Націєтворчі аспекти дотримання традицій українцями в діаспорі (на базі україномовного публіцистичного матеріалу США)

Метою пропонованої публікації є дослідження ролі традицій у збереженні національної ідентичності через аналіз україномовної періодики США.

Загальні аспекти теми порушено у роботах В. Яніва, С. Кримського, С. Людкевича, В. Шейка, С. Тагальської та ін., однак докладно окреслена проблематика не розглядалася.

Різдвяні звичаї -- найдавніші в українців. Напередодні свят періодичні видання української громади за океаном звертаються до історії християнства за відповідями, зазначаючи про язичницькі витоки свята та невідповідність між юліанським і григоріанським календарями, внаслідок чого католики та православні відзначають це свято у різний час [16]. Звичайно, до спільної вечері перед Різдвом сідають у багатьох країнах, але таких традицій, як на український Святвечір, здається, не збереглося в жодній країні. Крім того, в інформаційному просторі української діаспори у США (як і напередодні Великодня чи іншого значного свята) багато матеріалів у рубриках "Традиції", "Культура" присвячено українським святам, традиціям та обрядам, які супроводжують Різдво; уміщують відомості про народні прикмети (навіть ворожіння), рецепти святкових страв, біблійні історії та наукові пояснення чудес, пов'язаних зі святом [6]. Ці публікації свідчать, що, незалежно від часу та місця Святої вечері, традиції святкування Різдва підтримували навіть у найважчі роки ув'язнень, страху перед радянською владою чи еміграції. Проте часом матеріали періодики створюють враження, що за океаном і цього свята торкнулася непоправна комерційність. На жаль, в американців Різдво більше сімейне, ніж релігійне свято, і цей факт, безумовно, впливає на життя українських іммігрантів. Завдяки аналізу періодичних видань української діаспори США виокремимо характерну рису святкування Різдва. Йдеться про те, що, попри плекання кулінарних і обрядових традицій національного Святвечора, українці за океаном відійшли від іншого традиційного принципу: в цей урочистий вечір зігріти та пригорнути самотнього, того, хто не має родини або перебуває від неї далеко. Щороку до Америки, у чуже середовище, на заробітки приїздять нові емігранти з України. Постає запитання: чому наша громада не може досі організувати спільних Святвечорів саме 6 січня для приїжджих, чому на сторінках україномовної преси немає запрошень для них? Різдво -- час не тільки для подарунків, а й для прояву душевного тепла до ближнього [19]. Вшановуючи традиції, велика християнська родина українців у цей благословенний час колядує та слухає різдвяні коляди. В їхньому змісті закодовано джерело духовності та світогляду українського народу. М. Климчак із Чикаго розповідає, як, зустрічаючись із нашими радіослухачами на "Українській Хвилі", намагається у святкових програмах подати спогади колишніх воїнів УПА, полонених радянських таборів, пригадати старі колядки та щедрівки, ознайомити з новими, щоб громада могла влитися у цю духовність, християнський український світогляд, щоб і на чужині молодь зберегла традицію колядувати. А Різдво має стати "новітньою формою відродження через коляду, навернення себе до таїнства, чарів, священнодійства різдвяного обряду" [11].

Попри все українська діаспора намагається зберегти традиції різдвяного вірування. Посольство України в Америці наприкінці січня традиційно влаштовує вечір української культури "Різдвяна коляда", який сприяє розбудові двосторонніх українсько-американських відносин і поглибленню міжрегіональної співпраці. Під час вечора "Різдвяна коляда" гостей української дипломатичної установи долучають до традицій святкування Різдва в Україні, зокрема лунають українські різдвяні, новорічні та хрещенські коляди у виконанні "Мадригалів" Йорктаунської школи м. Арлінгова, а також учасників колективів "Співжиття" та "Мар'яничі" [3].

Доброю традицією останнього тижня січня є щорічне пісенне свято в Катедральному храмі святого Миколая "Колядуємо Україні", яке організовує суспільно-громадська організація "Рух допомоги незалежній Україні" в Чикаго. Дитячі, чоловічі, жіночі хори різних конфесій, організацій, освітніх установ урочисто виконують колядки. Вважаємо, що такі свята надзвичайно важливі, адже є своєрідним містком між діаспорою та її історичною батьківщиною, вони дають змогу нашим співвітчизникам за океаном відчути себе невід'ємною частиною України [17]. Ще одним містком не тільки між двома державами, а й між поколіннями є опубліковані спогади людей, які запам'ятали святкування Різдва в Україні, коли ще були дітьми, або як це відбувалося на засланні. Українці далеко за океаном через друковане слово бажають миру між людьми та із самим собою для побудови нашого національного духовного та державного життя [7].

Українська громада США усвідомлює, що збереження й підтримання традицій минулого є беззаперечним джерелом можливостей майбутнього, а тому публікації періодичних видань мають на меті зацікавити молоде покоління берегти багатий духовний досвід нашого народу, що дає змогу крізь століття зневіри, поневолення та життя на чужині залишатися українцем.

