Етнокультурний колорит Волині

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Волинь... Прадавня українська земля, край небесно-чистих озер і віковічних лісів, батьківщина талановитих і працьовитих людей. Тут на кожному кроці подих історії. Нині область - вікно в Європу на північному заході України. Це не гучна фраза, а дійсність, яка накладає на нас особливу відповідальність та в значній мірі визначає пріоритети роботи. В умовах структурної перебудови економіки впровадження бізнесу є нелегкою справою. Поступово підприємства області стабілізують свою роботу, а більше третини з них нарощують обсяги виробництва. Послідовно здійснюються економічні перетворення й на селі.

Значні природні ресурси, кваліфіковані кадри, географічне розташування на перехресті важливих транспортних шляхів із Східної Європи в Центральну й Західну Європу створюють вигідні передумови для становлення області як регіону активної міжнародної взаємодії. Волинь має багаторічний досвід добросусідських зв`язків з прикордонними воєводствами Республіки Польща. В рамках створеного транскордонного об`єднання "Єврорегіон Буг" здійснюється співробітництво у сфері територіального планування, розвитку комунікацій, транспорту й зв`язку, освіти, охорони здоров`я, культури, спорту, охорони навколишнього середовища та багатьох інших важливих аспектах життєдіяльності.

Луцьк - адмiнiстративний, економiчний i культурний центр Волинi. На час першої писемної згадки про нього в iпатiєвському лiтописi, датованому 1085 роком, тут вже були потужнi дерев`янi та землянi укрiплення. Нашi предки, закладаючи своє поселення, досить вдало вибрали мiсце - судноплавний Стир зв`язував Луцьк через Прип`ять з Києвом, i далi по Днiпру - з Вiзантiєю. Тут перетиналися шляхи, що вели до країн Заходу i Прибалтики. Територiю чудово захищала сама природа: з пiвдня i заходу - рiчка Стир, з пiвночi - рiчка Глушець, зi сходу - непрохiднi болота. До наших днiв зберiгся Верхнiй замок - визначний пам`ятник оборонної архiтектури ХIV столiття, що перебуває у центрi уваги дирекцiї Луцького iсторико-архiтектурного заповiдника (створено в 1985 роцi ), яка розробила i втiлює у життя програму реставрацiї, реконструкцiї та музеєфiкацiї майже 20 замкових елементiв та об`єктiв. Уже вiдкритi для огляду музейнi експозицiї "Арсенал Луцького замку", "Дзвони", "Повiтова в`язниця", виведенi на поверхню фундаменти князiвського палацу, вiдновленi сходи на мури та фiртки у стiнi, пiдготовленi до експонування вiдкритi археологами залишки Соборної церкви Іоанна Богослова на замковому подвiр`ї.

1.Процеси етнокультурної взаємодії в історичному розвитку Волині

волинь етнокультурний вишивка

Етнічна культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (наприклад, світові релігії).

Етнічна структура населення Волині впродовж тривалого історичного періоду, XII -першої половини XX століть, характеризувалася присутністю в переважаючому масиві автохтонного населення чисельних іноетнічних компонентів.

Одним із дієвих чинників, який детермінував етно-історичний розвиток краю впродовж століть стало його географічне розташування. Порубіжне розміщення Волині визначало характер і спрямованість міграційних процесів, пов'язану з ними взаємодію різних за походженням етнічних компонентів. Волинь залишалася порубіжною територією і в період її розвитку в межах Київського, Володимир-Волинського, Галицько-Волинського князівств, з XIV ст. - Великого князівства Литовського, пізніше Речі Посполитої, Російської імперії, що справляло свій визначальний вплив не лише на економічний розвиток регіону, але й на формування поліетнічності населення, особливостей культурного масиву, який складався під впливом взаємозв'язку різних народів.

Адміністративно-територіальні, політико-ідеологічні, релігійні, соціально-економічні зміни, що відбувалися на території Волині, як пограниччі, викликали відповідні трансформаційні процеси, залишали в історичному розвитку свої помітні сліди. Істотне значення тут мали контакти народів, мотивовані політичною і суспільною історією цих земель.

Поліетнічність мешканців Волині формувалася тривалий період. В зв'язку з цим можна говорити про окремі етапи міграційних рухів до краю поляків, євреїв, чехів, німців, росіян, караїмів, представників інших народів. їх результатом стала поява і розвиток на Волині чисельних іноетнічних громад. Найбільшою розмаїтістю етнічний склад населення регіону характеризувався у XIX - першій половині XX століття. Про це свідчать статистичні дані.

