Павло Чубинський і Волинь: до 175-річчя від дня народження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Павло чубинський і волинь: до 175-річчя від дня народження

С. Чибирак

Відомий український етнограф, автор слів „Гімну України” Павло Платонович Чубинський народився в 15 (27) січня 1839 р. на хуторі Чубинський біля м. Борисполь Переяславського повіту Полтавської губернії. Навчаючись на юридичному факультеті Петербурзького університету, П. Чубинський бере участь у панахиді за вбитими під час варшавської патріотичної маніфестації. За це адміністрація університету визнала його неблагонадійним та відрахувала з університету.

Повернувшись в Україну, П. Чубинський активно включився в громадське життя, почав вивчати різні аспекти традиційно- побутової культури українців. Розумів П. Чубинський, що збору матеріалів замало для збереження та популяризації української традиційної культури. Про це він пише у 1861 р.: „вивчати народ тепер ввійшло в моду..., але як багато не надруковано етнографічних матеріалів, вони лише натякають на деякі сторони народного побуту” [7, с. 61].

У 1869 р. П. Чубинський очолив експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західний край. Він розгорнув активну організаторську роботу: склав спеціальну широку програму для збирання різноманітного матеріалу із сфери традиційно- побутової культури і розповсюдив її установам та особам, що добре знали життя на місцях і могли подати потрібні відомості. П. Чубинський розширив межі обстежень до кордонів українського етнічної території, а не тільки Південно-Західного краю. Окрім раніше запланованих Київської, Волинської і Подільської губернії, охоплено дослідженнями Полісся, Сідлецьку та Гродненську губернії, котрі доти українськими етнографами спеціально не вивчалися [1, с. 66-67]. Вчений з цього приводу писав: „до цього часу ... не було майже ніяких етнографічних матеріалів ... з Холмської Русі, із Підляшшя.., а із Волині і Поділля було матеріалів мало, так, що про населення всіх названих місцевостей не можна було скласти хоча б приблизного уявлення” [2, с. ХІІ].

Експедиція розпочалася у 1869 р. Під час першої подорожі П. Чубинський разом з помічником, здійснивши обстеження кількох повітів, направився на Волинь (тодішню Волинську губернію). З Житомира маршрут експедиції проліг територією Новоград-Волинського і Старокостянтинівського повітів на Поділля, Бессарабію, Польщу. На зворотному шляху вчений побував у Володимир-Волинському, Дубнівському і Кременецькому повітах Волинської, а також містах Ковелі, Луцьку, Рівному, Овручі, Малині та Радомишлі. Зимова експедиція 1869 року майже повністю була присвячена обстеженню Волинської губернії. П. Чубинський відвідав Ковельський, Луцький, Рівненський, Овруцький повіти Волинської губернії [2, с. ХІІІ-ХІУ]. В проведенні експедиції П. Чубинському сприяли мирові посередники третьої і четвертої дільниць Луцького повіту Г. Н. Бєляєв і О. І. Пошиленко, а також другої дільниці Житомирського повіту В. Г. Гловачевський, які надали експедиції етнографічні відомості зі своїх дільниць [2, с. ХУЛ-ХУШ].

Крім того, на запрошення П. Чубинського надсилати етнографічні та статистичні матеріали відгукнулися й інші волиняни. Зокрема, на той час професор Київської духовної академії, колишній вчитель Кременецької семінарії М. Петров надіслав значний за обсягом збірник повір'їв і обрядів, що відносяться до свят, складений на основі матеріалів, зібраних за його вказівкою учнями Кременецької семінарії. Професор Кременецької семінарії Хойнацький передав матеріали вихованця Кременецької семінарії Ящинського, який записав весілля та ігри у м. Полонне Новоград-Волинського повіту [2, с. ХУІ-ХУІІ].

За два роки експедиції проведено величезну збирацьку роботу, яка не могла не викликати позитивних відгуків у тогочасній науці. Як писав О. Пипін, „експедиція Чубинського - одна із найвизначніших справ, яка тільки була здійснена в нашій етнографії...” [3, с. 349] „Чубинський за невеликий час здійснив вагому працю зі збору й трактування великого етнографічного матеріалу, що може слугувати типовим представником науково-літературної праці і місцевого патріотизму” [3, с. 347]. Навіть пізніші дослідження не оминають увагою заслуги П. Чубинського. Так, відомий етнограф М. Сумцов відзначав: „Експедиція Чубинського вийшла надзвичайно корисною для науки і особливо для українознавства. Молода сила і жвавість Чубинського допомогли, що він зробив надзвичайно багато, зібрав такий величезний матеріал, який не могли раніш зібрати цілі наукові товариства за багато літ” [4, с. 11].

