Інститут спорідненості у традиційному українському суспільстві другої половини XIX – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Інститут спорідненості у традиційному українському суспільстві другої половини хіх - початку ХХ століття

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

КОНДРАТЮК ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Гладких Михайло Іванович,

професор кафедри археології та музеєзнавства

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

Удод Олександр Андрійович,

завідувач відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук,

Жмуд Наталя Вікторівна,

старший викладач кафедри етнології Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена змістом і метою дослідження, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (33 сторінки, 351 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 196 сторінок, з них основного тексту - 162 сторінки.

Актуальність дослідження. Зміни, які відбуваються в українському суспільстві, у суспільній свідомості громадян за умов подальшої національно-культурної розбудови України, стимулюють інтерес до осмислення позитивних традицій нашого народу, використання їх у сучасній суспільній практиці. Вивчення культурно-історичної спадщини українського народу - один із пріоритетних напрямів сучасної етнологічної науки. Однією з найбільш давніх та найефективніших форм організації суспільства є сім'я. В ній акумулюються й найповніше зберігаються обряди, звичаї етносу. Сім'я становить основу етнокультурного відродження української нації.

У традиційній культурі українців інститут сім'ї слугує основою суспільного устрою, причиною сформування такої провідної сімейної, родинної ознаки, як гентильність, тобто трактування кожного явища через модель родини. Відносини між членами сім'ї, родини, молодіжного гурту, побратимів тощо знайшли своє висвітлення у численних розвідках науковців. Усе ж українська система спорідненості ще не була об'єктом окремого дослідження - хоча становить важливу складову вивчення духовної культури українського суспільства, народу.

Актуальність досліджуваної проблеми також зумовлена зростаючим інтересом суспільства до відродження й розвитку окремих складових інституту спорідненості. Наприклад, за умов урбанізаційних процесів, зростання відстаней між членами родини, що спостерігалося впродовж ХХ ст. і триває й донині, відбувається поступове відродження звичаю створення так званої „нової родини” такими, зокрема, чинниками, як кумівство, побратимство. Показовим прикладом цього слугують ті стосунки, які складаються між кумами українського суспільства ХХІ ст., відновлення традиційних словесних формул (кум, кума, Ви) під час спілкування громадян у повсякденному житті. Також і таким чином, відновлюється інтерес до дослідження зниклих у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. звичаїв побратимства й трансформованого за останнє сторіччя інституту кумівства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах програми науково-дослідницьких робіт „Історія формування розвитку Української держави”, затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер 01 БФ 046-01); також пов'язана з дослідженнями кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає інститут спорідненості українського суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження наукового пошуку є звичаєво-правова культура селянства другої половини ХІХ - початку ХХ ст., яка стосується традиційної системи спорідненості: народне бачення місця кровної, духовної, родинно-обрядової й тимчасової спорідненості в українському селянському суспільстві; конкретне розв'язання конфліктних ситуацій у сфері шлюбного й спадкового права, яке ґрунтувалось на з'ясуванні ступенів родинної близькості.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ -початку ХХ ст. Визначення цих хронологічних меж зумовлене характером джерельної бази, основу якої становлять матеріали зібрані Етнографічно-статистичною експедицією у Західно-Руський край, Львівським науковим товариством імені Тараса Шевченка, рішення з цього приводу Волосних судів і Київської духовної консисторії. Окрім того, у цей період збереглися залишки таких видів спорідненості, як побратимство, „кумлення” й „бабування”. Тому означений хронологічний час виявився сприятливим для того, щоб якнайповніше дослідити українську систему спорідненості, простежити ті зміни, котрі відбувалися в ній.

Географічні межі дисертації охоплюють територію України, яка в досліджуваних часових рамках перебувала під владою Російської імперії. Водночас, для простеження цілісності окремих досліджуваних явищ нами залучено матеріали з інших територій, які входили в певні етнічні межі, зокрема, простежувались на західноукраїнських землях.

Мета дослідження є з'ясування розвитку й трансформації інституту спорідненості; вивчення його місця й ролі у звичаєвому праві, співвідношення спорідненості в офіційному праві та у звичаєвій культурі української громади другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Реалізація цієї мети передбачала розв'язання таких конкретних завдань:

проаналізувати й осмислити наукову спадщину дослідників, які займалися питаннями, пов'язаними з інститутом спорідненості у звичаєво-правовій культурі традиційного українського суспільства;

окреслити народно-правові уявлення українського селянства другої половини ХІХ - початку ХХ ст. про типи та види спорідненості. Зіставити основні риси народної правосвідомості з офіційним баченням розглядуваних реалій, понять;

висвітлити поняттєво-категоріальний апарат спорідненості як засіб експлікації універсального соціокультурного феномену традиційного українського суспільства; дослідити першопочатки вживання термінів свояцтва в процесі розгортання українського весільного обряду другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

з'ясувати роль позародинних зв'язків, які виникали на основі духовного чи тимчасового споріднення; визначити місце парубочих і дівочих громад у соціальній структурі українського патріархального села; простежити й витлумачити причини й умови еволюції одних видів спорідненості та зникання інших;

