Хліб у звичаєвості Київського Полісся

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Хліб у звичаєвості Київського Полісся

С.І. Ципишев

Анотація

Стаття присвячена використанню та ролі хліба у традиційній звичаєвості Київського Полісся. Описано різновиди хліба, що вживались у обрядово-звичаєвих актах. Розглянуто використання хлібних виробів в обрядах, частково проаналізовано їхню роль та семантику. Окремо приділяється увага віруванням та звичаям, пов'язаним із вшануванням хліба, його сакралізацією.

Ключові слова: хліб, хлібні вироби, календарна обрядовість, родинно-побутова обрядовість, вірування, звичаї, Київське Полісся.

С.И. Цыпышев. Хлеб в обычаях Киевского Полесья

Статья посвящена использованию и роли хлеба в традиционной народной культуре Киевского Полесья. Описаны разновидности хлеба, которые употреблялись в обрядово-обычайных актах. Рассмотрено использование хлебных изделий в различных ритуалах, частично проанализированы их роль и семантика. Отдельно акцентировано на верованиях и обычаях, связанных с чествованием хлеба, его сакрализацией.

Ключевые слова: хлеб, хлебные изделия, календарная обрядность, семейно-бытовая обрядность, верования, обычаи, Киевское Полесье.

S.I. Tsypyshev. Bread in kyivan polissyan customs

The paper deals with issues of bread use and role in traditional Kyivan Polissyan rural culture. Types of bread used by the locals of the explored region in the ceremonies have been described. Also cereal products usage in various rituals has been considered as well as their role and cemantics have been analyzed partly. The author pays special attention to beliefs and customs concerning bread honoring and sacralization.

Keywords: bread, cereal products, calendar festivals, family and household rites, beliefs, customs, Kyivan Polissya.

Обряди, звичаї та вірування завжди були надзвичайно важливими для традиційної культури будь-якого народу. Саме вони, разом із усталеними віками способами господарювання, творять ядро культури будь-якого народу. Звичайно, з плином часу багато явищ змінюються, модернізуються, виникають еволюційні чи деградаційні процеси, відбуваються запозичення, зберігається форма, але втрачається суть багатьох із них. Разом з тим, звичаєвість все ж є значно стійкішою щодо названих факторів. Пояснити це можна тим, що скерована вона, передовсім, на забезпечення добробуту, здоров'я, щастя, а також має захищати від злих сил.

Зважаючи на сказане вище, абсолютно логічним є повсюдне використання основного продукту харчування українців -- хліба, в обрядовості як родинно-побутовій, так і календарній. При цьому хліб сакралізується, виявляє поліфункціональність, виступаючи і пожертвою, і оберегом-апотропеєм, і ритуальною їжею. Яскравим виявом останньої тези є символіка споживання жертовної їжі, тіла жертви, а конкретніше, в цьому випадку -- тіла Господнього, що нею наділяють мучні печені вироби у християнській традиції. Однак цей символізм не був винайдений християнами, а лише запозичений із набагато давніших світоглядних уявлень, притаманних фактично всьому людству [Велецкая, 1978, с. 171-173; Конобродська, 2007, с. 10].

Такий стан речей, на наш погляд, є закономірним, адже розмаїття сировини, умов приготування, рецептур, форм готового випіку надають хлібу особливої винятковості [Глушко, 2012, с. 3].

Окремо зазначимо, що дослідження народної культури Київського Полісся на сьогодні є досить складним явищем. Найголовнішою причиною цього є примусове відселення мешканців значної частини означеного регіону, що стало наслідком аварії на ЧАЕС. З огляду на це, особливо цікавими та цінними є матеріали, зібрані саме у середовищі переселенців, під час експедиції, організованої Державним науковим центром захисту культурної спадщини від техногенних катастроф у 2012 р.

