Аспекти соціальної стабільності в поліетнічних регіонах України (на прикладі Чернівецької області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аспекти соціальної стабільності в поліетнічних регіонах України (на прикладі Чернівецької області)

Гуйтор М.М.

Одним із складових безпеки країни є соціальна стабільність регіонів, яка вибудовує систему внутрішньої безпеки країни. Останні події в українській політиці - анексія Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, підтримка нею проросійськи налаштованих груп на території Донецької та Луганської областей, змушують звертатися до питань соціальної стабільності інших регіонів України. Одним із складових безпеки країни є соціальна стабільність регіонів, яка вибудовує систему внутрішньої безпеки країни. Зауважимо, що у подіях, які мають місце в АРК та Донецькій і Луганській областях виділялися мовний, конфесійний, прикордонний та особливо етнічний чинники. Тому, особливу актуальність складає група регіонів, де питома вага етнічних українців менше 90%. Ми визначили серед цих областей Харківську (70,7% українців, 25,6% росіян), Запорізьку (70,8% українців, 24,7% росіян), Херсонську (82,0% українців, 14,1% росіян), Одеську (62,8% українців, 20,7% росіян, 6,1% болгар, 5,0% молдован), Чернівецьку (75,0% українців, 12,5% румунів, 7,3% молдован, 4,12% росіян),

Закарпатську (80,5% українців, 12,5% угорців, 2,6% румунів, 2,5% росіян). Також до групи ризику віднесемо Дніпропетровську (79,3% українців, 17,6% росіян), Миколаївську (81,9% українців, 14,1% росіян), Сумську (88,8% українців, 9,4% росіян) області.В цьому спектрі актуальним, на наш погляд, є звернення до аналізу соціальної стабільності в Чернівецькій області, яка є прикордонною, поліетнічною, поліконфесійною. Політизованим є питання мови на території області.

Мета статті полягає у дослідженнісоціальної стабільності в поліетнічних регіонах України на прикладі Чернівецької області.

Проблемам етнополітології в Україні присвячена належна кількість праць, але частково дослідженим залишається питання соціальної стабільності в поліетнічних регіонах. В цьому контексті виокремлюються дослідження В. Котигоренка [9; 10; 11], в яких піднімається питанняетнополітичних загроз соціальній стабільності. Вплив етнічності на етнополітичну стабільність в поліетнічних суспільствах вивчається С. Аслановим [1].

Питання етнополітичних відносин у Чернівецькій області досліджується групою науковців кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Історичні аспекти міжетнічних відносин вивчаються І.Г. Буркутом, сучасним теоретичним та практичним напрямкам етнополітологи присвячені роботи А.М. Круглашова. Проблеми методології та теорії міжетнічних вьідносин розглядаються у працях Н.Ю. Ротар, а особливості сучасних україно-румунських взаємини відображені у публікаціях Н.В. Нечаєвої- Юрійчук. Останнім вагомим доробком кафедри став “Довідник міжетнічної толерантності” [6], який містить методологію та теорію формування етнокультурної толерантності, розгляд основних проблем формування міжетнічної толерантності, дослідження нормативноправового регулювання функціонування етнічних громад та діяльності національно-культурних товариств. Також у праці висвітлено особливості формування міжетнічних стереотипів у Чернівецькій області, моделі міжетнічної комунікації, моніторинг діяльності органів влади щодо формування міжетнічних відносин та практичні рекомендації для місцевих органів влади та журналістів щодо міжетнічної толерантності в професійній діяльності.