Сьогодні жодна етнографічна розвідка не може оминути увагою колосальну працю, здійснену П. Чубинським. Матеріали експедиції опубліковано в семитомному виданні (дев'ять книг) під назвою „Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом: Юго-Западный отдел: Материалы и исследования, собранные действительным членом П. П. Чубинским” (далі - „Труды.”), яке вийшло у світ упродовж 1872-1878 рр. і стало своєрідною енциклопедією, в якій розміщено матеріали з усіх сфер традиційно-побутової культури українців.

Перший том „Трудов.” містить народні вірування, які на думку П. Чубинського допомагали зрозуміти народний світогляд, а також прислів'я, загадки й інші тексти пов'язані з віруваннями. Уявлення, як правило, найтіснішим чином перепліталися з побутовими та громадськими інтересами і ґрунтувалися на вірі людей у можливість активного впливу на природні сили шляхом виконання певних магічних дій.

У першому томі вміщено чимало записів, зроблених в різних повітах Волині, які дають можливість простежити регіональні особливості світоглядних уявлень мешканців краю, зокрема їх погляди на небо, місяць, сонце, зорі та ін. Так, в Луцькому повіті, вважали, що „небо є житлом Бога і святих угодників, звідки Він управляє світом через своїх ангелів”. Небо - “синя криша” в позахмарному просторі; воно влаштоване подібно зводу з невідомої речовини; таких зводів три: вищий, в якому перебуває сам Господь, середній, в якому перебувають ангели, і нижній - житло угодників Божих” [5, с. 2]. В Новград-Волинському повіті вважали, що „небо опирається на землю в кінці світа, і там баби кладуть прачі на небо”. Крім видимого неба є ще інше, яке називається Імперейським. Воно прикривається видимим небом, ніби склом. За народними уявленнями, на Імперейському небі перебуває сам Бог, а на видимому - ангели і всі святі. Кажуть, що є такі щасливці, що бачили, як вночі розкривається видиме небо, причому видно Імперейське небо, „таке ясне, як сонце”. „Це, що ми бачим над собою синє, до це ще ни небо, а це оболоки; а те, що ходить попід оболоками, до то хмара, хмара така густа, як холодець; вона часом падає на землю; єю добре кабанив згодовувать щоб гладки були; якби чоловік із'їв її, то був би пузатий”. „Синіх оболоків є аж сім, а восьме вже справедливе небо, де сидить Бог на золотім креслі і янголи літають. Справедливе небо не синє, а червоне; як коли до воно розчиняється, тильки на яку-небуть оказію: на войну, або на помірок, або на голод”. Небо є повітряна сяюча обитель чи житло Бога, де Він разом з ангелами і святими угодниками перебуває” [5, с. 2]. В Житомирському повіті вірили, що „небо створене Богом. Воно є підлогою чи підніжжям житла, де перебуває Бог і святі угодники” [5, с. 2].

Цікавими є уявлення мешканців Волинської губернії, пов'язані з сонцем: „Сонце влаштоване Богом так, що воно ходить по небу і освітлює нашу землю. Сонце - “цар неба”, який освітлює і зігріває землю вдень, а вночі ховається за землю, “обходить” її і на ранок з'являється на сході. Сонце уявляється у вигляді живої істоти, але в формах невідомих. Сім'ю сонця складають місяць і зірки” (Луцький повіт) [5, с. 3]. „Про сонце відомо наступне: сонце на хмарах ходить. Сонце уявляється у вигляді жінки. Створене воно Богом, для освітлення, і нерухомо стоїть в повітрі над хмарами, над святим містом Ієрусалимом. Вночі земля повертається і закриває сонце” (Новоград-Волинський повіт) [5, с. 3]. „Сонечко в полудень не йде по небі, а трохи спочиває; під вечір іде зовсім на спочинок, вночі спить і раненько встає. На сході перше жила гарна панна, і як тільки сходить сонечко, то вона його вимиває, витирає гарненько, од того сонечко перше було ліпше світило, як тепер” (Старокостянтинівський повіт) [5, с. 3-4]. „Сонце, по поняттю народу, є величезна іскра, але як воно тримається і чим світить - народ не знає. Приписують все волі Божій, але всі притримуються переконання, що воно перебуває в морях і звідти сходить. При сході його, величезна кількість чортів піднімає його жердинами, так як вони в нічний час в морях і річках не можуть жити у зв'язку з тим, що там знаходиться сонце. Вірять, що сонце виходить з-під землі і біжить по поверхні видимого неба, заходить в землю і впродовж всієї ночі робить свій шлях під землею” (Житомирський повіт) [5, с. 6-7].

