Володимир Гнатюк і українська етнографічна наука кінця ХІХ–початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА імені ІВАНА КРИП'ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

УДК 39 (092)(477) “18-19”

Шеремета

Оксана Михайлівна

ВОЛОДИМИР ГНАТЮК І УКРАЇНСЬКА ЕТНОГРАФІЧНА НАУКА КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЛЬВІВ 2003

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі етнології історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: Макарчук Степан Арсентійович,

доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

(Львівський національний університет імені Івана Франка)

Офіційні опоненти: Кирчів Роман Федорович,

доктор філологічних наук, професор,

(Інститут народознавства НАН України,

завідувач відділу фольклористики)

Матисякевич Зіновій Михайлович,

кандидат історичних наук, професор,

(Тернопільська академія народного господарства)

Провідна установа: Київський національний університет Імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 27 травня 2003 р. о 17 годині на засідання спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України.

Автореферат розісланий 24 квітня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г. Патер

Актуальність дослідження. Початок ХІХ ст. характеризувався значним посиленням інтересу української інтелігенції, зокрема, на Наддніпрянській Україні, до національної історії, етнографії та фольклору. Проте розвиток культурно-наукового життя в Україні не влаштовував уряд Російської імперії. У 1876 р. було припинено діяльність Південно-Західного Відділу Російського географічного товариства, на той час головного організаційного центру етнографічної роботи в Україні, що значно зменшувало можливості народознавчих студій.

Новий етап розвитку української етнографії розпочався щойно в 90-х рр. ХІХ ст. завдяки діяльності Наукового Товариства ім. Шевченка. Українська етнографія у цей час сформувалася як самостійна наука, дослідники стали керуватися загальноприйнятими в європейській науці вимогами, фахово вивчати побут і традиційну культуру народу, його діалекти, жанри усної народної творчості, звичаї і обряди, духовні цінності.

Особливу роль у той час у розгортанні етнографічних досліджень і розвитку науки відіграв Володимир Гнатюк. Він був автором багатьох програм етнографічних експедицій, залучав до участі в дослідженнях матеріальної і духовної культури кращих представників інтелігенції регіонів, підтримував творчі контакти з вченими зарубіжних країн, активно переносив методику їхньої праці в практику етнографів України. Вчений особисто здійснював важливі і актуальні дослідження на теренах Галичини, Закарпаття, Буковини, частково в Наддніпрянській Україні. Особливого резонансу набули його праці про етнодемографічну ситуацію на українсько-словацькому та українсько-угорському пограниччях, про духовне життя українців Закарпаття, про обряди карпатських етнографічних груп. Будучи одним з перших українських етнографів-професіоналів, він виробив теоретичні засади записування і публікації фольклорно-етнографічних матеріалів. Важливе значення мала його організаторська діяльність у Науковому Товаристві ім. Шевченка.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що незважаючи на значну увагу в українській та радянській історіографії до творчої спадщини В. Гнатюка загалом, усе ж діяльність ученого як етнографа, його роль у розвитку української етнологічної науки, розглядалася лише побіжно. Необхідність дослідження зумовлена також тим, що маловивченим аспектом творчості В. Гнатюка є методологія та методика його наукової діяльності. Досі недостатньо висвітленою залишається праця вченого в НТШ. Здійснюючи дослідження, дисертант керувався наміром насамперед з'ясувати роль В. Гнатюка у розвитку української етнографічної науки, вивчити й проаналізувати наукові досягнення українських етнографів кінця ХІХ - початку ХХ ст. в цілому.

Зв'язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертацію виконано згідно з науково-дослідною програмою та тематикою наукових планів кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Об'єкт дослідження українська етнологічна наука кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст. та місце в ній наукової спадщини В. Гнатюка.

Предмет дослідження наукова й організаційно-етнологічна діяльність В. Гнатюка та її вплив на становлення і розвиток етнологічної науки України досліджуваного періоду

Мета дисертації - на підставі узагальнення дослідити вклад В. Гнатюка в розвиток української етнологічної науки. Метою проведеного дослідження було опрацювання й введення в науковий обіг етнологічної творчої спадщини вченого. Для досягнення мети було поставлено завдання дослідити:

внесок В. Гнатюка в науково-організаційну та видавничу діяльність НТШ;

наукові контакти В. Гнатюка з українськими та зарубіжними вченими і коло його наукових інтересів;

роль вченого в консолідації всеукраїнських наукових сил;

науково-етнологічну спадщину В. Гнатюка;

систему методичних прийомів вченого, його методологічні погляди;

внесок В. Гнатюка у вивчення етнографії Закарпаття;

опрацювати дослідження В. Гнатюка в сфері матеріальної і духовної культури українців - зокрема, Закарпаття.