Спільне проживання української і польської етнічних груп на Волині, на прикордонних з Польщею землях, у контактній зоні зі змішаними шлюбами, різнобічними зв'язками, в тому числі економічними і культурними стало основою формування особливого типу української полонії, самобутнього різновиду польської мови і культури. Згідно даних діалектології, польське населения в місцях компактного проживания зберігало свої мовно-етнічні риси, до яких додавався український елемент. У сільській же місцевості Волині, Полісся український адстрат (мова місцевого населения) накладався на польський субстрат (етнічний тип мігрантів). Культури місцевих українського і польського населения вбирали в себе багато рис матеріального і духовного життя обох народів. Спостерігалося культурне і конфесійне змішування населення. Серед мешканців українсько-польського пограниччя знайшов значне поширення змішаний тип говірок, який представляв собою сферу зіткнення і взаємопроникнення різних культур і мов, а також позамовні чинники історичної, етнографічної, господарської взаємодії. В структурі говірок у різній мірі поєдналися риси кожної із контактуючих між собою мов, демонструючи відмінності, які виникли внаслідок тривалого спільного проживання і територіального сусідства Волині з Польщею.

Під впливом романтизму в розвитку на українських землях польської культурно-політичної свідомості на початку XIX ст. намітилася й інша тенденція. В середовищі польської еліти формувалася ідея об'єднання зусиль з українськими колами, поширювалось українофільство. В аристократичних салонах співалися українські пісні. Польські дослідники звернулися до вивчення українського минулого. В польській історичній науці почала формуватися так звана „українська школа", представники якої вивчали головним чином історію Правобережної України. Українська проблематика українською мовою з'явилася в репертуарі польських театральних труп, які здійснювалися постановку вистав у Південно-західному краї, в тому числі у містах Волині.

Зведені на території Волині польськими архітекторами культові і громадські споруди, палаци і садиби польських родин, котрі пов'язавши свою долю з українською землею, різнопланово збагачували її культуру, та навіть польські цвинтарі - це, та все інше, пов'язане з польською етнічною громадою Волині, є не лише нагадуванням про минуле краю. Це саме те, що надає краю неповторності, визначає його регіональні особливості.

Друга половина XIX ст. стала часом масової міграції на Волинь іноземних колоністів - чехів і німців. Внаслідок імміграційних процесів на Волині сформувалися великі громади німецьких і чеських колоністів. Так, використовуючи більш ефективну культуру сільськогосподарського виробництва, кращу агрономію, новітні технічні досягнення, чеські і німецькі селяни тим самим демонстрували приклад раціонального ведення особистого господарства, виступаючи своєрідними взірцями для відповідних запозичень з боку місцевого населення.

Колоністи сприяли поширенню серед волинських селян культивування просапних технічних культур, використанню вдосконалених знарядь праці, природних добрив. Чехи стали на Волині піонерами вирощування у великих масштабах.

Підводячи підсумок, можна зазначити, що у своєму історичному розвитку Волинь на тривалий час перетворилася в зону контактів народів, що накладало на регіон відбиток своєрідності. Складна багатоплановість етнокультурного розвитку значною мірою зумовлювалася міграційними рухами та порубіжним розташуванням краю. На Волині в цей час склалася особлива етнічна, конфесійна структура населення, а також його мовна диференціація. Поліетнічність наклала свій відбиток на історичний розвиток Волині, визначивши її певні регіональні особливості. Саме проживання на теренах краю чисельних етнічних громад, створивши відповідну основу для протиставлення „ми - вони", послужило важливим чинником формування в українців рубежу XIX - XX ст., котрі в основній своїй масі характеризувалися переважанням релігійної самоідентифікації, національної самосвідомості.

До головних результатів тривалої взаємодії різних народів на теренах Волині слід віднести й формування культури міжетнічного спілкування, поваги до традицій і звичаїв народів. На жаль, значною мірою, як сама поліетнічність, так і ця культура зазнали значних руйнувань за роки радянської влади, і особливо у період Другої світової війни.

