Народна демонологія Бойківщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І. КРИП'ЯКЕВИЧА ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

НАРОДНА ДЕМОНОЛОГІЯ БОЙКІВЩИНИ

Спеціальність: Етнологія

Левкович Надія Миколаївна

Львів, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі духовного відродження України важливого значення набуває всебічне вивчення народної культури. Створення узагальнюючих праць з української етнології потребує поглибленого дослідження всіх компонентів традиційної культури українців, зокрема локальної специфіки народної демонології.

Бойківщина як історико-етнографічний район України ще й досі зберігає чимало реліктів матеріальної та духовної культури. Традиційні вірування бойків були предметом прискіпливої уваги провідних українських етнографів: І. Вагилевича, В. Гнатюка, М. Зубрицького, І. Франка. Водночас можна констатувати, що цю тематику не опрацьовано у повному обсязі. На нашу думку, надзвичайно актуальною є постановка проблеми про те, які саме культурні символи стоять за образами народної демонології, які ціннісні орієнтири та нормативні приписи несуть у собі “взаємини” людини з демонічними персонажами. Майже не дослідженими залишились деякі адміністративні райони сучасної Бойківщини. Й досі відсутня узагальнююча монографія з цієї ділянки народної культури. Актуальність всебічного наукового розгляду є беззаперечною, оскільки сьогодення щораз помітніше вносить свої корективи у звичний триб життя українських горян, руйнуючи традиційні світоглядні уявлення та вірування.

Зв'язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертаційна робота виконана на кафедрі етнології Львівського національного університету імені Івана Франка в межах наукових тем “Етнокультурний розвиток України: історія і сучасність” (номер державної реєстрації 0105U4004937), “Традиційна етнічна культура українців” (номер державної реєстрації 0109U004344).

Мета дослідження - комплексна, всебічна, науково обґрунтована історико-етнографічна характеристика демонологічної системи бойків та реконструкція її основних елементів.

Для досягнення мети поставлено завдання дослідити:

- ареальні межі побутування народних демонологічних уявлень, вірувань, повір'їв;

- генетичні витоки та семантику демонічних персонажів Бойківщини;

- демонологічну систему бойків у загальнослов'янському та загальноукраїнському контекстах, спільні та специфічні локальні риси;

- причини трансформаційних процесів та сучасний стан функціонування народно-демонологічної традиції.

Об'єктом дослідження є народна демонологія як важливий компонент традиційного світогляду бойків. Предмет дослідження - структурні елементи демонологічної системи (основні демонічні та напівдемонічні постаті, люди, яких народна уява наділяла певними надприродними можливостями), їхні ознаки та властивості, функції і зовнішній вигляд, “взаємини” з людиною, вплив на її щоденне та обрядове життя.

Територіальні межі дослідження охоплюють Бойківщину, територія якої за сучасним адміністративним поділом визначається як південно-західна частина Рожнятівського і майже весь Долинський (за винятком його північної смуги) р-ни Івано-Франківської обл., Сколівський, Турківський, південна смуга Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більша частина Старосамбірського р-нів Львівської обл., північна частина Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький р-ни Закарпатської обл. Автор дисертації, провівши польові дослідження у селах південної частини Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл., зробив висновок, що демонологічні вірування та уявлення, які й досі побутують на зазначеній території, характерні для Бойківщини.

Хронологічні межі роботи доцільно визначити від поч. ХІХ ст., часу появи перших народознавчих описів, до поч. ХХІ ст., тобто сучасним періодом побутування демонологічних вірувань. У праці практикуємо також розширення хронологічних меж, що продиктовано необхідністю здійснити діахронні й синхронні порівняння аналізованих явищ, з'ясувати їхні історичні витоки й семантику. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності та комплексності. У роботі застосовувалися спеціальні етнологічні методи польового дослідження, історичної реконструкції, типологічного, комплексного, порівняльно-історичного, структурно-функціонального аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- уперше в українській етнологічній науці зроблено цілісне історико-етнографічне дослідження традиційних народних демонологічних вірувань та уявлень населення Бойківщини;

- у наукових публікаціях та в дисертації автор увів широке коло нових фактологічних даних - матеріалів польових етнографічних досліджень;

- для позначення “нечистих” покійників запропоновано вживати поняття “безпірні”;

- по-новому проінтерпретовано походження бойківського домашнього духа з аномального курячого яйця - зноска;

- уперше зроблено спробу з'ясувати генетичні витоки та місце у структурі демонологічної системи бойків таких недосліджених персонажів, як дика баба, путник, повітруля.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення і висновки можуть бути використані: для подальшого ґрунтовного історико-етнографічного дослідження Бойківщини та написання узагальнюючої монографії, яка б висвітлювала традиційну культуру бойків або українців Карпат, для підготовки спецкурсу з демонології українців та слов'ян загалом, для написання синтезованих праць, посібників з етнології України для вузів та інших навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні тези та висновки дисертації у формі доповідей обговорювалися на Міжнародних наукових конференціях: “Україна в етнокультурному вимірі ХVIII - поч. XXI ст.” (Київ, 2008), “Духовність як основа сталого розвитку сучасного українського суспільства” (Львів, 2008), “Розвиток етнокультури в умовах трансформаційних та глобальних процесів” (Київ, 2008), а також на Четвертій науковій краєзнавчій конференції “Історичні пам'ятки Галичини (до дня народження Івана Франка)” (Львів, 2006), звітній науковій конференції викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (2008), науковому семінарі кафедри етнології (2008).

