Обряд випікання короваю на Поліссі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Реферат

на тему: "Обряд випікання короваю на Поліссі"

Підготувала: студентка ІV курсу МПФ, групи "Б"

Яромчик Н.В.

Рівне - 2014

Традиційне українське весілля має безліч варіантів, причому відмінності в обрядових діях простежуються не лише у різних районах, а й у межах однієї місцевості. Поліський регіональний варіант весілля посідає важливе місце в етнографічному вивченні родинної обрядовості. Адже культурно-побутові особливості Полісся, відносно краща збереженість традиційних форм і елементів народної культури зумовлювали великий інтерес до регіону вчених різних галузей наук.

Коровайний обряд посідає особливе місце в структурі традиційного весільного обряду багатьох народів. Здавна хліб в українській традиції символізував добробут і благоденство, плодючість і продовження роду. Така висока смислова навантаженість хліба-короваю існує й понині в поліському коровайному обряді.

Головні дійові особи коровайного обряду на Поліссі - жінки-коровайниці, яких напередодні запрошують мати або сестра. Про це свідчить і пісня:

Марусіна да матусенька,

Да по юлоньци ходить,

Да сусєдочок просить:

- Сусєдочкі, моє голубочкі,

Да ходєть ві до мене,

Да до моєї хати

Коровай месити.

Коровайницями мали бути жінки продуктивного віку, які перебували у першому шлюбі, жили в злагоді зі своїми чоловіками і бажано, щоб мали дітей. Таким чином, вони мали передати всі найкращі якості свого сімейного життя молодому подружжю. Існували численні заборони щодо вибору коровайниць. Не могли ними бути незаміжні дівчата, вдовиці, розлучені, жінки, які зле жили зі своїми чоловіками, у яких діти померли. За коровайниць на Поліссі в основному брали сім-дев'ять жінок, адже числа сім та дев'ять - сакральні.

Число коровайниць могло бути непарним, але вчиняли і місили коровай лише парна кількість жінок. Цей звичай ніс у собі символіку парності, тобто наречені повинні були щасливо прожити в парі усе своє життя.

До складу коровайниць обов'язково мала входити мати, хрещена мати чи одружена старша сестра, які нерідко бували старшими коровайницями. Коли з якихось причин ніхто із родичок не міг бути старшою коровайницею, то нею ставала жінка із числа запрошених, яка найбільше розумілася на виготовленні короваю - краща коровайниця на селі або кутку.

Вчиняли коровай звечора, напередодні весілля, або зранку. Перед тим старша коровайниця просила благословення. У селі Бехи просили хатнього хлопця, а якщо такого не було, запрошували сусідського, "щоб благословив коровай розчиняти". Хлопець ставав біля ночвів, брав лопатку й нею хрестив борошно. При цьому він промовляв:

Прошу благословенства перший раз, другий раз, третій раз.

Участь хлопця у вчиненні короваю могла мати значення віри в непорочну силу молодої, адже коровай випікали лише за першого шлюбу.

Якщо коровай був спільним для обох молодих, то вчиняли дві жінки: одна з боку молодої, а друга - молодого. На другий день ці жінки місили коровай, а виймати з діжі вже приходило все жіноцтво, як символ єднання родів нареченої та нареченого. І коли вчиняли коровай, і коли витягували з діжі, старша коровайниця тричі просила дозволу на це у батьків та старост (боярина, дружби, дружка - особи чоловічої статі):

Благословили їсти, пити,

Благословіть молоді коровай замісити

Благослові очец і мачі

Коровай на стол виймачі

І ви старости.

Спочатку коровайницям відповідали батьки, а після вже старости:

Ми благословляєм і Бог благословить.

Треба зазначити, що старостам належала головна роль при виконанні всіх найбільш важливих обрядів. Це пов'язано з тим, що староста вважався головним представником свого роду. Зазвичай це був дядько чи одружений брат. Староста прислуговував коровайницям, тобто робив новий "погрібач" і "помело", приносив дрова і воду, вигрібав жар із печі. Він мав бути присутнім впродовж усього процесу випікання короваю.

Поліський коровай, як і на більшій частині України, був круглої форми і складався з трьох частин. Нижню частину віддавали музикам, тобто чужим, середню - родині, а верхню - нареченим. Спідню частину короваю з прісного тіста називали "дном". Коли виробляли "дно" короваю, то співали:

Сам Бог дінце місит,

А Пречиста світит,

Анголі воду носят

І Господа-Бога просят

А коли ліплять коровай, то:

Благослови, Боже,

Ще й Божая Мати,

Цей коровай зліпити

І дом цей звеселити.

Верхня частина короваю чи верхній корж прикрашався двома "калачами", покладеними навхрест, і "шишками", які саджались, "стиркались" всюди, де було вільне місце, чи дрібними голубами. Виготовлення короваю супроводжувалось співами та дражнилками дружка, який прислуговував коровайницям:

Протягом усього весілля кілька разів зустрічається кожух: свахи зустрічалися у вивернутих кожухах, наречених садили на кожух тощо. Коли садили коровай у піч, співали:

Наша п'єч регоче,

Короваю хоче,

А прiпечок заливаєцца,

Короваю сподiваєцца.

