Гончарство Слобожанщини в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття

У підрозділі 1.2 „Джерельна база” охарактеризовано комплекс різноманітних архівних, музейних матеріалів, праць статистичного та економічного характеру, які допомогли у вирішенні завдань дисертації. У Центральному державному історичному архіві України в м.Києві віднайдено документи, які дозволяють відтворити поширеність гончарства в Харківській губернії. Значний масив важливої інформації про слобожанське гончарство зберігається в Державному архіві Харківської області, у тому числі відомості про діяльність в губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття керамічних заводів. У Державному архіві Сумської області виявлено відомості про ярмарки та базари, а також дані про кількість та місцезнаходження кустарних цегельних і гончарних закладів у Харківській губернії. До аналізу залучено матеріали керамологічного і статистичного характеру з Державного архіву Луганської області: дані про наявність на досліджуваній території родовищ глин, про результати аналізу глин Старобільського повіту в лабораторії Миргородської художньо-промислової школи ім. Миколи Гоголя. З архіву Луганського краєзнавчого музею залучено дані з журналів Старобільського земського зібрання 1910 року, де виявлено рекомендації щодо створення навчальної гончарної майстерні в с. Василівка (нині с. Бутківка) Старобільського повіту. Значну кількість архівних документів, які містять інформацію керамологічного, мистецтвознавчого, історичного та етнографічного характеру, опрацьовано в Національному архіві українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Вагомий обсяг етнографічних та статистичних матеріалів виявлено в фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Короленка, Луганської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Сумської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Н. Крупської., Гончарської книгозбірні України Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Важливим джерелом, на якому базується дослідження, є колекція глиняних виробів, гончарних інструментів, предметів побутового вжитку (близько 200 предметів), зібрана авторкою під час керамологічних експедицій до гончарних осередків Слобожанщини, та збірки кераміки з фондів Харківського і Донецького історичних, Сумського та Луганського краєзнавчих музеїв, районних краєзнавчих музеїв, музейних кімнат сільських будинків культури та середніх шкіл з району дослідження. Проте основним, найбільш повним і систематизованим джерелом у роботі над дисертацією були унікальні польові матеріали, зібрані авторкою під час керамологічних експедицій до 34 гончарних осередків району, проведених упродовж 2001-2004 років.

Аналіз джерельної бази засвідчує, що в своїй сукупності, зазначені у дисертації, групи джерел складають комплексне документальне забезпечення проблеми, а їх використання дозволило дослідити гончарство Слобідської України, відтворити основні етапи його історичного розвитку, виявити локальні особливості, з'ясувати його роль і місце в традиційно-побутовій культурі слобожан.

У другому розділі дисертації “Розвиток гончарства Слобожанщини впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття” аналізується історична географія гончарних осередків та виявляються особливості соціально-економічного розвитку гончарства досліджуваного району.

У підрозділі 2.1 “Історична географія гончарних осередків” окреслено межі історичної території Слобідської України, локалізацію провідних гончарних центрів, подано обґрунтування належності до історико-етнографічного району осередків гончарства, що знаходяться на межі з іншими районами. З'ясовано передумови виникнення, особливості становлення й розвитку слобожанського гончарства. Історичний екскурс до початкової колонізації свідчить про те, що виникнення гончарства на Слобожанщині було спричинене рядом об'єктивних факторів: зростаючими потребами населення в добротному посуді, наявністю значних масивів придатної для роботи глини, переселенням з центральних губерній держави на малозаселені території дрібних промисловців та ремісників, які були носіями ремісничих знань.