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (разом 199 сторінок), списку використаних джерел та літератури (351 позиція), а також додатку у вигляді переліку обстежених автором сіл. Загальний обсяг праці становить 236 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, методи та методологічні принципи дослідження, показано зв'язок з науковими темами. Окреслено територіальні та хронологічні межі, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, джерельну базу. Розкрито його наукову новизну і практичне значення, засвідчено апробацію наукових результатів дисертації під час виступів на конференціях.

Перший розділ “Народна демонологія бойків як об'єкт етнологічного дослідження” складається з трьох підрозділів: “Характеристика джерельної бази”, “Історіографія дослідження демонології Бойківщини” і “Методологічні засади дисертаційної роботи”.

Народна демонологія українців загалом і бойків зокрема привертала увагу дослідників здавна. Початки збирання і вивчення традиційних вірувань пов'язані із загальним піднесенням інтересу до життя простого народу, яке викликав романтизм кін. ХVІІІ - поч. ХІХ ст.

Перші відомості про традиційні вірування бойків на початку й у 30-40-х рр. ХІХ ст. зібрали І. Любич-Червінський, І. Вагилевич, І. Срезневський. Дослідники звернули увагу на побутування уявлень про майок та їхні ігровища на полях, домашнього духа (дідька) та злу істоту (язю), повір'їв, звичаїв, магічних дій, пов'язаних з вибором “чистого” місця для оселі, закладинами, побудовою, ритуальною незавершеністю її протягом року та вселенням у нове житло тощо.

У 50-70-х рр. ХІХ ст. інформація про демонологію українських горян поповнилась етнографічними даними Н. Попова, І. Шараневича, С. Підляшецького. Незважаючи на певну фрагментарність, вона цінна фіксаціями побутування уявлень про бойківську дику бабу, упиря-дводушника, а також способи поховання так званих “нечистих” покійників - повішеників.

Значно більше інформації про демонологічні уявлення бойків з'явилося у 80-90-х роках ХІХ ст. Зокрема, стараннями Д. Лепкого, І. Кузіва, Є. Фенцика, Ю. Жатковича, М. Зубрицького, І. Франка багато цікавого матеріалу було зібрано в різних місцевостях Бойківщини. Найповніші дані містять роботи М. Зубрицького (записи народних повір'їв, переказів, пов'язаних зі спорудженням нових будинків та уявленнями про езотеричні можливості майстра-будівельника і мельника) та І. Франка (етнографічні відомості про поширені на Бойківщині вірування в упирів і пов'язані з ними ритуально-магічні дії місцевих горян).

1912 р. вийшов друком збірник матеріалів про похоронні звичаї та обряди населення різних регіонів України. Опрацювання та редагування надісланих відомостей здійснив визначний український народознавець В. Гнатюк. Поряд з інформацією з інших українських земель значне місце у збірнику посідають матеріали з Бойківщини, зокрема, Старосамбірщини, Турківщини, Сколівщини. У контексті дослідження демонологічних вірувань цікавими та колоритними є матеріали про так званих “безпірних” покійників та способи їх поховання.

Роботу над збиранням й узагальненням польового матеріалу проводили і в 20-30-х рр. ХХ ст. Тоді з'явилися дописи про окремі елементи демонології бойків на сторінках журналу “Літопис Бойківщини” (найґрунтовнішими з них є розвідка М. Скорика та мовно-діалектний словник Ю. Кміта) та праці Я. Фальковського, К. Добрянського, П. Донченка, в яких наводяться повір'я та перекази про босуркань, повітруль, знахарів і пов'язані з ними забобонні уявлення і дії населення.

Безсумнівно, що для написання добротної етнологічної праці дослідник зобов'язаний використовувати етнографічні матеріали, почерпнуті безпосередньо від носіїв етнічної культури. В основі дисертації - авторські польові джерела, зібрані під час експедиційних досліджень впродовж 2003-2008 рр. на теренах Сколівського, Старосамбірського, Турківського р-нів Львівської обл., Долинського, Рожнятівського, Богородчанського р-нів Івано-Франківської обл., Міжгірського р-ну Закарпатської обл. Загалом опитано 130 інформаторів із 36 сіл. Опрацьовані та оформлені польові матеріали зберігаються в архіві Львівського національного університету імені Івана Франка (ф. 119, оп. 17, спр. 207-Е - 211-Е, 214-Е - 216-Е).

