Класифікація країни за формою правління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Реферат

з дисципліни «Країнознавство»

на тему

«Класифікація країн за формою правління»

Виконала: студентка факультету

«Міжнародні відносини»

групи №11

Атаєва Ельвіра

Івано-Франківськ 2013

Ідеї щодо форм державного правління були висунуті ще за часів античності. Перші ідеї щодо форм державного правління були висловлені в основному Платоном, Гераклітом,Піфагором, Аристотелем і Цицероном, Полібієм

Платон, зокрема у творі «Політея», вирізняв три основні форми правління -- монархію, аристократію ідемократію, кожна з яких ділиться на дві форми. Монархія -- це правління одного і може бути законною (цар) або насильницькою (тиран). Аристократія -- правління небагатьох і може бути правлінням кращих і гірших (олігархія). Демократія -- правління всіх і може бути законною або незаконною, насильницькою. Згадує Платон у своїх творах і «змішану» форму правління. Платон був ідеалістом і це значно вплинуло не тільки на його філософські, але й політико-правові погляди відносно сутності, так званої, «ідеальної держави», форм її устрою. Платон розглядав форму правління через призму вад і негараздів людської природи

Геракліт з Піфагором використали два поняття: «аристократія» та «демократія». Принципово новим для підходів Піфагора і Геракліта був вибір ними інтелектуального критерію для визначення терміна «аристократ». Під ним вони розуміють «кращого», «благородного», а, відповідно, під аристократією -- правління «найкращих», розумової, моральної, освіченої еліти, тобто «аристократію розуму, духу», а не «аристократію за кров'ю».

Аристотель розрізняв шість можливих форм правління: демократію, політею, аристократію, олігархію,монархію і тиранію. Деякі з них він оцінював позитивно: монархію, аристократію і політею (владу середнього класу, яка є поєднанням олігархії і демократії). Інші три, на думку мислителя, погані, звироднілі (тиранія, чиста олігархія і крайня демократія). Розглядаючи сильні і слабкі сторони різних типів державного правління, Аристотель висловлювався про бажаність поєднання кількох кращих з його точки зору форм, тобто схилявся до ідеї «змішаного» правління.

Полібій стверджував, що будь-яка держава, як живий організм, проходить стадії розвитку і занепаду. Розвиток держави починається з найпростішої форми -- монархії. Монархія -- управління, засноване на праві, змінюється тиранією -- управлінням, заснованим на силі. Тиранія, у свою чергу, переходить в аристократію, яка обумовлює, за висловом Полібія, період розквіту держави. Потім настає демократії, яка змінюється олігархією. Остання, зазнавши занепаду, перетворюється в охлократію.

Політичним ідеалом Цицерона щодо форми правління була аристократія. Він виділяв такі форми правління:

· царську владу -- монархію (коли верховна влада знаходиться в руках однієї людини, яку називають царем, то такий державний лад є царською владою);

· владу оптиматів -- аристократію (коли влада знаходиться в руках виборних осіб, то ця громадська община керується волею оптиматів);

· владу народу -- демократію (народною ж, він вважав, є така община, де влада знаходиться в руках народу).

Цицерон у своїй праці «Держава» визначав республіку так: «res publica -- res populi», що дослівно означає «держава -- справа народу. Отже винвизначав республіку як державу. Далі цю думку у своїх працях продовжили Н.Макіавеллі, Ж.Боден.

На здобутки філософів і мислителів давнини спиралися дослідники окресленої проблеми пізніше.

За доктриною Т. Гоббса (1588-1679 рр.), верховна влада є джерелом не тільки норм юридичних, а й моральних. Будь-яка форма правління, за Т. Гоббсом, є прийнятною настільки, наскільки вона забезпечує мир у державі. Відкидаючи олігархію, тиранію і змішану монархію як форми правління, Т. Гоббс зупиняється на монархії, демократії та аристократії. За демократії влада належить народу, за аристократії -- оптиматам, за монархії -- монарху. Але, як вважав Т. Гоббс, найкращою формою правління є абсолютна монархія, оскільки її переваги відносно інших підтверджуються хоча б тим, що навіть демократичні та аристократичні уряди в найбільш складній ситуації -- під час війни, надають владу, як правило, одній особі.

Англійський філософ -- Д. Локк (1632-1704 рр.), автор праці „Два трактати про правління“(1690 р.), вважав, якщо владу здійснюють обрані більшістю народу, то це -- демократія. Якщо законодавча влада перебуває в руках небагатьох обраних осіб -- це олігархія. Якщо законодавча влада зосереджена в руках одного, то це -- монархія. За філософсько-правовим обґрунтуванням Д. Локка, форма правління залежить від того, в чиїх руках перебуває законодавча влада.