Така увага до печі під час коровайного обряду і весілля в цілому пов'язана з тим, що на неї перенесена давня роль сімейного вогнища, вона символізувала об'єднання роду. Існувала прикмета: як посадять коровай у піч, стежать, хто першим зайде до хати, чоловік чи жінка. Так намагалися визначити, якої статті буде перша дитина у подружжя. Це ще раз підтверджує значення короваю як символу продовження роду.

Після того, як посадять коровай у піч, обов'язковим ритуалом коровайниць було миття рук. Крім того, жінки вмивалися водою з тістом, вмивали нею старосту і цілувалися навхрест. Ці дії були символом любові та щасливого майбутнього молодих. Воду, якою мили руки, виносили надвір, виливали під вишню, яка також була символом родючості, продовження роду молодих, а миску кидали через хату і при тому співали:

Ой ти мисю, мисю,

То налий води в мисю,

То ми ручки помиїм,

Та під вишеньку виллім,

Щоб вишенька ягодки родила,

Щоб Ганнуся Петруся любила.

По закінченні дій з діжею коровайниць запрошували до столу, пригощали вечерею і горілкою. Прислуговувала їм сама молода або її мати. Жінки сиділи за столом аж поки не настане пора виймати коровай з печі. Встаючи з-за столу і виймаючи коровай, жінки співали:

А де ж тая весільная мати,

Обіцяла горілочки дати.

А одної з ягодками,

А другої з вишеньками,

А третьої з калиною

За своєю дитиною.

Виймали коровай двома лопатами і клали на віко з пікної діжі. За зовнішнім виглядом спеченого короваю намагалися вгадати майбутнє подружнє життя наречених. Коли коровай вдавався, це означало згоду в сім'ї, щасливе сімейне життя. Коли ж ні - тріскався, западав - то це віщувало неприємності, біду, несподівані зміни.

Коли спечений коровай вже стояв на столі, коровайниць обдаровували шишками, які вироблялися і випікалися разом з ним.

Прикрашання короваю було кульмінаційним моментом обряду і відбувалося близько опівночі в присутності родини. Квітчали коровай барвінком, калиною і квітами. Іноді в центр короваю вставляли верхівку ялинки чи зелену гілку, що мала назву "їлко", "їльце", "гілце", "хвойка", "вітка", "ялина" та ін. Прикрашання короваю зеленню не було розповсюджене на всьому Поліссі. На Малинщині єдиною прикрасою були шишечки та голуби з тіста. обряд ритуал коровайний полісся

Коровай виносили в комору і ставили на віко з пікної діжі або на материну бодню, заслані рушником чи хусткою. Ще однією хусткою накривали. Залишався коровай у коморі аж поки не приходила черга обсилати рідню і гостей. Коровай ділили окремо у дівчини і хлопця. За ним у комору йшов "старший дружок", "дружко", "маршалок", "боярин. До комори дружко йшов з музиками, брав коровай і ніс у хату. На кожному порозі, які проходив дружко з короваєм, він, пританцьовуючи, обкручувався. Таке обкручування дружка з короваєм у дверях - символ сходу сонця - мусить принести молодятам щастя та добробут. І надалі дружко в коровайному обряді виконував основну роль - він ділив коровай і роздавав його:

Коровай краяли на столі перед молодими ножем, колодку якого обмотували хусточкою, нерозкраяним залишали лише денце. Дружко клав шматки розкраяного короваю на тарілку і разом з чаркою горілки підносив спочатку батькам, а потім частував хрещених батьків і всіх інших родичів. Цей порядок на Поліссі був незмінним. До короваю дружко припрошував словами: "Де це тут є молодої (молодого) батько (хтось інший), це дар Божи' принят?!" За цей дар родичі обдаровували молодих, залежно від матеріальних можливостей - земельним наділом, худобою, бджолами, полотном тощо. Обмін дарами, на перший погляд, був неадекватним, адже за свій дар гості отримували лише шматок короваю. Проте цей обмін був глибоко символічним: адже хліб - найбільша святиня нашого народу. Вручаючи молодим подарунок, гості обов'язково висловлювали свої побажання молодій сім'ї, здебільшого у жартівливій формі:

- Я їм дарую бджоли на зеленім дубі, щоб молодий і молода цілувались у губи!

- А я дарую їм на вербі сороку, щоб молоді кликали на хрестини до року!

- Даруємо молодим коробку глини, щоб до року були хрестини!

- Даруємо дуба з ралом, щоб син був генералом!

Наостанку денце з короваю, у якому були запечені гроші і овес, віддавали музикам. У Меленях люди намагалися і собі взяти трошки денця, особливо якщо там були гроші, бо хто матиме його при собі, тому вестиметься в торгівлі. Загалом коровайному денцю приписувались різні лікувальні властивості.

Сьогодні коровайний обряд також займає одне з чільних місць у весільній обрядовості. Однак, порівнюючи з кінцем XIX - першою половиною XX ст., коровай усе частіше замовляють у пекарнях і, відповідно, ніяких обрядових дій, пов'язаних з його виготовленням, не відбувається. Обдаровування ж проходить так само, як і колись. Повніше зберігся коровайний обряд у селах, більш віддалених від міста. Там і досі приділяється велика увага вибору коровайниць та іншим обрядовим діям, що спрямовані на забезпечення щасливого сімейного життя подружжя.

Размещено на Allbest.ru