У другому підрозділі автор здійснив аналіз стану дослідження народної демонології бойків. До таких праць належить обширна стаття В. Гнатюка “Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків”, яка є спробою системного історико-теоретичного узагальнення відомостей і матеріалів з української народної міфології.

Тут В. Гнатюк, по-суті, визначив структуру, об'єкт і предмет дослідження “нижчого ряду божеств і демонів”.

Значний крок у подальшому вивченні й науковому осмисленні традиційних демонологічних уявлень та вірувань бойків пов'язаний з дослідженнями російського вченого П. Богатирьова. У відомій праці дослідника “Магічні дії, обряди і вірування Закарпаття” на основі синхронного методу розглядається палітра різноманітних народних обрядів, вірувань, магічних ритуалів. Зокрема, йдеться про магічні оберегові дії, ворожіння, що відносять до календарних свят Різдва, Юрія, Івана Купала, коли найактивнішими є босуркані, чарівниці, ворожки, та пов'язані з віруваннями в надприродні істоти (змітча, повітрулю, упиря та ін.). Автор виявляє істотні відмінності в тлумаченні селянами різних сіл значення одних і тих же обрядів і ритуалів, розкриває тісний зв'язок останніх з життям і господарською діяльністю людей, їх традиціями і світоглядними уявленнями. Для української етнографічної науки в радянський час демонологія була якщо не забороненим, то, принаймні, небажаним полем дослідження. Лише у 80-х роках ХХ ст. з'являються роботи, в яких окремі елементи демонологічного світогляду горян висвітлено в контексті дослідження інших етнографічних проблем, а також статті, де коротко узагальнено всю демонологічну систему бойків. До таких праць насамперед належить “Словник бойківських говірок” М. Онишкевича та монографія Р. Кирчіва “Етнографічне дослідження Бойківщини”. Останній автор на основі літературних та польових матеріалів коротко охарактеризував та узагальнив особливості демонологічної системи та світогляду українських горян у колективних монографіях “Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження” (К., 1983) та “Украинские Карпаты. Культура” (К., 1989).

Сучасні етнологи згадують про бойківську демонологію лише опосередковано, в контексті дослідження інших тем. Так, чернівецький учений І. Чеховський аналізує різноманітні традиційні уявлення, вірування, повір'я українців Карпат, які тісно пов'язані передовсім з межовими святами народного календаря, Р. Гузій, досліджуючи похоронну обрядовість населення українських Карпат, один з розділів своєї монографії присвячує традиційним світоглядним уявленням про так звану “свою” і “не-свою” смерть і, відповідно, про дві категорії померлих - “чистих” і “нечистих” покійників. На особливу увагу заслуговує етнолінгвістичний словник Н. Хобзей, в якому дослідниця наводить назви демонів, подає семантику демонімів та ареали поширення різноманітних їх варіантів, використовує етимологічні довідки, вказує час першої фіксації багатьох лексем, подає ряд відповідників з інших культурних ареалів, зокрема, з Бойківщини.

Демонологічну тематику поглиблено вивчають представники російської етнолінгвістики - О. Сєдакова, Л. Виноградова, О. Левкієвська та ін. Їх численні словникові статті уміщено у фундаментальному виданні “Славянские древности…” та в його скороченому варіанті “Славянская мифология…”.

У третьому підрозділі “Методологічні засади дисертаційної роботи” окреслено методологію дисертаційної роботи та обґрунтовано застосовані в ній способи наукового аналізу. До ключових методологічних засад відносимо: розгляд і трактування етнографічних реалій з позицій наукової об'єктивності, критичний аналіз усього комплексу джерел і літератури, які стосуються предмета дослідження, поєднання фактографічного й теоретичного рівнів пізнання предмета, принцип історизму з комплексним використанням загальнонаукових методів аналізу та синтезу, спеціальних етнологічних методів польового дослідження, історичної реконструкції, типологічного, комплексного аналізу, порівняльно-історичного, структурно-функціонального, комплексність вивчення явищ з урахуванням їх локальних варіацій, іноетнічних впливів та інновацій.

У другому розділі дисертації “Домашні духи”, який складається з підрозділів “Демоніми. Походження”, “Основні ознаки та зовнішній вигляд”, “Основні функції”, “Способи співжиття з домашнім духом, оберегові засоби”, розглянуто та проаналізовано традиційні уявлення бойків про домашніх духів - демонічних персонажів, які генетично пов'язані з душами померлих предків (“чистих” покійників).

