Ставлення до культурної спадщини етнічних груп Криму в незалежній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ставлення до культурної спадщини етнічних груп Криму в незалежній Україні

Катаргіна Тетяна (м. Київ)

Стаття присвячена розгляду засад внутрішньої української політики щодо відношення до національних меншин та проблем, пов'язаних зі збереженням історико-культурного надбання етнічних груп у Криму.

Ключові слова: етнос, культурна спадщина, національна меншина.

Правові основи національних відносин, як і суспільного буття національних меншин, почали визначатися у колишньому Радянському Союзі лише наприкінці 1980-х років. У цей період було юридично визнано саме існування в суспільстві таких спільностей, як національні меншини. З проголошенням незалежності України проблемам національних меншин приділялася постійна увага. Питання становлення конституційно-правового статусу національних меншин для України набуло особливої актуальності тому, що вона є унітарною державою з багатонаціональним складом населення¹.

У незалежній Україні поступово складались реальні умови для рівноправного розвитку всіх етносів, що впродовж століть мешкали на її теренах. Серед перших законодавчих актів, прийнятих після проголошення незалежності України, були Декларація прав національностей України (1 листопада 1991 р.)² та закон України «Про національні меншини в Україні» (25 червня 1992 р.)³. В законі визначено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. В статті 6 закону зазначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації. Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення.

Пам'ятки історії і культури національних меншин, які складають частину історико-культурного надбання народу України охороняються законом. Тож, закон дає право національній меншині на збереження і розвиток історичних традицій, сповідування своєї релігії, задоволення культурних потреб, створення національно-культурних і навчальних закладів. Він значною мірою сприяв тому, що в Україні на відміну від низки колишніх республік СРСР були відсутні гострі міжетнічні протистояння. Також були прийняті закони, що проголошували для цих груп громадян країни певні додаткові права у галузі мови, культури, традицій.

Крім цього, Україна долучилась до ратифікації Рамкової Конвенції Ради Європі про захист національних меншин, прийнятої в Страсбурзі у 1995 р. Конвенція відтворила тенденції сучасного світового розвитку, пов'язані з процесами злиття кордонів різних держав, уніфікація їхніх грошових одиниць і глобалізація економічних проблем, які не повинні тягнути за собою злиття мов, культур і націй. ЇЇ метою стало досягнення більшого єднання між народами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їх спільним надбанням. Одним із засобів досягнення цієї мети є збереження та подальше здійснення прав і основних свобод людини. В тексті конвенції йдеться про те, що плюралістичне та справді демократичне суспільство має не тільки поважати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність кожної особи, яка належить до національної меншини, але й створювати відповідні умови для виявлення, збереження та розвитку цієї самобутності, щоб культурне розмаїття стало джерелом та чинником збагачення кожного суспільства. Стаття 5 цієї конвенції зобов' язує держави, що приєдналися до неї, створювати необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину⁴.

За роки незалежності в Україні створені політико-правові підвалини державної національної політики, яка будується на принципах рівності політичних, соціальних, культурних прав і свобод усіх громадян незалежно від їхнього походження, на підтримці розвитку національної свідомості і самоутвердження, захисту громадян України на рівних підставах. Була розроблена державна програма гармонізації міжнаціональних стосунків, захист прав національних меншин, задоволення їх культурно-просвітницьких, мовно-освітніх та інформаційних потреб⁵

На сьогодні в Україні створені та активно діють понад 780 національно-культурних товариств. Найчисельніші з них: російське, єврейське, польське, угорське, грецьке, вірменське, болгарське. Всі вони входять до Асоціації національно-культурних об'єднань України⁶. Збільшилась кількість періодичних видань, покликаних задовольнити потреби етнічних спільнот. Значно зросли обсяги книгодрукування національними мовами. Державну тематичну програму випуску літератури мовами національних меншин України реалізують спеціалізовані редакції при всеукраїнських державних багато- профільних видавництвах: «Каменяр» у Львові - польською мовою; «Карпати» в Ужгороді - угорською, чеською, словацькими мовами; «Маяк» в

Одесі - єврейською, болгарською, гагаузькою; «Донбас» у Донецьку - грецькою мовою; «Січ» у Дніпропетровську - німецькою; «Таврія» у Сімферополі - кримськотатарською. Підручники та навчально-методичну літературу випускають сімферопольське видавництво «Крьімучпедгиз» та державне спеціалізоване видавництво «Світ» у Львові.