на основі залучення нового джерельного матеріалу, зокрема рішень Духовної Консисторії, з'ясувати роль спорідненості в процесі розв'язання питань, які стосуються одруження осіб, котрі перебували в певних ступенях кровної, духовної близькості й свояцтва;

визначити домінуючі елементи під час розподілу сімейної власності за звичаєм; на матеріалах Волосних судів простежити роль різних видів спорідненості в звичаєво-спадкових поділах майна;

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму й системності, які спонукають до вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного, порівняльно-історичного, системного й реконструктивного аналізу всього комплексу джерел і літератури стосовно предмета дослідження. У роботі використано метод джерелознавчого аналізу, а також проблемно-хронологічний і порівняльно-історичний методи. Проаналізовано дані етнології, лінгвістики, права та соціальної історії, бо тільки комплексне використання усіх доступних матеріалів дає змогу об'єктивно оцінити реальну ситуацію в інституті спорідненості в Україні означеного періоду.

Наукову новизну роботи визначають мета, об'єкт, предмет і завдання дослідження. Вперше інститут спорідненості розглянуто комплексно, з урахуванням особливостей соціально-економічного й духовного розвитку українського суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Проаналізовано й узагальнено класифікаційні системи спорідненості та системи термінів спорідненості українського суспільства досліджуваного періоду. Розроблено власну типологію системи спорідненості українського традиційного суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Внаслідок залучення до аналізу нових архівних джерел простежено процес зменшення заборон, якими ускладнювалося на укладення шлюбів за спорідненістю. Уточнено роль фіктивних видів спорідненості в селянській родині.

Апробація дослідження проводилось на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції молодих учених “Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології” (Київ, 2006 р.); V Всеукраїнських щорічних науково-практичних читаннях “Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України” (Бориспіль, 2007 р.); ХХ Вінницькій науковій історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 2005 р.); Науково-практичній конференції до дня науки історичного факультету Київського Національного Університету імені Т. Шевченка, присвяченого 15-й річниці Незалежності України (Київ, 2006 р.).

Фактичний матеріал, теоретичні узагальнення й висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у 5 наукових статтях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - „Історіографія та джерельна база дослідження” - проаналізовано стан наукового опрацювання теми, подано характеристику джерельної бази дисертації.

У підрозділі 1.1 - „Історіографія проблеми” - наукові праці подаються за хронологічним принципом. Перший етап систематичного збирання польового матеріалу та його наукове вивчення пов'язане з розгортанням науково-дослідної роботи Російського географічного товариства, зокрема Південно-Західного відділу під керівництвом П. Чубинського. Який значну увагу приділив дослідженню сімейної власності, ретельно розглянув народно-юридичні звичаї сімейних відносин, стосунків у комплексі, починаючи зі шлюбної угоди й завершуючи поділами майна поміж родичами. Особливо цінними вважаємо ті схеми й коментарі, які висвітлюють специфіку вступу у шлюб осіб, котрі перебували у певній кровній чи духовній спорідненості, свояцтві. П. Чубинський переконливо довів, що для українського селянства ХІХ ст. народно-звичаєві заборони діяли на рівні з церковними, були не менш суворими.

Цінний матеріал для дослідження питань, які стосувалися з'ясування причин виникнення й функціонування побратимства, структури української селянської родини і майнових стосунків між її членами та укладення шлюбів у спорідненості в Елисаветградському повіті зібрала та проаналізувала М. Ганенко.

На основі аналізу рішень Волосних судів Київської губернії створено ґрунтовну працю В. Мухіна. Неабиякий інтерес для дослідження спадкового права становлять матеріали, зібрані особисто дослідником; ним долучено до аналізу матеріал, наданий Етнографічно-статистичною експедицією у Західно-Руський край, Рішення комісії по перетворенню волосних судів та аналітичні праці П. Чубинського, П. Єфименка, О. Єфименко, М. Данильченка тощо.

Певний інтерес становлять розвідки М. Сумцова, які присвячені дослідженню інтимного аспекту інституту кумівства - одному з ритуальних видів спорідненості на основі фольклору і власних спостережень. Учений дослідив дошлюбні стосунки українців, що допомогло нам вписати молодіжні громади в українську систему спорідненості другої половини ХІХ ст.

І. Черкаський найбільшу увагу приділив вивченню особливостей спадкування в українських селянських родинах. Значний інтерес становить його аналіз матеріалів, зібраних П. Чубинським та рішень Волосних судів з Харківської, Полтавської, Київської, Єкатеринославської губерній, що дозволяє простежити механізми набуття спадщини близькими й далекими родичами.

В кінці ХІХ ст. дослідженням розвитку форм та типів сім'ї на західноукраїнських землях займалися І. Франко, В. Охримович та ін.

Певної уваги заслуговує низка коротких розвідок Б. Яцимирського, І. Симоненка, Ф. Філіна, В. Парасунько, О. Трубачева, В. Прокопенко, які досліджували співвідношення термінів спорідненості, їх етимологічний ряд, деякі архаїчні заборони на шлюб між родичами до сьомого коліна тощо.

Цінними і в лінгвістичному, і в історико-етнографічному аспектах є дослідження А. Бурячка, в яких автор розкриває основні назви спорідненості за прямими і боковими лініями.

