Валентин Отамановський - видатний краєзнавець Поділля

Vinnytsia State Pedagogical University named after M. Kotsyubynsky,

Doctor of Historical Sciences, Associate Professor (Ukraine)

Valentyn Otamanovskiy -- the famous ethographer of Podillya.

The article reports on the life and scientific activity of the famous Ukrainian scientist аnd ethographer Valentyn Dmytrovych Otamanovsky - the Head of the Vinnytsia branch of the National Library at the All-Ukrainian Academy of Sciences and the Head of the Cabinet of study of Podillya, which in 1920-s was the main center of local studies; repressed by the Soviet power, he didn't lose the scientific interest even after get off the unlawful punishment outside Ukraine, wrote in the meantime remarkable scientific works on history of Vinnytsia, of the period of XVI - XVIII centuries.

The article too is dedicated to Valentyn Dmytrovych Otamanovsky contribution to the theory and practice of contemporary Ukrainian study of region. His scientific and practical activity in Podillya region in 1920th was analyzed. The contribution of Valentyn Dmytrovych Otamanovsky to the development of study and dissemination of information about the history of region, its culture, nature, population, economy, medicine was investigated. The innovation of his researches were highlighted. We prove that Valentyn Dmytrovych Otamanovsky was a pioneer in the development of many theoretical and methodological foundationds of the study region and applyed them in practice. His activity has had a significant influence on modern understanding of the study of region, its foundation and the formation of the study of region thinking.

The basic stages of life, historial and regional activities Valentyn Dmytrovych Otamanovsky, the basic creative achievements of famous scientist and the regional researcher were analyzed.

In general Valentyn Dmytrovych Otamanovsky became the author of wonderful works on socioeconomic history of Ukraine, history of law, history of medicine, methodology of organization of local lore work and local lore bibliography, studies of historical and cultural heritage of Ukraine, in particular Podillya.

Key words: Valentyn Dmytrovych Otamanovsky, Vinnytsia branch of the National Library at the All-Ukrainian Academy of Sciences, “The Cabinet of study of Podillya», study of region, the repressive politics of Stalinism.

Видатний краєзнавець Поділля. Такої, без перебільшення, оцінки заслуговує відомий український історик Валентин Дмитрович Отамановський - невтомний дослідник Подільського краю, який вбачав сенс свого життя в служінні Україні.

Його життя, краєзнавча, наукова та громадська діяльність викликали закономірний інтерес вітчизняних дослідників, особливо в роки незалежності України, знайшли відображення у їхніх працях, зокрема, в публікаціях В. Савцова [1], Л. Р. Кароєвої [2], Л. В. Філонова [3], С. І. Кота [4], В. П. Воловика [5], З. С. Савчук [6] та ін. Однак розкрито ще далеко не всі сторінки біографії вченого. Мета статті полягає в тому, щоб, розкривши життєвий шлях і наукову діяльність Валентина Дмитровича Отамановського, висвітлити його внесок у теорію і практику сучасного українського краєзнавства.

Народився В. Д. Отамановський 27 лютого 1893 року в с. Яблунівка тодішньої Смілянської волості Черкаського повіту Київської губернії. Молодим юнаком закінчив Києво-Печерську гімназію. З 1912 р. навчався в Київському університеті, політехнічному інституті, був членом студентської організації “Українська громада».

У 1917 р. від партії соціалістів-революціонерів обраний членом Центральної Ради. У 1918 - 1920 рр. студіював у Віденському університеті [7, с. 690]. В 1920 р. повернувся до Києва і був направлений на роботу у Вінницьку філію Всенародної бібліотеки України, створеної за ініціативою Всеукраїнської Академії наук й задуманої як “велика книгозбірня місцевого значення по всіх паростках людського знання, де було б згуртовано все книжкове багатство, яке є на Поділлі» [8].

