Культура та побут тернівських болгар в XIX - першій половині XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.05 - етнологія

Культура та побут тернівських болгар в XIX--першій половині XX ст.

Гамза Володимир Ілліч

Миколаїв 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор заслужений діяч науки і техніки України Шитюк Микола Миколайович, Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Пономарьова Ірина Семенівна, Маріупольський державний університет, декан історичного факультету, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики;

кандидат історичних наук Петрова Наталія Олександрівна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, доцент кафедри археології та етнології України.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Пархоменко В.А.

Анотація

культура побут історичний болгарин

Гамза В.І. Культура та побут тернівских болгар в XIX-першій половині XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. - Миколаїв, 2011.

Дисертація є першим узагальнюючим дослідженням культури та побуту болгарського населення колонії Тернівка на Півдні України. На основі великого масиву архівних документів, більшість яких вперше вводиться до наукового обігу і польових етнографічних матеріалів, висвітлено етапи формування колонії, її соціально-економічний розвиток та етнічні процеси всередині громади. Розкрито різні аспекти духовної і матеріальної культури поселенців, проаналізовано особливості усної народної творчості і пісенного фольклору, трансформації в звичаєво-обрядовому комплексі, зміни в церковному житті, функціонування шкільних закладів і творчість місцевих театралів. Розглянуто характер забудови Тернівки, тенденції в народній архітектурі, види народних ремесел і домашньої індустрії. Показано зміст культурного діалогу між болгарами, українцями і росіянами.

Ключові слова: тернівські болгари, етнічна група, культура, побут, адаптація, колоністи.

Аннотация

Гамза В.И. Культура и быт терновских болгар в XIX-первой половине XX столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Николаевский национальный университет имени В.А. Сухомлинского. - Николаев, 2011.

Диссертация является первым обобщающим исследованием культуры и быта болгарского населения колонии Терновка на Юге Украины (сейчас микрорайон г. Николаева). Изучая проблему автор опирался на разнообразные методы и использовал широкий круг источников: архивные материалы, публикации в украинских и зарубежных научных изданиях, результаты полевых этнографических исследований. В контексте темы диссертационной работы критически проана- лизированы материалы отечественной и зарубежной историографии. Определено, что внимание историков и этнографов привлекали, главным образом, отдельные аспекты культуры и быта терновских болгар, однако комплексного исследования не проводилось.

Установлено, что создание колонии Терновка связано с процессами освоения новых территорий на юге Российской империи вследствие победоносной русско-турецкой войны 1787-1791 гг., а история этого поселения тесно переплетается с историей Николаева. В терновской слободе вначале проживали казенные мастеровые, затем турки из числа пленных под Очаковом и перебежчиков, а в 1802 году сюда переселили первую партию болгар - беженцев из Адрианопольского вилайета Османской империи. В результате последующих переселений болгар Терновка превратилась в большое этническое поселение на юге Украины. Рассмотрены основные виды занятий поселенцев, раскрыты социально-экономические проблемы развития колонии, главной из которых стал дефицит земли. Показано, что демографические процессы в Терновке определялись интенсивностью внешних и внутренних миграций и естественным ростом населения; в поселении параллельно функционировали официальная и бытовая системы идентификации жителей. Доказано, что в колонии постоянно происходили этногенные процессы в связи с присутствием субэтнических групп и эллинистических компонентов, а этническое самосознание болгар трансформировалось в национальное. Болгарское население Терновки стремилось к этнической корпоративности и вместе с тем налаживало бытовые контакты с украинцами и русскими, вступало в межнациональный культурный диалог. Установлено,что во второй половине XX века в поселении активизировались процессы ассимиляции болгар вследствие вхождения Терновки в состав Николаева, политики руссификации и роста межнациональных браков.

Аргументировано, что своеобразным феноменом стал терновский языковый диалект, сформированный в результате интеграции нескольких болгарских говоров, на который также влияли николаевская городская речь, литературный русский и бытовой украинский язык. Сделан вывод о том, что диалект, адаптируясь и отвечая социально-культурным и экономическим изменениям, эффективно обеспечивал коммуникации в разных доменах, им до сих пор пользуется значительная часть болгар, проживающих на Николаевщине. Раскрыта особая роль словесного и песенного фольклора колонистов, приведены с последующим анализом фрагменты текстов пословиц, поговорок, рассказов, легенд, стихотворений и народных песен. Утверждается, что разножанровые образцы устного народного творчества выходцев из разных населенных мест в Болгарии интегрировались и стали оригинальным достоянием всей общины.

Проанализировано содержание праздников, обычаев и обрядов терновских болгар, прошедших сложный путь адаптации к новым социокультурным условиям. Сделан вывод о том, что на них оказывали влияние обряды и обычаи украинцев и россиян, тенденции городской культурной жизни, церковные правила и календарь, общественно-политические изменения. Выявлены трансформации в религиозной жизни колонистов. Показано, что старая, сформированная в лоне Константинопольского патриархата религия поселенцев, которая включала элементы християнской философии, космогонии и фрагменты языческих верований уступила место православию с государственническими элементами.

Дана характеристика работы местных школ. Установлено, что они от основания были русскоязычными, а в 20-х годах XX ст. в учебный процесс включили болгарский язык.Уникальным явленим стало создание в поселении театра, на сцене которого многонациональный актерский коллектив представлял преимущественно произведения украинских драматургов. Обнаружено, что архитектурно-композиционный вид Терновки характеризовался спроектированной специалистами линейной одноэтажной застройкой, а фасады многих домов оформлялись в стиле провинциального классицизма. Показано развитие в колонии многих видов ремесел и домашней индустрии, особенности народного художественного творчества.

Ключевые слова: терновские болгары, этническая группа, культура, быт, адаптация, колонисты.

Annotation

Gamza V.I. Culture and Life of Ternovskii Bulgarians in XIX - first half of XX century. - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of historical sciences, specialty 07.00.05 - Ethnology. - Mykolaiv National University V.O. Suhomlinskogo. - Mykolaiv, 2011.