внесок В. Гнатюка у становлення української етнологічної науки;

Хронологічні рамки дисертації - охоплюють кінець ХІХ - початок ХХ ст. Період пожвавлення етнографічних досліджень в Україні, та розквіту наукової та етнографічної діяльності В. Гнатюка, зокрема, в Етнографічній комісії НТШ. У великій мірі саме завдяки діяльності Етнографічної комісії досліджуваний період виявився часом найбільш інтенсивного і продуктивного розвитку української етнологічної науки. В умовах Першої світової війни етнографічна діяльність українських учених занепала. Війна стала свого роду хронологічною межею, після якої українська етнологічна наука на довгі десятиріччя опинилася у стані застою. Однак і в ті роки аж до своєї смерті В. Гнатюк продовжував займатися проблемами української етнографії.

Методологія дослідження принцип історизму, об'єктивність та комплексність. У дослідженні застосовувалися історичні методи: аналізу і синтезу, проблемно-хронологічний та історично-порівняльний і типологічний методи.

Наукова новизна дисертації: вперше розглянуто вплив наукової методології, методики експедиційної роботи та організаційної діяльності В. Гнатюка на розвиток української етнологічної науки в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Елементи новизни присутні в трактуванні ідейної концепції В. Гнатюка, основним положенням цієї концепції було доведення засобами етнологічної науки ідеї соборності українського народу, його єдності і неподільності. Проаналізовано наукову працю В. Гнатюка в НТШ, охарактеризовано різноманітні наукові контакти наукового секретаря НТШ з діячами української науки, а також науковцями інших країн, вперше висвітлено роль В. Гнатюка у пропагуванні України і української етнографічної науки в зарубіжному світі. В науковий обіг залучено нові факти про методику наукової діяльності вченого, вироблення ним комплексного підходу до дослідження народної культури, простежено вплив В. Гнатюка на молоде покоління дослідників. Узагальнено спадщину В. Гнатюка як дослідника матеріальної та духовної культури українців, етнодемографічних процесів, зокрема, його роль в доведенні етнічної єдності і самобутності українців Закарпаття.

Зібрано та проаналізовано багато архівних джерел, які досі не були предметом наукового опрацювання і які дозволили виявити багато нових граней творчої спадщини вченого. Особливу цінність у цьому контексті становить епістолярна спадщина вченого. Вперше введено в науковий обіг три неопубліковані праці В. Гнатюка. Вперше зроблено дослідження наукової спадщини В. Гнатюка за допомогою поєднання різних галузей наук: історіографії, етнології, методології, епістолярної спадщини, що дозволило у новому світлі зрозуміти наукову спадщину вченого.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження доповідалися і обговорювалися на науковій конференції з проблем етнічної історії народів Європи, що проводилася в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка (1999 р.), на звітно-науковій конференції викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені І. Франка (2001 р.), та на засіданні кафедри етнології (2001 р.).

Практичне значення дисертації полягає у суттєвому розширенні наукових знань про етнографічну діяльність В. Гнатюка на широкому тлі української етнографічної науки кінця ХІХ - початку ХХ ст. Нові фактологічні матеріали, наведені в дисертації, можуть бути використані при створенні синтетичних праць з етнології та історії етнологічної науки, зокрема, у навчальному процесі при викладанні курсу етнології та історії української етнологічної науки. Висновки дисертаційного дослідження та зібраний фактологічний матеріал розширюють джерельні можливості для виконання визначеної теми та суміжної проблематики.

Структура дисертації побудована за предметно-хронологічним принципом. Складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків (загальний обсяг тексту основної частини дисертації - 188 сторінок), списку використаних джерел і літератури ( 338 позицій), додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання роботи, її хронологічні рамки, наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі “Діяльність В. Гнатюка у висвітленні істориків, етнографів та фольклористів ХХ ст.: Джерела до вивчення творчості вченого” аналізується стан наукової розробки теми вітчизняними та зарубіжними вченими, окреслюється коло джерел на основі яких було виконане дослідження.

Новаторська організаційна та дослідницька праця Володимира Гнатюка в галузі етнографічної науки доволі швидко привернула до себе увагу провідних українських учених, отримавши їх високу оцінку. Автори рецензій на праці В. Гнатюка, розвідок про його життя і діяльність особисто знали вченого, співпрацювали з ним в НТШ, спостерігаючи за його науковими досягненнями.

Історіографію, присвячену В. Гнатюкові, можна умовно поділити на три етапи: історіографія 20-30х рр., праці радянських вчених, історіографія української діаспори.

Принципову оцінку значення діяльності В. Гнатюка для української етнографічної науки дали ще за життя вченого І. Франко та М. Грушевський. Сучасники В. Гнатюка подали достовірну інформацію про творчі задуми етнографа, розуміння ним суспільного значення народознавчих студій. Вони наголошували на великій науковій вартості Гнатюкових праць, його вмінні звертати увагу на мало досліджені, або зовсім не досліджені теми.

Наукова спадщина В. Гнатюка привертала увагу багатьох дослідників. У статті Л. Білецького, присвяченій 50-річчю з дня народження В. Гнатюка, подано загальну характеристику етнографічної діяльності вченого, узагальнено ставлення до нього зарубіжних учених, зокрема, видатного чеського академіка Іржі Полівки, чеського славіста Франтішека Пастрнека, російського академіка Олексія Соболевського та ін.

