Вишиванка. Історія трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семінар

ТЕМА. Вишиванка. Історія трансформації

Катерина Вегерич

Свій виступ я підготувала на основі інформації, яка міститься в таких книжках і статтях:

1) «Українське народознавство“»(Г. Лозко)

2) «Українське народознавство» (О. Ковальчук)

3) «Звичаї нашого народу» (О. Воропай)

4) «Жіноча сорочка»

Значна роль у матеріальній культурі українців належить одягу та ремеслам, пов'язаним із його виготовленням: ткацтву, вишивці, гаптувапню, оскільки вони досить часто є мистецькими витворами. Ткацтво було відоме на нашій землі за багато століть до нашого часу: в археологічних джерелах відомі відбитки тканин на глиняному посуді, а також залишки ткацьких станків; у музеях України демонструються зразки тканин із курганів скіфської знаті. Вироблялися тканини з вовни, а також льону та конопель. Розкопки Лккерманського могильника виявили рештки одягу з дуже тонкого і добре обробленого хутра, а також залишки полотняної тканини (Донецька обл.). У Київському історичному музеї є фрагмент тканини з вишитим язичницьким орнаментом, який не тільки прикрашав виріз сорочки, але й був оберегом від злих сил. В орнаментах -- символічні язичницькі зображення: Дерево Життя, косі хрести, які були відомі ще до прийняття християнства, а також різної форми розетки. Пізніше люди забули їхнє значення як оберегів, і вони перетворилися у звичайні орнаментальні мотиви.

Про те, що вишивка була відома з незапам'ятних часів, свідчать навіть кам'яні "скіфські баби", на яких добре видно схематичні зображення вишивки на уставках, подолі, манжетах рукавів. Дослідники скіфської пекторалі виділяють декілька типів крою чоловічого одягу. Жіночий одяг скіфських часів був схожим на довгі українські сорочки, зібрані на шиї і на рукавах у складки, зверху носили одяг, схожий на свитку, підперезаний поясом або фартухом. Головний убір у вигляді шапки щедро прикрашався золотими пластинками або намистинками, іноді з боків чіплялися підвіски, а від шапки на спину і плечі спадало тонке покривало, також прикрашене золотом або бісером. На шию одягали гривни, ланцюжки, намисто з кольорового скла або золотих трубочок.

Історія народної вишивки в Україні йде коренями в сиву глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва тут існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений ще одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженні показали ідентичність не тільки з одягом, але і з вишивкою українського народного костюма XVІІІ-XІX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони мали вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але навіть цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

У Черкаській області знайдено скарб, в якому серед інших речей є срібні бляшки у вигляді чоловічків із підстриженим у скобку волоссям, довгими вусами, одягнених у сорочки з виразною вишивкою на грудях, підперезаних поясом. На чоловіках штани прямого крою, а черевики мають гостроносу форму. Дослідники вважають, що такий вигляд мали давні слов'яни. Подібний одяг мають люди, зображені на рельєфах Трая-нової колони (Болгарія, II ст. н. ч.) і на фресках Софії Київської.

Із ХІІІ ст., коли давньоруські землі зазнали значного спустошення від монголо-татар, досить довго ще зберігаються спільні риси в одязі східних слов'ян, хоча поступово місцеві феодали, спілкуючись із завойовниками, щоб зберегти своє право пригноблювати народ, охоче запозичували у тих форми одягу, аби нічим не відрізнятися від них. Так увійшла в побут населення Московії татарська косоворотка, яка не була характерною для слов'ян, або жіночі головні убори Тульської та Рязанської губерній. Так само в жодного зі слов'янських народів не було широких сарафанів, які своєю формою, кроєм і оздобленням нагадують одяг народів Сходу.

