Традиційно-побутова культура українців Галичини на сторінках львівської преси 1811-1848 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім.І.КРИП'ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ТРАДИЦІЙНО-ПОБУТОВА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ НА СТОРІНКАХ ЛЬВІВСЬКОЇ ПРЕСИ 1811-1848 рр.

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

Мовна Уляна Василівна

Львів- 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі карпатознавства Інституту народознавства НАН України

Науковий керівник - ГОШКО ЮРІЙ ГРИГОРОВИЧ, доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України

Офіційні опонент - МАКАРЧУК СГЕПАН АРСЕНТІЙОВИЧ, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри етнології Львівського Національного університету ім.І.Франка

ПАНЬКІВ МИХАЙЛО ІЛЛІЧ, кандидат історичних наук, директор Івано-Франківського краєзнавчого музею

Провідна установа - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України (відділ “Український фольклорно-етнографічний центр”)

Захист відбудеться 4квітня 2000р. о 15-й год. на засіданні Спеціалізованої вченої Ради Д.35.222.01в Інституті українознавства ім.І.Кри-п'якевича НАН України (79026, Львів, вул. Козельницька, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім.Крип'якевича НАН України.

Автореферат розісланий 4березня 2000р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Ф.І. Стеблій

У дисертації вперше на основі етноґрафічних публікацій львівської преси 1811-1848рр. досліджено основні аспекти традиційно-побутової культури українців Галичини- господарську діяльність, окремі складові матеріальної та духовної культури, громадський побут. Сукупність матеріалів періодики дає можливість відтворити достовірну картину традиційно-побутової культури, оскільки вони фіксували певні явища і процеси в момент їх існування. Авторами публікацій виступали як знані вчені-етнографи, так і народознавці-аматори. Цінність внеску преси у вивчення культури і побуту українського етносу полягає в тому, що чимало її матеріалів поклали початок етнографічному дослідженню окремих галузей господарства, матеріальної і духовної культури. Публікації пресових органів відіграли помітну роль у формуванні фактологічного корпусу української етнографічної науки. традиційна культура галичина етнографія

Ключові слова: традиційно-побутова (матеріальна і духовна) культура, господарська діяльність, громадський побут, фактологічний корпус етнографічної науки, Галичина, Львів, преса.

ANNOTATION

Movna U.V. The Culture of traditional conditions of Galician Ukrainians life as stated in the Lviv periodical press of 1811-1848. Manuscript.

Thesis for academic degree of the candidate of historical sciences by speciality 07.00.05- ethnology.- I.Krypiakewich Institute for Ukrainian Studies of National Academy of Science of Ukraine, Etnology Institute of National Academy of Science of Ukraine, Lviv, 2000.

The dissertation investigate the culture of traditional conditions of Galician Ukrainians life in the first half of XIX century -their household activity, some aspects of material and spiritual culture, public life as based on the ethnographical publications in Lviv press of 1811-1848. The population of materials of periodicals enables to reconstruct an authentic picture of traditional- household culture, as in them the definite phenomena and processes were researched at the moment of their existence. The writers of the publications were both known scientists- ethnographers and amateurs. The value of the contribution of press in study of culture and household activities of the Ukrainian ethnos is, that the fair quantity of these materials has put a beginning for ethnographic research of separate branches of economy, material and spiritual culture. The publications of the press bodies have played an appreciable role in formation of the factological corps of the Ukrainian ethnology science.

Key words: the culture of traditional life conditions (material and spiritual) household activity, public life, factological corps of the ethnology science, Galicia, Lviv, periodical press.

АННОТАЦИЯ

Мовна У.В. Традиционно-бытовая культура украинцев Галиции на страницах львовской прессы 1811-1848гг.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05- этнология.- Институт украиноведения им.И.Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины, Львов, 2000.,

В диссертации впервые на основании этнографических публикаций львовской прессы 1811-1848гг. изучены основные аспекты традиционно-бытовой культуры украинцев Галиции- хозяйственная деятельность, некоторые компоненты материальной и духовной культуры, общественный быт. Совокупность материалов периодики и критическое осмысление научной литературы и других источников дает возможность исследовать народный быт во многих, хотя и далеко не во всех его аспектах. Публикации прессы позволяют воспроизвести достоверную картину традиционно-бытовой культуры, так как они фиксировали явления в момент их существования, то есть живой процесс.Опубликованные в газетах и журналах этнографические разведки, топографическо-статистические описания отдельных округов, городов и сёл края, статьи географическо-экономического, исторического, хозяйственного содержания, описания помещичьих хозяйств, путевые заметки и корреспонденции с мест вызывают значительный интерес. Хотя эти публикации неравнозначны по своей научной ценности и полноте изложенных в них сведений, поскольку их авторами рядом с известными исследователями выступали этнографы-любители. Их сообщения для нас важны, так как это живой взгляд современников и очевидцев. Ценность вклада прессы в изучение культуры и быта украинского этноса состоит в том, что немало её материалов положили начало этнографическому изучению отдельных отраслей хозяйства (пчеловодства, рыболовства, колесничества, лёноводства, изготовления полотна, производства гонта, выжигания древесного угля, способов заготовки сырья для кожевенного производства, специализации торгов и ярмарок, торговли рогатым скотом и овцами), материальной (земледельческие орудия) и духовной культуры (рождественская, пасхальная, юрьевская, троицкая обрядность, андреевские гадания). В то же время необходимо отметить, что некоторые компоненты традиционно-бытовой культуры украинцев Галиции (народный транспорт, пища, традиционные знания, верования и др.) остались без внимания прессы. В работе составлена библиография украиноведческих народоведческих материалов, опубликованных на страницах львовской прессы 1811-1848гг. Введены в научный оборот малоизученные и неизвестные источники, народоведческие работы известных ученых- Винцентия Поля, Григория Илькевича, Казимира Туровского, Лукаша Голембиовского, Жеготы Паули, а также С.Бредецкого, В.Новаковского, Ф.Сярчинского, С.Яшовского, М.Штогера, Ю.Живицкого, Л.Зелинского, Б.Стенчин-ского.Публикации органов прессы сыграли заметную роль в формировании фактологического корпуса украинской этнографической науки.

