Календарні звичаї та обряди Рівненського Полісся: локальна специфіка та трансформації (ХХ – початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т.РИЛЬСЬКОГО

Спеціальність 07.00.05 - Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Календарні звичаї та обряди рівненського Полісся: локальна специфіка та трансформації (ХХ - початок ХХІ ст.)

Ковальчук Надія Анатоліївна

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському етнологічному центрі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної Академії Наук України

Наковий керівник: доктор історичних наук, професор

академік Національної Академії Наук України

Скрипник Ганна Аркадіївна,

(Інститут мистецтвознавства, фольклористики

та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України,

директор)

Офіційні опоненти:доктор мистецтвознавства, професор

Стельмащук Галина Григорівна,

(Львівська академія мистецтв МОН України,

завідувач кафедри історії і теорії мистецтва);

Кандидат історичних наук

Сушко Валентина Анатоліївна,

(Харківська обласна станція юних туристів,

методист краєзнавчого відділу)

Захист відбудеться 12 грудня 2008 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4.

Автореферат розісланий 11 листопада 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наукО.О.Микитенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Культурно-національний ренесанс актуалізував поглиблене вивчення вітчизняної духовної спадщини у просторі й часі. Важливою у цьому контексті постає проблема етнореґіонального дослідження та збереження багатовікових надбань народної культури, зокрема календарних звичаїв і обрядів. Вони не тільки є органічною складовою традиційного побуту українців, але й цінним джерелом для осмислення закономірностей культурно-історичного розвиту нації.

В умовах глобалізації та поширення “масової культури”, що призводить до трансформації системи цінностей, особливо актуальним є збереження етнореґіональних субкультур. Як відзначають дослідники впливу зазначених тенденцій на народну культуру, підтримка національної духовної спадщини „постає важливим внутрішньополітичним завданням, реалізація якого слугуватиме гарантією збереження культурно-національної ідентичності держави на тлі сучасних трансформаційно-нівеляційних процесів”Скрипник Г.А. Охорона та дослідження української етнокультури в контексті сучасних глобалізаційних процесів (замість передмови) / Г.А. Скрипник // Проблеми охорони та дослідження української етнографічної спадщини. зб. стат. / голов. редкол. Г. Скрипник (голова) [та ін.]. - К., 2005. - С. 3.. Відтак набуває актуальності ґрунтовне і всебічне вивчення етнокультури реґіонів із урахуванням її локальних особливостей.

Етнографічний реґіон Полісся протягом останніх десятиліть активно вивчався у плані фольклору, етнології, антропології, етнолінгвістики у розрізі різних дослідницьких напрямків (історико-етнографічного, ареалогічного, міжетнічних зв'язків тощо). Разом з тим очевидною є нерівномірність вивчення цього реґіону з погляду географічно-локальної специфіки, в першу чергу в галузі календарної обрядовості. Це, зокрема, стосується Рівненського Полісся, етнографічна особливість якого значною мірою зумовлена належністю до перехідної етнокультурної зони між Західним і Середнім (Центральним) Поліссям, давніми активними міжетнічними, у тому числі порубіжними українсько-білоруськими, контактами. Ці обставини спонукають до ретельного вивчення календарних звичаїв та обрядів означеної території з метою з'ясування місцевих особливостей відповідних компонентів звичаєвості та ареалів їх локалізації, визначення внутрішнього субетнографічного районування Українського Полісся.

Висвітлення окреслених проблем ускладнюється новітніми процесами трансформації у багатьох галузях народної культури, а на досліджуваній території ще й наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, що підсилила деструктивні явища в усьому комплексі традиційної культурної спадщини.

Зв'язок дослідження із науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження календарної обрядовості Рівненського Полісся виконувалося відповідно до наукових тем „Етнокультурні фактори національної ідентифікації населення українського порубіжжя”, „Етнічна та етнокультурна історія України” Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ІМФЕ) ім. М.Т. Рильського НАНУ, „Етнокультура Волинського Полісся і Чорнобильська трагедія” Рівненського державного гуманітарного університету (РДГУ), а також у рамках завдань, передбачених Національною програмою мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи і координованих Історико-культурологічною експедицією Мінчорнобиля України, а з 1996 року - МНС України.

Об'єктом дослідження є сільське населення Рівненського Полісся.

Предмет вивчення - традиційні обряди і звичаї календарного циклу.

Мета дослідження полягає у виявленні та аналізі спільних рис, локальних і вузьколокальних відмінностей традиційних звичаїв та обрядів річного календарного циклу Рівненського Полісся у контексті аналогічних явищ усього Українського Полісся та на загальноукраїнському тлі, з'ясуванні чинників сучасних тенденцій розвитку календарно-обрядової сфери досліджуваного субреґіону. Для реалізації поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

- дати характеристику сучасного стану наукового дослідження календарної обрядовості, зокрема з погляду порушеної проблематики;

- провести аналіз обрядових явищ, зафіксованих у ході польового обстеження населених пунктів Рівненського Полісся, а також залучених з архівних та друкованих джерел, і на основі виділення притаманних їм структурних елементів та їх варіативності виявити локальні варіанти календарних обрядів у досліджуваному субреґіоні;

- прослідкувати територіальну диференціацію явищ традиційної календарної обрядовості Рівненського Полісся та суміжних територій, визначивши ареали поширення локальних обрядових варіантів та паралельно зіставляючи їх з ареалами побутування аналогічних явищ на тлі загальнореґіональному, в окремих випадках - загальноукраїнському;

- розкрити систему суспільно-історичних та природно-географічних передумов і факторів, які спричинили територіальні відмінності традиційної календарної обрядовості досліджуваного субреґіону;

- на основі аналізу зібраного польового матеріалу розкрити особливості трансформації календарних звичаїв та обрядів за радянської доби - у 40-х - 80-х роках ХХ століття, з'ясовуючи чинники трансформаційних процесів;

- проаналізувати тенденції сучасних трансформаційних процесів у сфері календарної обрядовості Рівненського Полісся.

