З історії заснування та діяльності Одеського крайового сільськогосподарського музею імені професора К.А. Тимірязєва

Гілязетдінов Р. Н.,

Ключові слова: Одеський крайовий сільськогосподарський музей ім. проф. К. А. Тимірязєва, музеєзнавство, сільськогосподарська дослідна справа, сільське господарство, «Фургон-музей», майстерня наочного приладдя.

У сучасній українській історіографії при розгляді організаційних засад становлення й розвитку сільського господарства в Україні у 20-х роках минулого століття чільне місце посідають сільськогосподарські музеї. Чимало дослідників присвятили свої праці вивченню музеєзнавства на Півдні України. З-поміж них слід виділити історичні розвідки Т. О. Гребінник [1], І. М. Симоненко [2], В. В. Солодової [3], К. О. Черноколової [4] та ін.

Метою дослідження є проведення історико-наукового аналізу становлення й діяльності Одеського крайового сільськогосподарського музею ім. проф. К. А. Тимірязєва та його значення для розвитку вітчизняного галузевого дослідництва.

Одеса вважається одним із найвизначніших міст світу з найдавнішими, найбагатшими та найбільш цікавими й оригінальними музейними традиціями. Історія тутешньої музейної справи своїми коріннями сягає 1825 р. - від початку заснування Одеського міського музею старожитностей. У 20-40-х рр. ХІХ ст. підвищена зацікавленість економікою сільського господарства призвела до виникнення низки сільськогосподарських товариств. Відтак, у 1828 р. за ініціативою М. С. Воронцова було започатковано Товариство сільського господарства Півдня Росії. Воно сприяло розвитку в регіоні рільництва, лісівництва, виноградарства і садівництва, видавало власні часописи, проводило конкурсні випробування(предтечі сільськогосподарських виставок) плугів із метою їхньої придатності в умовах краю. Крім того, при товаристві діяв музей землеробських знарядь, заснований у 1832 р. за ініціативою секретаря цього творчого об'єднання П. Т Морозова [5]. Згідно з правилами проведення виставки 1842 р. було визначено, що після завершення змагань плуги-переможці експонувалися в музеї протягом 15 днів. За цей час кожен зацікавлений мав змогу їх побачити, а при необхідності зняти з них моделі. Тому можна з упевненістю сказати, що музей безпосередньо пропагував удосконалення сільськогосподарських знарядь та машин і сприяв поширенню галузевих знань. Його вплив з року в рік зростав. Сільські господарі почали робити замовлення на побачені зразки. До того ж, вони могли брати знаряддя терміном до шести тижнів для тимчасового випробування у власних маєтках. Для поповнення фондів щороку виділяли 400 руб. сріблом [6]. Зусиллями членів товариства у музеї сформувалася доволі повна колекція сільськогосподарського устаткування. Однак у зв'язку з удосконаленням галузевих знарядь, з відкриттям складів та спеціалізованих магазинів імпортної техніки у 1860 р. музей припинив своє існування. Експонати були передані до Новоросійського університету для його дослідного хутора [5]. Слід відмітити, що кабінети вищих навчальних закладів Російської імперії є предтечами університетських музеїв. Так, при вже згаданому Новоросійському університеті діяли мінералогічний, геологічний, ботанічний, зоологічний та інші кабінети. Вони містили унікальні колекції.

Питання про відродження музею

сільськогосподарського профілю порушувалося неодноразово. Наприклад, в Одесі протягом 8 вересня - 1 жовтня 1884 р. відбулася виставка витворів сільськогосподарської, заводської та сільської промисловості Півдня Росії. Її організатором виступило Імператорське товариства сільського господарства Півдня Росії. Підводячи підсумки заходу, його учасники зауважили , що така виставка могла б покласти початок сільськогосподарському та фабричному музею, чия користь для краю буде беззаперечною [7]. На жаль, цього так і не сталося. Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. при Одеському відділенні Імператорського Російського товариства садівництва діяв невеликий музей під керівництвом одеського міського голови Г. Г. Маразлі. Однак повноцінний сільськогосподарський музей було засновано вже за радянської доби.

Одеський крайовий сільськогосподарський музей імені проф. К. А. Тимірязєва був відкритий у 1920 р. з метою «...обслуговувати сільські господарства степової України» [8]. Він розташовувався за адресою: провулок тимірязєв музей сільськогосподарський

Червонофлотський, 7. Музей підпорядковувався Народному комісаріату земельних справ УСРР. Станом на 1929 р. він охоплював Артемівську, Дніпропетровську, Запорізьку, Криворізьку, Луганську, Маріупольську, Мелітопольську, Миколаївську, Одеську, Павлоградську, Сталінську, Херсонську області УСРР [9].