Згідно з останнім переписом населення 2001 р. в Україні проживає 48,2 млн. осіб 130 національностей. Найбільша етнічна спільнота - українці (37,5 млн. осіб). Інші спільноти належать до категорії національних меншин. Наведемо типологизацію і систематизацію національних меншин в Україні за кількісними показниками:

- найчисельніша меншина: росіяни;

- меншини середньої величини: євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки;

- невеликі меншини: німці, вірмени, цигани, татари, азербайджанці, гагаузи, грузини, узбеки, чуваші, мордва, литовці, казахи;

- малочисельні народи: караїми, кримчаки;

- дисперсні мікроменшини: чехи, корейці, удмурти, словаки, башкири, марійці, латиші, лезгини, таджики, естонці, комі, туркмени, албанці, ассирійці.

Третину населення Кримського півострова складають національні меншини - тут проживають росіяни, євреї, татари, вірмени, грузини, греки, караїми, німці, естонці. Це, звичайно позначилося на культурному житті автономії. У Сімферополі відкрито Інформаційно-методичний центр міжкультурної просвіти й толерантності. За ініціативою співробітників Кримського етнографічного музею та Інформаційно-дослідницького центру «Інтеграція й розвиток». Справу підтримано Міжнародним фондом «Відродження», Міністерством освіти та науки автономії, Кримською філією Інституту сходознавства НАН України, Британською радою в Україні, Верховною Радою та урядом автономії. Було розроблено проект «Мультикультурна освіта як основа толерантних міжнаціональних стосунків у Криму» з використанням потенціалу етнографічного та інших музеїв⁷. Наприклад, в Центрі відбулася презентація історико-етнографічного навчально-методичного альбому «У Кримській оселі. Частина 5. Німці». Видання присвячено 200-річчю перебування німців у Криму, а здійснене за проектом історика-краєзнавця, заступника голови Кримського вірменського товариства Т. Салистої-Григорян. Традиційно, починаючи з 1998 року, альбоми, що розповідають про культуру кримських вірмен, болгар, греків, українців, виходять трьома мовами - національною, українською та російською, щоб усі кримчани могли глибше зрозуміти один одного .

Діяльність великої кількості національно-культурних товариств суттєво вплинув на міжнаціональні відносини в Автономній Республіці Крим. На півострові працюють сімферопольські міські громадські організації «Польський культурно-просвітницький центр ім. Адама Міцкевича в Криму», «Єврейський дім», Кримська республіканська громадська організація «Білоруська діаспора Криму». Діяльність у Криму значної кількості національно-культурних товариств є віддзеркаленням поліетнічного складу населення автономії⁹. З метою завершення формування німецької діаспори на півострові й створення умови для її життя й розвитку засновано Союз німців Криму¹⁰. До його складу ввійшли німецькі громадські організації: земляцтво депортованих німців Криму, об'єднання німецької молоді краю «Югенд», сімферопольське міське товариство кримських німців «Відергебурт» і культурний центр «Дойчклуб»¹¹. З середини 2000-х років діє Всеукраїнська громадська організація «Український центр ісламознавства», що має 15 місцевих осередків. Усі ці громадські організації піклуються про збереження культури, мови, традицій кожного з народів¹².

Наведемо декілька найбільш показових прикладів участі етнічних груп Криму в дослідженні, відновленні та збереженні культурної спадщини на теренах Автономної Республіки Крим.