Хронологічні межі дослідження зумовлені станом вивчення календарних звичаїв і обрядів Рівненського Полісся і охоплюють період з початку ХХ до початку ХХІ ст. календарний звичай обряд полісся

Географічні межі дослідження. Обрана дисертантом територія - Рівненське Полісся - є складовою частиною історико-етнографічного реґіону України - Українського Полісся - і простягається на північ від умовної лінії Рівне - Гоща - Корець (північніше від кордону сучасного Рівненського адміністративного району), а із заходу і сходу обмежена адміністративними кордонами Рівненської області. Вибір досліджуваної території зумовлений особливим статусом Рівненського Полісся як перехідної (порубіжної) зони між Західним та Середнім (Центральним) Поліссям Атлас української мови: в 3 т. Т. 1. Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі / [ред. І.Г. Матвіяс]; Акад. Наук УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. Потебні. - К.: Наук. думка, 1984. - карта ІХ; Пономар Л. Назви одягу Західного Полісся / Л. Пономар. - К.: Асоціація етнологів, 1997. - С. 68-168; Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной культуры (по материалам родильной обрядности украинцев / Н. Гаврилюк. - К.: Наук. думка, 1981. - С. 200; Луканюк Б. Питання методики географічного етномузикознавства й етнографічне регіонування західноукраїнських земель / Б. Луканюк // Конф. дослідників народної музики західноукраїнських земель, 22-24 бер. 1990 р.: програма і тези наук. повід.- Львів, 1990. - С. 6-8; Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України / Р. Кирчів. - Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2002. - С. 33., яка відзначається поліморфізмом етнокультурних явищ і відкриває широкі можливості для порівняльного аналізу.

У дисертаційному дослідженні автором застосовуються такі територіально-таксономічні поняття: термін реґіон - у значенні історико-етнографічного реґіону Українське Полісся, субреґіон - умовно вживаємо на позначення Рівненського Полісся. У межах субреґіону за сукупністю локальних структурних відмінностей в календарних обрядах виділяємо окремі ареали побутування обрядових варіантів. У межах ареалу за деякими відмінними структурними елементами в частині обрядів чи наявністю окремого специфічного обряду можуть виділятися субареали. Окрім того, користуємося означеннями: вузьколокальні варіанти обрядових явищ, мікроареал поширення яких відповідає групі населених пунктів, близьких за географічним розташуванням, та варіанти острівні, що відповідають одному-двом населеним пунктам.

Джерельною базою дослідження є польові етнографічні матеріали, записані автором у 85-х селах Березнівського, Володимирецького, Дубровицького, Зарічненського, Костопільського, Рокитнівського та Сарненського районів Рівненської області Далі - скорочено: Бер., Вол., Дуб., Зар., Кост., Рок., Сар. під час комплексних та тематичних експедицій, що проводилися лабораторією поліссєзнавства Рівненського державного інституту культури (РДІК), а з 2000 р. - Інституту мистецтв РДГУ протягом 1997-2001 рр., Центром захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій МНС України у 2006 р., відділом етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею у 2006 р., а також під час самостійної експедиційної роботи автора, виконаної протягом 2000-2006 рр.

Окрему групу джерел становлять рукописні збірки з архівних фондів ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАНУ, Державного архіву Рівненської області, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАНУ.

Використано також етнографічні описи окремих свят та обрядів календарного року, опубліковані у періодичних виданнях кін. XIX - XX ст. та сучасних наукових збірниках. Для порівняльного аналізу залучено відповідні матеріали з інших етнографічних реґіонів України, а також праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань становлення та розвитку традиційної календарної обрядовості.

Дотично використовувалися наукові публікації, котрі висвітлюють інші реалії духовної і матеріальної культури, ментальність населення, міжетнічні культурні контакти, природно-географічні умови, господарський устрій субреґіону.

Методологічна основа дослідження. У дисертації було послідовно застосовано ряд дослідницьких методів. Потреба у значному фактичному етнографічному матеріалі зумовила необхідність використання методів польової експедиційної роботи: емпіричного спостереження, інтерв'ювання та анкетування, складання робочих таблиць. Для аналізу зібраних першоджерел та їх тематичної, хронологічної і територіальної систематизації, спрямованої на виявлення локальних різновидів явищ календарної обрядовості та ареалів їх поширення, використовувалися порівняльно-історичний, структурно-типологічний методи і, як допоміжний, метод картографування.

Для вирішення поставлених у дисертації завдань застосовано запропонований М. Толстим принцип виділення в кожному обрядовому дійстві структурно-функціональних складових (символів): акціональних, предметних, вербальних, які систематизовано у спеціальних таблицях. Враховувалися також темпоральні, персональні та образотворчі складники-символи Толстой Н.И. Вторичная функция обрядового символа / Н.И. Толстой // Язык и народная культура. Очерки по словянской мифологии и этнолингвистике / Рос. акад. наук, Ин-т славяновед. и балканистики - М.: Индрик, 1995. - С. 167..

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим у сучасній етнологічній науці узагальнюючим дослідженням календарної звичаєво-обрядової культури Рівненського Полісся - своєрідної перехідної зони між західнополіським і середньополіським субреґіонами.

Введено у науковий обіг значний масив нового фактологічного матеріалу з традиційної та сучасної обрядовості, зібраного під час польових етнографічних експедицій протягом 1997-2006 рр.

У дослідженні проаналізовано та систематизовано локальні та вузьколокальні особливості календарних звичаїв і обрядів Рівненського Полісся, визначено ареали поширення локальних обрядових варіантів.

В дисертації простежено трансформацію звичаєво-обрядових явищ із урахуванням сукупності факторів культурно-історичного розвитку на різних історичних етапах - за радянської доби та у незалежній Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці навчальних курсів та спецкурсів, написанні підручників і монографій з етнології та історії України, для подальших наукових студій з етнокультурного районування Українського Полісся.

Наукову апробацію здійснено на засіданнях відділу Українського етнологічного центру ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАНУ. За основними положеннями та висновками дослідження виголошені доповіді на наукових конференціях, зокрема, „Народна культура за умов трансформації суспільства: сучасний стан та проблеми розвитку” (К., 2000), „Культура Волині: історія та сучасність” (Рівне, 2003), „Людина в просторі етнічної культури” (К., 2004), „Західне Полісся: історія та культура” (Сарни, 2004), „Дзвони Чорнобиля” (Рівне, 2006), „Феномен ідентичності: зміст, структура та механізми формування” (Рівне, 2007).

