Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Університет економіки та права "Крок"

Кафедра економічної теорії

Реферат

на тему: Національний склад населення України циганами

Перевірив: кандидат педагогічних наук,

доцент Яценко В.С.

Виконала: студентка групи ЕП-11

факультету економіки підприємства

Касянюк І. В.

Київ - 2013

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Соціально-економічні особливості розселення циган в Україні
• 1.1 Країни походження народу
• 1.2 Кочівництво
• 1.3 Етнічне розселення в Україні
• Розділ 2. Культурні особливості циган
• 2.1 Рідна мова національної меншини
• 2.2 Релігійне вірування
• 2.3 Весільні звичаї і обряди
• 2.4 Національні символи
• 2.5 Національне культурне надбання
• Висновки
• Література

Вступ

Актуальність теми: Циган (ромів) в Європі налічується від 7 до 12 млн. чол. (в Україні 40 - 100 тис. чол.). На початку 2005 року низка найбільших недержавних благодійних організацій та фондів проголосили про початок Ромського десятиріччя в країнах Європи (2005 - 2015). Ініціатива ця є першою спробою в міжнародному масштабі поліпшення становища ромів та їхньої інтеграції в суспільство. Головну увагу планується приділити проблемам молоді та освіті, про що було проголошено з трибуни форуму представників міжнародних фондів та меценатів, який пройшов у Софії (Болгарія). Держави-ініціатори декади - Болгарія, Угорщина, Македонія, Сербія і Чорногорія, Словаччина, Хорватія і Чехія підписали спільну декларацію про співпрацю по подоланню етнічної дискримінації. Одним із першочергових завдань проголошено підтримку створення ромської інтелектуальної еліти, здатної відстоювати політичні, культурні і соціальні права циган в Європі.

В Україні активно діє понад 60 ромських громадських організацій, відкрито близько тридцяти ромських недільних шкіл. Однак моніторинг роботи цих шкіл показав, що основні проблеми в їх дяльності пов'язані з відсутністю навчальних програм, підручників, але головні - відсутність фахівців (педагогів і вчених), незавершеність кодифікації мови ("романі" в Україні функціонує в кількох діалектах).

Сучасний етап розвитку історичної науки характеризується розширенням дослідницької проблематики. Відродження історичної пам'яті ставить перед історичною наукою багато наукових і практичних завдань. Важлива роль у їхньому вирішенні належить історіографічним, історико-етнографічним та джерелознавчим дослідженням історії і культури етнічних спільнот, які здавна мешкають в Україні, зокрема циган (ромів).

Нині переважна більшість циган ідентифікує себе як рома. Тому в суспільному житті цигани вживають цей етнонім, який вважається політично коректним у багатьох європейських країнах і суспільно-політичних організаціях. В Україні, більшість населення традиційно сприймає ромів як циган, у той час коли частина циган не вважають себе ромами (наприклад, деякі групи циган Закарпаття ідентифікують себе з угорцями, а на Одещині з молдованами). Тому в дослідженні цієї етнічної спільноту ми будемо вживати більш усталену в історіографії назву "цигани".

Циганознавство (ромознавство) - галузь народознавства, об'єктом дослідження якої є циганська етнічна спільнота. Наукові студії про циган постали в рамках романтичного напрямку, який був засадничим для народознавчих студій кінця XVIII - початку ХІХ ст. для німців та східних слов'ян. Останнім часом, у зв'язку зі зростанням процесів самоусвідомлення серед представників циганської інтелігенції, в світі поширюється погляд на циганознавство як на синтетичне знання про матеріальне, суспільне і духовне життя циганського етносу з давнини до сьогодення.

Дотепер відсутні узагальнюючі праці вітчизняних вчених, немає комплексних досліджень з проблем історії та культури циганського етносу, складна структура якого сформувалася на основі кількох міграційних хвиль на теренах України, починаючи з XV ст. Відтворення процесу формування циганської спільноти, розгляд проблем міжетнічних стосунків, традиційної культури, передбачає звернення до наявних історіографічних традицій і виявлення магістральних проблем.

Мета полягає в тому, щоб, на підставі комплексного історіографічного та джерелознавчого аналізу літератури та культури циганського етносу в Україні, з'ясувати ступінь дослідженості теми, можливі шляхи їх заповнення, окреслити значення вітчизняної традиції в становленні циганознавства.

