Дніпро як феномен етнічної культури й традиційного світогляду у контексті українознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 09.00.12 - українознавство

ДНІПРО ЯК ФЕНОМЕН ЕТНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ Й ТРАДИЦІЙНОГО СВІТОГЛЯДУ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНОЗНАВСТВА

КІТОВ Дмитро Юрійович

Київ - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

етнічний культура дніпро світогляд

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (які містять десять підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (302 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з них 187 сторінок основного тексту.

Актуальність теми. Свідомість людей, які мешкають біля видатних природних явищ - водоспадів, високих гір, незвичайних дерев і т.ін., сповнюється особливим ставленням до них: вони персоніфікуються, стають об'єктами особливого пошанування й звеличення. В Україні такі об'єкти навіть стали основою для найменувань великих регіонів країни, наприклад: Буковина, Прикарпаття і Закарпаття, Полісся, Причорномор'я; локальних етнографічних районів - Яворівщина, Надросся, врешті - Середнє Подніпров'я тощо. Дніпро, один з таких видатних природних об'єктів, своєрідно сприяв становленню звичайного і сакрального побуту, виявам релігійності, культури й мистецтва українців. Оскільки велика Ріка - невід'ємний складник географічного середовища країни, її ландшафту, часи спілкування з Дніпром, безумовно, вплинули на життя та формування свідомості тих чи інших етнічних груп, причетних до становлення українського світогляду, вироблення особливих рис характеру людей, які безпосередньо контактували з його водами чи проживали на берегах Ріки в певні історичні часи.

Оскільки найдавніші шляхи сполучення людства - водні, то для мешканців території України здавен “найперше значення мав Дніпро, бо мережею своїх приток обгортав мало не цілу Україну і злучував усі українські землі в одну цілісність. Його верхів'я наближалися до балтійських рік, а гирло вливалося до Чорного моря… Над Дніпром лежали найлюдяніші пристані України - Любеч, Вишгород, Київ, Витичів, Заруб, Канів - всюди розвивався живий корабельний рух…” Крип'якевич І. Побут // Історія української культури. - К.: Либідь, 1994. - С. 13-14.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її наукову новизну й актуальність, визначені хронологічні рамки, мета, завдання, об`єкт та предмет дослідження, розкрито практичну значимість роботи, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Джерелознавчі, історіографічні та теоретико-методологічні засади дослідження” аналізуються історіографія та джерела роботи, обумовлюється її методологія та термінологія.

У підрозділі 1.1“Аналіз джерельної бази” за провідну класифікаційну ознаку визначення джерел взято форму, походження, внутрішню будову і зміст джерел. За видовим класифікаційним принципом сукупність використаних джерел можна поділити на такі групи: писемні, наративні, речові (археологічні), етнографічні, фольклористичні, лінгвістичні.

Писемні, що є основою історичних знань - це літописні зводи, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори, а також грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, які дають змогу простежити ставлення до образу Дніпра у конкретний історичний період.

Наративні (або оповідні) джерела - це згадувані в дисертації пам'ятки міфології, у яких багато образів, пов'язаних з дніпровськими водяними культами, етнографічні описи свят, обрядів і звичаїв, описи культових споруд, тексти, взяті з усної та писемної історичної літератури.

Необхідність міждисциплінарної співпраці істориків і археологів утверджують сучасні культурологи й історики, зокрема західні. Так, Патрік Гірі вважає такий напрям особливо плідним, зауважуючи, що “…в багатьох напрямках нашої роботи неможливо обійтися без археології. Настав час, коли ми можемо і повинні працювати разом”. Гири П. Использование археологических источников в истории религии и культуры // Одиссей. 1998. - Москва.: Наука, 1999. - С.200-201.

Український фольклор, що відтворює різні періоди усної історії, у дисертації використовується в залежності від жанрових особливостей творів: від міфів, творів найдавнішого календарно-обрядового і родинно-побутового циклу до зразків народних паремій та епіки. Так, при розгляді проблем ролі Дніпра періоду Русі використовуються билини, казки, міфологічні легенди, події від ХІІІ ст. супроводжує аналіз відповідних текстів українського епосу.