У державних музеях України створюються експозиції, що висвітлюють питання історії культури, побуту, традицій національних меншин. Наприклад, за даними Асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар», у світі нараховується близько 2 тисяч караїмів, у тому числі 1,2 тисячі проживають в Україні, з них 740 - в Криму. Крім Асоціації на прадавній батьківщині плідно працюють національно-культурне товариство «Кардашлар» та етнокультурний центр «Кале». Тож не дивно, що 2005 року відбулися такі культурно мистецькі акції, як ІХ міжнародний молодіжний караїмський табір на Чуфут-Кале та Всесвітній фестиваль культури кримських караїмів у Євпаторії. Під час проведення цього заходу відбулося відкриття відродженого та відреставрованого храму - Великої соборної кенаси (архітектори Самуїл і Соломон Бабовичі) у Євпаторії. Побудований 1805 року храм вражає самобутніми фресками на стелі, тонким художнім різьбленням по дереву. В рамках проведення фестивалю на Театральні площі Євпаторії відбулося відкриття пам'ятника С.Е. Дувану (1870-1957), представнику караїмського народу, який керував містом з 1906 по 1917 роки і багато зробив для розвитку цього самобутнього курорту¹³. За час його правління були побудовані міський театр, бібліотека, споруджена перша лінія трамваю (1914 р.), розбудовані нові райони міста, які досі називають «дувановськими», в спорудженні яких брали участь архітектори - представники караїмського народу.

Сучасна грецька громада в Україні за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, нараховує 91,5 тисячі греків, 85% яких проживають у Донецькій області, а в Автономній Республіці Крим - майже три тисячі представників грецької національності, половина з яких повернулася з місць депортації. Права й інтереси грецької діаспори з 1995 року представляє Федерація грецьких общин України, яка координує діяльність 95 грецьких товариств у 18 областях України та Криму¹⁴.

У жовтні 2005 р. відбулися Дні грецької культури, присвячені 225-річчю насильницького переселення греків-християн з Криму та заснування ними грецьких поселень у Приазов'ї, 10-річчю Федерації грецьких общин України та фестиваль «Мега Юрта» («Велике свято»)¹⁵. Під цією ж назвою відбулося свято і в селищі Старий Крим. В рамках свята були організовані виставки народного мистецтва, концерти грецьких художніх колективів, «вечори дружби», зустріч з членами грецьких громад¹⁶. Діяла пересувна виставка, в експозицію якої увійшли старовинні та сучасні фотографії, предмети побуту греків, книжки про відомих греків Приазов' я та Криму, література по історії та культурі греків України¹⁷. Нерухомі пам'ятки історико-культурної спадщини грецької громади представлені в Криму об' єктами давньогрецької культури: античними містами, сакральними спорудами та новогрецькою культурою, насамперед пов' язаною з перебуванням на півострові видатних представників грецького етносу й пам' ятками виробництва і техніки.

Серед найстарших національних меншин Криму визначається і вірменська громада. Оселившись на півострові у середині ХІ ст. вірмени створили широкий спектр історичної і культурної спадщини на півострові. З 2010 року тут проводиться щорічний фестиваль в монастирі Сурб-Хач м. Старий Крим. З ХІУ по ХУШ століття Сурб-Хач вважався не лише центром паломництва усіх вірмен, але й столицею великої церковної єпархії. Однак у 1778 році монахи, разом з іншими православними греками, яких за наказом Катерини ІІ вирішено було переселити з Криму, покидають стіни монастиря та забирають із собою його найцінніші скарби. Але уже наприкінці ХУІІІ ст. монастир знову відродився, як духовний центр кримських вірмен. Окрім духовного центру в стінах монастирського комплексу діяли також школа та майстерні. Під час Другої світової війни монастирський комплекс був зруйнований. У 1994 р. в монастирі було відновлено богослужіння. А у 2002 році він знову був переданий у відання Вірменської апостольської церкви¹⁸. За останні десятиліття його вдалось відновити, реставраційні роботи ведуться і донині. Коштами для відновлення святині допомагає і вірменська діаспора.

В Криму за часів незалежної України були відреставровані та відновили свою діяльність ряд культових споруд та духовних центрів вірменської громади. Наприклад, однією з домінантних святинь вважається Вірменська церква в Ялті побудована в 1884-1916 рр. вірменськими митцями: архітектором Г. Тер-Мікеловим, художником В. Суренянцем, майстером-різб'я- рем Тифагросом. На фасаді церкви у 1963 р. встановлено дві меморіальні дошки. Поряд із храмом в квітні 1921 р. похований вірменський художник В.Я. Суренянц, надгробок встановлено у 1963 р.