Ключевые слова: традиционно-бытовая (материальная и духовная) культура, хозяйственная деятельность, общественный быт, фактологический корпус этнографической науки, Галиция, Львов, пресса.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

культура галичина етнографія

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Дослідження народознавців зосереджені переважно у сфері традиційно-побутової культури - стійкого шару культури етносу, який передається з покоління в покоління і основні елементи якого (заняття, звичаї, обряди, громадське життя та ін.) етнодиференціюють і етнорозмежовують один етнос від іншого. Водночас, на наших очах зникає чимало елементів і цілих комплексів традиційної народної культури та побуту. Проте духовність народу - явище неплинне: традиційне орґанічно входить у сьогодення. Вивчення національних традицій має надзвичайно важливе значення для вирішення проблем ґенези культурних явищ та процесів взаємодії сучасної і давньої культур.

У більшості історико-етнолоґічних праць досліджуються окремі компоненти традиційної культури українського етносу кінця ХІХ - початку ХХ ст. Однак, з поля зору етнолоґів випав цілий пласт традиційно-побутової культури українців першої половини ХІХ ст. - культурно-побутового, виробничого, духовного явища, яке сприймається усім народом і є його сутністю. У цьому контексті поважний науковий інтерес становлять публікації львівської преси 1811 - 1848 рр., у яких акумульований солідний матеріал, що значною мірою проливає світло на побут українців Галичини в зазначених діахронних межах. Народознавча інформація періодики дозволяє ґрунтовніше дослідити багато аспектів традиційно-побутової культури українців краю першої половини ХІХ ст.

МЕТА РОБОТИ - на основі народознавчих матеріалів львівської преси 1811-1848 рр. дослідити:

господарську діяльність (основні і допоміжні заняття), окремі аспекти матеріальної (житло, одяг) та духовної (календарна і сімейна обрядовість) культури, громадський побут українців Галичини першої половини ХІХ ст.;

співставити інформацію преси з іншими джерелами - архівними та друкованими для відтворення більш достовірної картини традиційно-побутової культури українців краю;

визначити внесок тогочасної львівської преси у вивчення культури та побуту українського народу.

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ. Вперше на основі народознавчих матеріалів львівської преси 1811-1848 рр. досліджено основні аспекти традиційно-побутової культури українців Галичини - господарську діяльність, окремі складові матеріальної і духовної культури, громадський побут. В контексті вивчення ролі церкви у громадському житті з'ясована роль церковних братств та духовенства у боротьбі за тверезий спосіб життя галицького селянства у 40-х рр. ХІХ ст., визначено внесок тогочасної преси у вивчення культури та побуту українського етносу. Дисертант залучає до наукового обігу маловивчені і невідомі джерела та народознавчі праці відомих вчених.

ОДЕРЖАНІ РЕЗУЛЬТАТИ можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії української етноґрафії та преси, у спецкурсах з цих предметів у вищих навчальних закладах, у краєзнавчій роботі, він є важливою джерельною базою для вивчення різних компонентів традиційно-побутової культури українського народу.

РОБОТА АПРОБОВАНА на засіданнях відділу карпатознавства і Вченої ради Інституту народознавства НАН України. Основні її положення викладені у доповідях на всеукраїнських (Львів, 1993 - “Польська преса Галичини першої половини ХІХ ст. як джерело вивчення побуту гуцулів” (на матеріалах ЛНБ ім. В.Стефаника АН України), Дрогобич, 1993 - “Господарська діяльність населення Бойківщини у дзеркалі галицької преси першої половини ХІХ ст.”), міжнародних конференціях (Косів, 1993 - “Побут гуцулів на сторінках львівської преси першої половини ХІХ ст.”), міжнародному історико-народознавчому семінарі (Самбір, 1995 - “Заняття бойків у світлі львівської преси першої половини ХІХ ст.”). За темою дисертації опубліковано 5 статей та тези двох доповідей загальним обсягом 2,5 а.а.

ДИСЕРТАЦІЯ СКЛАДАЄТЬСЯ зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (340 найменувань), переліку умовних скорочень. Обсяг дисертаційної роботи - 165 сторінок .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтована актуальність теми, визначено предмет, основну мету і завдання дисертації.

У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” характеризується ступінь вивченості теми.

Традиційно-побутову культуру українців Галичини досліджували І.Любич-Червінський, І.Вагилевич, Я.Головацький, В.Поль, О.Кольберг, Р.Кайндль, І.Франко, В.Шухевич, В.Гнатюк, М.Зубрицький, Ю.Шнайдер, А.Фішер, Я.Фальковський, сучасні автори Р.Рейнфус, К.Матейко, М.Тиводар, С.Павлюк, Т.Гонтар та багато інших. Проте, вони не залучали багаті матеріали про культуру та побут українського етносу, які містилися в публікаціях преси.

Народознавчі матеріали львівських періодичних видань 1811-1848 рр. фрагментарно, частково все ж використовували українські історики та етнологи М.Возняк, Я.Кісь, М.Герасименко, Ф.Стеблій, В.Задорожний, Ю.Гошко, Р.Кирчів у працях, присвячених національно-визвольним змаганням українців Галичини першої половини ХІХ ст., їх соціально-економічному становищу, антифеодальній боротьбі, виробничій діяльності, етноґрафічно-фольклористичним студіям “Руської трійці”.

Отже, як головне джерело у названих роботах матеріали преси не застосовувалися і не використовувалися для дослідження народної традиційно-побутової культури українців краю.

Галицьку пресу 1848 р. як основне джерело для висвітлення селянського питання використала сучасна польська дослідниця Г.Фльорковська.