Thesis is a generalizing research of culture and life of bulgarian population colony Ternivka in southern Ukraine. It is based on the significant array of archival documents, most of which were first introduced to the scientific field and ethnographic materials the stages of the colony and its social and economic development and ethnic processes within the community.

Reveals different aspects of spiritual and material culture of the settlers, the peculiarities of oral folklore and folk songs, the transformation in Customary ceremonial complex, changes in church life, the functioning of school institutions and creation of local theater. The character of building Ternivka, trends in folk architecture, folk crafts and kinds of domestic industry are examined. It is shown the content of a cultural dialogue between bulgarians, russians and ukrainians.

Keywords: Ternovskii Bulgarians, ethnic group, culture, life, adaptation, colonists.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процеси відродження культури народів України, в тому числі болгар потребують проведення історичних та етнологічних досліджень, результати яких з одного боку поповнюють наукову скарбницю, а з іншого можуть бути використані для вирішення практичних питань: поширення національних мов, відродження традицій тощо. Однією з найбільш ранніх болгарських колоній на Півдні України є Тернівка (нині мікрорайон м. Миколаєва). Вже в перші десятиріччя існування це поселення перетворилась у велике етнокультурне середовище болгар. Переселенці розбудували колонію, започаткували прибуткові господарства і організували самоврядування. Болгари привнесли з собою різноманітні традиції і багатий фольклор. Громада встановила контакти з мешканцями навколишніх українських сіл і Миколаєва та інкорпорувалась до російської православної церкви. Попри всі складнощі в своїй майже 210-річній історії, болгарська Тернівка і нині зберігає певні етнічні риси.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами наукових досліджень Навчально-наукового Інституту історії та права Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського та виконана в рамках наукової теми «Актуальні проблеми історії Півдня України» (номер держреєстрації 0104U4010975).

Об'єктом дослідження є побут, духовна і матеріальна культура тернівських болгарських поселенців.

Предметом дослідження є етнічні, культурні, світоглядні і соціально-економічні основи існування болгар-мешканців Тернівки.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей культури та побуту тернівських болгар в XIX-першій половині XX століття. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

проаналізувати та систематизувати існуючу літературу з означеної проблеми, матеріали музейних фондів і польових досліджень, визначити інформаційні можливості використаних джерел та розкрити методологічні засади дослідження;

розглянути історичні аспекти переселення болгар на Південь України, формування і розвитку колонії, подальшого її життя в контексті історичних подій XIX-першої половини XX ст.;

визначити зміст етногенних та родинно-побутових процесів в громаді, особливості антропонімічної системи;

виявити діалектологічні особливості мови тернівських болгар, зробити фрагментарні лексичні реконструкції;

детально розібрати зразки пісенного та словесного фольклору поселенців, простежити механізми впливу на нього української народної творчості;

вивчити зміст і форми традиційних свят, звичаїв і обрядів поселенців, показати еволюційні зміни;

простежити трансформації в релігійно-ідеологічних уявленнях колоністів, охарактеризувати їхнє церковне життя;

розглянути етапи створення та функціонування місцевих навчальних закладів і театру;

проаналізувати аспекти матеріальної культури поселенців, зокрема народної архітектури і ремесел, зробити відповідні етнологічні порівняння з регіонами попереднього проживання поселенців у метрополії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця XVIII ст., коли в Тернівці проживали попередники болгар - турки, по першу половину XX століття. Оскільки етнічні характеристики в найбільш повному обсязі Тернівка зберігала до середини минулого століття, саме цей період взято за основу для розгляду. Разом з тим окремі аспекти культури та побуту тернівських болгар досліджуються із проведенням паралелей у сьогодення. Територіальні рамки визначені межами Тернівської колонії, далі внаслідок адміністративних змін - волості, села, мікрорайону в складі Миколаєва. В роботі міститься інформація про болгарську колонію Інгулка, яка існувала до 1819 р. і підпорядковувалась Тернівському округу, а також поселення Соляні, що входило до складу Тернівської волості.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні принципи історизму і об'єктивності. Різноманітні матеріали, на яких базується дослідження, відповідно визначили широкий спектр методів їх отримання і предметного аналізу. Методом польових етнографічних досліджень автор отримав інтерв'ю, аудіо записи, фотознімки, малюнки, обстежував об'єкти архітектури, побуту, предмети із приватних колекцій. В ході аналізу нагальних питань історії колонії використовувався порівняльно-історичний метод. За допомогою компо- нентного аналізу розглянуто системи ідентифікації поселенців в колонії, родинно-побутові процеси. Методом порівняльного мовознавства зіставлялись лексеми тернівського та інших болгарських діалектів в Україні. Застосовуючи картографічний метод складено карту поселень, із яких відбулись міграції на Південь України з подальшим розселенням в Тернівці. Методом ретроспективної реконструкції відтворені фрагменти матеріальної і духовної культури колоністів. Стратиграфічним методом проаналізовано соціально-демографічні та етнічні процеси в колонії, ретрансляцію традиційної системи звичаїв та обрядів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі на основі вивчених праць попередників та власних досліджень зроблено узагальнення, сформульовано висновки та практичні рекомендації.

