Чоловічі сорочки у традиційній культурі українців Слобожанщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чоловічі сорочки у традиційній культурі українців Слобожанщини

В.А. Сушко

Анотація

Стаття присвячена українським чоловічим сорочкам як елементу традиційного вбрання та культурному явищу. Стаття базується на етнографічних матеріалах ХІХ - ХХ ст., зібраних на теренах Слобожанщини відомими етнографами, та на власних матеріалах автора.

Ключові слова: українська традиційна культура, Слобідська Україна, сорочка, вбрання, костюм.

У традиційній культурі вбрання було метамовним кодом, що позначав ступінь соціалізації людини: від народження до одруження відбувалося поступове нарощування кількості предметів вбрання, по весіллі і до старості - збіднення як асортименту, так і кольористики. При безсумнівному патріархальному характері української традиційної культури та провідній ролі чоловіка, слід визнати, що чоловіче традиційне вбрання і збереглося набагато гірше, і науковці приділяли його розгляду значно менше уваги, аніж жіночому. Тим більш актуальним є питання вивчення особливостей матеріальної культури в етноконтактних зонах, якою є Слобідська Україна від часу заселення.

До початку ХХ ст. народне вбрання слугувало своєрідним «паспортом» особи, тому саме на нього звертали увагу мандрівники та іноземці. Систематичними дослідження костюму як складової народної культури стають із оформленням української етнографії в окрему науку - від середини ХІХ ст. Надзвичайне наукове значення для розгляду питання народного вбрання та чоловічих сорочок як важливого елементу ноші донині мають праці класиків вітчизняної етнологї, зокрема Ф. Вовка [1, 165-166], М. Сумцова [2, 1-57; 3, 128-131], Д. Зеленіна [4, 224], В. Білецької [5, 49-108]. Впродовж ХХ ст. тема народного костюму розкривалася О. Воропаєм [6, 461-464], С. Колосом, І. Гургулою [7], К. Матейко [8], Т. Ніколаєвою [9], В. Борисенко [10] та ін.

До теми українських чоловічих сорочок, розглядаючи комплекс костюму, зверталися й радянські вчені.

Метою цієї статті є розкриття значення сорочки як елементу чоловічого вбрання та культурного явища народного життя ХІХ - ХХ ст.

Від ХІХ ст. науковці та аматори - дослідники народної культури Слобожанщини - не могли оминути увагою народний костюм та питання його складових

Дослідниця побутової культури краю ХХ ст. Л. Чижикова навіть побудувала свою розвідку на фактах з народного будівництва та одягу як найпоказовіших галузей народної культури [14]. Проте, і в її роботі відомостям про чоловічі сорочки (і українців, і росіян!) відведено усього 3 сторінки, з яких 2 - ілюстрації, а жіночому вбранню - сторінки 136 - 206, зокрема сорочкам - 136 - 153 та вклейки. Безумовно, основна увага приділялася жіночому костюму як такому, що складається з більшої кількості краще технічно та композиційно опрацьованих деталей, яскравішому колористично, відтак, інформативнішому для дослідника.

Набагато менше за жіноче вбрання (і святкове, і буденне) збереглося чоловічих сорочок у колекціях музеїв регіону [15]. Це пояснюється надзвичайною практичністю носіїв традиційної культури, а також тим, що ХХ ст. недарма називається часом військової форми: і після Першої світової, і громадянської, і Другої світової війн чоловіки ще довгий час доношували форму, а обновки нерідко кроїлися саме за прикладом гімнастерок.

Сорочка була основою і чоловічого, і жіночого одягу українців. За спостереженням М. Сумцова, уже на початку ХХ ст. на Слобожанщині чоловіки нерідко переставали носити народні строї, переходячи на міське вбрання [3]. Досліджуючи соціальну структуру українського села кінця ХІХ - початку ХХ ст., В. Іванов зазначав консервацію старих звичаїв (і прихильність до старовинного костюму зокрема) лише у двох прошарків селян - у «дукачів» як свідому позицію та бідноти - з економічних причин [16, 4-18]. На жаль, ані описи маєтків слобідсько-українських полковників, ані наукові чи художні твори, ані музейні збірки не дають змогу детально описати чоловічу сорочку українця-слобожанина XVII - ХУШ ст.