У підрозділі 2.2 “Соціально-економічні умови розвитку гончарства” досліджено вплив економічних та політичних факторів на стан і тенденції розвитку гончарного промислу. Виявлено три періоди історичної еволюції слобожанського гончарства впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття: прискорений розвиток (1860-ті-1900-ті роки), стагнація (1910-ті-1920-ті роки), занепад (1930-ті-1940-ві роки). Гончарство на території Слобожанщини швидкими темпами розвивалося по висхідній до кінця 1910 року. Межа ХІХ-ХХ століть стала кульмінацією в його розвитку, саме тоді в районі було зафіксовано найбільшу кількість гончарних осередків з найвищим кількісним складом як гончарів, так і членів їхніх сімей, зайнятих у промислі, а також найширший асортимент і найвищі художні якості виробів. Зокрема, якщо наприкінці ХІХ століття, за даними перепису населення Росії 1897 року, в Харківській губернії налічувалося 757 гончарів¹10 Кустарные промыслы Харьковской губернии по данным исследования 1912 г. - Харьков, 1913. - С.11.⁰, то в 1904 році статистами було зафіксовано їх максимальну кількість - 1351 кустарів, зайнятих гончарним виробництвом¹11 Местные промыслы населения Харьковской губернии. - Харьков, 1905. - С.36-96.¹. А вже матеріали обстеження 1912 року виявили скорочення загальної чисельності гончарів у губернії до 1258 осіб¹12 Сельское хозяйство, фабричная промышленность и занятия населения Харьковской губернии. - Харьков, 1918. - С.147.².

У наступні роки на станові гончарного промислу все більше позначався вплив ряду негативних факторів, які призводили до поступового, але неухильного занепаду гончарства. Одним із них була зростаюча конкуренція з боку фабрично-заводської керамічної промисловості. Окрім цього значне зростання темпів індустріального розвитку України в першій половині ХХ століття, збільшення кількості підприємств важкої, легкої, видобувної, обробної, металургійної промисловості спричинили відтік робочих рук з кустарного промислу: усе більше гончарів та їх дітей ставали робітниками на фабриках, заводах, шахтах, залізницях. Занепад гончарства на Слобідській Україні було прискорено й процесами насильницької колективізації й кооперації, які набули особливого розмаху наприкінці 1920 - на початку 1930-х років. Тільки станом на 1927-1928 роки в Україні кооперацією вже було охоплено 72,1% дрібних кустарних підприємств з добування та обробки мінеральних речовин¹13 Промислова кооперація України в 1927-1928 рр. - Харків, 1929. - С.ХІІ.³. Суттєвий вплив на занепад гончарства в досліджуваному районі справили встановлення державою високих податків на домашнє заняття гончарством, зниження попиту на традиційний глиняний посуд, зростаюче застосування в побуті фаянсових і металевих виробів, газифікація населених пунктів. Відмирання осередків гончарства було тісно пов'язане і з докорінними змінами в побуті населення, зокрема з нівелюванням традиційної культури. Загальна кількість гончарів різко скоротилася й у зв'язку з етноцидом українського народу за доби тоталітаризму (репресії 1930-1950-х років; голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років; громадянська війна 1918-1920 років, Друга світова війна 1939-1945 років). Занепад гончарних осередків Слобідської України став закономірним результатом соціально-економічного розвитку країни в першій половині ХХ століття.

У третьому розділі дисертації “Особливості виготовлення глиняних виробів на Слобожанщині в другій половині ХІХ - першій половині ХХ століття” проаналізовано технологію виготовлення, асортимент та форми збуту гончарних виробів у досліджуваному районі, охарактеризовано гончарні інструменти та пристосування, які використовували в роботі місцеві майстри. побутовий етнографічний гончарство слобожанщина