Крім пам'яток сакральної архітектури та мистецтва, в Ялті зберігся особняк Спендіарових ХІХ ст. - одноповерховий будинок 1875 р., класицизм, в якому 1901-1916 рр. мешкав і працював вірменський композитор, народний артист Вірменської РСР О.О. Спендіаров, бували композитори А.С. Арен- ський, О.К. Глазунов, художник В.Я. Суренянц, письменники А.П. Чехов,

Максим Горький, оперний співак Ф.І. Шаляпін (нині - Будинок культури медпрацівників), меморіальна дошка встановлена 1955 р., реконструйована 1971 р. Поряд з будинком встановлений пам'ятник О.О. Спендіарову, 1971 р. виготовлений скульптором А. Карапетяном¹⁹.

З 2001 р. проводиться національне свято севастопольських естонців. Восени 2005 р. свято було присвячене двом ювілеям: 150-річчю з дня народження естонського скульптора зі світовим ім'ям А. Адамсона і 100-річчю Пам'ятника затопленим кораблям, автором якого він є. Дотепер монумент стояв безіменним. А 16 жовтня на парапеті навпроти нього урочисто відкрито дошку з іменами авторів: скульптора А. Адамсона, архітектора В. Фельдмана і інженера О. Енберга. Ініціатива увічнити ці імена належить Е. Каллінгу, голові національно-культурного товариства естонців Севастополя, що нараховує всього 70 осіб. Пожертвування на встановлення пам'ятної дошки збирали всі естонські земляцтва України. Після урочистого мітингу (за участю делегації з Естонії, її консула в Україні Е. Війля і представника естонських земляцтв в Україні М. Літневські) на естраді Приморського бульвару звучав духовий оркестр, пісні естонською, українською, російською мовами²⁰.

З часу проголошення незалежності Україна прагне створити умови для рівноправного розвитку та активної участі в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави представників всіх національностей, котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства.

Незважаючи на те, що суспільно-політична ситуація на півострові в цілому за часів української незалежності була стабільною, варто констатувати, що в останні роки в Криму спостерігалося зростання рівня конфліктогенності. Невипадково у 2005 році було видано розпорядження президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви» від 23 вересня 2005 р., в якому наголошується на необхідності розробки державної програми зміцнення міжнаціонального миру та злагоди в Україні, запобігання виникненню міжетнічних, міжконфесійних конфліктів, передбачивши, зокрема, конкретні заходи з утвердження ідей міжнаціональної злагоди, толерантності у відносинах між представниками різних національностей та конфесій, підтримки національних культурних традицій²¹.

Загострення конфліктів на етнічному ґрунті викликана комплексом проблем, які мають об'єктивний і суб'єктивний характер. До об'єктивних причин підвищення рівня конфліктогенності з другої половини 2000 років, у першу чергу, слід віднести той факт, що Кримський півострів у силу географічного розташування залишається об' єктом геополітичного суперництва держав Чорноморського басейну. А геополітичні процеси здатні істотно впливати на внутрішньо регіональну ситуацію.

Крім того, в останнє десятиріччя Крим зіштовхнувся з процесом репатріації раніше депортованих громадян (репатріація, головним чином, охопила кримськотатарський народ, на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим повернулися приблизно 250 тисяч кримських татар, які становлять 12% населення).

Процес повернення та облаштування репатріантів, природно, зіштовхнувся з низкою труднощів як соціально-економічного, так і суспільно-політичного характеру, що певною мірою сприяло активізації кримськотатарського національного руху (КТНР). При цьому зазначимо, що основні вимоги, які висуваються з боку лідерів та активістів КТНР - учасників протестних акцій, стосуються насамперед створення кримськотатарської автономії в складі України, вирішення земельного питання, гарантування представництва кримських татар в органах державної влади, надання кримськотатарській мові на території Криму статусу офіційної, повернення кримськотатарської топоніміки населеним пунктам Криму. Всі ці вимоги не знаходили підтримки у більшості населення регіону²².

