На щастя, на долю, на чорнії брови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 42

ВИХОВНИЙ ЗАХІД

"На щастя, на долю, на чорнії брови"

Підготувала керівник етнографічного

гуртка "Берегиня" Цицик Галина Василівна

Кривий Ріг

2015



Виховний захід

На щастя, на долю, на чорнії брови

Мета: розширювати уявлення учнів про традиції та звичаї українського народу; виховувати бажання дотримуватися їх; розвивати пізнавальні інтереси, узагальнити дані про український вінок як символ - оберіг нашого народу; з'ясувати, яке значення він мав у житті українців/

Місце проведення: етнографічний музей "Берегиня"

Хід заходу:

Український віночок в обрядах

Учні одягнені в національний одяг, на голові дівчаток - віночки, на столі - букет з квітів.

Ведучий: Гляньте, хлопчики, які наші дівчатка гарні, прибрані віночками.

У великій шані на Україні вінок, і тому ми до сьогоднішнього виховного заходу підготували розповіді про нього. Що ж цікавого розкажете один одному про віночок?

Учениця: Я дізналась, що український віночок не просто краса, а й оберіг, "знахар душі", бо в ньому є така чаклунська сила, що біль знімає, волосся береже.

Учениця: До віночка впліталися мальви, ружі, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки. Серед них найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі білі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають у народі деревцем. Коли квіти одцвітають, вітер розносить насіння. Та де б не проросла ця рослинка, вона завжди цвіте. Тому люди і вплели її до віночка як символ нескореності.

Ведучий: Є така загадка: "Все мороз поглушив, а мого цвіту не зайняв". Про яку рослину мовиться?

Учні: Про барвінок.

Учень: Я хочу розповісти про барвінок цікаву легенду.

Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім'я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.

І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилини, щоб піти до святої церкви до шлюбу. Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом... А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

Ведучий: Вічнозелена барвінкова краса символізує тривалий і міцний шлюб. Вона оспівана в багатьох народних піснях. Ця чудодійна рослина має цілющі властивості: відвар квіток п'ють від простуди, зубного болю.

Учениця: Безсмертник теж дарує здоров'я людям. Чи виразки, чи вавочки він дуже гоїть, тому й співають славу цьому цвітові.

Учениця: Чудодійні властивості має і любисток, який вплітають у вінок. Якщо розтерти у руках лискучий темно-зелений листок, довкіл розіллються медові пахощі, що заспокійливо діють на нервову систему, отже, й на серце. А колись хату молодих обсипали любистком, щоб кохання з ними жило вічно.

Ведучий: Любисток і волошки були ніби птахами, що вчили людей любити одне одного та бути щирими. Тому у віночку ці квіти - символ людської відданості.

Учень: Мені мама розповіла цікаву легенду про ружу.

(Легенда про ружу)

Кажуть, що колись були три сестри, і звали їх саме Ружа, Мальва та Півонія. Славилися ці дівчата своєю вродою, але ще найбільше -- добротою і чудодійним цілительством, бо рятували людей від багатьох хвороб. Якось довідались про це злі сили і вирішили згубити дівчат. Перетворили вони одного Злого Духа на гарного воїна та підіслали його до сестер. Удаючи із себе пораненого, постукався він уночі до хати та й питається, чи тут дівчата-красуні живуть, що людей лікують?"Тут",-- відповіла Ружа, найстарша сестра. "То впустіть мене до хати",-- каже воїн. Відчинили двері дівчата, допомогли пораненому, загоїли його рани, втамували біль. "А хто ти будеш?" -- питає його Мальва. "Той, хто на бранному полі найсміливіший та найжорстокіший". "А чи зробив ти що-небудь доброго людям?""Ні" -- каже Злий Дух. "То і наша допомога не буде тобі на користь!" -- вигукнула Півонія. Розлютився гість, дмухнув смертю на дівчат -- гадав він, що навіки зітре з лиця землі людську надію, віру та безкорисну любов. Але, на диво, не впали мертвими дівчата, а перетворилися на гарні цілющі квіти.З тих пір ще більше шанують люди ружу, мальву та півонію, прикрашають ними свої подвір'я, мальву саджають під вікном, півонію -- біля криниці, а ружу -- у садку, ближче до сонця.

Мальви квіти чарівні ,

У віконце дивляться мені,

Наче діти заглядають,

Тільки ,жаль ,не розмовляють.

На зеленім оксамиті

Пелюстки росою вкриті,

І веселі, і сумні - Мальви квіти чарівні.

Учениця: А я прочитала легенду про мальву у книзі Леоніда Павленка "Цілющі скарби землі" .