Завдання:

- визначити закономірності розвитку історіографії циганського етносу в контексті різних галузей знань та появи сучасних міждисциплінарних студій;

- сформулювати актуальні тпроблеми дослідження циганського етносу в Україні;

- розглянути в історіографічному аспекті основні етнічні соціально-політичні та культурні (в т.ч. мовні) тенденції, проблеми самоідентифікації циганської національної меншини в Україні;

- розглянути український фольклор як джерело вивчення українсько-циганських міжетнічних взаємин.

Об'єкт: охоплює історіографічну та джерельну базу з історії та культури циганського етносу в Україні.

Предмет: актуальні проблеми історії та культури циганського етносу в Україні, що знайшли свій вияв в історіографії та джерелах.

Розділ 1. Соціально-економічні особливості розселення циган в Україні

1.1 Країни походження народу

Час виходу з Індії різні дослідники називають періоди від 5-7 до 10-12 століть. Після виходу з Індії цигани спершу осіли в Західній Азії і жили переважно у східній частині Візантійської імперії та закавказьких провінціях Ірану. Про це свідчать лінгвістичні дані - в циганській мові є цілий пласт запозичень з перської, грецької та вірменської мов. І навпаки відсутні запозичення з арабської, що беззаперечно спростовує колись популярну "єгипетську" теорію походження. У 13-18 століттях розселилися по Європі. З 16-17 століття з'являються в країнах Південної Америки. Після вимирання більшості індіанців від хвороб уряди Іспанії та Португалії використовували різні способи залюднення своїх величезних колоній в Америці - зокрема й примусове переселення циган.

У Європі появу циган вперше зафіксовано у хроніці угорського короля Андраша ІІ (1219). У Словаччині їхня поява відображена у хроніці Далиміла 1242 року. Але це були невеличкі групи циган. Масова їх поява у Чехії відома з 1399 року. В Угорщині цигани масово з'явилися близько 1417 року, коли імператор Сигізмунд погодився видати їм охоронні грамоти. Вони прибули до Вестфалії, ганзейських міст, Швейцарії. 1419 року цигани перейшли кордони сучасної Франції, а у серпні 1427 року вперше з'явилися біля брам Парижа, який перебував тоді в руках англійців. Їхній табір у Шатель-Сен-Дені протягом трьох тижнів приваблював цілі юрби допитливих.

Перші згадки про циган у португальських джерелах належать до XVI ст. Майже тоді ж вони з'явилися в Шотландії та Англії. Можливо, там вони привертали менше уваги, ніж на своїх попередніх стоянках, бо на Британських островах споконвіку жили кочівники "тінкери", спосіб життя яких багато в чому нагадував циганський.

Одним з найважливіших явищ циганської історії було розселення румунських циган "керделарів" (котлярів), зараз їх нащадки складають приблизно половину усіх циган світу. З пізнього середньовіччя Румунія була чи не головною "циганською" країною світу і мала значне циганське населення. Всупереч міфологічним уявленням про "вільний" народ, цигани в Румунії перебували в рабстві, яке було оформлене навіть юридично. І хоч частина з них тікала (саме від таких утікачів походить найбільша українізована частина наших циган "серви", що отримали назву від лат. servus (раб)), але масова міграція румунських циган розпочалася лише після скасування рабства в 60-ті роки 19 століття. Цей процес розселення отримав назву "велике нашестя керделарів". Саме тоді вони розселилися як у країнах, де вже існували циганські меншини, так і в тих, де циган до тих часів не було чи майже не було.

1.2 Кочівництво

Всупереч уявленням більшість циган не кочують. Дійсно, в циган є традиція кочівлі, а їх традиційні ремесла - ковальство, лудження посуду, торгівля кіньми, ворожіння сприяли переїздам з місця на місце в пошуках клієнтів. Однак насправді завжди більшість циган живе осіло, а кочівники складають лише менше частину. Часто значно меншу. Навіть в Румунії 18-19 сторіч, яка вважається еталоном циганського способу життя, кочувало дещо менше половини циган. Міф про кочових циган має два підґрунтя. По-перше, оскільки цигани складали й складають лише невеличку частку населення більшість людей ніколи не бачила циганських поселень, але майже всі бачили кочових циган. По-друге, дійсно є регіон, де цигани виключно кочували і де досі саме так живе більшість з них - це Західна і частково Центральна Європа. У часи пізнього Середньовіччя в Німеччині, Франції та Англії були прийняті закони, що забороняли циганам оселятися будь-де постійно та володіти нерухомістю, тож вести інший спосіб життя окрім кочівлі цигани просто не могли. Саме тому в західноєвропейській традиції цигани є виключно кочівниками.

