Журнал "Краєзнавство" та його роль у розвитку історичних регіональних досліджень 1920 – 1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут української археографії та

джерелознавства ім. М.С.Грушевського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Журнал "Краєзнавство" та його роль у розвитку історичних регіональних досліджень 1920 - 1930-х рр.

07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Бездрабко Валентина Василівна

Київ 2000

УДК 930.1. (477). 19

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент Куделко С.М., кафедра історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Казьмирчук Г.Д., кафедра історії Росії історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат історичних наук;

старший науковий співробітник Матяш І.Б., Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, заступник директора з наукової роботи.

Провідна установа:

Інститут історії України НАН України, відділ спеціальних історичних дисциплін.

Захист відбудеться 22 червня 2000 р. о 10.00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України за адресою: 01001, Україна, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України за адресою: 01001, Україна, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 19 травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Верба.

краєзнавство часопис аналіз

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У 1980 - 1990-х рр. в українській історичній науці актуалізувалася краєзнавча тематика. Це засвідчують: а) збільшення кількості наукових, науково-популярних історико-краєзнавчих досліджень; б) проведення регіональних і всеукраїнських у містах Полтаві (1980 р.), Вінниці (1982 р.), Чернігові (1984 р.), Миколаєві (1989 р.), Кам'янець-Подільську (1991 р.), Луцьку (1993 р.), Черкасах (1995 р.), Харкові (1997 р.), Дніпропетровську (1999 р.) конференцій, з'їздів і нарад краєзнавців; в) організація нових наукових інституцій, громадських об'єднань, визначне місце з-поміж яких належить відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАНУ, Всеукраїнській спілці краєзнавців, очолюваних акад. П. Троньком. У 1990-х роках поряд із відродженим журналом "Краєзнавство" (м. Київ, 1993-1995 рр.) з'являються нові періодичні і продовжувані краєзнавчі видання, що є також свідченням зростання популярності краєзнавства. Піднесення краєзнавства у 1980-1990-і рр. зумовлене розвитком науки і суспільства, а інтерес науковців до його минулого, сьогодення й перспектив розвитку цілком виправданий.

Актуальність теми. В умовах відродження краєзнавства в 1980 - 1990-х рр. актуальним є узагальнення його досвіду. Важливо зробити той надбанням всіх поколінь, прикладом виховання почуття причетності до історії народу, відповідальності за те, що визначає зміст понять батьківщина і Батьківщина. Враховуючи особливу потребу у розширенні кола джерел задля історичного, історіографічного досліджень краєзнавства, необхідним є вивчення періодики краєзнавчих центрів. У досліджуваний нами період, таким був Український комітет краєзнавства (далі - УКК, 1925-1932 рр.), а його друкованим органом - часопис "Краєзнавство" (м. Харків, 1927-1930 рр.). Необхідність комплексного вивчення часопису "Краєзнавство" як історіографічного факту (явища) і як історіографічного джерела виникає в зв'язку з недостатнім розробленням цього питання в історіорафії історії України на тлі актуальності краєзнавства.

Журнал є цінним історіографічним джерелом інформації про форму і зміст краєзнавчої роботи, регіоналістики в загальному та в конкретному видах або у тому, що стало результатом ціннісних орієнтирів, наукового пошуку, практико-перетворюючої діяльності Комітету краєзнавства. Інформаційний процес, рівні організації функціонування, його мотиви і продукти є показниками смислу і значущості, по-перше, краєзнавства, а по-друге, краєзнавчої періодики.

На сторінках "Краєзнавства" висвітлювалися теоретичні засади загальних питань краєзнавчої справи, її методика; публікувалися матеріали, що ілюстрували досягнення в справі вивчення окремих регіонів індивідом чи колективом; подавалася спеціальна бібліографія; велося літописання історії життя краєзнавчих організацій, які співпрацювали з Комітетом. Завдяки цьому журнал є таким історіографічним джерелом, яке, конденсуючи в собі широкий за формою, багатоманітний за змістом пласт інформації, наповнюється еклектикою переконань, стає простором освоєння новаційних ідей і продовження традицій, а емпіричні спостереження і логічні абстрагування набувають сенсу, значення, необхідності для дослідників історії краєзнавства, бо дозволяють пізнати процес його розгортання на нинішньому етапі, спрогнозувати дальший перебіг подій, пов'язаних із ним.

Дисертаційне дослідження має зв`язок з науковою темою "Історія та теорія історичної науки та освіти" (державний реєстраційний номер - 01974006178), яка розробляється на кафедрі історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Стан розробки наукової теми. Наукових робіт за темою дисертаційного дослідження існує обмаль. Перші з них з'явились у роки початку існування журналу "Краєзнавство" і носили рецензійно-критичний характер. Це, зокрема, публікації М. Павлова-Сільванського, П. Ковалівського, С. Дложевського.

Деструктивно-критичною за своєю суттю була робота Ю. Боровинського (Ю. Хлипало) 1931 року. Зміст статті зводився до критики діяльності УКК як, власне, і всього краєзнавчого руху в Україні за його "хвильовизм", "єфремовщину", "академізм". При цьому журнал "Краєзнавство" фігурував як ілюстрація до їхніх "недоліків". По тому тривалий час за відомих суспільно-політичних обставин ні про редакційну колегію, Комітет краєзнавства, ні про його часопис після розгромної ідеологічної критики писати було не прийнято.

І лише з другої половини 80-х рр. ХХ ст. розпочався процес реабілітації українського краєзнавства, а з ним відновлено історичну справедливість стосовно УКК та часопису "Краєзнавство", підтвердженням чого стало відродження однойменного видання (гол. ред. акад. П. Тронько).