Вперше досліджені наступні питання:

ступінь наукової розробки проблеми;

господарче життя, фінансовий стан та соціальний розвиток колонії, процеси становлення локальної економіки, основні види занять, джерела формування місцевого бюджету, причини майнової диференціації серед поселенців;

встановлення територіальних меж колонії, характер забудови поселення, а також зведення господарських об'єктів на землях сільськогосподарського призначення, особливості громадської і культової архітектури;

розвиток різних видів ремесел, їх роль в забезпеченні господарчих і побутових потреб колоністів, особливості домашньої індустрії;

історико-етнографічна характеристика регіонів попереднього проживання поселенців в метрополії, етногенні, демографічні та родинно-побутові процеси в громаді, причини міжколоніальних міграцій, часткової рееміграції, тенденції асиміляції;

особливості різножанрового словесного фольклору поселенців: віршів, переказів, оповідань, прислів'їв, приказок та інше, вплив на нього з боку української усної народної творчості;

релігія та церковне життя тернівських болгар, зміни в етнічній самосвідомості та побутовій культурі колоністів внаслідок інкорпорації до російської православної церкви;

становлення і розвиток шкільної справи в поселенні, функціонування різних типів шкіл, започаткування і діяльність місцевого театру;

мовно-культурні інтерференції щодо тернівського діалекту.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з етнології та історії України, а також у викладацькій, музейній та краєзнавчій роботі, на семінарських заняттях з історичних дисциплін у вищих навчальних закладах, в навчально-виховній роботі в середніх загальноосвітніх школах. Зміст окремих розділів праці стане в нагоді для національно-культурних товариств, культурних закладів болгарської національної меншини.

Апробація результатів дисертації відбувалась на міжнародних, Всеукраїнських та обласних наукових конференціях, а саме: Другій Миколаївській обласній краєзнавчій конференції: Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження (Миколаїв, 1997); Всеукраїнській науковій конференції: Селянство Півдня України: історія і сучасність (Миколаїв, 2003); IX історико-культурологічних слов'янознавчих читаннях: Актуальні проблеми викладання мов та історії слов'янських народів - (Миколаїв, 2005); Міжнародній конференції: Межнациональные отношения и толерантность в Узбекистане. Опыт и современность. (Тошкент, 2010); Міжнародній конференції: Връзка между хора и държави. Морето - граница или врата. (Бургас, 2010). Автор надає методичну допомогу національно-культурним товариствам Миколаївської області під час проведення культурних заходів, зокрема традиційного в місті Дня слов'янської писемності і культури.

Структура дисертації відповідає поставленій меті та визначеним завданням і складається з вступу, трьох розділів, основної частини (13 підрозділів), висновків, 29 додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 262 сторінки, основного тексту - 192 сторінки, список використаних джерел нараховує 252 найменування, в тому числі 37 зарубіжних видань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об'єкт та предмет дослідження, методологічну основу, дослідницьку мету та завдання, сформульовано наукову новизну та особистий внесок дисертанта в розробку теми, практичне значення дисертації.

У першому розділі дисертації «Стан наукової розробки теми та джерельна база» розглянуто етапи дослідження культури та побуту тернівських болгар, проаналізовано джерела, що висвітлюють проблему, а також охарактеризовано використані методи. Показано особливості дослідження проблеми впродовж трьох періодів: царського, радянського і часів незалежної України. В дожовтневій історіографії про Тернівку як болгарську колонію подавали переважно статистичні відомості А. Скальковський, А. Клаус, А. Шмідт. Вперше етнографічні спостереження щодо тернівських болгар опубліковані в праці М. Державіна. Вчений помітив субетнічні компоненти в етнічній структурі громади. В період політики коренізації в 20-х роках XX ст. культуру, побут і фольклор поселенців вивчав виходець Тернівки - етнограф і краєзнавець С. Цвєтко. Результати його досліджень опубліковані в етнографічних виданнях, окремі зберігаються в архівах у вигляді рукописів. В 50-х роках в поселення здійснила діалектологічну поїздку Е. Зеленіна, яка у своєму звіті зазначила особливості місцевого діалекту. Загальні історичні відомості про Тернівку містяться в статті І. Божкова у виданні «Історія міст і сіл УРСР. Миколаївська область». Питання художньої творчості тернівських болгар розглядав мистецтвознавець В. Малина.

На початку 2000-х років вчені, члени Одеського товариства болгаристів В. Станко, О. Прігарін, Є. Самарітакі, О. Уварова розпочали дослідження проблем формування Тернівської колонії та окремих етнографічних питань. Науковці склали збірник документів і матеріалів щодо раннього періоду в історії поселення. Історико-етнографічні аспекти колонії викликали інтерес у зарубіжних дослідників, насамперед болгарських. Фрагментарні відомості про Тернівку наводили Г. Аянов, С. Райчевскі, Р. Радкова, С. Дойнов, З. Барболова та інші, а також молдовські вчені І. Грек і Н. Червенков.

При написанні дисертаційного дослідження використовувався широкий комплекс джерел, що складається з декількох груп документів і матеріалів. Досліджені фонди державних архівів Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської і Херсонської областей (всього 16 фондів, 95 справ). За допомогою архівних матеріалів відтворені етапи формування колонії та головні історичні події, проаналізовані етнічні, демографічні та соціально-економічні процеси в поселенні, церковне життя, функціонування навчальних закладів, антропонімічна мікросистема. На основі опрацьованих документів складені відповідні таблиці та ілюстративні матеріали. Питання репресій проти болгар на Миколаївщині, зокрема проти С. Цвєтко висвітлено із використанням матеріалів архіву Миколаївської обласної редакційно-видавничої групи книги «Реабілітовані історією». Для написання окремих підрозділів залучались дані із архівів громадських національно-культурних організацій і особистого архіву автора. В ході дисертаційного дослідження використані різноманітні довідкові, статистичні, етнографічні, церковні видання, енциклопедії, словники, публіцистичні нариси, періодична преса та електронні ресурси. Важливим джерелом стали матеріали фондів Миколаївського обласного краєзнавчого музею, Тернівського народного музею і приватні колекції.

Другий розділ «Формування, соціально-економічний та етнічний розвиток колонії» присвячений встановленню етапів переселення болгар до Тернівки, особливостей соціально-економічного розвитку та етногенних процесів всередині громади. Створення колонії Тернівка пов'язане із процесами освоєння нових територій на півдні Російської імперії, чому сприяла переможна російсько-турецька війна 1787-1791 років. Історія цього населеного пункту тісно переплітається з історією міста Миколаєва - одного з центрів суднобудування на Чорному морі.

