Українська основа лемківського весільного обряду в його локально-регіональних варіантах (власне весілля)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 392.5(477.8)

Українська основа лемківського весільного обряду в його локально-регіональних варіантах (власне весілля)

Саварин Т.В.

Павліїшіін Г.Я.

Тернопільський державний медичний університет

імені І.Я. Горбачевського МОЗ України

Розглянуто лемківські весільні обряди, простежено їх українську основу. Лемківська весільна обрядовість, ця невід'ємна частина загальноукраїнського обрядопісенного фонду, має і свої специфічні особливості, зумовлені близьким сусідством лемків з поляками та словаками. Закономірно, що ці особливості найкраще виявляються при порівнянні лемківської весільної обрядовості з аналогічною обрядопісенною традицією західних слов'ян. Аналогії окремих елементів більше простежуються у весільній обрядовості українців Східної Словаччини і словаків, набагато менше збіжностей у лемківсько-польському суміжжі. Лемківський варіант українського весілля, зберігши багато архаїчних форм і елементів, характеризується появою деяких відмінностей, що відображають постійні етнокультурні контакти лемків із сусідніми народами. Ключові слова: весільні обрядові пісні, обряд, весілля, архаїчний, регіональний, етнокультура. весілля обрядовість лемківський

Рассмотрено лемковские свадебные обряды, прослежено их украинскую основу. Лемковская свадебная обрядность, эта неотъемлемая часть общеукраинского обрядопесенного фонда, имеет и свои специфические особенности, предопределенные близким соседством лемков с поляками и словаками. Закономерно, что эти особенности лучше всего оказываются при сравнении лемковской свадебной обрядности с аналогичной обрядопесенной традицией западных славян. Аналогии отдельных элементов больше прослеживаются в свадебной обрядности украинцев Восточной Словакии и словаков, намного меньше схожеств в лемковско-польской смежности. Лемковский вариант украинской свадьбы, сохранив много архаичных форм и элементов, характеризуется появлением некоторых отличий, которые обусловленны постоянными этнокультурными контактами лемков с соседними народами.

Ключевые слова: свадебные обрядовые песни, обряд, свадьба, архаический, региональный, этнокультура.

Lemkiv wedding ritual songs and their Ukrainian origin are analysed in this article. Lemkiv wedding ceremony is an integral part of all-Ukrainian songs fund and it has its specific peculiarities caused by Lemkiv dwelling in the vicinity to poles and slovaks. These peculiarities are accordingly better revealed while comparing Lemkiv wedding ritual songs with the Western Slavs songs tradition. Individual elements analogies of wedding ritualism are marked among the population of the Eastern Slovakia and among the Slovaks in general. Less coincidences are found in Lemkiv-Polish contiguity. Lemkiv variant of Ukrainian wedding, kept a lot of archaic forms and elements, is characterized by the appearance of some differences that reflect constant traditional ethnocultural contacts of Lemkos with neighbouring nations.

Keywords: wedding ritual songs, ceremony, wedding, archaic, regional, ethnoculture.

Постановка проблеми. Внаслідок історичних змін після Другої світової війни етнографічна територія розселення лемків залишалася поділеною між трьома державами. З погляду географічного положення і своєрідного історичного розвитку як Пряшівщина, так і галицька Лемківщина вже у зв'язку з їхнім оточенням з фольклорного й етнографічного боків для дослідника належать до найцікавіших областей. Тому територіальні межі нашого дослідження охоплюють лемківський етнокультурний масив в багатонаціональному контактному стикуванні населення Карпат. З цього погляду особливо важливими для аналізу є Східна Словаччина (і словаки, і українці), Закарпаття, гірська частина південної Польщі і галицька Лемківщина.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проаналізувавши у хронологічній послідовності історіографію досліджуваної проблеми, акцентуємо на тому, що лемківська весільна обрядовість і пісенність досі не була об'єктом дослідження як одноцільний етнокультурний комплекс у між-етнічному середовищі. Спостерігається нерівно-мірність досліджень польської та словацької те-риторій Лемківщини. Утім потрібно зазначити, що довготривалий процес вивчення фольклору лемків представлений насамперед працями емпіричного змісту з принагідними теоретичними міркуваннями і висновками, зокрема в працях Ф. Вовка [1], Ф. Колесси [3], В. Гошовського [2], М. Сивицького [5], М. Мушинки [4] та ін. Тому й досі немає комплексної праці, у якій було б усебічно досліджено весільні обрядові пісні (та й інші жанри) українських лемків у контексті їх міжет-нічних зв'язків із сусідніми західнослов'янськими народами. У наш час зацікавлення лемківським весільним фольклором триває. Свідченням цього є праці сучасних дослідників, як в Україні, так і в сусідніх Словаччині та Польщі: «Лемківске Весіля» Івана Мадзіка i Владека Максимовича (Krynica, 2002); «Народны співанки, музыка і танці русинів виходной Словакії» Івана Чіжмара (Svidnik, 2006); «Народні танці українців Карпат» Романа Гарасимчука (Львів, 2008).

