позначалася сукупність рухомого і нерухомого майна, мали суттєву відмінність: на Старосамбірщині віном називали гроші й землю, а посагом - особисті речі нареченої (одяг, домашнє начиння тощо).

Логічним продовженням передвесільного циклу є весільні та післявесільні обряди. Весільний цикл складався із запросин, посаду, розплітання коси, почіпчення, розподілу короваю. Кожен із цих актів, у свою чергу, складався із низки обрядодій. На Бойківщині вони максимально зберегли відгомони глибокої давнини. Про це свідчать архаїчні елементи, які відображають давні історичні події: викрадення наречених ворожими племенами чи символізують їх ініціаційні випробування (воїнство молодого князя їде до молодої, сповіщаючи про свій приїзд пострілами, натикаючись на численні перешкоди, закриті ворота тощо), окремі мізансцени із карнавальним ряженням (підміна молодої, перевдягання матері у вивернутий кожух, що можна трактувати як пережиток тотемізму). Окремі його ритуали мали відповідники в традиціях Західної Європи - звичай садити майське дерево біля дому майбутньої нареченої, обсівання молодих збіжжям, очисний ритуал митвин. Загалом же місцеві весільні звичаї і традиції належать до загальноукраїнських.

Зберігаючи традиційну структуру українського весільного обряду, бойківське весілля наприкінці ХІХ - в 30-х роках ХХ ст. мало свою специфіку. Його особливістю стали окремі посади молодих, оголошення прощ, обряд відрубування коси, митвини. Етнографічні джерела та польові матеріали свідчать також про локальне розмаїття супровідних обрядів весільного циклу бойків: певними особливостями відрізнялися обряди збирання барвінку та плетення вінків, виготовлення короваю, розплітання коси та почіпчення молодої, магічно-ритуальний спів (ладканки) та прощі.

У другому розділі “Внутрішньосімейний уклад бойків” розкрито звичаєво-правові засади, статус і функції бойківської родини, а також традиції народної етнопедагогіки.

У досліджуваний період на Бойківщині існували дві історичні форми сім'ї: мала і як пережиток - велика. Історико-етнографічні джерела свідчать, що їх розвиток суттєво відрізнявся в соціально-економічному й морально-психологічному аспектах. Для обох типів сім'ї характерна панівна роль глави родини - діда, батька, старшого брата, старшого сина, що вказує на збереження елементів патріархальності в психологічному фоні бойківської родини. Альтернативою авторитарній владі батька у великій родині в окремих районах Бойківщини (Сколівщина, Турківщина) стали демократично-виборна влада “завітці” та керівна роль матері в малій сім'ї.

Здійснення передачі влади та спадку в бойківській родині відбувалося згідно з канонами некодифікованого звичаєвого права, чинного законодавства, особистої волі спадкодавців. Традиція вимагала передавання спадку і влади в сім'ї старшому синові, за умови пізнішого вивінування (надання належної частини спадку) іншим спадкоємцям. В окремих випадках їх отримували: мати (Сколівщина), старший брат (Старосамбірщина), донька-одиначка. Якщо в родині не було старшого сина, спадок передавався молодшим дітям відповідно до батьківської волі. Небажання дроблення спадкового грунту (материзни, дідизни, батьківщини, бабизни) спричинилося до його передання одному спадкоємцеві, а решту нащадків вінували бічними грунтами (придбаними чи подарованими) та грішми. Здобуття керівних позицій у родині є менш заплутаним, ніж наслідування спадку. Предмет успадкування майна спадкоємцями обох статей є складним для узагальнення, оскільки крім чітко вcтановлених канонів, він має свою специфіку чи не в кожному населеному пункті. Окрім правоздатних спадкоємців на спадок мали право приймичі та позашлюбні діти. Для дітей-сиріт у переважній більшості випадків цю проблему регулювало чинне законодавство.