Соціальна стабільність формується за мірою задоволення потреб людей, реалізації їх інтересів, цінностей та цілей через власну діяльність [23]. Водночас, на думку Фетисова, наявність порівняно високого рівня життя населення не гарантує соціальну стабільність суспільства. Остання передбачає самореалізацію не тільки в економічному, але і в політичному, культурному, етнічному аспектах. Відсутність цього породжує різноманітні конфлікти, які призводять до дестабілізації суспільства. Але відомо, що жодна економіка не може ефективно функціонувати в умовах соціальної напруженості. Так само як і соціальна напруженість утворюєтьсязнезадоволення серед населення рівнем життя, станом екології, ефективністю влади, впливом кримінальних структур. Не можна зняти соціальну напруженість без вирішення економічних питань, від яких залежить і рівень безробіття, і якість життя [17]. Як зазначає Г. П. Рекун, однією з передумов досягнення соціальної стабільності регіону є удосконалення державної та регіональної політики зі створення умов для розвитку соціального діалогу. Наймогутнішим чинником розвитку соціального діалогу є створення сприятливого економічного клімату, зокрема, шляхом послаблення податкового тиску і боротьби з корупцією, що призведе до оздоровлення економіки, її детінізації і поступового виходу з кризи [16]. Погодимось із твердженням, що безпека регіону як соціально-економічної системи, у контексті забезпечення соціальної безпеки, складається із інституційної, економічної та соціальної складових [13]. Забезпечення тільки однієї складової не гарантує стабільності регіону та країни.

Під стабільністю суспільства ми будемо розуміти його розвиток, який виключає боротьбу соціально- політичних суб'єктів, яка призводить до розхитування та руйнування основ суспільства. Звертаючись до розгляду соціальної стабільності, зауважимо, що на думку В. Фетисова, правляча еліта часто імітує її за допомогою різноманітних форм, які не насичені реальним змістом (вивіски, лозунги, декларації, проекти і т.п.). Водночас відбувається ототожнення досягнень в окремих сферах, які не мають стосунку до рівня та якості життя населення, із соціальною стабільністю, у суспільну свідомість вкладаються ілюзорні очікування і надії [23]. Українське суспільство неодноразово було свідком такої “стабільності”, особливо напередодні виборчих кампаній.

Важливим елементом у розвитку поліетнічної чи багатонаціональної країни є політика у напрямку попередження етнополітичних ризиків соціальної стабільності. В. Котигоренко виокремлює наступні чинники, що несуть загрозу соціальній стабільності.

Політизація етнічності.

Сучасні особливості соціально-психологічного, емоційного стану представників національних (етнічних) груп населення.

Регіональні відмінності в етнополітичній самоідентифікації громадян.

Політизація етноконфесійних відносин.

Особливості динаміки етнічного складу населення.

Нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів.

Недосконалість адміністративно-територіального устрою країни, системи поділу повноважень та формування бюджетних ресурсів центральної влади і місцевого самоврядування, а також порядку обрання депутатів місцевих рад.

Намагання деяких країн-сусідів реалізувати свої національно-державні інтереси на території України всупереч її власним національно-державним інтересам.

Політична безвідповідальність правлячого класу й безпринципна боротьба всередині цього класу за владу та власність на центральному й регіональному рівнях.

Недосконалість правових регуляторів етнонаціональних відносин[11, с. 38].

С. Асланов, досліджуючи етнонаціональну політику, застосовує поняття “етнополітична стабільність”, яка, на його думку, є невід'ємною складовою політичної стабільності [1]. Погоджуємося із думкою дослідника, щоетнополітичну стабільність слід вивчати в контексті ширших понять - політичної стабільності, соціальної стабільності, етнічної стабільності. Ми пропонуємо розглянути впливетнополітичного фактора на соціальну стабільність регіону. В цьому спектрі серед додаткових чинників впливу етнополітичного фактора проаналізуємо мовний, конфесійний та прикордонний. Акцентуємо на етнічному факторі, бо, як зазначає С. Асланов, конфліктність є однією з головних характеристик етнічності. Продовжуючи думку, науковець зазначає, що протиставлення, яке є обов'язковим етапом етнічної ідентифікації індивіда, водночас постає чинником, підґрунтям конфліктності етнічності. А будь-який конфлікт виводить етнополітичну систему з рівноваги, стану стабільності, якого вона прагне[1].

Звертаючись до Чернівецької області, наголосимо, що на півдні регіону проходить державний кордон з Молдовою і Румунією. Зазначимо, що попри зміни у складі населення Чернівецька область продовжує залишатися поліетнічною.

Українців у області проживає 75 відсотків від усього населення, на другому місці за чисельністю перебувають румуни - 12,5%. Якщо порівняти дані 1989 р. та 2001 р., то можна побачити зростання чисельності румунів Буковини на 1,8%. Серед інших етнічних груп за чисельністю виділяються молдовани, росіяни, поляки, білоруси та євреї.