Ш. Монтеск'є у трактаті „Про дух законів“ він визначав три форми правління -- республіканську, монархічну і деспотичну. Республіканська форма правління -- верховна влада перебуває в руках або всього народу, або його частини; монархічна -- за якої править одна людина, але за допомогою встановлених і незмінних законів; деспотична -- вся влада, поза всякими законами і правилами, здійснюється волею і свавіллям однієї особи.

Ж.-Ж. Руссо (1712-1778 рр.) вважав, що суспільства, які існують, не відповідають змісту справжнього суспільного договору. Він розробив учення про народний суверенітет. „Я стверджую, -- зазначав Руссо, -- що суверенітет, який є тільки здійсненням загальної волі, не може відчужуватися“. Принцип невідчужуваності суверенітету, дійшов висновку Руссо, заперечує представницьку форму правління.

Німецький філософ І. Кант класифікуючи форми правління, він групував їх за двома ознаками: 1) чисельністю суб'єктів законодавчої влади і 2) характером реалізації принципу поділу влади. За найкращу І. Кант вважав найпростішу форму правління це автократія (абсолютна монархія), як найбільш проста форма. Тому за І. Кантом, демократія -- найгірша форма правління, як найбільш складна.

За Г. В. Ф. Гегелем (1770-1831 рр.), у державі існують: законодавча влада, урядова влада і влада господаря. він вважав положення про рівноправність гілок влади та їх взаємне обмеження невірним, оскільки за такого підходу передбачається ворожість і протидія кожної з гілок влади щодо інших, їх побоювання одна одної. У цілому свій політичний ідеал -- конституційну монархію. Республіку як форму правління починають визначати тільки після буржуазних революцій. Тільки в цей час її розуміють як створену народом державу, соціальне призначення якої є забезпечення загальних інтересів.

Форма правління -- це певний спосіб організації верховної влади в державі, який визначається джерелами влади, порядком формування і правовим статусом вищих державних органів, обумовлює структуру, принципи взаємовідносин та сферу компетенції кожного з них. Форма державного правління вказує на те, як організована верховна влада в державі, в який спосіб формуються її центральні органи та яким чином вони підпорядковуються один одному (як будуються стосунки "парламент -- уряд", "парламент -- глава держави" і т.д.).

Певний прорив в уніфікації терміна «форма правління» зробила Швеція, де вперше було вжито на офіційному рівні у 1772 р. прийнято акт, який визначав організацію державного механізму на рівні найвищих ланок і мав відповідну назву. Про форму правління як характеристику владної системи держави йшлося у Конституції Норвегії 1814 р., Португалії (1826 р.), Саксонії (1831 р.), Франції (1848 р.). У ХІХ ст. на понятійно-дефініційному рівні форма правління майже не досліджувалась, адже вироблене визначення влаштовувало теоретиків. Після Жовтневої революції поняття форми правління визначалося за допомогою різних підходів, ідеологічно зумовлених. У 60-80 рр. ХХ ст. радянські юристи визначились з поняттям «форми держави», котра складається з 3 компонентів -- форми державного правління, форми державного устрою, форми політичного режиму. У 80-х рр. визначення набуває чіткого значення : «форма правління -- це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням».

Політична наука розрізняє дві основні форми державного правління: республіку та монархію. Республіка (від лат. "res" -- справа і "publicus" -- суспільний, всенародний) -- форма державного правління, за якої найвища державна влада здійснюється виборними органами, що періодично обираються населенням на певний визначений строк. Існують президентські, парламентські та президентсько-парламентські (змішані) республіки.

Президентська республіка

Основними характерними ознаками президентської республіки є:

1. Президент (від лат. "praesidens", буквально -- той, що сидить попереду) одночасно є главою держави і главою уряду. Посада прем'єр-міністра в таких державах відсутня. Сучасний інститут президентства бере свій початок в США, де в 1789 р. Дж. Вашингтон був обраний першим президентом США.

2. Президент, як голова держави, одноособово або з наступним схваленням парламенту, формує склад уряду і керує його діяльністю (так званий позапарламентський шлях формування уряду). Члени уряду зобов'язані здійснювати політику, яка проводиться президентом, і несуть відповідальність безпосередньо перед ним.

3. Президентська республіка базується на системі жорсткого розподілу влади, коли кожна з гілок влади має чітке коло своїх повноважень і значну самостійність. Взаємовідносини різних гілок влади здійснюються на основі системи стримувань і противаг (наприклад, вето, імпічмент і т.д.). Парламент не має права оголосити вотум недовіри урядові, а президент не має права розпустити парламент. Такий статус і роль президента в президентській республіці обумовлені тим, що обирається він на прямих і загальних виборах (або колегією виборників) і таким чином має загальнонаціональну підтримку.

Класичним зразком президентської республіки є США. Згідно з Конституцією США, президент концентрує в своїх руках повноваження глави держави та глави виконавчої влади. Він формує і очолює кабінет, керує державним апаратом, є верховним головнокомандувачем тощо.

