Етнічна та культурна різноманітність країн ЦСЄ та її роль в євроінтеграції країни (на прикладі Румунії та Болгарії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕТНІЧНА ТА КУЛЬТУРНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ КРАЇН ЦСЄ ТА ЇЇ РОЛЬ В ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ КРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ РУМУНІЇ ТА БОЛГАРІЇ)

Анотація

етнічний меншина румунія болгарія

У даному дослідженні на прикладі Румунії та Болгарії описано етнічну та культурну різноманітність країн Центрально-Східної Європи та її роль в євроінтеграційних намаганнях даних держав. Охарактеризовано особливості участі етнічних та культурних менших двох країн у політичному житті через вотум довіри румунським та болгарським етнічним політичним партіям. Вказано на залежність кількості депутатів етнічних партій в румунському та болгарському парламентах від чисельності тієї етнічної чи культурної меншини, яку представляє даний депутат. Підкреслено, що дві найбільші етнічні меншини Болгарії (роми та турки) і одна етнічна меншина Румунії (угорці) зуміли перебороти гоніння в період комуністичного правління і залишаються важливим елементом відповідних політичних систем двох згаданих країн через участь у політичному житті своїх держав.

Ключові слова: етнічна меншина, культурна ідентичність, громада, роми, турки, угорці, європейська інтеграція, політична партія.

Annotation

Ivan Osadtsa. Ethnic and cultural diversity of the CEE countries and its role in the European integration (case-study of Romania and Bulgaria).

In this study the example of Romania and Bulgaria described the ethnic and cultural diversity of Central and Eastern Europe and its role in the European integration efforts these countries. The peculiarities of the participation of ethnic and cultural least two countries in political life through the vote of confidence the Romanian and Bulgarian ethnic political parties. The specified dependent on the number of deputies of ethnic parties in the Romanian and Bulgarian parliaments of the number of ethnic or cultural minorities, represented currently deputy. It is emphasized that the two largest ethnic minorities in Bulgaria (Roma and Turks) and one ethnic minority in Romania (Hungarians) managed to overcome persecution during the communist rule and remain an important element of the respective political systems of these two countries through participation in the political life of their countries.

Keywords: ethnic minority, cultural identity, community, Romas, Turks, Hungarians, European integration, political party.

Постановка наукової проблеми та її значення

Після декількох хвиль розширення перед європейською спільнотою повстало питання ідентичності та культурної різноманітності всього ЄС. Кожна країна-член Євросоюзу по-своєму унікальна, з власною культурою, традиціями, історією тощо. Особливо це відчутно на східних кордонах сучасного ЄС. Основна маса країн Східної Європи приєдналася до євроспільноти за останні 10 років, причому всі нові члени із своєю ідентичністю та культурною різноманітністю. Отже набуває актуальності питання вивчення європейської ідентичності, як етнічної, так і культурної, серед країн Центрально-Східної Європи. Зосередимо свою увагу у даному дослідженні на особливостях такої ідентичності в Румунії та Болгарії, які спільно вступили у 2004 р. в НАТО, а у 2007 р. в ЄС. Особливо активно такі процеси спостерігалися в Республіці Болгарія, в якій існує декілька великих етнічних меншин з своєю унікальною культурою, релігією тощо. Найбільш численними і впливовими серед них є ромська та турецька меншини, які налічують приблизно по 10 відсотків від загальної кількості населення країни. Схожі тенденції спостерігаються і Румунії, де також існують великі етнічні меншини, зокрема ромська.

Метою даного дослідження є етнічна та культурна різноманітність країн ЦСЄ та її роль в євроінтеграції деяких країн, зокрема Румунії та Болгарії.

Останні дослідження і публікації

Питаннями етнокультурних аспектів розвитку інтеграційних процесів в країнах ЦСЄ останніх років займаються науковці різних країн. Серед них варто виділити роботи болгарських, румунських та українських науковців.

Особливу увагу слід приділити працям західних вчених Г. Алмонда, З. Бжезінського, Н. Бермео, Р. Дерендорфа, М. Дюверже, Дж. Мангейма, Т. Парсонса, Д. Ростоу, А. Лейпхарта, С. Ліпсета, Дж. Сарторі, Ф. Фукуяму, С. Хантінгтона та інших. Вони займалися вивченням розитку політичних систем країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), а політичні трансформації в цих країнах характеризували у контексті основних загальноєвропейських і світових процесів. Етнічні меншини країн ЦСЄ стали рушійною силою в трансформаційних процесах і сприяли інтеграції країн регіону у міжнародні структури.