Одну з перших помітних спроб реабілітувати Український комітет краєзнавства, його журнал зробив Ю.Данилюк виваженою характеристикою різноаспектного функціонування Комітету і його видавничої роботи. Згодом у дисертаційному дослідженні Л. Бабенко праця УКК знайшла висвітлення за багатьма питаннями, зокрема, частково і в плані створення періодичного носія інформації.

Журнал "Краєзнавство" піддається оновленому енциклопедичному бібліографічному констатуванню (після бібліографічної реєстрації Ф. Сарани).

Останнім часом у багатьох роботах дослідників історії краєзнавства зустрічаємо небагатослівні зауваги щодо нього чи використання його як джерела інформації за темами конкретних розвідок. Проте й донині журнал УКК залишався науково мало дослідженим.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи момент актуальності краєзнавства, пріоритетність при його вивченні історіографічного аспекту, стан розробки теми метою проведення дослідження є вивчення форми і змісту часопису УКК, визначення його місця і ролі у розвитку українського загального й історичного краєзнавства, історико-регіональних досліджень 1920 - 1930-х років. Виходячи з зазначеної мети та умов логічно виваженого розгортання дослідницького процесу, було поставлено такі конкретні теоретичні та практичні завдання:

-відтворити в історичній послідовності процес створення та існування журналу "Краєзнавство";

-виявити закономірності його функціонування як періодичного органу;

-проаналізувати форму і зміст журналу на тлі історії буття вітчизняного краєзнавства у цілому, діяльності УКК зокрема;

-з'ясувати міру впливу журналу "Краєзнавство " на розгортання краєзнавчої роботи в країні; його внесок у розвиток історико-регіональних досліджень;

-дослідити значущість часопису для краєзнавчого руху другої половини 1920-х - початку 1930-х рр. в УСРР; визначити його джерельну вартість для студій з історіографії краєзнавства.

Об'єктом дослідження є часопис УКК "Краєзнавство". У центр уваги дослідника невід'ємно один від одного потрапляють структура і текст журналу. Їх аналіз визначається відповідними проекціями згідно з обраними бібліографічними, джерелознавчими, документознавчими схемами, контекстами і текстуальністю.

Предметом дисертаційного дослідження є:

- закономірності співвідношення основних тенденцій розвитку краєзнавства у 1920-х - на початку 1930-х рр. в УСРР і формалізованих засобів їх вираження;

- природа відповідності між селекціонізованим у часописі відображенням розвитку краєзнавства і його властивостями буття в цілому;

- взаємозумовленість між глибокими якісними і кількісними, прямими і оберненими змінами в житті науки і суспільства та їх трансформаціями в краєзнавстві;

- еволюція термінології краєзнавства на час існування часопису;

- результативність міждисциплінарних методів пізнання у процесі створення цілісної аналітичної конструкції об'єкту вивчення.

Хронологічною основою дисертації є роки існування журналу "Краєзнавство" (1927-1930 рр.). Для того, щоб розглянути часопис у загальному контексті розвитку українського краєзнавства, історико-регіональних студій автор виходить за означені рамки і розгортає дослідження в межах 1920-1930 рр.

Методологія та методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертації на загальнонауковому рівні склали загальновизнані принципи історизму, об'єктивності, науковості, системності вивчення, вироблені у процесі розвитку світової філософської, наукової думки. Необхідність комплексного висвітлення теми на конкретно-проблемному рівні зумовила апелювання до методологічних засад, що базуються на сукупності методів емпіричного пізнання, аналізу і синтезу знань. Для досягнення конкретних завдань автором застосовуються методи: при атрибуції журналу "Краєзнавство" - формально-кількісний, бібліометричний; при аналізі його як історіографічного факту - історико-генетичний, історико-хронологічний; для визначення його значущості для розвитку науки - порівняльний, типологічний методи і метод аналогій.

Джерельна база дослідження. Основним джерелом написання дисертації став журнал УКК - "Краєзнавство". У ході дослідження використовувалася краєзнавча періодика або така, що містить краєзнавчі матеріали, датована XIX - XX ст.ст., яка зберігається у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Державної наукової бібліотеки ім. В.Короленка (м. Харків), Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету, Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург).

Джерельну базу дисертації склали також архівні документи, що стосуються розроблюваної проблематики з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Для розкриття теми дисертації залучено різні за формою і змістом документи: постанови, положення, листи, витяги з протоколів, звіти, плани роботи, супровідні записки, доповідні аркуші та іншу документацію, утворену в результаті діяльності державних, громадських структур, що зорганізовували і розвивали краєзнавство. Реалізації завдань дисертації сприяло звернення до законодавчих актів, урядових постанов, а також нормативних документів установ, які здійснювали керівництво краєзнавчою справою в УСРР або були до неї причетними; статистичних збірників; бібліографічних покажчиків; каталогів Книжкової палати України; енциклопедичних довідників.

Особливо цінними для вивчення періодичного видання УКК були праці учасників краєзнавчого руху як в УСРР, так і поза її межами. Включення до наукового обігу краєзнавчої спадщини В. Гериновича, К. Дубняка, Д. Зайцева, М. Криворотченка, С. Рудницького, Д. Солов'я, С. Ялі та інших авторів часопису сприяло глибшому дослідженню історії українського краєзнавства.

Комплексний характер теми дисертації зумовив необхідність звернення до бібліографознавчих, бібліометричних, джерелознавчих, документознавчих, книгознавчих, наукознавчих та ін. праць, що сприяло поглибленому вивченню конкретної краєзнавчої проблематики у контексті історичного джерела.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що з основоположних позицій бібліографічного, джерелознавчого, документознавчого, книгознавчого атрибутування, на грунті загальних історіографічних, герменевтичних, текстологічних засадничих принципів аналізу періодичного видання вперше комплексно:

досліджується інформаційна діяльність Українського комітету краєзнавства, історія створення та функціонування його журналу в контексті суспільно-політичної й культурної ситуації 1920 - 1930-х рр. в УСРР;

здійснюється цілісне вивчення зовнішньої і внутрішньої структури, тексту часопису "Краєзнавство" як історіографічного факту; вводиться до наукового обігу масив кількісної інформації щодо змісту і форми періодичного видання;

розкривається науково-практична роль журналу УКК у розвитку теорії й методики краєзнавства, організації його як громадського руху і, як невід'ємної частини науково-педагогічної діяльності, навчально-виховного процесу; розгортанні в Україні краєзнавчих, історико-краєзнавчих, регіональних досліджень та висвітленні їх досягнень.