Аналіз польових матеріалів та етнографічних джерел засвідчує гуманність взаємин у бойківській родині. Існувало кілька факторів, які суттєво впливали на подружні стосунки: 1) велика чи мала форма сім'ї (мала родина відрізнялася більшою демократичністю подружніх відносин; номінальним у ній було лідерство чоловіка, хоча нерідко його могла перейняти і жінка; натомість у великій родині ієрархічність її структури сприяла авторитарній владі чоловіка і повністю підлеглому становища жінки); 2) спосіб, у який сім'я була утворена (шлюби, укладені батьками, нерідко були нещасливими); 3) вплив церкви на сімейні відносини бойків (літургії, проповіді парохів, реколекції - опанування ідеалів християнської родини подружніми парами); 4) вплив громадської думки, яка спиралася на встановлені канони християнської моралі і традицій. Сукупність цих чинників обумовила існування низки приписів, дотримуючись яких кожен член суспільства міг себе повністю реалізувати. Це норми поведінки та морально-етичні ідеали всіх членів родини і громади, починаючи від малолітньої дитини і закінчуючи старійшиною. Співвідносячи їх, а також аналізуючи світоглядні мотиви бойків, можна констатувати, що на рівні міжособистісних стосунків чоловіка і жінки існувала виразна невідповідність: спостерігалася подвійна модель морального оцінювання та приписів “пристойності” щодо поведінки обох статей.

Взаємини старших і молодших поколінь грунтувалися, насамперед, на принципі виховання першими останніх. У родині першим наставником і вихователем була мати, хоча її роль у житті дитини набагато перевищувала лише виховальну. Тісне спілкування дитини і матері встановлювало між ними той особливий психологічний зв'язок, якого не могли мати інші члени родини. Виховання у малій родині на основі безпосереднього спілкування здійснювалося, в основному, по прямій лінії: дідусь, бабуся - батько, мати - сини, дочки (брати, сестри). У великій родині стосунки між поколіннями були розширені завдяки спілкуванню з представниками бічних ліній - двоюрідними братами та сестрами.

Етнокультурні механізми сприяли засвоєнню відповідного поведінкового стереотипу в процесі виховання дитини. Соціокультурна диференціація розпочиналася від моменту народження, коли шляхом магічних дій впроваджували і програмували успішність спадкоємців у подружній, господарській та громадській самореалізації. Завдяки іграм, іграшкам, народній творчості, а також залученню до господарської діяльності діти здобували необхідний досвід і навички. Головною смислоутворюючою настановою для дітей-підлітків, яка становила їх подальшу життєву стратегію, була установка на створення сім'ї, здобуття статусу доброго газди чи газдині.

У третьому розділі “Значення обрядовості в житті бойківської родини” висвітлено сімейну та календарну обрядовість бойків наприкінці ХІХ - в 30-х роках ХХ ст.

Родильна обрядовість бойків є невід'ємною складовою сімейної обрядовості. Традиційно обряди, пов'язані з народженням дитини, поділяють на три цикли: передпологові, пологові і післяпологові.

Передпологові обряди грунтуються на світоглядних уявленнях бойків, які створили для вагітних жінок низку традиційних заборон, що складалися з раціональних (не виконувати важкої роботи, добре харчуватися) і ірраціональних (не їсти гострих страв, не підглядати, не красти, не зашивати на собі одяг, не відвідувати похорони).

Пологові обряди пов'язані з тим, що з наближенням переймів за традицією до майбутньої породіллі потайки запрошували повитуху, хоча польові матеріали дають інформацію про те, що бойківські жінки нерідко народжували і без неї. Повитуха в різноманітні способи - раціональні (розтирання спини, напування відваром із трав та горілкою для знеболення) і ірраціональні (дмухання на чоло поліжниці, одягання їй штанів чоловіка, розв'язування вузлів на одежі та розплітання кіс) - допомагала породіллі.