Фольклор Лемківщини, безперечно, є складо-вою частиною українського фольклору, але оскіль-ки його розвиток проходив тривалий час ізольова-но від загальноукраїнського розвитку, він має деякі специфічні відмінності, які випливають з відмінних історичних, соціальних і політичних умов.

Багато загальноукраїнських елементів, яких немає у західних слов'ян, знаходимо у весільній обрядовості лемків. Взагалі, весілля -- це обряд сімейно-побутового циклу, який найповнішою мірою заховав у собі найстародавніші елементи української народної творчості.

У кожній місцевості лемківського краю весілля мало свої особливості, які в деталях значно відрізняються. У цілому весільну обрядовість Лемківщини, як і всіх слов'янських народів, можна поділити на три частини: 1) довесільні обряди, 2) весілля, 3) післявесільні обряди.

Головною метою нашої роботи є розглянути і проаналізувати найцікавіші етапи лемківського весілля у контактному суміжжі зі словацько-польським оточенням регіону, а саме: обряд зустрічі молодих після шлюбу в домі молодого і молодого, післяшлюбну гостину, обряд переходу молодої в сім'ю чоловіка, обряд одягання жіночого чепця, обряд вмивання молодої, перезву та ін.

Виклад основного матеріалу. Існують різно-манітні ритуали, пов'язані із зустріччю молодих після шлюбу, як в домі молодої, так і в домі мо-лодого. В західних і східних слов'ян батьки зу-стрічали молодих, як правило, хлібом і сіллю. У поляків і словаків ритуальними діями супро-воджувалась і зустріч молодих після шлюбу в домі нареченої (стукіт у ворота і пісні перед замкнутими дверима, ритуальний діалог, викуп, вручення хліба і солі та ін.) [14, с. 12]. Цікаво, що подібні обряди існували в лемків, що проживають на територіях Східної Словаччини та Польщі. В селі Гаврянець Свидницького округу староста повинен був відгадати загадки, щоб весільний поїзд впустили до хати. Замикали двері перед молодятами і в селі Старина Гуменського округу. Подекуди на галицькій Лемківщині наречену з дружкою пропускали в дім, а перед молодим та його гостями зачиняли двері.

У лемків Закарпаття, як і на більшості територій України, молодят після шлюбу на порозі хати хлібом і сіллю зустрічала мати молодої, одягнена у вивернутий кожух [1, с. 130]. Таку неординарність серед лемків можна пояснити, оче-видно, проживанням в різних країнах, близьким сусідством із західними слов'янами.

Страви на весільній гостині були усталені традицією, місцевими звичаями, але велику роль тут відігравали можливості родичів молодого і молодої. Молоді під час цілого весілля мали їсти зі спільної тарілки однією ложкою. Подібних звичаїв дотримувались і поляки. Молода пара їла на своєму весіллі всі страви з однієї тарілки, щоб ціле життя їсти спільний хліб. Їли однією ложкою, пили з однієї склянки, щоб все життя прожити в єдності [13, с. 170]. Споживання обрядових страв молодими, безумовно, належить до об'єднувальних обрядів і має символічний зміст. Це були звичаї імітативної магії. З однієї склянки пили молоді вже на заручинах на знак підтвердження того, що вони належать один одному. Цей звичай мав форму звичаєвого права.

Основною обрядовою стравою у лемків Східної Словаччини (Свидницький округ), а також бага-тьох інших регіонів, був «гіркий сир» [7, № 6, с. 23]. Попри традиційні святкові страви, що подавали гостям на весіллі, молодій парі готували спеціальну обрядову страву -- кашу. Ця традиція своїм корінням сягала глибокої давнини і була поширена в багатьох слов'янських народів. У лемків поширена каша з рису, яку готували на молоці.