Президент США має значні можливості впливу на законодавчий процес. Він звертається до Конгресу зі щорічним посланням про стан економіки, бюджету, в якому фактично викладає програму законотворення на наступний рік. Іншим важелем впливу є право відкладального вето президента на прийняті Конгресом закони, яке долається 2/3 голосів обох палат Конгресу.

Обирають президента терміном на 4 роки непрямим голосуванням -- колегією виборників. Допускається переобрання президента ще на один термін. Останні вибори президента США 2002 р. показали, що виборча система потребує суттєвого реформування. І Конгресом США було внесено ряд суттєвих змін до виборчого законодавства: змінена форма підрахунку голосів, встановлено чіткий контроль за підрахунком, надана можливість громадянам вносити зміни в бюлетені тощо.

парламентський платон аристократія демократія

Парламентська республіка

Характерні ознаки парламентської республіки є наступні:

1. Уряд формується на парламентських засадах, тобто він складається з представників однієї або кількох партій, які мають більшість у парламенті. В більшості країн членство в уряді сумісне зі збереженням депутатського мандата. Це дозволяє через присутність в уряді лідерів правлячих партій, найбільш впливових депутатів здійснювати контроль над діяльністю парламенту. Склад уряду повною мірою відбиває партійну структуру парламенту.

2. Уряд у парламентській республіці є відповідальним перед парламентом і може бути відправлений ним у відставку. Це урядова криза. Але в парламентській республіці може статися і парламентська криза, яка приводить до розпуску парламенту і призначення дострокових виборів.

3. Головою парламентської республіки є президент, який обирається або парламентом, або спеціально створеними зборами. Функції президента є суто представницькими: він може репрезентувати країну у міжнародних відносинах, звертатися з посланням до народу, закріплювати своїм підписом закони, користуватися правом відкладного вето тощо.

4. Ключовою фігурою в парламентській республіці є прем'єр-міністр (канцлер), котрий, як правило, є лідером партії, що здобула перемогу на виборах. І хоча канцлер офіційно не є главою держави, реально він перша особа в політичній ієрархії.

Класичним прикладом парламентської республіки є Німеччина. Ключову роль у системі державної влади тут відіграє посада федерального канцлера. Згідно зі статтею 65 Конституції країни "Федеральний канцлер визначає основні напрями політики і несе за них відповідальність". Важлива роль у визначенні політики належить також парламентській фракції правлячої партії та її партнерам по коаліції.

Парламент Німеччини складається з палати союзу (бундестаг) і палати земель (бундесрат). Кандидатура федерального канцлера визначається парламентською більшістю і на пропозицію президента затверджується парламентом без обговорення. Парламент не втручається у формування уряду. Контроль бундестагу за діяльністю уряду здійснюється за допомогою запитів, роботи слідчих комітетів, конструктивного вотуму недовіри федеральному канцлеру. Оскільки канцлер призначається бундестагом, то останній може висловити йому недовіру. Однак, згідно з Конституцією, це має бути конструктивний вотум, який передбачає одночасне призначення нового канцлера. На цю процедуру відводиться 48 годин, протягом яких федеральний канцлер може внести в парламент питання про довіру старому складу уряду. Якщо уряд не дістане підтримки, а парламент за 48 годин не призначить нового канцлера, то президент на пропозицію канцлера може розпустити парламент і призначити нові вибори.

Президент як глава держави обирається у ФРН на 5 років Федеральними зборами, які складаються з депутатів бундестагу і такої ж кількості представників, обраних їх ландтагами. Президент в основному наділяється представницькими функціями.

Змішана форма правління, яку інколи ще називають напів-президентською. Вона існує в Португалії, Фінляндії, Росії, Україні. Головні її характеристики:

1. Подвійна відповідальність уряду: перед президентом і перед парламентом.

2. Поєднання характерних рис президентської та парламентської республік.

3. Головою держави є президент, який обирається загальнонародними виборами і тому є ключовою фігурою в політичній системі суспільства.

Змішана форма правління є найбільш складною управлінською системою, яка, до того ж, є і найбільш затратною. Наприклад, адміністрація президента багато в чому дублює Кабінет міністрів. Досить часто за змішаної форми правління 2 особи (прем'єр і президент) несуть відповідальність за внутрішню і зовнішню політику держави. Таким чином, відповідальність перекладається з однієї особи на іншу, а в результаті ніхто відповідальності не несе. Водночас цей недолік інколи може обернутись і на позитивну характеристику. Це відбувається тоді, коли президент відправляє прем'єр-міністра у відставку, знімаючи цим напруження, конфліктність у політичній системі суспільства.