Розпочнемо огляд хлібних виробів, що використовувалися у звичаєвості Київського Полісся з хлібини, що лежала на покуті на Різдвяні свята. Згідно з твердженнями респондентів, для цієї мети використовували звичайний, повсякденний хліб. «Звічайний хлєб. На кутю, наприклад, це обікнавєнний хлєб (клали - С. Ц.), тей, шо пекли соби ести, то й хлібинку ту ложили. Коло куті хлібчик, хлєб і грудочка солі. Обікновєнний хлєб, однаково другого не пекли у нас» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/13].

Клали його, як вже зазначалось, або на горщик чи макітру з кутею, або на сіно, настелене на покуті. «Хліб поклалі, ще сєна туди покладем і на покуть, і хлібіну, і добре...» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 2/03].

Виходячи із наведених цитат, можемо констатувати, що станом на середину ХХ ст. спеціальних різдвяних обрядових хлібів на теренах зони відчуження не зустрічалось. Проте навіть у цьому випадку, маємо справу із сакралізацією випіку, який використовувався у згаданих обрядах. Вказує на це і розміщення хліба на покуті, і його використання з сіллю та обрядовою кашею (кутею), яка за своїм походженням є попередницею печених виробів із зернових.

Хлібних виробів, що були б чітко пов'язані з календарною обрядовістю, від Різдва до дня Сорока святих (Сорок мучеників Севастійських, 22 березня) зафіксувати не вдалося. Із останньою ж датою пов'язане випікання сорока пампушок або пиріжків. «Сорок пампушок треба спекти» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 2/03].

«Ну то хлеб пеклі, це ж таке от, пампушкі пеклі» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/24].

Місцями відбулося накладення чи заміщення традиційного випіку, пов'язаного з цим днем, іншим хлібним виробом, що теж пов'язаний з календарною обрядовістю. Мова йде про так звані хрестики -- хрестоподібне або орнітоморфне печиво, що зазвичай випікали на Середопістя, Середохрестя (середина Великого посту). «Пекли хрестикі. Це на Сорока пекли, кажуть» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/13].

На наш погляд, приготування хрестиків на Сорок святих є, як вже зазначалось, накладанням двох окремих обрядових явищ, що виникло як наслідок деградації традиційної звичаєвості, особливо в період радянського панування.

Самі ж хрестики на теренах Київського Полісся йменували також хрещиками, а для означення середини Великого посту зустрічається номен Хрестя. «...пеклі перепечечку таку -- хрещика. От, учиняють у деже, зразу хрещика того, перехрістить, як хлеб печуть. Перехрістить дежу да зразу хрещика зробить, да пеклі хрещика» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, Аф-Д2, с. 1/02].

«Агаага, хрещикі, да. На Хрестя хрещикі пеклі да й такі... Угу, на Хрестя» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ - Дз, с. 1/15].

Це обрядове печиво широко використовувалось у обрядах, пов'язаних з початком цілого ряду весняних робіт, зокрема -- при заорюванні (на початку оранки), запашуванні (першому вигоні худоби на пасовище) та на початку сівби. «Ну без хліба же в поле не їдуть, це -- як закон. Беруть крайчик хліба, як їдуть на поле. А-а! Пеклі перепечечку таку -- хрещика. Це просто печуть, як ехать туди, шобу хаті був хрещик, от. То -- як на поле їдуть уже да беруть того хрещика» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 1/02].

«Ну це ж таке..., це ж давалі це ж худобі вже. Як у полі приїде орать, дак бере з собою хазяїн. Та й того хреста дае худобі, святое. І віганять у поле, так тре', дають» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/15]. «...віносили закопували, пекли тоже хрестикі. Їх, хрестикі такіе украй поля закопували, шоб, ну там гроза чі шо, то, шоб не шкодила посівам» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 4/4].

«Печь була така і на печи отак., була печ зроблена так, а тоді ше такий порожок наче на той печи. Оце там той хрестик і лежав. Давали коровці як вигонили. А можливо його давали, а може так -- крайчик хлеба ту всегда давали, як віводили перший раз весною на пашу, о. Кусочок хлебчика корові давали, всегда в кармані несли, да давали ей. Це знаю, це було таке, от» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/13].

