Просторова оцінка кількості титульної нації України за переписами 1989 та 2001 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Просторова оцінка кількості титульної нації України за переписами 1989 та 2001 років

Бойко З.В.

Розглядаються національний та етнічний склад населення України, а саме, титульна нація та національні меншини, їх чисельність за переписами 1989 та 2001 років. Проведена просторова оцінка кількості титульної нації України за переписами 1989-2001 років. Аналіз статистичних матеріалів переписів населення 1989 та 2001 років дозволив виявити територіальні відмінності у змінах частки україномовного населення на тлі змін етнічного складу Зростання кількості україномовного населення відбулося в трьох із чотирьох регіонів, а також у 22-х із 24-х областей України.

Ключові слова: титульна нація, національний склад, етнічні процеси, етнонаціональна структура, перепис.

Актуальність теми дослідження. Етнічна структура будь-якого суспільства зазнає постійної видозміни по ряду різноманітних причин, не являється винятком в цьому і Україна. Переписи 1989 р. і 2001 р. показують видозміну етнонаціональної структури України і певні закономірності проходження даних процесів в залежності від певних факторів суспільного життя, які впливають на дані процеси. Дані переписи на території України були останніми, вони охопили такий переломний період в розвитку держави, як отримання незалежності. Це в свою чергу вплинуло і на етнічні процеси, як України в цілому, так і регіонів зокрема. Зростання чи зменшення тих чи інших національних меншин було викликано рівними чинниками. Тому оцінка кількості титульної нації можна бути проведена лише за переписамиі і є актуальною напередодні очікуваних нових переписів.

Огляд попередніх результатів наукових досліджень. Розвиток суспільного життя привів до виникнення нової, етносоціальної спільноти людей -- нації [2]. В сучасній українській науковій думці залишається домінуючим трактування націй, яке було сформоване в рамках теорії етносу (Р. Кир- чів, С. Макарчук, С. Павлюк, А. Пономарьов, М. Тиво- дар та ін.) і ґрунтується воно на виділенні і визначенні ролі об'єктивних підстав.

Зазначимо, що збалансоване трактування сутності нації полягає, з одного боку, в пріоритетності розуміння об'єктивних підстав утворення нації, власне, її етнічних засад (спільність території формування, мова, культура, менталітет), а з другого - в усвідомленні значущості і ролі низки суб'єктивних чинників (державно- політичні традиції, соціальні інститути та еліти). Тому понятійно-термінологічна система, що сформувалася в теорії етносу, згідно з якою нація (особливо титульна нація) - це насамперед найвищий ступінь розвитку етносу, має найбільше підстав об'єктивно, повно і в єдності відобразити сутнісні виміри феноменів етнічного і національного. [1, 4].

Постановка мети наукового дослідження. Просторова оцінка кількості титульної нації України за переписами 1989-2001 років.

Викладення основного матеріалу. Українці є найчисельнішою національністю в Україні. Станом на 2001 рік їх налічувалося 37541,7 тис., що на 0,3,% більше ніж у 1989 році (рис. 1.1). Українці становлять 77,8% населення і переважають у всіх регіонах, за винятком Автономної Республіки Крим та Севастополя.

Найбільша частка українців серед населення характерна для західних та центральних областей (за винятком Закарпатської та Чернівецької областей) -- 88-98%. У областях Придніпров'я та Слобожанщини частка українців становить 7082%. Дуже нерівномірно розселене українське населення на території Закарпаття, Буковини, Донбасу та Одеської області.

У Закарпатській області українці (80,5%) переважають у всіх адміністративних одиницях, за винятком Берегівського району (18,8%) та міста Берегова (38,9%). Також українці є меншістю у прикордонних з Угорщиною частинах Ужгородського та Виноградівського районів.

У Чернівецькій області українці становлять 75,0%. Вони переважають у всіх районах, за винятком Герцаївського (5,0%), Новоселицького (34,0%) та мають відносну більшість у Глибоць- кому районі (46,8%).

У Донецькій та Луганській областях українці становлять 56-58% населення. Вони переважають у більшості районів і міст, за винятком - Донецька (46,7%), Єнакієва (45,3%), Макіївки (45,0%), Алчевська та деяких інших міст, а також південно- східних районів -- Станично-Луганського, Краснодонського, Свердовського.