Після смерті В. Гнатюка група науковців, а саме В. Дем'янчук, М. Тарасенко А. Лобода, В. Білий, В. Петров та М. Могилянський видали в його пам'ять окремий збірник статей. У ньому варто виокремити передусім статті В. Білого та В. Петрова, які фактично першими спробували охарактеризувати методику дослідницької діяльності В. Гнатюка. Етнографічна діяльність вченого знаходила досить повне відображення в рецензіях на його праці Ф. Колесси, І. Франка, В. Данилова, Р. Данківської, В. Дорошенка.

Творча спадщина вченого аналізувалася в узагальнюючих історіографічних працях. Тут необхідно назвати неопубліковане дослідження Ф. Колесси “Історія української етнографії”. В. Гнатюку в ньому присвячено окремий розділ. Чимало нового дізнаємося з праць В. Камінського та А. Фішера.

Важливий внесок у дослідження життя і діяльності В. Гнатюка, його багатогранної наукової спадщини зробили автори радянського часу. Незважаючи на ідеологічний тиск і цензуру, що спонукали до замовчування окремих фактів, в радянський час усе ж були написані грунтовні праці. Безумовно радянські дослідники змушені були замовчувати певні аспекти діяльності вченого, оминати увагою діяльність В. Гнатюка в НТШ, подавати, хибні відомості про стосунки В. Гнатюка з М. Грушевським та низкою інших вчених, і, можливо, навіть зайвий раз наголошувати про його співпрацю з І. Франком та М. Коцюбинським, що мало дезорієнтувати увагу радянської цензури. Позитивним фактом радянських досліджень була їхня грунтовна фактологічна база. Однією з найповніших за вивченням праць про діяльність і творчу спадщину В. Гнатюка є монографія М. Яценка. Методи дослідницької діяльності В. Гнатюка вивчала Л. Шевченко. Вона аналізувала їх на матеріалах вивчення етнографії Закарпаття. Видавничу діяльність В. Гнатюка та його фольклористичні праці вивчав Олексій Дей. Серед авторів, що писали про етнографічні і мовознавчі дослідження В. Гнатюка, необхідно назвати В. Маланчук, Р. Кирчіва, І. Герету. Низку праць, присвячених діяльності В. Гнатюка, опублікував український вчений з Пряшівщини М. Мушинка.

В 90х роках ХХ ст. матеріали про діяльність В. Гнатюка знайшли відображення у працях О. Купчинського, Л. Іванової, Р. Кирчіва, О. Сапеляк, Л. Дмитренка, Ю. Шаповала. В них висвітлювалися основні етапи життєвого шляху, громадської та наукової діяльності В. Гнатюка. Організаційна робота, проведена вченим у справі створення етнографічної колекції музею НТШ, з'ясована сучасними науковцями М. Скрипник і Т. Гонтар. Нові публікації побудовані переважно на документальних матеріалах, об'єктивно і адекватно відтворюють певні аспекти наукової діяльності видатного українського вченого.

Чимало нових штрихів творчої біографії В. Гнатюка було віднайдено й артикульовано учасниками міжнародної наукової конференції, що була присвячена його імені і відбулася у 1992 р.

Діяльність В. Гнатюка вивчали й науковці української діаспори. Однак, опрацьовуючи їхні наукові надбання, варто враховувати деякі недоліки, а саме схильність до ідеалізації минулого, відірваність від архівних джерел, переважання мемуарного жанру. Плідно вивчав громадську та наукову діяльність В. Гнатюка Володимир Кубійович. Чи не найбільшою є увага вчених української діаспори до ролі В. Гнатюка в організації досліджень Етнографічною комісією НТШ. Це питання проаналізовано в працях Я. Падоха, В. Дорошенка, М. Винара.

Очевидним недоліком історіографії про В. Гнатюка є її в багатьох випадках наголос переважно на фольклористичному напрямі, за яким іноді губиться значення вченого як етнографа. Ця обставина стала однією з причин нашого зацікавлення темою дисертації.

Джерельною базою дослідження стали неопубліковані архівні матеріали, опубліковані документи і матеріали, мемуарна література, преса і публіцистика кінця ХІХ - початку ХХ ст. Основу джерельної бази дисертації складають етнографічні праці В. Гнатюка. З ділянки матеріальної культури - це розвідки про кушнірство, ткацтво, народне харчування, народний одяг, із сфери духовної культури - це описи весіль, звичаїв і вірувань українців, а також поховальних обрядів. Велику кількість праць присвятив учений вивченню етнодемографічних процесів, громадського життя. Свої наукові погляди вчений дуже часто формулював у численних рецензіях на дослідження українських і зарубіжних етнографів та фольклористів.