1.3 Етнічне розселення в Україні

На Закарпатті проживають такі групи циган: словацькі рома (нащадки переселенців початку XX ст.), келдераре, унгріко рома (вихідці з Угорщини), які проживають компактними групами. Найбільша кількість циган нараховується у у місті Мукачевому(1,4%), у Виноградівському (0,8%), Берегівському (4,1%) та Ужгородському (4,1%) районах Закарпатської області.

Расейці (вихідці з південної Росії на початку XX ст.), ловаре і серви проживають на українському Поліссі. Прилуки, Ніжин, Чернігів та Остер є основними місцями компактного розселення расейців. Серед циган Житомирщини найбільше представників групи ловаре, які мають свої компактні поселення в Житомирі (район Богунія), селі Тетерівка Житомирського району та в місті Малин. Серви живуть розсіяно невеликими групами серед представників інших етногруп. Для них характерне проживання у великих містах Житомирської і Чернігівської областей (міста Чернігів, Житомир, Коростень, Малин).

Розселені по всіх областях України, але найбільше їх на Закарпатті, у Криму і Південній Бессарабії. Майже половина їх живе по містах

На території Київщини проживають, в основному, серви, більшість яких мешкає в Києві. У місті Біла Церква проживає група циган-келмишів. У Черкаській області келмиші живуть не в містах, а в циганських селах, які виникли в 60-х роках XX ст. Основним регіоном розселення є місто Сміла та його околиці. Цигани-расейці та серви проживають на території Полтавщини. У зв'язку з переселенням населення з районів, що постраждали від аварії на ЧАЕС, їх кількість збільшилась за рахунок прибулих з Чернігівської та Житомирської областей. Більшість поселялись у Миргороді та Лубнах. На територіїКіровоградщини та Донеччини проживають циганські роди з етно-групи сервів. На Миколаївщині мешкають серви, молдавські цигани та келдерари.

Найменш чисельною етнічною групою циган є кримські цигани-кримці, які здавна проживали в Криму. Зараз вони переважно сконцентровані у великих індустріальних містах. В Одеській області проживають серви і представники вихідців з Німеччини - циганська етногрупа сінті, а на її півдні мешкають молдавські цигани. Представники цих етнічних груп також проживають на півдні Вінницької області.

Розселення циган та їх взаємодія з іншими етносами накладає свій відбиток на їх рід занять, рівень життя та стан циганської мови та її діалектів.

Розділ 2. Культурні особливості циган

2.1 Рідна мова національної меншини

Циганські субетноси на території України представлені сервами, сервуря або лівобережними циганами (найчисельніша циганська група в Україні), та влахами, влахуря, мова яких належить до Української діалектної групи, згідно з лінгвістичною класифікацією, яку запропонував Л.Н. Черенков. Ще одною групою циган, яка склалася на території України є кримські цигани, або киримітіка рома, татарітіка рома (аюджі, гурбети та інші), мова яких зазнала великого лінгвістичного та етнографічного впливу з боку місцевого тюркомовного населення. Влашська - третя велика мовна група, до якої належать молдавські цигани (Одеська та Чернівецька області), частина яких (кишинівці) оселилася у 20 - 30 роках XX століття у Донецькій, Луганській областях. Також до цієї групи належать келдерари та ловарі, які мешкають маленькими групами скрізь на території України. Четвертою мовною групою є Карпатська, до якої належать словацькі (сервіка рома) та угорські (унгріко рома) цигани, які мешкають у Закарпатській області.

Лише 40% циган у містах вважають циганську мову рідною, у селах - 35%; решта за рідну мову вважає українську, угорську, російську та румунську мови.

Рідні мови циган України у регіонах за переписом 1989 р.:

За переписом 2001 року, серед циган України вказали на вільне володіння мовами

· українською - 60,8%

· циганською - 53,5%

· російською - 47,0%

Населені пункти, у яких циганську мову назвали рідною більше 10% населення.[30]

2.2 Релігійне вірування

За релігією цигани на Наддніпрянщині були православні, в Галичині й на Закарпатті - греко-католики. Проте вони відвідували церкви лише в дні великих свят. Коли дітям виповнюється 10-13 років, проводиться хрещення, де в куми кличуть декілька пар. Перша Біблія циганською мовою була видана у Югославії у 1991 році.