На початку 90-х років XVIII ст. на березі річки Мокра Тернівка в 5-ти верстах від міста адміралтейство розпочало будівництво житла для казенних майстрових. Згодом командування змінило свої плани і вирішило в Тернівці створити мусульманську торгово-землеробську факторію із числа полонених турок і перебіжчиків, які виявили бажання проживати в імперії. Для нових мешканців спорудили 60 будинків, хлібний магазин (склад), млин і мечеть. Але цей проект виявився невдалим. Наприкінці 1799 року на прохання турок їм дозволили розміститись в Криму в місті Карасу-Базар (сучасний Білогорськ). В 1802 році до Тернівки переселили першу партію болгар із Адріанопольського вілайєту Османської імперії, які вимушені рятуватись від кирджалійських (розбійницьких) нападів. Впродовж 30-ти років Тернівка поповнювалась болгарськими мігрантами із принаймні 12-ти населених пунктів Туреччини. Поселенці прийняли російське підданство і згідно з законодавством створили в колонії сільський та окружний прикази (останній охоплював сусідню Інгулку). Фінансовою основою розбудови колонії стали доступні кредити і податкові пільги. Поселенців мали наділяти землею по 30 десятин на кожну душу чоловічої статі. Фактично, тернівські болгари отримали менші наділи, оскільки територія колонії обмежувалася містом Миколаєвом, бузькими козацькими поселеннями та казенними селами - Пересадівкою, Горохівкою і Воскресенськом. Проблема нестачі землі сільськогосподарського призначення виявилася найбільш гострою і в подальшому. Колоністи, незважаючи на це, а також труднощі кліматичної адаптації вже в перші роки започаткували прибуткові господарства. Головними заняттями поселенців стали: землеробство, тваринництво, виноградарство, вирощування фруктових дерев. Але найбільш прибутковим виявилось овочівництво, в якому ефективно використовувались водопідйомні машини. Налагодження господарчого життя сприяло зміцненню фінансового стану колонії і поповненню її бюджету. На етапі формування колонії соціальний склад громади характеризувався однорідністю. Водночас в середині громади відбувалась диференціація за майновим принципом. Частина поселенців прагнула перейти в інші стани, насамперед в купецтво.

Тернівська громада достатньо швидко інтегрувалась в тогочасне соціально-політичне середовище і відчула свою причетність до вирішальних суспільних подій. Під час вітчизняної війни 1812 року поселенці взяли дійову участь в кампанії по збору пожертв. В ході Кримської війни в Тернівці щоденно квартирувались сотні військових, в тому числі поранені, для яких поселенці влаштували шпиталь. За надану допомогу імператор оголосив громаді монарше благовоління, а 185 жителів Тернівки відзначив уряд.

В пореформений період економічні проблеми Тернівської волості визначались насамперед дефіцитом землі. Частково вони вирішувались завдяки поширенню гнучкої системи орендних відносин. Окремі поселенці купували земельні наділи за межами волості. Внаслідок перемоги Жовтневої революції в Тернівській волості землю поділили подушно і під проводом більшовиків розпочалось об'єднання незаможних родин в комуни і артілі. Водночас, більшість селян (56 проц. дворів) не бажали вступати до нових утворень, вважаючи, що традиційні сімейні форми господарювання є більш зручними і ефективними. Подібні настрої суперечили політиці влади, націленій на усуспільнення землі, худоби і реманенту. Заможних поселенців розкуркулювали, ув'язнювали і відправляли в заслання. Багатьом мешканцям Тернівки, насамперед чоловікам, щоб прогодувати свої сім'ї доводилось влаштовуватись на підприємства Миколаєва. Тернівка втрачала свій традиційний уклад, побудований на родинних формах ведення господарства, відповідно розмивалась і сама етносоціальна основа громади.

Демографічні процеси в колонії визначались інтенсивністю зовнішніх та внутрішніх міграцій і природним рухом населення. На етапі заселення демографічний масив Тернівки, незважаючи на високу дитячу смертність, характеризувався високим репродуктивним потенціалом. Періодичні міжколоністські міграції і рееміграції до Болгарії не вплинули на загальну позитивну динаміку приросту населення в колонії протягом XIX ст. Найбільші втрати населення Тернівка понесла внаслідок Першої світової війни.

В поселенні паралельно функціонували офіційна і побутова системи ідентифікації жителів. Для іменного масиву колоністів характерна особливість болгарської антропонімічної системи - велика кількість формант, які давали можливість від одного імені або кореня створювати різні імена з однією і тією ж семантикою. В якості прізвищ використовувались дідівські і батьківські імена, інколи прізвиська, переважно без суфіксаціі. Більшість із них зберігається дотепер. Тернівські колоністи відтворювали основи традиційної ідентифікації родичів і старших людей. Із зростанням колонії «імпортованого» ономастикону не вистачало, тому недостатність прізвищ компенсувалась розгалуженою системою неофіційних вуличних прізвищ. Занотовано і наведено практично всі офіційні і неофіційні прізвища, що побутували на протязі історії поселення. При визначенні тенденцій етнічного розвитку колонії розглянуто відповідну характеристику регіонів попереднього проживання поселенців в Туреччині. В Тернівці опинились переважно вихідці із Східної Фракії, що в етнографічному плані належали до Сакарсько-Странджанського регіону, болгарське населення якого поділялось на субетнічні групи рупців, «істинних загорців» і загорців - «тронків». До колонії також прибули жителі Південної Добруджі, декілька сімей греків і елінізованих болгар. Результатом ендогенної асиміляції стало зникнення субетнічних відмінностей і еліністичних компонентів. Хоча в деяких офіційних документах Тернівка згадувалась як греко-болгарська колонія, поселенці однозначно визначали її як болгарську, а себе - як болгар.

