Городища часів Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький державний педагогічний Університет імені Михайла Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Кафедра Етнології та спеціальних історичних дисциплін

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з археології України

на тему: «Городища часів Київської Русі»

студентки І-Г курсу

інституту історії, етнології і прива

Горчук Аліни Володимирівни

Вінниця 2012

План

Вступ

1. Найдавніші давньоруські городища

2. Городище Корачківці

3. Городище Бакота

4. Городище Стара Ушиця

5. Городище Гринчук

6. Городище Василів

7. Городище Непоротове

Висноки

Список використаної літератури

Вступ

Вивчаючи епоху Київської Русі, спеціалісти визначають на території східних слов'ян ІХ -початку ХІVст. основні категорії археологічних пам'яток: городища, селища, капеща-жертовники і могильники. Вони широко відомі на територіях України, Росії і Білорусії. Починаючи з кінця Х ст.. (з офіційним прийнятям християнства), з'являються храмові християнські споруди - церкви.

Городища. Наприкінці ХІХ ст. в Росії , Україні і Білорусії були проведені відповідні роботи щодо фіксації на місцевості городищ, укріплених валами і ровами. Зокрема на Київській, Волинській, Подільській і Харківських губерніях були створені й опубліковані археологічні карти. Важлива роль у створені цих карт належала Б.І. та В.М Ханенкам, В. Б. Антоновичу, Д.І. Багалію.

Городища зосереджені, переважно, у лісостеповій зоні України, менше їх у північних поліських районах. На заході частина городищ знаходиться на території сучасної Польщі, (верхівя річок Сян, Вепш, і вздовж західних приток Західного Бугу). На південному заході до складу Русі входили землі Верхноьго і Середноьго Придністровя, верхівя Пруту й Серету, верхівя Тису у Закарпатті .

За соціальним змістом городища Київської Русі класифікував Б.О. Тимощук, який вважає, що існувало 5 їх типів:общинні центри, князівські фортеці, сторожові фортеці, феодальні замки, давньоруські міста. При цьому слід мати на увазі, що деякі з цих городищ, поєднували в собі ознаки різних типів. А загалом на території України було розкопано маса Городищ.

1. Найдавніші давньоруські городища

В районі середньої течії р.Дністра найдавніші давньоруські городища датуються VIII ст. Переважну більшість пам'яток VIII ст. становлять городища Верхнього Попруття, яких налічується понад 120. На Лівобережжі р.Дністер пам'ятки VIII ст. поки малодосліджені і найдавніші давньоруські городища датуються ХІ ст. До таких належать: Гаряченцьке, Глибівське городища (Новоушицький район Хмельницької області), поселення в м.Кам'янець-Подільському. Початок централізованого будівництва на лівому та правому берегах Дністра припадає на Х-ХІ ст. Зокрема, в Х ст. на лівобережжі було збудовано: Пилипи Хребтіївське (Х ст.), Хребтієвське (Х ст.), гордище біля с. Великий Карабчіїв (ХІ ст.) Карачківецьке (ХІ ст.) городища та . Серед городищ ІХ-ХІ ст., котрі розташовувалися по правому березі Дністра необхідно виділити: Баламутівське (ІХ-Х ст.), Добринівське (VIII-Х ст.), Митківське (Х ст.) городища Заставницького району, Ломачинське (ІХ ст.) городище Сокирянського району та Перебитківське городище (Х ст.) Хотинського району Чернівецької області. З них Ломачинське, Митківське, Перебитківське, Рухотинське (Х-ХІ ст.) городища були збудовані в Х ст. та існували досить тривалий час (до ХІІІ ст.).

Всі вище наведені городища розташовувались безпосередньо по Дністру і забезпечували охорону місцевого населення та торгового шляху, що проходив по Дністру. Тому можна припустити, що ці городища входили в єдину оборону лінію, що охороняла південно західні кордони Київської Русі.

Щоб мати повну картину заселення Середнього Подністров'я в ІХ-ХІІІ ст. спочатку розглянемо основні давньоруські городища, ІХ-ХІ ст. які знаходились в даному регіоні по обидва береги Дністра. Спочатку розглянемо городища, що розташовувались по лівому березі Дністра.

Давньоруське городище Глибівка. Перші дослідження цього городища були проведені експедицією Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника під керівництвом С.Е.Баженової. Городище розташовано біля с.Глибівка Новоушицького району Хмельницької області, на лівобережжі притоки Дністра Калюса. Археологічні дослідження, які проводилися на протязі 1972-1973, 1983 рр., дають підставу стверджувати, що городище існувало на протязі ІХ-ХІ ст. і було знищено врезультаті нападу кочівників.