Носій традиційного світогляду був далекий від фемінізму та понять тендерної рівності, тому від народження дитині намагалися прищепити розуміння власної статі та закріпити статево-соціальну роль. Так, новонародженого хлопчика загортали у батьківську сорочку, а вік, коли дитина вже мала усвідомлювати себе як особу, позначався появою відповідних - «тілесній статі» - елементів вбрання. До семи років дитина ходила лише у сорочці, а потім хлопчик вважався уже досить дорослим для того, щоб перейти з-під опіки матері до батьківського виховання. Це ознаменовувалося у давнину пострижинами та садовінням на коня, а у ХІХ - на початку ХХ ст. - пошиттям перших штанів. Останній обряд мав усі риси «обидних» обрядів (виконання за один раз, не перериваючись). Надалі одяг чоловіків різного віку розрізнявся лише за кольористикою та інтенсивністю оздоблення, будучи подібним як за асортиментом, так і за особливостями виготовлення.

Музейні [17, 43,57,62,64,69-70] та приватні колекції вбрання, а також тогочасні етнографічні розвідки дають змогу твердити, що у ХІХ - на початку ХХ ст. українські чоловічі сорочки шилися з доморобного відбіленого конопляного полотна, а з кінця ХІХ ст. - і з купованих тканин. Лляне полотно для пошиття чоловічих сорочок не використовувалося. Для виготовлення конопляних сорочок здебільшого використовували якіснішу «плоскінь» (для ткання полотна бралися нитки з чоловічих стебел конопель [18, 214]). Купували - дешеві бавовняні тканини, переважно ситець та коленкор.

На Слобожанщині лише у крої чоловічих сорочок до початку ХХ ст. зберігся тунікоподібний тип. Для пошиття таких сорочок полотно перегиналося навпіл та робився отвір для голови та розріз пазухи. Зазвичай перед та спинка з'єднувалися за допомогою деталей, які називалися «бочки» (два прямокутникопобідні шматки тканини з однією з вузьких граней у формі трикутника; вона пришивалася під пахву до рукава). Рукава таких сорочок робилися широкими й або викінчувалися простим рубцем, або збиралися на вузьку обшивку. Досить розповсюдженою на Слобожанщині була чоловіча уставкова сорочка з уставкою, пришитою по пітканню. Рукава таких сорочок збиралися на обшивку або неширокі чохлики. Комір був здебільшого відкладний або стояче-відкладний. Чоловічі сорочки були вужчими за жіночі і могли шитися з двох півпілок (близько метра у диаметрі подола).

Розвитком тунікоподібного типу стала сорочка з пришивними окремо викроєними спинкою та передом. На початку ХХ ст. такі сорочки прикрашалися накладними маніжками, вишитими у брокарівському стилі [17, 64]. Термін «брокарівський стиль вукраїхнському вишиванні» введений дослідником української культури І. Гончаром на позначення вишивки, виконаної червоною та чорною заполоччю (бавовняні нитки, фарбовані аніліновими барвниками) технікою «косий хрестик». Орнамент рослинний, рослинно-геометризований, рідше антропоморфний або зооморфний. Найуживаніший мотив - троянди. На думку І. Гончара, мотиви вишивки були перейняті народними вишивальницями з реклами мила Брокарі та Роллє, від чого отримав назву і сам стиль.

Згодом майстрині навчилися робити розріз зсунутим вліво і розшивати маніжку прямо на переді сорочки. Викінчення рукава у таких сорочках було або простим рубцем, або неширокими чохлами, рідше - обшивка. Комір робився стійкою. Сорочки «з маніжками» («на маніжці») шилися як з доморобного полотна, так і з коленкору та ситцю.

Вчитель народної школи М. Скубак, розповідаючи про вбрання південно-східної Слобожанщини останніх десятиліть ХІХ ст., серед чоловічих сорочок згадує «рус- кіє», що входили тоді у моду. Вони шилися з купованої тканини синього кольору з облямівкою, що імітувала вишивку на комірі, пазусі та подолі. На жаль, автор не повідомив спосіб носіння цих сорочок, але декорування дозволяє припустити, що носилися вони навипуск на відміну від звичайних українських сорочок, що носилися заправленими у штани.

У «гардеробі» дорослого українця-слобожанина на межі позаминулого та минулого століть було 2 - 3 повсякденні конопляні, а також 1 - 2 святкові сорочки, у молодих чоловіків святкові були ситцевими. Повсякденні конопляні сорочка та штани коштували 1,2 - 1,5 крб. для дорослих та 0,7 - 1 крб. - для дітей старше 7 років. Молодші хлопчики мали сорочечки вартістю 20 - 50 коп. Святкова сорочка коштувала дорожче: для дорослого 1 - 2 крб. Підлітки могли мати святкове вбрання від 10 років, «тобто з того часу, коли вони самі вже могли заробити на них» [19, 49-50].

