Весняні календарні пісні

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ВЕСНЯНІ КАЛЕНДАРНІ ПІСНІ



Веснянки, як видно з самої назви, це пісні на честь приходу весни; вони здавна відомі багатьом народам. У різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, гагілками, ягілками, яголойками, маївками тощо. Веснянки складають один з найцікавіших за змістом, найбагатший емоційно фольклорно-пісенний цикл, тісно пов'язаний з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників.

Витоки весняної обрядовості сягають часів язичництва. Із введенням християнства на Русі почалася боротьба церковників проти «бісівських ігрищ», як називались у проповідях весняні ігри, танки та пісні, що справді мали виразно «мирський», нерелігійний характер. Але намагання служителів культу якось узгодити народні забави з канонічними ритуалами християнської церкви не давали бажаних наслідків, оскільки піднесений, оптимістичний, молодечо-запальний та інтимно-ліричний характер народної творчості різко дисонував з аскетизмом культових співів.

На Західному Поділлі, Буковині, Опіллі, Галичині, Гуцульщині, Лемківщині та Прикарпатті відоміша назва гаївка, але вона вживалася лише на означення пісень, які виконувалися на Великодньому тижні. На Поділлі, Холмщині і Підляшші побутують обидві назви.

На Поліссі, за спостереженням В.Давидюка, на означення весняної календарної поезії вживаються назви подолянки, рогулйки (рогльки), вородйки, маївки, бабньки (бабйки, бабси, оббоньки), поклі, олєндрки, царвни, витягшки, володрки, (вородрки, городрки). Виконавці цих пісень вважають, що веснянка, гаївка, поколя, маївка, рогулейка - далеко не одне й те ж.

Крім зазначених назв, на Західному Поліссі вживалися й такі як гаївки, вород, вербньки, зельманвки, кукудрки, бородйки (бородрки), пхуди, врон, стастрка, постов та волочбні пісні.

На Лівобережному Поліссі веснянки-заклички називалися гканками.

На території Холмщини і Підляшшя всі весняні й великодні пісні називали зельманми, рогльками, гльками, огльками, садньками. У південній частині Підляшшя їх іменували постянми й великдніми піснями, а подекуди - жалімнами та крпом. А перед самим Великоднем та під час свята тут, як і на південно-західній Київщині, співали володрки.

На Буковині виконували гаївки, веснівки та великдні співанки. Окрім цього, тут відомі: перепелоньки, воротльчики (вородйчики), долни, дщечки, вородаї, уродаї, подоляночки, зозльки. Свої видові назви ці пісні часто успадковували і від найпопулярніших ігор та танків - Вербової дощечки, Зльмана, Жчка, Воротрчика, Огірчків тощо. Окрему акціонально-тематичну групу тут становили постов та воскрісні пісні.

Обрядова пісенність весняного циклу Бойківщини, як і прилеглих Опілля та Поділля, представлена побутуванням гаївок. А в західній частині цього регіону до цього існував ще й звичай на Великдень кликати вородй.

На Подніпров'ї, окрім веснянок, відомі маївки, подолянки та постов пісні.

В Українських Карпатах поряд із гаївками й веснянками виконували й привітльні (великдні) пісні.

Сучасні польові матеріали засвідчують як зникнення, так і появу в регіонах багатьох традиційних назв. Сучасне Поділля репрезентують такі нові локальні назви, як маївки, подолянки, постов й великдні пісні, рогльки, яглки, царвни, зельманвки.

На Прикарпатті з'явилися маївки, а подекуди й зельманвки.

Опілля представлене у фольклорних записах такими новими локальними назвами весняних пісень, як подолянки, постов пісні, рогулйки, маївки, гилянчки, зчки, голбки, озелни (вожелени, вужелини, вожеледи), поклойки, зльмани.

На етнографічній Волині змін у переліку основних назв не помічено. Як і раніше видовий діапазон тут складають веснянки, маївки, гаївки (яглки), постов пісні та рогулйки. Рідше трапляються назви бабньки, (оббоньки), подолянки, поклі, кутулянки, олєндрки, васильк, володрки, великдні та волочбні пісні.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею -- радісні надії та клопоти хлібороба. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, при тьмяному освітленні, молодь діставала нарешті можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкриті першою прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співалося на повен голос. Можна було затіяти гру, повеселитися, радіючи ласкавому сонцю і теплу.

Веснянки бувають різноманітними по жанру:

Розвійні. Їх основними мотивами та образами були: весняне сонце, теплий вітер, зелень дерев і трав, приліт і співи птахів, радість людей; зміна суворої зими на теплу весну; викликання дощу і вологи;

Любовно-еротичні. Домінуючим мотивами яких було парування молоді, замовляння вдалого шлюбу та щасливого подружнього життя;

Шлюбні. Пов'язані виключно з мотивами сімейного життя (вдале/невдале заміжжя, життя у чужій родині, чоловік-нелюб тощо);

Драстичні. В них передано взаємне глузування дівчат і хлопців, кпини між парубочими і дівочими гуртами. Переходячи від покоління до покоління, пісні, хороводи, ігри поступово утворили специфічний обряд із чітко визначеним порядком дійства і усталеним пісенним супроводом.



Акціонально весняні календарні пісні - це творчість переважно дівочого пісенного репертуару. Однак у деяких місцевостях до їх виконання могли долучатися й парубки, рідше - старші жінки та чоловіки.

