Неофольклорні традиції закарпатського живопису та жанрові полотна Володимира Микити кінця 1960-х-початку 1970-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неофольклорні традиції закарпатського живопису та жанрові полотна Володимира Микити кінця 1960-х-початку 1970-х рр.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Творчість Володимира Микити (нар. у 1931 р.) -- академіка Академії мистецтв України, народного художника України, лауреата Національної премії ім. Т Г Шевченка -- одне з найяскравіших явищ вітчизняного неофольклоризму другої половини ХХ -- початку ХХІ ст. Представник повоєнного покоління закарпатських живописців, безпосередній учень А. Ерделі, Ф. Ма- найла, Й. Бокшая, Е. Контратовича, митець сформував оригінальну образно-пластичну концепцію, засновану на традиціях закарпатської художньої школи. Тематичним стрижнем творчості майстра стала народна тема, з кінця 1960-х рр. відображена у жанрово-побутових полотнах, позначених глибоким знанням верховинського життя, символьним виразом етнокультурних змістів, самобутньою живописно-пластичною побудовою, асиміляцією на- родномистецьких засобів виразності у станковий твір. На зламі 1960-1970-х саме у жанрових картинах живописець синтезував портретні та пейзажні знахідки й віднайшов низку образних, композиційних та колористичних рішень, розвинутих у наступні роки.

Невипадково вивчення раннього жанрового доробку В. Микити дозволяє глибше осмислити ґе- незу творчої манери майстра та особливості відродження етнокультурних пріоритетів закарпатського малярства на хвилі неофольклорного ренесансу у вітчизняному образотворчому мистецтві 1960-х рр.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Попри те, що творчість В. Микити є цілісним мистецьким явищем, котре відображає більш ніж півсторічну історію крайового малярського осередку, її ґрунтовне історико-мистецтвознавче дослідження досі відсутнє. Переважна частина публікацій має художньо-критичний або ж публіцистичний характер і не торкається контекстуальних аспектів діяльності митця.

Перші художньо-критичні нариси, присвячені доробку В. Микити, з'явилися на початку 1960-х рр., коли живописець став учасником республіканських (з 1957 р.) та всесоюзних (з 1961 р.) виставок і вступив до Спілки художників СРСР (1962). Зокрема у статті А. Коцки (1961) підкреслювалося, що творчість молодого митця позначена оригінальністю, виразністю «вже у самій композиції», прагненням «завжди віднаходити компактну форму», своєрідністю кольорів [12]. В альбомі «Художники Закарпаття» (1961) мистецтвознавець Л. Шандор згадував В. Микиту поміж «талановитих молодих митців», що поповнили закарпатський колектив [29, с. 10]. Творче зростання художника засвідчено зауваженням в «Історії українського мистецтва» (1968), що серед молодих закарпатських портретистів він вирізняється «цілеспрямованістю в роботі і своєю власною живописною манерою» [10, с. 172].

З початку 1970-х рр. у низці художньо-критичних публікацій стрімкий творчий поступ, віднайдення оригінальної образно-пластичної мови, зростання концептуальності полотен В. Микити відзначала київський мистецтвознавець В. Мартиненко (1970, 1980) [14; 15]. У нарисі З. Куторги (1974) акцентувалося на своєрідності творчості художника, його вірності свідомо обраній, особистісній мистецькій темі -- епічному відображенню селянського життя [13, с. 20]. Як одного із провідних майстрів закарпатської школи живопису В. Микиту характеризувала О. Воронова (1982) [6].

Зразком вдумливої оцінки доробку В. Микити в обмеженому цензурою радянському інформаційному просторі стали публікації Г. Островського 1970-х -- поч. 1990-х рр. (1974, 1972, 1979, 1982) [3; 5; 17; 18]. Зокрема в есе «Людина на землі» (1974) наголошувалося на спадкоємному зв'язку пошуків митця з традиціями А. Ерделі, Ф. Манайла, Е. Контратовича. Підкреслювалося, що незважаючи на складність професійного становлення, у творчості живописця «врешті дістали верх власне ті тенденції, що виходять з надр закарпатської школи» [17, с. 3]. Ознаками творчої манери майстра було названо розуміння «асоціативної природи художнього образу, що протистоїть літературній описовості», досконале володіння кольором, чітка конструктивність об'ємів, «пластичних і композиційних структур» [17, с. 3]. Акцентувалося на розкритті творчих можливостей В. Микити у тематичній картині, його причетності до «тієї магістральної традиції закарпатської школи живопису, яку можна було б визначити поняттям “людина на землі”» [17, с. 3].

З-поміж художньо-критичних оглядів творчості В. Микити останніх десятиліть згадаємо праці О.Федорука (1988, 2005, 2006, 2007) [7; 26; 27; 28], перша з яких, присвячена народномистецьким засадам творчості живописця, вийшла друком наприкінці 1980-х рр. [27]. Глибокі оцінки творів митця містяться у загальних оглядах закарпатського живопису, що їх опубліковано О. Федоруком у газетах «Karpati igaz szy» (1985), «Культура і життя» (1985), «Урядовий кур'єр» (1994), часописах «Мистецькі обрії» (2000) та «Образотворче мистецтво» (2000). Аналізуючи творчість майстра у концептуальному, яскраво авторському дискурсі, мистецтвознавець відзначає фольклоризм, етичне наповнення образів, лапідарність художньої мови, гармонійний тонально-декоративний колорит, композиційну довершеність полотен, «плідність вдумливого застосування традиційного досвіду» [28, с. 137].