Значною частиною джерельної бази є матеріали з фондів Центрального державного історичного архіву у Львові, Державного архіву Львівської області, епістолярна спадщина В. Гнатюка, що зберігається у Відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, Державному архіві Тернопільської області, Тернопільському краєзнавчому музеї. Листування вченого є цінним джерелом у всебічному вивченні родинного і побутового життя ученого, в дослідженні його наукової діяльності. З відділу рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України використано рукописи наукових праць вченого, неопубліковані донині праці В. Гнатюка “Народні повір'я. Народна медицина” (156 аркушів), а також “Нотатки і замітки. Угорсько-руська хроніка” та “Нотатки і замітки про колядування”. Останній рукопис, датований 1918 роком, два попередні рукописи без дати.

Важливе місце у досягненні дисертаційної мети посідають документальні матеріали. Це автобіографія вченого, написана для товариства “Просвіта”, тематичні видання документів і матеріалів про В. Гнатюка, І. Франка, С. Людкевича та М. Драгоманова. Цінним джерелом є епістолярна спадщина вченого, опубліковане його листування з М. Коцюбинським, Ф. Колессою, М. Зубрицьким, І. Панькевичем та ін.

Другий розділ - “Науково-організаційна діяльність В. Гнатюка в НТШ” - присвячений дослідженню періоду активної організаторської діяльності В. Гнатюка як довголітнього секретаря НТШ, редактора “Літературно-наукового вісника”, “Матеріалів до української етнології” та “Етнографічного збірника”. В ньому подано відомості про життєвий шлях ученого, його оточення, зроблено оцінку світогляду, ставлення до української національної справи, висвітлено наукову співпрацю В. Гнатюка з українськими та зарубіжними вченими.

Головне місце відводиться висвітленню діяльності вченого в НТШ. В цьому розділі викладено біографічні дані, які розкривають етапи формування особистості вченого. З 1898 р. і до кінця життя В. Гнатюк працював у НТШ. Цього ж року йому було запропоновано посаду секретаря новоутвореної Етнографічної комісії НТШ, яку очолив І. Франко. У 1899 р. вченого було обрано дійсним членом НТШ. З 1913 р. Гнатюк виконував обов'язки Голови Етнографічної комісії.

У розділі детально розглянуто діяльність В. Гнатюка в Етнографічній комісії, докладно описано численні адміністративні справи, якими займався етнограф. Подано огляд видань НТШ, в яких працював В. Гнатюк. Він був редактором найповажніших видань Товариства. Ще навчаючись у Львівському університеті, він реферував етнографічну літературу на сторінках “Записок НТШ”, а пізніше писав уже власні етнографічні статті. У 1895 р. у НТШ було засновано окрему серію для публікування етнографічних матеріалів під назвою “Етнографічний збірник”. Перші два томи, як вказував В. Гнатюк, вийшли під редакцією М. Грушевського, в дійсності ж перший том зредагував І. Франко, другий - він же і В. Гнатюк. На сторінках цього видання були опубліковані розвідки В. Гнатюка про лірників, а також збірка лірницьких пісень і молитов. Згодом В. Гнатюк став членом редакційного комітету “Етнографічного збірника”, завдяки його праці були опубліковані монументальні зібрання зразків фольклорних та етнографічних матеріалів. Окрім редагування “Етнографічного збірника” В. Гнатюк працював у редакції заснованого з ініціативи Ф. Вовка періодичного видання “ Матеріали до українсько-руської етнології”, він відредагував сім томів збірника.

Важливою сторінкою видавничо-редакційної діяльності В. Гнатюка була його участь у виданні “Літературно-Наукового Вісника”. За спогадами В. Гнатюка, у 1898 р. НТШ вирішило припинити видавництво тижневика “Зоря”, перетворивши часопис на “Літературно-науковий вісник”. У цьому виданні друкувалися художні твори, історичні дослідження, оглядові статті. Завдяки архівним матеріалам дисертанту вдалося визначити широке коло редакційних обов'язків В. Гнатюка, його листування з авторами, наповнення редакційного портфеля, тобто відбір матеріалів до друку, власне редагування, ведення розділу “Хроніка і бібліографія”.

4 лютого 1914 р. В. Гнатюк був призначений відповідальним редактором серійного видання “Записки НТШ”, в яких опублікував чимало рецензій, статей, заміток різнопланової тематики. У 1899 р. вчений зініціював і брав активну участь у заснуванні “Русько-Української Видавничої Спілки”. У “Спілці” В. Гнатюк виконував значний обсяг організаційної і редакційної роботи. За його участю як редактора, перекладача і автора побачило світ майже 140 різнопланових книжок, оформлених у три серії. В одній з них - “Літературно-науковій бібліотеці” виходили переважно переклади класиків світової літератури, до багатьох з яких В. Гнатюк писав передмови. Вчений брав активну участь у обговоренні численних етнографічних досліджень на засіданнях Етнографічної комісії. В центрі уваги В. Гнатюка завжди були проблеми становлення українського народу. Він повсякчасно відстоював права українців на вільний розвиток мови, культури, науки. В. Гнатюку належить головна роль в організації наукових конференцій, з'їздів, семінарів присвячених обговоренню актуальних проблем української етнографічної науки.