У підрозділі 3.1 “Технологічний процес домашнього виробництва” відтворено основні технологічні ланки домашнього гончарного виробництва, виявлено його локальні особливості. З'ясовано, що слобожанські гончарі видобували глину як відкритим, так і закритим способами. У різних осередках і в різні історичні періоди вони самі копали глину на громадських чи орендованих глинищах або ж купували привізну сировину. Підготовка глини до роботи полягала в перетворенні її в придатну для роботи тістоподібну масу шляхом вилежування, замочування, перетоптування ногами, збивання в “кучу”, стругання “стругом”, перемішування та перекачування руками. Глиняні вироби майстри Слобожанщини виготовляли трьома основними способами: гончарюванням (посуд), ліпленням (іграшки, антропо- і зооморфні посудини), формуванням у спеціальних формах (цегла, кахлі, черепиця). У дисертації докладно відтворено кожен із зазначених способів виготовлення глиняних виробів, а також технологічні процеси їх висушування та декорування. Останнє здійснювали кількома способами: писанням (малюванням) приготовленими на основі кольорових глин фарбами; ритуванням орнаменту на щойно сформованому виробу за допомогою гончарського „ножика” чи спеціального інструмента; наліпленням декору; покриванням поливою („скління”). В другій половині ХІХ століття малювали свої вироби гончарі таких слобожанських осередків, як міста Котельва й Ізюм, села Гороховатка і Гаврилівка. Майстри інших осередків обмежувалися нанесенням на стінки посуду прямих та хвилястих ліній “побілом”, “вохрою” чи “червінькою” за допомогою „щіточок” з кінського волосся, коров'ячих ріжків, а з другої чверті ХХ століття - аптекарських гумових спринцівок. Ліплений орнамент на виробах практикували гончарі м. Валки, які в широкому асортименті виготовляли зооморфний та колоподібний (куманці) посуд. Простий ритований орнамент у вигляді прямих і хвилястих ліній наносили на вироби дерев'яною паличкою або ребром гончарського ножика. На Слобожанщині зафіксовано два способи скління глиняних виробів: поливання рідкою поливою та посипання заздалегідь покритої дьогтем поверхні сухим порошком поливи. Виявлено, що в 1910-х роках посилення конкуренції поміж майстрами за кількість виробленої продукції поступово призводило до майже повсюдного спрощення декору на глиняних виробах аж до його відсутності, а зростання на ринку валового обсягу продукції фабрично-заводської промисловості вимушувало гончарів модернізовувати свої посудні форми та їх оздоблення переважно через копіювання промислового асортименту.

Завершальним у виготовленні гончарних виробів був процес їх випалювання в гончарних печах “горнах”. Встановлено, що в більшості гончарних осередків Слобожанщини двокамерні горни були закритого типу, а різниця в їх розмірах свідчила лише про обсяги домашнього виробництва того чи іншого майстра: вони були розраховані на одночасне випалювання від 400 до 1000 штук посуду. Тільки на Луганщині зафіксовано будівництво горнів на схилах пагорбів, з “топками”, що розміщувалися не під низом, а попереду посудної камери. Реконструйовано будову горнів, визначено матеріали, з яких вони будувалися, відтворено процес випалювання глиняних виробів, конкретизовано тривалість та особливості випалювання теракотового, полив'яного та димленого посуду. Значне місце в підрозділі відведено систематизації наявних матеріалів і типологізації інструментів та пристосувань, які кустарі використовували в процесі виробничої діяльності. Належну увагу звернено на фіксування та аналіз термінології слобожанських гончарів.

У підрозділі 3.2 “Асортимент та збут глиняних виробів” визначено основні форми виробів, які виготовляли слобожанські гончарі впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття, їх місце та роль у традиційно-побутовій культурі населення досліджуваного району. З'ясовано, що найбільш поширеними видами гончарних виробів на території Слобідської України були: “глемчики” (“моломчники”), “гомрщики”, “макітрим”, “банким”, “римночки” (“верховимнки”), “миским”, “пасківниким” (“тазким”), “кумхлі” (“крумжки”), “кумбушки”, “кувшимни”, “друшляким” (“трушляким”, “цідимлки”, “дірчамві миским”), “квітниким” (“цвітниким”, “цвітомшники”), “помкришки” (“кришким”). Окрім вищеназваних, наприкінці ХІХ століття зафіксовано побутування й інших народних форм: “бочомнків”, “куримшок” (використовувалися для обкурювання ладаном хати на свята), “каганців”, “підсвімчників”, “підстамвок для квітникімв”, “рукомимйників”, “носамток” (посуд для розливання квасу), “чарок”, “гусямтниць” (посуд для смаження птиці) та “поросямтниць” (посуд для запікання поросят), “єднорамлів” (посуд для справляння природних потреб); а також виробів, виконаних як копіювання фабричних зразків: “кофейників", “маслянимчок”, “форм для пемчива”, “жаромвень”, “слимвочників” тощо. В кожному із гончарних осередків впродовж тривалого історичного періоду усталилося виготовлення певного різновиду традиційних форм глиняних виробів. У другій половині ХІХ століття асортимент продукції гончарів Слобожанщини був значно ширший, аніж у другій чверті ХХ століття, коли в побут місцевого населення поступово входив більш зручний у користуванні, а нерідко й дешевший фабричний посуд.