У першому підрозділі наведено етнографічний матеріал, який засвідчив досить широку різноманітність місцевих назв (демонімів) цього типу персонажа. Частина назв відображає кореляцію його з нечистою силою загалом (чортик, антипко, диявол), в іншій закладена інформація про локалізацію домашнього духа (підхалупник), ще інша вказує на походження персонажа (годованець), а також необхідність приховувати його від посторонніх очей (хованець). Всі ці демоніми застосовували для позначення домінуючого на теренах Бойківщини типу домашнього духа - духа-збагачувача. Однак у межах бойківської говірки зафіксовано лексеми, які стосуються домашнього духа іншого типу, а саме - “домашньої змії” (бойківської “підтрамниці” - змії, що живе під підвалинами). Ще й сьогодні вчені висувають різноманітні гіпотези щодо проблеми походження хованця, годованця. На Бойківщині найпоширенішими способами їх отримання є виведення з аномального яйця (зноска) чи походження з мертвонароджених чи померлих нехрещеними дітей. Вважаємо, що ці версії є, по суті, двома варіантами однієї, давнішої за походженням, згідно з якою дух-збагачувач - це душа похованої під порогом мертвонародженої чи страченої дитини. Зібраний польовий матеріал дозволив припустити, що домашній дух - це душа похованого під порогом члена сім'ї, тобто “свого” “чистого” покійника. На території Бойківщини це явище збереглося у реліктовій формі, а саме - у способі поховання померлих дітей (“дитинку ховали попри діда й баби - аби родичі родичів принимали”). Факт “виношування” домашнього духа дев'ять днів чи тижнів перед Великоднем дав підставу пов'язати різноманітні повір'я про зносок з писанкою.

У другому підрозділі докладно проаналізовано основні ознаки та зовнішній вигляд домашнього духа. На основі цього зроблено висновок, що на теренах українських Карпат, окрім домінуючого типу дух-збагачувача, побутують уявлення і про інші типи домашнього духа, зокрема, про домашню змію, ласку, власне домовика та навіть карликів-краснолюдків. Крім того, польові матеріали з Бойківщини засвідчили побутування уявлень про цього персонажа у вигляді чорного півня, якого можна вважати окремим підтипом домашнього духа.

Для бойківського ареалу яскравою особливістю домашньої змії, вужа та ласки, є, насамперед, їхній безпосередній зв'язок з домашнім господарством, зокрема опіка над худобою. Встановлено також, що змію чи вужа на Бойківщині можна вважати окремим типом домашнього духа, аналогічним сербській чуваркучі та болгарській стопанці. Польовий матеріал свідчить про генетичний зв'язок домашньої змії з померлими предками і з долею членів сім'ї, під порогом дому яких вона перебуває (оскільки вірили, що смерть такої змії призведе до смерті худоби або навіть батьків). Натомість, ласку безпосередньо з домашнім духом жоден з респондентів не ототожнює. Стверджується лише те, що вона - “від корів” і має бути в кожному господарстві. Яскравою рисою бойківського хованця є його закріплений зв'язок з визначеним місцем (під підвалинами, у кутку хати, на горищі). До того ж, хатній дух сприймався не лише як “мешканець” цих локусів, а як їхній опікун, господар.

Ця особливість свідчить про походження хованця від душ померлих предків (тому що більшість локусів цього персонажа безпосередньо пов'язані з давніми місцями поховання “чистих” покійників).

У третьому підрозділі проаналізовано основні функції домашнього духа, які ми умовно поділили на дві групи: негативні (шкодити чи, власне, карати за неправильну поведінку) та позитивні (допомагати).

Польові матеріали засвідчують, що переважають позитивні функції, зокрема такі, як охорона домашнього простору, опіка над худобою, допомога в землеробських роботах, сприяння полюванню, мисливству, збільшення матеріальних благ господаря тощо. Важливими є функції віщування майбутнього, смерті, застереження від біди, опіки над дитиною, які безпосередньо наближають бойківського домашнього духа до померлих предків-опікунів. У дисертації відзначаємо, що при очевидному пріоритеті опікунських функцій, повсюдно у бойків зберігаються повір'я про здатність хованця нашкодити домочадцям, домашній худобі, позбиткуватися над ними, наслати розлад в сім'ю, неврожай у полі тощо.

Проте хованець шкодить чи нібито шкодить через те, що дуже часто його ототожнюють із “нечистими” покійниками та нечистою силою загалом, через те, що він не є “членом” саме цієї сім'ї, через порушення своєрідних норм поведінки між ним та людиною.

У четвертому підрозділі піддано аналізу всю багатогранність “взаємин” між людиною і домашнім духом, яка за своїм основним змістом зводиться до двох головних тенденцій: намагання людини вступити в контакт із цим персонажем або позбавитися від небажаних контактів з ним.