У 1990-2010-х рр. до художньо-критичного аналізу доробку В. Микити вдавалися О. Загаєцька (2001) [9], М. Приймич (2006) [21], О. Сидор-Гібе- лінда (2008) [4], М. Сирохман (2016) [23].

До нечисленних історико-мистецтвознавчих розвідок творчості художника належить праця Павельчук, присвячена «досвіду постімпресіо- ністичного експерименту» у доробку В. Микити 1960-2000-х рр. (2012) [19]. Наголошуючи на опосередкованості сприйняття постімпресіоністичного досвіду крізь творчість старшого покоління закарпатських майстрів, дослідниця висловлює думку про те, що саме на його ґрунті В. Микита сягає символізму кольору, «гармонізації площини шляхом декоративно узагальнених засобів художнього відтворення» [19, с. 34], духовно-філософського наповнення образів. Підкреслено, що саме у постімп- ресіоністичних шуканнях «виявляється раціонально-конструктивне начало обдарування В. Микити та методологічність його поступу» [19, с. 37].

Етнокультурні джерела інспірацій творчості майстра проаналізовано О. Гаврош (2012) [8]. Зокрема зауважено, що завершення творчого становлення В. Микити збігається із «фольклорним ренесансом» у закарпатському живописі 1960-х рр. [8, с. 150], вказано на значення А. Ерделі, Ф. Манайла, Е. Контратовича у професійному формуванні митця [8, с. 149]. Відзначено узагальненість образів живописця, їх закоріненість у народному світовідчутті [8, с. 148], прагнення розкрити суттєве, незмінне, позачасове на «тлі ординарної, буденної події» у жанрових полотнах 1960-х -- 1970-х рр. [8, с. 151].

Отже, аналіз публікацій, присвячених творчості В. Микити, засвідчує відсутність комплексного наукового дослідження доробку митця. Серед завдань, що потребують вирішення: розгляд життєвого і творчого шляху художника у контексті еволюції закарпатського мистецького осередку у другій половині ХХ -- на початку ХХІ ст.; періодизація діяльності, вивчення творчого методу, жанрової та художньо-стильової специфіки полотен майстра. Досі невисвітленим питанням залишається своєрідність ранніх образно-пластичних знахідок В. Микити у ділянці побутово-жанрового живопису в контексті регіонального неофольклорного ренесансу 1960-х рр. та їх вплив на подальші шукання митця.

Метою статті є виявлення особливостей авторської інтерпретації неофольклорних традицій закарпатського живопису у жанрових полотнах В.Микити зламу 1960-1970-х рр. та вплив образно-пластичних знахідок раннього періоду на подальшу творчість майстра.

Виклад основного матеріалу дослідження. Перші жанрові композиції, поєднані темою «людини на землі» (Г. Островський [18]), були створені В. Микитою у другій половині 1960-х рр. Усього на ранній період творчості припадає близько 18-ти полотен, що репрезентують закорінену у досвіді закарпатської школи, цілісну етноконцепцію митця. Стадіально вони стали найвищим виразом притаманних художникові символьно-синтезуючих тенденцій, їх підсумком у портреті та пейзажі.

У контексті неофольклорних традицій крайового малярства образно-пластичні знахідки В. Микити продовжили шукання корифеїв («перехватив естафету від Ерделія, Манайла, Контратовича, Борецького» [11]), що підтверджує самоаналіз, репрезентований у різночасових інтерв'ю з митцем. Із останніх довідуємося, що у 1960-1970-х рр. з Ф. Манайлом живописця пов'язували товариські стосунки [1]. Етнокультурним зацікавленням сприяв Е. Контратович. «З ним було так легко, я коло нього малював. Так він був присутній майже при всіх моїх роботах», -- згадує митець [16].

Споріднена із набутками попередників діалогічним етико-естетичним сприйняттям етнокультури, жанрово-побутова концепція В. Микити набула самобутніх ознак упродовж 1967-1970-го рр. Першим кроком став «Смуток» (1967) -- межовий щодо портрету, побутового жанру та пейзажу символьний твір. Звернення до етнокультурних тем під кутом соціальної проблематики відобразило «На чужині» (1967) з дещо декларативним протиставленням образа селянина-емігранта «бездушній громаді капіталістичного міста» (Г. Островський) [5, с. 4]. Розмаїттям почуттів: прагматичних, як у кремезного селянина, що налаштувався препарувати новорічну свинку, та сумних, як у літньої верховинки, котра, усвідомлюючи господарчу необхідність, жалкує за живою істотою, з котрою її споріднило чимало днів, сповнилося полотно «На новий рік» (1969), на думку О. Рожина, центричною композицією і декоративною стилізацією пов'язане із народним дере- ворізьбленням [22, с. 23]. 1969 роком датоване «Ягнятко» -- утілення завершеної тематично-жанрової етноконцепції митця.