Результати досліджень опубліковано у 7 наукових статтях, з яких 4 уміщено в провідних наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та орієнтована на розв'язання головних завдань. Робота складається з основної частини та додатків. Основна частина містить вступ, три розділи, дві таблиці, висновки, список літератури (316 позицій). Додатки включають дві таблиці, зразки уснопоетичної творчості, покажчик обстежених населених пунктів та опитаних респондентів. Повний обсяг роботи - 268 сторінки, з яких основна частина займає 209 (у т.ч. 13 стор. таблиці, 31 стор. - список літератури), а додатки - 59 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено його зв'язок із науковими програмами і темами наукових установ, вихідні положення та конкретні методологічні принципи, визначені мета, завдання, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подано інформацію про форми та рівні апробації.

Розділ перший - „Історіографія питання” - становить узагальнений огляд стану наукового дослідження дисертаційної теми і порушеної проблематики. У першому підрозділі „Поліська календарна обрядовість в етнологічній літературі XIX - початку ХХ ст.” - розглядаються роботи переважно емпіричного спрямування, присвячені формуванню джерельної бази у галузі традиційної обрядовості, що було властиве стану вітчизняної етнографії ХІХ ст. Цілеспрямовані польові дослідження з метою фіксації обрядів, звичаїв та обрядового пісенного фольклору здійснив З. Доленга-Ходаковський, який започаткував новий для того часу напрямок комплексного вивчення традиційної народної культури. Його справу продовжили Ю. Крашевський, Е. Руликовський, К. Контрим, Т. Стецький, В. Пасек, О. Кольберг, А. Брикчинський та ін., у працях яких дотично чи безпосередньо характеризуються окремі календарні звичаї та обряди на Поліссі.

Надзвичайно важливим для глибшого розуміння календарної обрядовості українців стало зібрання одного із корифеїв української етнографії П. Чубинського. Зокрема, у ІІІ томі „Трудов...”, що має підназву “Народный дневник” (1872 р.), за принципом річного календарного циклу згруповані численні обряди та варіанти приурочених до них пісень, повір'я, звичаї. Серед ґрунтовних описів - „Народний календар із Овруччини 50-х рр. XIX ст. у записі Михайла Пйотровського” (оприлюднений у 1990-х рр.). У публікаціях О. Братчикова, Г. Оссовського, М. Коробки, М. Сумцова, М. Теодоровича, Олени Пчілки, М. Довнар-Запольського та ін. нерідко відсутня чітка паспортизація фольклорних текстів, а обрядові явища річного циклу висвітлюються спорадично.

Важлива роль у вивчені традиційної обрядовості належить першому реґіональному музею на Волині, створеному 1896 р. неподалік від м. Рівного в с. Городок. Збір матеріалів про календарні свята й обряди здійснювали В. Мошков та Л. Фельдман.

Особливий інтерес становлять публікації початку ХХ ст.: „Простонародний поліський календар”, записаний у 1854 р. священиком В. Абрамовичем та опублікований у 1914 році Д. Зєлєніним, надруковане у „Матеріалах до українсько-руської етнольогії...” дослідження В. Доманицького „Народний календар у Ровенському повіті Волинської губернії” (1912 р.), а також записи купальського обряду, виконані членом Товариства дослідників Волині В. Камінським. Незважаючи на вузьку географічну локалізованість цих записів, вони привертають увагу цінним фактологічним матеріалом.

З метою з'ясування генези певного обряду, місця і змісту обрядових елементів у контексті його структурної цілісності, дисертант звертається також до узагальнюючих аналітичних праць О. Афанасьєва, О. Потебні, Є. Анічкова, І. Снєгірьова, присвячених календарній обрядовості слов'ян.

У другому підрозділі „Висвітлення календарної обрядовості Поліського реґіону у працях дослідників 20-х рр. ХХ - початку XXI ст.” - подається огляд етнографічних досліджень, здійснених на нових етапах розвитку етнографічної науки. Зокрема, непересічне значення для осмислення еволюційного розвитку календарних обрядів мають статті К. Копержинського та Є. Кагарова, які друкувалися у періодичному виданні Кабінету примітивної культури та її пережитків у побуті і фольклорі Історико-філологічного відділу Української Академії наук „Первісне громадянство та його пережитки на Україні”. Розширення аспектів дослідження календарної обрядовості присутні також у тогочасних працях М. Грушевського, В. Кравченка, Д. Зеленіна, К. Сосенка. З'являються аналітичні роботи зарубіжних учених, зокрема, Л. Нідерле, В. Чічерова, В. Проппа, Б. Рибакова. Календарну обрядовість українсько-білоруського порубіжжя вивчають В. Бондарчик, А. Сержпутовський. Полісся потрапляє до сфери зацікавлення Інституту дослідів Волині (Канада). Із середини ХХ ст. з'являються друком монографічні роботи представників діаспори С. Килимника, І. Огієнка.

Польові дослідження та наукове осмислення звичаєво-обрядової культури реґіону в наступні десятиліття здійснюють учені ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАНУ С. Грица, Г. Скрипник, Н. Гаврилюк, Г. Пашкова, О. Курочкін, Г. Бондаренко та ін. Узагальнюючі студії з вивчення обрядів річного циклу та землеробського календаря, підготовлені науковцями Інституту народознавства, входять до підсумкової українсько-білоруської монографії „Общественный, семейный быт и духовная культура населения Полесья” (1987 р.). У 70-80-х рр. активну збирацьку й дослідницьку роботу безпосередньо на Рівненському Поліссі проводять С. Шевчук, С. Кітова, І. Пестонюк. Однак, питання локальних особливостей календарно-обрядової культури цієї території висвітлювалися у цих працях побіжно.

Ареальні дослідження етнокультури Полісся здійснювалися й вченими Інституту слав'янознавства та балканістики Російської АН С. Толстою, Л. Виноградовою, Т. Агапкіною та ін. Щоправда, проблематика поліської календарної звичаєвості розглядалася ними передусім з погляду загальнослов'янського контексту.