Парламент здійснює контроль за урядом через запити, утворення слідчих комісій, затвердження бюджету, винесення уряду вотуму недовіри. Парламент може розпочати процес усунення президента з посади через процедуру імпічменту.

Отож впевнюємося, що кожна з форм державного правління має як свої вади, так і позитивні риси. Проте на основі аналізу форм державного правління в 21 державі, які американський політолог А. Лейпхарт відносить до стабільних поліархій (демократій), можна дійти висновку, що найбільш поширеним є парламентський тип республіки.

Монархія (від гр. "monarchia" -- одновладдя) -- форма правління, за якої верховна влада в державі цілком або частково здійснюється однією особою. Монархії були найбільш розповсюдженою формою державного правління у Стародавньому Світі. В ХШ--XVII ст. у країнах Європи набуває поширення станово-представницький різновид монархії. При такій формі правління поряд із досить впливовою владою короля діяли зібрання представників провідних верств населення, станів -- Генеральні Штати (Франція), кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії. Вони виконували дорадчу функцію при монархові, інколи ще й фінансову та законодавчу.

У XV--XVI ст. разом з руйнуванням традиційних для феодального суспільства станів у західноєвропейських країнах формується ще один різновид монархії -- абсолютна або необмежена монархія (від лат. "absolut" необмежений). Відбувається максимальна централізація управління суспільством, вся верховна влада (законодавча, виконавча та судова) цілком зосереджується в руках монарха. Розквіт абсолютизму в Англії спостерігався за царювання Єлизавети Тюдор (1558--1603), у Франції -- за Людовіка XIV (1643--1715), в Росії -- за Петра І (1682--1725), Катерини П (1762--1796).

Абсолютизм, як форма державного правління феодального типу, був знищений буржуазними революціями XVH--XVTQ ст. В результаті у багатьох країнах Західної Європи вдається якщо не скасувати монархію, то істотно обмежити її нормами і вимогами Конституції. Такий різновид монархії називають конституційною або ж парламентською монархією. У сучасних конституційних монархіях роль коронованої особи є суто номінальною (Бельгія, Великобританія, Данія, Швеція, Японія і т.д.). Монарх є главою держави, символічним уособленням єдності нації, призначає голову уряду та міністрів, проте робить це відповідно до пропозиції лідерів партійних фракцій, які мають більшість у парламенті.

У сучасному світі монархічний лад утримується в 11 розвинутих країнах і в 23 країнах, що звільнились від колоніальної залежності. Серед них є монархії абсолютні (Катар, Бахрейн, ОАБ та ін.), конституційні (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція, Японія та інші), теократичні, де світська влада зосереджена в руках духовенства (Ватикан, Саудівська Аравія), виборні (Федерація Малайзія, Бутан).

Влада монарха є спадковою і передається від одного представника династії до іншого у встановленому законом порядку. Законодавчій практиці відомо 3 системи успадкування престолу:

1) салічна система (успадкування відбувається суто по чоловічій лінії Швеція);

2) кастильська система (успадкування престолу не виключає жінок, але перевага віддається чоловікам: молодший брат виключає із успадкування престолу старшу сестру -- Великобританія);

3) австрійська система -- не виключає жінок, але надає перевагу чоловікам по всіх ступенях і лініях родинності. Жінка може наслідувати престол, коли цілковито обірвана чоловіча лінія наступництва. Таку систему було введено в Роси в 1797 p., після чого, як відомо, жінок на російському престолі не було.

Отже, монархія як форма правління виникає в Стародавньому Світі, і в ході історичного розвитку людства набуває цілого ряду специфічних рис (абсолютна, парламентська і т.д.), залишаючись при цьому і на нинішній день ефективним способом організації спільної життєдіяльності людей.

Під формою правління розуміють структуру, правове становище і співвідношення вищих органів державної влади. Сама по собі форма правління у такому розумінні не може дати вичерпної відповіді на те, як реально здійснюється політична влада у країні, які її методи, засоби і результати в цілому. Тому неодноразово робилися спроби поповнити поняття “форма правління” іншими елементами, наприклад розглядати відносини між органами влади і населенням тощо. Взагалі, це сприяє виявленню сутності державного правління, однак відводить від вузького розуміння форми правління і розкриває механізм державної влади. Отже, форму правління можна розуміти у вузькому смислі або тлумачити розширено.
Форма правління, що існує у конкретній державі, залежить від організації верховної державної влади, точніше, від визначення правового становища глави держави. Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, -монархією і республікою - визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, - монархом або президентом. Демократизм або реакційність, агресивність або миролюбність, централізація або децентралізація, ступінь злиття правлячої партії з державним апаратом, політичний режим та інші чинники не мають прямої залежності від форми правління. Разом із тим, форма правління має істотне значення, оскільки впливає на структуру державного апарату і характер взаємовідносин між його окремими ланками.

Размещено на Allbest.ur