В Одеській області українці становлять 62,8%. Українське населення розміщене нерівномірно -- від 90-95% у північних та північно-східних районах області до 7-30% у південних районах. Загалом, українці переважають у всіх адміністративних одиницях, за винятком м.Ізмаїл (38,0%), районів

Арзицького (27,4%), Болградського (7,5%), Ренійського (17,7%) Тарутинському (24,5%). Відносна більшість українців у Ізмаїльському районі (28,9%), Кілійському (44,6%), Саратському (43,9%) районах.

У Автономній Республіці Крим українці становлять 24,3% і складають відносну більшість тільки у Первомайському (37,9%) та Красно- перекопському районах (43,4%).

Визначальною ознакою етнічних процесів в Україні доби незалежності, на відміну від радянських часів, стало зростання частки україномовного населення. Так, якщо в 1989 р. частка україномовних становила 64,67 %, то в 2001 р. збільшилася до 67,53 %, тобто на 2,26 % [3]. Зростання відбулося в результаті того, що темпи скорочення їхньої чисельності за 1989-2001 роки виявилися істотно нижчими, ніж російськомовного населення, відповідно 2,09 % (694 397 осіб) та 15,53% (2 624 603 особи) (рис. 1.2).

Однак частка україномовного населення серед загальної чисельності населення України залишалася значно нижчою за частку українців: у 1989 р. відповідно 64,67 % та 72,73 %, а в 2001 р. - 67,53 % та 77,82 % [3].

Проте різниця між показниками навіть збільшилася, бо частка українців зросла значно інтенсивніше, ніж україномовного населення, відповідно, на 5,09 % та 2,26 %. Тому, якщо в 1989 р. частка україномовного населення поступалася частці українців серед усього населення України на 8,06 %, то в 2001 р. - на 10,29 % [3]. Тобто процеси етнічної українізації проходили більш інтенсивно, ніж процеси мовної українізації. Мовна структура населення мала істотні територіальні відмінності в окремих регіонах та областях.

Найбільшою частка україномовного населення є в Західному регіоні. У 1989 р. вона становила 89,19 %, а в 2001 р. зросла до 92,69 %, тобто на 3,50 % [3]. Збільшення частки україномовного населення стало результатом збільшення його чисельності за 1989-2001 роки на тлі досить інтенсивного скорочення кількості російськомовного населення, відповідно 2,20 % (190 289 осіб) та 54,63 % (337 327 осіб) [3].

На відміну від трьох інших регіонів, на Заході України в 1989 р. частка україномовного населення та частка українців були однаковими (89,19 %), а в 2001 р. перша навіть була дещо більшою, відповідно 92,69 % та 92,15 %. Ці зміни стали результатом того, що частка україномовного населення серед усього населення регіону за 19892001 роки зросла інтенсивніше, ніж частка українців, відповідно 3,50 % та 2,96 % [3]. Тому в Західному регіоні, на відміну від решти України, в 2001 р. чисельність україномовного населення перевищувала чисельність українців.

Найбільшою частка україномовних була серед населення Галичини та Західної Волині. У Тернопільській області частка україномовного населення становила в 1989 р. 97,26 %, а в 2001 р. збільшилася на 1,08 % до 98,34 % (найвищий показник серед усіх областей України), Івано- Франківській, відповідно 94,87 % та 97,80 % (2,93 %), Волинській - 94,49 % та 97,26 % (2,77 %), Рівненській - 93,95 % та 97,00 % (3,05 %), Львівській - 90,13 % та 95,32 % (5,19 %). Дещо меншою була частка україномовного населення у двох інших областях: Закарпатській - 78,10 % у 1989 р. та 81,00 % у 2001 р. (2,90 %), Чернівецькій, відповідно 70,81 % та 75,57 % (4,76 %) [3].

За 1989-2001 роки змінилося також співвідношення між кількістю україномовного населення та українців серед усього населення західних областей. Якщо в 1989 р. україномовне населення за чисельністю переважало українців лише в двох областях: Рівненській та Чернівецькій, то в 2001 р. вже в усіх семи областях регіону. Це стало результатом того, що ступінь мовної асиміляції українців, насамперед у формі зросійщення на Заході України, залишався значно нижчим, ніж ступінь мовної асиміляції представників меншин- них груп у формі українізації.

Доволі високою залишалася частка україномовного населення серед загальної чисельності населення Центрального регіону. Якщо в 1989 р. її рівень становив 82,44 %, то в 2001 р. збільшився до 88,13 %, тобто на 5,69 % [3]. За 1989-2001 роки частка україномовного населення в Центральній Україні, порівняно з іншими регіонами, зростала інтенсивніше. Це стало безпосереднім наслідком відмінностей у темпах скорочення чисельності україномовного та російськомовного населення в регіоні за цей час. Чисельність україномовного населення зменшилася лише на 0,62 % (86 072 особи), а чисельність російськомовного населення зазнала досить значного скорочення - на 39,54 % (1 111 641 особу) [3].