Проблемами етнічних меншин в Україні успішно займаються такі вчені як В. Бебик, І. Варзар, С. Василенко, О. Гарань, О. Картунов, А. Колодій, І. Кресіна, Ю. Макар, С. Рябов, Ю. Шведа, Б. Ярош, М. Примуш та інші. Більшість з них використовували у своїх дослідженнях компаративний метод, який дозволив виявити загальнополітичні закономірності розвитку постсоціалістичних країн, за допомогою зіставлення однотипних явищ і процесів: владних інститутів, партій, електоратів. Особливе місце у трансформаційних процесах займають, на думку вчених, особливе місце. Вони змушують владу кожної країни зважати на проблеми цих етнічних формувань, що дозволило їм зберегти етнічну самобутність країнам ЦСЄ. Але в доробку вітчизняних учених немає спеціальних праць, які б досліджували аналогічні процеси в болгарському суспільстві. Схожа ситуація і з російськими авторами. Вони приділяють увагу, в основному, російській партійній системі.

У Румунії дослідженням трансформації політичних партій національних меншин займаються такі дослідники, як А. Раду¹, І. Чобану² та І. Бобок³, але вони це здійснюють у контексті дослідження трансформації усієї партійної системи. Також варто виділити і групу науковців Чернівецького національного університету, серед яких Б. Боднарюк, Л. Мельничук, Г. Боднараш⁴.

До болгарських вчених, що предметно вивчають проблеми пов'язані з європейськими інтеграційними процесами в Болгарії і місцю етнічних меншин у цих питаннях слід віднести І. Кристєва, Л. Свєтлорусову, Р. Дімітрова, С. Малінова, І. Баєву⁵, М. Пиргову, Г. Карасімеонова⁶, М. Спасова, Г. Блізнашкі, Е. Дайнова⁷.

Значний інтерес викликають праці російських вчених, які активно розробляють теоретикометодологічні підходи до політичної трансформації країн ЦСЄ. Це праці К. Гаджієва, С. Глінкіної, І. Орліка, Е. Задорожнюк, Ю. Зудінова, М. Капустіна, А. Мельвіля, В. Мокшина та інших.

Серед українських дослідників даної проблеми можна виділити В. Бурдяк⁸. Її роботи охоплюють різні питання політичного життя РБ, зокрема у своїй монографії “Республіка Болгарія на зламі епох: політична трансформація” вона детально досліджує політичну трансформацію болгарського суспільства на зламі епох.

Л. Прокопець звертає свою увагу у своїх роботах на питання діяльності етнічної партії Рух за права і свободи (РПС). Вона стверджує, що хвороби росту, які охопили більшість політичних сил країни, майже не зачепили РПС партію, яка продовж усього часу після демократичних змін 1989 р. змогла уникнути будь-яких серйозних змін. На думку автора демократичні зміни, які відбулися в болгарському суспільстві, мають реальний характер в контексті дотримання прав і свобод людини, прав етнічних меншин. Турецький етнос за період трансформації зміг подолати поширену думку про нього серед болгар як про меншовартісного, зумів відстояти своє право на створення власної партії, брати участь у всіх виборчих кампаніях, мати своїх депутатів у парламенті, які керували країною у складі різних коаліцій⁹.

Виклад основного матеріалу дослідження

Актуальність дослідження трансформації політичних партій національних спільнот Румунії проявляється в тому, що в результаті останніх політичних змін парламентська група представників від національних меншин долучилися до утворення парламентської більшості в умовах, коли ми спостерігаємо тенденції трансформації етнонаціональних партій в універсальні політичні партії. Це впливає на зниження якості представництва національних меншини.

Націоналізм є однією з традиційних рис румунської держави, підтвердженням чого є визначення її не як держави-нації, а національної держави¹⁰. Специфіка виборчого законодавства та електоральних процесів у Румунії призвела до надмірного зростання суб'єктів політичного процесу, що позиціонують себе як партії національних меншин. Зокрема, серед порядку 20 зареєстрованих партій національних меншин, майже кожна у всіх парламентах (1990, 1992, 1996, 200, 2004 та 2008 рр.) мала своїх представників, але їхня кількість була надзвичайно малою. Тому вирішальної ролі ці депутати не відігравали¹¹. Ці дані опосередковано підтверджують, що багато політичних сил національних меншин засновані з метою здобуття гарантованих законом депутатських мандатів. Зокрема, про це свідчить поява багатьох політичних структур у межах однієї й тієї ж етнонаціональної спільноти: тільки 8 з 18 національних меншин Румунії сформували лише по одній політичній організації, тоді як представники італійської, німецької та циганської етнонаціональної спільноти утворили від 2 до 8 партій.