Тим часом у періодичних виданнях першої половини ХІХ ст. можна почерпнути цінну народознавчу інформацію. Іван Франко у статті “Огляд праць над етноґрафією Галичини в ХІХ в.” (Возняк М.С. “З життя і творчості І.Франка”. - К., 1955), підкреслив вагоме значення львівських часописів “Rozmaitoњci” i “Lwowianin” у накопиченні українознавчого матеріалу.

Окремі публікації польських вчених Ю.Сеньковського, Ж.Паулі, В.Поля, у львівській періодиці, зокрема, “Rozmaіtoњciach” i “Bibliotece Naukowego Zakladu im. Ossoliсskich”, які висвітлювали різні галузі традиційно-побутової культури українців, стисло проаналізовані в роботі З.Болтарович “Україна в дослідженнях польських етноґрафів ХІХ ст.” (К., 1976).

Певне науково-методичне значення для вивчення поставленої проблеми мають дослідження зарубіжних авторів (А.Овсіньської, І.Химки), написані на основі матеріалів преси.

Детальна інформація про цінні матеріали з даної теми міститься у працях українських та польських бібліоґрафів ХІХ - початку ХХ ст. І.Левицького, В.Ігнатієнка, К.Естрайхера. Найповніший у польській бібліоґрафії огляд етноґрафічного матеріалу з україніки, опублікованого в“Gazetcie Lwowskiej” (1811-1848) та “Rozmaitoњciach” (1817-1848), зроблений у дослідженнях В.Станішевського (Bibliografia “Gazety Lwowskiej”. 1811-1846. - Lwуw, 1911-1914; Stulecie “Gazety Lwowskiej”. 1811-1911. - Lwуw, 1913. - T. 3. - Cz. 1). Цінною в даному контексті є “Bibliografia Historii Polski XIX w.” (Wroclaw; Warszawa: PWN, 1958), не позбавлена, однак, деяких прикрих неточностей і помилок, які були виявлені нами в процесі пошуку матеріалів.

Огляд літератури показує, що досліджувана проблема не отримала адекватного висвітлення науковцями, які використовували матеріали преси для вивчення різних сторін життя та побуту українців Галичини першої половини ХІХ ст.

Основними принципами дослідження є конкретно історичний підхід, розгляд предмету з позицій історизму, в комплексі соціально-економічних, політичних, культурних факторів. В основу роботи покладено тематичний принцип систематизації, який дозволяє дослідити увесь спектр традиційно-побутової культури українців Галичини, зафіксований львівською пресою 1811-1848 рр. Для вирішення поставлених завдань використано основні методи етноґрафічної науки: ретроспективно-реконструкційний, порівняльно-історичний, формально-типолоґічний аналіз.

Джерельну базу дисертації становить львівська преса 1811-1848 рр., насамперед, “Gazeta Lwowska”, “Rozmaitoњci”, “Czasopism Naukowy Ksiкgozbioru Publicznego im. Ossoliсskich” (пізніша назва “Biblioteka Naukowego Zakladu im. Ossoliсskich”), “Lwowianin”, “Tygodnik Rolniczy i Przemyslowy” (пізніша назва “Tygodnik Rolniczo-Przemyslowy”), “Rozprawy Galicyjskiego Towarzystwa Gospodarskiego”. У газетах публікувалися матеріали етнографічного, краєзнавчого, господарського змісту відомих і менш відомих польських та українських вчених, краєзнавців, публіцистів С.Бредецького, В.Новаковського, І.Червінського, Л.Голембйовського, Ф.Сярчинського, С.Яшовського, М.Штогера, К.Туровського, В.Поля, Ж.Паулі, Л.Зелінського, Г.Ількевича, І.Білявського, М.Вітвіцького. Тут зафіксовані не лише певні факти і явища матеріальної та духовної культури, але й зроблені спроби їх наукового осмислення і тлумачення. Крім того, на сторінках преси містилися численні публікації народознавців-аматорів - статті, нариси, замітки, подорожні нотатки і кореспонденції, етнографічні відомості, вплетені у топографічно-статистичні описи окремих округів, міст та сіл, описи маєтків. Вони засвідчують інтерес їх авторів - Л.Суходольського, Ю.Камінського, К.Петруського, Т.Дідушицького, П.Ромашкана, М.Пассакаса, О.Завадського, Е.Вітмана, Ю.Гібля, Б.Стенчинського до народної традиційно-побутової культури українців краю. Значення цих робіт у фіксації народних звичаїв, обрядів, забобонів, свят, багато з яких були забуті вже в наступні десятиліття. В окремих публікаціях спостерігається пихате ставлення авторів до українців Галичини, ототожнення їх з польським народом.

У дисертації використані також рукописні матеріали редакцій, які зберігаються у науковій бібліотеці Львівського Національного університету ім. І.Франка, Львівській науковій бібліотеці НАН України ім. В.Стефаника та тогочасна аґрономічно-технічна, мемуарна література, календарі, альманахи, інструкції та розпорядження орґанів влади представникам громадського самоврядування.

У другому розділі “ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ” досліджена традиційна господарська культура на основі матеріалів періодичних видань.

Характеристика традиційних господарських занять посіла чільне місце у львівській періодиці. Публікації преси розкривають весь спектр виробничої діяльності українців Галичини - сільськогосподарське виробництво, допоміжні заняття - бджільництво, рибальство, мисливство, домашні промисли і ремесла, торгівлю.