Пожвавлення науково-дослідницької роботи у цій галузі пов'язується із роками становлення Української незалежної держави, коли зростає інтерес самого суспільства до осмислення національної культури в цілому та її реґіональних особливостей. Зокрема, календарні звичаї і обряди Рівненського Полісся активно вивчаються лабораторією поліссєзнавства РДІК (з 2000 р. - РДГУ), Полісько-Волинським народознавчим центром (м. Луцьк), Рівненським фольклорно-етнографічним товариством. Окремі аспекти традиційності і трансформацій в календарно-обрядовій культурі висвітлюються у публікаціях О. Курочкіна, К. Кутельмаха, О. Ошуркевича, М. Давидюка та ін.

Проте, на сьогодні немає ще узагальнюючих досліджень у галузі календарної обрядовості, які б висвітлювали локальну специфіку традиційного народного календаря у реґіоні етнографічного Полісся із врахуванням трансформаційних процесів, що відбулися протягом ХХ - початку ХХІ ст. Заповненню цієї прогалини в межах Рівненського Полісся присвячена виконана дисертантом робота.

Другий розділ - „Традиційна календарна звичаєво-обрядова культура Рівненського Полісся початку ХХ ст.” У першому його підрозділі, який має назву „Локальні особливості календарної звичаєво-обрядової культури”, на основі аналізу варіативності структурних елементів (складників-символів: акціональних, вербальних, предметних, темпоральних, персональних, образотворчих) у певних обрядових явищах визначаються локальні особливості побутуючих обрядових варіантів, встановлюється територія їх поширення. Для зручності такого аналізу застосовуються таблиці, в яких систематизовано найсуттєвіші структурно-змістові складники-символи традиційних календарних звичаїв і обрядів.

У пункті 2.1.1 „Весняно-літній цикл” аналізуються звичаї та обряди, приурочені до основних календарних дат і періодів: “Стрітення”, сезонного поминання померлих, “Масляниці”, “Власа”, періоду скресання криги, “Євдокії”, „Сороки” (Сорока севастійських мучеників), “Благовіщення”, перших днів оранки, вигону худоби на пасовище та виходу до бджіл, Пасхального циклу, „Юрія” (Вмч. Георгія Побідоносця), „Марка-Ключника” (Апостола і євангеліста Марка), „Петровкі” (Петрів піст), „Купала” (Різдво пророка Іоана Хрестителя), „Петра” (Апостолів Петра і Павла). Зупинимося вибірково на характеристиці окремих обрядових явищ, у локальних варіантах яких найбільш яскраво проявляються структурні відмінності.

Зокрема, у загальнопоширеному на Правобережному Поліссі обрядовому комплексі “зустрічі весни” простежуються територіальні відмінності за темпоральним, акціональним, предметним і персональним структурними елементами. Початок виконання обрядодій у східній частині субреґіону, як і на всьому Центральному Поліссі, приурочується переважно до дня “Євдокії”. Натомість у західній частині Рівненського Полісся і на суміжних теренах Волинської області - до „Стрітення” чи до періоду скресання криги, а у північно-західній частині - до “Благовіщення”, що супроводжувалося тут обов'язковим випіканням в цей день ритуального печива (булочок у формі лелечої лапи). В останньому випадку вбачаємо рудименти відзначення першого дня нового календарного сезону, що збігався з астрономічною датою весняного рівнодення, яке в період становлення юліанського календаря припадало на 25 березня (дата “Благовіщення” за старим стилем). Слід відзначити, що на інших територіях зі святом “Благовіщення” повсюдно пов'язується заборона на випікання хліба.

До яскравих острівних явищ належать специфічні обрядодії „зустрічі весни”: участь в обряді дітей з короваєм, ряджених у “весільних молодих” (сс. Переходичі Рок., Переброди Дуб.), ритуальний обхід полів святково вдягнутою господинею напередодні Великодня, що ,очевидно, пов'язане з польськими впливами (с. Купеля Рок.), спалювання опудала зими перед Великим постом (с. Серники Зар.).

На півночі Рівненського Полісся розповсюджений маловідомий в Україні обряд „проводи (вигнання) зими”, який має різну календарну приуроченість: у Рокитнівському р-ні - до “Євдокії”, у Дубровицькому - до періоду скресання криги, у Зарічненському - до “Проводів”. Ареал його поширення продовжується у північних районах Волинської обл. та суміжних районах Брестської обл. (Білорусь).

Територіальну диференціацію виявляють звичаї „Чистого четверга” (Великий четвер страсного тижня). Загальнопоширена обрядодія “обмітання оселі” з метою захисту „від усього нечистого” не фіксується у північно-західній частині субреґіону, а ритуальні вогні та звичай виставляти на ріг хати хлібну діжу характерні лише для східної частини Рівненського Полісся (від р. Льва) і поширюються далі на все Центральне Полісся.

У контексті звичаєвості „Проводів”, традиційно відзначуваних у вівторок Фоминого тижня, в межах Рокитнівського р-ну фіксується звичай “пошановування пастухів”, а в центральній частині досліджуваного субреґіону (Дуб., Сар. р-ни) до цього дня приурочували обряд „проводи Пасхи” (ритуальна чистота, святкова трапеза, подекуди - качання крашанками по землі на знак проводів свята). Усі інші структурні компоненти звичаєвості “Проводів” не виявляють принципових територіальних відмінностей.

Майже на всій території Правобережного Полісся в обрядовості юріївських звичаїв відоме поєднання аграрних та скотарських мотивів. Однак, аналіз зібраних польових матеріалів засвідчив послідовну відсутність аграрного компонента (обхід ланів із хлібом, качання по врунах, трапеза на полі та ін.) у юріївських обрядах північно-східної частини досліджуваного субреґіону (північніше смт Рокитне). Зазначена тенденція має також поширення в Олевському та Овруцькому р-нах Житомирської обл. Аналогічна відсутність аграрного компонента у юріївській обрядовості, зафіксована в Зарічненському р-ні, вимагає більш ґрунтовного дослідження.