Від початку діяльності Одеський крайовий сільськогосподарський музей у своїй структурі мав 16 відділів: 1) сільськогосподарських машин та знарядь; 2) меліорацій та лісівництва; 3) ґрунтів; 4) бджільництва; 5) насіння; 6) кормових рослин; 7) дослідних установ степової смуги України; 8) тваринництва та годування; 9) молочного господарства; 10) бджільництва та шовківництва; 11) садівництва та городництва; 12) виноградарства та виноробства; 13) хвороб та шкідників сільського господарства; 14) технології продуктів сільського господарства; 15) сільськогосподарської економіки та 16) статистики. Проводилася робота з облаштування відділу метеорології. Крім того, у музеї діяли ботанічний та мобільний агрономічний кабінети, бібліотека з читальним залом та майстерня наочного приладдя.

Як зазначає дослідниця одеських музеїв В. В. Солодова, більша частина експозиції Одеського крайового сільськогосподарського музею базувалася на досягненнях німців-колоністів [10]. Наприклад, у відділі сільськогосподарських машин і знарядь були представлені: колоністський плуг І. Гена та його модель, макет і самохідний плуг культурного типу Р. Сакка, модель жатки, а також ціпки і кам'яні катки. У відділі тваринництва - матеріали при молочну породу корів - червону німецьку [9, с. 9, 11, 56].

Одеський крайовий сільськогосподарський музей розповсюджував знання щодо переваг колективного ведення сільського господарства. Одним з його основних завдань було популяризування агрономічних, зоотехнічних, ветеринарних та інженерно-технічних знань у сільському господарстві. Поширення серед колгоспників і працівників радгоспів та МТС сільськогосподарських знань, впровадження досягнень аграрної науки і передового досвіду в сільськогосподарське виробництво з метою підвищення культури землеробства, збільшення виробництва аграрної продукції і зниження її собівартості. У звіті за 1934 р. зазначалося: «.Для робітничих одеських підприємств, червоноармійських частин, червонофлотців і колгоспників. музей становить винятковий інтерес.» [11].

Слід відмітити, що налагоджувати зв'язки з селом Одеський крайовий сільськогосподарський музей розпочав шляхом постачання дублікатів своїх експонатів до сільських господарств. Втілити задум у життя вдалося за допомогою проведення пересувних виставок. Така форма музейної роботи вважалася найзручнішою й найефективнішою для встановлення зв'язку з жителями сіл та селищ Одещини. Упродовж 1925-1933 рр. у регіоні функціонував пересувний музей, так званий «Фургонмузей». Він був спеціально створений для проведення популяризації агрономічних знань та проведення політпросвітньої роботи на віддалених територіях. Під час своїх подорожей «Фургон-музей» обов'язково заїжджав до німецьких сіл [10, с. 23]. Лектори, що супроводжували пересувні музеї, зауважували, що ставлення населення німецьких колоній до музейної справи було неоднозначним. Так, мешканці Нейкова (Гнаденфільд), Понятівки і Гросс-Лібенталя з великою зацікавленістю вивчали роботу музею, а останні дві навіть запрошували музичний оркестр. Вони дуже цікавилися сільським господарством, особливо інтенсивними культурами, багато спілкувалися з лекторами. У Гросс-Лібенталі у діяльності музею активно брали участь німці-агрономи Пфафф і Вольф. Проте зовсім протилежна реакція спостерігалася у Цебриково (Гофнугсталь), Трегрядах і Волково (Ней-Лібенталь). Складалось враження, що проблеми сільського господарства зовсім не хвилюють місцеве населення. Адже основними відвідувачами музею-виставки були учні шків. Співробітники музею пояснювали це слабкою просвітою і незнанням німецької мови [12].

Попри все, за достатньо короткий проміжок часу своєї діяльності пересувна сільськогосподарська виставка на вантажному автомобілі відвідала всі шість округів Одещини з презентаціями у 18 населених пунктах. У свою чергу, «Фургон-музей», упорядкований Губземуправлінням та Губполітосвітою, приїздив до 40 населених пунктів у трьох округах регіону [8, с. 96]. Крім того, він займався обладнанням пересувних сільськогосподарських музеїв, музеїв на периферії, агрономічних кабінетів тощо.

Варто зазначити, що пересувна виставка з-поміж своїх експонатів мала чималий відсоток копій Одеського крайового сільськогосподарського музею та видань Майстерні наочного приладдя. Сільськогосподарський відділ «Фургону-музею» на 90% складався з дублікатів Майстерні експонатів музею. Вона розпочала свою роботу з видання найпростіших настінних таблиць та колекції з сільського господарства. Згодом до цього додалися: книги, альбоми, брошури, плакати, листівки, таблиці, сільськогосподарські гасла. Крім того, майстерня також займалася виготовленням гербаріїв, колекцій, моделей, художніх картин сільськогосподарського спрямування, діаграм, діапозитивів, препаратів тощо. Тільки за три роки діяльності було виготовлено чимало експонатів, які через земельні органи, шкільні та політосвітні установи розповсюджувалися серед населення Одещини.