Варто зазначити, що у загостренні протиріч етнічного характеру певна роль належить суб'єктивному чиннику, який обумовлений політичними й економічними амбіціями низки представників етнічних еліт. Конфлікти, які точаться навколо неврегульованого земельного питання розповсюдилися за останні 5 років й на об'єкти історико-культурної спадщини кримськотатарського, російського, українського народів, громади яких більш координовано виступають на захист історико-культурного середовища. Так, з 133 конфліктів на національному ґрунті, 38 (25%) - були пов'язані із діями, спрямованими на руйнування культурної спадщини²³. Географія конфліктів охопила території центрального і південно-східного Криму. Зафіксовані конфлікти на міжконфесійному ґрунті: зіткнення мусульманського населення на території православного Свято-Успенського монастиря (м. Бахчисарай, 2001 р.), хрестоповали (повалення хрестів на в'їзді до населеного пункту, встановленого православною громадою). На нашу думку, саме встановлення хрестів можна розцінити, як провокаційний акт, який спричиняє загострення міжконфесійних протиріч (такі акції відбулися в 2000 р. у с. Морське, (Судацької міськради), с. Кіровське, с. Мазанка, (Сімферопольського р-ну)).

Впродовж 2000-2005 рр. відбувалися масові протести кримськотатарського населення проти планів місцевих органів влади роздачі під комерційні об' єкти земель історико-культурного значення, або будівництво автомагістралей по територіях стародавніх мусульманських цвинтарів. Складається враження, що подібне планування з боку виконавчої влади здійснювалося навмисно, щоб загострити ситуацію на міжетнічному рівні, використовуючи для цього місця, найбільш вразливі для історичної пам'яті народу. Так, у січні 2004 р. в с. Веселе Судацької міськради відбувся мітинг жителів села - кримських татар з вимогою заборони діяльність козачої громади і відставки керівництва села²⁴.

Особливого цинізму набули акти вандалізму по відношенню до пам'яток Великої Вітчизняної війни. В м. Сімферополь у 2001 р. була наруга над пам'ятником представнику кримськотатарського народу льотчику-винищу- вачу, двічі Герою Радянського Союзу (1943 р., 1945 р.), Амет-Хану Султану. Тоді ж відбувся акт вандалізму над пам'ятником жертвам депортації кримськотатарського народу. Цей пам'ятний знак зазнавав наруги в 2003 р. і в 2004 р. У 2004 р. та 2005 р. двічі було сплюндровано пам'ятник на честь жертв сталінізму і нацизму в с. Запрудне, поблизу Алушти. В 2004 р. стався акт вандалізму над пам'ятником кримськотатарському літератору Чобан Заде в м. Білогірськ. Двічі акти наруги відбувалися в с. Малореченське поблизу Алушти над пам'яткою на честь кримського татарина балетмейстера, ветерана Вітчизняної війни Акіма Джемілєва, останній стався в квітні 2014 р.²⁵ З 2005 року спостерігалися акти вандалізму над пам' ятками видатним діячам української історії та культури. Так, у 2005 р. було пошкоджено пам' ятник Тарасові Шевченкові в м. Сімферополі²⁶.

Взагалі спостерігається деяка закономірність в проявах відношення до пам'яток історії та культури в суспільно-політичному контексті. Чим вище політизація громадянського суспільства, тим частіше здійснюється наруга над об' єктами культурної спадщини. Так було в період хрущовської «відлиги» - знесення пам'яток Сталіна і його прибічників; горбачовської перебудови - так звана «війна пам'яток» із знесенням символів тоталітарної доби. Так відбувається і в сучасній Україні в період гіперполітизації суспільства. крим етнічний національний вандалізм

Останні події на Кримському півострові, які завершились його окупацією Російською Федерацією суттєво вплинуть на подальше відношення до історичної і культурної спадщини всіх етнічних груп, які мешкають на цій землі. Першим негативним кроком нового кримського режиму став демонтаж встановленому в Севастополі у 2008 році пам'ятника українському гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному й відправлення його на материкову Україну. На сьогодні він знаходиться у Харкові. А також, демонтаж стели на честь 10-річчя Військово-морських сил України. Неможливо собі уявити, щоб пам' ятники та меморіальні знаки на відзначення російських політичних, військових діячів, представників науки і культури, 75 відсотків яких встановлювались у 1960-1980-ті роки за часів входження Криму до складу УРСР, були б демонтовані й передані до Росії за часи незалежності. Навпаки, йшов невпинний процес дослідження й виявлення нових пам'яток, пов' язаних з перебуванням російського етносу на території Криму та включення їх до Зводу пам'яток історії та культури України по Автономній Республіці Крим.