Кочові цигани мали язичницький світогляд, який, однак, мав релігійне спрямування: вони вірили у існування Бога, диявола, душі, потойбічного життя. Використання талісманів, оберегів притаманне для всіх груп циган, окрім кримців. Вони, за їхнім розумінням, могли захистити їх від нещасть та хвороб. Є серед релігійних вірувань і архаїчні, древні елементи: культ проклятих речей, численні ритуальні забобони - мехріме, вірування в щасливу й нещасливу руку, у пророчі сни, в існування нечистої сили - русалок, домовиків, мерців та інше.

Своєрідний культ берегині сім'ї у ромів представлений культом ікон, які були одними із найважливіших оберегів. Невеличка іконка зберігалась у кожній кочовій кибитці. За повір'ями циган вона мала розміщуватись на лівій внутрішній стінці кибитки, де захищала від хвороб ліву, серцеву частину тіла того, хто керував кіньми, його ліву руку, яка тримала пугу - символ глави сім'ї та господаря.

Кожен табір мав власну таборну ікону, яка належала всім. Її зберігали у кибитці предводителя табору - вайди. Головні події в житті певного циганського роду відбувались біля цих ікон, з ними проводили безліч обрядів та ритуалів. Її берегинею завжди була найстаріша та наймудріша в таборі жінка.

У 1991 році в Луцьку було знайдено єдину уцілілу табірну ікону на території України, яка належала кочовому табору етногрупи ловарі. Тепер вона зберігається в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї.

В кочових циган України побутував також культ вогню. У минулому, та й у наш час, з ним асоціюються добрі сили природи, які оберігають сім'ю. Культ вогню був настільки великим, що до того часу, доки вогнище не згорить, табір з місця не знімався, а вночі його підтримували молоді нежонаті хлопці. У наш час біля вогню циганки проводять магічні ритуали.

Незалежно від приналежності їх до певної етногрупи, у поховальному обряді циган України найбільше проявляються їхні власні язичницькі релігійні погляди. Вони вважають, що покійник не помер, а пішов в інший світ, в якому він буде мати нове повноцінне життя. Померлого проносять повз його шатро, біля якого виставляються миски та сковороди з спеціально приготовленими стравами, щоб задобрити покійного. За віруваннями циган, покійник непокоїть свою сім'ю, тому кочові цигани якнайшвидше залишали могилу і від'їздили на велику відстань. Осідлі цигани в наш час споруджують спеціальні саркофаги, щоб покійник не приходив вночі до дому і не непокоїв їх. Як колись, так і у наш час, могилу споруджували у вигляді повноцінного житла: саркофаги являють собою викладені цеглою стіни та дно поховальної ями, куди опускається домовина; на стінки кладеться плита, яка засипається землею; ліворуч від голови покійника та над його головою в стінці роблять скляні віконця, щоб він міг спостерігати за світом, який залишив. Цигани католицького обряду споруджують саркофаг на поверхні землі, у вигляді склепу.

2.3 Весільні звичаї і обряди

Обряди весільного циклу в різних етнічних груп мають локальні особливості. Ареал формування та кочування кожної їх розрізнявся, відповідно, цигани запозичували деякі риси культури народів, серед яких жили довгий час.

Укладання шлюбу з допомогою сватання було б найбільш розповсюдженим явищем.

Цигани могли засватать своїх дітей, коли вони були ще грудними. Батьки домовлялися у тому, що у досягненні дітьми певного віку відбудеться весілля. Така домовленість дотримувалася суворо. Ця форма створення сім'ї існувала в багатьох групп. Іноді цигани сватали дівчинку років 9-10, і, якщо дівчинки погоджувалися, її брали у шатер і її жила вони до 13-15 років, та був влаштовувалася весілля. З іншого боку, укелдераров існував звичай обміну дочками-нареченими, по-циганскы це і називається тікереспескимбате. Тобто, віддаючи дочку заміж, брали сестру нареченого в дружини своїй дитині. При обміні нареченими звичайного викупу перешкоджали, і це було вигідно обом сім'ям.

В усіх груп циган поширили і такі форма шлюбу, як крадіжка нареченої. Це було викликане, передусім, економічними причинами -не треба було грошей на весілля. Але найчастіше до викрадення вдавалися, якщо батьки не дозволяли юнакові та дівчину одружитися.