Окрема категорія весняних пісень, звернених на викликання тепла й швидкого прильоту птахів, належала і дитячим гуртам.

В основному тільки дівчата виступали виконавцями гаївок в Карпатському регіоні, хоч при самому виконанні тут не обходилося і без присутності, а то й втручання парубочого гурту. Аналогічну ситуацію спостерігаємо на Поділлі, Холмщині та Підляшші, Придніпров'ї, Поліссі, Волині та Опіллі.

На Західній Бойківщині, Прикарпатті та Буковині участь у весняних хороводах донедавна, крім дівчат, брали і старші жінки. На Буковині деінде спостерігається водіння весняних хороводів чоловіками.

На Поліссі співати весняні пісні починали діти, постові пісні й гаївки підхоплювали молоді дівчата.

На Волині до співу приєднувалися ще хлопці та люди старшого віку. А ось право заводити першу весняну пісню належало тільки дівчатам. Ще однією особливістю розваг весняного циклу на Волині, Західному та Центральному Поліссі була перекличка хорів.

Спосіб виконання весняних пісень та ігор на території України теж був не однаковим. Молодь, зібравшись на весняні гуляння, бралася за руки і водила танки та круги. На Галичині дівчата співають гаївки, йдучи в колесо, або криве колесо, чи кривий танець (форма кривої лінії, що постійно змінюється).

На Подніпров'ї дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні.

На Поліссі в колі співалися не всі весняні пісні. Були й такі, які виконувалися сидячи на лавах, колодках або під хатами. Найпоширенішим варіантом виконання весняних пісень та ігор на Західному Поліссі та Волині був рух колом або, як тут кажуть, „кружком". Іноді могли водити два кола разом - дитяче всередині, а дівоче - зовні. Подекуди весняні пісні виконувалися не в русі, а сидячи, переважно на колодах.

Як правило, весняні пісні й танки виконувалися під час гуляння молоді у спеціально відведених для цього місцях: за селом, на березі річки чи озера, в лісі, в полі, в саду, на вулицях села, на вигоні, на перехрестях доріг, на подвір'ї біля церкви, а де-не-де на колодках, лавках, кладках, під хатами. У деяких місцевостях західнополіського регіону, виконуючи весняні пісні в піст перед Великоднем, вилазили на дерева. Подекуди співали їх лише у хатах за домашніми справами (Любешівський район).

Аналіз текстового матеріалу весняних пісень дає підстави стверджувати, що їх обрядовий сенс зосереджений на зв'язку світоустрою з природою та життям людини. Виходячи з цього, виділимо основні мотиви весняних пісень: веснянки-заклички, хліборобсько-вегетаційні, любовно-шлюбні, еротичні, весняні пісні з мотивом родинного й сирітського життя та весняні пісні з драстичними мотивами.

Веснянки-заклички виконувалися найраніше, як тільки починали танути сніги. Саме цими піснями закликається швидкий прихід весни. Основна функція, яку виконували веснянки-заклички, - вираження потреби, побажання або прохання, і були вони звернені до когось або до чогось (в даному випадку звернення були адресовані весні). У своїй основі заклички - це аграрно-магічні заклинання на майбутній добробут у всіх сферах життя і діяльності людини.

Провісниками весни вважалися птахи. До них зверталися з проханням замкнути зиму й прогнати небажані холоди. Тому у весняних піснях присутні мотиви насильного розбивання криги („Прилетіли книги, розбивати криги"), топтання снігу птахами („Я тії сніженьки крильцями розіб'ю"), розвивання дерев („А вербу-вербицю дзюбаком розклюю"), звиття гнізд та виведення пташенят-діточок („Зроблю я гніздечко, діточок наведу").

У багатьох веснянках-закличках пташки, до яких звертаються дівчата, вважаються не лише віщунами тепла й весни, а й зв'язковими двох світів („Ой ти, соловієчку, ранняя пташечко"). Зв'язок птахів із Вирієм вказує і на те, що вони пов'язані й з весняними божествами. Із текстів весняних пісень вони постають не тільки провісниками весни, а й посланцями бога. Сюди ж примикають і веснянки-заклички з провідним мотивом весняних дарів дівчатам та парубкам.

Чи не найдавнішими на сьогодні можна вважати весняні пісні з хліборобськими мотивами. Центральним образом значної кількості пісень цієї групи постає сонце. Найчастіше воно персоніфіковане, і до сонця звертаються як до живої істоти („Вийди, вийди, сонечко").

Вегетаційні мотиви представлені такими ігровими хороводами як „Мак", „Горошок", „Огірочки" та ін. Вони тісно пов'язані з темою пробудження та розквіту природи й швидкого дозрівання сільськогосподарських злаків. Ці твори спиралися на імітування процесів сіяння та вирощування різних культур, що супроводжувалися магічними текстами і мали сприяти швидкому зростанню злаків та родючості землі. Учасники цих весняних танків намагалися передати оточуючій природі енергію, розбурхати її сили, викликати життєдайну силу природи і примусити її допомогти буйному росту рослин, високому врожаю. У згаданих вегетаційних весняних піснях основне значення має рух, гра, а слово - допоміжне.

Найбільшу групу весняних пісень становлять пісні зі шлюбними мотивами. У їх змісті переважає мотив кохання, а провідною ідеєю є ідея парування та вдалого шлюбу. Мета цих пісень - не лише сприяти створенню сім'ї, а й впливати на родючість землі.