Практичне значення розробки теми полягає в тому, що основні теоретичні положення, систематизований фактичний матеріал та висновки дисертаційного дослідження впроваджені автором у програму, лекції і практичні заняття з навчальної дисципліни "Історичне краєзнавство України", що викладається на історичному факультеті Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна; в освітньо-виховну роботу методичного об'єднання вчителів історії міського відділу освіти м. Охтирки Сумської області. Вони також можуть бути використані у процесі написання праць присвячених вивченню краєзнавства, історичного краєзнавства, їх історії, історіографії, а в кінцевому підсумку - історії України.

Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на засіданнях кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету Харківського національного університету, зібранні Вченої ради істфаку ХНУ, 50-й та 51-й регіональних наукових конференціях молодих учених (24-25.04.1997 р.; 14-15.05.1998 р. відповідно, м. Харків), міжвузівській науковій конференції молодих учених з історичного краєзнавства (18.12.1998 р., м. Харків), Всеукраїнській науково-освітній конференції "Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця ХХ ст.)" (18.05.1997 р., м. Глухів), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Українська періодика: історія і сучасність" (27-28.11.1998 р., м. Львів), ІІ Сумцовських читаннях (18.05.1996 р., м. Харків), IV Астаховських читаннях "Термінологічні проблеми історичної науки" (5-6.06.1999 р., м. Харків), Міжнародній науковій конференції "Національна архівна спадщина: проблеми збереження" (2-5.11.1999 р., м. Київ) та інших наукових конференціях, нарадах, що знайшло відображення у публікаціях, вміщених у збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (652 позиції) та десяти додатків. Обсяг основного тексту наукової роботи становить 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються стан її наукової розробки і основні джерела вивчення, формулюються мета і завдання дослідження, методологічна база, розкривається його наукове та практичне значення, окреслюються предмет, об'єкт, хронологічні рамки дисертації, форми апробації роботи.

У першому розділі - "Історія та загальна характеристика журналу "Краєзнавство" - автор, посилаючись на архівні документи та спеціальну історіографію, матеріали самого часопису, у хронологічному порядку відтворює історію подій, що передували й супроводжували заснування й існування періодичного видання "Краєзнавство". Дисертант вивчає взаємозалежність між складом редакційної колегії та концепцією журналу, робить бібліометричний аналіз його тематичної спрямованості в цілому і публікацій окремих авторів, складає загальний образ дописувача, читацької аудиторії.

Історія журналу "Краєзнавство" бере витоки з 1925 року, часу проведення I Всеукраїнського з'їзду з вивчення продуктивних сил і народного господарства та I Всеукраїнської наради з краєзнавства, які визнали необхідність консолідації краєзнавчих сил країни, а з цією метою - видання часопису як найраціональнішої форми організаційного, методичного керування краєзнавчим рухом у межах всієї України. Засновником журналу виступив Український комітет краєзнавства, до якого у різні часи існування входили академіки Д. Багалій, С. Рудницький, М. Яворський, професори М. Волобуєв, В. Геринович, К. Дубняк, П. Ковалівський, О. Яната та інші представники наукової еліти країни 1920 - 30-х рр.

Перший номер журналу "Краєзнавство" зійшов з друкарських верстатів кооперативного видавництва "Пролетарій" (м. Харків) у квітні 1927 року, а останній датований 1930 роком. Загальність назви вказує на багатогранність тих питань, які знайшли своє відображення на шпальтах часопису. Виходячи із завдань, намічених для реалізації Комітетом краєзнавства, журнал спланували за такими розділами: "Загальний" (висвітлювалися теоретичні питання краєзнавства), "Методика краєзнавчої роботи" (подавалися практичні поради з методики краєзнавчої роботи), "Шкільне краєзнавство" (висвітлювалися проблеми й результати розвитку краєзнавства в освітніх закладах), "Наш край" (друкувалися матеріали, що ілюстрували практичні досягнення в справі вивчення окремих районів України), "Життя краєзнавчих організацій" (містилися матеріали про життя й роботу краєзнавчих осередків, їх здобутки і проблеми), "Бібліографія" (подавалися анотовані списки краєзнавчої літератури), "Керуючі матеріали" (друкувалися інструкційні листи, методичні рекомендації тощо УКК краєзнавчим об'єднанням). Обчислення площ фізичного обсягу, які займають журнальні розділи демонструють, що найбільшу частку становлять публікації розділу "Наш край", найменшу - "Бібліографія".

Часопис "Краєзнавство" виходив українською мовою, проте був розрахований не лише на україномовного читача, адже значна частка його матеріалів присвячувалась національним меншинам, які не мали власних фахових краєзнавчих журналів. Виклад матеріалу лише українською мовою обмежував широту аудиторії читачів. Крім мовної доступності текстів, не менш важливою є їх змістова доступність. Кількісне обстеження формологічних параметрів (ступеня узагальненості суджень, абстрактивності понять, складності синтаксичних конструкцій) стало індикатором якісної характеристики тексту часопису. Дані бібліометричних обчислень підтверджують науково-популярний статус видання, що соціально орієнтовано на масового читача, якому відводилася роль суб'єкта інформаційної діяльності. Функції аудиторії читачів в процесі виробництва інформації і її непрофесійного розповсюдження зводилися переважно до соціально-орієнтуючої та гедоністичної. Управлінська ж функція реалізувалася в діяльності журналіста - суб'єкта, що професійно займався виробництвом інформації, тобто - це члени УКК.