В громаді тривалий час дотримувались етнічної корпоративності і діяло звичаєве правило одружуватись за «своїх», тобто за мешканців Тернівки або інших болгарських колоній. Етногенез в середовищі колоністів в значній мірі відбувався шляхом зростання відповідної самосвідомості, що включала елементи на побутовому та ідеологічному рівнях. Етнічна самосвідомість поселенців трансформувалась в національне самопочуття. Колоністи з самого початку налагодили побутові контакти з українцями і росіянами. Як показав подальший досвід взаємодії місцевих болгар із українцями саме їхні культури виявилися потенційно найбільш готовими для обміну окремими елементами. Укладаючи шлюби з тернівчанами вони зазвичай сприймали місцеві традиції і розмовляли болгарською мовою. Масова асиміляція тернівських болгар розпочалась в 70-х роках XX ст., що пов'язано з процесами урбанізації (поселення увійшло до складу Миколаєва) і русифікації, зростанням міжнаціональних шлюбів.

Своєрідним феноменом став тернівський мовний діалект. Він сформувався в результаті інтеграції на східнофракійській основі рупських і загорських елементів, до яких додались підбалканські, балканські і північно-східні. Мова поселенців в результаті міждіалектної взаємодії перетворилася в острівний говір, на який впливали такі фактори як ізольованість носіїв від історичної батьківщини, віддаленість і порівняно слабкі контакти із численними поселеннями бесарабських, таврійських і кримських болгар. На нього також вплинув миколаївський міський діалект, літературні російська і українська мови. Говір тернівських болгар не нормувався і письмово не оформлявся, тому не здійснював наукових, публіцистичних та літературно-художніх функцій. З іншого боку, він опинився у «вільній атмосфері», тобто відкритим для неологізмів. Поступово, відповідаючи соціально-культурним та економічним змінам, мова тернівських болгар запозичувала необхідні лексеми із української та російської. Водночас, демонструючи лінгвістичну пластичність, вона не перетворилась у безформну суміш. В тернівському говорі виробились власні морфологічні, фонетичні і синтаксичні норми, особливості лексики та фразеології. Певного колориту йому надають оригінальні та конвергентні форми. В дослідженні міститься словник відповідних лексем, складений автором.

В третьому розділі «Духовна і матеріальна культура тернівських болгар» висвітлені основи культурного побутування поселенців. Особлива роль в духовному житті громади належала словесному і пісенному фольклору. Тернівські колоністи «законсервували» окремі фрагменти, що зникли в самій метрополії. Дисертантом занотовано понад 120 різножанрових зразків усної народної творчості, поширених в громаді, частина з них подається в дослідженні із паралельним перекладом. Прислів'я, приказки, перекази, оповідання, легенди, приповідки, побажання, дитячі вірші і лічилки переселенців збереглись до цього часу практично в незмінних формах. Для них характерні лаконічність і різноманітність тематики, динаміка художнього мислення та емоційна насиченість.

Передаючи їх із покоління в покоління, болгарська громада водночас запозичувала фрагменти усної народної творчості українців і росіян. Особливою популярністю у тернівських болгар користувались прислів'я та приказки. В цих різновидах словесного фольклору узагальнена народна мудрість, віддзеркалені побутові процеси, родинні і громадські взаємини. Своєрідного забарвлення словесному фольклору переселенців надають численні короткі словосполучення із переносним смислом. Адаптуючись до соціокультурних умов Півдня України тернівські болгари прагнули самотужки збагачувати етнографічну спадщину і створювали локальні приказки. Поселенцям вдалось порівняно добре зберегти дитячий фольклор. Переказам, оповіданням і легендам властиві мінорність та імпровізованість сюжетів.

Опинившись в ізольованому іноетнічному культурному середовищі переселенці із різних місць попереднього проживання, обмінюючись пісенними зразками, створили унікальний репертуар, який став спільним надбанням громади. Його основу складають сакарсько-странджанські пісні. Переважну частину їх текстів записав С. Цвєтко. Попри жанрову і тематичну різноманітність більшість пісень тернівських болгар об'єднують печальні мелодії, що йшли від самого серця. В поселенні вони виконувались індивідуально або хором, з музичним супроводом або без нього. До кола музичних інструментів входили: кавал, гайда, свірка, цигулка.

Звичаєво-обрядова практика тернівських болгар поряд із загальними етнічними рисами набула специфічних регіональних відтінків та неповторних елементів. Вона виконувала важливі функції в житті громади, в тому числі соціалізації, виховну, світоглядну, естетичну. Частина народних свят і обрядів мала суто болгарське походження, зокрема «Мартеници», «Пеперуда», «Сурвакане», які включали в себе елементи космогонії і поетичного світогляду. В більшості свят поселенців присутня контамінація язичеських і християнських сюжетів та образів, причому в різному співвідношенні. Яскравим прикладом двовір'я стало свято Георія Побідоносця (Гергьовден). Згодом домінуючою тенденцією в системі вірувань стала християнська. Найбільш шанований Гергьовден поступився центральним місцем Великодню.

Навколо кожного родинного свята у колоністів сформувався завершений комплекс обрядодій, який передавався із покоління в покоління. Цікавою драматургією наповнене болгарське весілля. У тернівських поселенців воно являло низку обрядів, ритуалів і символів, об'єднаних в одну сюжетну лінію. Народний сценарій весілля вибудовувався протягом тривалого періоду ще на історичній батьківщині. Густо насичений фольклорними жанрами він надавав шлюбу сакрально-містичних та соціальних санкцій, залучав до участі в дійствах велику кількість людей, які виконували різні ролі. На початку XX ст. етапи і епізоди весільного свята в Тернівці відбувались за усталеними традиціями. В наступний період весільна обрядовість поступово спрощувалась, що пояснювалось збіднінням значної частини населення. В період боротьби радянської влади з буржуазними пережитками в Тернівці відбувались спроби проведення так званих комсомольських весіль.