Весняні пісні та ігри з симпатико-еротичною тематикою відображають різні форми шлюбу, але найпомітніше місце відводять шлюбу з насильним захватом дівчини під час ігор чи польових робіт (умиканням) і дуально-родовому шлюбу, при якому жінка по черзі живе з кожним із чоловіків, які брали участь у її захопленні. („Туман танчик виводе", „Ой, на городі на горі", „Ой хвалилася да березонька", „А в нашому селі золотиї двері").

Захоплення дівчат, як видно з текстів, практикувалося й при парному шлюбі. Ряд весняних пісень мають мотив нападу на дівчину від двох до чотирьох хлопців-вовчиків, які діють у рамках адельфогамії - права на молоду усіх братів („Була в мене мати-мачуха"). Разом з тим у текстах весняних пісень можна простежити й перехід від умикання групи дівчат до умикання однієї („Ой на городі на горі"). У весняних піснях з відображенням непарного шлюбу яскраво представлений фалічний культ, який найбільшого піднесення зазнав в епоху енеоліту.

Мотив моногамії присутній у таких весняних піснях як „Ой у саду, у садочку", „Ай ніхто ж там не бував", „Берегом, берегом, бережиною" та ін.

Пізні елементи патріархату простежуємо у тексті, де не хлопець їде свататись, а дівчину везуть до нього. У ньому наречена представлена як подарунок молодому („Самітній").

У весняних піснях шлюбного характеру багато і еротичних мотивів („Кривий танець", „Жучок", „Зайчик").

Чималу групу складають весняні пісні з мотивами родинного життя. У них віддзеркалено життя невістки у сім'ї чоловіка, побут, моральні устої та взаємини між членами родини.

Особливу тематичну групу становлять весняні пісні з мотивами сирітства. Співали їх безпосередньо перед Великоднем, а сюжети зводяться до змалювання тяжкої й безпорадної долі сироти, кривд від мачухи, родинних негараздів, які межують із родинним відчуженням.

Окрему групу складають весняні пісні з драстичними мотивами. Найчастіше у них простежуються мотиви взаємного глузування та залицяння. В основі таких словесних „поєдинків" заховано практичний зміст - спровокувати зближення між парубками й дівчатами.

Основні образи весняних обрядодійств головним чином відображають уявлення перехідних дівочих обрядів. До дівочого гурту приймали тільки ту дівчину, яка пройшла певні випробування. Елементи таких ритуальних дій спостерігаємо у дівочих весняних танках „Подоляночка", „Ягілка", „Рогулька", „Білоданчик" та ін. Усі вони мають спільний ініціальний статус. Але якщо у „Подолянці" ініціальні дії вичерпуються вмиванням, то в „Ягілці" вони представлені щей маніпуляцією із волоссям, що завжди пов'язана зі зміною вікового чи сімейного статусу. Сукупність пісень про Ягілку представляє її як божество, яке опікується шлюбною сферою.

Подолянка поєднує в собі дві рівноцінні функції - шлюбну та аграрну.

Проаналізувавши текстові варіанти рогульок, можна дійти висновку, що це слово означає не лише назву пісень весняного циклу, а й календарне божество, з головною функцією пошлюблення молоді. Окрім того Рогулька втілює охайність і красу.

З текстових варіантів весняної гри „Білоданчик" головний персонаж виконує функції, які вказують на процес проходження ним ініціації. Але на відміну від Подолянки, Ягілки чи Рогульки ця ініціація парубоча, тому у весняному танку набуває пубераційних рис.

У сферу магічних функцій Весни, окрім сімейно-шлюбної та вегетативної, входить і повернення птахів. Вони повинні допомогти їй накликати тепло і звеселити життя людей. Як божество, Весна опікується і хатніми господарськими справами, особливо жіночими. В цьому відчувається відгомін тих часів, коли жінка самостійно давала раду в сім'ї.

Свої самобутні риси має й Веснина донька - Паняночка. Із текстів пісень вона постає як проста робітниця (пасе бичка, пряде мичку), а основні її магічно-сакральні функції не виходять за межі категорій, пов'язаних із паруванням та шлюбом. весняний пісня календарний

„Коструб" втілює аграрну та шлюбно-еротичну функції. Подібне функціональне забарвлення мають Шум та Зельман (Жельман). У сферу опіки першого потрапляють всі неодружені, навіть старе парубоцтво. Окрім пошлюблення, Шум несе розвійні мотиви. Зельмана (Жельмана) - персонаж, який шукає пари тільки собі. Окрім цього Зельман уособлює весняний розвій, який залежить від його продукуючої сили. Від нього залежить і врожай.

Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні, першому весняному місяці, випікалося обрядове печиво у формі пташок; діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з великою милістю!» Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу -- «коли щука хвостом розіб'є лід». А що бажання дочекатись цього дня швидше було дуже великим, то у веснянках і висловлюються нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».



А в нашої перепілоньки

Та голівка болить,

Та голівка болить,

Тут була, тут була перепілонька,

Тут була, тут була винозіронька!

А в нашої перепілоньки

Та плечиці болять,

Та плечищі болять,

Тут була, тут була перепілонька,

Тут була, тут була винозіронька!

А в нашої перепілоньки

Рученята болять,

Рученята болять,

Тут була, тут була перепілонька,

Тут була, тут була винозіронька!