Побутування ще одного весняного обрядового печива, яке називали гольопа або бузькова лапа, а випікали з нагоди Благовіщення, опитані інформатори не пам'ятають. Зрештою, його відсутність на півночі Київщини виглядає абсолютно логічною, оскільки характерним цей різновид хліба був для Західного Полісся, а на Середньому зустрічається рідко. «Не, такого ми не (пекли -- С.Ц.)» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/24].

«Только в нас до Благовіщення ніхто нічого неробів...» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/13].

Великодні паски, напевно, найкраще та найповніше збереглися із всіх обрядових хлібів. Побутування їх було повсюдним, а відповідно добре збереглись і пов'язані з ними обряди, звичаї та вірування. Для приготування пасок, звичайно ж, використовували найкраще наявне борошно, заміс робили здобним та якомога пухкішим, верхню площину декорували фігурками із того самого або прісного тіста. «Ну, старалісь, шоб пшенічна була (паска -- С.Ц.). Яку спечеш, таку й будеш їв. Всякие булі, всякіе, і маленькі, і великіе. В мисочці спечеш, у макотрочці, як яка пасочка. Яечко розб'еш свиже, і так помажеш. Хрещика клалі (по верхній площині -- С.Ц.). Отак тісто розкотіш, тоненько-тоненько, і так поріжеш його, і кругом пасочкі. І хрестика поставіш» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 2/03].

«Хрестікі завжди з тіста (зверху на пасці -- С.Ц.). Обов'язково з тіста хрест зверху. Зверху хресті, да. І тоже шішкі такі вперезають наче, листочками наче ще» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/25].

«Пекли (паски -- С.Ц.). Як хто спече яку. Той кілограм, а той полкілограма, а той і пултора кілограма» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д4, с. 1/20].

«Пекли паски. Паски обов'язково пекли. Солодкі. Як, чо ж, солодинькіе паскі. Хлеб -- е хлеб, а паскі -- солоденькі, гарние, віробление, от. А віробляли такії хрестикі, віробляли із тіста, і листочкі такіе. Хто хто шо хотев тамка. Листочкі робіли і хрестикі, косічкі робіли такіе, це -- як коса заплетена, косочкі такіє робіли. З того самого робили (тіста, що й паску -- С.Ц.) колись. Колись, знаєте, все робили з того самого (тіста -- С.Ц.), от. Ірозочкі робіли. А тодє, вже познєй, як уже стали хитрєйшиє трохі, да вже робіли із прєснего тєстечка. Ну бо те важкє такє тісто, а це легеньке тєстечко, вони вже так не падали. Робіли паскі обов'язково» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, Аф-Д5, с. 1/13].

Іноді шматочки паски давали замість згадуваних хрещиків при запашуванні. «Ну хто і паску давалі..., і паска тоже. Святе, шо є святе -- те й давалі» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/15].

Бабок, баб, які випікали подекуди на Поліссі разом із пасками, респонденти не пригадують. «Ну оце ж і паска, це ж і бабка начі називаєтса. Паска -- є паска, а бабка -- я не знаю, що це таке» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/24].

Огляд хлібів, пов'язаних із календарною обрядовістю, закінчимо випіком, який використовували при забавах, що відбувались у ніч на Андрія (13 грудня). Слід відзначити побутування традиційної для України назви калита щодо цього хліба, хоча використовували і найменування корж, калач. Цей обрядовий хліб використовували у відомій народній грі, де його слід було вкусити. «...каляти пеклі. Мі, он з тією сусєдкою, коржа пеклі, кушать єхала, да вона мазілом (маже -- С.Ц.), стоїть і мазілом... Да, коржа пекті, коржа. Корж, як корж, сухий корж. З прєсного (тіста -- С.Ц.). З прісного коржа пиклі. Коржа, шоб повєсіть (дірку робили -- С. Ц.)..., його ж повєсіть треба ж -- калєта» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 2/03].