Комплексне дослідження сімейних звичаїв українців належить О. Кравець, яка досить об'єктивно проаналізувала процеси еволюції української сім'ї, схарактеризувала відносини між різними членами родини, які дозволили простежити складні реалії становлення типів та імен у системі спорідненості.

У системі досліджень духовної та ритуальної спорідненості другої половини ХІХ - ХХ ст. Неабияку увагу привертає до себе цінна праця Н. Гаврилюк. Варто зауважити, що обширний загальноукраїнський етнографічний матеріал родинної обрядовості створює умови для глибокого вивчення й наукового осмислення регіонального різноманіття видів, типів та імен спорідненості, також і підґрунтя для порівняння й винайдення спільних коренів як етимологічного, так і соціально-історичного характеру.

Вагоме значення для вивчення типології й назв систем спорідненості мають праці В. Борисенко, які містять цінний матеріал стосовно класифікації імен ритуального й кровного поріднення, бо репрезентує собою історико-етнографічні реалії, що висвітлюють весільну звичаєво-обрядову культуру українців. Не менш значимою є праця цього автора „Традиції і життєдіяльність етносу, в якій на матеріалах святково-обрядової культури українців”, широко висвітлюється весь ареал імен соціальної (побратимства, посестринства, членів парубочих та дівочих громад) і ритуальної спорідненості (баба-повитуха, вечорничий батько/мати, посаджений батько/мати) тощо.

Досліджуючи терміни та імена кровної спорідненості і свояцтва, ми проаналізували праці А. Пономарьова, у яких визначено історичні типи сім'ї в комплексі з вивченням інших аспектів духовної та матеріальної культури українського етносу.

Проаналізувавши структуру й функцій української малої сім'ї, Р. Чмелик закцентував увагу на іменах кровної спорідненості та свояцтва, що дозволило вченому простежити еволюцію типів і назв другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст., що також привернуло увагу до об'єктивного дослідження стосунків між родичами.

Не можна обійти увагою й монографію О. Івановської, яка містить цінну інформацію про різні види зв'язків, котрі виникали і функціонували у сімейно-родовому житті українців (перші обрядово-правові дії в житті новонародженого, етапність дошлюбних стосунків молоді, порядок укладання шлюбу тощо). Розкриваючи зміст окремих обрядів сімейно-родинного циклу (родини - хрестини - пострижини - весілля), авторка наводить численні імена спорідненості у звичаєво-правовій сфері українського народу.

Однією з перших в Україні другої половини ХХ ст. М. Гримич присвятила свої спеціальні публікації дослідженню соціальних зв'язків традиційного українського суспільства, вдалася до екскурсу в історію дослідження українських термінів спорідненості. Цінною виявилась класифікація і трактування дослідницею різних видів спорідненості на основі функціонального принципу.

У підрозділі 1.2 - „Джерельна база” - йдеться про те, що таку базу склав широкий комплекс архівних і друкованих матеріалів, які зосереджено в архівних установах України. Оскільки тема спорідненості нами розглядається в площині проблем різних гуманітарних наук - етнології, права, лінгвістики, то і в цьому параграфі нами проаналізовано праці, які стосуються етнологічного, правового й мовного аспектів української системи спорідненості.

Зупинимось на цьому спеціально.

Етнографічні джерела. Одним з найґрунтовніших етнографічних джерел ХІХ ст., які, крім іншого, містять: а) народні прислів'я та приказки з сімейно-побутової та громадської сфер життя, б) казки про побратимство й кумівство, в) матеріали, яеі стосуються обрядів та звичаїв весняно-літнього циклу, г) записи розгортання обрядів родильно-хрестильного періоду, ґ) рішення волосних судівв яких розглядалися спірні справи про спадкування між родичами тощо. Цій проблемі присвячені, зокрема, „Праці” (Труды), укладені П. Чубинським.

Варто не обійти увагою збірники „Харківський збірник” (Харьковский сборник) й „Матеріали для вивчення звичаєвого права в Харківському повіті” (Материалы для изучения обычного права в Харьковском уезде), обидва дослідження дають можливість порівняти етнографічні регіональні особливості кожного повіту, його сіл. Особливу цінність у такому опрацюванні проблеми становлять розділи, присвячені цивільному праву; в них ідеться про різні вияви ступенів кровного споріднення та свояцтва під час укладення шлюбу.

З кінця ХІХ століття провідну роль у етнографічних дослідженнях відігравало Львівське наукове товариство імені Тараса Шевченка, його видання - “Матеріали до україно-руської етнології”. На особливу увагу заслуговують матеріали, присвяченні висвітленню духовної й ритуальної спорідненості. Ці „Матеріали ... ” окрім іншого, становлять значну цінність для дослідження тимчасової спорідненості.

Доречно вдатись і до матеріалів зібраних В. Кравченком, які містять інформацію про духовну й родинно-обрядову спорідненість. Значна частина матеріалів, у яких витлумачуються терміни та імена спорідненості [Ф. 15. - РА ІМФЕ. - „Збірка етнографічних матеріалів В. Кравченка”].

