Український фольклор Поділля у вивченні Антонія Новосельського: методика комплексного дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український фольклор Поділля у вивченні Антонія Новосельського: методика комплексного дослідження

Оксана Шалак

Розкрито особливості дослідницької та едиційної практики польського фольклориста Антонія Новосельського (Марцінковського) (1823-1880). Здійснено текстологічний аналіз опублікованих фольклорних зразків у збірці “Lud ukrainski, jego piesni, bajki, podania, klechdy, zabobony, obrzqdy, zwyczaje, przyslowia, zagadki, zamawiania, sekreta lekarskie, ubiory, tancy, gry i t. d.” (Вільно, т. І - ІІ, 1857), осмислено методи дослідження та принципи публікації, що їх використовував фольклорист.

Ключові слова: Антоній Новосельський, казка, легенда, переказ, прислів'я, загадка, едиція, паспортизація.

Фольклор Поділля став об'єктом цілеспрямованого записування тільки на початку ХІХ ст. Ці перші записи здійснили польські збирачі: поет Маврицій Гославський, археолог і етнограф Зоріан Доленґа-Ходаковський, літератори Вацлав Залеський, Люціан Семенський. Початковий період, попри романтичне спрямування, позначений прогресивними методологічними рисами: прагненням охопити записами різні фольклорні жанри; публікуючи зібране, подавати короткі примітки; хоч спорадично і стисло, але паспортизувати фольклорний матеріал.

Польські дослідники активно вивчали Поділля і в другій половині та наприкінці ХІХ с. Цей етап став для реґіону періодом фундаментальних фольклористичних досліджень, теоретичного осмислення зібраного матеріалу, локально-монографічного вивчення окремих осередків народної традиційної культури, обрядового фольклору в контексті ритуалу, видання збірок за жанровим принципом, спроб систематизації, виокремлення та аналізу сюжетів і мотивів. Поміж польських дослідників, чий внесок у вивчення українського фольклору Поділля -- неоціненний, вирізняються імена О. Кольберґа, Ц. Неймана, С. Тобілевич (Дитківської), Л. Стадницької, С. Шаблевської, Б. Поповського.

Про Антонія Марцінковського (1823--1880), який писав під псевдонімом Антонія Новосельського, або Альберта Грифа, у польській, українській та російській фольклористиці сформувалася думка як про дослідника, що вдавався до методів “міфологічної школи”, некритично наслідував братів Грімм та був представником еволюціонізму в польській етнографії. Фольклориста звинувачували в надмірній “міфологізації” досліджуваного матеріалу: “Досліджуючи українські народні казки, Новосельський твердив, що вони походять від релігійних міфів, і цим самим ігнорував відображення у фольклорних творах реальної дійсності, соціальних суперечностей. В українських казкових образах Верниго- ри, Вернидуба, Сученка та інших він намагався відшукати міфологічне зерно, наводячи паралелі цим образам у грецькому епосі” [1, с. 75].

Подавши основні біографічні дати, проаналізувавши теоретичний аспект робіт Антонія Но- восельського, доволі критично відгукнувся свого часу про польського фольклориста російський дослідник О. Пипін: “Книга Новосельського має свою ціну як зібрання матеріалу, але в науковому плані виказує немалі недоліки” [2, с. 294]. Учений наголосив, що “книга Новосельського стоїть поза розвитком російської і південноруської етнографії; однак вона має ціну -- за тими даними із південноруського побуту і переказами, які він повідомляє завдяки безпосередньому знанню і за якими книгу, незважаючи на ненауковість його пояснювальних прийомів, до сих пір цитують” [2, с. 296].

Згадав дослідження фольклориста М. Сумцов, акцентуючи на здобутках А. Марцін- ковського: “<...> дуже прихильний до українців польський етнограф, писав під псевдонімом Nowosielski. В 1857 р. він видав простору книжку «Lud ukrainski», з казками і звичаями українського народа. Розкидані в книжці деякі гадки автора про міфи не мають наукової ваги. Досить цікавих етнографічних вказівок маємо і в ранійшій праці М. -- Nowosielski, Stepy, morze i gory 1854 (про купалу, розигри, коляди і ин.). М. -- Н. належить «Легенды и поверья укр. народа» (Киев. телегр. 1860, №№ 75--77) і про рахманський великдень (Dzennik Warszawski, 1854, №№ 33-35)” [3, с. 6-7].