Найбільше уваги з-поміж інших господарських занять преса приділила сільському господарству (землеробству і тваринництву) як домінуючій формі виробничої діяльності селянства. У ній давалася оцінка родючості ґрунтів, характеризувалися системи землеробства, розглядався аґротехнічний процес - способи удобрення, технолоґія обробітку ґрунту, способи та строки сівби, жнива, зафіксовано народні способи обмолоту, очищення зерна, збереження та переробки сільськогосподарських культур, землеробську техніку. У багатьох публікаціях зроблена загальна характеристика та адекватна оцінка родючості ґрунтів різних реґіонів краю, підтверджена даними сучасних ґрунтолоґічних досліджень. У селянських господарствах застосовувалися різні системи землеробства - вирубно-вогнева, з якої виділилося вирубно-польове господарство як перехідний етап до орного землеробства, перелогова, трипільна (парова) системи, елементи багатопілля. Про панування трипільного господарства в Галичині писав Т.Дідушицький (явно перебільшуючи, беручи до уваги той факт, що воно набуло поширення лише у рівнинних районах). Так, відсутність трипілля у Карпатах засвідчують як матеріали преси, так і сучасні дослідження (С.Павлюк). Основним способом підтримання продуктивності родючого шару землі було удобрення гноєм, хоча ще не всі селяни прийшли до усвідомлення цього факту. Існувало два способи доставки його на поле - вивіз транспортом і стаціонарний (кошаруванням). Останній частіше використовували горяни. У зв'язку з гострою нестачею добривного матеріалу преса часто піднімала питання про застосування інших добрив - пропонувалося вирощувати трави, що відновлюють структуру ґрунту, користуватися міндобривами, вапнувати кислі ґрунти. Значну увагу приділила преса технолоґії обробітку ґрунту - застосуванню загінної оранки у селянських господарствах, яка виробилася у ХІХ ст. на основі вчення німецького аґронома А.Теєра про раціональне господарство та видам оранки - оранка в склад, терасування. Селянами краю вирощувалися пшениця, жито, ячмінь, овес, гречка, картопля, горох, льон, коноплі, буряк, ріпа, біб, ріпак. За строками розрізняли ранню та пізню весняну й осінню сівбу. В горах весняна сівба зернових починалася на кілька тижнів пізніше. Щодо технічних культур, зокрема, льону, то культивували два його сорти - скочень, який сіяли біля Св. Юрія (6 травня), а словень - біля Св. Миколи (22 травня). Картоплю садили під мотику та під плуг, а кукурудзу - за мотикою у ямки і висівали. Жнива розпочиналися збором злакових культур у липні - серпні. Колосові жали серпом, лише гречку косили грабками - видом граблів з довгими зубцями, що поступово зменшувалися в довжину. Після завершення косовиці зернових селяни бралися до збору льону й конопель. Зернові молотили ціпами; при помолі зерна на борошно використовували жорна і водяні млини. Очищали обмолочений хліб за допомогою лопати - простої чи спеціальної жолобоподібної віячки з короткою ручкою. Призначену на насіння кукурудзу зв'язували в “коси” і розвішували під стріхами. Решту обривали при лодизі і всипали для подальшого зберігання до “кошниць”. Кукурудзу на борошно мололи на жорнах. Картоплю зберігали в пивницях чи спеціально зроблених ямах - “долах”. До складу хліборобської техніки, описаної в періодиці, входили знаряддя обробітку ґрунту (соха, рало, плуг); посіву, боронування та коткування ріллі (борони, котки); збирання врожаю та молотьби зернових культур (серп, ціп, лопата-віялка, решета, грабки). Вже на початку XIX ст. на сторінках преси була висловлена необхідність запровадження вдосконалених зразків традиційного землеробського реманенту, якого вимагав розвиток капіталістичних відносин.

Численні публікації, присвячені тваринництву, свідчать, що воно займало вагоме місце у структурному поділі занять українського селянства Галичини, проте домінувало лише на Гуцульщині, що підтверджують наведені у пресі податкові відомості та інші матеріали. Розведення худоби було настійною потребою селянського господарства. Молоко годувало всю родину, в першу чергу дітей, а віл був найпоширенішою робочою твариною. Найбільше значення тваринництво мало в горах. Важливою умовою для розвитку тваринницької галузі була наявність пасовищ. Найбільшу увагу приділяла преса характеристиці окремих галузей тваринництва - вирощуванню великої рогатої худоби і коней, вівчарству і козярству, розведенню свиней, домашньої птиці. Породи рогатої худоби - в центрі уваги члена господарського галицького товариства М.Пассакаса, який виділив три основні різновиди місцевої худоби (низинний, підгірський, карпатський) і дав їх вичерпну характеристику. З метою заохочення селян до поліпшення порід рогатої худоби австрійським урядом призначалися грошові нагороди. Селяни Галичини утримували коней польської, подільської, волоської породи, широковідомих гуцуликів. Випас рогатої худоби і коней тривав від весни до осені. Важливим елементом підготовки до стійлового утримання тварин була заготівля сіна влітку. Основною проблемою в утриманні худоби була її зимівля. Оцінюючи догляд селян за худобою, автори періодичних видань висловили на її сторінках дві діаметрально протилежні думки. Носії першої тенденційно закидали селянам брак раціональних знань і старанності у вирощуванні та відгодівлі худоби. Їх опоненти вважали догляд за тваринами (зважаючи на можливості селян) добрим. Голоси розділилися далеко не рівномірно - значно більше зустрічаємо публікацій, де йшлося про незадовільне утримання худоби (С.Бредецького, К.Петруського, невідомих дописувачів). Думку про належне вирощування домашніх тварин селянами обстоював П.Ромашкан і два невідомі автори. Значно менше місця відведено в пресі характеристиці вівчарства і козярства. Селяни утримували овець різних порід - простих чорних, кошлатих, місцевої карпатської породи. Батьківщиною гуцульської породи була Гуцульщина, яка постачала овець для всієї західної частини Карпат. Овець на гуртовий випас виганяли на Св. Юрія (6 травня), а забирали додому на Покрову (14 жовтня). В горах будували великі огороджені кошари, в які пастухи заганяли овець на ніч. Відомий польський етноґраф Ж.Паулі відзначив побутування у лемків яскравого церемоніалу - полонинського ходу овець і подав перший його опис. При стійловому утриманні овець і кіз годували сіном три рази на добу; поїли один раз. У відлигу тварин гнали до лісу, де вони обгризали гілки хвойних дерев. На жаль, фраґментарно описано розведення свиней селянами (їх породи, утримання). Лише згадане селянське птахівництво.