Зауважимо на райони компактного проживання представників етнічних груп області :руму ни

(Глибоцький, Герцаївський, Сторожинецький райони та м. Чернівці);молдовани (Глибоцький та Новоселицький райони);росіяни (м. Чернівці, Глибоцький та

Сокирянський райони); євреї (м. Чернівці);поляки (Глибоцький та Сторожинецький райони).

Наразі на теренах області можна спостерігати збільшення кількості вихідців із Азії, Африки та Кавказу, які не є традиційними для регіону. Відповідно, актуальною є робота з населенням з метою уникнення конфліктів між етнічними групами. Також, на думку А. Круглашова, важливого значення набуває завдання подолання дисгармонії, що складається у відносинах представників окремих етносів. Це стосується насамперед тенденцій загострення взаємин між румунською та молдовською громадами на Буковині, коли представники однієї заперечують сам факт існування та перспективи збереження ідентичності іншої групи [12, с. 175].

Мовний склад населення області, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.[14, с. 187], можна охарактеризувати наступним чином. 75,6% населення області вважали українську мову своєю рідною. Серед етнічних груп виділяється те, що 6,8% румунів, 3,2% молдован, 8,1% росіян визнали українську своєю рідною мовою. Набагато вищий відсотковий рівень визнання української мови рідною простежується серед поляків (47,8%), білорусів (19,0%), євреїв (23,8%). Водночас, слід закцентувати на тому, що згідно з переписом населення 2001 р. 52% румунів не володіли українською мовою [15, с. 91]. Пояснити такі явища можна кількома припущеннями. По-перше, румунів можна вважати одними з найстійкіших щодо асиміляції етнічних груп України завдяки компактному розселенню на території кількох районів області. По- друге, Герцаївський, Глибоцький та Сторожинецький райони, де компактно проживають румуни, межують з Румунією, що дає змогу мешканцям переглядати телебачення та слухати радіо сусідньої країни румунською мовою. По-третє, на території області діє достатня кількість закладів освіти, де навчання проходить румунською мовою. По-четверте, держава фінансово та матеріально-технічно підтримує національно-культурні румунські товариства, які діють на території області. Водночас, зазначені чинники сприяють іншому, не надто позитивному процесу. Зауважені компактність проживання, прикордонна територія, стійкість до асиміляції, не володіння українською мовою призводять до низького рівня включення в суспільне життя області та країни етнічних румун та молдован. А така відстороненість підсилює ідентифікацію в концепті “ми - ви” та формує і загострює дихотомію “друг - ворог”.

Мовне питання на теренах області періодично актуалізується лідерами обласних румунських національно-культурних і літературних товариств та громадських організацій. Як зазначають дослідники, у представників румунсько-молдовської громади немає проблем зі здобуттям освіти рідною мовою. Але окремі громадсько-політичні діячі час від часу порушують питання мови та прагнуть сформувати уявлення, що держава утискує національні і культурні права етнічних румунів. Для прикладу, у березні 2015 р. представникирумуномовної громади краю під час зустрічі з головою Чернівецької обласної державної адміністрації запропонували розглянути можливість створення на базі Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича факультету, де б усі дисципліни викладалися румунською мовою. Таке звернення є політичним, адже починаючи з 2002 р. у ЧНУ при наборі на навчання на ряд факультетів десяти і більше студентів молдовського і румунського походження відкриваються групи з румунською мовою навчання.

В політичному плані мовне питання актуалізується під час виборчих кампаній, а особливо почало проявлятися після прийняття Верховною Радою України закону “Про засади державної мовної політики” [8], який передбачав можливість офіційної двомовності у регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. На сході України органи місцевого самоврядування почали приймати рішення про визнання російської мови регіональною. У окремих румунофонних селах Чернівецької області обговорювалася перспектива румунської мови як регіональної [19; 20; 24]. На Закарпатті, у населених пунктах з компактним проживання угорської етнічної групи, статус регіональної надавали угорській мові [21; 22].