Аналіз аудиторії читачів, дисертант робить за визначенням суб'єкта інформаційної діяльності, тематики його публікацій, масштабу її соціального охоплення, цілей і мотивів звернення дописувачів до журналу. Автор досліджує важливість іменного знаку при історико-евристичному й історико-герменевтичному аналізах історичного джерела у цілому й періодичного органу УКК зокрема.

Особливістю стосунків між Комітетом краєзнавства як соціальним інститутом і журналом було те, що перший став не лише його засновником, видавцем, але й редакцією, тож "тіснота зв'язку" між ними є найбільш жорсткою, бо засіб масової інформації означувався як орган центрального краєзнавчого управлінського центру в УСРР. Незалежність редколегії за таких обставин не може порушуватися видавцем, оскільки її членами були ті, хто виступав водночас і творцем, і реалізатором цільових установок УКК.

Бібліометричний аналіз складу авторів часопису показав, що Комітету краєзнавства як видавцю і редакційній колегії за авторством належить 34% площі фізичного обсягу журналу, що свідчить про доволі високий ступінь присутності на його шпальтах матеріалу, який слугував поширенню регламентованих ідей, спрямованих на реалізацію програми часопису, і згідно з цим, створенню відповідної громадської думки.

Найбільшою активністю відзначився постійний член УКК, відповідальний редактор періодичного органу - М. Криворотченко, статті якого активно впроваджували у свідомість читацької аудиторії через імперативи, комунікативні формули директивної тональності офіційні засадничі принципи краєзнавчої справи тих років.

Концептом робіт членів УКК, редколегії часопису стала орієнтація на першочерговість консолідації краєзнавчих сил у країні з тим, щоб їх діяльність була легко контрольованою й упорядкованою (організаційний рівень), створення пріоритетів за природничими, науково-практичними розвідками з краєзнавства (тематичний).

Якщо комітет віддавав перевагу розробкам у галузі географічного краєзнавства і закликав своїх авторів дотримуватися його настанов, то бібліометричний аналіз тематики статей розділу "Наш край" виявив, що 65% від загальної площі фізичного обсягу цієї частини часопису (у створенні якої беруть участь здебільшого автори "від низів") займають матеріали історичного змісту.

У розділі досліджено активну співпрацю УКК через журнал з ученими, громадськістю, науковими краєзнавчими організаціями, періодичними виданнями, що підтверджує його вагомість як комунікативного містка між особистісною і колективною, загальною і уособленою формами конкретного прояву зацікавленості краєзнавчим рухом в Україні. Встановлення зв'язків між провідниками краєзнавства дало могутній інформаційний і ціннісно-орієнтуючий ефекти, адже критеріями діяльності часопису слугують соціальний рівень охоплення читацької аудиторії інформаційним обміном, його здатність до розповсюдження знань і переконань.

Виданню "Краєзнавства" перешкодили репресії краєзнавчого руху в УСРР у цілому, членів УКК зокрема, слабка матеріальна база функціонування журналу, відсутність зацікавленості у його існуванні з боку владних, управлінських структур країни.

Автор робить висновок про те, що завдяки цілеспрямованим зусиллям УКК журналові вдалося стати координаційним центром краєзнавчого руху в УСРР. Зібравши навколо себе небайдужих до нього, він сприяв зростанню різноманіття форм роботи, зміцненню зв'язків між вітчизняними і зарубіжними організаціями і по вертикалі, і по горизонталі, пропаганді передових ідей краєзнавчої справи, висвітленню досягнень краєзнавства на різних ланках праці, став краєзнавцям порадником у повсякденній роботі. Виникнення та існування періодичного органу "Краєзнавство" є прямим результатом необхідності задоволення потреби спілкування громадських та наукових інститутів, індивідів, усіх близьких до краєзнавчого руху. Він допомагав краєзнавцям створити впевненість у суспільній значимості їх та їхньої роботи на фоні зростання виняткового авторитету краєзнавства у державі.

У другому розділі - "Висвітлення основних тенденцій розвитку вітчизняного краєзнавства у часописі УКК" - дисертант з історіографічних позицій досліджує відображення еволюції краєзнавства у 1920 - 1930-х рр. у матеріалах журналу.

У перші десятиліття ХХ ст. при усталеності формотворчого досвіду краєзнавство переживає зовнішні і внутрішні, кількісні і якісні зміни, традиції доповнюються новаціями. Накопичивши певний емпіричний матеріал, воно входить у сферу теоретичних узагальнень на рівні виявлення часткових закономірностей, а також на рівні більш високих умовиводів про загальне у поступі всіх високорозвинутих суспільств і їх наук.

Журнал УКК виступає важливим джерелом інформації про основні тенденції розвитку українського краєзнавства 1920-1930 рр. Посилаючись на публікації Г.Ворожбит, В. Гериновича, К. Дубняка, Д. Зайцева, Н. Занфірової, М. Криворотченка, Д. Солов'я, Я. Якуші, С. Ялі, О. Янати та ін., дисертант розглядає інтернальні та екстернальні умови розвитку краєзнавства в умовах переосмислення світоглядних, гносеологічних, методологічних настанов у науці, що, власне, означало кризу, але не крах існуючої парадигми знань. Це привело до захоплення вчених конкретними, локальними студіями. Краєзнавство стало нішею, яку зайняли і в якій змогли на деякий час ще "затриматися" прихильники і продовжувачі старих наукових традицій. Таких знаходимо і з-поміж автури часопису "Краєзнавство": В.Геринович, В.Кравченко, С.Рудницький, О.Яната та ін. Витіснення в краєзнавство висококваліфікованих спеціалістів доби імператорських університетів принесло йому високий професіоналізм, з одного боку, а з іншого - тугу за втраченою гармонією на тлі модерних течій у культурі.

