Технологічні особливості в дизайні чавунного литва на Закарпатті XVIII-XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Технологічні особливості в дизайні чавунного литва на Закарпатті XVIII-XIX ст.

Виконав:

Лакатош С.А.

У статті наводиться дослідження технологічних особливостей дизайну чавунного литва, яке розвивалося впродовж XVIII-XIX століття. Виявлені місця знаходження видобутку залізної руди на території Закарпаття та проведений технологічний аналіз виробництва, реставрування та відновлення декоративних чавунних виробів.

Ключові слова: Закарпаття, чавунне литво, модель, форма.

В статье приводится исследование технологических особенностей дизайна чугунного литья, которое развивалось в течение XVIII-XIX вв. Обнаруженные места нахождения добычи железной руды на территории Закарпатья и проведен технологический анализ производства, реставрации и восстановления декоративных чугунных изделий.

Ключевые слова: Закарпатье, чугунное литье, модель, форма.

This paper investigates the technological peculiarities of the design of iron casting that had been developing during XVIII- XIX cen. The places of iron ore deposits within the territory of Transcarpathia have been revealed, and the technological analysis of production, restoration, and reconstruction of decorative cast iron products has been conducted.

Keywords: Transcarpathia, cast iron, model, form.

Постановка проблеми

Технологічні особливості в дизайні художнього литва на Закарпатті практично не були висвітлені як об'єкт окремого дослідження і практичного застосування ливарних виробів. При цьому подібні дослідження є важливою науковою базою для подальшого формотворчого та художньо-стильового аналізу асортименту виробів закарпатських ливарних заводів у рамках хронологічних меж дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій виявив, що окремі аспекти технологічних особливостей дизайну чавунного литва на Закарпатті розробляли угорські та українські науковці. Так, технологію та дизайн литва на Закарпатті описали угорські дослідники Sabjan Tibor-L. Kiss та Katalin-Len- gyel Karoly у праці «Народна Культура», де широко висвітлив питання технології виробництва чавунних виробів, їх використання, збереження й реставрування та відновлення чавунних печей. Дизайн побутових ливарних виробів досліджував Мількевич С. Особливості угорського та закарпатського чавунного литва висвітлили у своїх працях Л. Пустаї (1978, 2005), Д. Ер- неї (1993), Д. Кіселі (1978), Л. Ковач (1996), Ф. Горват (1875), А. Олах (1989). Важливу інформацію щодо розвитку ливарної справи в Закарпатті містять праці дослідників XIX та початку XX ст. - Г. Бідермана (1857), А. Шаша (1932), А. Каркана (1933), а також таких німецьких дослідників, як: Вінголф Лахнеманн, Вальтер Гаммер, Карін Мішелбергер, Вілфрід Шхрем та Хелмут Рюггерберг. дизайн чавунне литво закарпаття

Метою даного дослідження є виявлення технологічних особливостей в дизайні чавунного литва на Закарпатті в період XVIII--XIX ст.

Виклад основного матеріалу дослідження

Дизайн побутових промислових виробів в досліджуваний період, з огляду на передумови його формування, був представлений так званим «художнім литвом». Цей термін є історичним і походить з XIX ст., а тому важливо звернутись до суті. Термін «художнє литво» виник в середовищі його виробників для означення різного роду комерційного литва, виконаного на високому художньо- естетичному рівні відповідно до тогочасних смаків [1:5]. Йшлося, власне, про серійне виробництво литих побутових предметів на базі майстерності мо- делювальників, формувальників та ливарників. Їх виготовляли згідно оригінальних форм-шаблонів у масовій кількості. Дослідники Зденєк Расл, Враті- слав Гроліх вважають його «додатковим продуктом» промислової революції [2:15;1:6].

Можемо зауважити, що на території Закарпаття залягала велика кількість залізної руди. З 1642 р. на території Мукачівської домінії ламали залізну руду біля Репинного і топили з неї залізо в Шелестові (на горі Жорнина). У XVII ст. була гамора і в селі Чи- надієво. За Шенборнів копали залізну руду ще в 1736 р. в Нижніх Грабовцях і Куштановиці: більшість руди не було використано в той період, але пізніше знайдено в 1773 р. Рудокопами були прикликані моравці і деякі кріпаки домінії [10:270].

Художнє литво відіграло свою роль у розвитку техніки і художньої творчості, слугуючи своєрідним «мостом» між новою технологією та естетичними смаками тогочасного суспільства. У стильовій площині воно пройшло шлях від класицизму до сецесії всіма історичними стилями [3:10]. Асортимент виробів вирізнявся різноманіттям форм, що було зумовлено можливостями технології виробництва. Переважна частина предметів виготовлялась із чавуну. Для розуміння ролі цього матеріалу у XIX ст. важливо враховувати, що за своєю дешевизною та розповсюдженістю його можна порівняти з сучасними пластмасами [1:23, 107].