Об'єктом дослідження інституту спорідненості українського селянства другої половини ХІХ ст. Стали й матеріали РА ІМФЕ. Зокрема, дослідженнями питань парубочих і дівочих громад займався український етнолог М. Сироткін, який визначив територію польового дослідження межами колишньої Подільської губернії. Матеріали містять інформацію про рудименти звичаїв, зокрема, побратимства в 40-х рр. ХХ ст., його повне зникнення наприкінці ХХ ст.

Правові джерела. Чимало цінної інформації про інститут спорідненості у другій половині ХІХ ст. містять Київські єпархіальні відомості. В них, зокрема, йдеться про процедури подання петицій на отримання дозволу для укладення шлюбу за умови перебування у близьких ступенях спорідненості, про шлюби між родичами від двох і трьох родів, про фізіологічні та психологічні вади дітей від шлюбів між близькими родичами тощо.

Цінний матеріал, який стосується розкриття змісту указів Священного Синоду з питань, які стосуються випадків кровної спорідненості, кількості і віку хрещених батьків, про що йдеться в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського.

Джерельна база пропонованого дослідження поєднає в собі вперше введені в науковий обіг матеріали 127 фонду Центрального Державного Історичного Архіву у м. Києві, а саме - „Архіви Київської духовної консисторії”, в якій розглядалися справи з укладення шлюбів між особами, котрі перебували в певних ступенях кровної чи духовної спорідненості. Матеріали, зібрані в цьому фонді, хронологічно охоплюють 1839-1919 рр. Унаслідок того, що Духовна консисторія являла собою найвищий орган під час вирішення таких питань, з'явилась для нас можливість простежити, за яких ступенів споріднення селяни зверталися за дозволом на укладення шлюбу.

Для глибшого витлумачення тих змін, які відбувалися впродовж ХІХ ст. у шлюбно-сімейному законодавстві, нами було залучено матеріали 128 фонду ЦДІАК, зокрема, такі, як - „Канцелярія духовного зібрання”, в цій праці вміщено Укази священного синоду про шлюби між близькими родичами, про ступені спорідненості, усиновлення тощо. Їхня найбільша цінність полягає в тому, що, крім самих текстів, наводяться листи населення, які спричинилися до видання того чи іншого Указу.

Лінгвістичні джерела. Основними лінгвістичними джерелами в цьому випадку вважаються: Етимологічний словник української мови, Словник української мови тощо. Ці джерела використано для дослідження етимологічного ряду та історичних витоків імен і термінів спорідненості.

Другий розділ - „Спорідненість: поняття, класифікація, види” має шість підрозділів; у них висвітлено основні поняття досліджуваної проблеми, існуючі класифікації системи спорідненості.

У підрозділі 2.1 - „Класифікація української системи спорідненості” - проаналізовано основи класифікації й типології систем спорідненості українського традиційного суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Українське селянство не користувалося створеною юристами термінологією на позначення “спорідненості”, “ліній спорідненості”, “ступенів спорідненості” тощо, розрізняло ці поняття за власною звичаєвою культурою, використовуючи, зокрема, назви частин тіла: голова - це батько (перший ступінь), плечі - його сини, рідні брати (другий ступінь) та ін.

Аналізуючи етнографічний матеріал досліджуваного періоду, ми змоделювали власну типологію системи спорідненості українського традиційного суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст., яка, на наш погляд, найбільш повно висвітлює зміст кожного типу й виду спорідненості з урахуванням його соціальної важливості.

Перший тип спорідненості - кровна спорідненість, коли родичі гуртуються за генетичним принципом. Другий тип - духовна спорідненість, котра усталилась на основі проведення особами певних обрядодій, санкціонованих громадою та церквою. До нього зараховуємо свояцтво, кумівство, побратимство (посестринство й „кумлення”, як його особливий підвид). Третій тип спорідненості - це спорідненість ритуальна чи родинно-обрядова, якою охоплюється „бабування” та дії „весільного батька і матері” на сирітському весіллі. Четвертий тип спорідненості - тимчасова або фіктивна, котра з'являється лише на зовсім нетривалий проміжок часу й не передбачає виникнення міцних зв'язків. До неї варто зараховувати парубочі та дівочі громади, також і територіальну спорідненість із сусідством та земляцтвом у вигляді підвидів.

Типологію системи спорідненості традиційного українського суспільства складено з урахуванням найбільшої наближеності до родинної моделі, бо головною цінністю другої половини ХІХ ст. виступала сім'я. З цієї причини трактування більшості явищ українського суспільства відбувалось через модель родини.

У рамках запропонованої нами типології використовувався структуралістський метод, що дозволило нам встановити об'єктивні закономірності розвитку спорідненості (кровної, духовної, родинно-обрядової та тимчасової).

У підрозділі 2.2 - „Понятійно-категоріальний апарат спорідненості” - акцентовано увагу на вивчення основних термінів та імен спорідненості в традиційному українському суспільстві.

Аналізуючи лінгвістичний матеріал кінця ХІХ - початку ХХ ст., нами виокремлено лексично-семантичні групи, якими визначався статус конкретної особи в сім'ї, родині, громаді.