Допоміжним заняттям українців Галичини (бджільництву, рибальству, мисливству) присвячено чимало матеріалів львівської періодики. Чільне місце на її сторінках посіло бджільництво, яке на початку ХІХ ст. перебувало у квітучому стані. Два види вуликів (колоди і дуплянки) - у центрі уваги співробітника “Tygodnika Rolniczego i Przemyslowego” фольклориста К.Туровського. Стисло і критично характеризувався у пресі тодішній спосіб догляду селян за бджолами - пасічники вміли зібрати рій, посадити його у вулик, а восени вигублювали комах. Детальний опис отримав догляд за бджолами (способи підгодівлі, роїння, ловля роїв, медозбір) у вуликах-колодах на Бойківщині у першій спеціальній розвідці, присвяченій бджільництву на сторінках тогочасної етноґрафічної літератури, греко-католицького священника зі Стрия І.Білявського. Вже на початку ХІХ ст. була помічена і висловлена на сторінках преси необхідність запровадження вуликів, у яких би не знищували бджіл заради меду.

Відомості про рибальство, що зосередилися на описі цього заняття в українців Карпат, надзвичайно скупі та уривчасті. У матеріалі К.Петруського розглянуто основні способи та знаряддя ловлі риби на р. Стрий та її притоках. Щодо знарядь, то автор описує шість типів рибальського знаряддя (саки, сакули, підсаки, сітка з поганячем, ості, вудки). Істотним є те, що зазначаються і особливості їх використання в залежності від різних погодних та геоґрафічних умов, статі рибалок. Принагідно згадано у пресі мисливство, де зустрічаємо лише його констатацію як одного з видів господарських занять та перелік диких звірів і птахів, на яких полювали в різних частинах Галичини.

Характеристика промислів та ремесел, які відігравали важливу роль у виробничій діяльності українців краю, посіла вагоме місце на сторінках львівських періодичних видань 1811-1848 рр. Селяни виготовляли господарські знаряддя та предмети побуту; до того ж населення, особливо гірське, для забезпечення прожиткового мінімуму шукало додаткових заробітків, поєднуючи працю у власному господарстві з домашніми промислами і дрібним ремеслом. Окремі заняття виходили за межі домашнього промислу, набуваючи рис товарного виробництва. Публікації преси різною мірою проливають світло на виробництво полотна і сукна, деревообробні та лісохімічні промисли, обробку шкір, гончарство. Найбільший за обсягом та найцінніший матеріал присвячений полотнярству як найпоширенішому домашньому селянському промислу в Галичині, який в окремих ткацьких центрах (Корчин, Горлиці Ясельського, Комарно Самбірського циркулу) набрав рис товарного виробництва. У вирощуванні луб'яних культур існував зональний поділ праці. Основна робота по виготовленню прядива лягала на жінок. Як констатував Я.Кісь, для ткацької промисловості краю була характерна наявність розсіяних мануфактур, які аж до другої половини ХІХ ст. не переростали в концентровані мануфактури.

Важливу роль у житті селянства відігравали заняття, пов'язані із заготівлею та обробкою деревини, яка використовувалася у будівництві житла та господарських споруд, предметів домашнього та господарського вжитку, ремісничих виробів, у виробництві деревного вугілля, поташу. Теслярство та виробництво ґонтів і драниць, бондарство, стельмаство, випалювання вугілля, виготовлення поташу, мазі, смоли, скипидару становили окремі галузі деревообробного та лісохімічного промислів. Технікою виготовлення ґонтів і драниць, як констатують матеріали преси і підтверджують сучасні дослідники (Ю.Гошко), володіло все доросле чоловіче населення Карпат і Прикарпаття. В Карпатах ґонти виробляли переважно на Бойківщині і Лемківщині, а гуцульські майстри спеціалізувались на виготовленні драниць. Публікації періодики акцентують на високому рівні розвитку теслярства в реґіоні. Виготовлення возів, саней, та деталей до них було значним, хоча й побічним заняттям селян, а у високогірних селах - основним джерелом їх заробітку. Випалювання вугілля було допоміжним заняттям значної частини населення Галичини, яке вимагало відповідних знань та навиків. У пресі докладно йшлося про вибір порід дерева, технолоґію та способи випалювання, методи перевірки готовності вугілля. Обробка шкір та виготовлення з них ужиткових речей - одна із галузей домашнього виробництва селянства краю. У значних розмірах займались домашнім шкіряним промислом на Гуцульщині. Селяни самостійно виправляли і фарбували шкіри. Найдавнішим способом виправлення сирої шкіри було покриття її корою дерев, багатих на дубильні речовини, в першу чергу дуба. Основними центрами розвитку шкіряних промислів Галичини названі у пресі Львів, Яворів, Зимна Вода, Жовква, Любачів, Снятин, Кути, Тисмениця. Лише побіжно згадано у пресі селянський гончарний промисел - стисла інформація обмежилася переліком деяких осередків гончарної справи (Залозці, Оліїв Золочівського, Глинсько, Потелич Жовківського, Береска Ясельського, Войнилів, Миколаїв Стрийського циркулів).