Перші записи українського фольклору належать до кінця XVIII - початку ХІХ ст. У 1819 р. М. Цертелев видав збірку “Опыт собрания старинных малороссийских песней” Цертелев Н.А. Опыт собрания старинных малороссийских песней. - Санкт-Петербург: Тип. Крайя, 1819. - 64 с., М. Максимович у своїх збірках фольклору (1827, 1834, 1849 рр.) Максимович М.О. Малороссiйскiя п?сни. - М.: въ типографiи Августа Семена, 1827. - 286 с.; Максимович М.О. Украинскiя народныя п?сни. - М.: Университетская типография, 1834. - 198 с.; Максимович М.О. Сборникъ украинскихъ пісень. - К.: Типографiя ?еофила Гликсберга. - 1849. - 128 с. надрукував фактично всі відомі на той час 20 сюжетів дум, з яких у цій роботі використано близько половини. Фольклорні тексти та етнографічні описи обрядів знаходимо у працях А. Метлинського, М. Костомарова, П. Житецького, О. Потебні, М. Сумцова, І. Франка, Ф. Колесси, Б. Грінченка, К. Грушевської, О. Афанасьєва Метлинский А.Л. Народные южнорусские песни. - К., 1854. - 472 с.; Костомаров Н.И. Очерки домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ-XVII столетиях. - М.: Республика, 1992. - 303 с.; Костомаров М.І. Слов`янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. - К.: Либідь, 1994. - 383 с.; Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах / П. Житецкий. - К.: Изд-во журн. “Киев. старина”, 1893. - 249 с.; Потебня А.А. Объяснения малорусских и сродных народных песен. В 2-х томах. - Варшава: Т.1. - 1883; Т.2. - 1887.; Сумцов Н., Дума об Алексее Поповиче // Киевская старина, 1894, № 1 С.1-20.; Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко°І. Зібр. творів: У 50 т. К.: Наука, 1981. Т.42. С.294-316.; Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. - К., 1969. - 591 с.; Гринченко Б.Д. Литература украинского фольклора. 1777-1900. - Чернигов, 1901. - 317 с.; Грушевська К. Українські народні думи. - Т. 1. Тексти № 1-13 / Відп. за вип. Г. Скрипник. - К.: Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, 2004.; Грушевська К. Українські народні думи. - Т. 2. Тексти № 14-33 / Відп. за вип. Г. Скрипник. - К.: Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, 2004. - 304 c.; Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. В 3 т. Т. 1. - Москва, Индрик, 1994. - 800 с.; Т. ІІ. - 787; Т ІІІ - 840 с. та інших учених України. Зібрані ними матеріали дають можливість визначитися з баченням ставлення до Дніпра населення території України від найдавніших часів й до часів Козацтва.

У цілому джерельна база дослідження є достатньо репрезентативною, дозволяє скласти уявлення про предмет дослідження і методи його аналізу.

У підрозділі 1.2 “Історіографія проблеми” висвітлена історія вивчення проблеми впливу великої Ріки на духовне та матеріальне життя населення території України, що має свою специфіку. Справа в тому, що окремі аспекти цієї комплексної проблеми вивчалися переважно незалежно один від одного і лише зараз позначилася тенденція до їх злиття в єдине ціле. До того ж, тема Дніпра як окремого об'єкта дослідження не виділялася з числа інших проблем вивчення водного простору України.

Багатоаспектність означеної проблеми, яку складають народна свідомість, духовна й релігійна символіка, історія взаємодії людини і природи, зумовила використання міждисциплінарного підходу й до історіографії проблеми. Це означає, що в роботі розглянуті дослідження не просто водного простору взагалі, а окремого природного об'єкта в галузі історичної науки, археології, фольклористики, етнографії та суміжних дисциплін. Зважаючи на відсутність окремих досліджень, що вивчали б вплив Дніпра на матеріальну та духовну культуру українців, в історіографічному огляді представлені окремі етапи, що є дотичними до поставленої проблеми, виходячи з характеру і стану тих дисциплін, які торкалися теми дослідження.

Найперші роздуми над взаємозв'язком людини й природи, а звідси і над різницею, яка виникає між окремими людьми, народами й державами, зустрічаємо, ще в мислителів античних часів: Гіппократ (“Про повітря, води і місцевості”), Аристотель (“Метеорологіка”), Страбон (“Географія”), Птолемей (“Посібник з географії”), Діонісій (“Опис Ойкумени”) Птолемей Клавдий География /Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. // Вестник древней истории, 1948. - № 2. - С. 161-180.; Страбон География /Латишев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // Вестник древней истории. 1947. № 4. С. 236 - 310.; Аристотель Метеорологика - Ленинград: Гидрометеоиздат, 1983. - 246 с.; Гіппократ О воздухах, водах местностях /Латишев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // Вестник древней истории. 1947. № 2. С. 294 - 299.; Дионисий Александрийский (Периэгет). Описание ойкумены. Перевод с древнегреческого и комментарии Е.В. Илюшечкиной// Вестник Древней Истории. 2006. № 1. C.234-245.; Дионисий Александрийский (Периэгет). Описание ойкумены. Перевод с древнегреческого и комментарии Е.В. Илюшечкиной // Вестник Древней Истории. 2006. № 2 C. 234-251. та інші представники античності торкалися цієї теми.