Незважаючи на строкатість та мінливість варіантів купальської обрядовості, яка є загальноукраїнським явищем, основною ознакою територіальної диференціації цього обряду в досліджуваному субреґіоні виступає наявність чи відсутність купальського деревця та пов'язаних з ним ритуальних дій. На схід від межиріччя Стиру і Горині цей структурний компонент простежується систематично, а в західній частині Рівненського Полісся не фіксується. Відсутнє купальське деревце і на території Волинського Полісся.

У межиріччі Стиру і Горині проходить також умовна межа між східним ареалом, де побутує звичаєвий комплекс присвятка “Влас” (відомого на території Рівненського і Житомирського Полісся та на Волині ще як “Волове свято” чи “Товаряче свято”), та західним ареалом, де ця обрядовість відсутня. Не простежується вона і на території Волинського Полісся.

Виключно у північно-західній частині Рівненського Полісся (приблизно в межах Зар. р-ну) локалізується троїцький обряд „Водіння Куста”, відомий у західних районах білорусько-українського порубіжжя.

У пункті 2.1.2 „Осінньо-зимовий цикл” - розглядається специфіка звичаєвості жнив, „Іллі”, „Маковея” (Мчч. Маккавеїв), „Спаса” (Преображення Господнє), „Чуда” (Спомин чуда Архістратига Михаїла), „Здвиження” (Воздвиження Чесного Хреста Господнього), закінчення пастушого сезону, „Михайла” (Собор Архістратига Михаїла), „Варвари” (Вмц. Варвари), „Андрія” (Ап. Андрія Первозваного), Різдвяно-новорічного циклу та ін.

Серед аналізованих обрядів і звичаїв осінньо-зимового циклу територіальною нерівномірністю побутування характеризується обрядовість “Чуда” та “Андрія ”. Зокрема, лише в північно-східній частині субреґіону (північніше смт Рокитне) відзначення присвятка “Чудо” пов'язане з парубоцькими бешкетами та забороною не тільки на будь-які роботи, а й на гуляння весіль, чого не спостерігаємо на інших територіях. Натомість в північно-західній частині Рівненщини простежується повна відсутність традиційної андріївської обрядовості, за винятком оригінального острівного явища “сповідь діжі” (с. Сварицевичі Дуб.). У цьому ж північно-західному ареалі на позначення загальнопоширеного свята “Здвиження” виключно вживається назва “Чосний”, відома також в північних районах Волинської обл.

Територіальна диференціація варіантів різдвяно-новорічної обрядовості визначається цілим рядом відмінних структурних елементів (предметних, акціональних, персональних). Так, наприклад, для варіантів північно-західної частини субреґіону притаманними є: різдвяний звичай заводити в хату живого коня (ареал поширення - Зар., Вол., Дуб. р-ни - на захід від р. Горинь), виготовлення хрестиків із сіна, які мають поминальну функцію (локалізується в межах Зар. р-ну), рядження колядників у птаха-бусла (мікроарал - сс. Нобель, Вичівка, Олександрове Зар.). У центральній і східній частинах Рівненського Полісся, як варіант обрядодій скотарського спрямування, фіксується приурочений до “Нового року” об'їзд господарем молодої тяглової худоби, що зустрічаємо також в новорічній обрядовості Овруцького р-ну та на Гомельщині (Білорусь). У с. Кам'яне Рок., як острівний варіант, цей ритуал доповнювався малюванням крейдою ярма на воротах двору. На півночі Рокитнівського р-ну виділяється мікроареал, в якому фіксується звичай колядування виключно чоловіками і хлопцями. У північній смузі субреґіону послідовно простежується ритуал обведення крейдою зовнішніх стін хати по колу напередодні “Водохрищ”.

Якщо взяти до уваги всю сукупність територіальних відмінностей, виявлених у календарній обрядовості Рівненського Полісся, то у межах досліджуваного субреґіону виразно окресляться три ареали локальних обрядових варіантів: східний, західний та північно-західний. Домінуюча розмежувальна смуга проходить з півночі на південь (для одних обрядових явищ - умовно в межиріччі Стиру і Горині, для інших - по р. Льва) і розділяє східні і західні варіанти. Північно-західний ареал майже збігається з межами сучасного Зарічненського р-ну і низкою характерних для нього обрядових явищ тяжіє до Берестейщини.

У межах східного ареалу за деякими відмінними структурними елементами частини календарних обрядів виділяється північно-східний субареал, що обіймає північну частину Рокитнівського р-ну, а в окремих випадках має продовження на території Житомирського Полісся. За рядом календарно-обрядових явищ, які послідовно чи спорадично фіксуються на півночі досліджуваного субреґіону і в деяких випадках відповідають аналогічним явищам, відомим на території Білорусі, окреслюється смуга порубіжних взаємовпливів, що простягається північніше від умовної лінії Борове - Воронки - Стрільськ - Біловіж. У цій смузі виділяються також окремі мікроареали побутування вузьколокальних та острівних архаїчних явищ („сповідь діжі” на „Андрія”, спалювання опудала Зими, вивішування домотканого одягу для русалок, частування худоби варениками на Варвари), які збереглися на Рівненському Поліссі.

У другому підрозділі „Історичні передумови формування специфіки календарної обрядовості Рівненського Полісся” розкривається система етногенетичних, суспільно-історичних та фізико-географічних передумов і факторів, що спричинили територіальні відмінності традиційної календарної звичаєвості Рівненського Полісся, формування ареалів, субареалів та мікроареалів.

За свідченнями істориків, на досліджуваній території у межиріччі Горині і Случі пролягав у минулому кордон між землями древлян і волинян, що пізніше відбилося на формуванні межі між Середнім і Західним Поліссям. А територія сучасного Зарічненського р-ну (північно-західна частина досліджуваного субреґіону) здавна відносилася до ареалу етнографічних пінчуків. Вплинули на етнокультурний розвиток краю і часті політико-адміністративні переділи та складні міжетнічні контакти: порубіжні українсько-білоруські взаємовпливи, а також масова польська колонізація, що розпочалася з другої половини XVI ст. і тривала до 1939 р. Ряд вузьколокальних особливостей пов'язується з конфесійними чинниками: обмежена кількість православних храмів і зумовлене цим поширення протестантських течій.