Напередодні 14 січня діаспоряни відзначають Новий рік. За підтримки церкви проходять святкування Щедрого вечора, для громади це добра нагода зібратися разом, аби підбити підсумки минулого року чи обговорити можливості допомоги етнічній батьківщині [12].

На жаль, багатьом українцям за час проживання у США не доводилося бачити святкування справжньої української Маланки з давніми звичаями та традиціями. Можливо, саме тому вони із захопленням згадують відвідини свята "Буковинської Маланки", яке відбувається в банкетному залі Української Православної Церкви св. Покрови і про яке багато писали в пресі, запрошуючи охочих. Організатори подбали не тільки про смачні автентичні страви на столах, а ще ознайомили гостей зі звичаями Буковини. Автори статей пояснюють причини збереження автентичності традицій саме на Буковині історією цього краю: цю територію у різний час неодноразово захоплювали загарбники, що активізувало у буковинців (завдяки народним традиціям і звичаям) інстинкт національного самозбереження, протистояння асиміляції, духовному зубожінню [14].

У періодичних виданнях українців США святу Водохреща також присвячено чимало статей інформаційного і роз'яснювального характеру: українські американці у третьому-четвертому поколіннях вже не зовсім добре знають витоки та перебіг національних свят. Зокрема, автори публікацій нагадують і повідомляють про історію Водохреща, обряд Святого Вечора, хрещення води та дійства, що його супроводжують [8].

Щороку газети "Міст" та "Час і події" у рубриках "Культура" і "Традиції" кілька номерів присвячують підготовці та святкуванню Великодня. Матеріали відзначаються різноманітністю, докладністю, історичною відповідністю, причому цікаві і для діаспорян, і для мешканців України, оскільки на етнічній батьківщині чимало втрачено за роки радянської влади та часів виживання. В інформаційному просторі української діаспори широко представлено статті, присвячені цьому дню, інколи весь номер певного видання містить лише великодні привітання, дослідження історичних традицій свята та його національних особливостей. Цікавими, на наш погляд є матеріали, пов'язані з легендами, прикметами, звичаями та обрядами Великодня [1]. Чимало дописувачів у цей час публікують роздуми про його духовні приписи. Однак комерціалізація американського життя вплинула і на святкування Великодня. У цьому контексті привертає увагу щорічна серія статей у рубриці "Про це і те" газети "Свобода". Головний акцент матеріалів зроблено на тому, що традиції та звичаї цього свята українці в Америці нині шанують менше. Можливо, на це впливає ритм життя у США: постійний поспіх, побутові труднощі, віддаль від України. Порушується питання спадкоємності поколінь, напередодні Великодня шпальти газет, журналів рясніють від віршів, спогадів, розповідей про звичаї та обряди, однак щороку ті спогади стають сентиментальнішими, зворушливішими, сумнішими, оскільки українських емігрантів, які пам'ятають традиції, стає все менше на американській землі, а молодше покоління охоче переймає заокеанські звичаї. Автори статей закликають діаспорну громаду не втрачати автентичного духу, берегти свято від забуття, байдужості та буденності [18].

У передвеликодній та великодній час в Українському національному музеї Чикаго відбуваються пізнавальні екскурсії, аби залучити молодь до духовної спадщини українського народу. Зокрема, щороку демонструється експозиція, в якій представлено майже 600 писанок, проводяться майстер-класи із писанкарства. Для багатьох українців в Америці такий захід є не лише великоднім атрибутом, а й засобом збереження національної та культурної самобутності. На думку куратора М. Климчака, Український національний музей "сприяє збереженню та примноженню культурних надбань української діаспори Америки", є "центром популяризації українського писанкарства" [10].

Щороку, від 2006, Українська громадська організація "Помаранчева хвиля" проводить "Українську Толоку" -- свято, що сприяє відродженню української спільноти Америки. Саме на таких зібраннях українці зустрічаються, обмінюються новинами, обговорюють політичні теми та події в Україні. Люди прагнуть якнайактивніше брати учать у таких фестивалях ще й для того, щоб підтримати організаторів, зібрати кошти на утримання українського громадського та релігійного життя у США. "Українська Толока" відрізняється від інших літніх імпрез антуражем. Діаспоряни власноруч створюють мініатюрну українську хату під стріхою, господарський віз, корчму, готують національні страви, випікають хліб. На толоці лунають українські пісні, відбуваються конкурси вишиванок та футбольний турнір. Отже, "Українська толока" допомагає діаспорній громаді розвиватися, фінансово рости, процвітати, вкотре засвідчуючи, що українці прагнуть дотримуватися власних традицій, які об'єднують людей [4].