А в нашої перепілоньки

Ноженята болять,

Ноженята болять,

Тут була, тут була перепілонька,

Тут була, тут була винозіронька!

Жаворонки, жаворонки,

Дайте нам лето,

А мы вам зиму.

У нас корма нету!

Жаворонки,

Прилетайте к нам,

Тут кисели талкут,

Тут блины пекут.

Жаворонки, жаворонки,

Катитеся колесом,

Ваши дети за лесом,

Связаны поясом.

Чу -- виль -- виль,

Весна пришла

На калясочках,

Зима ушла на саночках.

Мужики, мужики

Точите сошнички,

Скоро пашеньку пахать!

Горобеєчку, в садку-падку,

Та чи був же ти в нашім садку,

Та чи ти бачив, як мак сіють?

Ой так сіють мак,

І морковку, й пастернак.

До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи з пантомімою, а також ігри, у яких висловлюється бажання прискорити прихід тепла, а з ним і тієї пори, коли закладався реальний грунт для доброго врожаю.

Глибокою старовиною віє від веснянок, у яких відчувається одвічна турбота про майбутній добробут та бажання «накликати» його піснею-замовлянням: «Куди воробець ішов -- туди ячменець зійшов». З цією ж метою дівчата імітували в танках процеси вирощування збіжжя та городини: «орали» поле, «збирали» льон, гречку, «завивали» огірочки, «саджали» грушу, «поливали» й показували, як росте, спіє мак і т. п.

Досить поширеними були хороводи «Огірочки», «Мак», «Льон», «Коно-плі», «Просо» тощо. Ці вельми оригінальні сценки, що супроводжува-лися колоритними імітуваннями, пантомімікою, відповідними рухами з пі-сенним фоном, детально відтворювали виробничий процес. Одна з таких веснянок -- «Мак» - особливо поетично відтворює дійство:

При долині мак, при широкій мак,

Коренастий, головастий.

Молодії хлопці, не ходіте на вулицю,

Станьте ви у ряд, як в долині мак!

При долині мак, розцвітає мак,

При долині мак, поспіває мак,

При долині мак, молотила мак,

При долині мак, продавала мак,

При долині мак, упилась за мак.

На молодіжних весняних гулянках, під час ігор і танців, зав'язувалися ближчі знайомства, відбувалися зустрічі закоханих, мріялося про майбутнє одруження. Вибір дівчини до пари -- лейтмотив багатьох хороводних пісень: «Ягіл-ягілочка, ягілова дочка, вибери собі дівчину, як червону калину»; «Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю»; «На городі вільха, під нев вода мілка, ото мені сподобалась всередині дівка». Серед пісень цього циклу чимало творів з виразним соціальним спрямуванням, у яких осуджуються гонористі, ледачі багачки і схвалюється прихильність до роботящих, скромних убогих дівчат.

"Десь тут була подоляночка" (веснянка)

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона впала,

До землі припала,

Сім літ не вмивалась,

Бо води не мала.

- Устань, устань, подоляночко,

Устань, устань, молодесенька,

Умий личко так, як скляночку,

Утрись, утрись шовковим рушником,

Та візьмися в боки,

Покажи нам скоки,

Біжи до Дунаю,

Бери ту, що скраю.

Ягіл,ягілочка,

Ягілова дочка.

Устала ранесенько,

Вмилася білесенько.

Голівоньку чесала,

Стьожки надівала.

Квіточки позбирала,

Віночок заплітала.

На вулицю вийшла,

Як зіронька зійшла.

Взялася попід боки,

Показала вискоки.

Пішла до Дунаю,

Там рибонька грає.

Вибери собі дівоньку,

Як калинову квітоньку.

З калинового цвіту,

Вибирай собі квіту.

З калинового лугу

Вибирай собі другу.

З калинового плетю,

Вибирай собі третю,

З калинового мосту

Вибирай собі шосту.

"Ягілочку" водять в колі звичайним кроком, відповідно до ритму мелодії. Дівчина-"Ягілка" в центрі кола показує рухи відповідно до тексту, Потім вибирає "дівоньку", одну, другу, третю... Утворене коло рухається в середині великого кола в протилежному до нього напрямку.

В останні дні весняних свят виконувалися пісні, в яких переважали мотиви прощання, розлуки, суму: «Співай, співай, товаришко, бо вже не будемо, бо надходить годинонька, що ся розійдемо».

Перші записи і публікації веснянок були здійснені фольклористами ще в першій половині XIX ст. (збірники З. Доленги-Ходаковського, М. Максимовича, А. Метлинського). Найповніша наукова подача матеріалу в дореволюційних виданнях належить В. Гнатюку, який видав том «Гаївок», куди звів весняні пісні, зібрані по всій Україні. Кілька збірок веснянок разом з мелодіями опублікував М. Лисенко. Чимало веснянок записано з голосу Л. Українки. «Зовсім малою, либонь п'ятилітньою дитиною, запам'яталися Лесі весняні танкові пісні», -- згадував К. Квітка.