В таких умовах Партія регіонів та В. Янукович прагнули збільшити свою підтримку серед жителів зазначених територій. Водночас, відсутність сформованої політичної нації в Україні, експлуатація мовного питання та інші чинники сприяли збільшенню антиукраїнських тенденцій серед частини представників етнічних груп. Але ще більшого негативу сформувала ситуація, коли І. Фаріон, депутат ВРУ від партії “Свобода”, внесла на розгляд законодавчого органу законопроект про скасування закону “Про засади державної мовної політики”. 23 лютого 2014 р. Верховна Рада визнала таким, що втратив чинність, закон про засади державної мовної політики. Хоча в.о. президента України, голова ВР О. Турчинов наклав вето на скасування цього закону, все ж така діяльність І. Фаріон отримала широке інформаційне розповсюдження.

В подальшому меседж, що “нова влада забороняє етнічним росіянам спілкуватися рідною мовою” активно розповсюджувався та використовувався під час дискусій на побутовому рівні, як аргумент, етнічними молдованами та румунами. Ця ситуація виникла як наслідок політичної безвідповідальності Партії регіонів і В. Януковича та боротьби всередині правлячого класу за владу (дії І. Фаріон).

Звертаючись до поліконфесійності області, зауважимо, що за результатами опитування, проведеного сектором у справах релігії управління з питань внутрішньої політики Чернівецької обласної державної адміністрації (ЧОДА) у 2006 р., на терені Чернівецької області віруючими себе визначали орієнтовно 70% населення, проте активно практикуючих віруючих було близько 8%. Більшість віруючих буковинців (53%) як українського, так і румунського походження сповідує православ'я.

Дослідники зазначають, що історично позиції православної церкви були досить сильними на Буковині [18, с. 364]. Католики складають невелику частину щодо інших релігійних течій. Більшість римо-католиків Буковини є етнічними поляками, але серед віруючих цієї конфесії є й певна кількість українців, румунів, німців і навіть росіян. Греко-католики у Чернівецькій області - переважно етнічні українці, але свого часу сюди переселилася і певна кількість трансильванських румунів, що відносилися до цієї конфесії [3, с. 19]. Греко-католикам у Чернівецькій області належить 25 громад [4, с. 86], римо-католикам - 30 громад [4, с. 88].

Найбільша кількість громад у Чернівецькій області належить до Української православної церкви Московського патріархату. Зокрема, у 2006 р. з 1029 громад [4, с. 72] до УПЦ МП належало 399 зареєстрованих та 1 незареєстрована. етнічний політизація мовний церковний

Сьогодні можна спостерігати процес глибокої політизації релігійно-церковного життя, який активізується під час виборчих кампаній та в кризових ситуаціях. В суспільстві відбуваються зустрічні тенденції: з одного боку, політичні діячі, партії та блоки намагаються використати релігійні організації, довіру населення до церкви; з другого - духовенство, церковний актив досить інтенсивно прилучається до політики, прагнучи лобіювати власні інтереси, співпрацюють із політичними організаціями. Нині практично жодна з конфесій не залишається осторонь соціально-політичних реалій і активно впливає на формування громадської думки щодо конкретних подій, політиків, доцільності брати участь у виборах тощо. Сьогодні майже кожний десятий віруючий визнає, що повністю або частково прислухається до тих політичних ідей, котрі пропагуються в його релігійній організації або громаді. Показниками політизації релігійного життя стало також і помітне зростання кількості навколоцерковних політизованих структур. За наявності певної частини політичних партій та релігійних організацій відбувається об'єктивний процес переплетення поліконфесійності з багатопартійністю.

На думку В. Котигоренка, помітним чинником політизації релігійно-церковних відносин стала актуалізація ідеї конституювання на теренах держави єдиної Української помісної церкви. Посилюється залучення до громадського й політичного життя України протестантських, мусульманських, юдейських, а також новітніх релігійних утворень. Етноконфесійні відносини продукують суспільні суперечності ще й через те, що управлінські центри майже всіх найчисельніших конфесій України пребувають поза її межами. Їхнє ставлення до українського суспільства і його перспектив багато в чому різниться і мало збігається з українськими національно-державними інтересами [3, с. 39]. На загальнодержавному рівні активну політичну позицію завжди мала УПЦ МП, але й УПЦ КП, УА ПЦ, УГКЦ також виступали функціональним суб'єктом політики.