Співжиття з домашнім духом зобов'язувало його господаря та членів сім'ї дотримуватися певних правил поведінки. Серед них найважливішим було ритуальне “кормління”. У цьому підрозділі автор дисертації звернув особливу увагу на те, що у ритуалах “кормління” людина віддавала хатньому духу перший шматок, порцію тощо і цим визнавала домінуючу роль останнього у забезпеченні добробуту та веденні домашнього господарства. Проаналізувавши польові матеріали про особливий часовий рубіж, пов'язаний з годуванням духа-збагачувача (північ, полудень, винятково на Святий вечір), зауважуємо чітку паралель з пошануванням померлих предків. Констатуємо також, що шкідливим дух-збагачувач вважається лише на загальному рівні, а конкретні оповідки вказують на цілком протилежне. Саме тому, щоб позбутися цього персонажа чи знешкодити його негативний вплив, бойки використовували не якісь своєрідні засоби, а універсальні, що були дієвими проти всієї нечистої сили: свячену воду, мак-самосій, сіль, освячене зілля, всеночну пшеницю, піст і молитву.

У третьому розділі дисертації ““Безпірні” покійники”, який складається з підрозділів “Демоніми. Походження”, “Основні ознаки та зовнішній вигляд”, “Основні функції”, “Способи захисту, обереги”, основна увага зосереджена на розгляді та характеристиці народних уявлень бойків про категорію покійників, які через особливий характер своєї смерті (передчасної, насильницької, неприродної) не могли перейти на “той” світ, тому продовжували посмертне існування на “межі” двох світів.

У першому підрозділі замість терміну “заложні” мерці пропонуємо застосовувати термін “безпірні” (які померли “без пори”) небіжчики. Вважаємо, що саме цей термін відображає основну їх ознаку - невчасну смерть: “недожитий” чи “пережитий” вік.

Проаналізувавши польові етнографічні джерела, констатуємо, що сьогодні до категорії “безпірних” покійників внаслідок впливу багатьох факторів (передусім християнства) належать: померлі “не-своєю” смертю, ті, що після смерті зберігають зв'язок з живими людьми, ті, при похованні яких були порушені певні правила. До групи “безпірних” небіжчиків відносимо демонічних персонажів, походження яких пов'язане з душами померлих дітей - мертвонароджених, нехрещених, убитих позашлюбних (мавки, майки, потерчата, покуса, змітки, страдча, зрончі). Водночас, зауважуємо, що для цього виду покійників термін “нечисті” чи “заложні” (як пропонував Д. Зеленін) не є повністю відповідним.

Адже є відомості, що таких дітей ховали не так, як інших “безпірних” небіжчиків, а під порогом хати - як “своїх” предків. Вважаємо, що образ бойківського упиря-дводушника також належить до категорії “нечистих” покійників (оскільки польові матеріали свідчать, що тільки після смерті такий дводушник ставав справжнім упирем).

На тлі всіх “нечистих” мерців дещо вирізняються ті, які померли від грому, під час пологів - всіх їх поєднує мотив “святої смерті” (зокрема бойки “святою” вважали смерть від грому). Пов'язаними з категорією “безпірних” вважаємо також так званих атмосферних духів (ті, хто помер передчасно, могли стати духами стихій, тобто розпоряджатися вітрами, дощами, градом, або ж повітря могло стати для них однією зі сфер перебування) та духів локусів (до них можна зарахувати душі убитих, які, як відомо, завжди прив'язані до місця своєї загибелі).

У другому підрозділі відображені основні ознаки та зовнішній вигляд “нечистих” покійників. Серед ознак зовнішності, особливих прикмет, які властиві таким персонажам, виділяємо різноманітні тілесні аномалії: потворну огидність, досконалу вроду (у мавки, повітрулі), надто маленький чи надто високий зріст (путник - “великий чоловік, що не ставався і двері”), холодні та залізні руки (у топельника) тощо.

На Бойківщині основними мотивами, які характеризують “безпірних” покійників, є мотив “ходіння до своїх”, мотив тісного зв'язку з місцем своєї смерті, мотив, згідно з яким земля не приймає “ходячого” покійника, мотив “недожитого” (властивий усім покійникам, що померли передчасно) чи “пережитого” віку (аналіз польових матеріалів дав підставу стверджувати, що саме цей мотив характерний для бойківського упиря-дводушника). Характерною ознакою “ходячих” мерців є їх здатність швидко ходити - навіть бігати (яскравим прикладом цього є образ карпатської дикої баби, невід'ємним атрибутом якої є чоботи).

Третій підрозділ присвячений аналізу основних функцій названої вище категорії демонічних персонажів. До таких, перш за все, належать функції спричинення хвороб (якщо в селі пошесть і мор, то бойки стверджують, що це повітруля селом перелетіла, безпосередньо пов'язаний з поширенням епідемій і упир). Поширеними на Бойківщині є уявлення про те, що “нечисті” мерці, поховані на кладовищі, тобто в “чистому” місці, можуть накликати посуху, неврожай, епідемії. Магічними властивостями бойки наділяли речі, які мали певне відношення до “нечистого” покійника (зокрема, мотузок із повішеника). Основними функціями демонічних персонажів типу дикої баби, літавиці, перелесниці, повітрулі, майки є переслідування вагітних, підміна дітей грудного віку, зваблення чоловіків. Скрупульозний аналіз їхніх функцій дозволив дослідити генетичні витоки цих персонажів та дав підставу зарахувати їх до категорії “безпірних” покійників, а саме - до померлих мертвонароджених, нехрещених, убитих позашлюбних дітей, самогубців-покриток, жінок, які померли під час пологів, молодих дівчат, які померли до весілля, старих дів, самогубців-повішеників. Наголошуємо також на тому, що, незважаючи на всі негативні функції зазначених істот, помітним є їх позитивний вплив на рослинність та родючість полів (зокрема, очевидною є опіка бойківської дикої баби над гороховим полем).