Наступна група авторів, що торкалися нашої проблеми, представлена роботами українських й російських вчених XVIII-XIX ст. У роботах А. Скальковського "Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького", "Спроба статистичного опису Новоросійського краю" Скальковский А.А. Исторія Новой Сечи или последнего коша Запорожского. - Одесса: Печатано в городской типографии, 1846. - Ч.I. - 367 с.; Ч.II. - 368 с.; Скальковский А.А. Опыт статистического описания Новороссийского края. - Одесса: В типографии Л. Нитче, 1850. - Ч.I. - 366 с.; Ч.II. - 1853. - 358 с. досліджується питання освоєння водних багатств Дніпра. Представники "міфологічної школи" в російській та українській історіографії М. Костомаров Костомаров Н.И. Очерки домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ-XVII столетиях. - Москва: Республика, 1992. - 303 с.; Костомаров М.І. Слов`янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. - К.: Либідь, 1994. - 383 с., М. Маркевич Маркевич Н.А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян: Извлечено из нынешнего народного быта и состояния Н. Маркевичем. - К.: Типография И. и А.Давиденко, 1860. - 174 с., західноукраїнський дослідник Я. Головацький Головацький Я.Ф. Виклади давньослов`янських легенд, або міфологія. - К.: Довіра, 1991. - 93 с. та ін. торкалися питань вивчення світогляду східнослов`янських племен та місця в ньому (світогляді) уявлень про воду, водяні культи, ритуали та обряди, переплетені з Дніпром.

40-70 роки ХIХ ст. у розвитку археології відзначені посиленою зацікавленістю до питань духовної культури, зокрема, давніх релігійних вірувань. У роботах Ф. Буслаєва Буслаєв Ф.И. Исторические очерки русской народной словесности и искусства. В 2 т. Т.І. - Санкт-Петербург: Типография товарищества “Общественная польза”, 1861 - 643 с.; Буслаєв Ф.И. Исторические очерки русской народной словесности и искусства. В 2 т. Т.ІІ. -: Типография товарищества “Общественная польза”, 1861 - 429 с., котрий розробив принцип етимологічного вивчення міфів, знаходимо джерела теорії “мандруючих сюжетів”, яка отримала в майбутньому значення однієї з фундаментальних концепцій науки про народну творчість; О.Котляревського “Про поховальні звичаї язичницьких слов`ян” Котляревский А.А. О погребальных обычаях языческих славян. - М.: Попов, 1868. - 262 с., де він проаналізував традиції, пов'язані з культовим ставленням до річкових вод; О.Пипіна, який розглядав поховальну обрядовість часів Русі, знаходимо свідчення обожнювання водяної стихії Пыпин А.Н. История русской этнографии. - Санкт-Петербург, 1890. - 340 с..

Новий період у вивченні поставленої проблеми починається з 80 рр. XIX ст. і закінчується у 20-30 рр. XX ст. Цей період характеризується остаточним становленням етнографії та археології як спеціальних дисциплін та досягненнями в українській історичній науці. У цей час вагомим внеском у висвітленні історії взаємовідносин людини та ріки в Україні стали праці видатних учених: Д. Яворницького, що були присвячені залишкам козацької старовини та історії запорозького козацтва Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків У 3 т. Т. 1. - К.: Наук. думка, 1990-1991. -592 с.; Т. 2. - 1990. - 560 с.; Т.3. - 1993. - 560 с.; М. Грушевського Грушевський М.С. Історія України-Руси в одинацяти томах, дванадцяти книгах. - К.: Наук. думка. - Т.1. - 1991. - 648 с.; Т.II. - 1992. - 633 с.; Т.VI. - 1995. - 667 с.; Т.VII. - 1995. - 624 с..

Наприкінці ХІХ ст. у галузі світової географічної науки починають формуватися уявлення про системний характер взаємодії людини й навколишнього біологічного та фізичного середовища. Свідченням цього нового напрямку стала 19-томна “Загальна географія. Земля і люди” Е. Реклю, яка являє собою найбільше міждисциплінарне теоретичне узагальнення, що заклало основи сучасних системно-екологічних уявлень Реклю Э. Земля и люди. Всеобщая геграфия. В 19 т. / Под. Ред. С.П. Зыкова. - Санкт-Питербург: “Общественная польза” и К, 1989 - 1901..

Оригінальну цілісну історико-географічну концепцію, у якій втілювалася екологічна парадигма, запропонував послідовник Е. Реклю Л. Мечніков монографією “Цивілізація і великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку сучасних суспільств” (видана Е. Реклю у 1899 р. після смерті Л. Мечнікова). Історію людства Л. Мечніков поділяв на три послідовні епохи, які характеризуються змінами у взаємодії людського суспільства з найважливішими компонентами природних умов. Давні віки характеризуються як “річковий період”, середні - “середземноморський”, нові - “океанічний період” Мечников Л.И. Цивилизация и великие исторические реки: Географическая теория развития современных обществ. - М.: Пангея, 1995. - С. 229..

У галузі археологічних досліджень з 90 рр. XIX ст. провідні позиції посідає класична, або антична археологія, набирає високих темпів розвитку слов`янська та первісна археологія, важливу роль у розвитку яких відіграли відкриття та знахідки на території України таких вчених, як В. Антонович, В. Хвойка, Д. Самоквасов Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Поднепровья и их культура в доисторические времена: (По раскопкам). С прил. описания раскопок в ус. М.М.Петровского в г.Киеве и с.Белгородке Киев. у. - К.: Синькевич, 1913. - 103 с.; Антонович В.Б. Археологическая карта Киевской губернии. - К., 1895. - 159 с.; Самоквасов Д. Могилы Русской земли. - М., 1908. - 271 с.; Самоквасов Д.Я. Могильные древности Северянской Чернигов-щины. - М., 1916. - 104 с.. Систематизація й узагальнення нових матеріалів найбільш цілеспрямовано здійснювалися в галузі класичної (античної) археології завдяки зусиллям В. Латишева Латышев В.В. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе. - Санкт-Питербург, 1893-1906. - Т.1-2. - 946 с..