2.Деякі етнокультурні особливості Волині: особливості волинської кухні

Ще в давні часи українська кухня славилася своєю різноманітністю і високими смаковими якостями. Це досягалося не тільки розмаїттям продуктів, використовуваних для приготування українських страв, але й складною рецептурою та складними комбінованими способами обробки продуктів, що входять у ці страви. Так, до складу борщу, найбільш популярної і дуже поширеної в українській кухні страви, входить багато продуктів, які в своєму поєднанні дають приємний смаковий букет. Наприклад, до українського борщу з м'ясом входить 20 назв продуктів, селянського - 18, київського - 20, полтавського з галушками - 18, чернігiвського - 16, з потрухами - 16, бурякового з грибами - 15, зеленого українського - 18, з карасями - 17 і т. д.

При готуванні борщів продукти не тільки варили, але деякі з них (моркву, цибулю, корінь петрушки) попередньо ще й обсмажують. У багатьох інших стравах продукти проходять складну обробку: спочатку їх обсмажують або варять, а потім тушкують або обсмажують, внаслідок чого приготовлені такимспособом страви зберігають аромат і набувають соковитості.

Багато страв української кухні приготовляють у фаршированому вигляді. Особливо смачні й корисні комбіновані страви з м'яса і овочів - голубці з м'ясом, крученики волинські, яловичина шпигована з буряками, кабачки і помідори, фаршировані м'ясом, свинина тушкована з капустою і картоплею та ін.

Значну кількість страв приготовляють з молока та сиру - супи, бабки, пудинги, сирники, млинці з сиром, желе, киселі тощо.

На Поліссі у великому асортименті готують страви з картоплі та грибів - картопляні оладки, пиріжки, бабки, борщі з кислої капусти; на Поділлі поширені страви з кукурудзи.

Особливості в харчуванні є також і в придніпровських районах, південних областях Закарпатті і т. д.

Багата українська народна кухня стравами і різноманітними виробами з борошна. Найпоширенішими стравами з борошна є вареники, галушки, млинці, бабки, гречаники тощо.

Залежно від пори року вареники виготовляють з різною начинкою: м'ясом, рибою, сиром, грибами, картоплею, капустою, маком, вишнями, полуницями, сливами, яблуками.

Галушки виготовляють з різноманітного тіста - здобного, заварного пшеничного і гречаного, а також із манних круп, сиру, хлібних сухарів, картоплі та ін.

Виготовляють також різні млинці: гречані, пшеничні, гречано-пшеничні, пшоняні, пшоняно-гречані, манні, кукурудзяні, з білого хліба, з яблуками тощо.

В українській кухні великий асортимент виробів з різних видів солодкого тіста - дріжджового, здобного, пісочного, бісквітного і заварного. Серед цих виробів значно поширені найрізноманітніші пампушки, бабки, вергуни, соложеники, мандрики, і т. д.

Мешканці України з давніх-давен приготовляли в домашніх умовах різноманітні напої: наливки, настоянки, запіканки, варенухи, тертухи, спотикачі, пиво, кваси тощо.

Стародавнім національним напоєм є мед, який приготовляють різними способами. Є мед домашній, старосвітський, межигірський, київський.

Іншим напоєм, добре відомим з давніх часів, є квас - броварський, запорізький, козацький.

Українці запозичили багато страв у поляків, білорусів, інших слов'янських народів, так само як чимало українських страв використовується в кухнях інших народів.

3.Волинський національний костюм

Волинський народний костюм несе в собі історію, яка тісно перепліталася з сусідніми народами. Це була територія Речі Посполитої, що об'єднувала сучасні Польщу, Литву, Білорусь та Україну. На всіх цих теренах є багато спільного. Тут культура орієнтувалася не так на військо, як на місто. Корсети тут шнуровані, на гапличках, розшиті. Такі речі носили заможні шляхтянки, а селянки брали з них приклад. На жаль, ми зараз не маємо жодного історичного взірця шляхетського одягу, його зображення залишилося лише в портретному живописі. Але його деталі простежуються за строями волинянок.

Ще з XV--XVI століть домінує чорний колір. Документи тих часів свідчать, що в шляхетських родинах вишивали сорочки чорним шовком. І в народі це залишилося. Наприкінці ХІХ століття, коли волиняни стали усвідомлювати свою національну приналежність, то почали додавати блакитні й жовті нитки. А ще пізніше -- різні анілінові барви.

Жіночий костюм Волині кінця XIX - початку XX ст.