Великими надбаннями НТШ, на думку В. Гнатюка, були бібліотека та музей Товариства. На загальному засіданні секцій і комісій НТШ 12 грудня 1900 р. В. Гнатюка було обрано до складу комісії зі збору матеріалів для етнографічного музею. Щоб збагатити колекцію музею, І. Франко разом з В. Гнатюком написали звернення, в якому просили українську громадськість дарувати музеєві предмети народної культури. Ці звернення були фактично першими науково-методичними посібниками щодо збору пам'яток культури. В. Гнатюк у бібліотеці НТШ розгорнув діяльність з налагодження обміну літературою з багатьма видавництвами Австрії, Росії та низки європейських країн. Завдяки наполегливій праці В. Гнатюка Етнографічна комісія досягла вагомих результатів, що сприяло розвитку етнографічної науки на Україні.

За нашими підрахунками, які підтверджуються і результатами дослідження М. Мушинки, загальна кількість праць В. Гнатюка становить понад 300 назв.

У цьому ж розділі розглянуто взаємини В. Гнатюка з українськими та зарубіжними вченими. Окреслено кілька форм цих взаємин: перша - епістолярні контакти з різними науковими закладами та особами, друга - співпраця з питань дослідження етнокультурних взаємин на пограниччі з чеськими, словацькими, угорськими та іншими вченими, третя - співпраця з питань книгообміну, яким він займався як працівник НТШ.

У третьому розділі - “Методика і методологія дослідницької діяльності Володимира Гнатюка” - реконструюється система принципів, методів і дослідницьких прийомів, що їх застосовував учений у своїх працях. Узагальнюючи методологічні засади наукової та видавничої праці В. Гнатюка, насамперед необхідно відзначити його велику увагу до збору і аналізу нових польових етнографічних матеріалів, які до того часу не досліджувалися. Неодмінною умовою вивчення етнографічних записів вчений вважав їх історико-філологічну оцінку на тлі співставлення відображених в них явищ і сюжетів з тематично близькими і спорідненими явищами у творчості сусідніх народів. Порівняльний метод лежав в основі його дослідницької праці в галузі всіх ділянок народної духовної і матеріальної культури, хоча він вважав необхідним використовувати й інші методи - стаціонарний, системний, ретроспективний тощо. Прикладом використання, скажімо, історико-порівняльного методу є праця В. Гнатюка “Коломийки”, де порівнюється коломийка з з аналогічними пісенними жанрами слов'янського фольклору. Він обстоював ідею про безперервність розвитку пісенної творчості українців, виступаючи проти “ідеї згасання” української пісні. Свої дослідження вчений проводив на основі вивчення величезного фактичного матеріалу. У 1894 - 1903 рр. В. Гнатюк разом з І. Франком розробив програму і систему збирання та публікації етнографічних матеріалів. Крім того, своїми порадами, добірками фольклорних зразків він допомагав багатьом етнографам-початківцям.

Вчений вимагав записувати оповіді респондентів із збереженням діалектних особливостей їх мови, означення часу, місця запису, даних про оповідача. Великого значення В. Гнатюк надавав пошуку і підбору талановитих оповідачів, які найбільш повно і адекватно змогли б передати потрібну інформацію про реальні факти у сфері культури і побуту людей. Пильною повинна бути увага дослідника до бібліографічного матеріалу, що стосується теми дослідження, бо тільки на основі історико-порівняльного, ретроспективного, стаціонарного методів можна простежити всі можливі варіанти побутового явища чи фольклористичного твору, визначити, чи є сюжет мандрівним чи оригінальним. В. Гнатюк можливо перебільшував значення теорії міграції сюжетів в етнографії, але це аж ніяк не заперечує пізнавального значення його наукової методи. При публікації етнографічних матеріалів, рівно ж як і при їх записуванні, необхідно дбати про збереження мовних рис, діалектної своєрідності варіантів, їх наукову інтерпретацію. Вчений був категорично проти будь-якого втручання у тексти: власного дописування, доповнення, перероблення тощо. Опублікована 1917 р. програма “Українська народна словесність (В справі запису українського етнографічного матеріалу)” і дотепер не втратила свого методичного та практичного значення. Досліджено, що В. Гнатюк запровадив чимало термінів з фольклористики та етнографії, якими і досі користується наука. Здобутки В. Гнатюка в галузі вивчення етнографії були високо оцінені тогочасними зарубіжними вченими. Його запрошували публікувати свої матеріали в чеських, німецьких та австрійських виданнях, брати участь у конференціях та урочистостях.

Етнографічна діяльність В. Гнатюка значно вплинула на молодих українських дослідників. Невдовзі після смерті вченого, 1929 р., вийшов присвячений його пам'яті том “Матеріалів до етнології та антропології”, в якому засвідчено високу оцінку цієї непересічної постаті в українській науці. Під впливом вченого розвідку “Українські варіанти пісні про неплідну матір та ненароджені діти” опублікував в томі Віктор Петров. Він же висловив слушну думку про уміння вченого вишукувати найрідкісніші бібліографічні факти, деталізувати складні сюжетні схеми в обставинах широких міграційних перспектив.