«Це ж якійсь калач, калач такий. Підвішували його. Таково наче то вісить да це вже, шоб кусать його. Розгайдує, розгойдують і тоді хто вкусить там шось, і мали... І ше калиною прикрашали, це я ше з дитинства помню. Потім, якшо не вспієш вкусити, тибе сажею мастили. Но це ми самі часто такє робили, ще в дитинстві. Намазалі сажою, намазалі тим... Прозівав, не вкусив цей калачік, і гойдають, тибе сажою обмазують. Калиною прикрашали це приміщення, в которому вже це дійство проходило на Андрія» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/24].

Різноманітні види хліба використовували і у родинно-побутовій обрядовості. Найпоширенішим та найбільш знаним із них є, безумовно, весільний коровай. Для його виготовлення, знову ж таки, використовували найкраще борошно, тісто робили здобним і пухким, а ззовні щедро декорували. «Ну, колишній коровай разом з житнього хлєба не спечеш, а куплялі. Куплялі муку і пекли коровай. ...прикрашалі всім і взорамі, і всякимі взорамі. Віраблялі із тіста (елементи декору -- С.Ц.). Ну, да-да, всякє такє, хто як вмів, так і вираблялі» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД2, с. 2/04]. сакралізація семантика хліб обрядовий поліський

«Ну короваї пекли, це пекли короваї» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д4, с. 1/21]. «Пекли, пекли короваї. Аякже, пекли короваї» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/14].

Замісити тісто та випекти коровай мали коровайниці - спеціально запрошені майстрині, які брали на себе відповідальність за належну якість цього обрядового хліба. Адже саме за його зовнішнім виглядом, за тим, як він вдався, чи добре зійшов, чи не тріснув, ворожили щодо майбуття, яке чекає молоде подружжя. «Весілля без каравая не може бути. Колись короваї пикли каждому. Гукають трі такіх хрещені, которіє умєліци. Шоб билі заміжніє женщіни. А ось, ето - якіє должни пекти, шоб не розведені, не покинуті. Ну, шо хороша сім'я. Всігда цім барвінком, завжди калиною (прикрашали -- С.Ц.). Крутилі такіє шишкі, шишки називали в нас. А ті шишки такі собою, і колоскі обов'язково тоже. Ці умєліци, від них завісіло, но в кого клас нормальний, то і колоскі ж обов'язково, і шишки, називали в нас. А вони такі, наче астри. Ці шишки, наче квіти астри. Калину туда, оце ж барвінок і із тіста оце ті украшенія: колоскі та і ті шишкі» [Аа ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/25].

«Запрошували коровайниць, да. Клали якесь гроші туда (в тісто -- С. Ц.)» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д4, с. 4/12].

«Пикли, только знаю, хлєб, шо не вдові, а тиє, шо гарно живуть, шо не вдові, о. Шанованиє люди пекли хлєб, цей коровай» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/14].

Готовий випік ставили на віко хлібної діжки, яку обв'язували березовою корою, пруттям. «.не рушником, а то якоюсь березовою корою. Така береза, ну, да, з берези така... Драли, лоза, лоза така, просто так підв'язували. Не плели, а на дєжку ту, шо де коровай ставили, о, дак я знаю, шо була така пудв'язана (діжка -- С.Ц.) з того. На вєко (діжки ставили коровай -- С.Ц.)» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АфД4, с. 4/12].

Ділили цей основний весільний обрядовий хліб у кінці забави, робив це дружок (дружба -- С.Ц.). «Тоди послі, як уже повінчаюца, тоди делілі коровай, дружок (ділив -- С.Ц.). Там керує і он ріже, і кусочкамі кладе, і камандує: тому, тому, тому, тому. Дружок» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 2/04].

«Делить там його (дружба -- С.Ц.), як кусочок одрежуть да попробуєш, да й солодкій, да це і всьо» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, Аф-Д4, с. 1/21].