Легенда Полтавщини

Давно те діялось. Важко жилося людям на нашій славній Україні. Багато ворогів зазіхало на її багаті землі. То кримчаки налітали, то поляки, то турки. Грабували, забирали в рабство, полювали за красунями, котрих згодом продавали. Люди боронилися, чим могли, хто вилами, хто сокирою. А сотник Грицько Кандиба шаблею захищав свою сім'ю. Та сили були нерівні.

Порубали його вороги, накинули аркан на шию дружині і потягли за собою. Тільки доньці Мальві вдалося сховатися. Люди шанували дівчинку за те, що зналася на усякому зіллі і лікувала травами. Ту науку перейняла від матері, а батько її ще змалечку навчив вояцькому ремеслу. Не один бусурман зазнав смерті від дівочої руки. Вродлива, горда Мальва наводила жах на ворогів. П'ять корів обіцяли тому, хто видасть її.

Якось в осінню негоду прийшла обігрітися до козака Нагнибіди. Та запроданець виказав дівчину. Порубали її на шматки та й розкидали на всі боки. І розрослося чудове зілля, яке односельці називали Мальвою. А село, де росла і жила красуня, назвали Мальвині Граблі. Добре пам'ятали люди, як вона граблями вбивала бусурманів.

Біля кожної хати ростуть мальви. Це пам'ять про сміливу і безстрашну дівчину, яка любила свій рідний край, свій народ і віддала за нього своє життя.

Учениця: Гарно вплітається в український віночок і червона рута - це чарівна гірська квітка. Жаль тільки, що ця дивовижна квітка цвіте дуже рідко, до того ж далеко, в Карпатських горах, і відшукати її нелегко. Зараз ми послухаємо легенду про червону руту.

Червона рута пов'язана з українським святом Івана Купала. За переказами, в Карпатах росте цілюща рослина з червоними квітами, за допомогою якої можна привернути до себе кохану людину. Дівчина, яка її знайде і зірве, буде щаслива в коханні. На Гуцульщині та Буковині серед місцевої молоді -- як хлопців, так і дівчат -- побутують звичаї виходу в гори після того, як зійде сніг. Якраз у цей час -- у травні-червні у високогір'ї масово розцвітає рододендрон карпатський, чудові рожеві квіти якого слугують підставою для численних романтичних легенд.

Оскільки, рододендрон карпатський на рівнинах природно не трапляється, а також враховуючи його лікарські властивості і красу, склалась уява про нього як про чудодійну та чаклунську рослину.

Існують і інші погляди на те, яка саме рослина відповідає червоній руті. Одні вважають її квіткою роду Рута, інші -- квіткою рододендрона жовтого, яка нібито чудом раз на якийсь час цвіте червоним. Обидва ці варіанти менш вірогідні, оскільки в місцевих говірках "рута" -- це збірна назва трав'янистих рослин чи чагарничків загалом, а також важко уявити собі, що хтось називатиме "червоною" квітку явно жовтого кольору. Виходячи з цього, рутою (тобто рослиною) з привабливими червоними квітами є саме рододендрон карпатський.

Учениця: А ромашка приносить не тільки здоров'я, а й добро, ніжність. Вплітають її інколи з гронами калини, з вусиками хмелю - це символ гнучкості й розуму.

Ведучий: А тепер розповімо один одному про використання вінка в обрядах українського народу.

Учень: Коли наші предки зустрічали весну, то любили хлопці й дівчата виходити на луг на забави. Дівчата одягали національне вбрання, віночки і співали хороводи, веснянки. Коли виконували "Подоляночку", то в центрі стояла дівчинка у віночку. (Дівчатка ведуть хоровод "Подоляночка").

Хоровод "Подоляночка"

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона впала, до землі припала,

Личка не вмивала, бо води не мала.

Ой встань, встань, подоляночко,

Обмий личко, яко шкляночко,

Возьмися за боки, поскачи три кроки

В горохлянім вінку, бери собі дівку,

Плини по Дунаю, бери дівку скраю.

Учениця: Без вінків не може бути свята Купала. Кожна дівчина намагалася сплести найкращий вінок, бо в цей день він ставав чарівним, - мав знайти їй судженого. Дівчата потайки від хлопців ішли до лісу чи на луки, збирали квіти, м'яту, волошки, навіть папороть, інколи полин, щоб русалок відлякував. При цьому співали:

Заплету віночок, заплету шовковий,

На щастя, на долю, на чорнії брови.

Та й пущу віночок на биструю воду.

На щастя, на долю, на милого вроду

Та й поплив віночок тихо за водою,

На щастя, на долю милому зі мною.