Післяпологові обряди поділяються на кілька типів: апотропейні, спрямовані на захист немовляти (закладання в колиску дори, освяченого зілля, перев'язування ручки червоною ниткою, перше “домашнє” хрещення), соціалізаційні (притуляння дитини до печі і порогу), прилучення до релігії (хрещення), катартичні (перша купіль), ініціаційні (наречення імені та пострижини). Виконувалися також обряди очищення (митвини) та ресоціалізації (уводини) матері.

Згідно зі звичаєво-світоглядними уявленнями смерть людини означала відторгнення тіла від душі. Виходячи з цього, визначались усі церемонії ритуалу поховання померлого у бойків, які насамперед були спрямовані на забезпечення успішного переходу душі покійного “в інший, кращий світ” та на охорону живих від шкідливого впливу духу мерця. Світогляд бойків, грунтований на багатовікових спостереженнях, створив низку вірувань (вони отримали відображення у снах, приміром, про безрогу корову, грядки; прикметах - стосовно тріскання стіни, диму від святвечірньої свічки, який стелеться до порогу) та виокремив певні раціональні ознаки, такі як фізична слабість, довготривала хвороба, які віщували майбутню смерть, водночас визначивши заходи, які можуть її полегшити (пробивання стріхи, покладення помираючого на долівку).

Після констатації факту смерті із тілом покійного здійснюють ритуальні дії, пов'язані з віруваннями в потойбічне буття душі, а також із запобіганням згубного впливу мерця на людей: померлому закривали очі, завчасу готували “смертний” одяг, використовували елементи шлюбного вбрання, неодружених одягали у весільний стрій. Смерть людини була суспільною подією: про це свідчать нічні сидіння при мерці, традиція в розмовах підкреслювати його чесноти. Головними їх елементами були парастас, обрядові ігри, поминки. Відпровадження покійника на цвинтар супроводжувалося численними прощально-охоронними обрядодіями, такими як торкання труною хатніх порогів, цілування небіжчика родиною, магічне використання хліба і солі, збіжжя, ритуальний захист господарства (зерна, худоби) від “завмирання родючості”.

Архаїчними традиціями, зафіксованими етнографічними джерелами, були звичаї перевезення покійника саньми, запряженими волами, запрошування плачок для траурного оплакування. Після церковного опроводу труну з покійником везуть на цвинтар, кладуть у яму, яку священик “запечатує” хрестом і свяченою водою. Завершальним етапом поховального обряду є поминки - “горячини”, “комашня”.

Родинними у бойків є свята народного календаря різдвяного циклу. Їх провідними завданнями є забезпечення родині добробуту та здоров'я через основних виконавців - членів родини, а головним чином - батька (вмивання у воді, якою обризкували керечун, імітування голосів тварин, пошук у варениках монети, яка притягуватиме інші), охорона від усього злого (закликання бурі і грому, чорнокнижників, звірів, обсіювання господи маком), програмування майбутнього та справляння впливу на нього (ворожіння “на молоко”, “котіння” керечуна, ворожіння із святвечірньою свічкою, введення полазника). Головним завданням комплексу передріздвяних звичаїв і традицій було вшанування та об'єднання роду, збереження давніх традицій. Про це свідчить сама вечеря разом з її головною стравою - кутею, яка була жертвоприношенням померлим предкам, запрошення їх на вечерю, закликання до неї предка-тотема, залишання для них страв чи затикування ложок за перевесло снопа, поклоніння дідухові, підкидання до стелі куті (закликання духів), виготовлення керечуна - ритуального хліба, пов'язаного із культом сонця, обв'язування ніжок стола ланцюгом. Логічним продовженням вечері стало відвідування церкви та колядування, ходіння із вертепами (бетлегемами).

Мета календарної обрядовості різдвяного циклу була співзвучною із метою пасхальних обрядів: забезпечити родині щасливе і багате існування (торкання лопатою, якою садили паски у піч, кожного члена родини, традиція швидкого повернення із паскою з церкви), продемонструвати єдність роду (з'їдання обчищеного розрізаного яйця), вшанувати предків (кидання шкаралупи від яєць у воду, віднесення паски і яєць на могили). Крім цього, великодні свята містили в собі елементи архаїчної весняної ритуалістики - випікання обрядового хліба, виготовлення писанок, участь молоді і дітей у гаївках (веснянках).