Вагомий вплив на формування календарно-обрядових комплексів мало природно-географічне середовище: заболоченість і лісистість визначали характер традиційних місцевих господарських занять, а відтак - специфіку відповідних обрядових явищ; віддаленість багатьох населених пунктів від центрів суспільно-політичного розвитку сприяла консервації архаїчних обрядів.

Не можна не враховувати й історичних нашарувань різних систем відліку часу (сезонний принцип відліку, місячно-сонячний календар, юліанський та григоріанський календарі), навколо яких формувалися обрядові комплекси.

У третьому розділі „Трансформації календарної звичаєво-обрядової традиції на Рівненському Поліссі у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.” розглядаються основні прояви трансформації календарної звичаєво-обрядової культури Рівненського Полісся, спричинені суспільно-історичними, ідеологічно-культурними, суспільно-економічними, конфесійними та екологічними факторами на двох хронологічних етапах: радянської доби та періоду незалежної України.

Зазначається, що у субреґіоні, як і на всій Західній Україні, зміни у сфері традиційної народної культури активізувалися у післявоєнний період, в той час, як на території Наддніпрянської України - значно раніше.

На перших етапах соціалістичних перетворень на західноукраїнських землях (40-і - початок 50-х рр. ХХ ст.) нові радянські обряди існували паралельно з традиційними. Однак, саме в цей час закладаються підвалини змін у трудовій звичаєвості аграрно-скотарського спрямування. Зокрема, введення планового сільського господарства спричиняє зміщення традиційних термінів аграрних робіт і випасу худоби (першої оранки, сівби, саджання городини, першого вигону і завершення сезону випасу) та відмирання відповідної їм звичаєвості, пов'язаної з календарними датами “Середопостя”, “Благовіщення”, “Марко-Ключник”, “П'ятьонка”, “Михайла”. З колгоспною формою землеробства і скотарства та радянськими ідеологічними чинниками пов'язані тенденції до згасання магічних обрядодій (кроплення борозни та худоби свяченою або “непочатою” водою з метою забезпечення родючості, хресний хід на поля та качання по врунах на “Юрія” та ін.), нівеляція значення багатьох ритуальних предметів (печива „хрести”, гілок із купальського „вільця”, купальських та кустових вінків, “стрітенської” свічки, полотна і ниток при першому вигоні худоби тощо). Лише деякі архаїчні предмети-символи перейшли до соціалістичних обрядів, як, наприклад, перший та останній сніп і вінок у жнивній обрядовості, ритуальне зерно у новорічному посіванні. У традиційних обрядодіях спостерігається спрощення використовуваних предметних атрибутів або заміна їх іншими (використання хліба замість ритуального печива та ін.).

У зв'язку з інтенсивним розвитком промислового виробництва і процесами урбанізації та відходом сільського населення від традиційних занять, а також зростанням рівня загальної освіченості, у середовищі середнього і молодшого покоління формуються нові світоглядні уявлення та ціннісні орієнтації, з'являється скептичне ставлення до анімістичних та політеїстичних вірувань, внаслідок чого зменшилася частка активних носіїв традиційної звичаєвості.

Основні зміни у календарній обрядовості субреґіону припадають на 60-80-і рр. ХХ ст. і пов'язані з ідеологічно-культурним чинником - активним впровадженням радянських обрядів: “Свята весни” (замість “зустрічі весни”), “Свята молоді” (замість “Купала”), “Свята врожаю” (контаміновані “зажинки” та “обжинки”), “Свята зими” (замість різдвяно-новорічного обрядового циклу) та ін. У новостворених сценаріях традиційні елементи використовуються вибірково (головним чином не пов'язані з релігійним культом, співзвучні ідеям “зближення національних культур”). Внаслідок популяризації театралізованих форм “зустрічі весни”, купальського чи новорічного свят у межах відповідних обрядових комплексів відбувається еклектичне поєднання традиційних елементів та соціалістичних новоутворень, вилучення магічних акцій, видозмінюються вербальні складники-символи (приурочені тексти) та склад учасників дійства, а також змінюється функціональна семантика самих обрядів.

На успадкуванні новими поколінням традиційної обрядової культури згубно також позначилися у середині ХХ ст. Велика Вітчизняна війна та наприкінці 1980-х рр. - руйнівні наслідки Чорнобильської катастрофи.

На етапі становлення і розвитку незалежної України, незважаючи на відхід від соціалістичних принципів господарювання (ліквідація колгоспів, приватизація землі і повернення до одноосібних форм сільського господарства), а також націленість державної політики на етнокультурне відродження нації, спостерігається неухильна тенденція до продовження і поглиблення трансформаційних процесів у сфері автентичної обрядовості, які розпочалися у попередні десятиліття. Ці явища пов'язані вже з новітніми чинниками, які є проявом загальносвітових тенденцій розвитку сучасного суспільства.

Зокрема, посилення глобалізаційних процесів у всіх сферах життєдіяльності і пов'язане з цим зростання впливу „масової культури” в умовах розвитку новітніх інформаційних технологій сприяють витісненню і відмиранню традиційних форм народної звичаєвості.

З іншого боку, пропагування через засоби масової інформації кращих зразків народної культури та їх засвоєння в загальнокультурному побуті призводить до нівеляції специфічних локальних елементів автентичних календарних звичаїв та обрядів. Яскравим прикладом може бути використання останнім часом у купальському обряді в деяких селах західної частини Рівненького Полісся не властивого для цього ареалу атрибута - купальського деревця та запровадження привнесеної форми масового відзначення свята.