П. Чубинському вдалося зафіксувати вірування та легенди, пов' язані з місяцем. У Луцькому повіті вважали, що „місяць так влаштований Богом, що може рухатись по небу. Призначення його - освітлювати нашу землю вночі”. „Місяць - брат сонця, сяюча куля, що освітлює землю вночі, а плями на місяці - це Каїн тримає Авеля на вилах. Світло місяця недостатнє для того, щоб в один час освітлювати всю землю, а тому місяць пересувається то в той, то в інший бік, щоб у певний період часу освітлювати призначений їй простір землі” [5, с. 7-8]. чубинський етнографічний звичай обряд

У Житомирському повіті зазначали, що „Місяць влаштований Богом так, що може дати світло тільки вночі. Він стоїть на небі нерухомо, враження, що він рухається невірне, тому що рухається земля” [5, с. 8]. А у Старокостянтинівському повіті вірили, що „як місяць маленький то і маленька злість Каїна на Авеля; як більший, то і злість робиться більша; як повний то значить що Каїн Авеля уже забив і вже видно, як він держить його на вилах” [5, с. 8].

У Новоград-Волинському повіті розповідали, що „Місяць - молодший брат сонця, в загадках він називається „золота діжа”. „На місяці те, шо чорніє, до то Кавель та Авель - Одамові сини. То вони раз брали на віз сіно да за шось полаялись, а Кавель узяв та й заколов вилами Авеля, а Бог і намалював їх на місяці, щоб усі люди дивилися”. „Місяць - чоловік, створений Богом, одночасно з сонцем, і названий братом сонця. Пляма на місяці зображує подію: „брат брата убив і тримає на вилах”. Це сталося так: “Каїн і Габель” посварились на дворі свого батька і перший останнього схопив на вили, за що вбивцю, по суду Божому, не могла прихистити ні земля, ні вода і ні яке друге місце, крім “місяця”, який за прийняття без волі Божої в своє житло Каїна, має на своєму обличчі відбиток страшного гріха Каїна” [5, с. 9].

У першому томі „Трудов...” окремо описані фази місяця. У Луцькому повіті: „Звідки беруться різні фази місяця - народ не знає, але називає ці зміни: „нив (молодик), перша кватира, подповня, повня і остання кватира”. „Фази місяця народ називає так: “Молодий, старий і схід-місяць” [5, с. 10]. А у Новоград-Волинському повіті розповідали: „Коли з'являється перша чверть місяця, повертаються до неї обличчям, хрестяться, проголошують молитви і просять Бога, що він дарував, тому хто молиться, нове щастя і здоров' я”. „Впродовж чотирьох тижнів місяць перероджується. З місяцем перероджуються і жиди, які розіп' яли Спасителя і стоять на сторожі у Гроба Господнього в Єрусалимі. Жиди ці до цього часу стоять в тому ж положенні і на питання прохожих: “Коли ти вродився?” - відповідають: “Вчора”. “Коли ти умреш?” - відповідають: “Завтра” [5, с. 10-11].

Щодо зірок, то в Луцькому повіті вважали, що „Зірки влаштовані Богом для освітлення нашої землі, вони влаштовані так, що вільно переходять з одного місця в інше”. „Зірки - “діти сонця”, нерозривно пов' язані з людиною. З народженням дитини з'являється і нова зірка і все життя має вплив на її долю. Говорять: “така моя планида” [5, с. 14]. „Поняття про падаючі зірки дуже відмінні: одні говорять, що це ангели проганяють з неба злих духів, інші - що зірки падають під час народження дитини, треті - що коли хто-небудь помирає, то і зірка його падає, так як кожна людина має свою зірку, яка з його смертю гасне”. „Після смерті людини зірка її падає назустріч душі, що відходить, для прийняття її. Той, хто помітивши падаючу зірку, хреститься і тричі промовляє “амінь” [5, с. 16-17].