Сорочка зроблена домотканого полотна з виложистим коміром «Кусан». Комір також зроблений з доморобної шерстяної тканини і шився зі складками від лінії талії. Він яскраво розшитий кольоровими нитками та аплікацією з зеленого сукна. На червоний літник, тканий поздовжніми смугами зеленого, білого та синього кольорів, пов'язана вовняна килимова запаска-«попередниця» із складним різноколірним геометричним орнаментом. Біла хустка має китиці та заткана червоною смужкою Хустка пов'язана на «кибалку», що зроблена з джгута лляної куделі, луб'яного обідка та ін.

Чоловічий костюм Волині кінця XIX - початку XX ст.

Сорочка пошита з домотканого полотна. Комір виложистий. Пазуха, комір, станок та чохли чоловічого костюма оформлені геометричним тканим орнаментом червоного кольору. Сорочка підперезана багатоколірним тканим поясом з «кутасами». Штани є вузькими з невідбіленого сурового домотканого полотна.

Жінки та чоловіки носили личаки, що взувалися на полотняні «завої».

4.Волинська вишивка

Жіночі сорочки вишиванки волинянок за кроєм були як додільними (суцільно кроєними на всю довжину), так і з підточкою -- пришитою по лінії поясу нижньою частиною, матеріалом якої слугувала грубіша та менш вибілена тканина. На тлі побутування обох загальноукраїнських типів крою у волинському жіночому вбранні західних районів край сорочки вишиванки, довжина якої сягала трохи нижче колін, не орнаментувався вишивкою, оскільки був невидимим з-під спідниці. А довгі, нижче краю спідниці, жіночі сорочки східних районів Волині викінчували, за загальноукраїнським звичаєм, або вишитою кольоровими бавовняними нитками каймою у вигляді рослинного чи геометричного орнаменту, або вишитими білими лляними нитками строчками. За кроєм рукавів жіночі сорочки волинянок належали переважно до уставкового типу -- з уставками, поликами, плічками, прирамками. У західних районах верхня частина рукава сорочки, викроєна у вигляді невеликого прямокутника, мала назву прирамок, який за кроєм відповідав загальнопоширеній на всій території України назві цієї частини рукава -- уставці. Верхній край прирамка, як і уставки, збирався у зморшки при шиї, натомість нижній край пришивався до рукава через вузький, вишиваний по мережці пасочок, який мав назву "вуставка" і правив з'єднуючим елементом між прирамком та полотнищем рукава. Крім того, на Волині побутували також і безуставкові жіночі сорочки -- з суцільно кроєним рукавом. Рукави або суцільно прикрашалися, або декорувалися лише у верхній частині білою прозорою чи чорно-червоною вишивкою, виконаною гладдю. Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті. Викінчення рукавів могли оформлятися як у виними призбираними брижами (воланами). Манжети також прикрашали вишивкою. Іноді рукави робили вільно (без стягування при руці) та укороченими На тлі загальноукраїнських типів оформлення горловини жіночих сорочок (безкомірного, зі стоячим та відкладним коміром) сорочки східних районів Волині виділялися високим стоячим коміром у вигляді пришитої на вузьку Обшивку зібраною у зборки широкої оборки, яку обшивали мереживом, в'язаними спицями з білих бавовняних ниток домашнього чи фабричного виробництва. Своєрідності західно-волинським сорочкам сорочкам надавав широкий виложистий комір, який мав вигляд моряцького: шалеподібно викладеного попереду та звисаючого у формі прямокутника по спині.

На Волині поширені геометричні (ромбо-, хрестоподібні, розеткозірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з ролинними мотивами. Кольорова гамма стримана, монохромна, основний колір - червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого.

Використана література

1. Атлас Волинської області. За редакцією під керівництвом к.е.н. Бурчака Н. В. Комітет геодезії і картографії СРСР , Москва, 1991.

2. Волинь- земля українська. М.Киричук, "Надстиря", Луцьк,1997.

3. Центральний державний історичний архів Украйни у м. Києві (далі - ЦДІАУ), ф. 442, оп. 53,спр.353.

4. Рихлік Є.А. Досліди над чеськими колоніями в Україні II Записки етнографічного товариства. - К., 1925. - Кн. 1.

5. Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (13-18 ст.).-- Київ, 1992.

Размещено на Allbest.ru