Внаслідок першої промислової революції у ливарній справі (поява високих доменних печей на кам'яному вугіллі) чавун став дешевим замінником дорогих металів - бронзи, латуні, нестача яких гостро відчувалась в Європі після Наполеонівських війн початку століття [5:7]. Ще однією властивістю чавуну є наявність в його складі вуглецю в пропорції 1:23, що у рідкому стані надає йому ідеальної текучості. Це дозволяє заповнювати ливарну форму та максимально передавати її найдрібніші деталі [6:11] відливання в чавуні, на відміну від інших технологічних способів обробки металу (кування, різка, зварювання), практично виключає необхідність подальшої суттєвої обробки виробу, що тільки сприяло масовості виробництва [6:12].

Про технологію виробництва знаходимо малу кількість матеріалу, проте вивченням цього матеріалу займалися такі угорські дослідники, як: Sabjan Tibor-L. та Kiss Katalin Lengyel Karoly. До прикладу, основи техніки виробництва вже важко сьогодні відновити. З XVIII-XIX ст. збереглося дуже мало письмових документів, які б описували конкретну техніку відливання, чи відоме використання тогочасної речовини та технології. Техніка лиття плит чи листів, з яких потім виливали різні чавунні вироби, була відома ще в стародавні часи, але техніку чавуну вперше стали використовувати на сучасних німецько-французьких та німецько-бельгійських територіях. У цих краях лиття оздоблених залізних листів для камінів, колодязів та могильних плит почалось у XV ст., після чого такі технології упродовж століть поширились й до території Закарпаття.

Лише завдяки записам ХХ ст., докладним перевіркам печей, загальній ливарній практиці можемо відновити одиничні кроки у виробництві печей. Легко можемо констатувати, що печі складаються з декількох частин, і кожна з них така, що одна або дві людини без допоміжних приладів можуть легко її пересувати. Це дійсне для виробництва також, адже виготовлення та ворушіння ливарної форми, виймання зразків, все литво відбувається за допомогою людської сили.

Очевидно й те, що одиничні частини печі виготовляли із сплаву заліза, а пізніше - з чавуну за відомими багато століть технологіями. Лиття - одна з найперших технологій формування металу. Його суть полягає в тому, що сплавлений метал, в нашому випадку залізо, а точніше - чавун, заливають у спеціальні порожнини форми, де чавун після затвердіння набирає фігуру форми. Виготовлення відливань ділиться на багато стадій, таких як: виготовлення зразків, форм за допомогою зразків, сплаву заліза для залиття у форми, залиття заліза у форми, очищення затверділого охолодженого злитка та вичинка. Протягом століть ці робочі процеси практично не змінювались, а змінювались лише інструменти, технологічні приладдя та в певній мірі використовуваний матеріал [4].

У ливарнях потрібні форми для відливання злитків створювали за допомогою моделей, виготовлених майстрами-ливарниками. Дерев'яні моделі виготовляли столярі формувально-модельної майстерні разом з ливарниками, щоб вони водночас підходили як для формування, так і для лиття. У сучасні часи зразки виготовляли із деревини. Початковим матеріалом дерев'яних шаблонів був дуб, а пізніше - сосна, також використовували й інші ендемічні види деревини. Мотиви, фігури моделей, які потребували тонку різьбарську роботу, виготовляли із груші або липи.

Для виготовлення шаблонів придатною була тільки серцевина деревини. Їх пиляли на товстіші дошки, висушували у закритих провітрених приміщеннях, щоби виготовлені з них моделі не жолобилися, «шаталися». Шаблони укріпляли склеюванням та шипами (цапфами). Поверхню зразка шліфували та лакували, аби легше було вийняти його із форми.

Після формування шаблон потрібно було вибрати із форми без пошкодження. Для цього уникали так зване «нижнє обрізання» або формування частин належного перекосу, які тримають шаблон, що надавало можливість видалення без дефекту. Якщо «нижнє обрізання» частини не можливо оминути, тоді потрібно їх утворювати, як від'ємні частини. Ці частини шаблону до тіла-шаблону завжди підкріпляють тимчасово. Після формування спочатку видаляють тіло-шаблон, після чого через утворену порожнину затягують у форму від'ємні частини. При відливанні печей їхні вигнуті моделі, навкруги полоси та елементи оздоблення утворювали за допомогою від'ємної частини.