Діалог із традицією живив задум циклів про минуле («Самотність», «За упокій», 1970; «Обід у полі», 1971) й про землеробське сьогодення («Збір картоплі», 1970; «Звозять сіно», 1971; «За щастя онука», 1972) -- цілісного епічного тексту, закарпатських «Трудів і Днів». Так, із дидактичним епосом полотна споріднили повага до селянської праці, позиція автора як свідка і літописця подій; конституювання образів на межі минувшини і сучасності, особистих споминів й історії народного буття. Епічну природу творів засвідчили архаїчна простота, піднесеність, ретардаційне зображення трудових дій; константність образних концептів (мудрого діда, матері, працелюбних селян); репрезентація у фрагменті цілого, обґрунтування належним та істинним повсякденного життя.

Усталеність відображеної у фольклорному хронотопі (М. Бахтін [2, с. 235]) етнокультурної картини світу підкреслили монументальна статика, симетрія («Ягнятко», «Весняні турботи»); композиційні трикутні схеми («Ягнятко», «Обід у полі»), спіралевидний («Звозять сіно») або ж коловий рух («За щастя онука»), асоційований з колообігом життя. Відзнакою жанрово-тематичного доробку майстра стала текстуальна єдність, завдяки якій окремий сюжет увиразнився цілим й репрезентував усе верховинське життя. Традиції Ф. Манайла, Е. Контратовича, А. Коцки продовжила «карпатська калокагатія» [28, с. 137], синкретизм етичного та естетичного аспектів буття.

Показово, що епічність жанрових полотен В. Микити відзначали всі, хто писав про творчість митця. Зокрема підкреслювалися розробка теми села «крізь призму вічних сюжетів з їх календарною закономірністю» (В. Мартиненко, 1972, 1980) [14, с. 107; 15, с. 21]; об'єднаність творів у «епопею сільського життя» (З. Куторга, 1972) [13, с. 20]; урочистість та серйозність атмосфери, відчуття важливості того, що відбувається, сакралізація праці, осмислення її як священнодійства, уособлення в образах селян всезагально вагомих людських рис (В. Цельтнер, 1972) [30, с. 14-15]; епічність інтонації, благоговійна серйозність автора та персонажів, пошуки «монументальності образу, не зовнішньо-формальної, а такої, що виникає перш за все із значущості змісту і ідейного задуму», піднесений почуттєвий лад (Г Островський, 1974, 1979) [3, с. 2; 5, с. 6; 18, с. 18]; відображення усталеного, того, що передається «у селянстві із покоління у покоління, що віками вивіряє його вчинки та дії», відтворення землеробського життя не жанрово, а «вагомим, значним, сповненим високого смислу» (О. Воронова, 1982) [6]; виявлення його широчіні та розміреності, урочиста, майже святошна мелодика (О. Федорук, 2005) [26]; піднесення буденної праці «до рівня ритуального магічного дійства» (І. Поп, 1997) [20, с. 52, 54]; «буденна героїка і сакральна незмінність типажів з вічними заняттями», складання «вселенської шани поколінням, що по- стародавньому, одними і тими ж діями, рухами здійснювали одні і ті ж процеси» (М. Сирохман, 2016) [23, с. 10].

Як складники образно-пластичної мови, що розкривають епічний задум, розглядалися сповільнений урочистий ритм, «строга логіка міцної композиційної побудови» (В. Мартиненко, 1970, 1980) [14, с. 107; 15, с. 20]; монументальна декоративність, статичність, узагальненість, колористичний лаконізм (З. Куторга, 1972) [13, с. 20]; «округлість масивних завершених форм» (В. Цельтнер, 1972) [30, с. 15]; «матеріальність щільного, вагомого письма, виразність своєрідної фактури», пластична єдність, цілісність силуетів, пошук композиційних схем, заснованих на «плавних та пружних ритмах замкнених кривих» (Г. Островський, 1974, 1979) [5, с. 3; 18, с. 18-19].

У доробку майстра зламу 1960-1970-х рр. епі- ко-етнокультурну концепцію зреалізовано у низці полотен -- своєрідних, унікальних мистецьких світів. Так, у найбільш ранній «Самотності» (1970) тему забутої старості утілено у зображенні занедбаної верховинської хижі й зіщуленої постаті -- з-поміж закинутого хатнього начиння, на застиглій згаслій печі. Безрадісність самотніх днів, пустку та руйнацію підкреслено одноманітним ритмом, лаконізмом сумних синіх, вохристо-коричневих барв, імперсональністю обличчя -- стертого, позбавленого рис. Провідна роль у конституюванні образу належить пов'язаній із бідністю, нещастям, смертю семантиці порожнього: лавора, відра, діжі, креден- ця, стін.

Образ епічного звучання зустрічаємо у полотні «За упокій» (1970), де холодна синьо-зеленкувата гама, подовжений формат зі звуженим вну- трішньокартинним простором, монотонний ритм скульптурно-монументальних постатей, мерехтливо-нічне освітлення, відтворене згущенням і розрідженням фарб, формують скорботно-урочистий ча- сопростір і розкривають закономірність конечності життя. Саме у цій епічній просвітленості інтонації -- відмінність твору В. Микити від міжвоєнних робіт Ф. Манайла («Скорбота», 1940; «Похорон на Верховині», 1942) та Е. Контратовича («Похорони бідняка», 1939), сповнених щемливої туги.