Ліричні почуття, оспівування пробудженої природи і юної дівочої краси, турбота про врожай і сімейний добробут -- все це єднає обрядові весняні пісні з родинно-побутовою лірикою. З часом веснянки втратили ознаки обрядовості і ввійшли до молодіжного репертуару як лірично-побутові пісні. Багато з них і тепер користується заслуженою популярністю серед аматорів співу та професіоналів («А вже весна», «Чи я в лузі не калина була», «Попід мостом, мостом», «Ой у полі криниченька»), а деякі стали набутком дитячого фольклору, перетворившись на такі ігри й забави, як «Подоляночка», «Журавель», «Зайчик», «Просо», «Мак», «Огірочки». Окремі строфи веснянок, переважно коломийкового розміру, виконуються зовсім незалежно від календаря, як приспівки до танцю («Чи й у вас так, як у нас», «Та заспівай, соловію», «Ой у лісі, у лісочку», «Ой кувала зозуленька» та ін.).

Звичай водити хороводи, співати веснянки і забавлятися іграми, приуроченими весні, зберігся подекуди до наших днів, задовольняючи естетичні потреби людей, у яких такий спосіб святкування приходу весни шанується як жива традиція. В наш час зміст цього звичаю і його дидактична спрямованість збагатилися новими ідеями, співзвучними нашій добі. Весняні ігри та пісні відтворюють у поетичних образах не тільки спостереження трудівника над змінами в житті природи і його емоції, викликані цими змінами, а й спрямовані на те, щоб прославити роботящі руки, завзяття, прагнення самовіддано працювати на благо України.

Веснянки -- пісні молодості, краси, кохання. В них звучить здоровий оптимізм і світлі, ліричні мотиви. Вони й сьогодні дарують естетичну насолоду людям як високохудожні твори народного мистецтва.

Веснянки співаються від Благовіщення аж до Зелених Свят або доки не вийдуть у поле полоти просо. Співаються вони скрізь: на вулицях села, на майдані під церквою, в лісі, в полі, а найчастіше на зелених луках понад річкою або ставком.

Гаївки в Західній Україні «грають» тільки на Великодньому тижні, на майдані під церквою або на гробках.

Веснянки й гаївки -- це в переважній більшості пісні дівочі. Рідко де допускаються до участи в іграх хлопці; звичайно вони тільки приглядаються до гри, прислухаються до співу і час від часу, спровоковані насмішками та дотепами дівчат, «впадають» поміж юрбу і на хвилину переривають забаву.

Іноді побіч з дівочими гагілками чи веснянками хлопці зводять свої ігри: борікаються, бігають навипередки, «будують вежу», стаючи один на одного, тощо.

Виходячи на вулицю співати веснянки або грати гаївки, дівчата вбираються в білі вишиті сорочки, а на голову кладуть вінки або квітчають волосся квітами.

Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже він швидкий або повільний. Наприклад, співаючи веснянку:

По три шаги молодець,

По таляру дівка,

По тисячі жінка...

По три копи дівочка,

По чотири кісочка,

По грошику молодець,

Як печений горобець.

дівчата здебільшого творять «ключ» і рухаються швидко -- «бігають з підстрибом». А коли стануть у коло, то рухаються повільніше і також повільніше співають:

Світи, зоре, на все поле, поки місяці, зійде.

Та до мене мій миленький вечеряти прийде.

Ой, чи прийде, чи не прийде на вечерю тую,

А я йому ранесенько снідати зготую.

Цвіли лози при дорозі синесеньким цвітом,

Ішов козак із вулиці білесеньким світом.

Не жаль тому козакові поснідати дати,

Що він іде із вулиці, як стане світати...

Коли і де, в якій країні виник звичай водити хороводи, дослідити тепер уже тяжко, бо цей звичай належить до глибокої старовини -- початків культурного розвитку людства. Відомо тільки, що хороводи були частиною поганських звичаїв ще далеко до приходу християнства. В Асирії і Вавилоні, ще за 2000 років до народження Христа, в час приношення жертви божкові Ваалу виконувалися хоровідні танці навколо жертовника.

У стародавніх греків релігійні обряди супроводились урочистими хоровідними танцями, що називалися «каравіно»; тоді ж співались і гімни біля жертовника. Виконавцями цих співів і «каравіно» були лише цнотливі дівчата в білих сорочках і з вінками квітів на голові.

Але були в греків і мішані хороводи, що не мали зв'язку з релігійними відправами. Це були звичайні розваги хлопців і дівчат. Опис такого хороводу знаходимо в Гомеровій Іліяді (IX в. до Р. Хр.):

Тут разом і хлопці, і славні дівчата,

За руки побравшись, кругом танцювали.

На дівчатах були сорочки ллянії,

А на хлопцях були вишиті, крамниї,

І дівчата мали вінки трав'яниї.

А ті на припонах ножі золотії;

І вони то разом вертілися кругом,

Мов колесо теє в ганчаря вертиться,

Як він його силу хоче розпізнати, --

То одні до других рядами танцюють.

Народ позбирався цілою товпою

І дивиться, радий...

(Переклад С. Руданського)

А далі йде короткий опис ніби парубоцьких ігор, які колись зводились і в нас поруч з дівочими веснянками (про це вже згадано вище):

...співак межи ними

Грає і співає; і два вертопляси

Починають співи і самі танцюють...

Згодом і грецькі «каравіно» перетворилися лише на забаву молодих дівчат, які збиралися на лузі в святкові дні, бралися за руки, співали пісень і танцювали. Пристрасть греків до цієї забави була така велика, що навіть Аспазія примусила одного разу поважного філософа Сократа взяти участь у хоровідній забаві.

На олімпійських іграх найкращі співачки й танцюристки виявляли свою умілість у хороводах. Як нагороду за найкраще виконання, хоровідниці одержували вінки.