Своєрідною весільною стравою галицької Лемківщини є сос -- «це варена мука на росолі, і порізане в ній м'ясо» [2, с. 33]. Не обходилось жодне лемківське весілля і без капусти.

Мабуть, при жодній страві на лемківському весіллі не співали так багато жартівливих пісень, як при капусті. Тут маємо ту закономірність, що при трапезних піснях на весіллі, на хрестинах та інших родинних обрядах співають, як правило, жартівливі, гумористичні пісні. Бо саме така атмосфера найсприятливіша для сприймання їжі. Тому навіть, якщо капуста була якнайкращої якості, а кухарка найвищої кваліфікації, то передражнювання все одно мали б місце задля створення комічного, гумористичного ефекту.

Під кінець обіду молода обходила столи, ці-луючи кожного гостя зі своєї рідні, і одержувала від нього у фартух невеличку кількість грошей. В окремих місцевостях галицької Лемківщини іс-нував звичай після гостини в домі молодої від-правлятися до корчми на танці [6, № 50, с. 10]. Цікаво, що гостина після шлюбу в корчмі поши-рена і серед поляків. На польському весіллі гості забавлялися у корчмі до тих пір, поки не приходив батько нареченої і запрошував всіх гостей до себе [14, с. 119].

Надзвичайною емоційністю, ліричністю відзначалися прощання молодої з рідною домівкою і проводи її в дім чоловіка. Цей обряд супроводжувався багатьма жалібними, журливими піснями:

Будеш ти, мамічко, горенько плакала,

Як ти буде єдна лижка зоставала.

Зостане ті лижка і в полю робота,

Заплачеш, мамічко, як бідна сирота [2, с. 36].

Не менш урочисто, як перед шлюбом, батьки благословляли молоду перед від'їздом у дім чо-ловіка. Демонстративно-символічні обряди про-щання нареченої з рідним домом у лемків мали виразний напутньо-виховний характер.

Окрему смислову групу дій становить обряд зустрічі невістки в домі чоловіка, який був пов'язаний з оберіганням житла, із входженням «чужої» і приєднанням її до нового сімейного вогнища. Засоби вираження цих двох смислових значень мали локальну специфіку в лемківському етнографічному регіоні. На Горличчині галицької Лемківщини, зустрівши невістку у вивернутому кожусі, свекруха накривала її ним і так вела до хати, бо «шерсть відстрашує від невістки біду» [6, № 12, с. 11].

У весільному ритуалі слов'янських народів в неоднаковій мірі і різних формах збереглись обряди і обрядові дії, пов'язані зі старовинним культом домашніх, родових покровителів, духів предків [13, с. 231]. За народним уявленням, родові предки неприхильно ставились, коли до роду приймали «чужака», так як і коли хтось покидав свій рід. Саме тому відхід дівчини зі свого роду і перехід до роду чоловіка супроводжувався урочистими обрядами, які мали задобрити і схи-лити на свій бік домашніх предків. Згідно з дав-німи слов'янськими віруваннями, кожен дім мав охоронні місця, куди не могли проникнути злі демонські сили. Звідси і походять обряди вшану-вання домашнього вогнища (печі), порогу і стола. Словацький дослідник І. Коморовський відносить їх до групи обрядів переходу [13, с. 237].

В українських поселеннях Пряшівщини молода з хлібом на голові входила в хату, випускаючи на порозі яйце із запаски, «жеби легко дітей родила» [10, с. 325]. Подібний звичай трапляється і у словаків цієї території [14, с. 278]. У супроводі матері невістка підходила до стола, тричі обходила його, цілуючи всі кути. Стіл, як правило, стояв на культовому місці (в куті), звідси і випливало сакральне значення стола і хліба, що на ньому лежав. Стіл був у широкому значенні слова домашнім вівтарем. Вшанування стола як культового місця було поширене на Східній Сло-ваччині в українських і в змішаних словацькоукраїнських етнічних територіях. Цікаво, що в інших регіонах Словаччини цей обряд не мав та-кого поширення. Привітавшись зі столом, молода йшла до печі, торкаючись її стін руками, спиною і грудьми. Заглянути у середину печі свекруха не дозволяла, оскільки це могло б спричинити її смерть [10, с. 325].