Українська громада в Чикаго також започаткувала щорічний фестиваль "Українські Дні", який протягом двох днів у Smith Park збирає разом українців не лише з Чикаго, а й з інших штатів США, а також Канади, Аргентини, Польщі, представників майже усіх громадських, фінансових, молодіжних, культурних та церковних організацій, гостей. У програмі -- українська музика та пісні, народні танці, ярмарок сувенірів та намети з наїдками, бізнесові намети (презентація досягнень українців в Америці). Проводиться конкурс знань між дітьми початкових класів шкіл українознавства. До речі, на святі обов'язково є освітній намет, де у представників українських освітніх закладів Іллінойсу можна дізнатися про напрями їхньої діяльності. Символічною для багатьох свят, організованих українцями в Америці, є лотерея, в якій розігрують цінні речі, квитки на літак до України або інших американських міст. Зазвичай "Українським Дням" передує широка рекламна кампанія у друкованих і телевізійних ЗМІ, часописах, афішах, радіоефірі. Це свято має давню традицію. Спочатку організатори мали на меті ознайомити американців з українською культурою -- піснями, музикою, танцями, народним мистецтвом. Це завдання актуальне і сьогодні, однак виразні нові тенденції. Приміром, неукраїнці, які відвідують фестиваль, виявляють більше знання про нашу країну, ніж раніше. Без сумніву, факт, що Україна стала незалежною державою, відіграє велику роль: змінилися пісні, які виконують на фестивалі, теми розмов набули нового, державницького, змісту тощо. З іншого боку, молоді нащадки емігрантів з України мають змогу більше дізнатися про неї, адже багато сімей втратили спогади про предків і фактично не знають, звідки вони родом. А на цьому святі молодь має змогу спілкуватися українською зі своїми однолітками. Звичним є також публікація інтерв'ю з гостями, учасниками та організаторами "Українських Днів", які дають змогу отримати інформацію, так би мовити, "зсередини". Діаспоряни наголошують, що сумнівів в українській автентичності немає, а незалежна Україна продовжуватиме залишатися самобутньою державою з неповторною культурою, мовою, водночас шануючи й інші народності [9].

Стефанія Кралька згадує, що вже традиційно Українське Вільне Козацтво ім. Івана Омеляновича-Павленка в Чикаго кожного року відзначає свято Покрови Пресвятої Богородиці Покровительки Козацтва і всього українського народу. У всьому світі козаки -- ідеальний образ української душі, носії духовних і загальнонаціональних цінностей. На козацькому святі Покрови в Чикаго надаються ранги членам УВК [13]. На нашу думку, доречно навести як приклад кілька статей, присвячених бойовим мистецтвам українських козаків, зокрема бойовому гопаку, принципи і символічність якого безжально знищували впродовж століть, і який нині, завдяки засновнику стилю Володимиру Пилату, відроджується і в Україні, і за кордоном. У 2008 році Школа бойового гопака ім. І. Нечая розпочала роботу і в Чикаго. У день святкування діаспорою чергової річниці незалежності України вихованці закладу продемонстрували публіці справжній бойовий гопак. У пресі вийшли захоплені відгуки та опис реакції глядачів, які отримали потужний струмінь позитиву від демонстрації військового мистецтва українців [20]. Уважаємо, що сьогодні, у час повернення генетичної пам'яті, популяризація народного бойового мистецтва, презентація унікальності та самодостатності українців є важливою віхою на шляху прискорення цього процесу.

Періодика української діаспори багато уваги приділяє Дню Святого Миколая: матеріали, присвячені життєпису святого, історії свята, традиціям святкування в різних містах України та Америки, обов'язково супроводжують світлини. Статті зазвичай завершує молитва до Святого Миколая з проханням дати сили українському народові, мудрості та поваги до надбань попередніх поколінь українській владі, а також терпіння та гідності українській діаспорі [2].

Кожен народ має власні традиції, особливості, які, разом із мовою, вирізняють його з-поміж інших. Українські звичаї такі багаті й яскраві, що ними сьогодні цікавляться у багатьох країнах світу. Серед численного розмаїття статей, присвячених багатій спадщині нашого народу, в інформаційному просторі українців США представлено матеріали про предмети і речі, що відігравали в традиційному побуті українців сакральну роль. Йдеться, зокрема, про історію побутування та прикмети, пов'язані з ложкою; розвиток гребінництва в Україні і магічне значення обрядових дійств з роговим гребінцем; оберегову роль, види, ритуальні дійства, виготовлення ляльок-мотанок [5]. Та, мабуть, найбільше статей присвячено духовному символу українців, який яскраво і чітко вирізняє нашу націю серед інших народів світу, -- вишиванці. Упродовж 2004--2010 рр. у газеті "Час і Події" у рубриці "Культура" виходило чимало публікацій-досліджень члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, буковинки і мешканки Чикаго Настасії Марусик, яка понад 30 років збирає, відтворює, вивчає український народний вишиваний орнамент і щедро ділиться знаннями з діаспорною громадою. З матеріалів дізнаємося про історію виникнення та побутування мистецтва вишивання, дві течії останнього, характерні риси та особливості. Проведено своєрідний аналіз наукових досліджень української народної вишивки істориками, етнографами, фольклористами. Протягом року публікуються статті, присвячені видам і символіці вишиваного орнаменту, колористиці. Вартий уваги і той факт, що статті Настасії Марусик унаочнено чималою кількістю світлин, зроблених у фондах Чернівецького музею народної архітектури та побуту [15].

Змінюються часи та покоління, але незмінним залишається багатство народного досвіду, духовної спадщини українців, сконцентроване у традиціях, звичаях, обрядах, певних законах, які передаються від поколінь до поколінь.

Список використаної літератури