На відміну від Західного, у Центральному регіоні частка україномовного населення залишалася меншою за частку українців. Однак кількість українців за 1989-2001 роки зростала дещо повільніше за кількість україномовного населення, відповідно на 4,34 % (з 86,21 % до 90,55 %) та 5,69 % (з 82,41 % до 88,13 %). Унаслідок цього відмінності в етнічній та мовній структурі населення Центральної України поступово зменшувалися. Якщо в 1989 р. частка україномовного населення поступалася частці українців на 3,77 %, то в 2001 р. - вже на 2,42 % [3].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Частка україномовних серед загальної кількості населення була неоднаковою в різних областях Центрального регіону. Дещо більшою вона була в правобережних областях, окрім Кіровоградської. При цьому, якщо в 1989 р. частка україномовного населення перевищувала 90 % лише у двох областях регіону (Хмельницькій та Вінницькій), то в 2001 р. - вже в п'яти. Так, у 1989 р. вона становила в Хмельницькій області 91,31 %, а в 2001 р. збільшилася до 95,24 %, Вінницькій

90,68 % та 94,81 %, Житомирській - 87,17 % та 93,02 %, Черкаській - 89,10 % та 92,49 %, Київській

88,39 % та 92,27 %. Дещо меншою вона була в інших чотирьох областях: Полтавській - 85,90 % у 1989 р. та 89,98 % у 2001 р., Чернігівській - 85,73 % та 89,05 %, Кіровоградській - 83,33 % та 88,89 %, Сумській - 78,06 % та 83,30 % [3].

За 1989-2001 роки найістотніше зростання чисельності україномовного населення спостерігалося в трьох областях: Житомирській - на 5,85 %, Кіровоградській - на 5,56 %, Сумській - на 5,24 %. В інших шести областях регіону воно було дещо нижчим: Вінницькій - на 4,13 %, Полтавській - на 4,08 %, Хмельницькій - на 3,93 %, Київській - на 3,88 %, Черкаській - на 3,39 %, Чернігівській - на 3,32 %. Загалом в Україні частка україномовних найбільш істотно зросла серед населення Києва з 57,63 % у 1989 р. до 72,15 % у 2001 р., тобто на 14,52 % [3].

Збільшення частки україномовного населення за 1989-2001 роки виявилося інтенсивнішим, ніж зростання частки українців в усіх дев'яти областях регіону, а також у Києві. Однак, на відміну від західних, у центральних областях кількість україномовного населення залишалася меншою за кількість українців, за винятком Житомирщини та Хмельниччини, насамперед за рахунок україномовних поляків. Значна різниця між цими показниками спостерігалася у двох лівобережних областях: Сумській - 7,44 % у 1989 р. та 5,54 % у 2001 р., Чернігівській - 5,73 % та 4,42 %. Найбільш істотні відмінності в мовному та етнічному складі населення в Центральній Україні залишалися в Києві, де різниця між частками україномовного населення та українців становила 14,82 % у 1989 р., а в 2001 р. вона скоротилася до 10,08 % [3].

За 1989-2001 роки перевага на користь україномовного населення ще більше зросла в Житомирській та Хмельницькій областях. В інших семи областях регіону, а також у Києві, хоча й переважала частка українців, однак різниця між частками українців та україномовного населення зазнала скорочення. Отже, у Центральному регіоні спостерігалася тенденція зближення етнічного складу та мовної структури населення.

Серед населення Західного та Центрального регіонів частка україномовних збільшилася з 84,91 % у 1989 р. до 89,86 % у 2001 р., тобто на 4,95 %

українці

росіяни

інші національності

білоруси

молдавани

кримські татари

болгари

угорці

румуни

поляки

євреї

вірмени

греки

німці

інші національності

Це стало результатом того, що за 1989-2001 роки спостерігався, хоча й незначний, приріст чисельності україномовного населення - на 0,46 % (104 217 осіб) на тлі досить інтенсивного скорочення чисельності російськомовного населення - на 42,26 % (1 448 968 осіб) [3]. Збільшення чисельності україномовного населення в Києві та в Західному регіоні компенсувало його скорочення в центральних областях.