У висновках дисертації підведено підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- У кінці ХІХ - до 40-х років ХХ ст. на території Бойківщини існували дві історичні форми сім'ї: малі селянські сім'ї, поряд з якими ще траплялися залишки великих патріархальних родин. Велика родина на Бойківщині мала свою специфіку: авторитарність влади голови сім'ї, інститут завідці, абсолютна спільність власності спостерігалися Турківщині, Старосамбірщині, у бойків Закарпаття, частково - на Сколівщині. В цілому на території Бойківщини домінувала мала сім'я, яка майже повністю витіснила пережитки великої на Сході Бойківщини (Стрийщина);

- Сімейно-календарна обрядовість бойків відзначалася значною локальною специфікою. Так, ареально-географічні особливості родильної обрядовості видозмінювалися в передпологовому циклі обрядів (розповідь про вагітність чи умисне замовчування, забобони, пов'язані з поведінкою вагітної жінки), пологовому (відкривання поліжницею дверей, її перехід через пороги, розплітання кіс і розв'язування вузлів на її одязі), післяпологовому апотропейному циклі; поховальної - в способах сповіщення про смерть, прощання з покійником, в проведенні забав при померлих; в календарній обрядовості різнилися обряди святвечірнього циклу (обряди “купання” і “котіння” керечуна, викликання на вечерю духів, звірів та стихій, кількості святвечірніх страв, а також проведення святкових вистав вертепів-бетлегемів).

- Виховання бойківських дітей здійснювалося, насамперед, у сім'ї; Починаючи з трьох-чотирьох років, до основного вихователя - родини - приєднувалася громада. Виховання поділялося на кілька етапів: від народження до 7 років, від 7 до 14-років, від 14 років. Згідно з цим часовим поділом, керуючись принципами природовідповідності і гуманності, послідовності й наступності здійснювалося комплексне трудове, розумове, моральне та релігійне виховання: це - недільні школи, катехізації та реколекції. Упродовж життя бойківська дитина проходила кілька вікових етапів, які визначали її базові соціально-вікові статуси: для дівчат - немовля (народженятко), дівчинка, дівчина; для хлопців - немовля (народженятко), хлопчик, хлопчіще, легінь. Ці етапи передбачали виконання відповідних соціальних ролей. Для дітей обох статей існували правила моралі, вироблені народною традицією чи християнським світоглядом, яких вони мали дотримуватися;

Вивчення сімейного побуту бойків дало підставу стверджувати, що взаємини в бойківській родині були, переважно, гуманними, хоча вони були залежними від ряду факторів (коріння негараздів містилося в патріархальності великої родини, в нерівному шлюбі чи шлюбі за домовленістю). Подружні взаємини в малій родині базувалися на принципі егалітарності, але в досить своєрідний спосіб: чоловік виступав носієм авторитету, а жінка - рецепієнтом (індикатором) його впливів. На рівні особистих стосунків подружжя помітною була гендерна ієрархія. Вона нерідко спричиняла подвійні стандарти моральної оцінки поведінки чоловіка і дружини. Соціонормативна культура допускала можливість здобуття дружиною лідерських позицій в обох історичних формах родини, хоча це було швидше винятком ніж правилом.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Традиції укладення шлюбу бойків Карпат (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. - К., 2001. - Вип. 10. - С. 40-45.

2. Сімейний уклад бойків (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. - К., 2001. - Вип. 12. - С. 54-59.

3. Календарні Різдвяні обряди бойків Карпат наприкінці ХІХ - першої половини ХХ століття // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. - К., 2002. - Вип. 13. - С. 72-76.

4. Родильні обряди бойків наприкінці ХІХ - початку ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. - 2002. - № 62. - С. 22-25.