Видавничим відділом майстерні і музею за перші 8 місяців діяльності було надруковано 13 листівок загальним накладом до 42 тис. примірників; 4 плакати (до 7 тис. прим.), 10 брошур (9 300 прим.). Тільки за 1924 р. було виготовлено 3 776 одиниць наочного приладдя. Відмітимо, що протягом 1923-1924 рр. здебільшого заявки надходили переважно від Одеської губполітосвіти. Так, було упорядковано 25 музеїв при селянських будинках, пересувна виставка Одеської крайової сільськогосподарської станції, «Фургон-музей» Губполітосвіти, сільськогосподарський куточок Райкому ЛКСМ та при будинку Червоної Армії і флоту, музей при садибі Тарасо-Шевченківського району Одеського округу. Крім того, було відправлено устаткування на сільськогосподарську виставку на замовлення Балтського союзу кооператорів, Сибірського державного видавничого управління, Харківської Всеукраїнської (Вукопспілка) спілки, Миколаївського окружного земельного управління, Єлизаветградської сільськогосподарської школи. Усього - 3 522 примірника [8, с. 96]. Однак цим перелік замовників не обмежується. До них додавалися: Москва, Пермський університет, Сибір, Туркестан, не кажучи вже про різні установи України. Але головну увагу майстерня зосереджувала на облаштуванні агрономічних кабінетів у степових губерніях, що діяли б за завданнями земельних управлінь, сільбудів, політосвітніх установ, сільськогосподарських гуртків, клубів, куточків, виставок тощо.

Щороку Одеський крайовий сільськогосподарський музей відвідували понад 20 тис. осіб. Наголосимо, що персонал Одеського крайового сільськогосподарського музею, користуючись музейними дублікатами, проводив розгорнуту популяризацію сільського господарства і поза стінами закладу, беручи активну участь у читанні лекцій селянам, військовим організаціям, на сільськогосподарських курсах тощо. Принагідно зауважимо, що музею вдалося налагодити тісну співпрацю з дослідними та науковими галузевими установами краю.

Наприкінці 1929 р. у зв'язку з поставленими завданнями щодо розвитку та соціалістичної перебудови виникала потреба підсилити агропропагандистську роботу. Наркомзем вважав за потрібне для потреб агропропаганди ширше використовувати існуючі крайові сільськогосподарські музеї [4, с. 244]. На той час становище Одеського крайового сільськогосподарського музею через обмеження коштів не мав змоги досить повно відображувати стан сільського господарства регіону, хоча, уже діяв (як зазначалося вище) пересувний «Фургон-музей», що в разі надходження коштів мав обслуговувати населення округи. Асигнувань НКЗС було недостатньо для утримання автомузею, тому керівництво висувало прохання виділити кошти на ці заходи, беручи до уваги його важливе значення щодо поширення сільськогосподарських знань і колективізації, а також можливість обслуговування великої кількості селян.

Проведеними дослідженнями, встановлено, що Одеський крайовий сільськогосподарський музей завдяки вдалій організації, систематичній роботі в Одеському регіоні із року в рік значно розширював спектр своїх дій та вплив на сільських господарів, тим самим, зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи.

Список використаних джерел

1. Гребінник Т. О. Природно-історичні музеї Півдня України / Т. О. Гребінник // Історія України: маловідомі імена, події, факти: зб. статей. Вип.17 / ред. П. П. Тронько. - К.; Донецьк: Рідний край, 2001. - С.27-29.

2. Симоненко І. М. Краєзнавчі дослідження Херсонської вченої архівної комісії / І. М. Симоненко // Там само. - С.110-114.

3. Солодова В. В. Формування та розвиток документальних колекцій у складі фондів одеських музеїв (1825-2003 рр.): автореф. дис... канд. іст. наук / В. В. Солодова; Держ. ком. арх. України; Укр. НДІ архів. справи та документознавства. - К., 2006. - 19 с.

4. Черноколова К. О. Діяльність сільськогосподарських музеїв України на початку ХХ століття / К. О. Черноколова // Вісник аграрної історії: зб. наук. пр. - 2013. - №6-7. - С.241-246.

5. Солодова В. Музеи Одессы. 1825-1917 гг. // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. - О., 2005. - С.4-17.

6. Боровский М. П. Исторический обзор пятидесятилетней деятельности императорского общества сельского хозяйства Южной России с 1828 по 1878 год / М. П. Боровский. - О., 1878. - С.85.

7. Подробное описание Одесской выставки 1884 года. - О., 1884. - С.14.

8. Веселитський А. В. Одеський краєвий с.-г. музей та його робота / А. В. Веселитський // Вісник Народного комісаріату земельних справ УСРР - 1925. - Ч.5-6. - С.95-96.

9. Одеський крайовий сільсько-господарський музей імені проф. К. А. Тімірязєва: Провідник-довідник. - О., 1929. - С.3.

10. Солодова В. Немецкие этнографические экспозиции в музеях Юга Украины / В. Солодова // Вісник Одеського історико- краєзнавчого музею. - О., 2005. - Вип.1. - С.21-27.

11. Державний архів Одеської області. - Ф.Р-5039. - Оп.1. - Спр.111. - Арк.6.

12. Миколюк А. Переїзний музей на селі. З досвіду роботи на Одещині за 1924-1926 роки. - Х., 1927. - С.39, 42.

Размещено на Allbest.ru