Звичайно, одяг різних верств населення відрізнявся за формою, кроєм і якістю тканини. Князі і бояри носили тащ-корзно. підбитий хутром, гаптований складним орнаментом, що скріплювався дорогою застібкою на одному плечі. Верхнім одягом простого люду була свита, яка бере свій початок від скіфських часів. Два типи чоловічих штате залишалися незмінними впродовж століть: влітку -- полотняні, вільного крою, з поясом і ґудзиком, узимку - сукняні шаровари, що вкладаються в чоботи. Для Буковини і Закарпаття типовішими були вузькі сукняні та полотняні штани, а широкі побутували на Лівобережжі. Поділлі, Катеринослав і ци ні. Широкі козацькі шаровари були витіснені сучасними брюками аж на початку XX ст.

Крій українських сорочок особливо раціональний у використанні полотна: геометричні деталі прямокутної форми на плечах і навколо шиї, а також на рукавах стягувалися в складки, збори. Причому ніколи не приховувалися деталі крою, навпаки, його лінії були засобом художньої виразності виробу, тому їх часто прикрашали вишивкою на місцях швів. Існували спеціальні способи з'єднувальних швів. Крій сорочок досить часто зумовлювався можливостями домотканого полотна, яке було нешироким. Сорочки з вишитими уставками були відомі слов'янам ще з давніх-давен. Плечові уставки найбільш характерні для України. Сорочки з кокетками з'явилися пізніше як данина моді міста.

У XVI--XVII ст. одяг феодальної верхівки все більше включає в себе елементи іноземних мод. Оскільки одяг української шляхти був дуже дорогим і мистецьки оздобленим, він вважався однією із складових частий майна, тому часто записувався у різні документи, акти. Ось, для прикладу, оп не приданого Анастасії, дружи ни Дублянського (1747): це перли на восьми шнурках вартістю 27 червінців або 486 золотих, щирозлотний ланцюг -- 30 червінців або 540 злотих, штука золота з рубінами, дві пари щирозлотих ковтків та інші ювелірні прикраси. З одягу тут було записано декілька спідниць з венеціанського атласу та інших коштовних тканин, кілька шуб, підбитих хутром песців, куниць, попелиць і кролів. Одяг міщан та простого люду досить довго зберігав традиційні форми, які дещо відрізнялися залежно від крайових особливостей та звичаїв. Так, жіночий поясний одяг мав багато локальних різновидів.

Найстарішими формами поясного одягу українських жінок були запаски, обгортки, плахти. Цікаво, що українська обгортка характерна також для румунського та молдавського народів (катринца). Слід зазначити, що спосіб одягання обгортки був різним для жінок і дівчат: молодиці обгорталися зліва направо, а дівчата справа наліво. Плахта була переважно святковим одягом. Кольори вказували на вік жінки: дівчата та молоді жінки носили яскраві червоні плахти, літні жінки -- стримані сині кольори. Плахти відомі також у Білорусі й рідше -- в Росії, у тих районах, то межують з Україною.

Невід'ємною деталлю жіночого одягу був фартух (хварпіух, попередниця). Його носили поверх спідниці, плахти, запаски.

Фартухи були полотняні, вовняні, щедро прикрашені вишивкою або тканим узором.

Народний одяг Закарпаття та Буковини зберіг чи не найбільше різноманітних форм і архаїчних рис культури українського народу. Разом із тим він має багато спільних рис з одягом наших західних сусідів: болгар, сербів, хорватів.

В українському національному одязі відображено його магічну сутність, адже він ( укриттям людини від впливів зовнішнього середовища: не тільки холоду, вологи, вітру, а й від злих духів і зурочення. Одяг -- своєрідна ізоляція. Наприклад, в народі й нині існує повір'я, що фартух захитає живіт жінки, особливо його рекомендували носити вагітним жінкам, щоб запобігти зуроченню майбутньої дитини.