Література

1 Биков О.В. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні. - К., 2001. - С. 5.

2 Декларація прав національностей України // Право України. - 1992. - № 1. - С. 5.

3 Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р. № 2494-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - С. 529.

4 Рамочная конвенция о защите национальных меньшинств // Вестник МГУ / Серия 11: Право. - 1996. - № 6. - С. 86-97.

5 Горбунова О. Із повагою до національних мов і культур // Голос України. - 2005. - 1 березня. - С. 7.

6 Послужний Л. За мир і злагоду // Голос України. - 2005. - 27 січня.

7 Хоменко В. Оберіг добросусідства // Голос України. - 2005. - 16 лютого.

8 Крещук В. «Єдина родина» зміцнює дружбу // Робітнича газета. - 2005. - 31 серпня; Стус В. Німці в кримській оселі // Демократична Україна. - 2005. - 8 квітня.

9 Кулик О. Видавничий ужинок єврейського товариства // Урядовий кур'єр. - 2005. -

5 лютого.

¹⁰Хоменко В. Гуртуються німці Криму // Голос України. - 2005. - 11 лютого.

11 Кравцова Л.П., Бернарський І.Г. Німці Криму: історія і сучасне становище (проблеми етнополітичного розвитку). - Сімферополь, 2005. - С. 34-35.

12 ДанюкІ. Іслам без пояса шахіда // Вечірній Київ. - 2005. - 1 березня.

13 Кулик О. Крим - колиска караїмів // Урядовий кур'єр. - 2005. - 15 вересня.

14 Араджионі М.А. Греки Криму: історія і сучасне становище (етнокультурна ситуація та проблеми етнополітичного розвитку). - Сімферополь, 2005. - С. 64.

15 Касьяненко М. У Криму розпочалися Дні грецької культури // День. - 2005. - 8 жовтня.

16 Козловський І. Румеї та уруми - то наша Еллада // Вечірній Київ. - 2005. - 1 жовтня.

17 Селезньов К. «Здесь пристанище благотишное» // Робітнича газета. - 2005. -

6 жовтня.

18 Монастир Сурб-Хач (м. Старий Крим, Крим) // Режим доступу: http://drymba.net/ uk/1033214-monastyr-surb-khach-staryy-krym

19 Крим, пам'ятки архітектури та мистецтва // Поточний архів Центру досліджень історико-культурної спадщини України Інституту історії України НАНУ.

20 Калиновська С. Дні естонської культури у Криму // Голос України. - 2005. - 25 жовтня.

21 Розпорядження Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви від 23 вересня 2005 р. № 1172/2005-рп» // Урядовий кур'єр. - 2005. - 30 вересня - С. 12.

22 Інтеграція кримських татар в українське суспільство: проблеми і перспективи: Аналітичні оцінки Національного інституту стратегічних досліджень / А. Гальчинський, О. Власюк, Ю. С. Здіорук та ін. - К., 2004. - С. 16

23 Ішин А.В., Бернарський І.Г., Швець О.Б. До питання щодо проявів етнополітичних суперечностей в Криму на сучасному етапі. - Сімферополь, 2005. - С. 41-59.

24 Там само. - С. 48.

25 В Крыму вандалы осквернили пам'ятник известному крымскому татарину. - Корреспонденте^ 2014. - 9 апреля.

26 Ішин А.В., Бернарський І.Г., Швець О.Б. До питання щодо проявів етнополітичних суперечностей в Криму на сучасному етапі. - С. 56.

Размещено на Allbest.ru