Розміщувалася філія в Мурах - історичному об'єкті Вінниці. Її фонд складали рештки родових бібліотек польської шляхти, зокрема Грохольських, Руссановських, Бнінських, а також 5 тис. книг, переданих Вінницьким товариством “Просвіта», що згодом стали основою відділу україніки, 4 тис. - отриманих від сільськогосподарської бібліотеки губземвідділу, 20 тис. - від губнаросвіти (в основному з колишніх приватних бібліотек), 185 книг, переважно окремих томів “Свода законов Российской империи», переданих Гоголівською міською бібліотекою, інші письмові джерела [9, с. 225]. Відкрито бібліотеку 7 березня 1921 року.

З березня 1922 року філію очолив Валентин Дмитрович Отамановський. Спершу як виконуючий обов'язки директора, згодом - як повноправний керівник. Завдяки його ентузіазму і організаторським здібностям філія стала провідним науково-краєзнавчим закладом [10]. На

кінець 1923 року вона мала у своїй структурі відділи: “Україніка» з підвідділами “Революція в Україні», “Шевченківський», “Подоліка», загальний, газетно-графічний з підвідділом “Музикалія», рукописів та стародруків з підвідділом раритетів (містив близько 100 унікальних рукописів і стародруків), відділ марксизму. Підвідділ “Подоліка» отримав від Ю. Й. Сіцинського 200 книг та журналів, серед них “Труды епархиального историко-статистического комитета», “Подольские епархиальные ведомости». Поступово фонд підвідділу “Подоліка» нараховував більше 1000 одиниць краєзнавчої літератури [7, с. 249, 250].

15 березня 1924 року на його базі за ініціативою В. Д. Отамановського було відкрито Кабінет виучування (вивчення) Поділля, який поклав початок систематичного, комплексного дослідження краю та поширення знань про нього. Недарма на ексклібрісі цього згодом досить відомого не лише у Східному Поділлі науково-методичного центру був вміщений девіз: “Внеском нашим до української науки нехай буде дослідження та опис цілого Поділля» [11].

До роботи на громадських засадах були залучені кілька десятків вчених, художників, письменників та інших представників інтелігенції. Серед них кліматолог Л. Данилов, ботанік

О. Савостіянов, історик і бібліограф М. Білінський, фармацевт Л. Морейніс, інженер О. Бируля, співробітники бібліотеки Л. Тимошенко, М. Хращевський, Н. Співачевська, В. Рот (Вінниця), зоолог В. Храневич, історик і археолог Ю. Сіцінський (Кам'янець-Подільський), академік С. Єфремов, економіст С. Городецький (Київ), директор бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка історик І. Кревецький (Львів).

Краєзнавці, які гуртувались навколо Кабінету, вивчали історію, географію, флору і фауну краю, етнографію і фольклор, оголошували на засіданнях доповіді, виступали з лекціями науково-популярного характеру в різних аудиторіях Вінниці. Зокрема, з інтересом сприймалися слухачами екскурси в минуле - “Назва м. Вінниці, її походження та транскрипція» М. Білінського, “Будинок “Мури» та його історія» І. Шиповича, “Доля лісів Поділля» А. Ярошевича. Велика увага надавалася популяризації краєзнавчої літератури. З цією метою планувалося друкувати серію “Матеріали до історії друку та бібліографії Поділля». Першим її томом став історико- бібліографічний збірник “Часописи Поділля». Другий том, присвячений продуктивним силам краю, мав виходити у трьох випусках: “Бібліографія економіки Поділля» (редактор - проф. Ярошевич), “Бібліографія флори Поділля» (проф. О. Савостіянов), “Бібліографія сільського господарства» (проф. С. Городецький). Третій том складався з двох випусків: історія та етнографія краю. На жаль, оприлюднено було тільки покажчик, присвячений пресі регіону, хоча є відомості, що були майже готові випуски з економіки та фольклору Поділля [9, с. 226].

Тоді ж розпочали свою роботу садово-городня, історії Вінниці та її околиць, деякі інші секції Кабінету, вийшли друком перші праці його членів: А. Зекцера “1905 рік на Поділлі» (1925), Храневича “Ссавці Поділля» (1925), “Птахи Поділля» (1925 - 1926), “Минуле фавни Поділля» (1925 - 1926), “Нарис фавни Поділля» (1925 - 1926).