Оволодіння науковою спадщиною вченого і сьогодні є умовою підготовки молодих спеціалістів в галузі етнології та фольклористики. Не втратили свого значення його тематичні інтереси, бачення ним граней народної духовної і матеріальної культури.

У четвертому розділі - “Етнографічні зацікавлення В. Гнатюка” - з'ясовано зміст досліджень ученого в галузі матеріальної, духовної культури українців та етнодемографічних процесів. Як учений - етнолог, В. Гнатюк вніс чимало нового у вивчення особливостей побуту і матеріальної культури українців. Він досліджував побут і заняття селян, традиційне землеробство і тваринництво, кулінарію, ремесла й промисли, одяг, архітектуру тощо. І хоч етнографічним дослідженням В. Гнатюк не приділяв стільки уваги як фольклорним, все ж він уважав, що знання етнографічних матеріалів допомагає і вивченню фольклору. Об'єктом його зацікавлень були культура і побут бойків, лемків та гуцулів, народна культура населення Карпат, низинного Закарпаття, Східної Словаччини, Угорщини, Румунії, Сербії та Воєводини. Зібраний на цих теренах матеріал дав змогу дослідникові простежити етнодемографічні процеси в регіоні, а особливо на південно-західному українському етнічному пограниччі. Наслідком шести експедицій у Закарпаття, здійснених упродовж 1895-1903 рр., стало видання шеститомної праці “Етнографічні матеріали з Угорської Русі”. Учений написав низку спеціальних досліджень, які й досі залишаються дуже важливим джерелом для вивчення етнографії Закарпаття, Бачки та Банату.

В. Гнатюк проводив чималу дослідницьку експедиційну і збирацьку роботу на Закарпатті, налагодивши добрі стосунки з закарпатською інтелігенцією. Відомий учений сподівався, що, незважаючи на відокремлення закарпатських українців від більшості українського народу, вони в майбутньому позбудуться соціальних і національних утисків і досягнуть повного розуміння власної національної самобутності. Запорукою цього на його думку, було глибоке відчуття широким народним загалом своєї руськості (українства), спільність християнської віри і обряду (православного та греко-католицького), господарські та культурні зв'язки Закарпаття з Галичиною та Наддніпрянською Україною, що попри всі політичні причини не були втраченими, а навпаки на початку ХХ ст. набирали сили. Провідною для етнографа завжди була ідея етнічної єдності України.

Доводячи приналежність населення Закарпаття до українського народу, В. Гнатюк вносив тим самим свій вклад у справу політичної і культурної консолідації української нації в переддень її великих визвольних змагань. Безсумнівним є те, що наукові праці В. Гнатюка про матеріальну і духовну культуру населення, етнодемографічні процеси в краю склали собою важливий аргумент вирішення питання про державну приналежність Закарпаття, яке було прийняте у складних міжнародних умовах 1945 р.

Упродовж багатьох років В. Гнатюк активно вивчав і популяризував духовну культуру українців. Він зосереджував найбільшу увагу на збиранні матеріалів про народні звичаї, обряди, вірування. Дослідження в цей час звичаїв та обрядів було новим напрямом у науці. Вивчаючи народну обрядовість на високому науковому рівні, В. Гнатюк, долучився до популяризації української етнографічної науки.

З притаманною йому чіткістю й послідовністю вчений досліджував весільні обряди. У вивченні шлюбної обрядовості він широко застосовував порівняльний метод, а умовою аналізу явищ вважав багатство фактологічного матеріалу. Аналізував внутрішній механізм шлюбно-сімейних відносин, зупинявся на соціально-економічному становищі сім'ї, сімейній культурі. Питанням шлюбної обрядовості був присвячений збірник “Українські весільні обряди й звичаї” впорядкований В. Гнатюком, опублікований у 1919 р. у “Матеріалах української етнології”.

В дисертації розглядаються дослідження В. Гнатюка в царині української демонології, результати яких згодом були оформлені в окреме видання “Знадоби до української демонології”. Цією працею вчений охарактеризував передхристиянський демонічний світогляд українців. Сучасні дослідники вважають її неперевершеною збіркою демонологічних оповідань у слов'янській фольклористиці.

Питання духовної культури українців займали дуже важливе місце у працях В. Гнатюка. Характерною особливістю його підходу до вивчення проблеми була максимальна увага до збору відповідного матеріалу майже з усіх регіонів України, його систематизації та аналізу. Свої висновки вчений ґрунтував на оригінальних польових та літературних джерелах, при їх аналізі застосовував порівняльний метод. Використання власних етнографічних матеріалів, здобутих під час експедицій, В. Гнатюк завжди поєднував із залученням матеріалів і висновків, що надходили від широкої кореспондентської мережі. Цитуючи кореспондентську інформацію, він завжди зберігав мовностилістичні особливості авторського тексту. У своїх працях дослідник вдало поєднував наукову інтерпретацію матеріалу з доступністю викладу тем, щоб тим самим зацікавити широке коло читачів, досліджуваною проблематикою.