У Чернівецькій області вагомий вплив на румунів та молдован має Владика Лонгін (Жар), настоятель Свято- Вознесенського чоловічого монастиря “Банчени”. До його думки стосовно регіонального керівництва, державної влади, зовнішньої політики України прислухаються жителі румунофонних територіальних громад. Авторитет Владики Лонгіна може сприяти підтримці державної влади в Україні чи навпаки. Після зміни влади та втечі В. Януковича до Російської Федерації Владика зайняв критичну позицію відносно керівництва країни [7]. Першою провокацією, яка несла ризик етнополітичній стабільності в області, було розповсюдження інформації про те, що Правий сектор їде в Банчени, де на їхню думку може перебувати В. Янукович[2]. Тоді прихожани декілька ночей охороняли Свято-Вознесенський монастир від Правого сектору. На фоні даних подій розповсюджувалася чутка про побиття “правосекторівцями” священників, джерелами виступали активні прихожани монастиря. В таких умовах частина жителів вищевказаних районів також доволі негативно сприймають виконавчу вертикаль в країні. Особливо негатив збільшується на фоні кризи в економічній сфері країни, що є викликом соціальної стабільності в регіоні. При достатньому рівні фінансової забезпеченості зазначена проблема навряд чи буде наскільки актуальною.

Зауважимо, що економічне становище румунофонних районів Чернівецької області суттєво не різниться від україномовних. Економічний достаток жителів сільської чи міської територіальної громади залежить від кількох чинників. Серед них виокремимо віддаленість від обласного центру, наявність дрібного бізнесу в межах територіальної громади та ступінь міграції за кордон.

Відносно можливостей самореалізації представників етнічних груп у політичній сфері, то тут не існує жодних обмежень. Етнічні румуни та молдовани займають керівні посади в органах місцевого самоврядування та місцевих органах виконавчої влади як обласному так і на районних рівнях. Щодо культурної сфери, то тут теж немає обмежень з боку держави чи інших етносів.

Загрозу соціальній стабільності в межах області формує політика радикальних партій Румунії та реалізація цією країною програм стосовно підтримки етнічних румунів, що проживають за межами країни. Зокрема, елементом, який впливає на міжетнічні стосунки в Чернівецькій області, на думку А. М. Круглашова, є політичний та медійний подразник відносно поширення подвійного громадянства [12, с. 174]. Зауважимо, що зазначене явище не тільки суперечить національному законодавству України, а й несе загрозу соціальній стабільності. Зокрема, є пересторога, що частина етнічних румунів та молдован, які отримали чи отримають громадянство Румунії, не будуть себе ідентифікувати в ролі громадян України, тобто проходитиме процес руйнації української колективної ідентичності. Остання, на думку С. Дацюка, переживає процес глибокої кризи[5].Водночас варто зауважити, що жителів області спонукають до отримання румунського громадянства не ідейні переконання, а можливість безвізового в'їзду до країн Європейського Союзу. За перспектив інтеграції України до ЄС актуальність подвійного громадянства для мешканців області зведеться до мінімуму.

Водночас серед етнічних румунів актуалізується ідентичність автохтонного народу Північної Буковини і ця особливість підсилює протиставлення, яке є етапом етнічної ідентифікації і розпочинає помітно впливати на їхню політичну та соціальну поведінку.

В спектрі колективної ідентичності закцентуємо на доцільності руйнації негативних етнічних стереотипів, які також несуть загрозу соціальній стабільності в Чернівецькій області. Причому, до цього не потрібно підходити односторонньо, адже в межах регіону формуються та поширюються не тільки негативні стереотипи стосовно молдован, росіян, румунів, “нових вірменів”. Серед зазначених етнічних груп поширюються негативні стереотипи стосовно етнічних українців та країни. Значна частина стереотипів спрямована на формування у свідомості представників етнічних груп негативного уявлення про українців. В таких умовах неможливо вести мову про формування нової української колективної ідентичності та процес формування політичної нації, адже зазначені етноси не будуть інтегруватися в соціальне життя країни, а прагнутимутьвідсторонитися, відокремитися від титульної нації.