В Румунії існують політичні сили національних меншин, які отримують на кожних виборах квазіконстантну кількість голосів, котра приблизно співпадає з кількістю виборців конкретної етнонаціональної групи. Наприклад, німці отримують від 24000 до 40000 голосів виборців, росіяни між 11000 та 17000 голосів виборців. Тож ці партії гарантовано отримують один депутатський мандат в парламент завдяки виборчій формулі та виключно етнополітичній мобілізації. Проте існують й політичні сили національних меншин, яким вдається здобути на виборах вищі результати, ніж дозволяють їх «етнічні межі» в Румунії. Часто такі політичні сили перемагають виключно завдяки організаційному прогресу. Так, наприклад, якщо Союз Вірменів на виборах 1990 р. отримав 399 голосів, то на виборах 2000 р. вже 21302 голоси в ситуації, коли вірменське населення Румунії нараховує 2000 осіб. Дві асоціації італійців, що отримали депутатський мандат у 2000 р., разом отримали відсотковий результат у 10 разів вищий, ніж чисельність італійської спільноти в Румунії (37529 голосів на 3331 осіб)¹².

Взагалі, за винятком Демократичного союзу угорців Румунії, який по суті є союзом громадських організації, не існує справжнього представництва інтересів національних меншин. Відповідно, однією зі специфічних рис румунської політичної системи є те, що відкритим є шлях до влади квазіпредставництва інтересів етнонаціональних меншин. Вплив цього явища простежуватиметься під час формування парламентських коаліцій. Прикладами є нездатність сформувати урядові коаліції без парламентської групи депутатів від національних меншин.

Трансформаційні процеси в Центрально-Східній Європі (ЦСЄ) початку 90-х рр. ХХ ст., які супроводжувалися крахом комуністичних режимів у цих країнах, спонукали до перегляду ставлення населення до релігійних течій. Не стала виключенням у цьому плані Республіка Болгарія. Ця багатонаціональна країна через своє геополітичне становище завжди вирізнялася своєрідністю у релігійних питаннях¹³. Доказом цього можуть бути цифри останніх статистичних даних щодо етнічного та релігійного складу населення Болгарії. Зокрема, за офіційними даними, найбільшими етнічними меншинами в РБ є цигани (4,7%), турки (9,4%). Релігійних вірувань в країні налічується: православних християн 83%, мусульман 12%, католиків і протестантів 0,5%, євреїв 0,2%¹⁴.

Як видно з вище наведених статистичних даних більшість у РБ православні християни. Після краху комуністичного режиму Болгарська Православна Церква (БПЦ) одержала можливість вийти зі стану духовної й інституціональної стагнації. Незважаючи на те, що східне християнство було домінуючою релігією більшості болгар протягом сторіч, релігійна історія РБ охоплює також історію мусульманської, єврейської й інших християнських громад, які століттями жили поруч один з одним¹⁵.

Мусульманська громада друга по чисельності в РБ. Після падіння комуністичного режиму по всій країні виникає безліч організацій і асоціацій громадянського суспільства, три мусульманські школи й ісламський навчальний інститут, більше 1000 мечетей і молитовних будинків організували релігійне життя мусульманської громади.

Католицька громада одна з найменш чисельних громад країни, тому великого впливу на становлення болгарського громадянського суспільства не має, щоправда після відновлення в 1990 р. відносин з Ватиканом і приїзду в 2002 р. папи Римського Івана Павла ІІ спостерігається повищений інтерес болгар до цієї релігійної течії. Аналогічна ситуація і з болгарською єврейською громадою, якій вдалося врятуватися в роки Другої світової лише завдяки активному втручанню керівництва БПЦ¹⁶.

Враховуючи великочисельні турецькі і ромські громади в Болгарії, варто більш детально ознайомитися з процесами, що відбуваються всередині цих етнічних меншин. Їм все ж вдається зберегти національні цінності, а це дозволяє вважати РБ певним осередком ісламізму у сучасній об'єднаній Європі, адже обидві ці меншини сповідують іслам. Офіційно, в Болгарії циган у відсотковому співвідношенні до представників інших етносів найбільше, дана етнічна меншина утримує першість на Балканах, тут їх нараховується за різними джерелами до 10%¹⁷. Щоправда турецька спільнота за неофіційними цифрами перевищує кількість ромської громади, причому в комуністичний період влада заставляла етнічних турків переоформлювати національність на болгарську. Тому, на наш погляд, турецька етнічна меншина, із своїми традиціями та культурою все-ж є найбільш численною в сучасній Болгарії.