Мешканці Житомирського повіту вірили, що „Зірки створені Богом для освітлення землі. Вони змінюють своє місце”. „Зірки - одні вважаються дітьми сонця і місяця, інші - душами померлих, і говорять: “котрая ясна зірка, то та душа правдива, а котора зора темна, то та дуже грішна”. Також називають зорі ангелами. „Зірки робляться із праведних душок, з дітей, котори умирають малими, да з старих людей”. Зірки вважаються народом праведними душами, які яскраво дивляться на весь світ; вони зображаються свічками. А інші стверджують, що кожна зірка виражає собою окрему людину, що живе на землі. Зірка, яка яскраво горить, знаменує, що цей чоловік буде жити довго” [5, с. 14-15].

Цікавим є ставлення мешканців Волинської губернії до грому і блискавки. Так, у Луцькому повіті вірили, що „грім і блискавка влаштовані Богом для знищення чортів. Громом і блискавками управляє Архистратиг Михаїл і Св. Ілля, - вони і знищують чортів”. „Пожежу від блискавки можна потушити тільки сироваткою, квасом або козиним молоком. Громові стріли - із каменю, у вигляді конічної кулі. Вони після удару входять в землю на сім сажнів і через сім років виходять назад на поверхню землі. Біси під час грози знаходяться у великому страху і намагаються десь сховатись”. „Грім - стук від колісниці, в якій їде по небу Св. Ілля. Блискавка - іскри з-під копит коней, що везуть цю колісниці” [5, с. 21-22].

Щодо хмар, то у Старокостянтинівському повіті вважали, що: „Чорти збирають хмари по маленькому шматочку і зносять їх в одне певне місце, і таким чином з'являється велика хмара” [5, с. 25].

У Житомирському повіті існувала думка, що „град посилається Богом як покарання людям за гріхи. Для відвернення і припинення його викидають на двір кочерги і лопати, які кладуть навхрест, а деякі перекушують градовинки” [5, с. 28]. А в Новоград-Волинському повіті вірили, що: „град випускається “відьмаками” з колодязів” [5, с. 29].

У перший том „Трудов.”, крім астрономічних та метеорологічних вірувань та уявлень, була вміщена інформація про відьму. Наприклад, мешканці Ковельського повіту зазначали, що „відьмою може бути лише жінка”. Щоб нею стати „потрібно в північ піти на перехрестя і там чекати на чорта. Жінка, що хоче стати відьмою, повинна відректися від Бога і записати свою душу чорту” [5, с. 204]. За це він має виконувати будь-яке бажання цієї жінки. У томі вміщено інформацію про те, як один господар зумів заставити відьму за доїнням корів, але як тільки наблизився до неї, вона перетворилася на жабу, а потім на свиню та втекла. Проте господар кілька разів сокирою стукнув жабу по передніх лапах, наступного дня у відьми не було кілька пальців [5, с. 204-205].

Третій том „Трудов.” присвячений народному календарю українців, а також у ньому П. Чубинський торкався питання відносин між членами сім' ї, проблем світоглядних уявлень та вірувань українців, стосунків між господарями та наймитами та ін. Так, у с. Мельниця Ковельського повіту вірять, що душі померлих тричі на рік перебувають на землі: „перший раз в пасхальний четвер, коли вони в ночі служать в церкві, другий раз, коли квітне жито, і в третій - на Спаса” [6, с. 14].

Особливе місце в народному календарі займає свято Великодня. Розуміючи його важливість, селяни намагалися випросити в Бога благополуччя та достатку. Для того, щоб мати багато грошей можна було заговорити монету. Мешканці с. Окуніна Ковельського повіту „на привітання священика «Христос воскрес», деякі стають в кутку і тримають в руках срібну монету, замість «Воістину воскрес», відповідають: «анталюз маю». Від цього монета, яку вони тримають в руках, отримує чудесну силу повертатися до хазяїна; потрапивши до інших грошей, вона не тільки повертається сама, а й приносить господарю всі гроші, що лежать з нею” [6, с. 23]. Для тих, хто хоче мати не достаток в грошах, а кохання дівчини, варто почекати Івана Купала, адже „якщо в Іванівську ніч взяти кажана., віднести її в ліс і зарити в мурашник, то в наступний четвер замість кажана в мурашнику виявляться маленькі вила та граблі, ті і інші можуть бути дуже корисні для парубків. Якщо граблями доторкнутися до дівчини, то вона дуже полюбить парубка; а якщо вилами - то розлюбить” [6, с. 198].

П. Чубинський висвітлює особливості проведення свят в різних частинах Західно-Руського краю, особливої уваги дослідник надає зимовому циклу свят. У с. Янівка Ковельського повіту в переддень Різдва „після вечері деякі члени сімейства, здебільшого діти, відсилаються до священика, повивальної баби і родичів. Вони приносять з вітаннями книші, рибу та ін. Священик дарує їм просфору, а селяни - гроші” [6, с. 264].