В стародавньому Римі хороводи були складовою частиною священних обрядів: там дівчата співали гімни вдячности перед зображеннями богів. Але згодом і тут хороводи швидко перейшли з священних обрядів у народні забави.

Ні один з європейських народів, крім слов'ян, не засвоїв хороводів і не зберіг їх у своєму народньому мистецтві. І ніхто з слов'янських народів не розвинув хоровідних забав так широко і різноманітно, як наш український народ.

У нас на Україні, як і в Греції та Римі, хороводи були спочатку частиною обрядів поганської релігії. Виконуючи хороводи, наші дохристиянські предки мали на меті прогнати зиму, накликати добрий урожай і започаткувати сезон сватання і весіль, а також відзначити проводи хлопців-вояків у похід, що звичайно мав місце на весні.

Гаївки -- це дуже стара назва наших хороводів; імовірно, вона збереглася ще від того часу, коли наші пращури виконували обрядові пісні й танці в заповітних гаях навколо священних дерев.

Веснянки -- це новіша назва, що -- як можна догадуватись -- виникла в історичну добу, вже після того, як слово «весна» ввійшло в ужиток нашої мови.

На початку християнства хороводи, як частина поганських релігійних обрядів, переслідувалися церквою. Ось чому, як думають дослідники нашої старовини, літописець називає гаївки «бісівськими іграми».

Гаївки і веснянки виявляють наверствування різних історичних періодів і мітологічних вірувань.

Переважна більшість веснянок і гаївок -- це драматизована гра з розподілом роль і формою діялогу (два хори). При їх виконанні навіть «грають» згадуваних у пісні персонажів.

Пісенні тексти завжди змістовні, вони розповідають про якусь конкретну подію, але формою -- прості й короткі. Пісня у весняних хороводах має лише другорядне значення; головне тут не пісня, а ритм і танці, що мають своїм завданням підняти настрій, розбудити енергію і передати її навколишньому світові, щоб збудити природні сили до нового життя, дії, руху піднесення. А тому й не дивно, що переважна більшість гаївок і веснянок має веселий, оптимістичний характер.

Веснянки

Благослови, мати

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимочка в возочку,

Літечко в човночку!

Як починаються веснянки,то перший раз варять горщик каші,виносять на вулицю, закопують і прибивають його кілком.

Оце до цього звичаю й пісня:

Збірна каша

Закопали горщик каші,

Ще й колком прибили,

Щоб на нашу та улицю

Парубки ходили.

Дівки чарівниці

Дівки чарівниці

Закопали горщик каші

Посеред вулиці.

Закопали горщик каші

Ще й ракові клешні,

Щоб ходили парубки

Далекі й тутешні.

Не стій, вербо, над водою

Не стій, вербо, над водою --

Бистра вода під тобою

Удень, вночі прибуває,

Всі коріння вимиває,

З верби гіллячко всихає,

З верби листячко спадає,

Стань, вербо, ти на риночку,

Хрещатому барвіночку,

Де рута-м'ята кохається,

Де челядонька збирається.

Ой вилинь, вилинь, гоголю

Ой вилинь, вилинь, гоголю,

Виноси літо з собою,

Винеси літо літечко

І зеленеє житечко,

Xрещатенький барвіночок

І запашненький васидьочок.

Орел поле виорав

Орел поле виорав,

Пшеницю засіяв,

Крилечками зволочив,

Дрібний дощик примочив.

На пшеницю урожай,

А дівонькам коровай,

Молодицям на крохмаль.

Орел поле виорав

Ще й вівсиком засіяв,

Крилечками зволочив,

Дрібний дощик примочив.

На вівсисько урожай,

А парубкам коровай,

Старим бабам на крохмаль.

Віл бушує

Віл бушує,

Весну чує,

Не бушуй, воле,

Бо поїдемо в поле, Поля орати,

Хліба пахати.

А вже весна, а вже красна

А вже весна, а вже красна,

Із стріх вода капле.

Молодому козаченьку

Мандрівочка пахне.

Помандрував козаченько

З Лубен у Прилуки,

За ним іде дівчинонька,

Здіймаючи руки,

Помандрував козаченько

У чистеє поле,

За ним іде дівчинонька:

Вернися, соколе.

корпуси, забарюся,

Гордуєш ти мною,

Буде гкоє гордування

Все перед тобою...

Ой весна, весна -- днем красна

Ой весна, весна -- днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

--Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку,

Хай вродиться житечко,

Ще й озимая пшениця,

І усякая пашниця.

Весна красна,

Що ж ти нам принесла?

-- Коробочку з веретенцями,

А скринечку з червінцями,

Старим дідам по кийочку,

Старим бабам по серпочку,

Малим дітям по яблучку,

А хлопчатам по батожку.

Ой весна, весна -- днем красна,

Що ж ти нам, весна, принесла?

Принесла я вам літечко

Ще й запашненьке зіллячко,

А вам, дівчата, по вінку

З хрещатого барвінку,

А вам, парубки, по кийку --

Гоніте товар на гірку,

А вам, бабусі, по ціпку --

Попід хатами ходити,

Малих діточок глядіти.

Ой весна, весна, ти красна,

Що ти, весна красна,

нам принесла?

--Принесла я вам літечко,

Ще й запашненьке зіллячко,

Ще й зеленую травицю,

І холодную водицю.