До того ж, частка україномовного населення цих регіонів збільшувалася за 1989-2001 роки більш інтенсивно, ніж зростала частка українців, відповідно 4,95 % та 3,86 %. Тому за цей час спостерігалося зменшення різниці між цими показниками серед населення Західного та Центрального регіонів з 2,39 % до 1,30 %. Проте частка українців залишалася вищою за частку україномовного населення: у 1989 р. - 87,30 % та 84,91 %, а в 2001 р. - 91,16 % та 89,86 % [3].

Таким чином, у Західній та Центральній Україні за часів незалежності мовна структура змінювалася на користь україномовного населення навіть інтенсивніше, ніж етнічний склад на користь українців.

Мовна ситуація на Півдні України, як безпосередній результат етномовних процесів радянських часів, істотно відрізнялася від Західного та Центрального регіонів. У 1989 р. у Південному регіоні, значною мірою за рахунок Криму, україномовне населення за чисельністю поступалося російськомовному і складало лише 47,98 %. Однак уже в 2001 р. україномовні становили більшість населення регіону - 50,47 %. Зростання частки україномовного населення на 2,49 % [3] відбулося в результаті того, що його чисельність за 1989-2001 роки скорочувалася значно повільніше, ніж чисельність російськомовного населення, відповідно на 0,89 % (58 125 осіб) та 13,41 % (874 392 особи) [3].

Зростання кількості україномовного населення Південного регіону за 1989-2001 роки відбувалося значно повільніше, ніж збільшувалася кількість українців, відповідно 2,49 % та 5,43 %. Тому, як і за радянських часів, зростала різниця між частками україномовного населення та українців у Південній Україні з 11,57 % у 1989 р. до 14,51 % у 2001 р. Зокрема, у 1989 р. частка українців серед усього населення регіону становила 59,55 %, а в 2001 р. збільшилася до 64,98 % [3].

Про відмінності в етнічному складі та мовній структурі населення Південної України свідчить таке порівняння: у 2001 р. українці становили майже 2/3 населення регіону, а україномовне населення - лише 1/2. Головними причинами невідповідності мовної структури етнічному складу населення Південного регіону став значний рівень розповсюдження процесів мовної асиміляції (зросійщення) українців та представників інших етнічних груп на тлі досить незначного розвитку процесів природної мовної українізації дисперсно розселених представників етнічних меншинних груп, насамперед в урбаністичному середовищі.

Позитивною тенденцією змін мовного середовища Південної України за 1989-2001 роки стало те, що в 2001 р. україномовні складали абсолютну більшість населення регіону. Проте в Південному регіоні мовна структура населення змінювалася на користь україномовного населення повільніше, ніж етнічний склад - на користь українців. У цьому принципова відмінність етномовних процесів доби незалежності, порівняно з радянськими часами, коли етнічний склад населення змінювався на користь росіян, а мовна структура - на користь російськомовного населення.

З радянських часів зберігалися й істотні відмінності в мовній структурі населення в окремих областях Південного регіону, насамперед у кількості україномовного населення. У трьох областях цей рівень був значно вищим: у Херсонській - 67,75 % у 1989 р. та 73,19 % у 2001 р., Миколаївській - 64,24 % та 69,20 %, Дніпропетровській - 61,50 % та 67,00 %, істотно нижчим в інших двох областях: Запорізькій - 49,34 % та 50,20 %, Одеській - 41,22 % та 46,28 %. При цьому у Запорізькій області україномовне населення складало в 1989 р. лише відносну більшість, а в 2001 р. - уже абсолютну більшість. В Одеській області україномовні були в меншості в 1989 р., а в 2001 р. уже становили відносну більшість [3].

Найнижчою частка україномовного населення не лише в регіоні, але й в Україні загалом, була в Криму (АР Крим та Севастополь) - 13,66 % у 1989 р. та 9,51 % у 2001 р. До того ж, за 1989-2001 роки цей і так досить невисокий рівень зазнав значного скорочення - на 4,15 %. У всіх інших областях регіону спостерігалося зростання чисельності україномовного населення. Досить істотним воно було в Дніпропетровській - на 5,50 %, Херсонській

на 5,44 %, Одеській - на 5,06 %, Миколаївській

на 4,96 %, і лише в Запорізькій області значно меншим - на 0,86 % [3].