Глибівське городище міститься на мису високого берегового плато, утвореного при впадінні безіменного струмка в річку Калюс. В плані городище овальної форми. Розмір площадки 34 60 м. Вона помітно звужується на захід. Поверхня має кілька великих валунів. Городище оточено валом висотою 3, 6 м. і шириною основи 12, 5 м. з напільної сторони та висотою до 1, 0 м. з боку урочища. При розчистці валу обстежені обгорілі колоди, котрі утворювали кліті, заповнені землею, глиною, камінням і навіть уламками посуди. З напільної сторони вал оточений ровом шириною 4 м. і глибиною 1, 5 м. Конструкція валу і рову узгоджується з загальноприйнятими у Київській Русі традиціями побудови фортифікаційних укріплень.

Під час дослідження городища відкрито площу 194 м2. Потужність культурного шару - 40-60 см. На цій площі виявлено житловий комплекс, котрий складався з житла, господарського приміщення, господарської ями. Наземне житло виявлено на глибині 0, 5 м, його орієнтація - південь-захід. Житло прямокутне у плані, розміром 4х4, 2 м. Підлога вимощена кам'яними плитами. В східній частині житла, біля стіни, розчищено піч-кам'янку округлої форми, діаметром 0, 8 м. В 2, 5 м. від житла на схід виявлено господарську споруду напівземлянкового типу, розміром 2х3 м. При її розчистці в південно-західному боці знайдено фрагменти жорен, велика кількість кераміки ліпної та гончарної, залізні ножі, шила, залишки кінської збруї, прясла та інші речі.

Глибівське городище відноситься до типу сторожових. В його житлово-господарському комплексі проживала варта, не виключено, що тут жила сім'я. При розчистці житла виявлено: срібний перстень, дві срібні сережки з підвісками київського типу, срібне скроневе кільце, три диргеми, вісім скляних бусинок та інші жіночі прикраси. Мешканці городища займались землеробством, скотарством, тими видами ремесла, котрі були необхідні для життєдіяльності. Про це свідчать виявлені на території городища значна кількість зерен жита, гороху, числені кістки домашньої птиці і тварин, різноманітний речовий інвентар (рибальські гачки, пішня, фрагменти медичного пінцету, прясла, пряжки тощо). Про військовий характер городища свідчать знайдені 13 наконечників стріл, які розподіляються на три типи: широколисті, чотириграні з гострим вістям, "зрізні" з роздвоєним вістрям.

Глибівське городище, як суто сторожове, не мало ні дитинця, ні посаду. Воно входило в оборонний комплекс сторожових городищ, які розташовані вздовж крутосхилого берега р.Калюсик від лівого берега Дністра - до верхів'я на заході. Дослідження стверджують, що протягом ІХ-ХІ ст. Глибівське городище не зазнало руйнувань і, таким чином функціонувало досить тривалий історичний період. В ХІ ст. це городище було знищено навалою кочівників-половців. Як засвідчує речовий інвентар житла (розбитий горщик з їжею в залишках печі, розкидані прикраси) цей оборонний пункт був захоплений ворогом зненацька і спалений до тла. Горілий шар городища становить 30 см.

Гаряченці. Давньоруське городище Гаряченці розташовано поблизу одноіменного с.Гаряченці Новоушицького району Хмельницької області, на лівобережжі притоки Дністра Калюсика. Дане городище знаходиться на відстані 2, 5 км. від давньоруського городища Глибівка. Стаціонарні археологічні дослідження не проводилися. По археологічним знахідкам воно датується ІХ-ХІ ст. і було знищено врезультаті нападу кочівників в ХІ ст. разом із Глибівським городищем. Городище трикутне у плані, по периметру оточене валом. Із західного боку висота валу сягає 0, 60 см., з південно-східного та північного 1, 2 м.

Археологічною розвідкою було виявлено: бронзовий крест, квадратну іконку з емаллю, ромбовидні залізні наконечники стріл.

Гаряченецьке городище відноситься до сторожових городищ, так як воно не має дитинця, посаду, є малим за площею. Воно знаходиться на березі р.Калюс на візуальній відстані від Глибівського городища. На даний момент Гарячанецьке городище знищене кар'єром.

Кам'янець-Подільський. Поселення давньоруського часу ІХ-Х ст. простежено неподалік від Гончарної башти і поруч з Вірменським торговим двором. При земляних роботах був виявлений культурний шар ІХ-Х ст. представлений типовою керамікою слов'ян того часу. Зачисткою виявлено невелике лінзоподібне заглиблення - можливо залишки давнього житла. В різних частинах Старого міста зустрічаються кераміка ХІ-ХІІ ст.

2. Карачківці

Давньоруське городище знаходится біля с.Карачківці Чемеровецького району Хмельницької області на вузькому перешийку. З напільного боку, тобто зі сходу, городище відокремлене від сусідньої височини яром, обробленому у вигляді рову та високим валом. З західного боку, зі сторони річної петлі, площадка городища захищена ровом і валом, що мають меншу висоту ніж напільний вал. Сама площадка посередині перегороджена повздовж ще одним невисоким валом, при чому східна її частина дещо вище західної. Археологічний матеріал на городищі і на селищі, розташованому в річній петлі на захід від городища відноситься до ХІ-ХІІІ ст.