З сорочкою було пов'язано чимало народних забобонів, переказів та «примх». Декілька з них наводить М. Скубак: «На Михайлове чудо (6 вересня) гріх кроїти сорочку або штани. Одна жінка кроїла на Михайлове чудо, а сусідка прийшла до неї та й каже: «сьогодня гріх кроїти: празник, Михайлове чудо». А вона їй і каже: «чудно буде, як покрою». Та з тих пір всю жисть свою вона все різала ножницями, що не запопаде. Як первий раз надіваєш нову сорочку або штани, то крізь них треба прокинути ножик і сказати: «Хто залізо вкусе, той хрещеного, молитвеного (ім'я) скусе; Хто залізо з'їсть, той хрещеного, молитвеного (ім'я) з'їсть». У кого в новій сорочці рубець завернеться в подолі, той буде багатий. Як заведуться вугрі на лиці, то треба його втирати сорочкою спиною, шоб вони зійшли на спину. На Новій рік треба надівати нову сорочку, шоб цілий год були нові сорочки. Як родиться дитина, то в той день не годиться рвати нічого полотняного, а то дитина буде сорочки дуже скоро рвати (зношувати). В понеділок не годиться надівати білої сорочки або штанів, а то не минеш напраслини» [19, 55].

Отже, оскільки саме вбрання впродовж домінування традиційної народної культури становило усталену сукупність типів компонентів, то саме костюм був досить застиглою та ареальною категорією. Однією з важливих в усіх видах сімейної обрядовості була сорочка, чоловіча зокрема. Важливим є і практичне значення цієї проблематики, адже саме костюм учасників, на відміну від учасниць, сучасних народних колективів зазвичай викликає найбільше нарікань умовністю та невідповідністю ані регіону, ані обраній стилістиці.

костюм сорочка слобідський україна

Література

1. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995.- 336 с.: іл.

2. Сумцов Н. Ф. Очерки народного быта (из этнографических экскурсий 1901 г. по Ахтырскому уезду) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. - Т. 13 / Под ред. Е.К. Редина. - Х., 1902.

3. Сумцов М. Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. - Х., 2002.

4. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография / Пер. с нем. - М., 1991.

5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація //Матеріали до етнології й антропології /Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. - Т. 21 - 22. - Ч. 1. - Львів, 1929.

6. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - К., 1993.

7. Українське народне мистецтво. Вбрання: Альбом / Упор. С. Колос та ін. / Під ред. К. Гуслистого. - К., 1961.

8. Матейко К. І. Український народний одяг. - К., 1977.

9. Ніколаєва Т.О. Історія українського костюма. - К., 1996.

10. Борисенко В.К. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців. - К., 2000.

11. Украинцы. - М., 2000; Українці: Історико-етнографічна монографія: в 2 кн. - Кн. 2. - Опішне, 1999.

12. Восточнославянский этнографический сборник // Труды Института этнорафии им. Миклухо-Маклая. - Т. 31. - М., 1956; Маслова Г.С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах XIX - начала XX в. - М., 1984.

13. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Старобельский уезд. Очерки по этнографии края /Под ред. В. Иванова. Т. I. - Х., 1898; Иванов В. Современная деревня в Харьковской губернии //Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю» на 1893 год. - Вып. 7. / Под ред. В. Иванова. -Х., 1893; Иванов П. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии // Сборник Харьковского историко-филологического общества. - Х., 1907; Иванова А., Марусов П. Материалы для этнографического изучения Харьковской губ. Слобода Кабанье //Харьковский сборник; Муравський шлях - 97: Матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції / Упор. М. Красиков та ін. - Х., 1998; Традиційна народна культура Дворічанського району Харківської області / Упор. М. Семенова. - Х., 2001.

14. Чижикова Л.Н. Русско-украинское пограничье: история и судьбы традиционно-бытовой культуры. - М., 1988.

15. Дяченко М.Т. Етнографічна збірка Харківського державного історичного музею // Народна творчість та етнографія. - 1958. - № 3; Астахова О.В., Крупа Т.М., Сушко В.А. Свята та побут Слобожанщини: Альбом. - Х., 2004.

16. Иванов В. Современная деревня в Харьковской губернии...

17. Астахова О.В., Крупа Т.М., Сушко В.А. Свята та побут Слобожанщини...

18. Муравський шлях - 97...

19. СкубакМ. Одежда крестьян слободы Араповки Купянского уезда, приметы и поверья, относящиеся к ней и к материалам, из которых она сделана // Харковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю» на 1890 год. - Вып. 4. /Под. ред. В. Касперова. - Х., 1890.

Размещено на Allbest.ru