«А це ж тоді той дружок. А інші там два такіє дружкі там перев'язаниє, от, і ідут, вже тей кладе на тарілку. Вляту гарелку в чарку і по кусочку., вже там жонку і чоловіка разом склікають, і вже бере та й дарить. Вже там, шо вони там дарать. ...верхню (шишку, частину декору -- С. Ц.) одрізували так-о і клали їм (молодятам -- С. Ц.) на тарілочку» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АфД4, с. 4/12].

Окрім короваю під час весільної церемонії використовували й інші види хліба, зокрема слід згадати так званий парний хліб, парні пироги -- дві хлібини, пара буханців, із якими йшли до церкви, а потім клали перед молодятами на стіл. «Хліб кладуть для молодих (на стіл -- С.Ц.). Два хліба, два хліба» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД2, с. 2/04].

«Да-да, було. Це колись (парні пироги -- С. Ц.) вони (молодята -- С.Ц.) ше берут» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д4, с. 1/21]. «...нє, не зросшії, так два (парні пироги -- С.Ц.). Отдєльно. Вони довгенькіє такіє, тіпа батона, но вони тоже були трошкі прикрашаниє. Не так, як уже тей коровай був прікрашений, а потрошку був, так-о. Там посерединці може яка квіточка з лісточкамі. І так на столі (лежали -- С.Ц.). Несли хліб (до церкви -- С.Ц.), аякже. Хлібинку і вон, і вона, в хусточці заматаниє, несли. Свєчичку і хлєб» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/14].

Звичайна хлібина, а після Другої світової війни й інші види випіку, були обов'язковою частиною подарунка, з яким ішли на хрестини. «Ну на хрестіни йдуть, дак несуть шо-небудь же (печене -- С. Ц.), несуть. Так воно не йдуть. Ото так не йдуть, шо-небудь да несуть» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД2, с. 2/04].

Подібним чином і похорони, поминки, обряди, спрямовані на вшанування померлих, теж не обходились без хліба та його різновидів. Зокрема буханець лежав на столі, поблизу труни, поки небіжчик ще перебував у хаті. «На стол ставілі (хлібину -- С. Ц.). Ставлять на стол. Вже заховають (поховають -- С.Ц.) чі шо, да в тоді вже забірають. Ну хліб і ше до хліба шо-небудь покладуть, і все» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД2, с. 2/04].

«І воду, і хліб (ставили на стіл біля мерця -- С.Ц.). Кусочок хліба, а чого ж ні, обов'язково на стакан з водою кусочок хліба. Я скільки пам'ятаю, то на стакан з водою кусочок хліба одрізаний ложили» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД3, с. 1/25].

Шматочки повсякденного хліба, або його обрядові різновиди, традиційно залишали й на могилах, зазвичай у дні релігійних свят, які на Поліссі часто суміщаються із народними. Подекуди цю їжу там і залишали, нібито для пташок, подекуди її забирали діти або жебраки. Однак в обох випадках маємо справу із символічним відчуженням їжі на користь померлих, їх символічним годуванням, оскільки і птахи, і діти, і жебраки у народній свідомості виступали іпостассю померлих предків [Герус, 2006, с. 528; Жайворонок, 2006, с. 489]. На сьогодні носії автентичної культури втратили це розуміння і пояснюють все з погляду доцільності. «...на оці Гробки, шо в нас називали Гробки, а вони, як інакше називаються, після Паски, ото через неділю -- Радовніца. На Радовніцу. То і цукерки, яйця, і пасочки. Але це ж все одно їх слідом забирали, в основном -- діти, бо жили не досить багато, то діти збирали. Ну шо, побігають дєті да у торбі позабірають. ВонаРа..., нє, Радовниця -- це по церковному, а в нас казали просто -- Проводи. Проводи, отак. Проводи душ уже до., кажуть після Паски, шо їх проважають. А діти слідом да забирали. Цукерки забирали, ну і ці паски, яйця крашені» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД3, с. 1/25].

«На гробках, да. На гробках, там і стопки ставили, і хлєбєц, і шо в кого їсть. Оце все, це -- да» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, Аф-Д4, с. 1/21].