У п'ятому розділі - “Вплив В. Гнатюка на розширення основних наукових інтересів етнографів України кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - проаналізовано стан української етнографічної науки наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Україні, з'ясовано основні наукові інтереси етнографів України, охарактеризовано основні аспекти діяльності цілої низки вчених-етнографів, зокрема їхній внесок в дослідження матеріальної та духовної культури українців. На основі мемуарів, епістолярію простежено формування творчих взаємин В. Гнатюка з відомими українськими етнографами, наукові здобутки яких мали непересічне значення в тогочасному науковому житті. В цьому розділі розкрито історію взаємовідносин В. Гнатюка з М. Сумцовим, І. Франком, А. Онищуком, М. Зубрицьким та ін. їх творчі та особисті контакти, рецензування В. Гнатюком праць цих вчених. Показано плідну і взаємозбагачуючу працю В. Гнатюка з цілим рядом відомих українських вчених.

Встановлено, що покоління етнографів кінця ХІХ - початку ХХ ст., працюючи в складних політичних умовах, зуміло зібрати, записати й опрацювати численні унікальні відомості про народні знання, звичаї і повір'я, які не втратили своєї вартості і сьогодні. Етнографи цього періоду зуміли охопити своїми дослідженнями майже всі регіони України, всі ділянки народної культури, жанри і різновиди народної творчості, провести класифікацію зібраних матеріалів за їх функціональним призначенням в побуті, під порівняльним кутом зору виявити їх інваріантність, загальнонаціональні та локальні етнографічні риси, аналогії з певними компонентами культур інших народів. Завдяки зусиллям вчених українська етнографія посіла вагоме місце в колі народознавчих наук європейських народів.

ВИСНОВКИ

- Науково-організаційна діяльність В. Гнатюка в Науковому Товаристві ім. Шевченка мала велике значення, завдяки його старанням було піднято на якісно новий рівень роботу Етнографічної комісії Товариства. У сферу видавничої роботи вченого входило редагування праць і матеріалів до “Матеріалів до української етнології”, “Української видавничої спілки”, “Літературно-наукової бібліотеки”, “Літературно-наукового вісника”, в яких він виступав як редактор, видавець, перекладач, автор публікацій.

- Науковий доробок В. Гнатюка в галузі фольклору та етнології становить понад 300 наукових статей і монографій. За збірку “Народні оповідання про опришків” Петербурзька Академія наук 1913 р. присудила йому премію О. Котляревського.

- В. Гнатюк підтримував творчі зв'язки з видатними вченими і науковими товариствами багатьох країн Європи. Ці його зусилля служили справі популяризації науки і культури України у світі. З'ясовано взаємини В. Гнатюка з І. Франком, Ф. Вовком, М. Грушевським.

- Наукова спадщина вченого багата оригінальністю методики досліджень. В. Гнатюк широко застосовував історико-порівняльний, стаціонарний, системний, ретроспективний методи при вивченні явищ народної культури. Професійний збирач завжди намагався досліджувати саме ті матеріали, які були новим напрямом у науковому світі. Вчений глибоко розумів і всебічно обґрунтовував суспільно-політичне значення української етнологічної науки, намагався залучати її в світовий науковий процес. Проводячи свої дослідження на високому науковому рівні і, вимагаючи цього від інших дослідників, він тим самим долучився до популяризації української етнографічної науки.

- В сфері наукової діяльності особливою є заслуга В. Гнатюка у дослідженні території, що в громадсько-політичній та науковій літературі ХІХ ст. окреслювалась як Угорська Русь (територія, заселена українцями, що до 1918 р. входила до складу Угорщини). Серед українських вчених, які в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. писали про Угорську Русь, В. Гнатюку належить провідне місце. Його дослідження народної культури угорських українців позначені істотними результатами. Вчений багато зробив для того, щоб довести, що закарпатські русини - це українське населення, для цього він дуже наполегливо вивчав історію розселення українців в Австро-Угорській імперії, їх матеріальну культуру, народну творчість, мову, літературу. За результатами шести наукових експедицій в Угорську Русь було видано шість томів “Етнографічних матеріалів з Угорської Руси”.

- В. Гнатюк виявив себе як знавець і плідний дослідник побуту і матеріальної культури українців. Значний вклад вніс вчений у вивчення духовної культури українців. Особливо великою була його увага до збирання матеріалів про народні звичаї, обряди, вірування, до праць про традиційні знання, способи лікування, морально-етичні норми, на які він писав ґрунтовні рецензії. Дослідження звичаїв та обрядів було для того часу новим напрямком у науковому світі.

- У плеяді найвизначніших українських етнографів кінця ХІХ - початку ХХ ст. В. Гнатюк посідає чільне місце поряд з такими діячами, як Ф. Вовк, І. Франко, М. Сумцов, Д. Яворницький, Д. Багалій, З. Кузеля, В. Охримович та ін. Всупереч історичним реаліям політичної розірваності України, всупереч національному гнобленню українців на російському та австро-угорському боці, а також ворожим теоретичним концепціям, що заперечували саме існування українського народу, кваліфікуючи його то як “ветвь великого русского народа”, то як “щеп” польського, українські етнографи, історики, філологи послідовно розглядали народну культуру і побут українців як феномени, властиві єдиній історико-етнічній спільності. Вчені цього періоду виявили інваріантні загальнонаціональні та локальні етнографічні особливості культури і побуту українського народу, його самобутні етнічні риси та аналогії з певними компонентами культур інших народів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

гнатюк шевченко товариство етнограф

1. Діяльність В. Гнатюка в НТШ // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка: Збірник наукових праць. - Львів, 1999. - Вип. 2. - С. 90-92.