Обрядову серйозність господарчих дій підкреслено у «Зборі картоплі» (1970), де зміщеним до нижньої межі смисловим центром полотна постають гіперболізовані руки селянок, що спричинилися новому врожаю й обробці полів. Традиційність та колективність події підкреслено коловим розташуванням постатей, синергією однотипних злагоджених рухів, народномистецькою декоративністю червоних, вохристих, синіх гунь і хустин, білих сорочок, багряного осіннього тла. Як і у багатьох інших роботах В. Микити, «часовою призмою» твору є образ мудрого працьовитого старого, співпричетного вітальним енергіям землі.

Введення у дію спомину, що проходить перед «внутрішнім оком» (О. Федорук) [28, с. 137], спостерігаємо у композиції «Обід у полі (З минулого)» (1971), яка закарбувала відлуння дитинства митця. Твір дихає спокоєм, вивершеністю «сакралізованого літургійного часу» (М. Еліаде); сповнюється промовленою перед обідом молитвою, відображає шанобливе ставлення до праці й годин спочинку, властиве родинному оточенню майстра. Відчуття умиротворення підкреслено форматом, за пропорціями близьким до квадрата, та композицією: трикутною, урівноваженою, чіткою, з іконно вагомою постаттю верховинської мадонни, сповненої любові, чекань і надій. Монументальність посилює розташування зображення у верхньому трикутнику перетину діагоналей, а схрещення рук -- над геометричним центром полотна, контрастність узагальненого темно-синього силуету та теплого світлого тла, дзеркальність фігур батька і сина, що символізує зміну поколінь. Етнічного колориту додає довкілля: клапті зеленіючої команиці, на одному з яких, як в осерді усталеності у круговерті часу, розташована верховинська родина, опасисті корови та віз, ознака опорядкованого ґаздівства. Єдність людей та природи підкреслено заповненням декоративно потрак- тованим весняним полем усієї картинної площини.

Узалежненість людини плином колективного буття й предковічну повторюваність подій відображає «Звозять сіно» (1971), де урухомлена складним спіралеподібним ритмом, наче жива земна поверхня обіймає простір полотна. Виразними і точними є рухи селян, досконало вивчені В. Микитою у с. Річка на Міжгірщині [1], наче із дитячих спогадів зринули казково-прекрасні коні («У селі були такі красиві коні, як у фільмах», -- згадує митець [24]). Утіленню задуму слугує фактура: зовні гладка, однак мерехтлива, зіткана із дрібних об'ємних мазків, що відтворюють імлистий зимовий день. Майстерність живописця засвідчує тонка гармонізація стриманих вохристо-сріблястих барв. Привертає увагу уявне продовження траєкторії руху вантажених сіном ґринджол у реальний простір, що «робить глядача співучасником важливого в гірському селі дійства» [20, с. 54]. У закарпатській малярській традиції схоже образно-пластичне рішення зустрічаємо у манайлівському «На власному ґрунті» (1942), де головним персонажем твору постає щедро скроплена потом, із покоління у покоління оброблювана плугом кам'яниста верховинська земля.

Інший образно-пластичний устрій має «Новина» (1970) -- найбільш «жанрова» з-поміж ранніх побутово-жанрових творів митця. Основу композиції становить компактна жіноча група, розташована у центрі на тлі гостроверхих засніжених хат і дерев, а провідну інтригу -- іронічне протиставлення напруженості розмови, відтвореної виразом облич, рухами, спалахами червоних, зелених, жовтих, синіх барв, та марнотратності пліткарства. Безумовним набутком художника є урівноваження деталізо- ваності сюжету декоративною розробкою форм та площини полотна.

Інспірацію жанрово-побутової творчості В. Микити портретними знахідками підтверджує композиція «Весняні турботи» (1973), що розвиває концепт «Діда-садівника» (1968). На відміну від узагальненого символьного першоджерела, образ мудрого працьовитого старого у ній набуває конкретно-часових ознак, а величне предстояння змінюється злагодженою колективною дією -- опоряд- куванням садів на оновленій весною верховинській землі. Суголосність буття людей та природи підкреслено єдністю пружних замкнутих абрисів постатей, стовбурів, гілля. Декоративною є пластика твору, гармонійним, сповненим сонячного сяйва -- поєднання золотавих, зелених, із акцентами біло-синьо-червоного, локальних барв. Відчуття виваженої гармонії посилюють близький до квадрату формат та статичність постаті садівника із добрими мудрими примруженими очима. Важливого значення набуває семантика плодового дерева -- осереддя життя. Ближчим до «Діда-садівника» є варіант картини з музею м. Кельн (1973): стриманіший за колоритом, із більш компактною і динамічною композицією та узагальненішим потрактуванням образу старого із саджанцем у руці.

Незаперечним досягненням В. Микити раннього періоду творчості стало «За щастя онука (У сільському клубі)» (1973) -- яскрава репрезентація етнокультурної теми, відроджуваної майстром у крайовому живописі на тлі неофольклоризму 1960-х рр. Тематичною основою картини є народне гуляння, раніше зображуване Ф. Манайлом («Гуцульське весілля», 1942) та Е. Контратовичем («Весілля», 1968), а її провідною ідеєю -- вітальна повнота колективного народного життя.