Місцями знайомств молоді були, переважно, ярмарки, куди з'їжджалися різні циганські табори. Слід зазначити, що моральні норми таборного життя сковувало природне поведінка юнаків та дівчат. Вони повинні були виявляти симпатію один до одного, або не мали права зустрічатися наодинці. Такі зустрічі суворо каралися і лягали важкою ганьбою на сім'ю дівчини. Юнак, зазвичай, не вибирав собі наречену, це робили його батьки; тобто весілля у таборі влаштовували по згоді старших.

Шлюби могли полягати між представниками різних етнічних груп, хоча найбільш схвалювалися шлюби всередині своєї групи (аби молодята були родичами).

При виборі нареченої. цигани керувалися, по-перше, її походженням (тобто багатством і репутацією її батьків), по-друге, її красою, по-третє, її діловими якостями.

Весілля в циганів влаштовувалися у будь-яку пору року, але найчастіше влітку. Виняток становила час православних свят і жалобних днів.

Витрати весілля найчастіше брали він родичі нареченого; іноді, за домовленістю, ділилися навпіл з батьками нареченої. На весілля гості подавали молодим подарунки, як пам'яток, чи гроші. "Мандарханци катар про Справ травень бут" - "Від мене трохи, Божий більше", - примовляли цигани, подавши молодим дари. Іноді зібрані дари окупали весільні витрати.

Сватання проходило по суворо регламентованому ритуалу. У шатер нареченої приходили батьки та родичі юнака; двох із них називалися сватами. Ось і проводили переговори з батьками нареченої. Наречена могла не знати про прихід сватів.

Під час сватання різні групи циган використовувало різні атрибути. Так, келдерари обов'язково несли вшатер нареченоїплоску - пляшку вина, прикрашену стрічками і золотими монетами. Якщо батько нареченої ставив її на стіл, отже готові були прийняти сватів.

Одне було спільним - родичі нареченого намагалися перетворити сватання в пишне святкування, всі мали певну мету: показати свої статки і бажання домогтися здобуття права батькам нареченої було незручно відмовити сватам. Батько дівчини ніколи відразу б не давав згоду на шлюб, відповідав, що "треба подумати", "наречена ще молода", але, зазвичай, така відповідь вже означав згоду. Якщо зрештою погоджувалися, то звали наречену й колеги запитували про її бажання, заздалегідь знаючи, що не піде проти волі батька. Що стосується, коли дітей сватали ще грудними, батько хлопчика також дарував золоту монету дівчинці, щоб вона носила її, до того, доки не підросте. Іноді сватання затягувалося надовго - на дні, або навіть тиждень. Все чого залежало від спроможності батьків нареченої - до того часу, поки батько б не давав згоду весілля дочки, він ніс всі витрати. З часу, коли нареченому говорили: "Так", той самий мусив оплачувати частування гостей на переговорах щодо умов весілля. Цікаво, що сватання і по сьогодні - необхідний обряд весілля.

До призначеному дня весілля запрошувалися і з'їжджалися на обране місце кілька сімейств-циган. Вже у середині ХІХ століття батьки благословляли дітей іконами. І це вінчання у церкві було весільною обрядовості порівняно пізно - на початку ХХІ століття.

За весільним столом молоді сиділи поруч, до того ж час гостей - чоловіків і жінок - садили за різними столами. Сиділи на килимах, розстелених безпосередньо на землі. Під час весільного застілля батьки вимовляли побажання молодим. Центральне місце у власне весільної обрядовості циган займало шлюбне зведення молодих. Наприкінці першого дня весілля свати чи старші віком чоловік і жінка підносили молодим хліб, і сіль і вимовляли таке: "Ті навурцинтуме екаврехкесар чивурцинпе про лон тань проманро. Сарнащтин лемануш тіскепин катар проманро, кадя чинащтинтуме тіскепинекхаврестар". Це буквально означає: "Щоб ви стали гидкими одна одній, як і стають гидкими одне одному сіль і хліб. Як не можуть люди відірватися від хліба, те щоб ви могли відірватися один від друга". Молоді відламували порціями хліба і низки з'їдали його з сіллю. Звичай зустрічати молодих хлібом і сіллю існував в багатьох землеробських народів. Цигани дуже рідко займалися землеробством, але кінцю ХІХ століття цей обряд настільки був розповсюдженим в циганів, що у питання: "Як живуть молоді?", - зазвичай відповідали: "Як хліб, і сіль".

