Українські народні пісні Кубані на історичну та суспільно-побутову тематику

Тематика історичних пісень досить різноманітна, та майже весь пісенний фонд цого жанру можна згрупувати за предметом зображення: жаль за зруйнуванням Запорізької Січі, спроби утворити нові січі, примусове переселення на Кубань, обживання нових місць, сутички з горцями, уславлення козацьких ватажків - А. Головатого, З. Чепіги, Я. Кухаренка, М. Рябовола та ін. При доброму збереженні та культивуванні традиційного репертуару на історичні теми кубанці інтенсивно поповнювали його за рахунок місцевої історії. Такими подіями для народу була смерть всенародних улюбленців Я. Кухаренка і М. Рябовола, драматичні події громадянської війни, втеча 50 тисяч чоловік на захід від більшовицького терору, масштабний терор (“розкозачування”) 20-30 рр., жахливий голокост 1932-33 рр., втеча 100 тисяч чоловік в роки Другої світової війни, поневіряння по світах, видача “союзничками” великої кількості козаків військам НКВС (трагедія Лієнца) тощо.

Незважаючи на те, що радянська тоталітарна система розглядала козаків, як класових ворогів і депортуваннями, розстрілами, голодомором, репресіями, висилкою в Сибір десятків і сотень тисяч родин зменшила кількість етнічних українців на Кубані втричі, а, може, і вп'ятеро і довела їх до 3,9% від усього населення краю, козацтво та козацький дух на Кубані живуть. Національні традиції тут вкорінилися настільки глибоко, що “інтернаціолізувати” їх водночас неможливо. Можна вести мову про два шари цієї культури: а) видимий (мова, побутові реалії, фольклор) і б) невидимий шар, закодований у генетичній пам'яті місцевого населення, у національних рисах характеру, які знищити практично неможливо. Яничарську свідомість можна виховати, селекціонуючи у цьому аспекті окремих людей, але весь народ перетворити у яничар неможливо. Індикатором морального здоров'я народу, за висловом М. Драгоманова, є народна пісня, у якій закладено потужний, незбагненний досі національний потенціал. На Кубані сформований культ пісні, культ това-риського спілкування, які можна кваліфікувати, як спонтанне, можливо, підсвідоме “включення” інстинкту самозбереження перед наступом низько-пробних зразків маскультури, спрямованої на зомбування людини, етносу.

Велику роль у збереженні кращих народних традицій, етичних та художніх цінностей відіграє суспільно-побутова лірична пісня, у якій органічно поєднані знання історії свого народу, трансформовані через призму почуттів, індивідуального сприйняття. Така вже властивість ліричної пісні, що вона екстраполює колишні події на переживання і почуття виконавця, який виступає водночас і головним персонажем пісні. Пісні ці живуть не тільки завдяки високому художньому рівню, та як естетичні пам'ятки, вони є знайомим кодом розшифрування заплутаних і не в усьому зрозумілих сьо-гочасних суспільних взаємин, явищ, які багато в чому повторюються, тільки на іншому рівні. Це й зрозуміло, оскільки материнське серце однаково щеміло тривогою чи в час проводів сина в козацьке військо, чи в радянську “леген-дарну і непереможну”, чи в “обмежений військовий контингент”, чи й до сучасної армії. Актуальність заробітчанських мотивів підтримували колгоспи, вимушені масові виїзди на сезонні роботи, на комсомольські новобудови за тридев'ять земель, сьогоднішні пошуки заробітків по всіх просторах СНД та країн колишнього соціалістичного табору. Значне місце у суспільно-побу-товому репертуарі кубанців посідають пісні-плачі, пісні-реквієми, твори з перевагою ностальгічних настроїв за колишнім вільним життям на Батьків-щині. Творці цих пісень використали досягнення суміжних жанрів - невіль-ничих плачів, голосінь, дум, котрі високохудожньо, але без надриву переда-ють стан найвищої психологічної напруги в екстремальній ситуації.

Із зрозумілих причин найбільшою частотністю серед суспільно-побуто-вих пісень відзначаються козацькі пісні, які суттєво доповнюють історичну епіку. Основні мотиви цих пісень лишаються незмінними ось уже понад три століття: проводи до козацького війська, пригоди у походах, вірність товариству “кревному-сердешному”, звеличення козацького коня, який пере-магає орла в змаганні на швидкість, передає звістку рідним про смерть козака. Центральними мотивами козацької тематики відповідного циклу громадської лірики Кубані є мотив смерті козака в степу далеко від родини та нарікання на долю. Порівняння кубанських записів з варіантами і версіями, записаними на Подніпров'ї, на Поділлі, Поліссі, Слобожанщині, в південно-східних районах, в тому числі й на Донеччині, засвідчує їх загальноукраїнський характер. І не тільки щодо тематики, художнього втілення теми, творчої контамінації типових формул і кліше, а й як вияв загальнонаціональної фольклорної мови, спільної для всіх регіонів, мови, що піднялася над побутовою розмовною мовою у всіх її діалектних виявах далеко до появи літературної мови. Живуть у репертуарі жінок солдатські пісні, адже практично нічого не змінилося у самій суті набору до армії, як примусової служби, у незахищеності солдат, особливо на початковому етапі служби, задіяння солдат у перманентних війнах, які веде Росія. Живуть як естетичні пам'ятки пісні про суспільні явища, які вже давно відійшли у минуле: про чумакування, наймитування, заробітчанство, хоча і тут спостерігаємо чимало ремінісценцій з минулого, бо, мабуть, заробітчанство і наймитування - це вічні хоча й видозмінені явища будь-якого суспільства. Насамкінець до висновків проситься відповідь на питання: яка доля чекає етнічних українців Кубані? Як би ми не намагалися шукати аргументи для оптимізму, їх немає, бо незмінною залишається державна концепція вирішен-ня міжнаціональних та міжетнічних проблем. Для природної еволюції цього процесу необхідна добра воля політиків та вироблена на демократичних засадах міждержавна концепція розвитку культури національних меншин. Час покаже, у якому напрямку рухатитметься вирішення проблеми. Наше завдання скромне - записати та вивчити якомога більше зразків народної творчості, зразків, що із століть промовляють до нас високою моральністю, непідробленістю почуттів, гуманістичним пафосом в оцінці історичних явищ, у передачі найвищої цінності - почуттів конкретної людини та всього народу, що витворив ці пісенні шедеври і зберіг їх для нащадків. Включення цих записів у контекст національної культури збагатить наші знання про глибину та ступінь збереження аутентичних джерел народної творчості, яка і в наш час залишається “рятівним резервом для професійної культури, генератором сукупного мистецького таланту нації”. Дзюба Іван. Культура - це самовідтворення нації в часі та просторі / Літературна Україна, 2000, 13 квітня. - С. 3.

Список опублікованих робіт

1. Стан збереження національної ідентифікації українців східної діаспори // Формування громадянської самосвідомості молоді: Тези і матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої роковинам Олега Ольжича. - Донецьк, 1995. - С. 156-159.

2. Українські суспільно-побутові пісні на Кубані // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - Донецьк: Кассіопея, 1998. - Вип. 2. - С. 114-155.

3. Українські народні пісні Кубані на історичну тематику // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - Донецьк: Кассіопея, 1999. - Вип. 4. - С. 44-96.

4. Формування української діаспори на Кубані та еволюція народної культури за 200 років // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - Донецьк: Кассіопея, 2000. - Вип. 5. - С. 5-46.

Размещено на Allbest.ru