Широку палітру господарських занять українців Галичини, представлених у львівській пресі, доповнила характеристика їх торгової діяльності, зокрема торгівлі худобою, деревом і дерев'яними виробами, полотном, продуктами сільськогосподарського виробництва. Особливого поширення товарообмін набув у гірських районах Карпат, де, як зазначають дослідники (В.Задорожний), селянські господарства мали найбільш виражений торгівельний характер. Періодика констатувала важливу роль в орґанізації товарообміну і загалом економічному та культурному житті селянства торгів і ярмарків, тенденція до збільшення кількості яких виразно простежувалася у першій половині ХІХ ст. Доволі вагомою вимальовується участь селянства у різних видах спеціалізованої ярмаркової торгівельної діяльності. Важливим заняттям сільського населення, особливо Карпат і Прикарпаття, була торгівля худобою, в першу чергу великою рогатою. Хоча міжнародна торгівля худобою, як підкреслюють сучасні дослідники (Ю.Гошко), перебувала в руках поміщиків, активну участь у ній брали українці Карпат - навесні скуповували молодняк, випасали його, а восени гнали на продаж за кордон. Лише згадується селянська торгівля кіньми. Відомості преси про торгівлю вівцями сконцентровані на описі цього заняття в українців Карпат, що займало важливе місце в господарському житті горян. На внутрішній торгівлі вівцями значною мірою була зосереджена трудова діяльність гуцулів, а лемки переважно брали участь у міжнародній торгівлі ними. Помітне місце у селянській торгівлі худобою займала торгівля свинями. Селяни торгували свинями у значно більших розмірах, ніж поміщики, скуповуючи тварин на торгах з метою перепродажу на ярмарках. Брало участь галицьке селянство і у міжнародній торгівлі свинями, основними центрами якої виступало Лісько Сяноцького і Городенка Коломийського циркулів. Купівля-продаж полотна, дерева, дерев'яних виробів, сільськогосподарської продукції одержала порівняно скупіше відображення. Торгівля деревом і полотном велася на спеціалізованих ярмарках (с. Деревач Львівського, Нове Місто Сяноцького, Корчин Ясельського, Комарно Самбірського, Глиняни, Гологори, Поморяни Золочівського, Перемишляни Бережанського циркулів). У багатьох місцевостях селяни скуповували колоди, які різали на дошки і продавали у містах. Преса акцентувала на нетоварному характері селянського виробництва зернових - сільське населення низинних районів переважно збувало невеликі надлишки зерна, а гірське закуповувало його для власного споживання і на продаж. Деякі матеріали преси доповнюють роботи сучасних дослідників торгівлі В.Задорожного та Ю.Гошка.

У третьому розділі “МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ КРАЮ” досліджено традиційне житло, господарські та промислові будівлі і народне вбрання.

Зацікавлення народним будівництвом виявилося вже на початку ХІХ ст. - у пресі з'явилися перші публікації про традиційні житло, господарські споруди та промислові будівлі українців різних етноґрафічних груп - гуцулів, лемків, бойків, покутян. Подавалася характеристика садиб, способів будівництва, будівельного матеріалу, опис інтер'єрів житла гуцулів. Їх садиби були розкидані в горах, рідко групувалися навколо церкви. Хати зводили з дерева хвойних порід - напівколод і брусів. Дахи покривали драницями. Хати складалися з двох половин - господарського приміщення, двох-трьох стаєн та просторої хати. Щодо високогірного будівництва лемків, то вівчарське стоїще складалося з кошари - загороди для нічного утримання овець та колиби - невеликої хати, де ночували пастухи. У покутських хатах висота даху була вдвічі більшою від висоти стін, аби сніг легко спадав додолу. Перед кожним будинком розміщувалася загорода для овець та кошниця на кукурудзу. Серед споруд народного промислового будівництва виділялися дерев'яний млин голандського типу у с. Журавники Львівського циркулу та водяні млини у с. Добряни та Підгородці Стрийського циркулу. У пресі подавалися рекомендації щодо вдосконалення народної будівельної технолоґії, які, однак, мало сприймались селянами, котрі надавали перевагу традиційним способам будівництва.

Помітне місце у періодиці посіли матеріали про народний одяг українців Галичини, що відзначався простотою, зручністю й довговічністю. На їх основі можемо відтворити (різною мірою) як окремі компоненти, так і цілі комплекси чоловічої і жіночої ноші, святкового вбрання, строю дівчат. Чоловічий комплекс складався з довгої до колін сорочки, широких вовняних штанів, званих “холошнями”, верхнім одягом був довгий суконний сіряк. Взимку носили баранячий кожух. Пояс з тасьми чи шкіри, чорна бараняча шапка (“кучма”), чоботи без каблуків завершували традиційний комплекс чоловічого вбрання. Жіночий комплекс складався з полотняної сорочки, рукави якої вишиті кольоровими нитками, спідниці-мальованки, оздобленої вибійкою в сині квіти, верхньої ноші - “кавтана”. Заміжні жінки покривали голову очіпком, а поверх нього обкручували кілька разів довкола підборіддя рантух (вид намітки). Невід'ємним компонентом жіночого строю були прикраси - пацьорки, коралі. Поширеним святковим одягом була шуба чи юпа з синього або блакитного сукна з коміром і вилогами. У пресі вказувалося на локальні відмінності в одязі галицького селянства, на жаль, без дальшої конкретизації. Певне місце зайняли описи одягу українців Карпат. Гуцули одягалися у білу полотняну вишиту сорочку, суконну бунду, широкі штани (“сподні”), часто червоні, підперізувалися широким шкіряним поясом - “чересом”. Короткий без рукавів кожушок - “кептар” носили чоловіки і жінки. Останні часто носили завійки з білого полотна, одягали поверх сорочки дві смугасті вовняні запаски - “фоти”, взимку бунду. Дівчата на свята одягалися у вишиті сорочки і червоні або блакитні з галунами спідниці; волосся заплітали у косу, перев'язуючи стрічкою й укладаючи в круг на голові. Бойки носили білу полотняну сорочку, вовняний пояс чи ремінь, високу чорну баранячу шапку; верхнім одягом служила сукняна свита з каптуром, гудзиками та вилогами спереду. Жінки носили на голові завій, який повністю її закривав і обрамляв обличчя, закручували його навколо шиї, а кінці опускали на плечі. Дівчата залишали на видноті волосся, прикрашаючи голову квітами й стрічками. У описі самобутньої лемківської ноші основна увага звернута на чоловічий костюм, який складався з білої полотняної короткої сорочки, подекуди без коміра, запнутої на грудях запонкою, з фалдами на рукавах і вузьких білих суконних штанів. Підперізувалися широким шкіряним поясом. Літніми головними уборами були округлі капелюхи різних розмірів, зимовими - високі баранячі шапки (“маґерки”). Верхня ноша представлена бундою та гунею. У Сяноцькому та більшій частині Ясельського циркулу широко побутувала “чуга”. Взуття горян - “керпці” - постоли з грубої шкіри або дертого лика.