У роботі розкриваються причини співжиття високопрофесійності й аматорства у краєзнавчих розробках, збереження у їх змістові традицій колишніх поля свідомості, системи цінностей, культури, досліджуються процес накопичення новацій, способи і шляхи конструювання нового знання. Співпраця спеціалістів високого наукового ґатунку і тих, хто тільки народжувався як дослідник, вела до демократизації науки, а шлях до входження в її термінал став загальнодоступнішим.

Об'єктну різноспрямованість краєзнавчого дослідження можна звести до двох його складників: природничого і гуманітарного. За різних часів існування науки і суспільства життя по-різному визначало пріоритет то одного, то іншого. Того часу він переміщується з історичного краєзнавства на соціально-економічне в поєднанні з фізико-географічним. Автор обгрунтовує причини цього явища і його наслідки. "Зчитування" на основі журналу "Краєзнавство" предмету краєзнавства у час досліджуваний нами переконливо свідчить про те, що ним є виявлення і вивчення міждисциплінарного діалогу понять, принципів, закономірностей зв'язків і властивостей об'єктів конкретних наукових галузей краєзнавства.

На основі журнальних матеріалів вивчено методику ведення досліджень, основну тематику краєзнавчих робіт, які такі ж багатоаспектні як і об'єкт студій; ракурс подачі результатів студіювань (конкретно-фактичний, проблематико-тематичний, комплексний). При розкритті теми характерними є раціональне й інтенціональне пояснення (дескриптивний, оцінковий або дескриптивно-оцінковий описи, аналітичні, синтетичні пояснення). У цілому для краєзнавчих робіт цього часу в Україні характерними є констатація біографічних, хронологічних, бібліографічних, статистичних та інших фактів, описовість, ілюстративність. Існування подібного у краєзнавстві було виявом закономірностей розвитку.

Автор досліджує журнал "Краєзнавство" і як важливий інформант про стан краєзнавчої термінології у свій час, зокрема про ступінь інтерпретаторських розробок її основних понять: краєзнавство і край.

Вивчаючи тексти часопису, можна відзначити декілька варіантів тлумачень терміну "краєзнавство", які не були новим витвором в історіографії: 1) наука, що об'єднує природничі, гуманітарні дисциплінарні цикли і спрямована на вивчення певного географічного, історичного регіонів країни або ж частина фундаментальних наук; 2) особлива методична дисципліна; 3) науково-педагогічний наочний метод навчання; 4) виховний засіб у формуванні нової людини та громадянського суспільства; 5) наукове всебічне пізнання краю; 6) форма масової діяльності у вивченні рідного краю. Всі ці визначення, співіснуючи, взаємодоповнювали і взаємозбагачували одне одного, висвітлюючи гетерогенну картину ставлення науковців та громадських кіл до змісту і ролі краєзнавства цього часу. Кожен з них знайшов відтворення на основі широкої історіографічної бази.

Дописувачами часопису "Краєзнавство" так і не було зроблено спроби визначитися, домовитися між собою про потрактування змісту поняття "край", хоча при оперуванні ним вочевидь присутня орієнтація на його територіальні параметри як визначальний момент тлумачення.

Окремо у роботі аналізуються колективна й індивідуальна форми участі у краєзнавстві. Залишалися відкритими проблеми об'єднання й уніфікації в межах країни організаційних форм краєзнавчої роботи. З роками більшість гуртків, товариств, комісій, комітетів тощо припинили існування. Пояснення причин цього слід шукати, по-перше, в несприятливості суспільно-політичних обставин громадського життя 1930-х років у СРСР, а по-друге, в нежиттєздатності багатьох з них від самого народження через слабкість внутрішньої організації, зовнішніх зв'язків, методичної та теоретичної підготовки їх членів, матеріального забезпечення. Масовість деякою мірою зняла з краєзнавства блиск індивідуальної неповторності, а також не сприяла збереженню його функції соціальної преформації.

Крім творчого і особового аспектів, у краєзнавчому русі 1920-х рр. є ще один момент з сильним аргументом на його користь - це народжуване ним національне самоусвідомлення. Через це краєзнавство одночасно сприймалося і як виховний засіб, метою звернення до якого є формування нової людини нового суспільства.

Використовуючи надбаний у ході дослідження журналу "Краєзнавство" досвід, констатуємо, що українське краєзнавство 1920 - 1930-х років стало резервуаром конкретизованих загальних принципів марксизму, позитивізму, неоромантизму і неопозитивізму. У рамках марксизму доводиться зверхність матеріальної, прикладної практики в краєзнавстві над духовною, теоретичною; демонструється ставлення до краєзнавчих знань як до зумовленості економічним, політичним і культурним розвитком суспільства. За цих обставин краєзнавство сприймається не тільки як результат іманентного розвитку науки, а й виступає окремою деталлю відображення розгортання взаємозв'язку її з соціумом. У краєзнавстві інтроєцируються ідеї позитивізму і неопозитивізму. Воно стало втіленням прагнення позитивістів розбудувати на базі конкретних наук синтетичну систему теорії наукового пізнання і її реалізації в регіонально обмежених рамках. Від них у краєзнавстві посилена увага до факту, достатність його пояснення з відповіддю на питання "як?" і, зрештою, логічний емпіризм в історико-географічних, етнографічних, фольклористичних, діалектологічних та інших краєзнавчих дослідженнях. Неоромантизм відгукнувся у краєзнавстві передусім у його історичному складнику, а з цим - в екзистенціальному тлумаченні історичного знання: усвідомлення культурної самобутності виявів людської життєдіяльності в межах певного регіону, іронізація над винятково раціональним поясненням розвитку "Я" і "Ми". Вказані течії об'єктивізували і суб'єктивізували, абсолютизували і співвідносили краєзнавче знання, єднали емпіричний і теоретичний, індивідуальний і колективний рівні дослідження, визначали його місце в системі науки і суспільстві.