Принесла я вам ягнятко

Ще й маленькеє телятко.

Весняночко-паняночко

--Весняночко-паняночко,

Де ти зимувала?

--У садочку па пеньочку

Пряла на сорочку.

А ворони оснують,

А сороки витчуть,

А білії лебеді

Ще побілять на воді,

А лугові пташки

Пошиють рубашки.

Ой виходьте, дівчата

Ой виходьте, дівчата,

Та в сей вечір на вулицю

Весну красну стрічати,

Весну красну вітати.

Будем весну стрічати

Та віночки сплітати,

А віночки сплетемо,

Хороводом підемо.

Скочила коза з воза

Скочила коза з воза,

Крикнула до сторожа:

--Стороже, стороженьку,

Подай ми сокироньку

Полоночку рубати,

Гагівки добувати.

Як гагівки добудем,

Радуватися будем.

Дівчаточка-вороб'ята

Дівчаточка-вороб'ята,

Радьмося

Та виходім на травицю --

Граймося!

Та виходім на травицю --

В добрий час.

Нема таких співаночок,

Як у нас!

Ой хвалилася да березонька

Ой хвалилася да березонька:

--Що на мені кора да біленька,

Що на мені листя да широкеє,

Що на мені гілля да високеє.

Ой одозветься зелений дубочок:

--Ой не хвалися, да березонько:

Не ти свою кору да білила,

Не ти сеє листя да широчила,

Не ти сеє гілля да височила.

Вибілило кору да яснеє сонце,

Широчив листя да буйний вітер,

Височив гілля да дрібен дощик.

Ти, зозуленько сива

Ти, зозуленько сива,

Ти нас розвеселила,

Як почала кувати --

Повиходили з хати.

Ой вийшла сестра з братом,

Ой вийшла мама з татом,

Ой вийшли усі дівоньки --

Виводять гаївоньки.

Вийди, вийди, Іванку

Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку!

Зимовали, не співали,

Усе весни дожидали!

Весна, весна, наша весна!

Да що ж ти нам принесла?

Старим бабам по києчку,

А дівчатам по віночку.

Звила ж я віночок

вчора звечора

З зеленого барвінку

Та й повісила на кілочку.

Матуся вийшла

та віночок зняла,

Та нелюбові дала.

Коли б же я теє знала --

Я б його розірвала,

Ніж нелюбові дала.

Ой вийди, місяцю

Ой вийди, місяцю,

Ти на нашу вулицю.

Ой на нашій вулиці

А всі хлопці -- молодці.

Ой нема найкращого,

Як молодий Іванко.

Ой нема найкращої,

Як молода Галюня.

Вийди, Грицю, на улицю

Вийди, Грицю, на улицю,

Винось кобзу під полою.

Винось кобзу під полою,

Заграй дівкам під вербою.

Молодицям під другою,

Парубочкам -- під дубочком!



Вийди, Грицю, на вулицю

--Вийди, Грицю, на вулицю,

I ти, Коваленку!

Ти винеси сопілочку

Хоч на оберемку!

--Хоч винесу, не винесу,

То не буду грати.

Нема тої дівчиноньки,

Що мені кохати.



Висновки

Детальний аналіз весняних пісень дає підстави вважати, що утвердження більшості їхніх утилітарних функцій має дуже давнє походження. Їхню виняткову архаїчність виказують не лише теми викликання дощу, любовної магії, фалічного культу, що знаходять свої відповідники в багатьох археологічних артефактах, а й синкретизм головних проявів, що полягає в поєднанні хорових пісень з іграми й танцями та дотриманні при їх виконанні успадкованих норм статево-вікової регламентації. Весняні календарні пісні виконували тільки дівчата. Присутність при цьому або й участь у їх виконанні хлопців, жінок старшого віку і навіть дітей, як це зафіксовано на Буковині, пояснюється втратою початкових функцій або ж наслідком культурного запозичення від інших етнографічних груп.

Спосіб виконання весняних пісень та ігор на території України на час фіксації їх фольклористами був не однаковим. Найчастіше молодь, зібравшись на весняні гуляння, бралася за руки і водила колові танки. Подекуди весняні пісні співали, сидячи на колодах, призьбах чи лавках. У деяких регіонах весняні пісні виконують, вилазячи на дерева, рухаючись вулицями села, сидячи в хаті. Вочевидь, багато що залежало в оформленні цих традицій як від специфіки господарсько-культурного комплексу, який для одних місцевостей сприяв збереженню тих календарних різновидів ритуальної поведінки, які більше важили для хліборобів, а для інших відображав скотарські стереотипи, так і від того, пісні якої вікової групи в тій чи іншій місцевості визначились в ролі домінанта. В ряді регіонів серед весняних календарних пісень відзначаються лише такі, які пов'язані зі шлюбом.

Ареал поширення весняних календарних пісень охоплює всю територію України за винятком південних та східних районів, а епіцентр їхнього поширення припадає на Поділля та центральні райони України, де сконцентрована найбільша кількість текстів.

Залежно від форм та змісту весняні календарні пісні в різних регіонах могли мати різні назви. Найпоширеніша із них - веснянка. Проте, без застережень вона вживається лише до текстів, які починалися словами „Ой весна, весна днем красна". На більшості територій України ця пісня виконувалася найпершою і з неї починалися весняні дівочі забави.