Велику вагу для реконструкції уявлень давніх слов`ян про духів водяного середовища у дохристиянську добу має дослідження М. Гальковського Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси Т.1,2. / Гальковский Н. М. - Репринт издания 1913 и 1916 гг. - М.: Индрик, 2000. - 684 с..

Представником історико-культурної (міграційної) теорії в українській етнографії є І. Нечуй-Левицький. Він одним з перших зробив системний огляд української міфології, проводячи паралелі між українською та античною міфологіями, звернув увагу на обожнювання водяного середовища в системі давніх міфологічних уявлень українців Нечуй-Левицький І.С. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. - К.: Оберіг, 1992. - 86 с.. Вивченню уявлень про русалок як складової демонології українського народу присвятив свої студії В. Мілорадович Милорадович В.П. Заметки по малорусской демонологии // Киевская старина. - 1899. - №8. - С. 196-209..

Релігійні вірування й повір`я українців з погляду водних культур і божеств розглянув Г. Булашев у праці “Український народ в своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях” Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. - К.: Довіра, 1993. - 414 с. (1909). У контексті української космології автор аналізує народні легенди та перекази про воду.

У 20-30 рр. XX ст. основна тенденція в етнографії була пов`язана з вивченням етнічної історії, походження й культури основного народу своєї країни, що стало предметом дослідження представників різних шкіл - міфологічної, міграційної, соціологічної. У цьому ж напрямку працював й В. Гнатюк Гнатюк В.М. Останки передхристианського релігійного світогляду наших предків // Українці: Народні вірування, повір`я, демонологія. - К.: Либідь, 1991. - С. 383-406..

Наприкінці 20 років ХХ ст. з'явилися праці зарубіжних етнографів Дж. Фрезера Фрезер Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. - Москва: Политиздат, - 1986. - 703 с. та М. Еліаде Элиаде М. Избранные сочинения. Очерки сравнительного религиоведения. - Москва: Ладомир, 1999. - 488 с., у яких викладено матеріали різних епох і різних народів, що стосуються проблем становлення й розвитку водяних культів.

У центрі уваги радянської історичної науки (30-70 рр. ХХ ст.) була історія первісного суспільства. Пріоритетним визнавалося вивчення матеріальної культури - знарядь праці, техніки, технічних засобів господарчої діяльності. У цьому контексті певний інтерес має робота М. Вороніна “Засоби та шляхи сполучення” Воронин Н.Н. Средства и пути сообщения // История культуры Древней Руси. Домонгольский период. / Материальная культура /. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1948. - Т. І. - С. 280-314.. Автор досліджує водяні маршрути та суднові засоби корабельних експедицій, умови проходження ними такого відрізку відомого шляху “Із варяг у греки”, як дніпрові пороги.

Дотичною до теми дисертаційного дослідження є праця І. Крип`якевича та Б. Гнатевича “Історія українського війська” Крип`якевич І.П., Гнатевич Б. Історія українського війська. - К.: МП “Пам`ятки України”, 1993. - 288 с., що висвітлює проблеми “водяного життя” Київської Русі, зокрема організації річкової княжої флотилії.

Цінними є праці В. Голобуцького “Чорноморське козацтво” та “Запорозьке козацтво”, у яких йдеться про військове судноплавство в Україні XV-XVIII ст. Заслугою автора є те, що він розглядає історію судноплавства на Дніпрі не лише з військової точки зору, але й у зв`язку зі станом торгівлі та рибальства Голобуцький В.А. Черноморское казачество. - К.: Изд-во АН УССР, 1956. - 415 с.; Голобуцький В.А. Запорожское казачество. - К.: Госполитиздат, 1957. - 462 с..

С. Токарєв Токарев С.А. Религия в истории народов мира. - Москва: Политиздат, 1976. - 575 с., досліджуючи роль релігії в історії народів світу, пов`язує появу водяних духів-господарів з промисловими культами. Розглядає дослідник і питання генези образу русалки, що був поєднаний з первинним у слов`ян образом жіночого водяного духу - берегині.

У цей час з'являється низка досліджень, присвячених визначенню місця міфології в первісному суспільному мисленні, співвідношенню міфу й релігійного обряду. До останніх належать праці О. Анісімова, А. Кривельова, Е. Мелетинського, М. Шахновича Анисимов А.Ф. Духовная жизнь первобытного общества. - Москва-Ленинград: Наука, 1966. - 243 с.; Анисимов А.Ф. Этапы развития первобытной религии. - Москва- Ленинград: Наука, 1967. - 162 с.; Кривелев И.А. К вопросу о типологии религиозных верований // Проблемы типологии в этнографии. - Москва, 1979. - С. 203-222.; Миф и историческая поэтика фольклора // Фольклор. Поэтическая система. - Москва, 1977, С. 23-41; Шахнович М.И. Первобытная мифология и философия. Предистория философии. - Ленинград: Наука, 1971. - 240 с., вичерпні енциклопедичні видання “Міфи народів світу” у 2 томах.