Збільшення частки україномовного населення за 1989-2001 роки виявилося нижчим, ніж частки українців серед населення південних областей. Зокрема, частка українців зросла: в Одеській - на 8,21 %, Дніпропетровській - на 7,78 %, Запорізькій

на 7,73 %, Миколаївській - на 6,36 %, Херсонській

на 6,25 %. У Криму скорочення частки українців відбувалося дещо повільніше, ніж україномовного населення - на 1,73 % [3].

Унаслідок відмінностей у змінах етнічного складу та мовної структури населення південних областей збільшилася різниця між частками українців та україномовного населення. У Запорізькій області вона становила в 1989 р. 13,73 %, а в 2001 р. зросла до 20,60 %, Одеській - 13,38 % та 16,53 %, Криму - 12,09 % та 14,51 %, україномовний етнічний населення

Миколаївській - 11,31 % та 12,71 %, Дніпропетровській - 10,07 % та 12,35 %, Херсонській - 8,00 % та 8,81 % [3].

Таким чином, за 1989-2001 роки, на відміну від Західної та Центральної України, у південних областях, як і за радянських часів, зростала різниця між етнічним складом та мовною структурою населення. Однак істотно відрізнялися причини цих відмінностей. За радянських часів зменшення частки українців на Півдні України супроводжувалося ще більш інтенсивним скороченням частки україномовного населення. За часів незалежності в південних областях зростання частки українців виявилося потужнішим, ніж частки україномовного населення.

У Східному регіоні, насамперед за рахунок Донбасу, на відміну від трьох інших регіонів, мовна структура змінювалася за добу незалежності, як і за радянських часів, не на користь україномовного населення. У 1989 р. частка україномовного населення серед усього населення Східної України становила 37,24 %, а в 2001 р. зменшилася до 33,95 %, тобто на 3,29 % [3]. Це скорочення стало результатом інтенсивного зменшення чисельності україномовного населення регіону за 1989-2001 роки на 17,53 % (740 489 осіб) на тлі значно нижчого скорочення числа російськомовного населення - на 4,34 % (301 243 особи) [3].

На відміну від україномовного населення, частка українців регіону за цей час збільшилася на 6,68 % - з 54,38 % до 61,06 % [24]. Зростання частки українців в етнічному складі населення Сходу України відбулося внаслідок збільшення їхньої чисельності (на 1,57 %, 96 584 особи) на тлі інтенсивного скорочення числа меншинних груп (на 22,77 %, 1 178 504 особи), переважно за рахунок зменшення кількості росіян (на 23,04 %, 1 071 092 особи) [3]. Істотне скорочення чисельності росіян за короткий термін відбулося не внаслідок масових міграцій, а стало результатом депопуляційних процесів та зміни етнічної самоідентифікації дисперсно-розселених представників цієї меншини, які походили з екзогамних (українсько-російських) родин. Визнати себе українцем виявилося значно простіше, ніж відновити українську мовну компетенцію.

Отже, напрями змін мовної структури та етнічного складу населення Східного регіону за 1989-2001 роки виявилися протилежними. Етнічний склад населення змінювався на користь українців, однак у мовній структурі регіону, на відміну від України в цілому, частка україномовного населення скорочувалася, як це було й за радянських часів.

Унаслідок суперечностей в етномовних процесах у Східній Україні збільшилася різниця між частками українців та україномовного населення з 17,14 % у 1989 р. до 27,11 % у 2001 р. [3]. Такі суттєві розбіжності в етнічному складі та мовній структурі населення спричинені тим, що серед українців, насамперед в урбаністичному середовищі, набули значного поширення процеси мовної асиміляції. Тому, хоча на Сході України українці становлять абсолютну більшість, україномовне населення (за рахунок Донбасу) залишається в меншості, починаючи з 70-х років ХХ ст. До речі, за переписом 1959 р. у Східній Україні україномовне населення становило ще абсолютну більшість.

Напрями змін частки україномовного населення були неоднаковими в різних областях Східного регіону. На відміну від Донбасу, у Харківській області україномовне населення складало більшість, до того ж за 1989-2001 роки їхня кількість збільшилася з 50,55 % до 53,80 %, тобто на 3,25 %. Навпаки, у Луганській області частка україномовного населення скоротилася на 4,85 % - з 34,86 % до 30,01 %. Найнижчою за рівнем серед усіх областей України, за винятком Криму, залишалася частка україномовного населення в Донецькій області, до того ж за 19892001 роки вона зазнала найбільш істотного скорочення: з 30,56 % до 24,10 %, тобто на 6,46 % [3].