Гості пили за батьків молодої та дякували за виховання дочки, вони ж дуже пишалися. Усім гостям вручали паперові квіти, або стрічки червоного кольору, які приколювали на одяг і до волоссю; червоний колір - символ весілля.

Якщо наречена була непорочна, гості подавали молодим дари, про які говорилося. Якщо ні, її батьки відшкодовували все весільні витрати.

Зазвичай весілля тривалі дні; в багатія циган гуляли протягом тижня. Після весілля дружина завжди йшла жити у шатер чоловіка. Дуже рідко, коли в чоловіка майже немає родичів, чоловік йшов жити у шатер дружини.

До цього часу весільне застілля в циганів вважають найбільш важливим моментом; тільки після нього циганська громада визнає шлюб. Нині часто-густо буває, що цигани реєструють шлюб органів загсу лише за потреби. Це можливо протягом місяця до весілля чи за тиждень після неї. Реєстрація шлюбу до весілля зовсім на означає, що наречений і наречена фактично стали чоловіком і дружиною.

На третього дня весілля, коли наречена переїжджає до нареченого, відбувається "викуп" посагу. Цей звичай несе у собі елементи традиційної культури дійство носить жартівливий характер, супроводжується піснями й танцями, у своїй посаг не виставляється напоказ і важливий його склад.

2.4 Національні символи

Як і всіх націй, в циганів є національні свята, прапор і гімн.

Основні циганські свята

8 квітня - Національний день циган

4 травня - день поминання БлаженногоСеферино (у католиків)

9 травня - день Перемоги над фашизмом, день Пам'яті них під час Другої Першої світової

25 травня (ніч цей день) - хрещення Сари Калі (у католиків)

2 серпня - день Пам'яті КаліТраш (геноциду циган)

Циганський прапор

Циганський прапор - національний прапор циган. Прийнято на Всесвітньому циганському конгресі у Лондоні, 1971. Прапорразделен на два поля - синє (гору) і зелене (низ), які символізують небо і землю відповідно. У центрі прапора перебуває червоначакра (колесо), символізуючииндоарийское походження циганського народу (аналогічначакра є на прапорі Індії).

Серед циган поширено також містичне тлумачення елементів прапора. Зеленое полі інтерпретується як область матеріального, практичного, синє полі - як область духовного, аколесо-чакра - як показує життя цигана. Взаємна розташування елементів означає, що циган все своє життя перебуває у шляху, фізично чи духовно, і навіть що вона повинна забувати про земних справах, про душі. Червоний колір колеса - колір крові, пролитої циганами боротьби з фашизмом під час Другої Світовий Війни, і навіть крові жертв геноциду, крові, яку циган будь-коли забувати.

Прапор циганського руху на Хорватії відрізняється від цього тим, що у ньому зображено золота, а чи не червоначакра. З іншого боку, відтінки і загальнодосяжний спосіб зображенняколеса-чакри варіюється прапорах різних організацій корисною іетногрупп.

Циганський гімн

Циганський гімн - одне із двох загальнонаціональних символів циганського народу, поруч із циганським прапором. Прийнято 8 квітня 1971 року в першому Всесвітньому конгресі циган. Написаний з урахуванням пісні "Джелем, джелем". Автор слів - Яскраво Йованович.

Особливістю гімну є чітко встановленої мелодії, кожен виконавецьарранжирует народний мотив зі свого. Існує також і кілька варіантів тексту, у точності збігаються лише першу строфу і приспів. Усі варіанти зізнаються циганами.

У циганському гімні відображена душа народу, прагнення щастя, до цього вічного шляху (реальному чи духовному), до свободи, до об'єднання, і навіть наша пам'ять, згадується одне з страшних подій нашої історії, КаліТраш - масове вбивство фашистами циган.

Цигани Угорщини мають власний гімн, який вони часто називають не гімном циган Угорщини, а й просто - циганським гімном.

2.5 Національне культурне надбання

Святкують більшість християнських свят, зокрема Різдво ("Кючуно"), Пасху ("Патраді"), Трійцю ("Русаля"). На святах дотримуються традиційних звичаїв, наприклад "уникання" - чоловіки сідають окремо від жінок.

Цигани вирізняються своєрідним одягом, мають багатий фольклор, зокрема, у ділянці народної поезії (особливо казки), музики], танцю. Вони належать до народів, які легко сприймають елементи культури населення, серед якого проживають. Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін.