Дослідження радянського вченого В. Проппа являють інтерес з боку з`ясування історичних коренів слов`янських казок та генези образів, пов`язаних з обожнюванням води: чарівні риби, водяні коні, мертва та жива вода тощо Пропп В.Я. Морфология (волшебной) сказки. - Москва: Лабиринт, 1998. - 512 с.; Пропп В.Я. Мотив чудесного рождения // Пропп В.Я. Фольклор и действительность. Избранные статьи. - Москва, 1976. - С. 205-240.; Пропп В.Я. Русский героический эпос. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1955. - 552 с..

Особливе місце посідають глибокі праці з питань слов`янського та давньоруського язичництва Б. Рибакова. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - Москва: Наука, 1981. - 606 с.; Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - Москва: Наука, 1987. - 782 с. У його роботах широко використано археологічні реалії, свідчення народного мистецтва і фольклору, антична і середньовічна літературна традиція, наративи.

Для періоду 80-90 рр. ХХ ст. (М. Чайка, В. Борисенко, Ю. Мицик, Р. Кісь, М. Гладких та В. Станко, Н. Котова, В. Круц) Чайка В.М. Розвиток кораблебудування і морські походи князів Київської Русі // Сторінки історії флоту України. - Севастополь: ВМС України, 1996. - С. 21-28.; Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. - К.: Наук. думка, 1986. - 263 с.; Мыцык Ю.А. Новые данные о черноморских походах запорожского казачества против Османской империи и Крымского ханства в конце XVI-начале XVII в. // Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и средние века. - Ростов-на-Дону, 1986. - С 128-137; Кісь Р. Ерос і водна стихія (Первісна семіотичність шлюбної магії) // Сучасність. - 1994. - №1. - С. 83-98.: Гладкіх М.І., Станко В.Н. Духовна культура // Давня історія України. В 3 т. Т.І. - К.: Наук. думка, 1997. - С. 98-113. ; Котова Н.С. Побут та господарство. Духовна культура // Давня історія України. В 3 т. Т.І. - К.: Наук. думка, 1997. - С. 147-152; Круц В.О. Духовна культура // Давня історія України. В 3 т. Т.І. - К.: Наук. думка, 1997. - С. 496-529. характерно збільшення обсягу і масштабу досліджень вказаної теми, залучення наукового доробку західних учених, збагачення методологічних можливостей досліджень за рахунок використання новітніх теорій і концепцій західних філософів, антропологів, істориків та археологів.

За останні десятиліття суттєвий внесок щодо дослідження питання обожнювання водяного середовища та водяних культів у свідомості українців зробили українські етнологи. До цієї групи досліджень належать праці О. Поріцької “Ритуальний знак води”, М. Гримич “Зелені свята”, В. Сокола “Українські історико-героїчні перекази” тощо Поріцька О. Ритуальний знак води // Народна творчість та етнографія. - 1993. - №4. - С. 63-67.; Гримич М. Зелені свята // Родовід. - 1993. - №15. - С. 21-30. ; Сокіл В. Українські історико-героїчні перекази: структурно-семантичний та поетичний аспекти. - Л. Афіша. 2003. - 320 с..

Огляд дисертацій та авторефератів дисертацій на різні, дотичні з досліджуваною теми засвідчує, що сучасні науковці хоч і звертають увагу на проблеми взаємовідносин людини та природи та їхній вплив на етнічний світогляд та традиційну культуру, проте окремого спеціального дослідження, присвяченого впливу Дніпра на етногенез українців, поки що не існує. Водночас наявна історична література дозволяє виявити багато окремих деталей для характеристики впливу великої Ріки на етнічний світогляд і традиційну культуру українців, що дозволяє класифікувати історіографію проблеми як достатньо репрезентативну.

У підрозділі 1.3 “Теоретико-методологічні й термінологічні аспекти дослідження” окреслено принципи, підходи та методи загальнонаукової методології та конкретно наукових методик українознавчого історичного дослідження. Із загальнонаукової методології використано наступні принципи: принцип об'єктивності, історизму, всебічності; підходи - міждисциплінарний; методи - метод порівняльного аналізу, метод сходження від простого до складного, порівняльний, типологічний. З філософської методології: принцип єдності історичного та логічного, принцип матеріальної обумовленості соціальних явищ, принцип соціальної обумовленості культурних феноменів; метод сходження від абстрактного до конкретного. Використано історико антропологічний метод при аналізі Дніпра як культурного феномену, що дало можливість визначати його розуміння як культурно-історичного архетипу українського народу.

Продуктивне опрацювання проблеми стало можливим через застосування теорії та методології інших наук, напрацювань відомих методологічних напрямів у гуманітаристиці (соціальної психології, етнокультурної психології, школи “Анналів” та ін.).