Тим часом на території Західного Поділля у XIX на початку XX ст. назва веснянка майже не вживалася. Її повністю заступила інша ? гаївка.

Одначе вже в ХІХ ст. в різних місцевостях навіть одного регіону першою могли виконувати не тільки веснянку чи гаївку, а й будь-яку іншу весняну пісню чи гру, яка й давала видову назву цілому циклу календарних пісень, які виконувалися в цей період. Крім того, в деяких регіонах існував не один весняно-календарний пісенний цикл, а кілька, при цьому кожен із них починався іншою піснею, яка й визначала назву жанрового різновиду. Тому лише на Західному Поліссі таких назв, за нашими підрахунками, двадцять дві, а в цілому на території України їх існує понад сорок.

На Опіллі, крім веснянок, гаївок (гагілок) відомі: ягівки, подолянки, рогулйки, маївки, постов пісні, гилянчки, зчки, голбки, поклойки, зльмани, озелни (вожеледи, вожелени, вужулини).

На Поліссі побутують гаївки, царвни, маївки, поклі, подолянки, рогулйки, бабньки, володрки, витягшки, олєндрки. А на Малому Поліссі (на теренах Сокальщини та Бродівщини) усі пісні, що виконуються рано навесні, називають подолянками, тоді як на Лівобережному Поліссі - гканками.

На Поділлі виконували гаївки, (гаглки), веснянки, ягілки, царвни, зельманвки, подолянки, маївки, рогльки, постов й великдні пісні.

На Холмщині й Підляшші найпоширеніша на означення весняних пісень назва веснянка. Рідше їх називають великдніми піснями чи зельманми. Окрім вказаних побутують і такі назви як володрки, рогльки, гльки, огльки, садньки, постян пісні, а в окремих селах - жалімни та крп.

Весняний цикл Прикарпаття представлений гаївками, веснянками, маївками, а подекуди і зельманвками.

На Буковині найвідоміші гаївки, веснівки та великдні співанки. Вживаються також перепелньки, воротльчики (вородйчики), долни, дщечки, вородаї, уродаї, подоляночки, зозльки, зльмани, жчки, огірчки, криве колесо, постов та воскрсні пісні.

Подніпров'я (Черкащина) головно представлене веснянками, маївками, подолянками, постовими піснями.

На етнографічній Волині, крім веснянок, співали маївки, гаївки, ягілки, рідше роглики та постов пісні. Часто для означення весняних пісень тут вживалися й локальні назви: васильк, бабньки, (оббоньки), подолянки, кутулянки, олєндрки, володрки, поклі, великдні та волочбні пісні.

На Західному Поліссі найуживанішою назвою була веснянка. Водночас респонденти пригадують, що тут співали також маївки, подолянки, ягілки, гаївки, рогльки, волочбні та постов пісні, бабньки (бабйки, бабси, оббоньки). Загалом локальних номінацій тут ще ціла низка: олєндрки, розгулйки, вород, вербньки, городла, поклі, кукудрки, бородйки, пхуди, витягшки, врон, царвни, зельманвки, володрки, стастрки.

Жанрова специфіка весняних пісень визначається їхніми функціями. Залежно від домінування котроїсь із них можна визначити чотири основні жанрові групи: 1) розвійні пісні; 2) любовно-еротичні ; 3) шлюбні; 4) драстичні. Кожен із цих різновидів має свої народні номінації-відповідники. Проте закріпити якийсь один із них за кожним із визначених видів неможливо в силу їх регіональної специфіки. Набагато легше розподілити відомі назви за жанровими групами залежно від функцій, які виявляють самі тексти. З наведених у дисертації назв до розвійнихпісень можна віднести: подолянки, бородйки (уродаї), вербньки, садньки, пхуди, вородйки, дщечки, горшок, кривий танець, мак, шум, огірчки; долюбовно-еротичних - маївки, гаївки, олєндрки, витягшки, долни, васильк, зйчик, жчок, білоднчик, зльман; до шлюбних належать ягілки, рогльки, голбки, бабньки, поклі, воротрки (воротр, володрки, кукудрки, городла), кструб, царвна, просо, мости, постов та великдні пісні; до драстичних - озелни (вожелени, вужелини, вожеледи) та бабсі.

Строкатість назв весняних календарних пісень та регіональна специфіка їхнього побутування служить переконливим доказом їхнього полігенезу. Відтак про них справедливо говорити не як про жанровий різновид календарно-обрядових, навіть не як про жанр, а як про цілий жанровий масив, подібно до того, як сучасна фольклористика визначає казку.

Об'єктами картографування обрано мотиви та образи весняних календарних пісень та ігор, такі як подолянка, коструб, просо, зельман, шум, білоданчик, мости, кривий танець, горошок, огірочки, зайчик, жучок, зельман, царівна, ягілка, рогулька та ін.



Список використаної літератури

1. Сковорода Г. Літературні твори. - Київ, 1972.

2. О. В. Сердюк, О. В. Уманець, Т. О. Слюсаренко «Українська музична культура: від джерел до сьогодення.» -- Харків, «Основа», 2002

3. Обрядові пісні Слобожанщини / Упорядник В.В. Дубравін. - Суми, ВТД "Університетська книга", 2005.

4. А.І.Іваницький « Український музичний фольклор» - Вінниця, « Нова книга», 2004.

5. Шумада Н.С. Поетична творчість українського народу // Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. - К, 1989.

Размещено на Allbest.ru

...