Філія та її Кабінет видали 26 праць краєзнавчого характеру, що склали своєрідну енциклопедію поділлєзнавства. Такою кількістю видань вони навіть перевершили попередній задум про 16 - 18 книг. 1,4 - 7 та 18 випуски отримали премії всеукраїнських конкурсів наукових праць, що засвідчує їхню наукову ґрунтовність. 4 - 7 випуски енциклопедії склали згадувані праці професора В. Храневича “Ссавці Поділля», “Птахи Поділля», “Минуле фавни Поділля», “Нарис фавни Поділля», які отримали премії Комісії, створеної Укрнаукою Народного комісаріату освіти для відзначення кращих наукових праць. Премію отримала й книга професора Л. Данилова “Клімат Поділля».

Кабінет послідовно втілював у життя ідею опису населених пунктів Вінниччини, підготував програму обстеження, разом з Вінницькою окружною інспектурою народної освіти оголосив конкурс на кращий опис. Актив Кабінету створив плакат “Опис Вінницької округи», високо поцінований громадськістю. Над плакатом працювали О. Савостіянов, Л. Тимошенко, Л. Данилов, О. Чередников, І. Любомудров та І. Озерянський. Цей редакційний колектив очолювали В. Отамановський та В. Самутин. Плакат містив карту округу, коротку історичну довідку, бібліографію, відомості про діячів краю, природу, клімат, водні багатства, корисні копалини, рослинність і тварин, територію і населення, освіту, охорону здоров'я, господарські досягнення [12, с. 181].

Робота Кабінету базувалася на глибоко науковій основі. Він підтримував наукові зв'язки й здійснював обмін виданнями зі 180 установами й організаціями України, СРСР, понад 50-а науковими установами Західної Європи, Америки, Близького Сходу [4, с. 135].

Кабінет був також досить авторитетним науково-методичним центром краєзнавства. Ним розроблено і поширено примірний статут окружного (районного) краєзнавчого товариства, орієнтовний план його роботи, ряд програм для збору відомостей з різних галузей життя, обстеження населених пунктів, покажчик літератури про край. Цим сприяв підготовці кадрів краєзнавців - прагнув ліквідувати краєзнавчу неписьменність, “підвищити класифікацію з поділлєзнавства всіх адміністраторів, службовців, вчителів, робітників землі і лісу» [12, с. 180].

Особливо велику роль у цьому плані відіграла праця В. Д. Отамановського “Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль у краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля» (1926 р.).

Робота складалася з трьох розділів. У першому розділі автор аргументовано доводив, що знання історії краю - необхідна умова вмілого господарювання, а тому потрібно створювати науково-дослідні краєзнавчі заклади для всебічного вивчення краю та поширення знань про нього серед адміністраторів, службовців, вчителів, кооператорів тощо. У другому розділі проаналізував краєзнавчу роботу на Поділлі, дореволюційну спадщину, доробок за часів УНР, діяльність перших радянських осередків, зокрема Кабінету виучування Поділля. У третьому розділі розглянув проблеми та перешкоди на шляху краєзнавчої роботи, піддав критиці місцеві та центральні органи за їх недостатню допомогу краєзнавцям. Незважаючи на те, що вів мову конкретно про краєзнавство на Поділлі, праця, безперечно, мала велике значення як методичний посібник для краєзнавчих закладів всієї України.

Важливими були також його публікації у “Вістях ВУАН» “Праця та стан Вінницької філії Всенародної бібліотеки України та Кабінету виучування Поділля на 1 травня 1929 р.» [13] та “Про потребу утворення Кабінетів виучування територій у культурно-економічних осередках УСРР міжокружного (краєзнавчого) значення. (З досвіду Вінниці)» [14].

Кабінет ініціював слухання на засіданнях Українського комітету краєзнавства 31 грудня 1927 року і 14 січня 1928 року питань удосконалення краєзнавчої роботи в Україні. 5 березня 1928 року Український комітет краєзнавства просив Народний комісаріат освіти направити обіжника окрвиконкомам про сприяння цій роботі та обіжника шкільним закладам про посилення краєзнавчої роботи й зв'язку з краєзнавчими товариствами.