Особливе джерело дослідження стосунків між родичами становлять імена спорідненості, слова, які вживалися під час звертання до тієї чи іншої особи. Імена спорідненості мають дещо глибинніші історичні корені, аніж терміни: наприклад слово мати може застосовуватись для пойменування хрещеної, вечорничної (господині вечорниць) чи молочної (годувальниці) матері, отже, такі лексоми - слова несуть у собі елементи колективної відповідальності.

У підрозділі 2.3 - „Поява термінів свояцтва в процесі проходження українського весільного обряду у другій половині ХІХ ст.” - простежено виникнення й функціонування цілої категорії термінів, котрими визначався статус нових членів родини, які входили до неї після укладення шлюбу. Окремі частини традиційного весільного обряду присвячувались закріпленню за конкретними членами двох родин для позначення процесу поріднення, вдавались до певних спеціальних термінів. Уже під час сватання й заручин наречений починав звертатися до батьків майбутньої дружини - тесть й теща, а наречена називала батьків молодого свекром і свекрухою.

Після того як було висловлено згоду двох родин на об'єднання, не лише батьки молодят, а й інші родичі починали звертатися один до одного не інакше як свати. Таке колективне використання терміна, яке на сучасному етапі вживається переважно батьками наречених, підтверджувало те, що у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. через шлюб поєднувалися не тільки молодята та їхні сім'ї, але і їхні родини. Ще одним підтвердженням цього факту слугувало вживання усіма членами родини дещо новоприбулих спеціальних термінів „зять” чи „невістка”. Під час весільного обряду починали вживатися й деякі інші індивідуальні терміни свояцтва, як-от шурин чи свояк.

У підрозділі 2.4 - „Кумівство та побратимство - особливі види духовної спорідненості” проаналізовано низку тих питань, якими визначались місце, котре займало кумівство в системі зв'язків українського традиційного села другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Куми виконували численні функції: соціальну (залучення похресника до сім'ї, роду, громади), релігійну (введення новонародженого до когорти християн), економічну (посильна матеріальна допомога сім'ї хрещеника, зокрема, родини, хрестини, весілля тощо).

Нами визначено причини виникнення і внесено певні уточнення до визначення функціонування побратимства як одного з видів духовної спорідненості ХІХ ст. Вибір побратима відбувався досить ретельно, бо на нього покладалась чимала відповідальність: перед Богом і громадою (моральні зобов'язання, засвічені священнослужителем та односельцями), родиною побратима (зобов'язання надавати посильну допомогу).

У підрозділі 2.5 - „Парубочі та дівочі громади - основний соціальний інститут тимчасового чи фіктивного поріднення” - проаналізовано зв'язки спорідненості, які виникали всередині молодіжних громад - через дослідження „вечорниць” і „досвіток”, бо саме в зимовий період, коли на вулиці холодно й молодь змушена була збиратися у хатах поодиноких людей, найбільш яскраво проявлялися такі стосунки. Як і в родині берегинею домашнього вогнища, у підпорядкуванні якої було господарство та діти, виступала мати. Те ж саме складалося й усередині молодіжної громади. Вивчаючи ці об'єкти, переважно побутові, ми дослідили терміни, які використовувалися у спілкуванні молодих одного з одним і зі старшими в хаті.

Окресливши основні моменти утворення й функціонування молодіжних громад, ми дійшли такого висновку: це тип спорідненості непоодинокий, він має відповідники серед традиційних культур інших народів світу. Молодіжні громади українського традиційного суспільства другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. зорганізовувались за принципом кровної спорідненості. Водночас цей зв'язок дотримувався тільки до весілля, не передбачав подальшого близького спілкування. Таким чином, парубочі й дівочі громади варто зараховувати до тимчасового типу спорідненості.

У підрозділі 2.6. - „Бабування” як специфічний вид ритуальної спорідненості” - досліджено особливе місце, яке посідала ритуальна чи родинно-обрядова спорідненість серед зв'язків традиційної української громади другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Такі зв'язки утворювалися під час проведення певного родинного ритуалу із залученням до нього сторонніх осіб, яких надалі вважали за близьких родичів, як, наприклад, баби-повитухи.

Найбільш яскравим виявом ритуальної спорідненості є стосунки, які виникали між повитухою та родиною породіллі. З метою з'ясування місця й ролі баби-повитухи в системі спорідненості проаналізовано функції, тривалість зв'язку між бабою та родиною новонародженого, характер взаємостосунків, наприклад, нести бабі „пироги”, запрошувати її на пострижини й весілля, вітати з Різдвом і Великоднем.

У третьому розділі - „Інститут спорідненості в звичаєвому та церковному праві” - висвітлено основні відмінності в застосуванні норм звичаєвого та церковного права в розв'язанні шлюбно-сімейних та спадкових питань.

У підрозділі 3.1 - „Класифікація української системи спорідненості” значну увагу приділено висвітленню трактування положень українських традиційних ступенів спорідненості, що їх було сформульовано й зафіксовано ще в 1743 р. у першому Кодексі українського права - „Права, за якими судиться малоросійський народ”, пізніше - у збірнику „Зібрання малоросійських прав. 1807 р.”, і цих правил загалом дотримуються й дотепер.