Таку ж роль оберега відігравала вишивка. Недарма вважається, що вишивка -- класичний вид українського народного мистецтва. Вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування, занепаду, а отже, умирання. Це давня українська традиція протистояти злу красою. Ось що спонукало довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі і дорогим своїм рідним, коханим, вкладаючи у вишиті узори иайщиріші, найпотаємніші мрії і почуття. Так, магічне значення речей перетворювалося па естетичне. На превеликий жаль, втрачено багато старовинних орнаментів, які віками передавалися з роду в рід як магічні захисні обереги. Кружки, зубці, ромби, зигзаги давніх орнаментів нині сприймаються нами як абстрактні лінії. Проте наші Предкині не тільки зображали їх, але й "читали": це була складна абстрактно-знакова система, яка давала змогу пізнавати навколишнії) світі навколишню дійсність. Ці знаки символізували зображення землі і води, людей і тварин, птахів і рослин. Так, ромбічні узори землеробських племен Трипільської культури були символом родючості. Такими орнаментами прикрашали фігурки Богинь, жертовні посудини. Ромб із крапкою посередині -- символ засіяного ноля. Ромб із відростками або закрутками на зовнішніх кутах символізував проростання зерна Круг, розетка - зображення сонця. Дерево з численними гілками, квітами -- Дерево Життя, продовження роду. Чоловічки, які ніби взялися за руки, -- обереги, що подекуди і тепер прикрашають українські хати у селах. Зображення листків пам'ять про те, що Пращури наші втиралися дубовим листям, -- поширене на українських рушниках. Можливо, такі рушники були обрядовими на святі Перуна. Взагалі рушник є одним із найдавніших ритуальних атрибутів, символом, який поєднує людину з її Предками, не дає забути свого роду. Рушники вішали в лісі на деревах, у хащах, їм вклонялися, до них молилися. Ці речі були священними, ніхто не смів їх зневажити.

Ідея родючості полів, плодючості тварин, продовження людського роду навіки закарбувалася в орнаментах і передавалася від покоління до покоління. То ж чи маємо ми право забувати заповіт наших далеких і близьких Предків, переданий нам у такій своєрідній мистецькій формі? А що ми передамо своїм дітям? Може так статися, що передавати буде нічого.

За матеріал для пошиття сорочок служило біле лляне полотно. Для святкових сорочок використовувалося полотно, виготовлене з ніжніших чоловічих стебел - плоскіні. Полотно, зіткане з матірки, йшло на пошиття буденних сорочок, а також на нижню частину сорочок із підтичкою.

- Кожен колір у вишиванці був символічним. Біле полотнище сорочки служить для підкреслення, збільшення, символізує невинність і чистоту. Сорочки вишивалися здебільшого червоними і чорними нитками. Червоний колір - це колір сонця, символізує життя, свободу; чорний - колір землі, означає добробут, достаток, іноді - смуток. Рідше, але доповнювали вишивку мережива, виконані зеленими, голубими, жовтими та синіми нитками.

Щоправда, світогляд і світознання наших пращурів, як на тепер, були достатньо таємничі, отож “мову” вишитої сорочки сприймаємо здебільшого як сукупність візерунків, гру кольорів, майстерність вишивальниць.

Жіночі сорочки в усіх місцевостях ділилися на два типи: додільна, яка шилася з однорідного полотна, і сорочка з підтичкою, верхня частина якої з тонкого полотна, а нижня - з грубшого. З-під плахти, запаски повинен визирати долішній край сорочки.

Давайте спробуємо визначити, які ж елементи в цих сорочках обов'язково вишивалися?

У жіночих сорочках обов'язково вишивалися: комір, якщо є, або планка навколо горловини, полики чи уставки, рукави біля зап'ястків, або манжет, пазуха, поділок. Найбільше і найкраще вишиття на сорочках мали дівчата.

Скромніше вишивали сорочки заміжні жінки, а старші жінки мережили переважно чорними або синіми (символ довіри, безкінечності) нитками геометричні візерунки на поликах, а пазуха і комір не вишивалися. Розріз сорочка мала посередині, на грудях, у Закарпатті - збоку, іноді ззаду.