Цигани вміють швидко адаптуватися до умов, тому основна їх частина сприймала домінуючу в колишній імперії релігію іслам. Зміни в РБ, що розпочалися після падіння комуністичного режиму Тодора Живкова, застали ромів значно гірше підготовленими до демократії, ніж іншу частину болгарського суспільства¹⁸. Одним з серйозних наслідків різкого падіння рівня життя, що часто доходить до межі фізичного виживання цілих груп ромського населення, є збільшення кримінальних проявів, переважно крадіжок. Більшість болгарського населення ототожнює всю ромську спільноту як злодійську меншину¹⁹. Однак демократичні зміни принесли ромам і деякі позитивні моменти. Вперше вони отримали реальну можливість для об'єднань. Так, на початку 90-х рр. ромські лідери зробили першу спробу об'єднання через утворення ромського союзу, який відстоював би перед владою інтереси спільноти. Спочатку ця утопічна ідея зазнала краху і швидко замість однієї виникло дві національні організації, які примкнули до двох основних політичних сил країни Болгарської соціалістичної партії (БСП) та Союзу демократичних сил (СДС)²⁰.

В останні роки у Болгарії знову відроджується ідея створення циганської організацій на національній основі. На відміну від початку 90-х рр. ХХ ст., тепер ромські об'єднання чітко спрямовані на участь у політиці. Деякі з цих організацій вже зуміли зареєструватися як політичні партії, всупереч тому, що Конституція Болгарії містить статті, які забороняють утворення партій на етнічній основі²¹. Водночас ромські політичні партії, якщо братимуть самостійно участь у парламентських виборах, то неминуче програють. Основними аргументами для такого висновку було те, що роми, на відміну від болгарських турків, не живуть компактно, а розселилися по цілій країні. Крім того, вони не представляють собою гомогенної спільноти, а поділяються більше ніж на двадцять підгруп, кожна з яких має свою специфічну субкультуру і мовний діалект. За таких обставин, а також при відсутності достатнього політичного досвіду, їм досить важко знайти спільну об'єднуючу платформу²². Очевидно, враховуючи дані зауваження більшість ромських партій напередодні парламентських виборів 2001 р. зуміла об'єднатися в єдину партію Євророма, і вступити в коаліцію з партією турецької меншини Рух за права та свободи²³. згідно з результатами виборчого процесу їй вдалося отримати 2 місця у парламенті країни Народних Зборах (НЗ), що дозволило ромській спільноті впливати на внутрішньополітичну ситуацію в країні і на можливі зміни, пов'язані із вступом Болгарії в 2004 р. в НАТО і в 2007 р. в ЄС. Сьогодні, ромська меншина і політична партія Євророма не беруть активної участі в суспільно-політичному житті країни. Вони більше сконцентрували свою увагу на особистих проблемах, і вирішальне слово в їхньому житті залишилося за їхніми баронами. Щоправда велика частина ромського населення маючи паспорт громадянина Болгарії користується можливістю вільно подорожувати, працювати, вчитися в будь-якій країні ЄС.

Але найбільш впливовою етнічною меншиною в сучасній Болгарії залишається турецька меншина. Така впливовість пояснюється наявністю у цієї меншини своєї політичної партії РПС, яка з моменту свого заснування (1990 р.) змогла, базуючись на стабільному електораті, постійно потрапляти у парламент країни НЗ і навіть входила у правлячу коаліцію з Народним рухом Сімеон Другий (НРСД) після парламентських виборів 2001 р. Саме даному уряду вдалося підготувати країну до вступу в НАТО і ЄС. Незмінним лідером РПС протягом усього цього періоду є Ахмед Доган, політик з досить суперечливою репутацією йому вдавалося зберігати певний авторитет серед населення країни, незважаючи на різні корупційні скандали, в яких він фігурував. Важливим фактором євроінтеграційних намагань будь-якої країни є консолідована підтримка цих процесів політичною елітою. А. Доган вирізнявся саме прозахідною позицією. Дана політична сила, не в останню чергу завдяки її лідеру, зуміла розбавити політичний простір країни у період протистояння двох політичних лідерів БСП та СДС²⁴.