Варто відзначити, що образи зазначених вище персонажів деякою мірою переплітаються з образом русалки. Прийнято вважати, що на західноукраїнських землях аналогом русалки є мавка, майка. Проте польові етнографічні матеріали з теренів Бойківщини дозволяють припускати, що це могли бути два зовсім різні персонажі (перші тяжіють до образу передчасно померлих дівчат, другі - до образу померлих нехрещених дітей), адже і тут ми зафіксували відомості і про русальну п'ятницю, і про русалок.

У четвертому підрозділі акцентовано увагу на основні оберегові засоби, які охороняють людину та її простір (родину, оселю, господарство, поле) від можливої небезпеки з боку “ходячих” мерців. Передовсім, автор характеризує оберегові засоби, спрямовані на захист та знешкодження шкідливого впливу щодо дитини від жіночих демонів типу повітрулі, перелесниці (біля новонародженої дитини повинен лежати макогін, коли ж дитину поміняла повітруля, то такого обміняника б'ють на порозі дому чи на смітнику, “запікають” у печі). Аналізуємо специфічну групу апотропеїв, пов'язаних з правилами похоронного обряду, які застосовували для того, щоб покійник не став “нечистим” та не шкодив після смерті. До таких охоронних засобів належали: способи та місця поховання різних категорій “ходячих” мерців (звичай закидування тіла гілками, ховання їх на місці загибелі, при дорозі, під деревом, на роздоріжжі, на межі села), знищення тіла, розривання могили та обсівання її самосійним маком, відсікання та спалення голови, вбивання в тіло осикового чи тернового кола, а також поминання такого роду покійників (зокрема, на Бойківщині існував особливий спосіб поминання повішеників на Святий вечір, коли з вішаків знімають весь одяг, днем поминання у бойків є також русальна п'ятниця).

Четвертий розділ дисертації “Люди з демонічними властивостями та ознаками” складається з чотирьох підрозділів: “Босуркані”, “Вовкуни”, “Непрості, знаючі люди”, “Люди з езотеричними можливостями”, три з яких у свою чергу поділені на чотири параграфи: “Демоніми. Походження”, “Основні ознаки та зовнішній вигляд”, “Основні функції”, “Способи захисту, обереги”. У першому підрозділі висвітлено народні уявлення бойків про демонічного персонажа, який займає перехідне становище між світом демонів і світом людей - босурканю. Автор дисертації зафіксував ряд демонімів, які застосовують бойки на позначення жінки-відьми, що відбирає молоко в корів (босурканя, бусурканя, бісурканя, посурканя, суканя, чарівниця, охвиля, охварька, мавра). Бойки здавна розрізняли вчену і родиму відьму та частково відносили останню до тієї ж групи, що й знахарку. Проте у дисертації показано чітку різницю між ними: знахарка не літає на Лису гору, не має хвоста та не спеціалізується на доїнні корів. Як засвідчили польові матеріали, для бойківських народних вірувань визначальними ознаками цього персонажа є дводушність чи двосердечність, тобто приналежність до категорії дводушників (як і упиря), зв'язок із вужем (як інших непростих), який є своєрідним слугою та засобом для здійснення основної функції - відбирання молока, а також важка смерть (унікальним є спосіб полегшення передсмертних мук босуркані на Бойківщині - “розмітували кізлиння”). Здавна в українських Карпатах існував поділ відьом за спеціалізацією: для худоби, людей, дощу, посухи тощо. У дисертації докладно аналізуємо функції босуркані, а це, насамперед, відбирання молока з допомогою магічного мотузка, збирання роси, здатність викликати град, дощ, посуху (що є свідченням беззаперечного зв'язку відьми з іншим непростим - хмарником, градівником).

У підрозділі наводимо колоритні матеріали про оберегові засоби, які використовували бойки для попередження майбутньої шкоди відьми, а також для знешкодження її зловорожих дій (зокрема, символічне знищення відьми на Юрія).

Другий підрозділ присвячений характеристиці народних уявлень бойків про демонічного персонажа - вовкуна, який, як і босурканя, займає перехідне становище між світом демонів і світом людей.

У дисертації відзначаємо, що у бойківських говірках на позначення людини, яка на певний час може ставати вовком, здебільшого вживають назву вовкун.