Належну увагу в підрозділі приділено й особливостям збуту гончарної продукції. Майстри здебільшого самі продавали виготовлені ними вироби. Цей спосіб реалізації посуду був переважаючим від часу виникнення промислу, аж доки не зросла конкуренція поміж майстрами, які працювали в межах одного осередку. Заодно із грошовим розрахунком за посуд на Слобожанщині існувала й інша, форма його збуту - безгрошовий обмін, коли гончарі віддавали посуд „на відсип” в обмін на збіжжя. На межі ХІХ-ХХ століть поширився оптовий спосіб продажу гончарних виробів, за якого гончар збував свій глиняний товар скупникам. Цьому сприяв загальний розвиток гончарства, збільшення кількості кустарів та посилення конкуренції між ними. Скупники, які нав'язували гончарям вигідні для себе умови, нерідко ставили їх у повну економічну залежність, особливо ж тих майстрів, для яких гончарювання було єдиним джерелом існування. З'ясовано, що до збуту гончарних виробів долучилися й чумаки.

Четвертий розділ дисертації “Домашній побут гончарів” присвячено вивченню специфіки функціонування традиційно-побутової культури в локальному середовищі гончарської родини, позначеному значним впливом професійного заняття.

У підрозділі 4.1 “Умови життя та домашнього виробництва” відтворено загальний вигляд гончарських садиб, інтер'єрів помешкань гончарів, зроблено порівняльний аналіз їх із дворищами та хатами інших поселян. Визначальною особливістю будівель була наявність у житлових приміщеннях гончарної глини, що негативно позначалося як на санітарному станові самих помешкань, так і на станові здоров'я членів сім'ї гончаря.. У цьому ж підрозділі також визначено загальні риси характеру та окреслено соціальну психологію слобожанських гончарів. Встановлено, що тривале заняття гончарством розширювало загальний кругозір майстрів і їх обізнаність у різних життєвих ситуаціях та в комерційних справах; формувало більш вишукані естетичні смаки, впливало на манери їх взаємин з іншими людьми.