Фольклор

Циганський фольклор має жанри, в яких розповідається про зв'язки циган з Богом та святими. Також їм притаманна віра влісовиків, водяників та маленьких чоловічків, які приходять на допомогу в складній ситуації. Своєрідність пісенного розспіву і текстова поліфонія циган є свідченням звязку їх мелосу зі східною музичною традицією. У текстах пісень містяться звернення до слухача (наприклад, слова-клятви, слова-прохання), які посилюють емоційний ефект. Усна нар. творчість представлена піснями, казками, переказами та бувальщинами, прислів'ями, загадками.

Господарська система

Традиційними зайняттями циган були ремесла: ковальство, столярство, лоткарство, виготовлення решіт і мандрівна торгівля; інші джерела їх заробітку - музика, співи і танці, також ворожіння.

Цигани, завдяки своєму кочовому способі життя та постійному спілкуванні з кіньми, були чудовими знавцями цих тварин. Дуже високим був авторитет циган-конюхів і коновалів, до яких часто звертались за допомогою і добре платили за їх працю, адже вони добре зналися на повадках коней, лікували від багатьох хвороб, були прекрасними наїзниками. Серед чоловічих занять поширеними були торгівля і менжування кіньми, у жінок - ворожіння ("драбаріпе").

Нині багато циган працює в сільському господарстві і промисловості, але й далі чимало їх тримається старих традицій. Популярним заняттям є і торгівля - як легальна, так і нелегальна (зокрема наркотиками). Циганська ворожба популярна і у наш час: по руці, на картах, на воску, квасолі, дзеркалі, наговори та інше.

Висновки

циганський етнос звичай обряд

Таким чином, цигани - вихідці з Індії, до такого висновку прийшли лінгвісти, що виявили спорідненість циганської мови з санскритом. Не існує ніяких письмових та археологічних джерел, за якими можна було б встановити точний час і причини звільнення циган з Індії. Про це можна тільки будувати припущення або шукати непрямі докази.

Про причини відходу циган з місця свого первинного проживання теж безліч гіпотез, але єдино правильною буде наступна - цигани втікали від мусульманських завоювань.

У всіх країнах і в усі часи цигани зберігали традиційні кастові заняття, винесені з Індії (торгівля, акторство, різні ремесла, ворожіння, виступ з дресированими тваринами та жебракування), які годують їх протягом століть. До речі, жебрацтво пов'язано з індійським релігійно-філософським вченням про карму: для поліпшення карми потрібно бути щедрим, давати милостиню, а це означає, що повинні існувати ті, хто його приймає. Збереження циганами кастових звичаїв - феномен, гідний окремої уваги.

У нашій діяльності з вивчення циганського культурної спадщини ми виходимо з того, що в силу об'єктивних обставин в циганологіі просто неможливо провести чітку грань між фольклористикою, історією, етнографією, лінгвістикою і т.д. Без комплексного вивчення різних аспектів і проявів широко зрозумілої циганської культури дослідження в якій-небудь конкретної зі згаданих дисциплін будуть не тільки неповними, але в ряді випадків і некоректними.

Друге - різні циганські субетнічні групи, формування яких обумовлено величезним культурним та мовним впливом навколишнього населення, є тим не менше інтегральними частинами великого циганського етносу і володіють поряд з місцевими особливостями безліччю рис, властивих циганського етносу, який ми називаємо "цигани Європи". Тому ми не в праві обмежуватися у своїх дослідженнях національні ми чи регіональними межами. Крім того конкретна циганська субетнічна група часто проживає в декількох державних утвореннях (наприклад, т.зв. "польська рому" живуть у Литві, Білорусії, Латвії та Росії, не кажучи вже про скрізь сущих "келдерарах" і "ловарах"). Тому ми надаємо дуже велике значення контактам дослідників, які живуть в різних країнах та регіонах.

Література

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Цигани_в_Україні

2. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nzzpmv/2008_15/S136-145.pdf

3. http://pidruchniki.ws/13211106/religiyeznavstvo/religiyniy_svitoglyad_tsigan_ukrayini

4. http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&file=print&id=117

5. Зіневич Н.О. Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан // Український науковий журнал. - К., 2001. - № 1. - С. 40-52. 1

6. Баранніков О.П. Українські цигани. - К., 1931

Размещено на Allbest.ru