В основу композиції покладено стрімкий, невпинний коловий рух, багаторазово повторений в окремих групах, захоплених гуцульською коломийкою, та урівноважений статичними постатями біля верхньої і нижньої межі полотна. Хорове начало народної стихії підкреслено активною пластикою, розмаєм червоних, вохристих, білих, синіх хусток, ву- йошів, кучм, гунь, заповненням танцюючими усього картинного простору. Привертають увагу майстерна гармонізація тонально зближених локальних барв, їх взаємодоповнення навзаєм у підкресленні декоративної сутності площини (О. Федорук) [7, с. 42], фактурна насиченість поверхні, у авторській «енкаустичній» техніці модельованої дрібними об'ємними мазками, ледь помітне урізноманітнення деталей, вкраплення у загальний вихор відмінних за тоном спідниці чи хустки, поєднання узагальнення з розгорнутими комунікативно-психологічними характеристиками постатей та груп. Сюжетної інтриги картині додає розташування головних героїв -- молодої пари з дитинчам -- у глибині по центру стіни. Засобом образної виразності постає хвилеподібність простору, що наче вібрує у ритм танцю -- прийом, у закарпатському живописі застосовуваний Ф. Манай- лом («Дідо з онуком», 1939).

Співпричетність автора зображуваному забезпечив звичний метод роботи над твором, заснований на глибокому знанні народного життя. За спогадом В. Микити, замислюючи композицію, жив у верховинському селі, щовечора ходив у клуб: «Як пішов -- то півгодини танок. Вже й серце вистрибує, а мушу танцювати. Як люди...» -- згадує митець [25, с. 15].

Пошук витоків і паралелізмів концепції картини спонукає згадати «Гуцульське весілля» (1942) Ф. Манайла із рапортною пластико-колористич- ною побудовою й майстерним відтворенням стихії народного життя та «Народне гуляння» (1972)

Шепи з множинно повтореним коловим ритмом та підпорядкуванням розгорнутої оповіді декоративній організації полотна. Водночас від перелічених творів «За щастя онука» відрізняє підкреслена скульптурно-пластична виразність, досягнута не тривимірним моделюванням, а звуженням вну- трішньокартинного простору, монументалізацією форм та монолітністю композиції, де «часточка не виглядає елементом випадковим, <...> є сутнісною одиницею задуманого <.> і в контексті структури сприймається невід'ємно» [7, с. 43].

Назагал, слід погодитися з Г Островським, що з кінця 1960-х рр. «власне у великих сюжетних композиціях, що відтворюють життя, працю та побут закарпатського села», В. Микита найповніше розкрив «свої можливості і органічну причетність до тієї магістральної традиції закарпатської школи живопису, яку можна було б визначити поняттям людина на землі» [5, с. 3].

Дослідження закоріненості жанрово-тематичної концепції митця у світовій малярській традиції вказує на малих голландців, Пітера Брейгеля- мужицького (Л. Балла, 1981 [31]; З. Куторга, 1974 [13, с. 22]; В. Мартиненко, 1970 [14, с. 107]; І. Поп, 1997 [20, с. 54]; М. Приймич, 2006 [21]) та Луї Лене- на, у полотнах котрого прості дії та події селянського життя набули непроминальних форм. Зокрема з роботами В. Микити твори французького майстра споріднює монументалізація постатей та їх розташування у височінь формату, звужений внутріш- ньокартиний простір, сповільнений величний ритм, акцентування на єдності й зміні поколінь («Родина молочарки», «Селянська родина»).

З-поміж представників закарпатської школи живопису, що вплинули на формування образно- пластичної концепції жанрових творів В. Микити, слід згадати Ф. Манайла, з яким митця єднає діалогічне етико-естетичне осмислення етнотрадиції, символьне відображення селянського повсякдення і «хорового» начала народного життя, монументальність та узагальненість, образоутворююча гіперболізація, опанування народномистецьким досвідом та його інтеграція у станковий твір. Водночас від манайлівських міжвоєнних полотен, заснованих на актуалізації ірраціональних язичницьких пластів народного світовідчуття, картини В. Микити відрізняє раціональна життєствердність, навіть у композиціях драматичного змісту, які сприймаються частиною фольклорно-епічної серії, що утілює нестримну симфонію життя. Не зустрічаємо у жанрово-тематичних роботах живописця й експресіоністичних елементів художньої виразності, властивих ранній творчості Ф. Манайла та окремим пейзажам Микити кінця 1960-х рр.

Не обійдемо увагою вплив Е. Контратовича -- у формуванні інтересу до народної теми та композиції («Він неперевершений майстер, не раз давав влучні поради», -- згадує митець [1]). Водночас зауважимо, що від позначених плинною мелодикою силуетів та ліній творів учителя жанрово-побутові полотна В. Микити відрізняє «міцна конструктивність» [15, с. 21], раціональність, скульптурна монументальність форм. Певна спорідненість відтворення народного життя у багатофігурній композиції простежується між В. Микитою та А. Коцкою: у глибинному неподієвому зв'язку статичних груп, рівновазі ідеалізуючого та емпіричного начал.

Висновки з даного дослідження

Отже, можемо зробити висновок, що сформована у ранніх жанрових полотнах В. Микити етнокультурна образнопластична концепція стала продовженням традицій закарпатської школи живопису та їх відродженням на тлі неофольклорних пошуків в українському малярстві 1960-х рр.