Цікаво відзначити, як уже зазначалося вище, що відповідно до Конституції Болгарії заборонено створення політичних партій на етнічній основі. Це конституційне положення в певний період слугувало основою для спроб заборони РПС, що призводило до загострення внутрішньополітичної ситуації. В результаті такого перебігу подій у Болгарії утворився певний “modus vivendi” основні болгарські політичні партії визнали легітимним існування РПС в обмін на відмову останньої від радикальних етнополітичних вимог.

Хоча більшість електорату РПС складається з етнічних турків, ця партія ніколи не була в змозі ані мобілізувати всю турецьку спільноту Болгарії на свою підтримку, ані здобути монополію на представництво інтересів турецької меншини. Електоральна підтримка РПС характеризується доволі значними коливаннями від одних виборів до інших: так, у 1990 році партія здобула 6,03% (368 929) голосів виборців, у 1991 7,55% (418 168), у 1994 5,44% (283 094), у 1997 7,60% (323 429), у 2001 6,75% (340 510), у 2005 11,64% (404 686), у 2009 14,5% (610 521)²⁵. Фахівці приписують падіння популярності РПС у перші роки свого існування внутрішнім розколам і скандалами, іноді штучно ініційованим саме з метою розколу й послаблення ролі цієї партії. Останнім часом РПС не визнає себе етнічною партією і наголошує на розв'язанні проблем меншин шляхом сприяння розвиткові громадянського суспільства й консолідації політичної нації, що дозволяє стабільно збільшувати результати на парламентських виборах. Як видно з даних останніх двох парламентських виборів, РПС вдалося збільшити свій електорат на більш як 200 тис. виборців, а це для 8 мільйонної країни є чималою цифрою.

В своїй програмі РПС визнає головними ліберальні цінності такі як індивідуальні права і свободи, принцип недискримінації, децентралізацію влади тощо. За цього РПС вдалося дещо поліпшити становище цієї вразливої меншини, зокрема поновити використання турецьких імен та прізвищ в офіційних документах, завдяки її зусиллям було ухвалено урядове рішення про створення агенції у справах національних меншин, що має підсилити дієвість і впливовість національної ради з етнічних та демографічних питань²⁶.

Досвід РПС, як партії представленої у парламенті з чітко визначеними ліберальними цінно стями, стоїть в основі парламентського консенсусу по зовнішньополітичних пріоритетах країни і успіху коаліційного уряду НРСД-РПС 20012005 рр. у зовнішній політиці країни²⁷:

- набуття повноправного членства в НАТО;

- якісний прогрес у переговорах щодо приєднання країни до ЄС;

- чітке визначення ролі РБ як стабілізаційного фактору на Балканах на основі рівноправності та добросусідських відносин з країнами регіону;

- прогрес у відносинах з країнами, з якими РБ втратила традиційно добрі відносини.

З даною метою РПС розвивала співпрацю разом з іншими політичними силами щодо європеїзації норм і ідеалів громадського суспільства. І у майбутньому РПС підтримуватиме національне порозуміння у зовнішньополітичних пріоритетах країни у тому числі і у контексті європейської і євроатлантичної інтеграції РБ. РПС стоїть на принципах найшвидшої уніфікації національного законодавства з розвиненими європейськими країнами. Вони також виступають за стабільний економічний ріст, за конкурентоспроможність та доступ товарів і послуг на ринки країн ЄС і НАТО і одночасно з цим за свободу пересування людей та капіталів²⁸.

Сьогодні РПС є надійним партнером для всіх політичних сил Болгарії. Членами партії, що виникла як партія турків і мусульман, уже є більше 12 тисяч болгар. Серед них відомі люди країни. Вона намагається знайти порозуміння між різними народностями країни.

Висновки

Таким чином, румунські та болгарські етнічні та культурні меншини, будучи виразниками інтересів великої частини населення обох країн, залишаються важливим культурним аспектом розвитку європейських інтеграційних процесів. Дві найбільші етнічні меншини Болгарії (роми та турки) і одна етнічна меншина Румунії (угорці) зуміли перебороти гоніння в період комуністичного правління і залишаються важливим елементом відповідних політичних систем двох країн.

Література

1. Radu A. Partidele politice romane§ti dupa 1999 / A Radu. Bucure§ti: Paideia, 2003. 172 p.

2. Ciobanu I. Sistemul romanesc de partide: de la competi(ie spre coluziune / I. Ciobanu // Sfera politicii. 2006. № 123-124. P. 5-20.