У підрозділі 4.2 “Економічний стан гончарських господарств” з'ясовано, що добробут гончарів залежав від двох головних факторів: продуктивності власного селянського господарства (загальної кількості землі й худоби на одне господарство) та прибутковості професійного заняття, яка визначалася різницею валового прибутку від продажу глиняних виробів та сумою витрат на їх виготовлення. На Слобожанщині показники кількості землі на одне господарство та на душу населення за весь період, охоплений дослідженням, були невисокими. Так у середині ХІХ століття середній розмір наділу на душу населення у Харківській губернії був одним із найменших у центрально-землеробському районі Росії й становив 3,8 дес. Значна частина жителів Слобідської України (19,21%) перед земельною реформою 1861 року не мала наділів зовсім, або мала їх від 1 до 2 дес. на душу і менше¹14 Чижикова Л.Н. Русско-украинское пограничье: история и судьбы традиционно-бытовой культуры. - Москва, 1988. - С.26-29.⁴. У 1881 році, наприклад, із зафіксованих в м. Охтирка 29 сімей гончарів 16 (55%) не мали орної землі зовсім, а 13 (44%) володіли в середньому по 1/3 дес. землі¹15 Твердохлебов А. Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году. - С.8-11.⁵. Станом на 1913 рік 21,4% селянських господарств Харківської губернії, у тому числі й кустарів, мали у користуванні від 1 до 3 десятин орної землі, 20,3% сімей обробляли від 3 до 5 десятин землі, а 1,4% не мали її зовсім¹16 Сельское хозяйство, фабричная промышленность и занятия населения Харьковской губернии. - Харьков, 1918. - С.5. ⁶. За підрахунками, проведеними в 1925 році, майже 45% кустарів Харківської губернії мали не більше 1 дес. землі на одне господарство, ще 30 % володіли 1-2 дес. землі, 12% - 2-3 дес., решта обробляли від 4 до 10 дес., 1,5% кустарів не мали землі зовсім. Загальна сума кустарів, які не мали посівної землі, або мали її небагато (від 1 до 2 дес.), становила майже 76%¹17 Кустарно-промысловая кооперация в системе народного хозяйства СССР. - Москва, 1925. - С.5.⁷. Встановлено осередки, у яких гончарство було основним заняттям для більшості майстрів, та осередки, в яких воно відігравало роль допоміжного заробітку за визначального значення землеробського заняття; проаналізовано причини подібних відмінностей. Прибутки гончарів передовсім залежали від технологічної якості та естетичної привабливості виробів, тобто від професійних знань і практичного вміння їх виконавців. Визначалися вони й спеціалізацією гончарів на виготовленні тих чи інших виробів та якістю місцевих глин. На ціну виробів впливала також віддаленість ринків їх збуту. Прибутковість гончарної справи не була сталою й нерідко визначалася не стільки майстерністю гончарів, скільки сезонністю попиту на глиняні вироби, щорічною урожайністю зернових культур, станом доріг та іншими незалежними від кустарів факторами. Саме ця обставина змушувала багатьох із них ставати ще й цегельниками, пічниками, а також періодично займатися відхожими промислами.

У другій чверті ХХ століття умови життя та загальне економічне становище гончарів суттєво змінилися, що було викликано розвитком кооперації, переходом на колективні форми господарювання в сільському господарстві, формуванням у суспільстві негативного ставлення до домашнього гончарного виробництва, примусовим об'єднанням кустарів у гончарних артілях, появою значної кількості робочих місць на промислових підприємствах тощо. Слобожанське гончарство все помітніше набувало ознак виключно допоміжного домашнього заняття, а від 1950-х років воно неухильно вироджувалося й нині постає реліктовим явищем новітньої економіки й культури досліджуваного району.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження, обґрунтовано ряд узагальнюючих положень, які винесено на захист:

- Виділено три етапи історіографії досліджуваної проблеми. Історіографія першого (1860-і-1910-й роки) прикметна накопиченням фактичних матеріалів. Другий (1910-ті-1980-ті роки) - представлено узагальнюючими працями істориків, мистецтвознавців і етнографів, які містять переважно статистичні дані про поширеність гончарства в районі, його провідні осередки та характеристику художніх достоїнств глиняних виробів. Третій (1990-до наших днів) - відзначається посиленням зацікавленості науковців до вивчення гончарства як на державному, так і на регіональному рівнях. Проте, окреслене питання не знайшло належного висвітлення у вітчизняній літературі, а проаналізована джерельна база виявилася цілком достатньою для комплексного вивчення гончарства Слобожанщини як суттєвого компонента народної культури.

- У ході висвітлення питання соціально-економічних умов розвитку гончарства виявлено три основні етапи історичної еволюції гончарства Слобожанщини впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття: прискорений розвиток (1860-ті-1910-й роки), стагнація (1910-ті-1920-ті роки), занепад (1930-ті-1940-ві роки). Місцеве гончарство швидкими темпами розвивалося по висхідній до кінця 1900-х років. Межа ХІХ-ХХ століть стала кульмінацією його розвитку. З 1930-х років промисел під впливом негативних факторів економічного та політичного характеру поступово занепадав. Від 1950-х років триває процес припинення функціонування осередків традиційного гончарства району.

- Занепад гончарства на Слобожанщині був викликаний рядом об'єктивних причин: розвитком керамічної промисловості, відтоком робочих рук з кустарного промислу в інші галузі народного господарства, запровадженням у країні насильницьких методів кооперації в кустарному виробництві й колективізації в сільському господарстві, встановленням для кустарів високих податків, соціальними катаклізмами (голодомори, репресії, війни). Відмирання осередків гончарства було пов'язане й зі змінами в побуті населення.