Таким чином, лівобережні городища являли собою невеликі укріплені поселення, що розташовувались переважно поблизу річок Смотрича, Калюсика, Дністра. Вони розташовувались переважно на мисах, використовуючи природний ландшафт як оборонний рубіж. Поки ще мала кількість давньоруських городищ на лівому березі Дністра може пояснюватись поступовою колонізацією даного регіону давньоруським населенням. Також спорудження таких сторожових городищ як Глибівське та Гаряченецьке наводить на думку про напади кочовиків, що підтверджується археологічними даними по правому березі Дністра (Х ст.) та знищенням тих городищ в ХІ ст. І лише з ХІІ ст. на лівобережжі Дністра спостерігається масове будівництво городищ, що також свідчить про різке зростання чисельності населення.

Іншу картину ми спостерігаємо на правому березі Дністра (сучасна Буковина). Як вже наведено вище, тут зафіксовано понад 120 пам'ятників VIII-X ст. Недивлячись на те, що більшість цих міст в Х ст. припинила своє існування, життя в регіоні не припиняється. І починаючи з Х ст. тут започатковується Попрутська оборона лінія, котра була повністю сформована галицькими князями в середині ХІІ ст.

Розглянемо давньоруські основні городища ІХ-ХІ ст. правобережжя Дністра. Баламутівське (ІХ-Х ст.), Добринівське (VIII-Х ст.), Митківське (Х ст.) городища Заставницького району, Ломачинське (ІХ ст.) городище Сокирянського району та Перебитківське городище (Х ст.) Хотинського району Чернівецької області. З них Ломачинське, Митківське, Перебитківське, Рухотинське (Х-ХІ ст.)

Баламутівка. Городище давньоруського часу розташовано за 3 км від села Баламутівка Заставницького району Чернівецької області, на високому мису правого берега Дністра, в урочищі Таборище. Його площа розмірами 45х40 м з напільного боку обмежена дугоподібним ровом, який своїми кінців не доходить до урвищ. Зберігся масивний вал, що з обох кінців не доходить до урвищ. У 1973 р. експедиція Чернівецького університету перерізала траншеєю вал, але жодних конструкцій і знахідок не виявила. На дні заплившого рову (його первісна глибина 2 м, ширина 8 м) лежав шар вугілля товщиною 8 см, в якому знайдено уламки ліпного та гончарного посуду Х ст., кістки тварин та перепаленої глини. В центрі укріпленої площадки виявлено напівземлянку з піччю-кам'янкою. Культурний шар ІХ-Х ст. на площі городища виявлено ще у двох розвідкових траншеях.

До городища примикає селище, на території якого простежено сліди розорених напівземлянкових жител. Знайдено велику кількість кераміки ІХ-Х ст. За 1, 5 км на північний захід від городища, на першій надлуговій терасі Дністра, розміщується друге синхроне сородищу селище.

Добринівці Заставницького району (басейн Дністра). На території села і околиць досліджувались гніздо слов'янських поселень VІІІ-Х ст. та давньоруські поселення ХІІ-ХIV ст.

Городище - общиний центр ІХ ст. розміщується за 1 км на північний схід від села, на високих схилах яру, в урочищі Толока. Розкопки на городищі проведено експедицією Чернівецького університету у 1973-1975 рр. Встановлено, що площу городища (160х100 м) з усіх боків було обгорожено стіною з горизонтально покладених деревин По периметру стіни стояли на певній відстані один від одного зруби-опори. До оборонної стіни з її внутрішнього боку примикали довгі наземні будинки (досліджено п'ять).

Ремісничі майстерні досліджувалися в різних частинах укріпленої площадки. Всі вони датуються ІХ ст. За характером обладнання майстерні є різнотипними. Одні з них мали кам'яні робочі майданчики і вогнища, інші - лише вогнища. Розкопані також майстерні з нішеподібними печами, влаштованими в материкових стінах.

Ломачинське давньоруське городище розміщується за 1, 5 км на південний захід від села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області, на високому мису лівого берега р.Каютин, в урочищі Галиця. Городище є залишками общинного центру ІХ ст. та князівської фортеці Х-ХІІІ ст. Площа городища обмежена кільцевим валом з ровом, які в північній частині розміщуються й на схилах мису, включаючи в межі укріплення природне джерело води. Розкопки на городищі проведено експедицією Чернівецького університету та обласного краєзнавчого музею у 1968 р. Вал в південній частині городища перерізано двома траншеями шириною 3 м, а у західній - траншеєю шириною 1 м. Встановлено, що вал насипано на місці спалених дерев'яних стін стовпової конструкції городища - общинного центру ІХ ст. В ньому виявлено житлово-господарські зруби Х-ХІІІ ст., що входили до конструкції оборонної лінії.

До городища примикає селище, на території якого виявлено напівземлянкою житла з печами-кам'янками, що датуються Х-ХІ ст., та наземні житла з глинобитними печами, що датуються ХІІ - першою половиною ХІІІ ст.