Церемонія зближення нареченої з родиною чо-ловіка, забезпечення прихильності з боку свекрів полягала у звичаї обдаровувати рідних молодого після приходу в хату. Подарунки свекрам були традиційними (хліб, сорочка, хустка, валець та ін.) з певними локальними відмінностями. У лемків мати молодої для обдаровування рідні чоловіка клала дочці у скриню валець -- великий білий хліб. Молода в хаті молодого тричі обкручувалась з валцем у руках, різала його на куски і дарувала своїй новій родині [6, № 51, с. 10]. В українців Свидницького округу (Східна Словаччина) валець випікали напівсирим, «жеби молодиця тлусти діти мала; а як буде мала мали, та жеби не били сохи». Крім цього обрядового хліба, молодиця брала з со-бою ще один -- привиканець, яким обдаровувала родину молодого аж на третій день свого перебу-вання [7, № 6, с. 23].

Наступним важливим моментом весілля було одягання жіночого чепця молодій. У більшості місцевостях Лемківщини вінок (парту в лемків Пряшівщини) молодій здіймав дружба, часто своїм весільним знаком -- топірцем чи шаблею, що характерно для словаків, і, поторгувавшись, іноді продавав молодому. Молода, як правило, в цей час сиділа у молодого на колінах (схід галицької Лемківщини, Польща) чи на відрі з водою, вкритим подушкою (захід галицької Лемківщини, українці Східної Словаччини). За народними уявленнями, вода символізувала здоров'я, а по-душка -- м'якість, «щоб невістка була така м'яка свекрусі, як подушка» [11, с. 153]. Під час вико-нання цього обряду галицькі лемки співали багато пісень, пов'язаних з вінком і його втратою.

В описах лемківського весілля на Пряшівщині на позначення вінка молодої подекуди виступає парта. Це підтверджується багатьма обрядовими піснями:

Парта моя, парта,

Парта перова,

Вчера бйла моя,

Гнеска дружбова. [5, с. 106].

Наступним обрядовим елементом весільної за-бави у лемків був танець молодої. Музиканти гра-ли, а всі весільні гості, починаючи від дружби, були зобов'язані перетанцювати з молодою та заплатити їй за танець. Останнім платив за танець молодий, підтверджуючи цим своє безперечне право на молоду. Зібрана плата вважалась додатком до її приданого. Звичай платного танцю з молодицею поширений і серед словаків [14, с. 280]. Цей обряд знаменував перехід нареченої до громади заміжніх жінок, був проявом відлучення її від молоді і приєднанням до гурту молодиць [13, с. 226].

З виконанням весільних ритуалів у слов'янських народів з'єднувався акт ритуального очищення: своєрідне посвячення і благословення молодих водою. Часто цей обряд поєднувався з приносом води вранці після шлюбної ночі, що було першим завданням невістки. Однак інколи він відбувався вже після очіпин. Ця обрядовість до початку ХХ ст. збереглась на території всієї України у більш чи менш вираженій формі, а в Карпатах набула особливого розповсюдження [1, с. 136]. Досліджуючи весільну звичаєвість лемківського краю, майже у кожному селі можна зустрітися з різновидами цього обряду. Молоді у супроводі музикантів і весільних гостей йшли до річки чи потоку.

У деяких місцевостях дружба зачіпав весільні вінки на топірець (чекан) і занурював їх у воду, якою потім вмивалися молоді в присутності сватів і свашок. Після того, повернувшись додому з повним відром води, молода кропила нею хату і всі присадибні будівлі, щоб стосунки між нею і новим господарством завжди були чисті. Воду, що залишилась, молода виливала на присутніх гостей [4, с. 100].

Після обрядового вмивання молодої мати мо-лодого відправляла в хату батьків невістки посла з повідомленням про успішне завершення цього обряду і запрошенням до себе в гості. Ця звичає-вість традиційно в Україні називалась перезвою. В окремих регіонах, зокрема у лемків, з матір'ю везли придане, тому всіх, хто їхав до молодого, називали приданами. Подекуди в українців Східної Словаччини гостину в домі молодого для родичів молодої називали пропої.

Традиційно на всій території України зу-стрічати гостей виходила фальшива наречена -- часто переодягнений дружба чи старша жінка.