- Основними виробничими ланками технологічного процесу виготовлення глиняних виробів у Слобідській Україні були: видобування глини, підготовка формувальної маси, виготовлення виробів, сушіння, декорування, випалювання. З'ясовано локальні особливості, які виявлялися у виготовленні гончарями деяких форм глиняних виробів та застосування самобутніх орнаментів. Місцеві гончарі в досліджуваний період декорували вироби геометричними й рослинними орнаментами, іноді оздоблювали їх за допомогою техніки фляндрівки. Посуд другої половини ХІХ століття має більш розмаїте декорування, аніж вироби першої половини ХХ століття, для яких характерне спрощення орнаментальних мотивів аж до повного їх зникнення, запровадження в кустарному виробництві декору, скопійованого з промислових зразків.

- Зростання асортименту глиняних виробів, які задовольняли основні потреби населення відбувалося до початку ХХ століття. Від 1910-х років він, під натиском промислових виробів, внаслідок змін у побутових умовах життя населення Слобожанщини та падінням попиту на традиційні форми посуду, почав звужуватися. Основними формами збуту глиняних виробів у Слобідській Україні були: продаж гончарями або членами їхніх родин удома, на базарах і ярмарках своєї та сусідніх губерній; безгрошовий обмін; оптовий збут скупникам та чумакам.

- Побутові умови життя та праці гончарів Слобідської України, відрізнялися від умов життя інших верств населення й зумовлювалися специфікою професійного заняття: наявністю на подвір'ї та в помешканні гончарної глини та інших матеріалів, що використовувалися в технологічному процесі, а також значної кількості виробів. Такі виробничі потреби створювали несприятливі для здоров'я членів гончарських родин умови проживання, адже переважна більшість майстрів до кінця 1910-х років не мала окремих приміщень для гончарювання. В 1920-х роках економічні та побутові умови їх життя дещо поліпшилися - відтоді гончарі все частіше переносили роботи, пов'язані з технологічним процесом у окремо облаштовані майстерні.

- Економічний стан гончарських господарств на Слобожанщині визначався двома головними факторами: продуктивністю власного селянського господарства та прибутковістю гончарного виробництва. Він змінювався залежно від того, основну чи допоміжну роль виконувало гончарство в життєдіяльності кустарів: родини, у яких ремесло було допоміжним до землеробства заняттям, отримували менший прибуток від останнього. Достаток майстрів залежав від набутих ними професійних знань і практичного вміння, спеціалізації на виготовленні певних виробів, якості місцевих глин. На рівень прибутковості гончарної справи впливала й сезонність попиту на глиняні вироби, урожайність зернових культур, стан доріг та деякі інші незалежні від кустарів фактори. У другій чверті ХХ століття економічне становище гончарів суттєво змінилося, що було пов'язано з розвитком промислової кооперації, переходом на колективні форми господарювання в сільському господарстві. Слобожанське гончарство все помітніше набувало ознак виключно допоміжного домашнього заняття, а від 1950-х років неухильно вироджувалося й нині постає реліктовим явищем новітньої економіки й культури досліджуваного району.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ І РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Статті в провідних наукових фахових виданнях:

1. Гончарство Луганщини (за матеріалами етнографічної експедиції) // Український керамологічний журнал. - 2002. - №2. - С.21-28.

2. Провідні гончарні осередки Луганщини першої половини ХХ століття // Український керамологічний журнал. - 2002. - №4. - С.23-29.

3. Гончарні інструменти в історичному розвитку // Етнічна історія народів Європи. - К.: УНІСЕРВ, 2002. - Вип.12. - С.73-77.

4. Гончарство сіл Пискунівка та Діброва Донецької області // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія Історія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. - Вип.75. - С.90-92.

5. Гончарство Харківщини середини ХХ століття (за матеріалами керамологічних експедицій) // Український керамологічний журнал. - 2004. - №1. - С.102-111.