Незважаючи на відсутність єдиної української держави в другій половині ХІХ - на початок ХХ ст. правова свідомість українців залишалася на високому рівні. Вони створили власну розвинену систему спорідненості у вигляді генеалогічного дерева; ця система мала своєю метою врегулювання відносин у сімейному та спадковому праві. Зважаючи на те, що в досліджуваний період церковний вплив спостерігався в усіх сферах життя українського селянства, поступово відбувалося редагування народних норм в плані наближення їх до церковних реалій.

У підрозділі 3.2. - Ступінь спорідненості при укладенні шлюбу серед селян у ХІХ ст. (на основі рішень Духовної Консисторії) - проаналізовано одну з головних умов укладення шлюбів між селянами у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., - з урахуванням відсутності між нареченими близьких зв'язків спорідненості (кровних і духовних). Сфера шлюбно-сімейних відносин у досліджуваний період перебувала під контролем духовенства. У визначенні церковним законодавством і звичаєвими нормами кола осіб, які мали право на одруження, залишалось немало розбіжностей, котрими зокрема, передбачався значно ширший перелік таких осіб. Із цієї причини Укази Священного Синоду, які вводилися церквою, звужували коло осіб, які мали право на одруження, але які не завжди знаходили розуміння в українському селянському населенні, котре продовжувало керуватися традиційними неписаними законами.

Одним з вагомих кроків, спрямованих на максимальне зближення церковних норм шлюбно-сімейної сфери зі звичаєво-правовими нормами, які продовжували домінувати в українському традиційному суспільстві було введення в дію у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Указів Священного Синоду, котрі спрямовувались на врівноваження дисбалансу у сфері шлюбних процесів.

У підрозділ 3.3. - Роль різних видів спорідненості в звичаєво-правових поділах майна - проаналізовано роль трудового внеску у господарство під час поділу майна в другій половині ХІХ ст. - початку ХХ ст.

Систематичне вивчення українського традиційного суспільства другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. доводить, що господарська доцільність завжди ставала пріоритетним моментом у розв'язанні спірних питань розподілу спадщини. На відміну від писаного закону, звичай виносились рішення, які вважались доцільними для певних конкретних ситуацій. Усе ж, не зважаючи на окремі винятки з усталеного правила, першочерговою умовою отримання спадщини залишалась наявність кровного зв'язку з родиною.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження, викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист, зокрема:

- Проаналізовано стан і характер проблеми у вітчизняній історіографії. Історіографічний аналіз літератури засвідчив: в етнологічній науці немає узагальнюючих праць про українську систему спорідненості, які б комплексно висвітлювали її типи та види.

- Типологічний аналіз і систематичне вивчення звичаєво-правової культури українців переконує в тому, що патріархальне село другої половини ХІХ ст. являло собою сплетіння сімейних, родинних, соціальних, ритуальних зв'язків, які репрезентували собою загальне уявлення про досліджувану систему спорідненості. Українське селянство не користувалося виробленою імперською термінологією на позначення “спорідненості”, “ліній спорідненості”, “ступенів спорідненості” тощо; воно розрізняло ці поняття відповідно до власної звичаєвої культури, наприклад, у використанні назв частин тіла: голова - це батько (перший ступінь), плечі - його сини, рідні брати (другий ступінь) тощо.

- Вивчення термінів спорідненості створило підґрунтя для повнішого розуміння універсального соціокультурного феномену українського традиційного суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Важливим джерелом дослідження системи спорідненості українського традиційного суспільства другої половини ХІХ ст. слугували імена спорідненості, а також і спеціальні терміни, за допомогою яких одні особи зверталися до інших, відображаючи цим взаємовідносини між кровними родичами і свояками, розкривали статус конкретної особи в сім'ї, родині, громаді. Система імен кровної спорідненості та свояцтва в українському традиційному суспільстві другої половини ХІХ ст. мала загальноетнічний характер. Найбільш стійкими виявлялись ті назви, які використовувалися для позначення найближчих ступенів спорідненості (батько, мати, брат, сестра, син, дочка, дід, баба). На зміну архаїчним назвам стрий (стрийна), вуй (вуйна), братанич (братанка), сестрич приходили нові номінації - дядько, тітка, племінник, небога. Інститут свояцтва передбачає характеристику процесів виникнення та функціонування цілої категорії назв, використовуваних для визначення статусу нових членів родини, які входили до неї після укладення шлюбу. Окремі частини традиційного весільного обряду спрямовувались на закріплення за конкретними членами двох родин, котрі проходили процес поріднення, спеціальних термінів. Наприклад, після сватання та заручин наречений звертався до батьків майбутньої дружини зі словами тесть та теща, а наречена в цьому випадку вдавалась до імен свекор та свекруха. Після того як на заручинах висловлювалась згода двох родин на об'єднання, не лише батьки молодят, але також і інші родичі починали звертатися один до одного не інакше, як по імені - сват (свати). Таке колективне використання терміна, який мали б вживати тільки батьки наречених, скоріше за все підтверджувало те, що в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. через шлюб поєднувалися не тільки молодята та їхні сім'ї, але й роди.