2. Етнокультурні паралелі українців і словаків Закарпаття у висвітленні В. Гнатюка // Етнічна історія народів Європи. - К., 1999. - Вип. 1. - С. 5-8.

3. Наукова співпраця В. Гнатюка з українськими та зарубіжними вченими // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка: Збірник наукових праць. - Львів, 2001. - Вип. 4. - С. 354-362.

4. Іван Франко в житті і творчості В. Гнатюка // Народознавчі зошити - Львів, 2001. - № 3. - С. 470-478.

АНОТАЦІЯ

Шеремета О.М. Володимир Гнатюк і українська етнографічна наука кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України. - Львів, 2002.

В дисертації досліджено науково-організаційну та видавничу діяльності Володимира Гнатюка в Науковому Товаристві ім. Шевченка; роль в консолідації українських етнографів та у становленні зв'язків із зарубіжними вченими. Методологічні погляди та систему методичних прийомів в організації і проведенні етнографічних експедицій, внесок у вивчення матеріальної та духовної культури українців, зокрема, Закарпаття.

Ключові слова: науково-організаційна діяльність, Володимир Гнатюк, Наукове товариство ім. Шевченка, Закарпаття, етнографічні експедиції, методологічні прийоми.

АННОТАЦИЯ

Шеремета О. М. Владимир Гнатюк и украинская этнографическая наука конця ХІХ - начала ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Институт украиноведения имени Ивана Крипьякевича НАН Украины. - Львов, 2002.

В диссертации исследуется этнографическая, научная, организационная, издательская и методологическая деятельность Владимира Гнатюка. Рассматривается деятельность ученого в Научном Обществе им. Шевченко. На основе опубликованных и архивных источников воссоздана деятельность ученого в историко-философской секции и этнографической комиссии НТШ, а также издательстве журналов и непериодических сборников Общества, в частности таких как “Записки НТШ”, “Литературно-Научный Весник”. Определена роль ученого в создании этнографического музея и библиотеки НТШ, изучены его взаимоотношения с украинскими та зарубежными учеными. Отмечено что, за научные заслуги в 1913 г. ученый был награжден премией Петербургской Академии наук.

Важное место в исследовании отведено этнографическим интересам ученого, изучению материальной и духовной культуры украинцев. Наиболее примечательными трудами В. Гнатюка по этнографии были: “Бойківське весілля в Мшанці (Старосамбірського повіта)” та “Весілє в Керестурі (Бач-Боброгського повіта)”, “Знадоби до української демонології”.

На протяжении 1895 - 1903 гг. этнограф осуществил шесть экспедиций в Закарпатье, во время которых собрал богатый, неизвестный к этому времени, фольклорный и этнографический материал. Следствием этих экспедиций стало издание шеститомной работы “Этнографические материалы с Венгерской Руси”.

Методологическая модель В. Гнатюка базировалась на принципах историзма, взаимосвязи с народным творчеством других народов, с учетом общественных и культурных традиций. В. Гнатюк использовал сравнительно-исторический, описательный, социологический и системный и другие методы исследования. Этнографические материалы, собраные В. Гнатюком, отличались точностью записи, строгой научной обработкой. Ученого интересовали малоизученные, или совсем не исследованные темы в украинской этнологии. В диссертации сделаны выводы о роли В. Гнатюка и других известных украинских исследователей в развитии украинской этнографической науки, во введении украинской этнологии в мировой научный процесс.

Ключевые слова: Владимир Гнатюк, этнографические интересы, материальная и духовная культура украинцев, методологическая модель, этнология.

ANNOTATION

Sheremeta О. М. Volodymyr Hnatjuk and ukrainian ethnographic science of ХІХ end of ХХ beginning century. - Manuscript.

Dissertation on winning of scientific candidate degree of historic sciences for speciality 07.00.05 ethnology. The institute of Ukrainian studies named after Ivan Krypyakevych of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Lviv, 2003.

The dissertation is devoted to Volodymyr Hnatjuk scholar activities, the methodology of his studies, as well as to his role in the development of academic life and scientific publishing. The study focuses on his work at the Shevchenko Scientific Society and on his ethnological research in Transcarpathia. Volodymyr Hnatiuk's ethnographic studies are analyzed within the context of Ukrainian history of the late 19th - early 20th centuries. His contribution to the development of Ukrainian ethnographic science and its integration with international academic life is stressed.

Key words: Volodymyr Hnatjuk, Shevchenko Scientific Society, Transcarpathia, ethnology, ethnographic science, Ukrainian history of the late 19th - early 20th centuries.

Размещено на Allbest.ru