Хоча в Донбасі україномовне населення не домінувало за чисельністю, українці становили абсолютну більшість, до того ж їхня частка за 1989-2001 роки навпаки значно зросла. Зокрема, серед усього населення Донецької області частка українців збільшилася на 6,16 % - з 50,71 % до 56,87 %, Луганської: на 6,09 % - з 51,88 % до 57,97 %. Ще більше зросла частка українців у Харківській області: на 7,97 % - з 62,78 % до 70,75 % [3].

У результаті більш істотного зростання частки українців, порівняно з часткою україномовних серед усього населення Харківської області, зростала різниця між цими частками: з 12,23 % у 1989 р. до 16,95 % у 2001 р. Ще більші відмінності між етнічним складом та мовною структурою населення зберігалися в Донбасі. До того ж, за 1989-2001 роки ці відмінності навіть поглибилися, внаслідок того, що частка українців зростала на тлі скорочення частки україномовного населення. У Луганській області різниця між частками українців та україномовного населення становила 17,02 %, а в 2001 р. збільшилася до 27,96 %. Серед усіх областей України найбільше різнилися етнічний склад та мовна структура населення Донеччини: 20,15 % у 1989 р. та 32,77 % у 2001 р. [3].

Отже, у Східній Україні, на відміну від інших регіонів, за 1989-2001 роки відбулося скорочення частки україномовного населення, однак етнічний склад населення, як і в Україні загалом, змінювався

на користь українців.

За рахунок суперечливих напрямів змін частки україномовного населення в Донбасі та в Криму (скорочення) та її зростання в інших південних та східних областях (Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській та Харківській), у цілому в Південно-Східній Україні мовна структура населення фактично не змінилася. Якщо в 1989 р. частка україномовного населення становила 43,09 %, то в 2001 р. - 43,11 %. При цьому чисельність українців Півдня та Сходу України збільшилася з 57,19 % до 63,23 %, тобто на 6,04 %. Таким чином, якщо українці домінували в Південно-Східній Україні, то україномовне населення залишалося в меншості якраз за рахунок Криму та Донбасу. До того ж, різниця між частками українців та україномовного населення цих регіонів зросла з 14,10 % у 1989 р. до 20,12 % у 2001 р. [3].

Отже, за 1989-2001 роки етнічний склад населення Південно-Східної України змінювався на користь українців, а мовна структура населення фактично не змінилася.

Висновки

Таким чином, аналіз статистичних матеріалів переписів населення 1989 та 2001 років дозволив виявити територіальні відмінності у змінах частки україномовного населення на тлі змін етнічного складу. Зростання кількості титульної нації відбулося в трьох із чотирьох регіонів, а також у 22-х із 24-х областей України. У Донецькій та Луганській областях, а тому й у всьому Східному регіоні, як і в Криму спостерігалося її скорочення. Однак частка українців зросла в усіх чотирьох регіонах та всіх 24-х областях. Лише в Криму вона зазнала скорочення, але не такого значного, як частка україномовного населення. У всіх семи західних областях, а також у Житомирській та Хмельницькій, чисельність україномовного населення перевищувала чисельність українців. В інших 15-ти областях, а також у Криму та Києві, частка україномовного населення залишалася нижчою за частку українців завдяки мовній асиміляції. Суттєві відмінності в етнічному складі та мовній структурі населення спостерігалися в південних та східних областях.

Література

1. Валентей, Д.И. Демографический энциклопедический словарь [Текст]/ Д.И.Валентей - М.: Советская Энциклопедия, 1983. - 814 с.

2. Дністрянський, М.С. Етнографія України: Навчальний посібник. [Текст] / М.С. Дністянський. - Львів. Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. -232 с.

3. Сайт Всеукраїнського перепису [Електронний ресурс]/ Спосіб доступу: URL:http://www.ukrcensus.gov.ua/ukr/ org/org_main.php

4. Этнография: Учебник /[Текст] Под ред. Ю. В. Бромлея и Г Е. Маркова. -- М.: Высш. школа, 1982. -- 320 с,

5. Valentej, D.Y`. Demografy`chesky`j эпсу`к1оре- dy`chesky`j slovar [Tekst]/ D.Y`.Valentej - M.: Sovets- kaya Ency`klopedy`ya, 1983. - 814 s.

6. Dnistryans`ky`j, M.S. Etnografiya Ukrayiny`: Nav- chal`ny`j posibny`k. [Tekst] / M.S. Dnistyans`ky`j.

Размещено на Allbest.ru