Свої особливості мали й чоловічі сорочки. Відповідно до пошиття розрізняли сорочку-“чумачку”, яка шилася майже з суцільного полотнища (у Придніпров'ї) та сорочку-“українку”, що мала, як і жіноча, уставки. Не вишивалися тільки рукави і поділ, а так вишивка мала відповідність із жіночими сорочками.

Наша місцевість також славиться багатством вишивки. У кожній оселі багато барвистих серветок, доріжок, рушників, а сьогодні на кожному з вас дбайливо вимережена вишиванка. А хто ж виплекав її для вас? Так, дбайливі мамині та невтомні бабусині руки. Дуже гарно про це сказано в вірші М. Павленка.

Крім цього, були ще й дитячі сорочки. З народженням немовляти приходила в родину і нова радість. І вже маленькій дитинці шилася перша сорочечка.

Мені бабуся розповідала, що першу сорочечку дитині шили з крижми, відрізу полотна, в якому було немовля охрещене.

Так, і цю сорочечку обов'язково коло пазушки вишивали синім шовчиком кілька хрестиків - на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Перші сорочки називали льолями. Їх дитина носила до дев'ятирічного віку. На льолі по долині вишивали білими нитками ялини, щоб дитя добре росло, силу мало. Льолю не можна було підперізувати, щоб не боліло всередині. Льоля ніколи не мала комірця, щоб не була роздвоєна дорога.

Від дев'яти до дванадцяти років носили сорочки з невисоким комірцем-стойочкою, який обов'язково був вишитий, щоб “швидше до людей дорости та люди поміж себе приймали”.

Ізмалку мати привчала доньку до вишивання. Дівчина мала вишивати свої сорочки самостійно, а також вишивала шлюбну сорочку нареченому.

Кожна з вишиванок має свою символіку. У жіночих сорочках найчастіше зустрічається рослинний орнамент. Шию увінчує безперервний візерунок у поєднанні квітки, листка і пуп'янка, в яких закладено народження, розвиток та безперервність життя. Вишивка на пазусі покликана захищати найважливіші центри людини. Символіка винограду, розміщеного в центрі вишивки та на рукавах, розкриває радість і красу створення сім'ї.

Сад-виноград - це життєдайна нива, на якій чоловік - сіяч, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Берегиня - дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона - і життєтворча мати-природа, і жінка-мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало з мороку космосу чітку систему всесвіту, щоб ще раз нагадати: кожне живе створіння - часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття. Багата вишивка на рукавах - оберіг пошанування руки чарівниці (трудівниці).

Калина. Дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину, калина пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі, тому й назву має від давнього ймення Сонця - Коло, а оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущості роду.

Із глибини минувшини дійшли в орнаментах символи землі і сонця, що, в поєднанні з водою, складають життєдайну трійцю. Ромбічні знаки на сорочці - це символ плодючості Землі-матері, щедро засіяної, зігрітої Сонцем, щоб буяло життя наше.

Найбільше цінується в сорочці її чистота. Українська вишиванка завжди шиється тільки з білого полотна. Ви мали завдання підготувати (знайти в літературі, записати)

Народні прислів'я та приказки про сорочку.

- Рукави - як писанка, а личко - як маків цвіт.

- Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.

- У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна - та й та біла щодня.

- Хочеш сорочку мати - не треба зівати.

- К Великодню сорочка хоч і лихенька (вар.: благенька), аби біленька.

- Як неділя, то й сорочка біла.

- Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Наскільки старанна, працьовита дівчина чи жінка, можна визначити по сорочці. Чим довший і пишніше вишитий додільний край сорочки, і чим більше він визирає з-під плахти, тим достойніша наречена чи молодиця. А сорочок повинна жінка чи дівчина мати по сім: на держання і про роботу. Дівчина вишивала сорочки здебільшого під час Великого посту, коли очищається перед святом і коли місяць уповні, щоб зазивав повну долю. Весільна сорочка була особливою, щоб ніхто не осудив.