Так як формування більшості предметів не можливе в односекційних формах-шаблонах, тому їх ділили на частини уздовж роздільних полос. Зв'язані між собою частини шаблону прикріпляли один до одного цапфами. У більшості випадків шаблони розділяли на верхні та нижні частини. Наприклад, у циліндроподібних печах можна побачити, що для забезпечення видалення злитка напівшаблони ділили ще на дві частини. Потрібно було стежити за тим, щоб оздоблення або складні витончені частини зразка потрапляли у нижню частину форми, тому що ця частина при литті залишається чистою від бруду, який може попасти разом із сплавом. Після ствердіння та охолодження сірий чавун має властивість зморщуватись, внаслідок чого форма відлитої заготовки не буде відповідного розміру, тому форми потрібно виготовляти більші за розмірами на один відсоток.

Внутрішні порожнини відливань, в нашому випадку внутрішню поверхню печей, утворювали з піщаним стрижнем. Для виготовлення піщаних стрижнів використовували дерев'яні стрижневі ящики. Щоб полегшити видалення стрижня, форми ділили на дві, інколи на декілька частин. Утворені таким чином стержні скріплювали замками або затискачами. Для уникнення пошкоджень при пересуванні, більші за розмірами стрижні підкріпляли металічним стрижнем.

У ХІХ ст. для серійного виробництва чавунних печей, замість нестійких дерев'яних моделей, почали використовувати металічні шаблони. Металеві моделі в основному виготовляли із чавуну, бронзи, жовтої міді, олова, свинцю та цинку. З використанням одної моделі практично можна було виготовити декілька тисяч відливань однакової величини. Так лиття стало репродуктивною технологією для серійного виробництва.

Основною сировиною для формування був пісок, адже у період розквіту виробництва чавунних печей видобутий із шахти сирий глиняний пісок був хорошою в'яжучою сировиною. Окрім того, містив достатню кількість води, точно відбивав форму заготовок та довго зберігав її. Був стійким до тиску рідкого металу та розширення злитка після затвердіння, вогнестійкий, не зм'якшувався навіть при температурі лиття 1160-1280° С. Повітря та гази, які утворювалися у процесі відливання, видаляються поміж піщаними крупинками; після затвердіння злиток відносно легко видалявся із форми; при належному догляді (очищення від пригорілих кусків заліза, охолодження, зволожування) - здатний для подальшого використання.

З метою уникнення пригорання піску у злитку, формувальний пісок змішували з допоміжними матеріалами. Таким матеріалом був кінський гній, порошок кам'яного вугілля, тирса та інше. Піщані форми мали добру газопроникну властивість, що важливе при тонкостінних відливаннях, адже утворене повітря у процесі лиття та швидкого затвердіння може викликати нестачу матеріалу, внаслідок чого злитки будуть бракованими [4]. Аби поверхня злитка була гладкою та гарного кольору, а пісок не прилипав та не пригорав до нього, поверхню форми покривали спеціальним матеріалом - фекечем за допомогою пензлика. Фекеч - розбавлений у воді або у спирту очищений дроблений порошок графіту або борошно кам'яного вугілля.

До кінця XVIII ст. злитки, в тому числі печі, відливали з чавуну, отриманого безпосередньо із залізної руди у спеціальних печах, які називаються доменними печами або домнами. Доменні печі топили деревним вугіллям та коксом, згорання яких під впливом інтенсивного задування повітря забезпечувало таку високу температуру, при якій залізна руда розплавлялась, а залізо, перетворившись у рідкий стан, збиралося на дні печі, звідки його час від часу спускали. Отриманий таким чином чавун відводили через льотки для випуску у ґрунтові форми або збирали у казани. Із цих казанів відливали ті ливарні форми, які не можна було покласти безпосередньо біля доменної печі. Наприклад, одна із домен Тур'я-Реметського металургійного заводу, побудованого у 1770 рр., була виключно «ливарною домною», де відливали високоякісні злитки.

Очищені від залишків лиття та пороху оздоблені поверхні елементів печей для захисту від корозії покривали чорною фарбою, замащували графітним розчином. Даних про інші методи протикорозійного захисту печей не маємо. Пізніше, на кінець XIX - початок XX ст., чавунні печі захищали від корозії емалюванням або нікелюванням, тобто ці рішення водночас служили як для захисту поверхонь печей, так й для їх оздоблення.