Митківське давньоруське поселення Х-ХІІІ ст. розміщується в східній частині села Митків Заставницького району (р.Дністер) Чернівецької області, по обох берегах р. Митків, та на першій надлуговій терасі Дністра, в урочищі Стінка. У 1954 р. в стінці берега Дністра розкопано напівземлянку, опущену в материк на 0, 75 м. Стовпових ям не виявлено. На глиняній долівці знайдено обпалені камені та шматки глиняного череня, уламки ліпного та гончарного посуду Х ст., три залізні ножі, залізний наконечник стріли, бронзову підвіску у формі лунниці, уламки залізних обручів від дерев'яних відер, просверлене ікло вовка, кістки тварин, риб і птахів. Розорені напівземлянки з печами-кам'янками виявлено по обох берегах р.Миткова. Тут знайдено уламки кераміки ХІІ-ХІІІ ст.

Перебитківці Хотинського району (р.Дністер). Давньоруські поселення в селі та на його околицях відкрито в чотирьох пунктах. Городище - князівська фортеця Х-ХІV ст. знаходиться за 3 км від села, вниз по селу, в урочищі Городище. Розкопки на ньому проведено експедицією Чернівецького університету та обласного краєзнавчого музею у 1969-1970 рр.

На території городища розкопано залишки двох жител Х-ХІ ст. В першому з них (розмірами 3х2, 5 м) виявлено піч-кам'янку, уламки кераміки Х ст., глиняне пряслице та срібне дротяне кільце. Біля підніжжя мису, на якому розміщується городище, на першій надлуговій терасі Дністра, в урочищах Цегельня та Левада розташовується поселення Х-ХІІІ ст. Тут, у відслоненнях берега, виявлено багато напівземлянок з печами-кам'янками Х-ХІ ст. На виораному полі є зруйновані глинобитні печі ХІІ-ХІІІ ст. Подібні знахідки трапилися й на високому плато, поблизу городища.

Поселення ХІІ-ХІІІ ст. також зафіксовані в урочищах Лука (за 3 км на північний схід від села) та Обіч (за 3 км на південь від села).

Рухотин Хотинського району (басейн Дністра).Давньоруське городище Х-ХІ ст. розміщується у південній частині села, яка має назву Корнешти, на мису, утвореному струмками Казьоний і Полянський, в урочищі Батарея. Його овальна площа діаметром 40 м з усіх боків обмежена масивним валом, який зберігся на висоту 3 м, та ровом глибиною понад 1 м. Під час розвідкових розкопок проведених експедицією Чернівецького університету у 1980 р., у внутрішній частині насипу валу виявлено рештки згорілих деревин, вугілля, перепалені камені та уламки гончарної слов'янської кераміки. Зовнішні схили валу обкладено каменем.

На північ від городища, на площадці правого берега струмка Нори, виявлено синхронне селище.

За 1 км на північ від городища Батарея, на високому мису, в урочищі Замчище відкрито ще одно городище. Його центральну площадку розмірами 230х170 м з усіх боків обмежує земляний вал, насипаний з піску та глини на висоту близько 1, 5 м. Із зовнішнього боку, проходив рів, який на схилах мису дещо відступає від валу. В розвідковій траншеї, якою перерізано вал у південно-західній частині городища, в шарі перепаленого піску (товщина 0, 8 м) виявлено обгорілі деревини, що лежали вздовж та впоперек валу. Насип валу шириною 7 м має основу з кам'яних плит товщиною 5 см. Схили мису обкладено кам'яними плитами.

На центральній площадці городища у її північно-східній частині, виступають темні плями давніх жител. Тут знайдено перепалені камені, уламки ліпного та гончарного слов'янського посуду. Городище Замчище розміщується в центрі слов'янських поселень ІХ-Х ст.

Отже, нами розглянуті основні городища ІХ-ХІ ст., що розташовувались по обох берегах Дністра. Більшість з цих городищ (Глибівське, Гарячанецьке городища на лівому березі та Баламутівське, Добринівецьке, Рухотинське городища на правому березі Дністра) припинили своє існування в ХІ ст., ймовірно, через напади кочівників. Існування таких городищ як Ломачинського, Митківського, Перебитківського свідчить про те, що населення не залишало цю територію через натиск кочівників, як стверджує П.А. Раппопорт.

Однак масове будівництво городищ в Середньому Подністров'ї (з ХІІ ст. Пониззя) розпочинається в ХІІ ст., тобто з часу входження даної території до складу Галицького князівства. Як відмічає П.П. Толочко - активне спорудження таких городищ як Калюс, Бакота, Ушиця, Гринчук, Кам'янець-Подільський, Кучелмин, Онут, Василів на Дністрі та інші, свідчить про прагнення галицьких князів окреслити свої феодальні володіння. І дійсно, якщо ми на лівобережжі Дністра в ІХ-ХІ ст. спостерігаємо лише 3 городища, то у ХІІ-ХІІІ ст. ми вже бачимо їх понад 20, що також свідчить про збільшення населення в регіоні.