Дочка ніколи не насаджувала маминої сорочки, бо могла повторити в долі мамине горе. Не давала дівчина й перезнімати зі своїх сорочок узор, “аби за узором не пішла і доля”.

Повір'я про сорочку

- Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку - на багатство.

- Якщо сорочку прогризли миші - в ногах буде слабість.

- Якщо зачепив і роздер сорочку - можеш зганьбитись.

- Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.

- Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід сонця й утертись спиною.

Он яка захисна магічна сила сорочки в давній уяві українського народу! І чи не від того й досі побутує вислів “народитися в сорочці” - бути щасливою людиною, яка в усьому має удачу.

Ідея родючості полів, плодючості тварин, продовження людського роду навіки закарбувалася в орнаментах і передавалася від покоління до покоління. То хай ніколи не переривається та золота нитка життя, якою вишивали наші бабусі свою і нашу долю на рушниках, сорочках. Збережімо ті надбання української культури, які ще можна зберегти.

То хай ніколи не переривається та золота нитка життя, якою вишивали наші бабусі свою і нашу долю на рушниках! Збережімо ті надбання української культури, які ще можна зберегти!

Цікаві факти. Символіка вишиванки

* Вишивка хрестиком є найпопулірнішим швом, який застосовують у найрізноманітніших виробах. Наприкінці 19 століття така вишивка поширилася по всій Україні. Елементи орнаменту, які виконувалися хрестиком, найчастіше мали рослинний чи геометричний характер.

* Сорочка (особливо ж чоловіча) - символ кохання й вірності. У давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був. У деяких народних піснях, як зауважив О.Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень. вишиванка гаптування сорочка символіка

* У другій половині XIX ст. в європейській фольклористиці широко обговорювали сюжет про графа, який потрапив у полон до невірних, і про його дружину. Біла сорочка, дана дружиною чоловікові, -- символ вірності: поки сорочка біла, доти жінка вірна. Випрати сорочку в чумацьких піснях означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що не завжди чумак погоджується на любовні стосунки з випадковими особами жіночої статі (в піснях це переважно дівчата або молода шинкарка-здирниця), не дозволяє їм «прати сорочку», хоч вона й не біла, бо «сьома неділя». Таким чином, чумак зберігає вірність коханій дівчині, до якої має повернутися.

* Вишивка "білим по білому" - це художній прийом, у якому рельєфний узор вишивки створює гру світла, то вбираючи, то відбиваючи його; поєднуються до десяти технік вишивки, а їх різноманітне сполучення дають безліч вишуканих орнаментальних композицій; філігранна краса узорів досягається використанням наскрізних технік вишивки. Вдивляючись у такі узори, відчуваєш все зовсім по іншому - плин часу, мить зупиняється, душа відпочиває й тільки диву дивуєшся, як можна створювати таку тонку роботу.

Список використаної літератури

1. Лозко?Г.?Українське?народознавство:?Підручник.?К:?АртЕК,?2004.

2. Ковальчук О.В. Українське народознавство . Книга для вчителя . - К.: Освіта, 1992.

3. Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1993..

4. Дмитренко М. Народні повір'я. - К., 1994. - С.53.

5. Ковальчук О. Українське народознавство. - К., 1992. - С.144-148.

6. Лисокінь Ю. Пісні та вишивання моєї бабусі // Народознавство, 1993. - № 5. - С.3.

7. Хрестоматія з народознавства /Укладач М.Немиро. - Рівне, 1993.- С.129-131.

8. Наулко В., Артюх Л. та ін. Культура і побут населення України. - К., 1991. - С.94-110.

9 Знаки: 155 стародавніх українських вишивок /Упоряд. Т.Островська. - К., 1992. - 72 С.

10. Традиційне вбрання Київщини ХVІІІ-ХІХ ст./Комплект листівок. - К., 1993.

11.Ференець С. Народитися в сорочці…//Жінка, 1992. - № 7. - С.30-31.

Размещено на Allbest.ru