Особливостями образно-пластичної концепції В. Микити у ділянці тематичної жанрової картини слід визнати спорідненість із дидактичним епосом, у якому автор виступає свідком, учасником та літописцем; конституювання образів на межі минувшини і сьогодення, особистих споминів і досвіду колективного народного життя; емпатичне ставлення до зображуваного; контекстуалізацію селянського повсякдення у довічний світовий колообіг, систему етичних цінностей та світоуявлень горян; піднесеність сюжету; архаїзацію та ретардацію; використання константних образних концептів: мудрого діда, матері, працьовитих селян; епічність хронотопу, що підкреслює предковічність і повторюваність подій. Пластичними засобами утілення авторських ідей слугують статичність композиції, високий обрій, звужений внутрішньокартинний простір; цілісність силуетів, монументалізація та узагальнення постатей, їх наближення до глядача; сповільнений ритм ліній та компактних заокруглених об'ємів; лаконізм кольоропису, матеріальність щільного, вагомого письма, застосування оригінальної «енкаустичної» авторської техніки, що створює своєрідну мерехтливу фактуру, асоційовану із патиною часів. Назагал, друга половина 1950-х -- початок 1970-х рр. стала часом формування засадничих образно-пластичних концептів творчості В. Микити й визначила напрями його пошуків у побутовому жанрі, портреті, пейзажі, натюрморті наступних десятиліть.

Розвитком жанрово-побутових образно-пластичних знахідок майстра 1960-х--початку 1970-х рр. у наступні періоди творчості стали «Ранок на фермі» (1974), «Збір яблук» (1984), «Мірка-мішання» (1987), «На порозі вічного» (1995), «Повінь» (2001), «На поточку прали» (2001).

Перспективи подальших розвідок у даному напрямку полягають у поглибленому вивченні еволюції образно-пластичної концепції майстра на різних етапах творчості; виявленні стильових видозмін у використанні тем та виражальних засобів народного мистецтва у їх асиміляції у станковий твір.

Література

1. Інтерв'ю з Володимиром Микитою (аудіозапис). м. Ужгород. 12.01.2016 ; 01.05.2016 ; 11.08.2016 ; 08.10.2016 / Приватний архів Г Дьерке.

2. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Вопросы литературы и эстетики : сб. М. : Худож. лит., 1975. С. 234-407.

3. Владимир Микита: каталог выставки / [Вступ. ст. Г. Островського ; сост. М. Маркеева]. М. : Советский художник, 1982. 23 с.

4. Володимир Микита: альбом / [Передм. О. Сидор- Гібелінда]. Ужгород : Вид-во О. Гаркуші, 2008. 248 с. : іл. (Сер. «Палітра Закарпаття»).

5. Володимир Микита: каталог виставки творів живопису у виставковому залі Спілки художників УРСР / [Вступ. ст. Г. Островського]. Київ : б. в. 1979. 25 с.

6. Воронова О. Мудра простота// Закарпатська правда. 1982. 4 липня.

7. Ворончак О. З традиціями класики.// Образотворче мистецтво. 2007. № 1. С. 42-43. (Ім'я в мистецтві).

8. Гаврош О. Жанровий живопис Володимира Микити -- етнографічний портрет епохи // Художня культура. Актуальні проблеми : наук. вісн. / [Редкол. В. Сидоренко та ін.] ; Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ : Фенікс, 2012. Вип. 8. С. 148-158.

9. Загаєцька О. Разом зі своїм народом : до 70-річчя від дня народження Володимира Микити // Образотворче мистецтво. 2001. № 4. С. 58-59.

10.Історія українського мистецтва : у 6-ти тт / [Голов. ред.А. Афанасьєв]. Т. 6. Київ : Голов. ред. УРЕ, 1968. з8в с.

11. Картини і роки : кінонарис про творчість Володимира Микити. 1996 р. / Офіційний сайт Володимира Микити. URL: http://mykyta.com.ua/index.php/pages (дата звернення : 10.01. 2017).

12. Коцка А. Молодые художники Закарпатья : Владимир // Закарпатская правда. 1961. 11 июня. С. 3.

13. Куторга З. Верность теме : Художник В. Микита // Искусство. 1974. № 5. С. 19-22.

14. Мартиненко В. Завжди по-різному, завжди цікаво : [Про закарпат. художника В. Микиту] // Дніпро. 1970. № 12.106-107.

15. Мартиненко В., Романишин М. Зрілість митця // Образотворче мистецтво. 1980. № 3. С. 20-21.

16. Нейметі М. Щаслива сорочка для Митайка // Новини Закарпаття. 2006. 4 лютого. № 11-12.

17. Островский Г Художники Закарпатья : живопись, графика, скульптура, декоративно-прикладное искусства : каталог выставки. [Вступ. Ст. Г. Островского]. М. : Сов. художник, 1979. С. 2-10.

18.Островский Г. Человек на земле : [Про В. Микиту] // Творчество. 1974. № 7. С. 17-19.

19. Павельчук І. А. Досвід постімпресіоністичного експерименту в творчості Володимира Микити // Мистецтвознавство України : зб. наук. праць ІПСМ НАМ України / [Ред. кол. : А. В. Чебикін, О. К. Федорук та ін.]. К. : Фенікс, 2012. Вип. 12. С. 32-39.