Це може свідчити про те, що вовкун і вовкулака - різні персонажі. До того ж, походження тих вовкунів, про яких розповідають бойки, є більш земним, тобто, бути вовкуном - це призначення людини, яка є непростою. Польові записи підтверджують, що перетворення на вовка пов'язане з перехідними моментами в житті, які є своєрідною ініціацією (зокрема зі вступом у шлюб).

У підрозділі проаналізовані уявлення українських горян про зовнішній вигляд вовкуна, який відрізняє його від звичайного вовка, та зафіксовані цікаві способи його зворотного перетворення. Наголошуємо також, що у світоглядних уявленнях бойків вовкун, як і босурканя, є дводушником (проте, на відміну від неї, він може перетворюватися лише на вовка і то не будь-коли, а коли настає “така година”).

Уявлення про те, чим займаються вовкуни і як себе поводять з людьми, є доволі суперечливими. Однак на Бойківщині домінує інформація, що навіть у вовчій подобі така людина зберігає людську натуру. Можливо, тому переважає поблажливе, почасти співчутливе ставлення до вовкуна - бо це є непростий, який мусить таким бути.

У третьому підрозділі звертаємо увагу на сучасні процеси розмивання функцій та характеристик непростих та їх часткове злиття з іншими демонічними персонажами. На прикладі Бойківщини доводимо, що навіть сьогодні відмінність між ними все-таки помітна та очевидна. Також аналізуємо основні функції непростих - наслання чи зняття вроків, наслання чи вигнання різноманітних хвороб, навернення чи відвернення бурі, граду, дощу. Мабуть, саме тому ставлення українських горян до них є суперечливим: вважали, що знаючі звертаються за підтримкою як до Бога, так і до диявола.

У дисертації констатуємо, що ще в недалекому минулому (а тим більше - в дохристиянський період) та навіть у ХХІ ст. непрості, незважаючи на різні перешкоди з боку церкви, користуються великою популярністю та повагою серед людей.

У четвертому підрозділі, який складається із параграфів “Категорія фаховості” та “Категорія за соціальним статусом”, на основі аналізу та інтерпретації сучасних відомостей про людей з езотеричними можливостями даємо відповідь на питання про причини “живучості” уявлень про них, пояснюємо причини демонізації таких “спеціалістів” і, наскільки можливо, виявляємо, які ж світоглядні ідеї лежали в основі цих уявлень. До фахової категорії езотеристів зараховуємо майстра-будівельника, коваля, мельника, пастуха, музиканта, а до соціальної - гостя, жебрака, вдову, невістку тощо.

ВИСНОВКИ

У Висновках викладено основні підсумки дослідження:

1. У структурі народної духовної культури бойків демонологія є одним з найважливіших компонентів їх традиційного світогляду. На ареальність поширення і ступінь побутування народних вірувань впливають передусім географічний фактор, церква, а також сучасні культурні процеси;

2. Скрупульозний аналіз польових матеріалів дозволив дослідити генетичні витоки таких недосліджених персонажів, як повітруля, літавиця, вітерниця, перелесниця, бісиця, дика баба, майка, покуса, путник, та дав підставу зарахувати їх до категорії “безпірних” покійників, а саме - до померлих мертвонароджених, нехрещених, убитих позашлюбних дітей, самогубців-покриток, жінок, які померли під час пологів, молодих дівчат, які померли до весілля, старих дів, самогубців-повішеників. Дані польових досліджень свідчать про те, що навіть у ХХІ ст. традиційні вірування бойків, зважаючи на природно-географічні умови та ступінь віддаленості й ізольованості заселеної ними території від великих урбанізованих центрів, характеризуються особливою самобутністю та консервативністю. Це сприяло тривалому збереженню (хоч і в рудиментарній формі) багатьох рідкісних архаїчних елементів: місцевих назв домашнього духа - хованець, засідич, - що відображають зв'язок з певним локусом (переважно з підземеллям в межах людського житла) та дозволяють зробити висновок про походження його з душ “чистих” покійників, ритуального “кормління” домашнього духа, реліктів пошанування домашнього вужа та змії, ритуальних дій зі зноском, які відображають спосіб поховання “нечистих” покійників, уявлень про упиря, як про одного з найдавніших типів “ходячих” мерців, які “пережили” свій вік, ритуального понівечення тіла упиря, що є трансформацією “проводів на той світ”, особливих способів поховання “безпірних” покійників на місці їх смерті, закидування їх гілками, хмизом, що є рудиментом трупоспалення, способів поховання померлих нехрещених дітей, що дозволяє віднести їх до категорії “чистих” покійників, способів полегшення передсмертних мук відьми-босуркані;