- Мережа зв'язків українського традиційного суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст. не обмежувалася лише родинним колом. Поява окремих видів спорідненості, які об'єднували людей за межами родини, сприяла збереженню цілісності громади, виробленню єдиного народного етикету в ставленні до членів суспільства в межах усього етносу. Аналізуючи фахові етнографічні джерела, у дисертаційному дослідженні нами виділено кілька соціальних груп осіб, між якими встановлювалися стосунки близькі до родинних - внаслідок спільного проведення певних обрядових дій. По-перше, браталися й сестрилися переважно особи, котрі здебільшого, не мали рідних братів та сестер, і через що вони й створювали родину. Випадки обирання побратимів у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. були досить поодинокими, траплялися переважно на порубіжних з Росією територіях. У той же час спогади про проведення обряду братання ще продовжували залишатися в пам'яті народу. Ще одним зникаючим підвидом посестринства були весняні „кумлення”. На кінець ХІХ ст. цей звичай майже не був зафіксований. У тих місцевостях, у яких він ще зустрічався, спостерігається поступове втрачання первинного навантаження та його зрощення з купальськими обрядодіями. По-друге, браталися особи певних специфічних професій, наприклад, чумаки. Таке побратимство ґрунтувалось головним чином на потребі взаємодопомоги. Цей вид побратимства певним чином схожий з братствами, які утворювалися на релігійному ґрунті. По-третє, молодь браталася з метою кращого виконання громадських справ, покладених на парубочі й дівочі громади з метою підготовки їх до майбутнього сімейного життя. Таким чином, зв'язок, близький до родинного, зароджувався між особами, які належали до різних вікових і соціальних груп. Особливе значення серед різноманітних зв'язків традиційної української громади кінця ХІХ - початку ХХ ст. мала родинно-обрядова спорідненість. У цьому випадку зв'язками поріднення поєднувалися особи під час певного обряду (родини, хрестини, весілля тощо). Найбільш неоднозначно заявляв про себе зв'язок, котрий поєднував повитуху й породіллю. Будучи посередницею між двома світами „баба” ставала особливим членом сім'ї. Спілкування з нею продовжувалося на кшталт певного ритуалу впродовж усього життя. Її запрошували на пострижини й весілля, її відвідували на Різдво й Великдень. Іншим видом родинно-обрядової спорідненості вважались весільні чини, зокрема, „весільного батька” й „весільної матері”, які на сирітських весіллях відігравали неабияку роль, бо за народним звичаєм, шлюб набував чинності, як правило, за наявності батьківського благословення. Функція, яка покладалася на осіб, котрі заступали місце рідних батьків, допомагала зберігати цілісність звичаю, запобігала випаданню таких весіль з загальної звичаєво-побутової картини українського традиційного суспільства кінця ХІХ - початку ХХ ст.

- При укладенні шлюбів між селянами у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. однією з головних умов залишалася відсутність між нареченими близьких зв'язків спорідненості (кровних та духовних). З огляду на те, що у досліджуваний період правове регулювання шлюбно-сімейних відносин покладалось на Вище духовенство, священнослужителі, всупереч нормам звичаєвого права, окреслювали широке коло осіб, для яких одруження було табуйованим фактом. Такі нововведення не завжди знаходили розуміння у селянського населення, яке продовжувало керуватися традиційними неписаними законами. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. духовенство видало чимало указів, які поступово, але суттєво зближували церковні норми шлюбно-сімейної сфери зі звичаєво-правовими нормами, які продовжували домінувати в українському традиційному суспільстві. Таким кроками церква сприяла тому, щоб у випадках виникнення непорозуміння з місцевими приходськими священиками селяни зверталися до Духовних Консисторій. селянство обряд весілля свояцтво

- Аналіз рішень Волосних судів дає нам підставу вважати: в процесі розгляду справ спадкового права праця сама по собі не слугувала підставою виникнення прав на спадщину, хоча мала вагоме значення під час винесення рішень зі спірних питань. Таким чином, у процесі сімейних розподілів у традиційному українському суспільстві другої половини ХІХ ст. першочерговою умовою вважалась наявність кровного зв'язку з родиною. Водночас за умови, коли такий фактичний зв'язок переривався, коли, наприклад, член сім'ї створював власне господарство, то набувало правової сили врахування особистісного трудового внеску у господарство. Специфікою українського традиційного суспільства другої половини ХІХ ст. у сфері спадкування за звичаєм вважалось дотримання певної черговості, яка встановлювалась під час розгляду кожної конкретної ситуації. У визначенні спадкоємців великою мірою враховувалися їхні особистісні якості: працелюбність, хазяйновитість, моральність тощо.

ПУБЛІКАЦІЇ, ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Спорідненість українців в працях дослідників кінця ХІХ - ХХ ст. // Етнічна історія народів Європи. - Київ. - 2005. - № 20. - С. 89-95.

2. Дослідження побратимства (посестринства) та “кумлення” в традиційному українському суспільстві // Етнічна історія народів Європи. - Київ. - 2006. - № 21. - С. 103-107.

3. Ступінь спорідненості при укладенні шлюбу серед селян у ХІХ ст. // Етнічна історія народів Європи. - Київ. - 2007. - № 22. - С. 79-85.