20. Поп І. Володимир Микита // Образотворче мистецтво. 1997. № 2. С. 52-54.

21. Приймич М. Чесний перед собою і своєю землею : [До 75-річчя з дня народження В. Микити] // Карпатська Україна. 2006. 4 лютого.

22. Рожин О. Живопис В. Микити у Москві // Образотворче мистецтво. 1982. № 5. С. 23-24.

23. Сирохман М. Шлях до вершин, що триває... // Музей народного життя Володимира Микити : альбом. Ужгород : Вид-во О. Гаркуші, 2016. С. 5-20.

24. Сотворив людям радість // Офіційний сайт Володимира Микити. URL : http://mykyta.com.ua/index.php/joomla/ category-list/204-sotvoryv-liudiam-radist (дата звернення : 10.01. 2017).

25. Стан Ю. Жити поруч з людьми // Вітчизна. 1972. № 11. С. 15-16.

26. Федорук О. Мій улюблений маестро Микита // Уряд. кур'єр. 2005. 22 січ.

27. Федорук О. Ремінісценції народного у творчості Д. Василянської та В. Микити // Укр.-болг. культурні взаємини ХХ ст. : зб. наук. пр. К., 1988. С. 155-162.

28. Федорук О. Художники закарпатської малярської школи // Перетин знаку : вибр. мистецтвозн. ст. : у 3-х кн. / Інститут проблем сучасного мистецтвознавства Академії мистецтв України. К. : Видавничий дім А + С, 2006. Кн. 1 : Історія та теорія мистецтва. Постаті. Народна творчість. С. 127-144.

29. Художники Закарпаття : альбом репродукцій / [Автор передм. та упоряд. Л. З. Шандор]. Ужгород, 1961. 25 с.

30. Цельтнер В. Искусство Советской Украины. Традиции и современность // Искусство. 1972. № 8. С. 7-18.

31. Balla L. Tartalmas visszatekintes: (Tarlatrol tarlatra) [Змістовна ретроспекція : (від виставки до виставки)] // Karpati Igaz Szo. 1981. Februar 7.

References

1. Intervyu z Volodimyrom Mykytoju [Interview with Volody- myr Mykyta]. Audio recording. Uzhgorod. (12.01.2016 ; 01.05.2016 ; 11.08.2016 ; 08.10.2016). Privatny arhiv G. Derke. [In Ukrainian].

2. Bahtin, M. M. (1975). Formi vremeni u khronotopa v romane : Ocherkipo istoricheskoj poetike [Forms oftime and time-space in the novel. Essays on the historical poetics]. Voprosy liter- aturi i estetiki [Questions of literature and estetic]. (234-407). Moscow : Hudozhnya literatura. [In Russian].

3. Vladimyr Mykyta [Vladimir Mykyta]. Catalog Exhibition. G. Ostrovskii (Introductory). M. Markeeva (Comp.) (1982). Moscow : Sovetskyj hudozhnyk. [In Russian].

4. Volodimyr Mykyta [Volodymyr Mykyta]. Album. O. Sy- dor-Gibelinda (Introductory). (2008). Uzhgorod : Vyd-vo O. Garkushi. [In Ukrainian].

5. Volodimyr Mykyta [Volodymyr Mykyta]. Catalog Exhibition of paintings in the exhibition hall of the Artists Union of USSR. G. Ostrovskii (Introductory). (1979). Kyiv : n. p. [In Ukrainian].

6. Voronova, O. (1982).Mudraprostota [Wise simplicity]. Zakar- patskaPravda -- Transcarpathian true. July 4. [In Ukrainian].

7. Voronchak, O. (2007). Z tradyciyamy klasiky [With classic traditions]. Obrazotvorche mystetstvo -- Fine art (1, 42-43). [In Ukrainian].

8. Gavrosh, O. (2012). Zhanrovyjzhyvopys VolodimyraMykyti -- etnografichnyj portret epohy [Genre painting Volodymyr Mykyta -- ethnographic portrait of the era]. Hudozhnya kultura. Aktualni problemy -- Art culture. Actual problems. Institut problem suchasnogo mystecztva NAM Ukrayiny. V Sydorenko at al (Eds.). (Issue 8, pp. 148-158). Kyiv : Feniks. [In Ukrainian].

9. Zagayeczka, O. (2001). Razom zi svoyim narodom : Do 70-richchya vid dnya narodzhennya Volodimyra Mykyti [Together with his people: the 70th anniversary of Volodymyr Mykyta]. Obrazotvorche mystetstvo -- Fine art. (4, 58-59). [In Ukrainian].

10. Istoriya ukrainskogo mystecztva [The history of Ukrainian art]. In 6 Vols. V A. Afanasyev (Ed.). (1968). (Vol. 6). Kyiv : Golov. red. URE. [In Ukrainian].

11. Kartiny i roki: kinonarys pro tvorchist Volodymyra Mykyty. Kinonarys work of Volodymyr Mykyta. Volodymyr Mykyta s official site. (1996). Available at: http://mykyta.com.ua/index. php/pages. [In Ukrainian].

12. Koczka, A. (1961)Molodie hudozhniky Zakarpatya : Vladimir Mykyta [Young artists of Transcarpathia : Vladimir Mykyta]. Zakarpatskaya Pravda -- Transcarpathian True. June 11. [In Russian].