Важливе місце в житті тернівських поселенців належало релігійному питанню. Емігруючи на територію Російської імперії і опиняючись у спорідненому християнсько-слов`янському середовищі, болгарські переселенці сподівались отримати не тільки безпеку і матеріальний добробут, але й можливість вільно справляти релігійні обряди. Центром релігійного життя громади стала церква Успіння Пресвятої Богородиці. Під її приміщення використали споруду мечеті, на переобладнання якої виділили державні кошти. До парафії Успенської церкви крім Тернівки відносилась Інгулка. Тернівська колоністська громада одночасно виступала і в ролі церковної - адже всі мешканці без винятку належали до православного віросповідання.

В перші десятиріччя священнослужителям болгарам і прихожанам доводилось адаптуватись до нових умов церковного життя. В Османській імперії окремої болгарської національної церковної структури не існувало, а приходи знаходились в лоні Константинопольського патріархату. З часом колоністи усвідомили, що церква в Російській імперії виступала не лише духовним закладом, а й ідеологічним, статистичним та контролюючим органом із державними функціями. Релігійне і церковне життя поселенців будувалось відповідно до тих правил, які затверджував Синод. Віруючі брали участь в давній християнській традиції - паломництві до святих місць: Афону, Києво-Печерської лаври. Церква постійно надавала допомогу нужденним мешканцям. В першій половині XIХ ст. потреби поселенців забезпечували священно- і церковнослужителі болгари. Це відповідало інтересам громади, оскільки вони добре знали місцеві особливості і спілкувались із прихожанами рідною мовою. В 50-60-х роках в Тернівці, як і в інших колоніях, з`являються священики неболгари. На їх погляд серед колоністів проводилась недостатня катехизація, повільно відбувались зрушення в церковному просвітництві.

Водночас у церковних звітах констатувалось, що жителі Тернівки в своїй більшості сумлінні парафіяни, в поселенні не було сектантів, а також злочинів «проти віри». Цей факт пояснюється традиційною прихильністю болгар до християнських цінностей, навіть без розуміння їх глибинних основ. Зусиллями священиків і за підтримки прихожан при Успенській церкві створили бібліотеку духовної та світської літератури. Приход разом з причтом постійно проводив благодійницьку діяльність і не припиняв її навіть в радянські роки. Попри протести віруючих в 1937 році, влада закрила церкву, а приміщення передала під будинок культури. Після цього хрещення дітей та інші обряди священики проводили у віруючих вдома. В ході розбудови колонії постало питання підготовки грамотних кадрів і поширення освіти серед жителів Тернівки. Воно диктувалося динамічним розвитком селянських господарств, а також необхідністю встановлення різноманітних контактів між колоністами та жителями Миколаєва і навколишніх сіл. В 1839 році тернівчани за своєї ініціативи і власним коштом спорудили приміщення училища, а також обладнали його учнівськими лавами, шафами і дошками.

В цьому ж році до занять приступили перші учні. Відкриття школи викликало значний резонанс в колонії і наступного року контингент учнів збільшився в декілька разів. Найбільш складною виявилась типова для того часу проблема підбору кваліфікованих вчителів із відповідним освітнім рівнем, високими моральними якостями, а також розумінням мови і традицій місцевих жителів. В 1896 році в поселенні функціонували церковно-парафіяльна, жіноча і дві міністерських однокласних школи, а протягом наступних десяти років тут відкрили ще два земських училища. Шкільні заклади в Тернівці не тільки забезпечували відповідний рівень освіти, але й стали осередками культури. Водночас в поселенні так і не започаткували гімназію, значна частина дівчат не відвідувала школу і залишалась безграмотною. На початку 20-х років у зв'язку з політикою коренізації в поселенні почалось обговорення щодо можливості запровадження рідної мови в навчанні дітей і дорослих. В 1924 році в звітах містилась інформація про навчання на болгарській мові в тернівських школах. Але наприкінці 30-х років в освіті намітились тенденції русифікації і навчання болгарською мовою відмінили.

Результатом болгаро-українського міжкультурного діалогу стало створення в Тернівці місцевого самодіяльного театру. Він розпочався в 1917 році з драматичного гуртка, який організували в приміщенні двокласної школи вчителі болгари і українці. Склад акторського колективу був багатонаціональним, а репертуар переважно українським. Популярність театру постійно зростала, поширились платні вистави. За рішенням громади для нього спорудили нове приміщення і присвоїли ім'я болгарського партійного діяча В. Коларова. Внески на будівництво надали майже всі мешканці Тернівки,а частину коштів виділив уряд України. В 30-х роках театр припинив своє існування.

Розвиток народної архітектури в Тернівці впродовж півтора століть визначався соціально-економічними процесами в колонії, характером іноетнічних впливів, використанням досвіду, привнесеного з метрополії. Архітектурно-композиційний план забудови поселення за вулично-квартальним принципом розробили архітектори і інженери. Інфраструктура колонії включала громадські об'єкти: приміщення приказу, школи, хлібний магазин, млини, а також криниці, розташовані на приватних ділянках. Окремий тип господарчих побудов (куліби) зводився на сільськогосподарських угіддях, поблизу городів і баштанів. Забудова приватних ділянок здійснювалась за двома принципами: анфіладним (однорядним або дворядним) і Г-подібним. Традиційно садиба поділялась на дві частини - двір і тік. На початку XX ст. безземельні родини почали розкопувати токи і засаджувати їх фруктовими деревами, виноградниками, овочами. Характерна риса типового тернівського будинку першої половини XIX ст. - гранична простота і лаконічність об'ємно-просторової композиції, які виявлялись в елементарній прямокутній конфігурації споруди та її функціональності. Згодом заможні сім'ї замовляли покращені проекти і залучали майстрів із міст (фотографії і реконструйовані плани будинків наведені в додатках). З'явились і місцеві професіонали, для яких будівництво стало основним заняттям. В стилі провінційного класицизму, популярного в сусідньому Миколаєві, оздоблювались дві фасадних сторони - головна і бокова. Вони надавали спорудам виразний зовнішній вигляд. Багаті пластичні форми доводились способом детальної обробки великих брил вапняку. Інтер'єр будинків оформлювався в етнічних традиціях із використанням елементів міського стилю. В Тернівці поширилась практика зведення літніх кухонь. Як правило, це були двокамерні приміщення по типу землянки, що стояли окремо, або прибудовувались до домів.