А вечором дівчата поспішали до річки, пускали віночки зі свічечками, щоб побачити долю. Вважали, хто найде вінок, той суджений. Подекуди був звичай пускати по два вінки, один - за себе, другий - за нареченого. Якщо вони зійдуться, то молодих чекає спільне щастя, якщо розійдуться - розлука, коли ж чийсь віночок потоне - передчасна смерть. А ще вважалося, якщо вінок пристав до ближнього берега - доля ощасливить подружнім життя у рідному селі, коли ж одпливав на той бік - прийдуть свати із сусіднього, а якщо крутився на місці чи течія односила - мусить ще побути "в дівчатах". (Виконується пісня).

Ой на Івана, та й на Купала

Там дівчинонька квітки збирала.

Квіти збирала, в пучечки клала,

До річки несла, в воду пускала,

Ой зійди, сонце, світи, та й не грій,

Щоб мій віночок та й не згорів.

Щоб мій віночок живий зостався.

Та миленькому в руки дістався.

Пливи, віночку, по синій хвилі,

До тої хати, де живе милий.

Поплив віночок та й за водою

Серце дівоче забрав із собою.

Учень: Вінок плели й під час обжинок. З останнього колосся женці робили гарний сніп і вінок, який, причепуривши квітами й стрічками, одягали найпрацьовитіших жниць. Вінок, символ хліба, найдорожчої святині народу, високо цінувався:

Наш вінок красний,

Як місяць ясний, вінок традиція український учень

ще вищий від плота,

Ще дорожчий від злота.

Вінок разом із снопом вручали господареві поля. Його в хаті прилаштовували на найпочеснішому місці біля святкового столу.

Потім несли в комору і там зберігали до весни, коли зерном з нього починали сівбу.

Учениця: Важливу роль виконує вінок і в обряді весілля, його плели переважно з барвінку. Моя бабуся розповідала, що колись біля зрізаного барвінку залишали окраєць хліба.

Ой вінку мій, вінку,

Хрещатий барвінку,

Я ж тебе плела - виплітала,

Я ж тебе приміряла.

І в матусеньки долі благала.

Ой почеплю я тебе

Та на золотому кілочку

Та й на шовковім шнурочку.

При плетінні вінка ні в якому разі не можна було зав'язувати нитку, щоб не обірвалося життя молодих.

Учениця: Вінки використовуються і на похоронах. Раніше їх плели лише з барвінку, а тепер ще й з гілочок ялини, чіпляючи поверх траурну стрічку і квіти. Їх вішають на хрести, щоб висловити жаль, тугу за померлим.

Ведучий: Плести віночки - то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети, В'язати, наприклад, стрічки теж треба вміти і символи їх знати.

Бабуся: Першою у віночку (посередині) в'яжуть світло-коричневу стрічку - сивол земля-годувальниці. Обабіч від неї жовті - символ сонця, за ними світло-зелені - символ краси і молодості. Потім вплітають голубі, сині (символ неба і води, що дають силу і здоров'я), оранжеву (символ хліба), фіолтеву (мудрість людини), малинову (душевність, щирість), рожеву (достаток).

Стрічки відмірювали за довжиною дівочої коси і відрізали трохи нижче коси, щоб сховати її од злих очей.

Ведучий: А тепер, дівчатка, розкажіть, з яких квітів ви найбільше любите плести віночки?

Перша учениця: Із жовтих кульбабок. Коли я одягну такий віночок на голову, то мені здається, що я гарна, як сонечко.

Друга учениця: ...Із волошок, бо люблю їх ніжний запах.

Третя учениця: ...Із латаття...

Ведучий: Плетіть собі на долю віночки, хай вони у вас будуть лише щасливі, хай оберігають ваші душі, серця від зла, підлості, неправди. Хай бережуть ваше здоров'я, приносять силу, розум, щирість, сердечність. Хай кожна з дівчаток матиме на своїй голові весільний вінок, який принесе щастя.

Звершується захід піснею "Попливи, віночку!" на слова С.Жупанина, музика А. Павлюка.

Зачаровані ночі спустились,

То Купало іде нам навстріч,

Ліс притих і калина схилилась,

Всі чекають чудес у цю ніч.

Розгориться багаття яскраво,

Ясно зорі іскрами замерехтять,

А дівчата ітимуть до ставу

У води щастя долю питать.

Приспів:

Ой, віночку, пливи за водою,

Десь там доля на мене чека,

Десь за синьою далиною

Стука серце козака.

Десь за синьою далиною

Стука серце козака.

У обіймах Купальської ночі

В дикім танці стрибає вогонь,

Пломеніють закохані очі,

Зігріва перший дотик долонь.

Понад ставом, понад ставочком

Лосно серце дівоче щемить,

Над водою кружляють віночки

І замріяно пісня бринить.

Приспів.

Речитатив:

Ой, віночку, пливи в синє море,

Ой, віночку, на дно не іди,

Щоб не знати дівчиноньці горя,

Ти віночку їй пару знайди.

Размещено на Allbest.ru

...