У четвертому розділі “ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ” розкрита сукупність звичаєвих і державних норм, які регулювали відносини громадського, соціально-економічного та культурного життя членів певної людської спільноти - громади.

Публікації про громадське життя українців краю різною мірою висвітлювали склад сільських громад, громадське самоуправління, функції громади у господарській та адміністративній сферах, окремі громадські традиції та інституції. Показані головні риси громадського побуту, а саме місце і роль громадського самоуправління в системі тогочасних австрійських владних структур та різних сферах життя сільської громади. На основі відомостей про конфесійний склад сільських громад Галичини першої половини ХІХ ст. можемо визначити їх українську етнічну приналежність. У громадах існував патріархальний лад, де головне слово у всіх справах належало громадській старшині (війту і присяжним). У питаннях судочинства обрана з членів старшини рада у розгляді цивільних, а часто і кримінальних справ, була судом першої інстанції, а нерідко і остаточним. Матеріали преси про громадське самоврядування та судочинство доповнюють дослідження Т.Пілата, Р.Роздольського. Адміністративними функціями громади були забезпечення порядку на своїй території (боротьба із злочинністю, нічні варти), збереження рухомого і нерухомого майна (інститут гайових і польових), допомога убогим, сиротам. Господарська діяльність громад передусім базувалася на використанні орних земель; у селянському подвірному землекористуванні зберігся ряд общинних пережитків. Традиції громадського землекористування продовжували жити у зв'язку з необхідністю виділення земель під пасовища. Досить значну увагу приділила преса діяльності громадських шпихлірів, де активно дебатувалися проблеми, пов'язані з функціонуванням зернових сховищ. На сільські громади лягали тягарі, пов'язані з будівництвом та утриманням в належному стані шляхів та водних споруд. У господарському житті українців краю панував давній звичай взаємодопомоги. Традиційною формою сусідської взаємодопомоги при виконанні спішних чи трудомістких робіт була толока. Однією із громадських традицій українців виступала гостинність. Періодичні видання відзначали велику роль у громадському житті таких інституцій як церква та корчма, які були важливими громадськими осередками. У боротьбі з пияцтвом в селянському середовищі величезною була роль духовенства і церковних братств, які у 40-х рр. ХІХ ст. з'явилися і поширилися по всій Галичині. Нерозкритою на сторінках періодичних видань залишилася роль ярмарків як центрів громадського спілкування.

У п'ятому розділі “ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ КРАЮ” висвітлена календарна та родинна обрядовість. Тут акумульований доволі значний, хоча далеко неповний, фактичний матеріал з різних місцевостей краю, що репрезентує календарну обрядовість українців. Публікації преси можемо умовно поділити на дві групи: принагідно зібрані відомості, вплетені у статті ґеоґрафічно-топоґрафічного, історико-статистичного, краєзнавчого характеру (С.Яшовського, Ф.Сярчинського, Б.Додольського) та етноґрафічні розвідки знаних народознавців А.Бельовського, Г.Ількевича, В.Поля, в яких здійснено не лише фіксацію народної обрядовості, але й спробу її наукового осмислення. Специфічний характер преси як джерела, що породжує певну фраґментарність даних, унеможливлює створення цілісного образу народної звичаєвості. Найповніше висвітлення у ній отримали свята, що відігравали провідну роль у духовному бутті народу - Різдво (церемонія підготовки до святвечірньої трапези, спалення дідухів на другий день свят, театралізовані дії ряджених), Великдень (заворожування краси дівчатами у Великий четвер, миття дзвонів у Великодну п'ятницю, обряди, пов'язані зі “свяченим”, великодні дівочі та парубочі ігри, гаївка “Зельман”), Зелені Свята (лемківський звичай “ходити по щодраках”), Івана Купала (палення святоіванських вогнів - “соботек”, купальські пісні, вірування про цвітіння папороті). Наукова значимість цих матеріалів в тому, що вони були зібрані методом безпосереднього спостереження чи записані від інформаторів й зафіксували та донесли до сьогодення чимало рідкісних, а то й унікальних народних звичаїв та обрядів, згодом втрачених і забутих, в тому вигляді, в якому вони побутували в першій половині ХІХ ст. Окремі публікації преси доповнюють відомості І.Вагилевича та Я.Головацького про календарну обрядовість.

Сім'я та родинна обрядовість представлені на сторінках періодики надзвичайно скупо, ескізно, фраґментарно. У контексті вивчення сімейного побуту стисло охарактеризоване становище жінки у сім'ї та ставлення до неї з боку чоловіка. Родинна обрядовість репрезентована окремими обрядами, пов'язаними з народженням (родильні), одруженням (весільні), смертю (похоронні).