Розділ ІІІ - "Історико-краєзнавчі дослідження на сторінках журналу "Краєзнавство" - автор присвячує аналізу робіт журналу з історичного краєзнавства, визначенню місця періодичного видання УКК у розвитку регіональних досліджень в Україні у 1920-х - на початку 1930-х років, детальному розкриттю основного змісту робіт цієї тематики. Розділ складно структурований і складається з п'яти підрозділів, при чому останній з них має поділ на два параграфи.

У підрозділі 3.1. - "Фольклористичні часописні розвідки" - розкриваються причини й умови зростання популярності фольклористичних студій у цей час, розширення організаційних можливостей для їх проведення. До робіт, які аналізуються у цьому підрозділі належать розробки Н. Занфірової, В. Кравченка, М. Устенка, М. Фуклєва, а також статті інших дописувачів, які вдавалися до відступів фольклористичного змісту у ширших за тематикою текстах (Д. Солов'я, Д. Тарновського, Ф. Лутая та ін.). Їх праці присвячені актуальним фольклористичним темам, які у теоретичному, науково-методичному аспектах знайшли висвітлення на сторінках фахової періодики того часу. Своє бачення техніки запису казок, оповідань, легенд та іншої народної прози, методики обробки матеріалу, вивчення особи передавача оповідей народу, складання антології народної творчості за географічним (або картографічним), тематичним принципами, теоретичних питань стосовно цього демонструє редакція журналу через студії Н. Занфірової, В. Кравченка, М. Фуклєва, М. Устенка. Об'єктом досліджень праць, видрукуваних у періодичному органі Комітету краєзнавства, є сукупність словесних, словесно-музичних, музично-хореографічних, масових видовищно-драматичних у своїй основі форм народної творчості.

Вивчення архаїки останньої, реалізму підсвідомого, ірраціональності свідомого, трактування символів індивідуального "Ми", колективного "Я" (і навпаки) для того, щоб отримати аргументи обгрунтування Самості українців (як і тих, хто живе поруч з ними), до чого прагнули і закликали провідні наукові центри студій фольклору, потребувало високого рівня фахової підготовки. Краєзнавцям-аматорам його бракувало. Тому рівень виконуваних ними розвідок носив фактографічний характер. Утім, вміщення емпіричного змісту розвідок на сторінках журналу було виправданим обставинами його призначення для масового читача, баченням реальних можливостей аматорських сил на царині фольклористики, демонструванням споживачам інформації переважання накопичення фактів над теоретизуванням ідей.

Підрозділ 3.2. - "Історико-діалектологічні студії на сторінках журналу" - присвячений розгляду статей про малопримітний, але присутній напрямок роботи краєзнавчих об'єднань в галузі діалектології: вивчення територіальних, професійних або соціальних різновидів загальнонародної мови. Спроби академічних наукових структур залучити до співпраці місцеві краєзнавчі сили хоча й знайшли відгук, але незначний. Цю ситуацію добре ілюструє журнал "Краєзнавство", який подає поодинокі факти діалектологічних дослідів краєзнавчих установ, окремих осіб. З-поміж таких назвемо А.Пашківського.

Запозичивши науково-методичну, класифікаційну діалектологічні системи, створені К. Михальчуком, В. Ганцовим, В. Петровим, О. Синявським та ін., автор вибудовує роботи за схемою перенесення у власний аналіз несвоїх висновків, супроводжуючи загальні твердження конкретними випадками, прикладами. З точки зору історії цей матеріал є цікавим тим, що А. Пашківський керувався метою показати залежність суб'єктотворення слів від історичних умов побутування того чи іншого суспільного об'єднання, порушити проблему аналізу походження, усталення семантики діалектів задля логічного обгрунтування соціальних обставин їх появи. Потрібність емпіричного змісту публікацій з діалектології обгрунтовувалася УКК важливістю пробудження у краєзнавців бажання наслідувати, популяризувати підняті теми. Зниження вимог до виконання подібних робіт варто сприймати як спробу адаптувати складні моменти вивчення фонетики, морфології, синтаксису, лексики, словотвору, інших рівнів структури української діалектної мови до можливостей аматорів-краєзнавців, що дозволило ствердитися історико-діалектологічним дослідженням у реєстрі краєзнавчих, регіональних тем.

Підрозділ 3.3. - "Етнографічна тема у журнальних публікаціях" - присвячений розгляду робіт І. Сав'яка, Д. Солов'я, К. Червяка, Я. Якуші та інших, тематика яких стосується вивчення кустарних промислів і ремесел у різних регіонах. Популярність такого роду досліджень у 1920 - 1930-х рр. пояснюється необхідністю вивчення продуктивних сил краю, регіону для раціонального використання місцевих ресурсів, а також для розвитку господарської діяльності. Результати польових обстежень промислів, ремесел знаходили камеральне опрацювання. Практика їх проведення народжувала нові програми, методичні рекомендації, які знаходили висвітлення на сторінках часопису УКК, сприяючи цим самим упорядкуванню й систематизації емпіричного етнографічного матеріалу, а за тим, після причинно-генетичних пояснень зроблених йому, і виходу на рівень нових теоретичних умовиводів.