У другому розділі “Дніпро у найдавніших віруваннях та уявленнях населення території України” означено географічні особливості, пов'язані з Рікою, з'ясовано питання походження назв Дніпра та історію первісних взаємовідносин людини з Рікою.

У підрозділі 2.1. “Дніпро як природний об'єкт: гідронімія ріки” окреслюється ареал річки та територій, прилеглих до неї, розглядаються проблеми змін назв Дніпра.

Робиться висновок, що Дніпрянська символіка переплітається з культурними традиціями інших народів. Окремі ж значення предметів і явищ засвідчують їхнє місцеве, регіональне й локальне походження. Річкова символіка - одна з найбільш об'ємних і багатозначних, тож дозволяє зрозуміти висловлені за її допомогою ідеї зв'язків космічних і земних стихій та усвідомити своєрідність бачення людьми, що в давні часи проживали на території нинішньої України, уявлень про людину і природу, плинність часу, тимчасовість і вічність існування.

У підрозділі 2.2 “Феномен Дніпра в археологічних пам'ятках та реліктах східнослов'янської міфології” на основі археологічних даних та прикладах фольклору, що зберіг у собі давні міфологічні уявлення мешканців території України, реконструюється характер матеріальної та духовної культури мешканців території Наддніпрянської України в доісторичні часи.

Розглянувши й порівнявши дані археології з залишками міфологічного світогляду, що зберігся у фольклорі, дисертант доходить висновку, що народна творчість, яка є достатньо консервативною, у формах словесних та ужиткового мистецтва зберегла те сакральне ставлення до вод Дніпра, яке було притаманне свідомості праукраїнців. У ній відбився процес міфологізації Дніпра, який з часом набував нових форм, але не змінював своєї суті - усвідомлення залежності життя, достатку, добробуту від Дніпра, від якого у новітні часи залежав успіх уже й відновлювального господарства. Освоєння берегів Дніпра, розселення по його притоках, контакти з іншими народами дали поштовх новим темам, серед яких особливо цінною та важливою для українства є тема усвідомлення єдності роду, єдності етносу, що населяв подніпрянську територію, символом чого стає Дніпро.

Таким чином, яскраво виражена сакральність Дніпра простежується з неолітичних часів. Для населення, що населяв його береги, Дніпро набув сакрального значення в силу своєї функції як необхідної умови життя, підтвердженням чого є археологічні знахідки з території Подніпров'я, паралельні культурам інших етносів, що свідчить про належність культу води до універсальних архетипів, притаманних людству в цілому, інтерпретованих населенням Дніпрових берегів відповідно до свого життєвого устрою. Свідоцтвом активного функціонування цього культу в пізніші періоди є також дані археології та народної творчості, де зафіксовано усталені стосунки предків слов'ян зі своєю головною Рікою, входження цієї Ріки до системи цінностей етносу, без якої неможливе його існування.

У третьому розділі “Дискурс Дніпра в культурі Княжих часів”, який складається з двох підрозділів, на літописних свідченнях та відповідних фольклорних текстах, а саме билинах Київського циклу, розглянуто еволюцію матеріального та духовного значення Дніпра за часів Русі.

У підрозділі 3.1 “Писемні свідчення давньоруського періоду про Дніпро” на писемних матеріалах означеного періоду - “Повість минулих літ”, “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” Володимира Мономаха - розглянуто значення, яке мав Дніпро в часи Русі. Розглянуто феномен “гречника”, зроблена спроба ідентифікації діяльності бродників, висловлено гіпотезу про можливе існування неофіційної домовленості серед князівської верхівки про недоторканість Дніпра як водяного шляху, що сформувалася через його економічну важливість для Русі. Дніпро окреслено як стовбур, завдяки якому трималася державність на той час.

У підрозділі 3.2 “Героїзація образу Дніпра в билинах Київського циклу” на прикладах усної народної творчості періоду Руської держави розглянуто функціонування та еволюцію образу Дніпра у свідомості мешканців Наддніпрянської України.

На основі аналізу значної кількості прикладів фольклорних текстів того періоду робиться висновок, що Дніпро функціонує у свідомості українців, як і образи інших великих рік Європи для мешканців відповідних регіонів, чітко олюднений, виразно міфологізований не лише в билинах, а й в інших українських епічних жанрах, що підтверджується великою кількістю легенд та переказів, у яких Ріка наділена власною свідомістю. Навіть у літописних творах того часу, що вже тяжіють до історичного типу оповідей, Дніпро не лише свідомий, а й патріотично налаштований, такий, що боронить державу від зазіхань ворогів.

У четвертому розділі “Дніпро у життєустрої та світогляді українців Козацької доби”, подібно до попереднього розділу, розгляд матеріалу розподіляється на авторський текст та аналіз прикладів усної народної творчості. Окремим підрозділом виноситься питання приналежності Дніпра до українських архетипів.

У підрозділі 4.1 “Дніпро в історичній писемній традиції: динаміка інтерпретацій” на матеріалах козацьких літописів, писемних свідчень мандрівників-іноземців Дніпро розглядається в контексті зародження та функціонування на його теренах такого соціального стану України, як козацтво.