Вагомим чинником трансформацій традиційної календарної обрядовості на сучасному етапі є активний вплив християнської церкви, яка в умовах демократизації українського суспільства відіграє все більшу роль у формуванні суспільної свідомості. Цей вплив, зокрема, проявляється в узгодженні ряду традиційних обрядових явищ та їх структурних елементів з вимогами церковних канонів, а також у відмиранні окремих обрядів календарного циклу, на які церквою накладаються заборони. До таких трансформацій, наприклад, належать: перенесення приуроченості сезонних поминальних “дідів” до поминальних дат церковного календаря чи обрядової акції пошанування “баби” (в минулому баби-повитухи) з дня “Полоскозуба” (перший день посту) на допостовий період; заміна обрядодій “Навського Великодня”, традиційно відзначуваного в четвер пасхального тижня, обрядовістю “Проводів” у “Провідну неділю” або ж використання замість хліба та інших ритуальних предметів свяченої верби у ритуалі першого вигону худоби чи проскури в аграрному обряді першого дня сівби, свяченої води - в усіх оберегових обрядодіях; витіснення традиційних колядок і щедрівок з різдвяно-новорічного циклу та заміна їх церковними колядами; поступове згасання не підтримуваної церквою звичаєвості свят “Власа”, “Марка-Ключника”, “Полупетра” (наступний день після свята „Петра”) та ін.

В останні десятиліття у середовищі сільського населення Рівненського Полісся особливо поширився вплив протестантських сект - християн віри євангельської, євангельських християн-баптистів та ін., - з якими пов'язується повне заперечення традицій народної культури. У тих населених пунктах, де проживає значна кількість т. зв. “віруючих”, спостерігається цілковите відмирання традиційної календарно-обрядової звичаєвості

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження локальних особливостей традиційних звичаїв та обрядів річного календарного циклу Рівненського Полісся, їх територіальної диференціації та трансформації на двох етапах історичного розвитку: за радянської доби та в період незалежності України.

На основі виділення в обрядових явищах притаманних їм структурно-функціональних елементів - складників-символів (акціональних, предметних, вербальних, темпоральних, персональних, образотворчих) та порівняльного аналізу їх варіативності визначено локальні варіанти календарних звичаїв та обрядів, які характерні для Рівненського Полісся, а також встановлено ареали їх поширення.

За сукупністю структурних відмінностей, виявлених в обрядових явищах річного календарного циклу, у межах досліджуваного субреґіону виразно окреслюються три ареали локальних варіантів: східний, західний та північно-західний. Розмежувальна смуга, що проходить з півночі на південь (для одних обрядових явищ - умовно в межиріччі Стиру і Горині, для інших - по р. Льва), розділяє східні обрядові варіанти, які фактично є продовженням календарної звичаєвості Середнього Полісся на території Рівненщини, та західні варіанти, що відповідають обрядовим явищам Західного Полісся. Окремо виділяється північно-західний ареал обрядових варіантів (приблизно охоплює територію сучасного Зарічненського р-ну), які певною мірою тяжіють до обрядових явищ, характерних для Берестейщини.

У межах східного ареалу за деякими відмінними структурними елементами у частині календарних обрядів виділяється північно-східний субареал, що обіймає північну частину Рокитнівського р-ну (на схід від р. Льва та вище смт Рокитне) і в окремих випадках має продовження на території Житомирського Полісся.

На півночі субреґіону (північніше від умовної лінії Борове -Воронки - Стрільськ - Біловіж) виділяється смуга вузьколокальних та острівних архаїчних явищ, які збереглися на Рівненському Поліссі, а також порубіжних білорусько-українських взаємовпливів.

Територіальна диференціація календарної звичаєвості Рівненського Полісся пов'язана з цілим рядом етногенетичних, суспільно-історичних та природно-географічних факторів. Визначальною для поділу субреґіону на східний і західний ареали була історична межа між землями племінних союзів древлян і волинян, а формування північно-західного ареалу пов'язане із його давньою належністю до території етнографічних пінчуків. На територіальних відмінностях календарних традицій позначилися й часті політико-адміністративні переділи, українсько-білоруські взаємовпливи та масова польська колонізація краю. Ряд локальних особливостей в календарно-обрядових комплексах були зумовлені конфесійними чинниками, природно-географічним середовищем, а також нашаруваннями різних систем відліку часу.

Протягом другої половини ХХ - початку ХХІ ст. вся система календарно-обрядової звичаєвості Рівненського Полісся зазнає трансформації як на рівні загальної структури річного календарного циклу, так і на рівні структурних компонентів окремого обряду.

Більшою мірою трансформаційні процеси позначилися на обрядових комплексах громадського характеру, стійкішою до змін виявилася обрядовість індивідуального рівня.

До характерних проявів трансформації календарної обрядовості у 40-х - 80-х рр. ХХ ст. належать: порушення традиційної приуроченості обрядових комплексів до календарних періодів і дат (свят), що призвело до накладання одного обряду на інший, злиття чи відмирання окремих обрядів (головним чином пов'язаних із сезонними господарськими роботами), редукція обрядодій магічного характеру та втрата багатьма предметними атрибутами свого ритуального значення і їх часткове зникнення в усіх обрядових комплексах, спрощення приурочених обрядових текстів і наповнення їх сучасним змістом, довільний склад учасників обрядових дійств, еклектичне поєднання традиційних явищ та соціалістичних новоутворень, зміна традиційної функціональної семантики самих обрядів та набуття ними суто розважальної спрямованості.

Ці зміни були спричинені цілим комплексом факторів, характерних для радянської доби: запровадженням колгоспної системи та планового ведення сільського господарства, процесами урбанізації і відходом сільського населення від традиційних занять, зростанням загального рівня освіченості і формуванням у післявоєнного покоління нових світоглядних уявлень та ціннісних орієнтацій, державною ідеологією, спрямованою на войовничий атеїзм та формування нової історичної спільності - радянського народу, впровадженням нових радянських обрядів, позбавлених релігійних елементів, а також руйнівними наслідками Великої Вітчизняної війни та Чорнобильської катастрофи.

На сучасному етапі, в умовах демократизації українського суспільства та поширення новітніх інформаційних технологій, домінуючими чинниками трансформаційних процесів постають загальносвітові глобалізаційні тенденції та вплив “масової культури”, які сприяють витісненню з народного побуту традиційних форм, з одного боку, а з іншого - пропагування через засоби масової інформації загальноукраїнських зразків календарних обрядів і звичаїв, що стимулює нівеляцію автентичного різноманіття місцевих традицій.

Активним чинником трансформацій є також зростання впливу церкви на сферу народної календарно-обрядової культури та суспільної свідомості в цілому, що проявляється в узгодженні традиційних обрядових явищ та їх структурних елементів з вимогами церковних канонів.