У підрозділі 3.4. - "Питання історичної урбаністики в матеріалах часопису" - на грунті проведення аналогії між західноєвропейською і східноєвропейською (російською) історичною урбаністикою дисертант, порівнюючи їх, досліджує містознавчі розробки в УСРР і зупиняється на статтях В. Гериновича, М. Криворотченка, С. Ялі та ін. авторів журналу "Краєзнавство". Згідно зробленого аналізу, об'єктами містознавства були: особа, свідомість особи, обмежених соціальних груп, соціуму; суспільні відносини; економічний і політичний, природний організми діяльності міста, його конкретних елементів. Аналіз суцільного соціального зрізу в обмеженому просторі, потреб і інтересів "Я" і "Ми", їх станів не тільки в моменти глибоких історичних струсів, а й за звичайних, буденних умов, можливостей як суб'єктів історії, на думку авторів публікацій, мусив скласти предмет містознавства й зайняти чільне місце з-поміж нових способів прочитання загальної соціальної історії. Для їх робіт місто - це акт історії, один з виявів суспільного розвитку, його архітектурний ансамбль - монументальна проекція часу, а його вулиці, майдани, квартали - форми витворення комунікативних зв'язків людей. Важливе місце відводиться типології міст з точки зору генези, основних функцій, диференційованих міських частин за адміністративною, етноконфесійною, професійною, юридичною ознаками. Крім цього, дослідників вельми займають пояснення урбанонімів. Таким чином, журнал "Краєзнавство" виступив ще й популяризатором містознавчих ідей як вияву регіональних студій з соціальної історії.

Підрозділ 3.5. - "Історико-географічні студії на шпальтах журналу" - розпочинає історіографічний аналіз існування історичної географії, закономірностей її розвитку та відбиття його основних тенденцій у часописі "Краєзнавство". Диференційні й інтеграційні процеси в історичній географії відобразилися у краєзнавстві через збагачення тематики робіт, виявилися у їх присвятах вузько спеціалізованим об'єктним дослідженням. Історія, "увійшовши" у географічну науку (і навпаки), викликала в краєзнавстві поширення синтезованих студій на межі природничих і гуманітарних галузей знань, особливо актуалізувавши в ньому економіко-географічні й екологічні мотиви.

У параграфі 3.5.1. - "Історичні економіко-географічні розробки" - розглядаються журнальні публікації В. Гериновича, М. Горвата, П. Гудзія, К. Дубняка, М. Криворотченка, М. Косовського, Н. Ніколіної, Д. Солов'я, П. Молоківа-Журського, О. Янати та ін. Вони аналізуються за тематикою, стилістикою, жанрово-видовою специфікою, результативністю для розвитку історико-географічних регіональних досліджень в УСРР у 1920 - 1930-і рр. Визначення науковцями, аматорами-краєзнавцями перспектив розвитку історико-географічного краєзнавства й регіональної історичної географії за економічним напрямком детермінувало об'єктність, тематику досліджень, появу нових методів і методик, теорій. Через журнальні публікації УКК спробував розв'язати проблему двоїстості регіональної історичної географії й історико-географічного краєзнавства економічного змісту. Авторів студій об'єднує прагнення на підставі історичного економіко-географічного краєзнавства сформулювати і відповідно проінтерпретувати основні теми, поняття, категорії, смислово-інтелектуальні й емотивні методи регіональної, загальної історико-економічної географії, які були доповнені ілюстраціями їх вираження і практичного застосування у локальних масштабах.

У параграфі 3.5.2. - "Історико-екологічні розвідки" - історіографічно розглядаються тексти, що характеризують різні стосунки між складовими фундаментальної тріади історико-географічних знань: природа - людина, суспільство - час, які засвідчують не тільки світоспоглядання, світосприйняття, що склалися на тоді, але й суспільну практику, котра їх склала.

Автор доводить популярність історико-екологічних варіацій на сторінках журналу, більшість яких складається з взаємопов'язаних і взаємонакладених осмислених "схоплень" авторськими природоохоронними переконаннями потреб дійсності. Головною лінією дописів за авторством Д.Зайцева, Є. Лавренка, П. Погребняка, С. Постриганя, С.Рудницького, С. Тисаревського, А. Фещенка, Я. Якуші та ін. є прагнення виробити окремі пункти програм забезпечення гармонії стосунків людини з природою на основі історичного досвіду. Аналіз журнальних публікацій у поєднанні з іншими джерелами 1920 - 1930-х рр. утверджує декілька методологічних підходів до вирішення питань, пов'язаних із взаємовідносинами рівня "людина - природа". Автор називає їх екологічними моралізмом, реалізмом, прагматизмом. Перший характеризується як емотивний гуманізм, розумний раціоналізм у ціннісних орієнтаціях ставлення до природного середовища, другий - обстоювання позицій узгодження потреб науково-технічного прогресу з реальними можливостями природи без шкоди для неї самої; третій - споживацьке ставлення до природного довкілля виправдане індустріальною добою людської цивілізації, за якої інакше і не може бути.

Таким чином, у підрозділі 3.5. стверджується, що основними стрижневими тематичними напрямками історико-географічних краєзнавчих, регіональних робіт журналу стали економічний і екологічний. Першочерговість визначалася ним за економіко-географічними дослідженнями, які згідно з закономірностями диференціації, відобразилися в історичній географії промисловості, сільського господарства, торгівлі, транспорту і т.д., та в межах цього диференційованого краєзнавства. Проникнення філософії, психології, етики, естетики, історії та ін. гуманітарних наук у сонм природничих викликало поширення екологічних, а на їхньому тлі - природоохоронних ідей в історичному краєзнавстві та регіоналістиці. "Краєзнавство" за змістом є яскравим відбитком фактів, подій, явищ, що їх характеризують.

Отже, інтерес до краєзнавчих тем історичного змісту у 1920 - на початку 1930-х рр. в УСРР відзначався постійністю. Журнал позначив увагою фольклористичні, етнографічні, діалектологічні, урбаністичні, історико-географічні напрямки краєзнавства, стверджуючи їх дослідницький об'єкт на загальному та регіональному рівнях за різновидовими виявами матеріальної і духовної культури народу України, а предмет - за логічним шуканням генетичних закономірностей їх складання.

У висновках сформульовано підсумки вивчення.