Якщо подивитись на карту літописних міст ХІІ-ХІІІ ст., то побачимо, що в південному регіоні вони розташовуються один від одного в середньому на 20-25, в північно-західних та північно-східних - на 70-80 км. При всій умовності цих даних вони відображують насиченість городищами різних давньоруських земель. Отже розглянемо основні городища ХІІ-ХІІІ ст. в Середньому Подністров'ї.

3. Бакота

Давньоруське літописне місто Бакота знаходиться на лівому березі р.Дністер Камянець-Подільського району Хмельницької області. Перші відомості ми дістаємо зі сторінок Іпатівського літопису датованих 1240 р., коли "Соудьичь поповъ вноукъ. и граб#ше всю землю. и въшед во Бакотоу. все Понизье при#. безъ кн#жа повелени"". № Перші дослідження цієї літописної столиці Пониззя були проведені наприкінці ХІХ ст. У 1883 р. професор В.Б.Антонович оглянув і обстежив рештки скельного печерного монастиря в Бакоті. Він звернув увагу на доцільність проведення подальших розкопок в урочищі "Монастирисько" . Тоді ж К.Мельник обстежила окремі пам'ятки язичницького часу на території руїн колишнього монастиря. Розкопки на місці руїн Бакотського монастиря були проведені В.Б. Антоновичем у 1891-1892 рр. За допомогою місцевих селян в околицях Бакоти було відкрито рештки скельного монастиря. Було виявлено три печери-коридори. У стінах і на підлозі цих печер-коридорів було розчищено висічені у давньоруські часи продовгуваті ніші-заглиблення величиною на середній зріст людини. Всього тоді було відкрито 17 ніш у печерах, 19 гробниць у підлозі. На скельній стіні було виявлено давньоруські написи ХІ-ХІІІ ст., в яких йдеться про заснування монастиря ігуменом Григорієм на честь Святого Михайла.

Всередині церковного приміщення при розкопках було виявлено залишки штукатурки з фресковим розписом Поряд з руїнами церкви археологи відкрили й розчистили три штучні печери-коридори, в яких були виявлені давньоруські поховання, що знаходилися у спеціальних висічених у скелях нішах. Під час археологічних досліджень 1891-1892 рр. було зібрано значний речовий матеріал. На жаль, повні наукові звіти про розкопки В. Б.Антоновича в Бакоті не збереглися І тільки перелік знайдених при розкопках речей ми знаходимо в одній з праць Ю.Й. Сіцінського, а також в книзі В.К.Гульдмана. Крім того, Ю.Й.Сіцінський присвятив Бакоті і свої спеціальні праці. У "Подольских епархиальньїх ведомостях" в кінці XIX ст. публікувалися окремі матеріали, пов'язані з вивченням історії та археології літописної Бакоти. Зокрема, у вказаній серії вийшла праця Ю.Й.Сіцинського "Бакота, древняя столица Понизья" (Подольские епархиальные ведомости. 1899 № 46-49. Окремий відбиток: Кам'янець-Подільський, 1893. 34с.).

Таким чином, наприкінці ХІХ ст. було знайдено й обстежено місце, де стояв колись монастир. Проте територію розташування самого давньоруського міста Бакоти визначити тоді не вдалося.

На початку XX ст. певний інтерес до пам'яток Бакоти і, зокрема, до решток скельного монастиря проявили К.В.Широцький та Д.І.Дорошенко. К.В.Широцький звернув увагу на те, що "в долині під горою треба б шукати слідів старої Бакоти". Адже дослідження В.Б.Антоновича в Бакоті торкнулися лише верхньої скелястої тераси з монастирем, а першої та другої надлугових дністровських терас вони не зачепили.

В кінці 50-х і на початку 60-х років XX ст. розпочався новий етап археологічного обстеження й дослідження пам'яток літописної Бакоти. Старожитності Бакоти привернули до себе увагу тодішнього директора Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Г.М.Хотюна. У 1962 р. Кам'янець-Подільський історичний музей запросив для керівництва археологічної експедиції в Бакоті Б.О.Тимощука. Під його керівництвом співробітники музею обстежили й склали карту-схему головних археологічних пам'яток Бакоти та її околиць.

З 1963 р. В Бакоті почала працювати об'єднана археологічна експедиція Кам'янець-Подільського педагогічного інституту, Кам'янець-Подільського і Хмельницького музеїв під керівництвом І.С.Винокура. На території Бакоти вдалося виявти залишки давньої цитаделі міста городища ХІІ-ХІІІ ст. Воно було розташоване на мисі - підвищені лівого берега Дністра 20 м заввишки, при впадінні в Дністер невеликої річки Рудки. Було простежено контури валу й рову. На всій площі городища (150х120 м) і в шурфах було чимало кераміки ХІІ-ХІІІ ст.