13. Kutorga, Z. (1974). Vernost teme : Hudozhnyk V. Mykyta [Fidelity Related: Artist V. Mykyta]. Iskusstvo -- Art, 5, 19-22. [In Russian].

14. Martynenko, V (1970). Zavzhdypo-riznomu, zavzhdy cikavo : Pro zakarpat. hudozhnyka V Mykytu [Always different, always wondering : About Transcarpathian Artist V Mykyta]. Dnipro, 12, 106-107. [In Ukrainian].

15. Martynenko, V, Romanyshyn, M. (1980). Zrilistmytcya [Maturity artist]. Obrazotvorche mystetstvo -- Fine art, 3, 20-21. [In Ukrainian].

16. Nejmeti, M. (2006). Shhaslyva sorochka dlyaMytajka [Happy Shirt for Mytayka]. Novyny Zakarpatya -- News of Transcar- pathia. February 4, 11-12. [In Ukrainian].

17.Ostrovskyj, G. (1979). Hudozhnyky Zakarpatya : zhyvopys, grafika, skulptura, dekoratyvno-prykladnoe iskusstvo [Trans- carpathia Artists : Painting, Graphics, Sculpture, Applied decorative art]. Introduction. (pp. 2-10). Moscow : Sov. hudozhnyk. [In Russian].

18.Ostrovskyj, G. (1974). Chelovek na zemle [Man on Earth]. Tvorchestvo -- Creativity, 7, 17-19. [In Russian].

19. Pavelchuk, I. A. (2012). Dosvid postimpresionistychnogo eksperymentu v tvorchosti Volodimyra Mykyty [The experience of post impressionistic experiment in creativity Volody- myr Mykyta]. Mystecztvoznavstvo Ukrayiny -- Ukraine Arts. A. V chebykin, O. K. Fedoruk at al (Eds). (Issue 12, pp. 32-39). Kyiv : Feniks. [In Ukrainian].

20. Pop, I. (1997). Volodimyr Mykyta [Volodymyr Mykyta]. Obrazotvorche mystetstvo -- Fine art, 2, 52-54. [In Ukrainian].

21. Pryjmych, M. (2006). Chesnyj peredsoboyu i svoyeyu zemleyu (Do 75-richchja z dnja narodzhennja V Mykyty) [Honest with themselves and their land (By the 75th anniversary of Volodimir Mikita)]. Karpatska Ukrayina-- Carpathian Ukraine. February 4. [In Ukrainian].

22. Rozhyn, O. (1982). Zhyvopys V. Mykyti u Moskvi [Art V. Mykyta in Moscow]. Obrazotvorche mystetstvo -- Fine art, 5, 23-24. [In Ukrainian].

23.Syrohman, M. (2016). Shlyah do vershyn, sho trivaye... [The path to the top which lasts...]. Muzej narodnogo zhittya Volodimyra Mykyti -- Volodymyr Mikita's Museum of Folk Life : album. (pp. 5-20). Uzhgorod : Vyd-vo O. Garkushi. [In Ukrainian].

24.Sotvoryv lyudyam radist [Created people joy]. Volodymyr Mykyta's official site. Available at: http://mykyta.com.ua/ index.php/joomla/category-list/204-sotvoryv-liudiam-radist. [In Ukrainian].

25. Stan, Yu. (1972). Zhyty poruch z lyudmy [Living close to people]. Vitchyzna -- Motherland, 11, 15-16. [In Ukrainian].

26. Fedoruk, O. (2005). Mij ulublenyj maestro Mykyta [My favorite maestro Mykyta]. Uryadovij kur'yer--Governmental Courier. January 22. [In Ukrainian].

27. Fedoruk, O. (1988). Reminiscenciyi narodnogo u tvorchosti

B. Vasylyanskoi ta VMykyti [Reminiscence of folk in D. Vasy- lyanska's and V. Mykyta's creativity]. Ukr.-bulg. kulturni vzayemyni XX st. -- Ukr.-Bulgarian. cultural relations of the XXcentury. (pp. 155-162). Kyiv. [In Ukrainian].

28. Fedoruk, O. (2006). Hudozhnyki zakarpatskoi malyarskoi shkoly [Artists Carpathian painting school]. Perety'n znaku -- Crossing sign. In3-h books. Instytut problem suchasnogo mystecztvoznavstva Akademiyi mystecztv Ukrayiny. (Book 1 : Istoriya ta teoriya mystecztva. Postati. Narodna tvorchist [History and theory of art. Figures. Folklore], pp. 127-144). Kyiv: Vydavnychyj dim A + S. [In Ukrainian].

29. Hudozhniky Zakarpattya [Transcarpathian artists]: The album of reproductions. L. Z. Shandor (Introductory and compl.). (1961). Uzhgorod. [In Ukrainian].

30. Celtner, V. (1972). Iskusstvo Sovetskoj Ukrayiny : Tradicii i sovremennost [Art of Soviet Ukraine. Tradition and modernity]. Iskusstvo -- Art, 8, 7-18. [In Russian].

31. Balla, L. (1981). Tartalmas visszatekintes (Tarlatrol tarlatra). KarpatiIgazSzo. Februar 7. [In Hungarian].

Размещено на Allbest.ru