3. Народна демонологія бойків відзначається особливою локальною специфікою. До самобутніх реалій традиційних вірувань бойків належать: різноманітна діалектна термінологія, унікальні магічні дії над зноском, побутування уявлень про один з підтипів домашнього духа - чорного півня-засідича, вузькоспеціалізованість, тобто обмеження лише одним видом діяльності майже всіх основних персонажів демонологічної системи (зокрема, хованця, босуркані, непростих людей), їх дводушність (упир, вовкун, босурканя) та довголіття (босурканя), статево-вікова диференціація (бойківський хованець, вовкун - лише чоловічого роду, переважна більшість так званих знаючих - чарівниць, ворожок - є літніми жінками), поділ упирів на “живих” та “мертвих”, безпосередній вплив бойківської відьми на атмосферні явища, символічне знищення відьми на Юрія, особливий спосіб поминання повішеників на Святий вечір тощо. Низку паралелей можна провести між деякими елементами демонології бойків та жителів Лемківщини (релікти пошанування домашнього вужа), Гуцульщини (уявлення про домашнього духа-годованця, вживання лексеми земний бог для позначення так званого непростого, обрядодії, спрямовані на охорону живих від “нечистих” мерців), Покуття (мотив підміни дітей лісивками, дівожонами), Надсяння (ритуальне “кормління” обіжі (домашнього духа) на Святий вечір), Полісся (мотив перетворення людей на вовків, ритуальні дії зі зноском, особливе ставлення до музикантів, як до людей з езотеричними здібностями), Слобожанщини (побутування уявлень про перелесника, літавця) тощо. Збіжності у сфері народної демонології між українськими горянами, зокрема бойками, та деякими народами південної і західної Слов'янщини, зумовлені давньою єдністю етнокультурного розвитку та однаковими природно-географічними умовами (Карпато-Балканська історико-етнографічна область): спільність для Карпато-Балканського ареалу і західних слов'ян образу хмарника, градобурника, який у східних слов'ян не настільки поширений, близькість уявлень про бойківського домашнього духа хованця із західнослов'янськими, побутування на теренах Бойківщини уявлень про домашню змію, як про окремий тип домашнього духа (змія-підтрамниця, газдівник), аналогічний південнослов'янській змії чуварці, стопанці, спорадичне побутування у підгірських селах Бойківщини сюжета про “мокру курку”, характерного для західних слов'ян, спільність мотивів (підміни дітей, зваблення чоловіків), характерних для образів бойківських літавиці, вітерниці, повітрулі та сербській вілі, польським богинці, мамуні, дводушність відьми характерна як карпатському, так і південнослов'янському ареалу (однак карпатська босурканя більше тяжіє до земного світу), дводушність вовкулаки характерна як карпатському, так і південнослов'янському ареалу (якщо його образ на теренах південнослов'янської зони переплітається з постаттю вампіра, то бойківський вовкун тяжіє до людського світу). Загальнослов'янські елементи даного розділу духовної культури простежуються у генетичному зв'язку з покійниками всіх персонажів “нижчої” міфології, уявленнях про існування двох протилежних між собою видів покійників, уявленнях про те, що поховання “нечистих” мерців у “чистому” місці спричиняє посуху, неврожай тощо, віруваннях у домашніх духів усіх типів, уявленнях про упирів;

4. Серед елементів новішого походження відзначаємо: календарну прив'язаність способу виведення годованця зі зноска до Великодніх свят, ототожнення домашнього духа з образом чорта, віднесення до категорії “нечистих” покійників тих, кого не поминають, хто був чимось обділений за життя, ховання “безпірних” у куті цвинтаря за плотом, можливу участь священика у поховальному обряді над “нечистим” покійником, використання свяченої солі, шкаралупи з великодніх яєць як основних засобів захисту худоби від зловорожих дій босуркані, переплетення та ототожнення образів відьми-босуркані і знахарки, виникнення великої групи так званих непростих - справжніх екстрасенсів, а також псевдоцілителів тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Левкович Н. “Той, що бурі відвертає” (“непрості” в демонологічних уявленнях бойків) / Надія Левкович // Народознавчі Зошити. - 2007. - №1-2 (73-74). - С. 89-94. етнологія традиційний демонологія

2. Левкович Н. “Годованець” в народній демонологічній традиції бойків / Надія Левкович // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка: Збірн. наук. праць. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - Вип. 9-10. - Ч. 1. - С. 84-94.

3. Левкович Н. “Знаючі” (“непрості”) люди в демонологічних уявленнях бойків / Надія Левкович // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія №6. Історичні науки: Збірник наукових праць. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. - Вип. 6. - С. 276-283.

4. Левкович Н. Упир-дводушник в системі демонологічних уявлень бойків / Надія Левкович // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - К.: Вид. - поліграф. центр “Київський університет”, 2008. - Вип. 25. - С. 57-63.

5. Левкович Н. Традиційні уявлення бойків про людей з езотеричними можливостями / Надія Левкович // Українознавство, за ред. П. Кононенка. - К., 2009. - №3. - С. 244-247.

Размещено на Allbest.ru