З 1969 р. розпочалися широкі стаціонарні розкопки в Бакоті (в урочищі "На клину"). Це було пов'язано з початком будівництва Могилів-Подільської ГЕС на Дністрі і майбутнім затопленням надзаплавних терас в Бакоті та в її околицях. Дослідженнями 1969-1980 рр. в урочищі "На клину", а також в інших урочищах літописної Бакоти (І.С.Винокур, О.М.Приходнюк) було простежено історичний процес формування "гнізд" слов'янських поселень першої і другої половини І тисячоліття н. е. і виникнення на їх основі важливого міського давньоруського осередку, яким стала столиця Пониззя Бакота ХІІ-ХІІІ ст. У цьому процесі, як показали дослідження, важливу роль відіграв й Бакотський скельний давньоруський монастир, споруджений на місці попередніх давніх язичницьких пам'яток.

Бакотське давньоруське городище в урочищі Скельки досліджувалося експедицією Інституту археології АН України в 1973-1975 рр. під керівництвом Р.О.Юри і П. А. Горішнього. Тоді ж вивчалися й рештки фундаментів пізньосередньовічної церкви в Бакоті. Крім того, під керівництвом П.А Горішнього були здійснені розвідкові роботи поблизу й над скельним давньоруським монастирем. Важливе місце зайняли і дослідження на території посаду літописної Бакоти (І.С. Винокур, П.А.Горішній, О.М.Приходнюк).

Таким чином, в результаті археологічних досліджень 60-х - початку 80-х років в Бакоті, на лівому березі Дністра, з'ясувалася й вималювалася загальна історична картина формування та розвитку давньоруської столиці Пониззя та її подальша доля в період пізнього середньовіччя.

Хоч перші літописні згадки про Бакоту як столицю Пониззя відносяться до 1240 року, ми, на основі археологічного матеріалу, можемо стверджувати, що це місто було засновано у VIII-IX ст., коли йшов процес експансії східних слов'ян на південь. Спочатку це було невелике городище, яке з ХІІ ст. знаходячись на торговому шляху, який проходив по р.Дністер, почало перетворюватись в літописне місто.

Археологічними розкопками кінця XIX ст. В.Б.Антоновичу вдалося відкрити залишки скельного печерного монастиря в Бакоті. Що ж торкається безпосередньо території самого давньоруського міста, то вона тоді археологічним пошукам не була піддана. Територія давньоруського міста не була тоді визначена, не вдалося в той час виявити й об'єктів безпосередньої міської забудови.

Городище-дитинець Бакоти - було розташоване у південно-західній частині села, в урочищі Скельки. Тут, вздовж лівого берега Дністра, при впадінні р.Рудки, виступала кам'яна скельна основа. Очевидно, з цим пов'язано назву урочища. Городище займало ділянку другої надлугової тераси, яка підвищувалася над рівнем заплави приблизно на 20 м. Воно належить до городищ миловидного типу. Його площа становила понад 1 га (150х120 м). З напільного боку, на відстані 150 м. була розташована долинка, можливо - слід давнього рову. По краях городища (по його периметру) були помітні залишки земляних валів, які, однак, сильно розпливлись і були знівельовані. їх висота становила 0, 7-0, 8 м, ширина - 2, 5-3 м. В центрі масової частини городища була помітна западина. При попередньому обстеженні на городищі було виявлено уламки давньоруського гончарного посуду ХІІ-ХІІІ ст., а також окремі людські кістки.

4. Стара Ушиця

Літописці вперше фіксують дане городище у 1144 р. Городище знаходиться на південно-західній оклиці с.Стара Ушиця Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Городище займало трикутний мис, обмежений з південного-сходу обривом до Дністра, а з північного-сходу і південного-заходу - ярами. З заходу та північного заходу по краях городища знаходились залишки сильно розплившогося валу і ледве помітні сліди рову перед ним.

Городище разом з валом збереглось на довжину біля 50 м., максимальну ширину приблизно 30 м. (з площею 0, 07 га). Його поверхня мала незначний нахил (до 1 м.) на схід. Північний схил городища, висотою 1 м. в західній частині, збільшувався на схід до 6 м. Південно-східна межа майже вертикально обривався до річки на 12 м.

Під час розкопок було виявлено житлові будівлі напівземлянкового та наземного типу. В середині жител знаходились глинобитні печі і залишки різноманітної утварі. У вцілілій частині валу виявлено біля двадцяти клітей розмірами 3, 2х1-2, 6 м. та городен. Городні були заповнені глиною та сильно зітліли, а пустотілі кліті були знищені пожежею. Культурний шар городища становив в середньому 80-40 см. навколо валу, а в середній частині площадки він становив 25-40 см. Як показали розкопки, центральна площа городища була заселена частково і використовувалась головним чином для військово-оборонних цілей. Археологічний матеріал дає підставу датувати дане городище ХІІ-ХІІІ ст.