АНОТАЦІЯ

Галько О.Ю. Шлюб і сім'я у бойків Карпат наприкінці ХІХ ст. - до 1939 р. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - Етнологія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню шлюбно-сімейних відносин бойків Карпат наприкінці ХІХ - 30-х роках ХХ ст. На території Бойківщини засвідчено малу і залишки великої сімей. Обґрунтовано вплив звичаєвого права й традиції на успадкування майна, отримання віна, на лідерство у родині. Приділено увагу дошлюбним звичаям і традиціям. Простежено локальну специфіку весільних, родильних, поховальних обрядів, а також особливості календарних обрядів у бойківській родині.

Ключові слова: бойки, родина, обряд, традиція, шлюб, весілля, звичаєве право, етнопедагогіка, Карпатський регіон.

АННОТАЦИЯ

Галько О.Ю. Свадьба и семья у бойков Карпат в конце ХІХ ст. - до 1939 г. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - Этнология. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию брачно-семейных отношений в малой и большой исторических формах семьи на Бойковщине в конце ХІХ - 30-х годах ХХ ст.

В исследуемый период на Бойковщине существовали две исторические формы семьи: превалирующая малая и рудименты большой семьи, которая сохранила некоторые патриархальные черты. Отношение к той или иной форме имели для бойковской семьи очень важные последствия - во внутреннесемейном и внешнесемейном развитии.

Брак на Бойковщине составляли родители. Они же на основе условленного договора заключали брачный контракт-интерцизу, который регламентировал владельческие права будущих мужа и жены. Владение приданым имело свои локальные особенности в каждом из районов Бойковщины. В большинстве случаев им распоряжались наследница, ее муж, отец мужа, в больших семьях - родственники мужа.

Сватанье заканчивалось договором о свадьбе. Свадебный обряд бойков конца ХІХ - первой половины ХХ ст. сохранил основу украинского обряда. Это было представление, где присутствовали ряженые, архаичные элементы похощения невесты. Кроме того, он имел много локальных особенностей, особенно в обрядах срезания цветов на венки молодоженам, изготовлении венков, проведении каравайных обрядов.

Жизнь молодоженов в малой и большой семьях отличалась между собой: в большой семие молодые становились частью родственного клана, в малой молодая пара могла индивидуализироваться. В большой и малой семьях также существенно отличалось разделение имущества между наследниками. За законами обычного права дом и землю мог унаследовать старший сын, который в последствии обязывался выделить из общего наследства по части своим братьям и сестрам. При этом он, по возможности, не должен делить отцовскую землю, а наградить их покупными землями. Наследниками, кроме того, могли стать и младший сын, дочка (если не было сыновей), или тот, который оказался хозяйственнее. От вышеуказаных причин зависела и морально-психологическая жизнь в семье.

Воспитание детей у бойков полностью соответствовало главным принципам этнопедагогики.

Семейная обрядность, связанная с рождением и смертью человека, также имела свои особенности, хотя их было тгораздо меньше, нежели в свадебной. Календарная обрядность зимнего и весеннего цикда имеет общеукраинскую основу, в ней локальный особенности имеют много общего с гуцулами.

Ключевые слова: бойки, семья, обряд, традиция, свадьба, брак, обычное право, этнопедагогика, Карпатский регион.

SUMMARY

Galko O. Marriage and family among boiky of Carpathiones at the end of XIX-th - till 1939 year. - Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of the Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.05 - Ethnology. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2004.

The thesis is devoted to the investigation of marriage and family relations of boiky in the Carpathiones at the end of XIX-th - the 30-th years of the XX-th century. On the territory of Boikivschyna were a big and a small historical forms of family. The influence of customs right and traditions of inheritance, getting of dowry, leadership in family. Attention is paid to customs and traditions before marriage. A lokal specific of marriage, birth, funereal rituals and also peculiarities of Christmas cycle in boiky's family has been investigated there.

Key words: boikies, family, custom, tradition, marriage, custom's right, ethnological bringing up, Carpathion region.

Размещено на Allbest.ru