4. Значення спорідненості при звичаєво-правових поділах майна для українського селянина у ХІХ ст. // Наукові записки. Серія: Історія. - Вінниця, 2007. - Вип. ХІI. - С. 70-73.

5. Понятійно-категоріальний апарат спорідненості, його етимологічне та історичне походження // Збірник наукових праць науково-дослідного інституту українознавства. - К., 2007. - Том XVII. - С. 373-383.

АНОТАЦІЯ

Кондратюк О. Інститут спорідненості у традиційному українському суспільстві другої половини ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05. - етнологія - Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню інституту спорідненості в традиційному українському суспільстві другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Проаналізовано стан і характер джерельної бази спорідненості, встановлено ступінь дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Досліджено класифікацію української системи спорідненості. Проаналізовано її основні структурні елементи. Розглянуто поняттєво-категоріальний апарат. Простежено моменти виникнення і функціонування кумівства та побратимства. З'ясовано основні причини появи й зникнення основного соціального інституту тимчасової спорідненості - парубочих і дівочих громад. Досліджено місце баби-повитухи у житті сім'ї, зокрема - її роль у проведенні родинних і календарних свят. Виявлено основні етапи кристалізації української системи спорідненості. Досліджено роль кровного і духовного поріднення під час укладенні шлюбів. Простежено співвідношення церковних і звичаєво-правових норм у шлюбно-сімейному праві. Проаналізовано вплив трудового внеску на звичаєво-правові поділи майна.

Ключові слова: спорідненість, система спорідненості, терміни спорідненості, кровна спорідненість, духовна спорідненість, тимчасова спорідненість, шлюб, спадщина, звичаєве право.

Кондратюк Е. Институт родства в традиционном украинском обществе второй половины ХІХ - начале ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05. - этнология - Киевского национального университета имени Тараса Шевченка. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию института родства в традиционном украинском обществе второй половины ХІХ - начала ХХ в. Проанализировано состояние и характер источников по данной проблеме, установлена степень исследования проблемы в отечественной и зарубежной историографии. Исследованы существующие классификации украинской системы родства, созданные украинскими учеными. Проанализированы основные структурные элементы украинской системы родства, которые функционировали в традиционном обществе ХІХ - начале ХХ века. Рассмотрен понятийно-категориальный аппарат системы родства. Именно он дает возможность для более глубокого понимания социокультурного феномена традиционного общества. Прослежены моменты возникновения и функционирования двух видов духовного родства: кумовства и побратимства. Такие тесные духовные связи, которые возникали вне семьи, давали возможность сберечь целостность общества и способствовали возникновению единого народного этикета в отношениях членов общества в пределах всего этноса. Выяснены основные причины появления и исчезновения основного социального института временного родства - юношеских и девичьих товариществ. Их функционирование основывалось на моделях поведения заимствованных из отношений внутри семьи. Исследовано место повивальной бабы в жизни семьи, в частности - её участие в проведении семейных (родины, крестины, свадьба) и календарных праздников (Пасха, Рождество). Проанализировано значение посаженых родителей, как правило, на сиротских свадьбах. Появление таких чинов давало возможность сохранить целостность свадебного обряда. Установлены основные этапы создания украинской системы родства. Исследована роль кровного и духовного родства при заключении брака. Изучено большое количество указов духовной консистории, изданных во второй половине ХІХ - в начале ХХ века, которые постепенно сблизили церковные нормы брачного права с обычным, которые продолжали доминировать в украинском обществе того времени. Проанализировано влияние трудового вклада на обычно-правовые разделы собственности. Как правило, во время разделов имущества обязательным моментом оставалось наличие кровной связи с семьей. Корме этого, при определении части каждого из наследников учитывались его личностные качества: трудолюбие, хозяйственность, моральность и т. д.

Ключевые слова: родство, система родства, термины родства, кровное родство, духовное родство, временное родство, брак, наследство, обычное право.

Kondratyuk O. Institution of kinship in traditional Ukrainian society from the second half of nineteenth to beginning of twentieth century. The manuscript.

Thesis for degree of a candidate of historical sciences by speciality 07.00.05., ethnology - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2008.

This thesis is devoted to the complex research of institution of kinship in Ukrainian traditional society from the second half of nineteenth to beginning of twentieth century. There were analysed the state and character of a source base of kinship, set the problem's degree of being researched in domestic and foreign historiography. There was explored the classification of the Ukrainian system of kinship and were analysed its basic structural elements. The concept-category vehicle is considered. There were retraced the moments of origin and functioning of godfathers of the child and sworn brothers institutions. There were cleared up the principal reasons of basic social institutions of temporal kinship - bachelors and girlish societies - appearance and disappearance. There was explored the place of a midwife in family life, in particular its role in conducting of domestic and calendars holidays. We found out the basic stages of Ukrainian system of kinship crystallization. There was explored the role of blood and spiritual kinship in the marriage celebration. Also the correlation of church and common law norms in a family low was retraced. The influence of labour payment to the common law division of property is analysed too.

Keywords: kinship, system of kinship, terms of kinship, blood kinship, spiritual cognation, temporal kinship, marriage, inheritance, common law.

Размещено на Allbest.ru