Плідна діяльність Кабінету була високо оцінена. Академія наук України неодноразово поширювала досвід роботи закладу та його керівника, характеризуючи працю подолян як взірець краєзнавчої роботи.

Крім того, керований ним Кабінет виучування краю розгорнув велику роботу по увічненню пам'яті визначних українців шляхом встановлення меморіальних дошок на будинках, де вони мешкали. Зокрема, багато сил доклав Валентин Дмитрович гідному вшануванню класика української літератури М. Коцюбинського. Головним наслідком цих зусиль і роботи, що почалася ще в 1924 р., стало створення меморіального музею. 8 листопада 1927 р. в будинку, де народився письменник, в урочистій обстановці було відкрито музей його імені.

Степан Руданський - ще одна велична фігура української літератури, якою опікувався В. Д. Отамановський. Він не обмежився встановленням пам'ятних знаків у Шаргороді, Хомутинцях, Калинівці, Кам'янець-Подільському, а поїхав у Ялту, де з 1861 р. Степан Васильович працював міським лікарем. Тут наполіг на впорядкуванні житла та могили славетного письменника - знавця подільського фольклору.

Невтомний дослідник дбав про збереження старовинних будівель Вінниці, передусім, “Мурів» - найстарішого комплексу цегельно-кам'яних споруд міста, могили українського композитора П. І. Ніщинського в с. Ворошилівці, склепу лікаря і педагога М. І. Пирогова, охорону могили одного з діячів Центральної Ради Д. Марковича, критика-галичанина М. Євшана (Миколи Йосиповича Федюшка), поховань галицьких солдатів, що в 1919 р. вмерли у Вінниці від тифу [7, с. 263, 264].

У квітні 1929 р. при очолюваній В. Д. Отамановським Вінницькій філії Всенародної бібліотеки ВУАН постав музей друку. Його зародком була виставка, влаштована філією ще у 1924 р. з нагоди 350-річчя видрукування в Україні першої книги - “Апостола» (друкарня Івана Федорова у Львові, 1574 р.). Основою виставки стали видання з фондів бібліотеки. Вони викликали неабиякий інтерес громадськості міста. Протягом місяця тут побувало біля 5 тис. відвідувачів. Тому виникла ідея створити постійну експозицію з історії друку, поповнивши її за рахунок відділу рідкісних видань і стародруків та надавши їй відповідне ідеологічне спрямування.

Структурно музей був побудований за тематико-хронологічним принципом і складався з семи відділів: 1) світовий (власне, західно-європейський) друк, 2) український друк з підвідділом подільського друку, 3) національний друк в СРСР, 4) східний друк, 5) часописи України з підвідділом часописів Поділля, 6) ілюстрований друк, 7) еволюція друкарської техніки [15].

Концептуальною ідеєю, покладеною в основу експозиції, стало розкриття теми на тлі різних соціально-економічних формацій, відповідних духовних потреб суспільства та технічного розвитку друкарської техніки.

Головною ж частиною експозиції були ретельно відібрані оригінальні видання з фондів бібліотеки. Водночас для розкриття окремих тем широко використовувалися допоміжні матеріали: репродукції, малюнки, схеми та пояснювальні тексти. Зокрема, у відділі світового друку представлено у вигляді репродукцій старовинні рукописи, яких не було у збірці бібліотеки, у відділі друкарської техніки - зразки сучасних тканин з вибійкою як ілюстрація найдавнішого способу друку на тканинах.

Розвиток технології друку в основному простежений за малюнками різних друкарських приладів від верстата Гутенберга до ротаційної машини, а також за зразками шрифтів, матриць кліше. На відкритті музею експонувалась також запозичена в місцевій друкарні ручна машина “Американка».