«Ну на кладбіщах оставляли. Ну як же ж, ну булочкі, ну пірожкі. На Русалочкі (Трійця -- С.Ц.) хто пірожкі пйок, хто все і на могилці оставляли, от. От для горобчикув. Шоб прилєтали горобчикі їли і їм усе розказували. Оце в нас так, то було. Шоб вони спєвали небіжчикам пісеньки і все розказували, шо в нас робітса. То так у нас казали, я не знаю» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД5, с. 1/14].

У певних актах обрядовості, що пов'язана з будівництвом та входинами у нове житло, також використовували хліб. Зокрема коли переходили у нову хату «...то паланіцу пеклі, шоб гола хата не була» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 2/04].

«Ну хлібєц треба, от, який... Ну й соль, і хлєбєц, то ж саме перве, таке було, заносілі (у нову хату -- С.Ц.)» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка2012, Ципишев, АФ-Д3, с. 1/25].

Логічним виглядає й побутування значної кількості вірувань та звичаїв, що не пов'язані з обрядовістю, але безпосередньо стосуються хліба. Значна їх кількість виникла на ґрунті вшанування хліба, його сакралізації. Зокрема у жодному випадку не дозволялось класти хлібину підошвою вгору або ж, як кажуть респонденти, на голову. «Нє, ніхто не кладе так (підошвою угору -- С.Ц.)» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АФ-Д2, с. 2/05].

«Ну але, в основном, чось так прінято внегласно, шо завжди має хліб правільно лежати» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка-2012, Ципишев, АфД3, с. 1/26].

Глибока повага до хліба безпосередньо проявляється і в тому випадку, коли буханка чи скибка падала на землю. Адже треба було не просто підняти, а й обов'язково поцілувати найшанованішу українцями їжу. «Ну дак поднять треба його (хліб, що упав -- С. Ц.), ну, поцеловать і...» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, Аф-Д2, с. 2/05].

«Піднять його (хліб, що упав -- С.Ц.), старіє, колишніє люди і ціловали» [АА ДНЦЗКСТК, Володарка - 2012, Ципишев, АФ-Д5, с. 1/15].

На превеликий жаль, незважаючи на наведений вище матеріал, значна кількість поширених у минулому вірувань, звичаїв та обрядів на теренах Київського Полісся сьогодні вже зникли зовсім або, в кращому випадку, лише частково збереглись у народній пам'яті. Фрагментарно збережені явища, у свою чергу, втратили первинну семантику, зберігається лише мета, та й то не завжди. Інколи респонденти пояснюють певні свої дії тим, що так треба або ж говорять, що так завжди було, так старі люди робили.

Основними причинами, які призвели до таких незворотних втрат у духовній культурі поліщуків є, як ми зазначали вище, примусове відселення з територій, забруднених радіацією після аварії на ЧАЕС, а також тривале панування радянської ідеології та комуністичного світогляду. Ті ж явища, які нам вдалось зафіксувати у середовищі переселенців, чітко вписуються у загальнополіську культурну традицію, що є невід'ємною частиною культури України.

Література

1. АА ДНЦЗКСТК, ф. Володарка - (УГ) - 2012: Матеріали комплексної історико-етнографічної експедиції до Володарського району Київської області (червень 2012 р.), од. зб. C. Ципишев, АФ - Д2-Д5.

2. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. -- М., 1978. - 240 с.

3. Герус Л. Типи, форми, функції обрядового печива до дня сорока св. Мучеників, Благовіщення на Поліссі (у контексті слов'янської традиції) // НЗ: Двомісячник. - 2006. - №3-4. - С. 521-528.

4. Глушко М. Походження та джерела вчиненого хліба в українців (культурно-генетичний аспект) // НЗ. - 2012. - №1. - С. 3-18.

5. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: словник-довідник. - К., 2006. - 703 с.

6. Конобродська В. Поліський поховальний і поминальний обряди: Етнолінгвістичні студії. - Житомир, 2007. - Т. 1. - 356 с.

Размещено на Allbest.ru