6. Етюди з історії гончарства Луганщини // Український керамологічний журнал. - 2004. - №4. - С.95-100.

Статті, які додатково відображають результати дослідження:

7. Глина та глиняні вироби в традиційній обрядовості українців // Археологія та етнологія Східної Європи: Матеріали і дослідження /Збірник наукових праць. - Одеса: Одеський національний університет, 2002. - Т.3. - С.263-264.

8. Народне гончарство Харківщини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. (за матеріалами етнографічних експедицій 2002 року) // Проблеми історії та археології України: Збірник праць. - Харків: Харківський національний університет імені В.Каразіна, Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. - С.122-126.

9. Гончарна артіль інвалідів „Селянин” у селі Таромське Дніпропетровської області (1931-1937) // Український керамологічний журнал. - 2004. - №2-3. - С.139-143.

10. Гончарство как составная часть традиционно-бытовой культуры Слободской Украины // Меркурий. Всеукраинский деловой журнал. - 2005. - №10. - С.78-80.

11. Випалювання гончарних виробів на Слобожанщині наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття // Проблеми дослідження пам'яток Східної Європи: Матеріали ІІ-ї Луганської міжнародної історико-археологічної конференції, присвяченої 85-річчю Луганського обласного краєзнавчого музею. - К.: Шлях, 2005. - С.194.

АНОТАЦІЯ

Метка Л.О. Гончарство Слобожанщини в другій половині ХІХ - першій половині ХХ століття. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - Етнологія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

Дисертацію присвячено комплексному вивченню гончарства як суттєвого компонента народної культури Слобідської України, аналізові локальних особливостей промислу впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття.

Уперше в українській етнології й керамології проаналізовано джерела і літературу з питань слобожанського гончарства; досліджено соціально-економічні умови розвитку гончарства в районі; з'ясовано причини занепаду гончарних осередків; реконструйовано послідовність технологічного процесу гончарного виробництва та пов'язані з ним професійні знання і звичаї гончарів; вивчено традиційний асортимент гончарних виробів, визначено ареал та форми їх збуту, роль і місце в традиційно-побутовій культурі історико-етнографічного району; охарактеризовано специфіку домашнього побуту слобожанських гончарів; проаналізовано економічний стан гончарних господарств на різних етапах розвитку промислу. Узагальнені всі наявні відомості про гончарні осередки Харківської, південно-східної частини Сумської, північної Донецької, північно-західної Луганської і Котелевського району Полтавської областей

Ключові слова: Слобожанщина, гончарство, гончарні осередки, кустарне виробництво, технологічний процес, професійні знання і звичаї, асортимент, збут виробів, домашній побут.

АННОТАЦИЯ

Меткая Л.А. Гончарство Слобожанщины во второй половине ХІХ - первой половине ХХ века. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - Этнология. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена комплексному изучению гончарства как существенного компонента народной культуры Слободской Украины, анализу локальных особенностей промысла в течении второй половины ХІХ - первой половины ХХ века.

Впервые в украинской керамологии и этнологии проанализированы источники и литература по вопросам развития и бытования слобожанского гончарства; исследованы социально-экономические условия развития гончарства в районе; определены причины упадка гончарных центров; воссоздана последовательность технологического процесса гончарного производства и связанные с ним профессиональные знания и обычаи гончаров; изучен традиционный ассортимент гончарных изделий, обозначен ареал, и формы их сбыта, значение и место в традиционно-бытовой культуре историко-этнографического района; дана характеристика специфики домашнего быта слобожанских гончаров; проанализировано экономическое состояние гончарных хозяйств на разных этапах развития промысла. Таким образом, обобщены все имеющиеся материалы о гончарных центрах Харьковской, юго-восточной части Сумской, северной Донецкой, северо-западной Луганской и Котелевского района Полтавской областей.