Стабільний розвиток регіону, країни виключає боротьбу суспільно-політичних суб'єктів, яка розхитує основи суспільства. Етнічна група є суб'єктом політики, водночас, протиставлення однієї етнічної спільноти іншій, яке є обов'язковим для ідентифікації, може формувати конфліктність у суспільстві. Додатковими чинниками дестабілізуючого впливу етнічного фактора є мовний, конфесійний та подекуди прикордонний.Вони виступають, водночас, як інтегруючі всередині етнічної групи та виокремлюють чи протиставляють її іншим етносам.

Прикордонний чинник впливає на процес ідентифікації населення. Політизація мовного питання діє як подразник на свідомість носіїв мови. Якщо людина емоційно сприймає тезу, що забороняють розмовляти мовою, якою вона спілкувалася в родині, - це спонукає її до агресивної поведінки та формує міфи й стереотипи. Використання мовного питання може сприяти розхитуванню соціальної стабільності у суспільстві через етнічний фактор.

Конфесійний чинник у даному випадку виступає джерелом розповсюдження необхідної інформації. Негативним явищем є політизація церковно-релігійного життя. Як ми зазначали активну політичну позицію завжди займала УПЦ МП, але й УПЦ КП, УА ПЦ, УГКЦ виступають функціональним суб'єктом політики. Особливо їх діяльність активізується під час виборчих кампаній чи в кризових ситуаціях.

Список використаних джерел

1. Буркут І.Г. Історичні та етнічні особливості регіону / І. Буркут // Курс України на інтеграцію до Європейського Союзу: регіональні виміри громадської підтримки. (Наукове видання). - Чернівці: Прут, 2000. - С.10-21.

2. Виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають із її членства в Раді Європи: Збірник матеріалів круглого столу / Держ. департамент у справах релігій; Редкол.:

3. І.В. Боднарчук (голова), М.Р. Новиченко (заст. голови) та ін. - К.: Світ Знань, 2006. - 160 с.

4. Довідник міжетнічної толерантності / упоряд. Н. Ю. Ротар; за ред. А. М. Круглашова. - Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2011. - 232 с.

5. Котигоренко В. До питання про концептуальні засади етнонаціональної політики України / В. Котигоренко // Політичний менеджмент. - 2006. - №4. - С.20-43.

6. Котигоренко В. О. Мовний аспект державної етнополітики в Україні / В. О. Котигоренко // Стратегічні пріоритети. - 2007. - №2. - С.137-146.

7. Котигоренко В. Ризики для держави в контексті етнополітичних загроз соціальній стабільності / В. Котигоренко // Віче. - 2008. - №19. - С.38-40.

8. Круглашов А. Підсумкові практичні рекомендації для посадовців місцевих органів влади та журналістів ЗМІ щодо використання принципів міжетнічної толерантності в професійній діяльності / А. Круглашов // Довідник міжетнічної толерантності / упоряд. Н. Ю. Ротар; за ред. А. М. Круглашова. - Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2011. - С.173-180.

9. Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / Держ. ком. статистики України / О.Г. Осауленко (ред.), Л.М. Стельмах, Н.С. Власенко (відп. за вип.). - К., 2003. - 245 с.

10. Нечаєва-Юрійчук Н., Юрійчук Ю. Проблеми формування міжетнічної толерантності на поліетнічнеих територіях / Н. Нечаєва-Юрійчук, Ю. Юрійчук // Довідник міжетнічної толерантності / упоряд. Н. Ю. Ротар; за ред. А. М. Круглашова. - Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2011. - С.69-94.

Анотація

Гуйтор М.М. кандидат політичних наук, доцент кафедри політології та державного управління, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича (Україна, Чернівці)

Досліджуються аспекти соціальної стабільності уполіетнічних регіонах України. Аналізується стан та перспектива соціальної стабільності в Чернівецькій області, яка є прикордонною, поліетнічною, поліконфесійною. Вивчається динаміка етнічного складу,тенденції політизації етноконфесійних відносин, мовного питання в межах області.

Ключові слова: політичний інститут, соціальна стабільність, ідентичність, динаміка етнічного складу, політизація етнічності, етнічна група, політизація етноконфесійних відносин, політична партія, церква.

Размещено на Allbest.ru