Відомостей про авторів моделей-шаблонів для литва в ході дослідження віднайти не вдалося. Проте у дослідженнях часто згадуються прізвища В. Вілашека та А. Шоссела [7:48]. Серед невеликих металургійних заводів, які працювали на території Закарпаття й продукували художнє литво, дещо осібно стоять завод у с. Тур'я Ремета та Кобилецько- Полянське підприємство, що належало державі. Чавунні грубки та посуд тут виготовляли вже у 20-х рр. XIX ст. Особливістю цього підприємства можна вважати й те, що поява першого художника-моделю- вальника - В. Кінне тут зафіксована у 1850 році, невдовзі після появи на Шелестівському заводі В. Ві- лашека [16:40]. Як твердить відомий німецький історик Бідерман, саме тут у 1850 р. було відлито надмогильний пам'ятник саксонському королю, що й сьогодні стоїть у словацькому містечку Кріва- не [8:21]. На подвір'ї ужгородського замку знаходиться інший відомий твір цього автора - скульптура Геракла, відлита в 1842 р. Однак є свідчення й того, що В. Кінне окрім творів скульптурної пластики мав власні розробки чавунних грубок. Зокрема, у документах Фрідешівського металургійного заводу, вивезених відомим угорським колекціонером Палом Рампахером до Будапешта, є відомості про те, що в лютому 1841 р. В. Кінне надіслав до маєтку Шенборнів серію креслень грубок нового типу на восьми аркушах з пропозицію запровадити їх виробництво на мукачівських заводах. З цієї серії було закуплено три типи грубок загальною вартістю 60 форинтів [7:42]. Вже цей факт дає можливість зробити висновки про те, що моделі виробів мігрували не лише з мукачівських заводів у Лиси- чево-Довге та Кобилецьку Поляну, але й кращі авторські розробки цих заводів могли бути використані на мукачівських підприємствах. Зважаючи на те, що мукачівське художнє литво було визнане кращим в Угорщині, можна припустити, що такого ж рівня вироби випускались на заводі в Тур'ї Реметі.

Висновки

Важливу роль у технологічній особливості дизайну на Закарпатті на ранньому етапі дослідження відіграли провідні центри литва у Берліні, Гляйвіці та Бланско. Через які ливарні заводи Закарпаття не тільки сприймали формотворчі імпульси з провідних європейських центрів литва, але й частково ретранслювали їх на цілу Угорщину.

Важливу роль у типології та технології дизайну у виробництві литва, відіграли такі постаті, як В. Вілашек, А. Шоссел та Ф. Кінне, які запроваджували нові типи та конструкції у серійному виробництві чавунного литва. Отже, технологія виробництва та основи догляду, колекціонування, збереження декоративного литва краю слугуватиме важливою науковою базою для подальшого формотворчого та художньо-стильового аналізу асортименту виробів закарпатських ливарних заводів у рамках хронологічних меж дослідження, адже розуміння технології виробництва дає можливість аналізувати готову мистецьку річ за її призначенням та художньо-мистецькою цінністю.

Такі технологічні методи допомагають структурно обумовити процес дослідницької роботи і визначити логічну методику етапів дослідження, яка реалізовувалася методом художнього аналізу, що базується на тріаді: матеріал, типологія форм та декор.

Перспективи дослідження полягають у продовженні досліджень декоративних виробів на Закарпатті в такому науковому напрямку, як художнє лиття дзвонів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Glolich V. Blanenska umelescka litina [Текст]: моногр. / V. Grolich - Br^, 1995. - 141 Str. - 115.

2. Rasl. Z. Dekorative cast iron work [Текст] : моногр. / Z. Rasl. - Praha : Listy NTM, 1980. - 172 P. : 115 Il.

3. Rasl. Z. Odkaz ze stoleti pary a zeleza: stavebni a umelescka litina kolem nas [Текст] / Z. Rasl // Dotyk: revue pro vztah umeni a byznysu. - 1997. - № 1 - Str. 10-11.

4. Celadin J. Umelecka litina ve sbirce Muzea Blansko [Текст]: katalog / J. Celadin - Blansko: Muzeum Blansko, 2006. - 54 Str.

5. Poche E. Ceska umelecka litina [Текст]: моногр. / Poche. - Praha: 1953. 88 Str. - 122 Obr.

6. Мількевич С. Становлення та розвиток побутових ливарних виробів в Закарпатті періоду 40-х рр. XIX - 20-x pp. XX століття: культурологічний аспект.

7. Pusztai L. A munkacsi vasontope jelentosege [Текст]: моногр. / L. Pusztai. - Budapest: Ontodei Muzeum, 2005. - 48 Old. -1417-1058.

8. Biderman H. Das eisehutten-Gewerbe in &Ungarn und dessen fruheren Annexen [Текст]: моногр. / H. Biderman Pest-Grak, 1857. - 29 P.

9. Sabjain Tibor - L. Kiss Katalin - Lengyel Karoly ONTOTVAS KALYHAK nepi kultura. -Budapest 2006. - Str. 78, 42-6, 150-164.

10. Мицюк О. Нариси з соціально-господарської історії Підкарпатської Руси / Друкарня Грдлічки. - Прага, 1938. - С. 270.

Размещено на Allbest.ru