Вказуючи на застарілі погляди Антонія Новосельського, зауважив нове і позитивне в діяльності фольклориста Ф. Колесса. Учений зумів розгледіти у працях автора “Ludu...”, насамперед, окреслення перспективних шляхів розвитку етнографії: “Нарис Марцінковського, хоча дуже загальний, місцями увіходить у побутові подробиці, напр., народні танці й музики, та за- торкує навіть матеріальну культуру (одяг, строї), очевидячки, дуже поверховно. Погляди автора на слов'янську міфологію зовсім застарілі. Правда, -- ця так широко закроєна монографія не вичерпувала наміченої програми, та бодай вказала, в яких напрямках треба би поширити етнографічний дослід, до того ж і принесла чимало нового й цінного матеріалу ” [4, с. 78].

У сучасній українській науці Антонія Новосельського вважають відомим фольклористом- міфологом, що залишив помітний слід: “Під впливом романтичної концепції фольклору, теоретиків міфологічної доктрини в дусі Я. Грімма А. Новосельський віддав данину ідеалістично-містичному поглядові на народ, основою народного світогляду вважав релігійність і містику. Проте це не перешкодило великому ентузіастові захоплюватися багатством і красою фольклору -- особливо українського” [5, с. 57]. Втім фольклористичну діяльність Антонія Новосельського вивчено недостатньо, не осмислено його внесок у дослідження українського фольклору Поділля. Мета цієї розвідки -- визначити текстологічні та едиційні засади фольклориста, розкрити його методи дослідження фольклору.

Польський дослідник нині постає як досвідчений збирач фольклору і упорядник одного з перших видань, де комплексно подано замовляння, казки, легенди, перекази, описи обрядів, зразки календарно- та родинно-обрядової поезії, соціально-побутові пісні (чумацькі, бурлацькі), прислів'я, приказки, загадки. До збірки “Lud ukrainski...” (“Український народ...”) [8; 9] увійшли також зразки, зафіксовані на Поділлі, на що вказав Л. Баженов у довіднику “Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-- ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали” [6, с. 282]. Праця містила згадки про подільські паралелі окремих варіантів, про міфологічні уявлення подолян, реґіональні особливості певних обрядів. Зокрема, переказуючи народні уявлення про “одміну”, А. Новосельський подав примітку польською мовою: “1852 р. в Подільській губернії такий самий каліка без кісток, Івась, пророкував людям доброї віри, про що ми читали в листі Адама Плуга до редакції «Gazety Warszawskiej»” [9, s. 163]. Описуючи Рахманський великдень, фольклорист зауважив, що з “Бердичівського календаря” відомо, ніби “на Поділлі, в містечку Фульштині, ярмарок припадає на так званий Рахманський великдень” [8, s. 146]. Автор шкодував, що не вказано дату цього ярмаркового дня.

Фольклорні зразки, подані в дослідженні та залучені до аналізу, не паспортизовано. Однак окремі зауваги засвідчують, що використаний матеріал здебільшого записав сам автор. А. Новосельський обґрунтовував висновки, покликаючись і на зразки, опубліковані Е. Руліковським (“Opis powiatu Wasylkowskigo pod wzgl^dem historycznym, obyczajowym і statystycznym”, Варшава, 1853), записи І. Вагилевича, П. Куліша (іноді точно не вказуючи джерела), численні публікації в періодиці, наводив широкі паралелі. Фольклорист, як і його попередники, подавав фольклорну прозу (казки, легенди, перекази) у перекладі польською мовою, а зразки інших жанрів -- мовою виконавців, транслітеровані польською графікою.

Аналізуючи текстологічні проблеми, що поставали в польській фольклористиці першої половини ХІХ ст., О. Бріцина зауважила: “<...> тогочасна польська фольклористика вже сформулювала вимогу фіксації творів із вуст виконавця. її було висловлено Г. Коллонтаєм у листі до книговидавця Я. Мая. Проте, як і в інших національних традиціях, практичне її втілення відбулося значно пізніше. До О. Кольберга ця теоретична настанова не здобула належного втілення” [7, с. 62]. Ця заувага стосується і фольклорної прози у дослідженні Антонія Новосельського.

Однак публікація 40 загадок, що складають окремий розділ монографії, уже виявляє прагнення записувача бути точним, відтворюючи особливості мовлення носія: новосельський фольклорист календарне свято

Lahfa kasia prostiahfasia,

Jak ustane, toj neba dostane.

(Droga) [9, s. 263].

Pomyz dwoma dubkamy Bjut'sia zydki tobkamy.