ВИСНОВКИ

Характеристика господарювання українців краю посіла чільне місце на сторінках львівської періодики першої половини ХІХ ст. Публікації преси розкривають весь спектр господарської діяльності - сільськогосподарське виробництво, допоміжні заняття, домашні промисли і ремесла, торгівлю. Порівняно мало місця у періодиці посіли матеріали про матеріальну культуру українців Галичини - житла та одягу. Відомості періодичних видань, які приділили певну увагу народному вбранню українців різних реґіонів краю (цілі комплекси чоловічої та жіночої ноші, окремі компоненти дівочого строю, святкового одягу, головні убори, взуття, локальні відмінності), є цінним джерелом у спробі фактографічного відтворення тодішнього одягу українців, хоча й доволі загального. Громадський побут українців краю як важливий об'єкт зацікавлення, зайняв помітне місце на сторінках львівської преси першої половини ХІХ ст. Тут різною мірою висвітлювались такі питання, як діяльність сільських громад, громадське самоуправління, функції громади у господарській та адміністративній сферах, деякі громадські традиції та інституції, роль церковних братств у боротьбі за тверезий спосіб життя галицького селянства. Багата та своєрідна духовна культура українців Галичини, представлена насамперед календарною обрядовістю, посіла певне місце на шпальтах львівських періодичних видань. Сімейний побут і родинна обрядовість українців краю розкриті на сторінках преси надзвичайно скупо та фраґментарно, що пояснюється складністю проникнення у специфічну сферу сімейних взаємин і обрядів, яка була менш доступною для фіксації, ніж інші компоненти традиційно-побутової культури, а отже не отримала адекватного висвітлення.

Таким чином, у пресі, що розглядається, з різною повнотою висвітлене коло питань, що творить традиційно-побутову культуру українців Галичини першої половини ХІХ ст. На основі матеріалів періодики, використовуючи при необхідності для співставлення, уточнення, перевірки і доповнення інші джерела - архівні та друковані, можна ґрунтовніше дослідити народний побут у багатьох, хоча далеко не всіх його аспектах. Публікації преси дають можливість відтворити достовірну картину традиційно-побутової культури, оскільки вони фіксували певні явища в момент їх існування або через невеликий часовий інтервал, тобто закарбували живий процес.

Опубліковані в пресі етнографічні розвідки, топографічно-статистичні описи окремих округів, міст та сіл краю, статті географічно-економічного, історичного, господарського змісту, нариси, описи маєтків, подорожні нотатки та кореспонденції з місць становлять значну цінність. Хоча ці публікації нерівноцінні за своєю науковою вартістю і повнотою вміщених в них відомостей, оскільки їх авторами поряд з відомими дослідниками І.Червінським, Л.Голембйовським, К.Туровським, В.Полем, Ж.Паулі, Г.Ількевичем, М.Вітвіцьким та іншими виступали представники адміністрації, вчителі, лікарі, громадські діячі, священники, просто любителі “живої старовини”. Але, живучи в Галичині чи подорожуючи нею, вони мали змогу безпосередньо спостерігати побут українців, їх традиції, звичаї, культуру. Тому їх відомості є для нас важливими, бо це живий погляд сучасників і очевидців. Детальний і всебічний аналіз публікацій львівських пресових орґанів дозволяє стверджувати, що вони, містячи цінні відомості, відіграли помітну роль у формуванні фактолоґічного корпусу української етноґрафічної науки першої половини ХІХ ст. Цінність внеску преси у справу вивчення культури та побуту українського етносу полягає в тому, що чимало її матеріалів поклали початок етноґрафічному дослідженню окремих галузей господарства (бджільництва, рибальства, стельмаства, льонарства, полотнярства, виробництва ґонтів, випалювання деревного вугілля, способів заготівлі ґарбарської сировини, спеціалізації торгів і ярмарків, торгівлі рогатою худобою і вівцями), матеріальної (землеробські знаряддя) і духовної культури (різдвяна, великодня, юріївська, троїцька обрядовість, андріївські ворожіння). Сукупність матеріалів періодики разом з критичним осмисленням літератури та інших джерел дозволяє глибше розкрити питання родючості грунтів різних регіонів краю, громадського самоврядування та судочинства, календарної обрядовості, підтвердити відсутність трипілля у Карпатах, констатувати наявність розсіяних мануфактур у ткацькій промисловості. В той же час необхідно відзначити, що деякі складові традиційно-побутової культури українців Галичини (народний транспорт, харчування, традиційні знання, народні вірування та ін.) залишилися поза увагою преси.

У народознавчих публікаціях львівської преси 1811-1848 рр. нагромаджений вагомий матеріал, що охоплює різні сфери життєдіяльності, вони дають можливість різнопланового погляду на традиційно-побутову культуру українців Галичини в згаданих діахронних межах, а відтак істотним чином прислужуються вивченню автентичної традиційності українського етносу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

9-10 грудня 1993 р. - Львів, 1993. - С. 28-30. Народне вбрання українців на сторінках львівської періодики першої половини ХІХ ст. // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. - № 1. - С. 52-56.

Традиційні житло, господарські та промислові будівлі українців Галичини на сторінках львівської преси першої половини ХІХ ст. // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. - № 3. - С. 402-405.

Духовна культура українців Галичини у зацікавленнях львівської польськомовної преси першої половини ХІХ ст. (аспект календарної обрядовості) // Зерна. Літературно-мистецький альманах українців Європи. - Париж; Львів; Цвікау, 1998. - Ч. 4-5. - С. 223-232.

Господарська діяльність населення Бойківщини у дзеркалі галицької преси першої половини ХІХ століття // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 1. Матеріали Другої Дрогобицької краєзнавчої конференції. 26-27 листопада 1993 р. - 1994. - Дрогобич, 1995. - С. 46-50.

Заняття бойків у світлі львівської преси першої половини ХІХ століття // Бойківщина: історія та сучасність. Матеріали Міжнародного історико-народознавчого семінару “Населення Бойківщини у контексті загальнокарпатського етнокультурного розвитку”, 14-16 вересня 1995 р. - Львів; Самбір, 1995. - С. 127-129.

Побут гуцулів на сторінках львівської преси першої половини ХІХ століття // Проблеми Гуцульщини. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції м. Косів, 27-28 травня 1993 р. - Чернівці, 1993. - С. 61-62.

Польська преса Галичини першої половини ХІХ століття як джерело вивчення побуту гуцулів (на матеріалах ЛНБ ім. В.Стефаника АН України) // Українська періодика: історія і сучасність. Тези науково-теоретичної конференції

Размещено на Allbest.ru