Дисертант доходить висновку, що, як засвідчують писемні джерела того часу, життєвий устрій козаків був багато в чому сформований Дніпром, тому й у своїх світоглядних позиціях вони зверталися до Ріки, вибудовуючи навколо неї свої традиції, включаючи Ріку в перелік найбільших святинь, опоетизовуючи та поклоняючись їй. При цьому козаки, спілкуючись з різними народами мирним чи войовничим шляхом, твердо стояли на позиціях національних: православна віра, мова, традиції беззастережно шанувалися, що й дозволило в майбутньому вважати козацтво колискою українства, а Дніпро в цьому контексті утверджувався як один з найголовніших українських символів.

Характерний розглянутий період і тим, що у свідомості починає формуватися образ держави України, нерозривно пов'язаний з Рікою, адже поява таких нових для українців термінів, як “обіруч Дніпра”, “обох боків Дніпра”, тісно пов'язана з протидією геополітичному розподіленню країни, Україна як цілісність починає сприйматись сукупністю поєднання обох берегів Дніпра, і в таких виразах виявляться об'єднуюча функція, яку й раніше виконував Дніпро для України.

Подібно до таких виразів, де Дніпро виступає об'єднуючим символом України, з'являється ще ряд назв, а саме: “запороги”, “Запоріжжя”, “Запорожжа”, “Задніпров'я”, уживані на позначення місцевості нижче Дніпрових порогів. Згодом такі назви трансформувалися в назву регіону зі своєю суспільно-політичною та військово-адміністративною організацією українського козацтва - “Запорозьку січ”, яка ніколи на розділялась на правобережну чи лівобережну. Через цей соціальний прошарок, життєдіяльність та світогляд якого народилися завдяки й Дніпрові, образ Ріки увійшов у загальноукраїнську свідомість.

У підрозділі “4.2. Український народний епос про Дніпро: трансформації образу” форми та особливості функціонування образу Дніпра у традиційному світогляді українців відшукуються у фольклорних текстах відповідного періоду.

На основі аналізу творів народної словесності робиться висновок, що образ Дніпра у період Козаччини дає нам чіткі ціннісні орієнтири: Дніпру свідомо надається роль об'єднуючого чинника для українців, Дніпро і його притоки слугують віхами у виокремленні території України, Дніпро продовжує слугувати основою господарської діяльності людини, даючи можливість розвиватися і споконвічному мисливству з рибальством, лишаючись важливим чинником відновлювального сільського господарства, підтримуючи завдяки торгівлі розвиток міст. На Дніпрі удосконалюється військове мистецтво. Усе це не могло пройти поза свідомістю людей, тож Дніпро утверджується як основа етносу, входить в систему головних цінностей, у тому числі етико-естетичних. Тому Дніпро, як необхідний образ, входить у народну творчість, відображається у всій своїй повноті та величі, стаючи уособленням національної ідеї, формуючи національні ідеали.

У підрозділі 4.3 “Прообраз “Дніпро” як складова українських культурних архетипів” наголошується, що з розглянутого у попередніх розділах стає зрозумілим - Дніпро відіграв величезну роль не лише в організації господарської діяльності народів, котрі населяли його береги, а й істотно вплинув на формування світогляду цих людей, відбившись у їхніх віруваннях, звичаях, мистецтві, самому способі мислення. З цього погляду Дніпро можна розглядати як явище архетипове, яке має безпосередній стосунок до творення тих першообразів, що складалися на зорі людства і лягли в основу людської свідомості, структуруючи розуміння світобудови. Подібні прадавні символи відбилися в міфах, фольклорі, у культурі в цілому, переходять з покоління в покоління і виявляють себе у свідомості людини на різних рівнях, тобто впливають на сучасне життя, формують моделі майбутнього. Тому звернення до поняття архетипу є перспективним не лише з позиції історії культури, а й з точки зору розуміння перспектив людського поступу.

Археологічні дані дозволяють стверджувати, що береги Дніпра були населені в період, коли відбувався процес усвідомлення людиною себе в природі. Тому в артефактах доби неоліту можна вбачати відбитки загальнолюдських уявлень про воду як першооснову життя - універсального архетипу води.

Цінним з точки зору виявлення архетипових елементів є аналіз поховальних обрядів Подніпров'я, що існували ще до появи курганних могильників 1 тис. до н.е. Човникоподібні поховальні ями, ритуальне трупоспалення у човнах, глиняні моделі човників у могильниках знову повертають нас у часи культового ставлення до води: за давніми віруваннями, саме у човнах здійснюється перехід у потойбічний світ, Ріка знову поєднує початок і кінець. Хоча щодо функції моделей човників досі одностайної думки й немає, може бути логічним припущення щодо саме ритуального їх значення, адже і в пізніші періоди човен пов'язується етнографами з поняттям дороги “на той світ”. Цілком правомірним буде пояснення цього символу проявом архетипу води.