Дослідження історії організаційно-видавничої діяльності УКК щодо власного часопису "Краєзнавство", аналіз його форми і змісту, відстеження мережі взаємозв'язків і системи взаємопосилань на рівні журнал - аудиторія - суспільство - журнал дають підстави для висновку про важливе значення даного періодичного видання для розвитку краєзнавчого руху в УСРР наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр.

Поява у квітні 1927 року першого номера друкованого органу УКК стала подією, з якою більшість дослідників історії українського краєзнавства пов'язують початок нового етапу його розвитку. Заснування й існування журналу "Краєзнавство" було викликане необхідністю задоволення потреб краєзнавчої справи, науки, суспільства. Центральний, республіканського значення часопис став засобом, що уможливив спілкування учасників краєзнавчого руху, організуючи їх відносини у площині спільних інтересів. Журнал "Краєзнавство" був каналом поширення відомостей про краєзнавче середовище, труднощі і творчі, наукові здобутки його розвитку.

Періодичний орган УКК слід розглядати як каталізатор формування нових цінностей краєзнавства, стереотипів, установок мотивів дій його учасників, які відповідали б генеральним концепціям народжуваних марксистсько-ленінськими методологічними схемами.

Однією із складових комунікаційного процесу, зорганізованого Комітетом краєзнавства через журнал, є афіліативний момент: соціально-психологічне формування почуття причетності в учасників краєзнавчої справи до задоволення політичних, економічних, культурних потреб життя суспільства, розвитку науки.

Прагнення редакції зреалізувати масові комунікаційні акти не завжди мали успішну практику, що пояснюється недосконалістю методики розгортання стратегії і тактики дій УКК, слабкістю каналів спілкування між учасниками краєзнавчого руху, внутрішньою малозапитаністю краєзнавчим загалом нових орієнтирів розвитку, пропонованих Комітетом краєзнавства.

Серед тих, хто став активним співробітником журналу - відомі у різних галузях знань учені, громадські діячі, журналісти (В. Геринович, К. Дубняк, Д. Зайцев, В. Кравченко, М. Криворотченко, Ф. Козубовський, Є. Лавренко, П. Погребняк, С. Рудницький, О. Яната та ін.); наукові і громадські установи, об'єднання варіативних територіальних масштабів охопленості, профільних орієнтацій.

Домінуючою внутрішньою формою подачі змісту у часописних текстах є пояснення факту, явища, події, ситуації, проблеми шляхом опису; інтерпретація, аргументація причинно-наслідкової вмотивованості у викладі результатів дослідження. Практичні роботи кількісно переважають над теоретичними, а у них фактографізм, конкретика - над аналізом, синтезом, узагальненнями.

Зміст журнальних публікацій розгортався навколо географічних та історичних краєзнавчих тем. Більшість співробітників редакції належала до прихильників проведення перших з них за тематикою, практичних - за вихідним результатом краєзнавчих розробок. Через це журнал став також провідником ідей географічного краєзнавства. Помітний вплив на формування програми і змісту часопису мали й інші дописувачі, окрім редакційного органу. Тому поряд з розробками з географічного краєзнавства чільне місце у виданні посіли матеріали історико-краєзнавчого змісту.

Поміж історичних краєзнавчих розробок, що знайшли місце на сторінках журналу, присутні дописи фольклористичної, етнографічної, діалектологічної, урбаністичної, історико-географічної тематики. Етнографічні дослідження зцентровуються навколо тем, що мають за об'єкт певну ланку територіально локалізованого виробничого процесу; фольклористичні, діалектологічні - навколо регіональних розрізнень духовної складової життя українців, національних меншин в УСРР; урбаністичні - ролі міст у процесі освоєння земель, опису "посереднього" і звичайного в мікроісторії, а основними тематичними напрямками історико-географічних краєзнавчих, регіональних робіт, уміщених у журналі, є економічний та екологічний. Ствердження УКК, його журналом у краєзнавчому руслі названих вище студій сприяло довершенішому складанню картини історії окремих "територій-земель", наукової інфраструктури для написання "суцільної" історії України. Історико-регіональні надбання відкривали нові наукові горизонти для загальної історії, що знаходила через них підтвердження чи заперечення власним фактам, подіям, процесам, законам і закономірностям, які стають зрозумілішими у середовищі конкретних здобутків. Відсутність через суб'єктивні й об'єктивні причини контакту між УКК і ВУАН стала на заваді співпраці провідного центрального краєзнавчого органу та найавторитетніших академічних структур в галузі історико-регіональних досліджень, що негативно позначилося на результативності діяльності першого і других. Отже, загальний і водночас різнотематичний за змістом часопис слугує джерелом інформації про стан і розвиток історико-краєзнавчих, регіональних досліджень.

Матеріали часопису "Краєзнавство" яскраво віддзеркалюють і таке ставлення до краєзнавства, за якого те сприймалося невід'ємною частиною освітньо-виховної системи УСРР, Радянського Союзу у вигляді наочного методу викладання, самостійного навчального курсу, комплексної системи організації навчання. Журнал зробив внесок у розвиток української бібліографії, розробляючи методичні засади проведення тематичного бібліографування краєзнавчої книги.

Аналіз часопису УКК підтверджує його важливість як носія інформації про загальні тенденції розвитку української краєзнавчої справи у другій половині 1920-х - на початку 1930-х рр., її науково-методичні, теоретико-методологічні засади, термінологічний аспект буття, практичні здобутки. Використання його матеріалів є необхідною умовою вичерпного пізнання розвитку науки і суспільства у вказаний проміжок часу. Журнал "Краєзнавство" є таким історичним джерелом, яке здатне збагатити історіографічне, історичне відтворення функціонування структур організації, зміст категорій і форм історичної науки, виявити різноаспектні відрізнення тієї епохи, простежити входження нових ідеологічних пріоритетів у краєзнавство. Видання УКК виступило активним пропагандистом й ілюстрантом наукового, прикладного, освітнього і суспільно значущого характеру краєзнавства.

...