Пам'яткою архітектури можна назвати місцеву Успенську церкву - колишню мечеть з двома мінаретами, спроектовану архітектором Теодором Вуншем в раціоналістичних формах. У такому ж стилі її реконструювали в православний храм. Особливий архітектурний вигляд мали побудовані в Тернівці на початку XX ст. дві земські школи. Їх звели за одним проектом, який передбачав застосування елементів пізнього класицизму.

В колонії отримали розвиток різні види ремесел, зокрема млинарство, ковальство, сріблярство, теслярство, гончарство, обробка каменю, домашня індустрія. Серед болгар, які потрапляли до Тернівки, були цілі родини ремісників, які працювали на землі і одночасно обслуговували потреби населення. Ковалі і теслярі за короткий час забезпечили селянські господарства реманентом. Прибутковим виявилось млинарство - в середині XIX ст. в поселенні діяли 27 приватних і громадських вітряків, які тут називали воденицями. На млинах не тільки виготовляли борошно і крупи, а й товкли просо, обробляли коноплю, валяли сукно, кували залізо, розпилювали деревину. Тернівські золотарі і сріблярі продовжували традиції ювелірної справи, якою вони займались в місцях попереднього проживання. Найбільшим попитом в колонії користувались срібні жіночі прикраси, які вироблялись з монет. Придбання цих виробів вважалось у поселенців фамільним скарбом, що передавався у спадщину і був добрим капіталовкладенням.

Тернівка стала практично одним з найбільших осередків каменярства в регіоні. Цьому сприяли значні місцеві поклади пісковиків і вапняків. В камнеобробних майстернях вироблялись різноманітні архітектурні деталі: пілястри, карнизи, лиштви, фільонки, арки; речі господарського призначення: жорна, гарманні і млинові котки, точила, кільця для колодязів тощо, а також надмогильні плити і хрести. Кераміка тернівських болгар відрізнялись витонченістю і «камерністю», різноманітними формами і розмірами, а морфостилістика в значній мірі пов'язана із характером виробів українських майстрів. Домашня індустрія поселенців зазвичай вважалася жіночою справою. В XIX ст. кожна родина мала ткацький верстат (разбой), на якому вироблявся широкий асортимент предметів побутового вжитку. Тернівські килими досі прикрашають окремі помешкання.

Внаслідок занепаду вівчарства в колонії відповідно зменшились обсяги вовняної індустрії, натомість розвиток отримало ткацтво із пряжі з луб'яних культур. Поширення значно дешевших тканин фабричних підприємств зумовило занепад домашнього виробництва. Народна вишивка тернівських болгар із властивою для неї різноманітністю композицій і технік призначалась для прикрашання рушників, серветок та одягу. В ній простежуються субетнічні загорські мотиви і українські геометричні та флористичні орнаменти.

Висновки

Результати проведеного комплексного дослідження теми «Культура та побут тернівських болгар в XIX-першій половині XX ст.» дозволяють зробити наступні висновки:

1. В контексті теми критично проаналізовані матеріали вітчизняної і зарубіжної історіографії, узагальнені результати польових етнографічних досліджень.

2. Тернівська болгарська колонія виникла в 1802 році внаслідок переселень цивільного християнського населення, переважно болгар із Східної Фракії, які рятувались від розбійницьких нападів банд кирджаліїв. Колонія поповнювалась болгарськими мігрантами і в наступні роки. Болгарські поселенці вже в перше десятиріччя сформували господарчу інфраструктуру, налагодили товарне виробництво зернових культур, садівництво, виноградарство, привнесли нові технології в овочівництво, започаткували тваринництво. Нестача землі і періодичні неврожаї призводили до згортання окремих галузей господарства, зокрема вівчарства, погіршення матеріально-фінансового стану та майнової диференціації родин, створення соціальної напруженості в громаді. Ці процеси поширились після ліквідації колоністського статусу Тернівки. Земельне питання постійно зберігало свою актуальність, що виявилось під час революцій на початку XX ст.

3. Колонія сформувалась переселенцями із різних населених пунктів Османської імперії, що позначилось на її етнографічній характеристиці. В процесі мікросистемного етногенезу грецький компонент асимілювався, а основу етнічного портрету поселення склали східнофракійські субетнічні групи. В умовах діаспорального життя вони разом з іншими підгрупами максимально інтегрувались, причому субетнічні елементи сприяли розширенню культурного розмаїття громади. Етнічна самосвідомість тернівських болгар фактично перетворилась в національну свідомість. Із включенням поселення до складу міста і зростанням міжнаціональних шлюбів асиміляційні процеси серед болгар активізувались. Колоністам вдалося зберегти основи власної антропонімічної мікросистеми, причому імена батьків і дідів стали виконувати роль прізвищ, які існують до цього часу. Недостатня кількість прізвищ на основі імпортованого ономастикону частково компенсувалась чисельними неофіційниими вуличними прізвищами. В побуті тернівчани використовували традиційну болгарську систему іменування родичів, побудовану на принципах вікової ієрархії.

4. Феноменальні можливості продемонстрував тернівський діалект. Попри повну ізоляцію від болгарської літературної мови, малоінтенсивні контакти з говорами інших колоній і потужну інтерференцію він виявив гнучкість і універсальність. Адаптуючись і відповідаючи соціально-культурним і економічним змінам діалект достатньо ефективно забезпечував комунікації в різних доменах, що помітно на прикладах реконструкцій. До цього часу ним користується значна частина болгар, що проживає на Миколаївщині. Мова тернівчан є цікавим предметом для етнологічних і діалектологічних досліджень.