Серед експонатів музею було чимало унікальних, зокрема, видання невідомого друкаря 1487 р. і дві венеціанські книги 1499 р. З раритетів XVI - XVIII ст. демонструвалися “Опис Європейської Сарматії» Алессандро Гваньїні (1581, Венеція), старовинні географічні карти, Біблія у перекладі німецькою Мартіна Лютера (1693, Люнебург), твори Горація (1728, Амстердам), Вольтера (1785), Гомера (1788, Париж), Петрарки (1790, Парма) тощо.

Репродукціями титульних сторінок двох видань було представлено і першу друкарню на Поділлі, засновану 1608 року в Панівцях (нині: Хмельницька область). Ця друкарня за 4 роки свого існування випустила всього 7 видань, які, безумовно, є раритетами, оскільки єзуїти за пропаганду реформаційних поглядів визнали їх єретичними та спалили у 1611 р.

Музей досить широко представляв подальший подільський друк Кам'янця-Подільського, Могилева-Подільського, Тульчина, Немирова, Брацлава, Браїлова. Це була продукція різних видавців та різними мовами - українською, російською, єврейською, польською. Окремо демонструвалися видання Кабінету виучування Поділля. У відділі, який репрезентував часописи України, був підвідділ часописів Поділля, де експонувалися фотокопії виданих у Кам'янці - Подільському першого місцевого часопису “Подільські губернські відомості» (1838) та першої місцевої газети “Подільський листок» (1881), а також перших у Вінниці часопису “Довідковий листок Подільського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості» (1899) і газети “Вінницька газета» (1906). Фотографією репрезентували й першу україномовну газету Поділля “Світова Зірниця» (1906). Поруч можна було побачити в оригіналі першу українськомовну газету з Вінниці “Подільська воля» (1917), видання 20-х років [7, с. 271 - 273].

В. Д. Отамановський брав активну участь у роботі Комісії по вивченню українського права при ВУАН та Науково-дослідної кафедри історії України, яку очолював академік М. С. Грушевський. Підготував велику, з грунтовними теоретичними висновками, монографію “Вінницька міщанська громада до кінця XVIII ст. - еволюція правового положення та устрою на основі соціально-господарського розвитку території міста». У 1926 р. були здані до друку перші два її томи. Перший том називався “Вінниця як тип українського міста Південного Правобережжя XVI - XVII ст. Еволюція правового стану та устрою на тлі суспільно-економічного розвитку Побужжя XVI - XVII ст. та процесу формування станів». Другий том був такого ж характеру, як і перший, висвітлював життя Вінниці у XVIII ст. Всього за задумом автора монографія мала складатися з чотирьох томів.

Тоді ж завершив роботу над двома дисертаціями: німецькою мовою про історію магдебурзького права на Поділлі у XIV - XVIII ст. на здобуття наукового ступеня доктора права та українською мовою “Вінницька міщанська громада від XV до кінця XVIII ст. : Еволюція правового стану та устрою на основі соціально-господарського розвитку території міста».

Його знання, наполегливість, сподвижницька самовідданість зробили філію бібліотеки і Кабінет загальнодоступними осередками української культури і науки.

Творча та громадська діяльність В. Д. Отамановського була перервана 26 серпня 1929 р. арештом по сфабрикованій органами НКВС справі “Спілки визволення України». Вченого звинувачували в націоналізмі, в тодішньому реакційному розумінні, й конкретно в організації Вінницького відділення цієї “Спілки...», хоч жодного члена організації у місті так і не виявили.

Через два тижні Валентин Дмитрович заявив слідчому, що він “ніколи не збирався скидати український уряд нашої СРР, ніколи не належав до контрреволюційних організацій та й сама така діяльність мені не властива. Я культурник й дослідник від природи, а тому просто абсурдно ставити мені такі звинувачення».