Після довгих вмовлянь показати справжню мо-лодицю на зустріч виходили молоді й господарі з хлібом і сіллю і запрошували всіх до хати. Після невеличкої гостини, як правило, відбувалося обдаровування молодих. Своєрідно обдаровувала молодих родина молодої в українців Пряшівщини. Жінки у батьківському домі молодої виготовляли спеціальний дарник (куділь). Це була ялинка з двома рядами відрізаних галузок із загостреними кінцями та загостреним верхнім стрижнем. У деяких селах Спишу дарник представляв собою жердину з чотирма схрещеними дощечками, на кінцівках яких знаходились загострені вертикальні палички [10, с. 331]. На галузки, як правило, затикали яблука з грошима, свічки, горіхи. Кожна жінка завішувала на дарник свій подарунок для молодої: намисто, полотно, хустини і т.д. Обвішаний куділь несли в дім молодого. Цікаво, що звичай дарника поширений в багатьох словацьких областях, але під такою назвою зустрічається лише на словацько-українських етнічних територіях (наприклад, район Спишу). Відмінність полягала в тому, що в укра-їнців дарник -- подарунок родичів молодої, а в словаків -- родичів молодого [13, с. 242].

Завершальним етапом весілля у лемків був розподіл весільного короваю і частування ним гостей, а також прощальна промова маршалка (старости), у якій він дякував за гостину та бажав молодим, щоб їх життя протікало в злагоді, щасті і любові.

Висновки і пропозиції. Розглянувши окремі елементи весільної обрядовості лемків у контак-тному суміжжі зі словацько-польським оточенням регіону, можна з впевненістю стверджувати, що основна обрядово-ритуальна, етнонаціональна, етико-естетична концепція лемківського весілля є генетично єдиною для етнозвичаєвої традиції всієї етнічної території України. Своєрідністю весілля лемківської етнографічної зони є автентичність назви весільного обрядового хліба (привиканець, стільник, балець), збереження групи очисних обрядів, насамперед обрядове вмивання молодих біля води, малохарактерність звичаю комори та ряд інших. Разом з тим наслідком відмінних історичних, політичних та соціальних умов регіону, міжетнічним стикуванням можна вважати наявність певних особливостей лемківського весілля, які простежуються в аналогіях його окремих елементів із весільною обрядовістю західних слов'ян. Так, для всіх регіонів Лемківщини характерний обряд «фальшивої мо-лодої» перед шлюбом і після шлюбу в домі мо-лодої, що зближує лемківське весілля з весіллям поляків і словаків. Стримування від їжі молодої (молодих) під час спільного посаду трапляється на Закарпатті, а також у західних слов'ян. Як і у лемків, у словаків простежуємо збереження ритуальних танців (платний танець з молодою), подекуди навіть з однаковою назвою; вживання ритуальних весільних страв, властиве також полякам -- сиру, меду, весільного печива. Такі аналогії особливо помітні серед українського на-селення Східної Словаччини і словаків, що про-живають на суміжних територіях, наприклад, звичай дарника при обдаровуванні молодої. Менше подібних збігів помічаємо у весільній обрядовості лемківсько-польського суміжжя.

Список літератури

1. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні / В. К. Борисенко. К., 1988. 189 с.

2. Бугера І. Весілля на Лемківщині / І. Бугера. Львів, 1936. 61 с.

3. Головацький Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси / Я. Головацький. Т. IV. М., 1878. 482 с.

4. Гривна В. Народні звичаї Маковиці / В. Гривна. Пряшів, 1973. 164 с.

5. З глибини віків: Антологія усної народної творчості українців Східної Словаччини / Склав М. Мушинка. Пряшів, 1967. 396 с.

6. Дзіндзьо М. В. Розділю на весіллю / М. В. Дзіндзьо // Наше слово. Варшава, 1970. № 36-52, 1971. № 1-18. С. 10-12.

7. Іде свадьба здоли. Народне весілля з села Гаврянець (Розповідь Ганни Щерби, записав М. Гиряк) // Дружно вперед. Пряшів, 1972. № 2-10. Р. ХХІІ. С. 22-23.

8. Красовський І. Хто ми, лемки... / І. Красовський, Д. Солинко Львів, 1991. 48 с.

9. Красовський І. Народне лемківське весілля / І. Красовський // Наше життя. 1995. № 6-8. С. 10-12.

10. Мушинка М. Духовна культура південної Лемківщини / М. Мушинка // Збірник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 206. Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1988. Т. 2. С. 314-336.

11. Сивицький М. Духовна культура північної Лемківщини / М. Сивицький // Збірник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 206. Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1988 Т. 2. С. 137-157.

12. Fischer F. Lud polski / F. Fischer Lwow, 1926. 235 s.

13. Komorowsky J. Tradicna svadba v Slovanov / J. Komorowsky.Bratistava, 1976. 308 s.

14. Slovenske svadby / Zostavil M. Lescak. Bratislava, 1996. 307 s.

Размещено на Allbest.ru