5. Гринчук

Городище розташоване на західній околиці с.Гринчук Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, займає мис на плато високого лівого берега Дністра. На протязі 1974-1975, 1977 рр. Тут були проведені археологічні роботи під керівництвом С.П.Пачкової та Є.В.Яковенко. Площадка городища має форму, близьку до трикутника, найбільша довжина 70 м, найбільша ширина 42 м. Дністер омиває мис з південного боку. Схил до річки уривається майже вертикально, а висота урвища досягає 20 м. Зі сходу до городища крутим схилом підступає яр, глибина якого при виході до Дністра 16 м. З напільного (північного і західного боку) воно оточене дугоподібним валом і ровом, що заплив. Невиразні сліди валу збереглися також уздовж східного боку городища. Тут проводились невеликі роботи П.А. Раппопортом: було закладено шурф, що перерізав вал і половину рова, зібрано керамічний матеріал. Дослідник відніс городище до типу мисових і датував ХІІ-ХІІІ ст., хоч відзначив наявність і більш ранніх матеріалів.

У 1974-1976 рр. гринчуцьким загоном Давньоруської середньодністровської новобуовної експедиції Інституту археології АН УРСР розкопано майже повністю городище (близько 1400 м2), а також невелику площу посаду (700 м2). Загальна товщина культурного шару городища в його центральній частині дорівнює 60-80 см, а по краях біля валу - 1 м.

Оборонні споруди Гринчуцького городища цілком залежать від плану і рельєфу місцевості. Під час робіт було відкрито: рештки заглиблених жител, печей, сліди ковальського виробництва, різні речі, які дають змогу датувати це городище ХІ-ХІІІ ст. За характером знахідок, виявлених під час розкопок, і передусім асортиментом ковальських виробів, тут широко представлені предмети спорядження вершника і верхового коня, речі побутового призначення і господарського вжитку, але відсутні вироби, пов'язані з трудовою діяльністю населення: сільськогосподарські знаряддя, ремісничий інвентар. Господарських будівель ремісничого характеру (крім залишків ковальського горна) не виявлено. Всі знахідки пов'язуються з перебуванням тут військового чоловічого населення.

6. Василів

Одним з найбільших та значних міст Середнього Подністров'я на правому березі Дністра є Василів. Саме місто згадується в літописі під 1230 р. Залишками літописного Василева є давньоруське поселення ХІІ-ХІІІ ст. на території сучасного с. Василів Заставницького району Чернівецької області. Дослідження показали, що залишки міста простягнулись на 3 км вздовж правого берега Дністра. Воно, як і всі давньоруські міста, складалося з трьох основних частин: дитинця, посаду та навколишніх поселень сільського типу.

Залишками дитинця літописного Василева є городище Замчище, розташоване в північній частині села, на невисокому мису (10-15 м) правого берега Дністра. Площа городища (розмірами 130х110 м) обмежена яром та урвистим берегом Дністра, а з напільного боку виявлено оборонний рів. По дну останнього проходив давній шлях, який огинав замок і з боку Дністра, прямуюючи до пристані на Дністрі. Транспорт, що проходив цим шляхом на значній відстані знаходився під контролем фортечних стін.

Замок з усіх боків оточували дерев'яні стіни, очевидно, зрубної конструкції. Тут розкопано глинобитну піч, що є свідченням про пристосування приміщень оборонних стін під житла. Забудова укріпленої площадки городища Замчище характерна для феодальних замків. Під час археологічних робіт на городищі зафіксовано залишки дерев'яної церкви, давньоруське кладовище.

За оборонною лінією городища Замчище починається міський посад. Він тягнеться вздовж першої надлугової тераси Дністра, з півночі на південь майже на 3 км. На його території розкопано ремісничі майстерні, виявлено дерев'яні житла з стінами стовпової конструкції, що обпалювались глинобитними печами з стінами стовпової конструкції, що обпалювались глинобитними печами. Найважливішою частиною міського посаду була торгівельна площа та кам'яний храм. Василівський храм, як показали археологічні дослідженння був усипальницею богатого і знатного роду з феодального осередку Південно-Західної Русі. У притворі храму виявлено п'ять саркофагів з давньоруськими похованнями.

Торгова площа розміщувалась поруч з феодальним замком-дитинцем (уроч. Замчище), недалеко від річкової пристані, в урочищі Торговиця. Навколо торгової площі розміщувались ремісничі майстерні. Тут розкопано дев'ять гончарних горнів одно- та двох'ярусної конструкції. Розміщення гончарних майстерень поруч з торговою площею дозволяло ремісникам одночасно наглядати за роботою горнів, де випалювали глиняний посуд, і продавати свої вироби. Отже, ремісники літописного Василева виготовляли свою продукцію не тільки на замовлення, а й на ринок.

На території міського посаду виявлено чотири кладовища ХІІ-ХІІІ ст. З них найповніше досліджено кладовище біля кам'яного храму. На його території розкопано 53 давніх поховань, з яких 39 виявились давньоруськими.

Таким чином, літописне місто Василів, завдяки своєму вигідному розташуванню на перехресті торгових шляхів сприяло розвитку цього населеного пункту, який з часом почав відігравати важливу роль в Галицькому князівстві та історії населення Середнього Подністров'я.