Определены этапы развития гончарства на Слобожанщине в течении второй половины ХІХ - первой половины ХХ века: ускоренного развития (1860-е -1910 год), стагнации (1910-е - 1920-е годы.), упадка (1930-е - 1940-е годы.). Местное гончарство быстрыми темпами развивалось по восходящей до начала 1910-х годов. Кульминацией в его развитии стал рубеж ХІХ-ХХ веков. Именно тогда исследователи зафиксировали в районе наибольшее число гончарных центров с наибольшим количеством, как гончаров, так и членов их семей, занятых промыслом; для этого периода характерны также наиболее широкий ассортимент и наивысшее художественное качество глиняных изделий. С 1950-х годов вплоть до нашего времени идет непрерывный процесс прекращения функционирования центров традиционного гончарства Слободской Украины. Эти изменения происходили под влиянием негативных факторов экономического и политического характера.

Технологический процесс изготовления глиняных изделий на Слобожанщине в целом не имел существенных отличий от технологии гончарства других районов Украины. Выяснены некоторые его локальные особенности, которые проявились, в изготовлении слобожанскими гончарами некоторых форм глиняной посуды; употреблении самобытных орнаментов, местных названий изделий.

Изучен ассортимент глиняных изделий района. Он был наиболее широк до начала ХХ века, но уже с 1910-х годов, под натиском промышленных изделий, в связи с изменениями в бытовых условиях жизни населения и падением потребности в традиционных формах посуды, неотвратимо суживался. Установлено, что до 1920-х годов глиняные изделия удовлетворяли основные потребности населения в емкостях для приготовления, хранения и потребления пищи, исполнения домашних хозяйственных дел, а также в строительных материалах.

Исследованы бытовые условия жизни слобожанских гончаров, которые отличались от жизни других слоев населения наличием во дворе и в помещении гончарной глины и других материалов, которые употреблялись в технологическом процессе, значительного количества сырых и готовых изделий, что неблагоприятно влияло на состояние здоровья членов гончарских семей и условия их проживания. Сделан вывод о том, что экономическое состояние гончарных хозяйств Слобожанщины определялось двумя главными факторами: продуктивностью личного сельского хозяйства и дохода от гончарного производства. Они изменялись в зависимости от того, главную или подсобную роль играло гончарство в жизнедеятельности гончаров. Во второй четверти ХХ века экономическое состояние гончаров улучшилось. Но, несмотря на это, слобожанское гончарство приобретало признаки исключительно подсобного занятия, а с 1950-х годов непрерывно вырождалось и сейчас является реликтовым явлением в экономике и культуре исследуемого района.

Ключевые слова: Слобожанщина, гончарство, гончарные центры, кустарное производство, технологический процесс, профессиональные знания и обычаи, ассортимент, сбыт изделий, домашний быт.

SUMMARY

Metka L.O. The Pottery of the Slobodian Ukraine in the Late Nisneteenth - Early Twentieth Centuries - Manuscript. - Тhe dissertation for the degree of the candidate of historical sciences, speciality 07.00.05 - Ethnology. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2006.

The thesis is dedicated to the complex study of pottery as the essential component of the folk culture of the Slobodian Ukraine and to the analysis of the regional particularities of this handicraft during the late nineteenth - early twentieth centuries.

The sources and literature which considers the questions of the development of the Slobodian pottery are analyzed in Ukrainian ethnology and ceramology for the first time. The author investigates the social and economic conditions of the development of pottery in the region, makes the reasons of the decline of pottery centers clear, reconstructed the succession of the technological process of pottery manufacturing as well as connected with it professional knowledge's and customs of potters; she studies the traditional range of earthenwares, defines the area and forms of their sale, role and place in the traditional culture of the historical and ethnographical region, characterizes the particularities of the home way of life of Slobodian potters and analyses the economical state of pottery farms, on the various stages of the development of this handicraft. All available materials about pottery centers of the Kharkiv, south-eastern part of Sumy, northern Donetsk, north-western Lugansk and the district of Kotelva of the Poltava region are gene ralizel.

Key words: the Slobodian Ukraine, pottery, pottery canters, handicraft manufacture, technological process, professional knowledges and customs, range of goods, sale of wares, home way of life.