Аналіз пам'яток матеріальної та духовної культури Наддніпрянщини, починаючи від найдавніших часів і до Козацької доби, дозволяє зробити висновок: Дніпро можна віднести до архетипових явищ, які лягли в основу українського етносу, що у свою чергу дозволяє розглядати його як культурно-історичний архетип українського народу та ставити питання про визначення його місця серед українських культурних архетипів.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підведені підсумки дослідження, що виносяться на захист:

1. У результаті опрацювання історіографії з проблеми взаємовідносин людини й Дніпра з'ясовано, що достатньо науково обгрунтованими є географічні та біологічні, економічні аспекти Ріки, а питання з'ясування відображення і впливу Дніпра на матеріальну та духовну культуру населення території сучасної України залишається не дослідженим.

2. На основі аналізу археологічних пам'яток, виявів ранніх вірувань і уявлень населення території України, вивченні писемних пам'яток Русі та Козацької доби, аналізові фольклорних текстів відповідних періодів виявлено, що Дніпро вплинув на становлення та розвиток матеріальної та духовної культури людей сучасної території України.

3. Міфологізація Дніпра виявляється при відповідному аналізі зразків української народної творчості, етнографічних описах звичаїв і обрядів. Найчастіше до теми Дніпра звертаються міфологічні легенди наступних тематичних груп: антропоморфні легенди (надають Дніпрові людських рис і переживань), зооморфні легенди (дозволяють віднести до Дніпра певні елементи тотемізму), етиологічні і есхатологічні легенди (пояснюють походження Ріки та його приток).

Період Русі відзначається впливом християнства на традиційні практики міфологізації Дніпра, що виявляється, наприклад, в антропоморфному походженні Ріки.

У Козацьку добу на новій соціальній основі відбувається процес повернення до міфологізації Ріки у вигляді використання запорозьким козацтвом архаїчних звичаїв та обрядів дохристиянських часів. Продовжується сакралізація Ріки не лише як подателя життєвої енергії, а і як збудника патріотизму.

4. До Дніпра, як до невід'ємної складової Руської землі, постійно звернена увага давньоруських авторів. Літописці розглядають її в числі першопричин становлення світу, заселення землі. Дніпро мислиться як невід'ємна складова Руської держави. У текстах літописів він виступає як жива істота. З приходом християнства до ритуального втілення якого, що загальновідомо, Дніпро причетний безпосередньо, специфічна річкова міфологія не зникає, а набуває інших форм, поєднуючи традиційне й нове. Дніпро у писемній традиції Русі умисно сакралізується.

5. Особливості використання Ріки як сполучного й торгівельного шляху призводять до усвідомлення необхідності недоторканності Дніпра у внутрішньо політичній боротьбі Русі.

Особливість матеріального використання Ріки призводить до появи окремого соціального прошарку - гречників.

6. Козацтво, використовуючи матеріальні ресурси Дніпра, його географічні особливості створює на його островах Українську Козацьку державу, у свідомості людей Дніпро стає символом волі, незалежності, патріотизму, він об'єднує Україну в єдине ціле, що відбивається навіть у офіційних титулах гетьманів.

7. На основі вивчення Дніпра як культурного феномену від найдавніших часів до кінця XVIII ст. запропоновано й обґрунтовано його розуміння як культурно-історичного архетипу українського народу.

ЛІТЕРАТУРА

Публікації автора, що відображають основні положення дисертації:

1. Господарсько-культурний тип Дніпра епохи кам'яного віку // Вісник Черкаського університету. Серія “Історичні науки” / Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького; ред. кол. проф. В.В. Масненко (голова) та ін. - Черкаси, 2006. - Вип. 100. - С. 71-80.

2. Героїзація образу Дніпра в билинах Київського циклу // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць / Ред. кол. проф. В.Ф. Колесник (голова) та. ін. - К.: УНІСЕРВ, 2007. - Вип. 23. - C. 81-88.

3. Українські акватичні символи природного походження // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць / Ред. кол. проф. В.Ф. Колесник (голова) та. ін. - К.: УНІСЕРВ, 2006. - Вип. 21. - C. 113-118.

4. Дніпро у сакральному бутті українців // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць / Ред. кол. проф. В.Ф. Колесник (голова) та. ін. - К.: УНІСЕРВ, 2008. - Вип. 27. - C. 70-76.

5. Образ Дніпра в історичних писемних пам'ятках // Вісник Черкаського університету. Серія “Історичні науки” / Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького; ред. кол. проф. В.В. Масненко (голова) та ін. - Черкаси, 2008. - Вип. 133-134. - С. 17-21.

Публікації автора, що додатково відображають положення дисертації:

1. Найменування Дніпра // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки” / Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького; ред. кол. проф. В.В. Масненко (голова) та ін. - Черкаси, 2007. - Вип. 108. - С. 141-144.

2. Образи Дніпра у козацьких літописах // Вісімнадцята наукова сесія Наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах: Матеріали доповідей на засіданнях секцій і комісій, 5 - 27 березня 2007 р. / За ред. В.В. Масненка. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2008. - С. 199-201.

Размещено на Allbest.ru