городище київський Русь

7. Непорутове

Давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст. знаходиться біля однойменного села Сокирянського району Чернівецької області. Два давньоруських городища розміщуються на високих берегах, на відстані 1, 5 км одне від одного. Перше з них знаходиться на північний схід від села в урочищі Галиця. Тут збереглися два дугоподібні вали. Зовнішній вал, що відгорожує від поля площадку діаметром близько 100 м. В його внутрішній частині виявлено культурний шар із знахідками ХІІ-ХІІІ ст.

До городища примикає велике поселення - посад ХІІ-ХІІІ ст., на території якого знайдено залишки наземних дерев'яних будинків з глинобитними печами.

Друге городище (ХІІ-ХІІІ ст.) розміщується на південь від села, на високому мису правого берега Дністра, в урочищі Щовб. Його площа з напільного боку обмежена дугоподібним валом.

Аналогічними пам'ятками на лівому березі Дністра два давньоруських городища поблизу с. Брага Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Ці давньоруські городища теж знаходились на невеликій відстані одне від одного (1, 5-2 км). Перше городище розташоване на рівному місці в напрямку с.Руда, друге - на високому березі Дністра, між селами Брага та Жванець.

Нами зроблено короткий огляд городищ ІХ-ХІІІ ст., що знаходяться в Середньому Подністров'ї. На основі цих даних, ми можемо простежити такі аспекти діяльності місцевого слов'янського населення як колонізація регіону Подністров'я (демографію), централізоване будівництво городищ (сторожових фортець, феодальних замків) та розвиток ремесла і торгівлі.

Висновки

Археологічні дослідження та письмові джерела підтверджують, що Київська Русь-Україна IX--XII століть була однією з найбільш розвинутих країн Європи. Головним заняттям її мешканців було землеробство, динамічно розвивалися ремесла та торгівля. Перша українська держава мала тісні і різноманітні зв'язки з багатьма країнами світу. Відомі і невідомі вітчизняні митці створили чимало справжніх витворів мистецтва, які увійшли до скарбниці світової, культури.

Перша українська держава -- Київська Русь -- відіграла в європейській історії і роль форпосту, який знаходився на передньому краї боротьби з кочівниками щит, об який розбивалися багато численні навали кочівників степу -- печенігів, половців, тюрків, турпеїв.

У XII--XIII століттях Київська Русь-Україна пережила період феодальної роздробленості -- на зміну єдиному, монолітному об'єднанню, створеному київськими князями, прийшли самостійні князівства, які згодом почали ділитись і самі.

Після нападу на неї монголо-татар розвиток її перервався. Від багатьох поселень -- як сільських, так і міст та фортець -- залишилися самі згарища. Було знищено безліч матеріальних та культурних цінностей нашого народу.

Значна частина території Броварського краю входила на той час до складу Остерського повіту Переяславського князівства. Незначна смуга землі понад Десною входила до Київського князівства. Земля між Десною і Трубежем була для Києва стратегічним районом. Тут знаходились оборонні лінії, що проходили цими річками. Складались вони із прикордонних фортець. Не виключається, що система таких «градів» була побудована і на річці Альт.

Список використаної літератури

1. Баженов О.Л. Про заселеня Середнього Подністров'я в ІХ-ХІ ст. // Матеріали IV Міжнародної археологічної конференції студентів і молодих вчених. Київ, Україна, 14-16 травня 1996 р. - К.: Соборна Україна, 1996. - С. 177-178.

2. Молчановський Н. Очерк известий о Подольской земле до 1432 года. - К., 1887. - С. 32.

3. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV. - МИА, №140. - Ленинград: Наука, 1967. - С.168-169.

4. Літопис Руський. - С. 67.

5. Винокур І.С., Горішній П.А. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. - Кам'янець-Подільський: Центр Поділлєзнавства, 1994. - С. 36.

6. Михайлина Л.П. Населення Верхнього Попруття VIII-Х ст. - Чернівці: Рута, 1997. - 144 с.

7. Баженов О.Л. Давньоруське Глибівське городище ІХ - ХІ ст. в системі оборонних споруд Середнього Подністров'я. - V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих вчених: Київ 22-24 квітня 1997 року. Наукові матеріали. /Ред. кол. Андрощук Ф.О., Малєєв Ю.М. та ін. - К.: Київський ун-т, 1997. - С. 212-215.

8. Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І., Тимощук Б.О., Якубовський В.І. Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. - С. 67.

9. Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І., Тимощук Б.О., Якубовський В.І. Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. - К.: Наукова думка, 1984. - С. 49-50, 67-68.

10. Шкурко С.К. Археологические наблюдения за земляніми работами в г.Каменце-Подольском // Тези доповідей І-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Хмельницький, 1965. - С.83-84.

11. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. - МИА, №140. - Ленинград: Наука, 1967. - С. 22.

Размещено на Allbest.ru