3. Boboc I. Partide §i familii politice Europene: Cercetari, date statistice, analize politice / I. Boboc. Bucure§ti: Editura Universitara, 2008. 416 p.

4. Боднараш Г. Пропорційне представництво в Румунії та перетворення партій національних меншин в електоральні політичні партії // Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного універ-ситету. На пошану професора Р. М. Постоловського. Рівне: РДГУ, 2011. Вип. 5-6. С. 277-286.

5. Баева И. България и Източна Европа. София: Парадигма, 2001. 272 с.

6. Карасимеонов Г. Новата партийна система в България. София: ГорексПрес, 2003. 224 с.

7. Дайнов Е. Преходът 1989-1999. Вместо история. Сб. статии. София: Планета-3, 1999. 255 с.

8. Бурдяк В. Етнополітика Республіки Болгарія у сучасному політичному процесі // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. К.: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2003. С. 487493; Бурдяк В. Особливості розвитку етнічної самосвідомості болгар у період суспільної трансформації // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. Т. 2. Чернівці: Золоті литаври, 2000. С. 130-142; Бурдяк В. Політична суб'єктність етнічних меншин Болгарії: уроки для країн ЦСЄ // Єврорегіони: потенціал міжетнічної гармонізації. Збірник наукових праць. Чернівці: Букрек, 2004. С. 216-228; Бурдяк В.І. Проблеми розвитку турецької етнічної меншини Болгарії // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. Чернівці: Золоті литаври, 2000. Т.1. С. 161-174; Бурдяк В. Роль мобілізованої етнічності турків Болгарії в трансформаційних процесах сучасності // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. ІІІ. Чернівці: Рута, 2005. С. 300-308.

9. Прокопець Л. Діяльність Руху за права і свободи у Народних зборах Республіки Болгарія // Політичні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. ІІІ. Чернівці: Рута, 2005. С. 310.

10. Dieckhoff A. L'etat face au defi de la multinationalte / A. Dieckhoff // Romanian political science review. 2001. ^l. I. № 3. P. 778.

11. Офіційний сайт Центральної виборчої комісії Румунії [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bec.ro; Political Transformation and the Electoral Process in Post-communist Europe [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www2. essex.ac.uk/elect/database/indexElections.asp?country =ROMANIA&election=ro90cd.

12. Там само.

13. Осадца І. Роль релігійних організацій у становленні громадянського суспільства на прикладі досвіду Республіки Болгарія // Суспільно-політичні виміри релігійних процесів в Україні. Збірник наукових праць / За загальною ред. Балуха В.О. (гол. ред.), Докаша В.І., Колодного А.М., Филиповича Л.О. Чернівці: Рута, 2008. С. 270.

14. Національний статистичний інститут [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nsi. bg/Census_e.htm.

15. Христианство в Болгарии [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravoslavie. in.ua/hr5.php.

16. Тодор Петков. Путиводитель за духовните общности в България. София: Литавра, 1998. С. 123-126.

17. Андреева Р. Нация и национализъм в българската история. София: Парадигма, 1998. С. 96.

18. Хляб, сигурност и работа за всеки (Антикризисна програма на БЗНС “Ал. Стамболийски”) // Ново време. 1994. № 6. С. 100.

19. Общественото мнение в България. Годишен обзор. BBSS GALLUP International. Political & Economic Index [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gallup-bbss.com.

20. Сечков Р. Ние и другите. Ромите в България: Блатото се раздвижи // Исторически преглед. 2000. № 3-4. С. 201.

21. Конституция на Република България. Приета от Великото народно събрание 12 юли 1991 г. София: Нова звезда, 2002. С. 3.

22. Осадца І.С. Місце і роль циганської спільноти в сучасному болгарському суспільстві. Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. ІІІ. Чернівці: Рута, 2005. С. 319.

23. Четвърта Национальна конференция на Движението за права и свободи. София:, 2000. С. 34.

24. Божилов Д. Ахмед Доган удари „под кръста” [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.komentari.com/web/modules.php?name=News &file=article&sid=375.

25. Как гласувахме // Капитал. 2009. № 27. С. 11.

26. Осадца І. Етнокультурні аспекти розвитку європейських інтеграційних процесів в Республіці Болгарія // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. Чернівці: Рута, 2010. Т. 21-22. С. 112.

27. Програмни насоки на ДСБ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dsb.bg/display. php?page=7.

28. Осадца І. Євроінтеграційні проблеми в програмах болгарських парламентських партій // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. fV. Чернівці: Прут, 2006. С. 150.

Размещено на Allbest.ru