5. Різножанрові зразки фольклорної творчості поселенців інтегрувались і стали оригінальним творчим доробком всієї громади. В них відображені історичні події, вірування, побутові явища, відтінки почуттів. Частина пісень тернівських болгар записана і надрукована, інша обробляється. Прислів'я, приказки, перекази, оповідання, дитячі вірші збереглись в меншій кількості і представляють собою цінний етнографічний матеріал. Під час різносторонніх побутових контактів з мешканцями сусідніх сіл колоністи запозичували зразки українського фольклору.

6. Свята, звичаї і обряди болгарських поселенців пройшли складний шлях адаптації до нових соціокультурних умов. На них впливали обрядові традиції українців і росіян, тенденції міського культурного життя, церковні правила і календар, суспільно-політичні зміни. Свою стійкість виявили родинні і календарні свята. Звичаєво-обрядова система освячувала порядки і традиційні форми життя, консолідувала громаду, зберігала і передавала досвід, виконувала виховну і естетичну роль.

7. В релігійному житті колоністів відбулись певні трансформації. З часом стара, сформована в рамках Константинопольського патріархату релігія поселенців, що включала елементи християнської філософії, космогонії, фрагменти язичеських вірувань і практики поступилась православ'ю з державницькими елементами. Церковна громада проводила велику благодійницьку і просвітницьку роботу, яку не припиняла навіть в радянські часи. Внаслідок атеїстичної політики влади церкву закрили, а релігійне життя тернівських болгар перемістилось в родини.

8. Болгарські поселенці одними з перших відкрили школу за рахунок громадських коштів. Згодом в Тернівці діяло 6 російськомовних навчальних закладів. На початку 20-х років внаслідок політики коренізації в тернівських школах запровадили болгарську мову для викладання окремих предметів. Навчальні заклади в Тернівці об'єктивно сприяли поширенню освіти серед місцевого населення, розширенню його соціальних, господарчих можливостей, інтеграції в українсько-російське культурне середовище. Унікальним явищем в культурному побутуванні місцевих жителів став самодіяльний театр. До багатонаціонального акторського колективу увійшли вчителі, лікарі, гімназисти, селяни. Основу репертуару складали драматичні твори корифеїв українського театрального мистецтва.

9. Архітектурно-композиційний вигляд Тернівки характеризувався спроектованою фахівцями лінійною забудовою, яка пластично вписувалась в природний рельєф місцевості. На декоративне оздоблення фасадів будинків впливали тенденції міської архітектури, а в інтер'єрі тривалий час зберігались етнічні елементи. Раціоналістичними формами в класичному стилі вирізнялась мечеть (джамі), перебудована в православну церкву.

Місцеві ремісники тривалий час майже повністю задовольняли потреби колоністів в реманенті, будівельних матеріалах, металевому, керамічному і дерев'яному посуді, конструювали великі водопідйомні машини. Поступово їх продукція набула товарного характеру. Династії ювелірів виробляли золоті і срібні жіночі прикраси, музичні інструменти. Серед видів домашньої індустрії найпопулярнішим стало ткацтво. Згодом фабрична продукція витіснила традиційні вироби поселенців.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Проблеми відродження мови і культури тернівських болгар / В.І. Гамза // Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження: матеріали II - ї Миколаївської краєзнавчої конференції. - Миколаїв, 1997. - С. 56-59.

2. З історії болгарської колонії Тернівка на Півдні України (за документами державних архівів Миколаївської та Одеської областей) / В.І. Гамза // Студії з архівної справи та документознавства.- 2003. - Т. 9. - С. 104-105.

3. З історії господарського життя болгарської колонії Тернівка на Півдні України в першій половині XIX століття / В.І. Гамза // Селянство Півдня України: історія і сучасність: доповіді Всеукраїнської наукової конференції 28 лист. 2003 року. - Миколаїв., 2003. - С. 77 - 83.

4. Формування та розвиток болгарської колонії Тернівка на Півдні України / В.І. Гамза // Краєзнавство. - 2005. - 1 - 4. - С.152 - 154.

5. Релігія і церква тернівських болгарських поселенців в XIX - на початку XX століть / В.І. Гамза // Південний архів. Історичні науки. - 2005. - Вип. XVIII. - С. 90 - 96.

6. Тернівський болгарський говір / В.І. Гамза // Актуальні проблеми викладання мов та історії слов'янських народів: IX історико-культурологічні слов'янознавчі читання. - Миколаїв, 2005. - С. 170 - 178.

7. Політичні репресії проти болгар на Миколаївщині в 30 - 40-і роки XX століття / В.І. Гамза, А.А. Ліньов // Гілея. - 2005. - № 4. - С. 70-81.

8. Навчальні заклади в болгарській колонії Тернівка в XIX - на початку XX ст. / В.І. Гамза // Наукові праці. Історичні науки. - 2006. - Вип. 39. - С. 83 - 86.

9. Репресований краєзнавець // Реабілітовані історією. Миколаївська область. / В.І. Гамза, А.А. Ліньов - Київ-Миколаїв: Світогляд, 2006. - Кн. 2 - С. 232-236.

10. Системи ідентифікації жителів в Тернівській болгарській колонії / В.І. Гамза // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського. Історичні науки. - 2010. - Вип. 3.28. - С. 67-76.

11. Особливості архітектури церкви Успіння Пресвятої Богородиці в болгарській колонії Тернівка / В.І. Гамза // Мандрівець. - 2010. - № 3. - С. 50-52.

12. Этнокультурные процессы в болгарской колонии Терновка на Юге Украины / В.И. Гамза // Межнациональные отношения и толерантность в Узбекистане: исторический опыт и современность: междунар. науч. практ. конф., 17 - 18 сент. 2010: материалы. - Тошкент, 2010. - С. 303-307.