У середовищі протестантських сект, особливо поширених на Рівненському Поліссі, спостерігається цілковите відмирання традиційних звичаїв та обрядів.

Результати дисертаційного дослідження засвідчують потребу розробки та впровадження окремої програми державних заходів, спрямованих на підтримку реґіональних культурних традицій, які мають стати невід'ємною складовою системи ціннісних орієнтацій сучасної української молоді.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Ковальчук Н. Образ смерті в українському вертепі / Н. Ковальчук // Матеріали до української етнології: зб. наук. праць / НАН України, Ін-т мистецтвозн., фолькл. та етнолог. ім. М. Рильського [та ін.]. - К., 2002. - Вип. 2 (5). - С. 407-411.

Ковальчук Н. Реліктові особливості весняної обрядово-звичаєвої спадщини поліщуків у ХХ столітті (історико-етнографічне дослідження за фактологічним матеріалом північних районів Рівненщини) / Н. Ковальчук // Матеріали до української етнології: зб. наук. праць / НАН України, Ін-т мистецтвозн., фолькл. та етнолог. ім. М. Рильського [та ін.]. - К., 2005. - Вип. 5 (8). - С. 52-57.

Ковальчук Н. Обрядовість осіннього циклу на Рівненському Поліссі / Н. Ковальчук // Народна творчість та етнографія. - 2006. - № 5. - С. 123-126.

Ковальчук Н. Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості поліщуків (історико-етнографічний аспект проблеми на прикладі Волинського Полісся) / Н. Ковальчук // Народна творчість та етнографія. - 2007. - № 2. - С. 105-112.

Ковальчук Н. „Обряд щодрування дерев” на Волинському Поліссі / Н. Ковальчук // Поліссязнавство: польові записи та наукові студії фольклорно-етнографічних матеріалів / МНС України, Істор.-культурологіч. експедиція [та ін.]. - Рівне: Волинські обереги, 1998. - Вип. 1. - С. 64-66.

Ковальчук Н. Традиційна календарна обрядово-звичаєва культура поліщуків на межі століть (за матеріалами фольклорно-етнографічних експедицій у Сарненський район Рівненської області) / Н. Ковальчук // Західне Полісся: історія та культура: зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. конф., 3-4 груд. 2004 р. - Рівне: СПД Зелент О.І., 2004. - С. 131-139.

Ковальчук Н. Реліктові особливості народного календаря с. Купеля на Рівненщині (за матеріалами фольклорно-етнографічної експедиції) / Н. Ковальчук // Поліссєзнавство: наукові фольклорно-етнологічні та мистецтвознавчі студії: зб. наук. праць / МНС України, Істор.-культурологіч. експедиція [та ін.]. - Рівне: Волинські обереги, 2005. - Вип. 3. - С. 82-95.

АНОТАЦІЯ

Ковальчук Н.А. Календарні звичаї та обряди Рівненського Полісся: локальна специфіка та трансформації (ХХ - початок ХХI ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. - Київ, 2008.

У дисертаційній роботі висвітлюються та аналізуються специфічні особливості традиційних звичаїв та обрядів річного календарного циклу Рівненського Полісся (перехідної зони між Західним та Середнім (Центральним) Поліссям). На основі принципу виділення в кожному обрядовому дійстві структурно-функціональних складових, їх варіативності та територіальної диференціації явищ традиційної календарної обрядовості, автором визначаються ареали поширення локальних обрядових варіантів: західнополіських, середньополіських та характерних для Берестейщини, аналізується комплекс факторів, що сприяли формуванню локальної специфіки календарної обрядовості досліджуваної території. Також простежено трансформації традиційних календарних обрядів і звичаїв на різних історичних етапах - за радянської доби та у незалежній Україні.

Ключові слова: календарний обряд, звичай, традиція, трансформація, Рівненське Полісся, локальна специфіка.

АННОТАЦИЯ

Ковальчук Н.А. Календарные обычаи и обряды Ровенского Полесья: локальная специфика и трансформации (ХХ - начало ХХI в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т. Рыльского НАН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация является комплексным исследованием специфических особенностей традиционных обычаев и обрядов годичного календарного цикла на территории Ровенского Полесья (в культурно-обрядовом плане переходной зоны между Западным и Средним (Центральным) Полесьем). Путём выделения в каждом обряде структурно-функциональных составляющих (символов: акциональных, вербальных, предметных, темпоральных, персональных, изобразительных), их вариативности и территориальной диференциации явлений традиционной календарной обрядности, автором определяются ареалы распространения локальных обрядовых вариантов: западнополесских, среднеполесских и присущих Берестейщине, а также микроареалы распространения узколокальных, островных явлений.

Обрядовые показатели-символы среднеполесского варианта присутствуют в восточной части субрегиона. В частности, в обычаях “Чистого четверга”, “Евдокии” (распространение этих явлений ограничивается примерно р. Льва), “Купала” и “Власия” (на исследованной территории распространённых в пределах междуречья Стыра и Горыни). За некоторыми функциональными составляющими в части обрядов в пределах восточного ареала выделяется северо-восточный субареал распространения специфических обрядовых вариантов праздников “Чудо”, “Проводы”, “Юрия”.

Обрядовые варианты западной части субрегиона относятся к обрядности “Чистого четверга” и “Купала”, а также связаны с темпоральным символом обряда “встреча весны”.

По многим показателям-символам обрядовых календарных комплексов на Ровенском Полесье выделяется северо-западный ареал, для которого значительной мерой характерны календарные обряды (либо их элементы), известные и на Берестейских землях: выпекание благовещенского печенья “буськовы лапы”, ритуальная встреча аиста приурочено к празднику Благовещения, обряд “вождение Куста”. В обрядовых вариантах рождественско-новогоднего цикла в северо-западном ареале присутствует изготовление крестиков из сена и их использование в поминальных акциях, а также рождественский обычай вводить в дом живого коня. Но не фиксируется на этой территории акции оберегающего содержания приуроченные к “Чистому четвергу” и традиционные обычаи праздника “Андрей”.

...