В. Д. Отамановському приписували зв'язки із закордоном, бо знайшли листи й журнал “Нові шляхи», що видавався у Львові Ф. Колессою, не забули його співробітництва з видавництвом “Вернигора», участі в студентському гуртку. Під ярлик “націоналізму» була віднесена його пропозиція впорядкувати могили галицьких солдатів, що померли у Вінниці від тифу. Ще 1925 - 1926 рр. Кабінет виучування Поділля готував хронологію основних подій в краї за період 1917 - 1921 рр. Було записано 124 події, робота продовжувалася. Слідчі розцінили її як контрреволюційну, ідеологічно шкідливу. Від нього вимагали назвати прізвища співучасників, серед яких слідчому дуже хотілося бачити Ю. Й. Сіцинського, засновника Тульчинського краєзнавчого музею І. Ч. Зборовського, директора Вінницького музею Г. В. Брілінга та інших. Але він заперечував як і свою, так і їхню участь у невідомій йому контрреволюційній організації [16, с. 92].

Методи слідства того часу нині відомі. Не дивно, що 14 листопада 1929 року Д. Отамановський у відчаї написав слідчому: “Безвинно ув'язнений вже скоро 3 місяці, я не почував вже ніякого прив'язання до життя й відчуваю, як руйнується мій інтелект, а сам стою на межі божевілля. Щоб припинити ці моральні муки, я готовий підписати вам чистий бланк або навіть написати свідчення по вашій вподобі, щоб таким чином уможливити скоріше моє засудження, бо далі терпіти не можу й волію смерті» [4, с. 139].

10 січня 1930 року з'явилося його «каяття», «визнання» причетності до СВУ, провини перед владою. Однак він твердив, що склад СВУ йому невідомий, та і “мої націоналістичні хитання були інколи непомітні навіть для мене самого, і я щиро вважав себе за людину радянської орієнтації.

На прикладі В. Д. Отамановського добре проглядається технологія масового психозу, який роздмухувався засобами масової інформації. 4 квітня 1930 року вінницька газета «Червоний край» облила брудом свого колишнього активного дописувача, автора 72 наукових розвідок, редактора 23 видань Кабінету виучування Поділля, опублікувавши репортаж з допиту Отамановського під заголовком “Контрреволюціонери з СВУ перед радянським судом. 20 квітня 1930 року в цій же газеті було вміщено виступ адвоката Отамановського: “Процес СВУ: перед вироком жовто-блакитним контрреволюціонерам. Через кілька днів та ж газета повідомила про вирок у справі СВУ [16, с. 93].

В. Д. Отамановського засудили на п'ять років таборів суворого режиму і два роки поразки в громадянських правах. Відбувши ув'язнення, він повторно був засуджений у липні 1934 р. на десять років. Місцем заслання визначалась Татарія.

З арештом В. Д. Отамановського було грубо зупинено роботу науково-координаційного краєзнавчого центру Східного Поділля - Кабінету виучування Поділля...

В Україну повернувся лише в 1958 р. З 1944 р. по 1964 р. працював доцентом, професором Красноярського, Сімферопольського, Саратовського, Харківського (з 1958 р.) університетів.

Продовжував у післявоєнні роки активно досліджувати Поділля. У 1946 р. захистив кандидатську дисертацію “Вінниця, як тип українського міста Південного Побужжя. XVI - XVII ст.», в 1954 р. - докторську («Міста Правобережної України під владою шляхетської Польщі від середини XVII до кінця XVIII ст.»). З історії Поділля опублікував понад 50 праць.

10 березня 1965 р. відійшов у Вічність. Похований у м. Харкові. У серпні 1989 р. повністю реабілітований...

Отже, Валентин Дмитрович Отамановський постає неординарною, потужною творчою особистістю, автором ґрунтовних праць із соціально-економічної історії України, історії права, методики організації краєзнавчої роботи, досліджень історико-культурної спадщини Подільського регіону, України. Саме він виступав в Україні першопрохідцем багатьох теоретико- методологічних засад сучасного краєзнавства і застосував їх у своїх дослідженнях, присвячених Поділлю.

Зарекомендував себе також талановитим організатором. Завдяки ентузіазму Валентина Дмитровича краєзнавчий рух на Поділлі набув масового характеру.

У плані подальшого розкриття аспектів порушеної в статті проблематики доречним бачиться дослідження діяльності вченого після відбуття ним несправедливого покарання, його зв'язок із Подільським краєм та проявлений інтерес до регіону у цей період.

Джерела та література