В основі зимового циклу свят покладена шана врожаєві і надії на майбутній врожай. У с. Голоби Ковельського повіту вірили, що можна убезпечити свій урожай від нападів горобців, тому на Багатий вечір „ідуть в хлів, ловлять горобців кидають їх в вогонь, а попіл від них збирають, бережуть до посіву і, разом з насінням, кидають в землю; це робить для того, щоб горобці не нападали на посіви коноплі, просо та ін.” [6, с. 437]. Щоб забезпечити хороший урожай, варто при садінні промовити магічну формулу: „Роби, Боже, на всякого долю - й багатого, й бідного” [6, с. 226]. В українців побутувала легенда, що „коли Христос не ходив ще по землі, колос жита та пшениці був на всю довжину соломи. Одного разу Господь, з апостолами Петром і Павлом, прийшов у вигляді бідняка до одного господаря. Замість хліба хазяйка взяла сирого тіста і кинула в очі Господу. Господь розсердився і сказав, що більше ніколи не буде родитись хліб. Та собаки почали вити, Господь змилостивився і оставив на їх долю колосок. Тому селяни говорять: «ми собачу долю їмо, а колись колос йшов аж до землі»” [6, с. 226].

Дослідження П. Чубинського були багатогранними, містили надзвичайно цінні матеріали, тому їх оцінка не заставила себе чекати. М. Сумцов зазначав, що „коли в 1878 р. вийшли останні томи «Трудов...», можна було сказати, що Чубинський незадовго до смерті діждав багатих жнив, і що зібрані ним копи жита вже зажовтіли Україною” [4, с. 13].

У 1873 р. РГТ присудило П. Чубинському Золоту медаль за статистично-етнографічну експедицію та зібрані матеріали [3, с. 352]. Ще одну Золоту медаль за „Труды.” вчений отримав у 1875 р. на Міжнародному конгресі в Парижі. Оцінили заслуги П. Чубинського й у Санкт-Петербурзі, де йому присудили Уварівську премію.

Широке коло тематики, значна територія дослідження (загалом було обстежено десять з дванадцяти повітів Волинської губернії), велика мережа інформаторів дали змогу зібрати П. Чубинському унікальний етнографічний матеріал з усіх сфер традиційної культури мешканців Волинської губернії, та й взагалі України, що гідно оцінили як сучасники П. Чубинського, так цією своєрідною енциклопедією користуються етнологи й до нині.

Джерела та література

1. Куницький О., Чубинська К. Перша етнографічна експедиція на Правобережну Україну / О. Куницький , К. Чубинська // Народна творчість та етнографія. - 1971. - № 6. - С. 66-70.

2. Общее предисловие к материалам и исследованиям, собранным П. П. Чубинским // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел: Материалы и исследования, собранные д. чл. Чубинским П. П. - Т. І. - СПб. : Типография П. Безобразова и комп., 1872. - С. ХІ-ХХ.

3. Пыпин А. Н. История русской этнографии / А. Н. Пыпин. - Т. 3. : Этнография малорусская. - СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1891. - 425 с.

4. Сумцов М. Діячі українського фольклору. (З ХІХ т. Збірника Харківського історико-філологічного товариства) / М. Сумцов. - Х. : Печатне діло, 1910. - 37 с.

5. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Русским Географическим Обществом : материалы и исслед., собр. д. чл. Чубинским П. П. : в 7 т. - СПб. : Типография П. Безобразова и комп., 1872. - Т. 1. - Вып. 1. : Верования и суеверия малорусского народа. - 228 с.

6. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Русским Географическим Обществом : материалы и исслед., собр. д. чл. Чубинским П. П. : в 7 т. - СПб., 1872. - Т. 3. : Обычаи и обряды по временам года. - 486 с.

7. Ч-ий П. [Чубинский П.] Несколько слов об обычаях и о значении сказок, пословиц и песен для криминалиста / П. Чубинский // Черниговский листок. - 1861. - № 8. - С. 61-63.

Анотація

У статті висвітлено роль П. Чубинського у етнографічному дослідженні Волинської губернії у ХІХ ст. Було встановлено, що частину інформації дослідник зібрав у ході експедицій, а частину отримав від працівників державних установ, викладачів і студентів місцевих навчальних закладів. Показано значення „Трудов...” П. Чубинського у збереженні етнографічної спадщини українців. У публікації розглянуто вірування, звичаї та обряди, які побутували у Волинській губернії.